CC BY
16УДК 911:001.89(477) Шевчук С. М.
Л1дери науково/ школи Укра/нського науково-досл/'дного нституту географп та картограф/'/ (1927 - 1934 рр.)
Полтавський нацюнальний педагопчний ужверситет iM. В.Г. Короленка, м. Полтава e-mail: [email protected]
Анотаця. В статт/' висв/'тлено склад пров1дних науковцв УкраТнського науково-досл/'дного ¡нституту географп та картографп, що д/'яв у Харков1 як науково-досл/'дна установа в структур! Народного комюар/'ату oceimu з 1927 до 1934 року п/'д кер/'вництвом академка С. Рудницького. Використовуючи ¡сторико-джерелознавчий та персон/'ф/'кований п/'дх/'д щодо анал1зу життевого шляху носнв науково'1 школи 1нституту, автор прагнув дати комплексне уявлення про пров1дних учених науково'1 школи УкраНського науково-досл/'дного ¡нституту географп та картографн. Вивчаючи особовi справи сп1вроб1тниюв НКО УСРР 1920-х р. та арх1вн1 кримнальнi справи 1930-х р. висв/'тлено бюграфи наукових працвникв 1нституту на п/'дставi власноруч написаних життепиав.
Ключовi слова: ¡стор/'я укрансько¡' географп, наукова школа, Укранський науково-досл/'дний ¡нститут географп та картографн.
Процес становлення академiчноТ науки в УкраТн у 1920-30-х рр. характеризуемся створенням системи науково-дослщних шститу^в, розширенням спектру Тх дослщжень та одночасну дисциплшарну диферен^ацш в^чизняноТ науки, що позначилося вщокремленням нових наукових напрямш. Разом з тим, з кшця 1920-х рр. в украТнськш нацюнальнш науц починають формуватися науковi школи. Серед них була школа С. Рудницького - школа землезнання, що сформувалася на базi УкраТнського науково-дослщного шституту географи та картографн (УНД1ГК) i яка продовжувала традици львiвськоТ географiчноТ школи А. Ремана та вщенсько-берлшськоТ школи географи Е. Зюсса i А. Пенка.
Серед перших кадрових ршень Народного комiсарiату осв^и (НКО УСРР) стосовно УНД1ГК в архiвах збереглися лише окремi документи, що стосуються затвердження штатного складу наукових сшвробп~нимв, серед яких С. Рудницький, В. Геринович, М. Дмитрiев, М. Процакевич, Г. Величко, В. Баб'як, Т. Скрипник, К. Дубняк. Збереглися також документи, що стосуються оформлення дозволiв на в'Тзд з-за кордону (переважно з Чехословаччини) в УкраТну для роботи в Ыститут I. Федiва, В. Буцури. П. Ковгана, М. 1ваничука, I. Буджигана, В. Меринди та шших.
Станом на штень 1928 р. серед науковцв УкраТнського науково-дослщного шституту географи та картографн за даними УПРНАУКИ УСРР були С. Рудницький - директор, К. Дубняк, М. Дмитрiев, Г. Величко, В. Буцура - науковi ствроб^ники, В. Баб'як, М. 1ваничук - асистенти, М. Винницька, Ф. Гаран, Н. Гаврилова, В. Максакова, П. Москаленко - асшранти, С. Крушельницький, М. Танашевич - стажери, Т. Скрипник - завщувач картографiчною майстернею, Р. Кривусева, О. Левицький -добровтьы сшвроб^ники [1].
У 1928 р. нештатними науковими сшвроб^никами 1нституту по вщдту описовоТ географiТ стали О. Левицький та В. Ступницький. У червн 1929 р. штатним ствроб^ником 1нституту розпорядженням УПРНАУКИ НКО УСРР було призначено I. Ландо, шляхом його переведення з одеськоТ науково-дослщноТ кафедри сходознавства [2].
Окремi архiвнi документи розкривають особливостi функцюнування внутрiшньоТ структури 1нституту. Одним iз перших в структурi 1нституту було зоргашзовано картографiчний вiддiл, а вже з вересня 1928 р. розпочали свою роботу ще чотири вщдти: фiзичноТ географи, бюгеографи, антропогеографiТ та описовоТ географи. I хоча вщдт описовоТ географи не був передбачений тимчасовим статутом Ыституту його було вщкрито виходячи з того, що статут передбачав вщкриття ще й вщдту вшськовоТ географiТ, який в тих умовах не вдалося оргашзувати, а також виходячи з того, що на той час описова географiя займала чтьне мюце в географiчних дослiдженнях та в географiчному навчаннi, описовою географiею виявили бажання займатися цтий ряд науковцiв Ыституту [3]. Очолив вiддiл описовоТ географи професор К. Дубняк, однак уже в лютому 1929 р. вщдт описовоТ географи було закрито. Певним чином стаб^зувалася внутршня структура Ыституту згщно постанови УПРНАУКИ вiд 1929 р. щодо затвердження оргашзацшноТ побудови Ыституту та керiвникiв його секторiв, а саме:
1. Сектор математичноТ географiТ та картографiТ (керiвник - академiк С. Рудницький).
2. Сектор фiзичноТ географп ( керiвник - професор М. Дмитрiев).
3. Сектор економiчноТ географп та краТнознавства (керiвник - професор I. Ландо).
4. Сектор бюгеографи (керiвник - професор Г. Величко) [4].
Окрiм завiдувачiв вiддiлiв штатними науковими ствроб^никами УкраТнського науково-дослiдного iнституту географи та картографи працювали В. Буцура, В. Баб'як та М. 1ваничук. Позаштатними науковими спiвробiтниками УНД1ГК в рiзний час за перiод його юнування працювали Левицький Олександр Федорович (1891 - 1934? рр.) - доктор юторп, професор-географ; Процакевич Мирон Степанович (1896 - 1937 рр.) - бюлог, доктор природознавства, геоботашк-професор,; Смирнов Олександр Михайлович (1905 - 1969 рр. ) - економко-географ, професор; Ступницький Василь Павлович (1878 - 1945 рр. ) - археолог, етнограф, професор-географ; Цукерман Лазар ^ч (1901 -1934? рр.) - економют, професор.
Серед лiдерiв науковоТ школи УНД1ГК в сучаснш юторп украТнськоТ географи найбiльш повно репрезентовано життевий шлях та науковий доробок директора 1нституту академiка С. Рудницького. Саме тому наше дослщження присвячене висв^ленню життевого шляху завiдувачiв вщд^в та штатних наукових спiвробiтникiв 1нституту.
Величко Григорiй 1ванович (1863 - 1932? рр.) - доктор географи, професор, дшсний науковий сшвроб^ник, завщувач вiддiлу бiогеографiТ УкраТнського науково-дослiдного шституту географiТ та картографiТ, дiйсний член НТШ.
Народився Г. Величко 21 жовтня 1863 р. в мютечку Миколаевi Жидачiвського повiту в Галичиы, де закiнчив чотири класи початковоТ школи, а опiсля вчився в единш на той час украТнськш пмнази у Львовi, яку й закшчив у 1883 р., отримавши атестат зрiлостi.
В 1883 - 1889 н.р. навчався у Львiвському уыверситетк Першi три роки на теолопчному факультетi, а потiм перевiвся на фiлософський факультет де досить фунтовно вивчав украТнську iсторiю, ымецьку мову, а головно географiю. Одержавши абсолюторш про закiнчення фiлософського факультету Львiвського унiверситету Г. Величко продовжив вивчення географи в 1889 - 1890 рр. у Вщенському уыверситет пщ керiвництвом професорiв Е. Зюсса i А. Пенка, в 1890 - 1891 рр. навчався у Паризькому ушверситет^ де отримав свщоцтво про закшчення вищих студiй, а вже у 1891 - 1892 рр. продовжив займатися географiчними студiями в Петербурзькому ушверситет пiд керiвництвом професора А. Воейкова, де брав участь в редакцшному комiтетi Енциклопедичного словника Ефрона i Брокгауза, зокрема роздту з географiТ слов'янських земель. Г. Величко був автором пщготовленого для цього словника статп, у формi географiчного нарису, «Галiцiя».
З 1 вересня 1892 р. до 1906 р. служив по рiзноманiтним осв^ым i науковим установах Галичини, аж поки в 1906 р. губернатор граф Потоцький змусив Г. Величка шти з викладацькоТ роботи.
26 лютого 1893 р. Г. Величко захистив докторат з географи на здобуття наукового ступеню доктора фшософп на тему «Пластика украТнсько-польських земель з особливим поглядом на Карпати» пщ науковим керiвництвом професора А. Ремана. До реч^ Г. Величко був першим його докторантом. Вже 2 червня 1894 р. склав юпити з юторп та географи на викладача цих дисциплш польською, ымецькою та украТнською мовами. Через рк 30 листопада 1895 р. усшшно склав iспит з французькоТ мови. Усi названi юпити були складен у Львiвському ушверситетк В цей же час вийшла друком його праця «Пол^ичы i торгiвельнi взаемини Русi i ВiзантiТ в Х - XI стол^тях», а у 1897 р. Г. Величко видав фундаментальний картографiчний твiр «Народописна карта украТнсько-руського народу» - першу украТнську етшчну карту.
12 червня 1899 р. Г. Величка було iменовано дшсним членом Наукового товариства iменi Шевченка у Львовк 7 лютого 1902 р. за ршенням Мiнiстерства освiти Австро-Угорщини здобув титул професора. В цей же рк ним була завершена праця «Географiя УкраТни-Руси».
В 1906 р. професор Г. Величко переТздить до Львова i починае займатися городництвом, городшм насiнництвом i культурою кормових рослин. Вш мав земельнi дтянки для роботи у цiй сферi спочатку у Скниловi неподалiк Милатичiв пiд Львовом, а опiсля в Плетеничах Перемишлянського пов^у i Криницях Дрогобицького пов^у.
Упродовж 1909 - 1916 рр. Г. Величко був секретарем, а згодом i оргашзатором украТнського рiльничого товариства «Сiльський господар» у Львову редактором журналу «Господарська часопись», брав активну участь в секци городництва та садiвництва товариства «Стьський господар» як секретар, а шзыше як ТТ голова.
У 1911 р. вщвщував США з метою вивчення досвщу органiзацiТ сiльського господарства, зокрема городництва в мюцевих фермерських господарствах. В 1913 р. вщвщував Ымеччину де вивчав насшневу справу у Ерфурт^ Кведлiнбургу i Магдебурзк
В 1916 р. його було iменовано референтом садiвництва i городництва при королiвському намiсництвi у Львову а з розпадом Австро-Угорщини Г. Величко знову повертаеться до практичноТ роботи у сферi городництва й насшництва, власне чим i займався аж до 1925 р.
З приходом до влади в Галичин поляюв Г. Величко мав цтий ряд перевiрок з боку нових властей, був два рази заарештований i нав^ь сидiв у в'язниц^ як майже всi свiдомi галичани. Враховуючи також той факт, що старша донька вийшла замiж за пра^вника радянського посольства у Берл^ i Г. Величко жив там певний час, назад до Польщi йому повернутися не вдалося i вш змушений був нелегально у березн 1926 р. переТхати до УСРР.
По приТ'зду в Украшу Г. Величко жив спочатку два мюяц в Киев^ де викладав географш УкраТ'ни на робфацi КиТ'вського iнституту народного господарства. В червш 1926 р. Наркомат осв^и призначив Г. Величка на посаду професора городництва Агротехшкуму в Умаш.
З 1 жовтня 1927 р. професор Г. Величко - дшсний науковий сшвроб^ник, завщувач вщдту бюгеографи' УкраТнського науково-дослiдного шституту географи та картографи у Харковк
Дата смерт Г. Величка на сьогодн однозначно не вiдома. Як вдалося встановити професору О. Шаблш (в 2012 р. у св^ вийшла книга з сери «Постав в^чизняного землезнання», присвячена Г.Величку) дата смерт Г. Величка можлива вщ 1 жовтня 1932 р. (коли про це повщомляла львiвська газета «Дто») до 1947 р. (за свщченням I. Сенатовича) [5; с. 324]. Проте, на думку професора О. Шаблiя, найвiрогiднiше, що Г. Величко в 1932 р. вихав з Укра'ши до Москви, де помер у 1935 р.
Дубняк Кость Володимирович (1890 - 1948 рр.) - професор, дшсний науковий сшвроб^ник, заступник директора, завщувач вщдту описовоТ' географи УкраТнського науково-дослщного шституту географи та картографи, дшсний член УкраТнського ком^ету краезнавства.
Народився К. Дубняк 15 травня 1890 р. у мют Миргород на Полтавщиш, де й здобув середню осв^у. Навчання продовжував у Полтавськш духовнш семшари', Лазаревському iнститутi схiдних мов (Москва), Московському комерцшному iнститутi. Ще пiд час навчання у Полтавськш духовнш семшари (1904 - 1908) двiчi звтьнявся з семшари' за участь у страйках проти царського режиму.
У 1914 роц К. Дубняк закшчив природничий вщдт фiзико-математичного факультету Харшського унiверситету та здобув фах географа. Вщразу пiсля закшчення ушверситету майбутнiй професор повернувся на Полтавщину, де викладав географш в середшх школах Миргорода та Кобеляк. Саме тут в Кобеляках у 1917 р. була видана його перша праця «Росшсько-украТ'нський словник термов природознавства та географи».
Почав працювати з 1.02.1915 р. спочатку як учитель географи i природознавства в середшх школах в такш послщовностк 1) Земська хлоп'яча гiмназiя в м. Миргородi (1.02.1915 - 1.09.1915 рр.); 2). Реальна школа в с. Благодарному на Ставропольщш (1.09.1915 - 1.01.1917 рр.); 3). Комерцшна школа в м. Кобеляки на Полтавщиш (1.01.1917 - 1.08.1918 рр.); 4). Гiмназiя iменi Котляревського та ^i пмнази, а по™ трудшколи у м. Полтавi (1.08.1918 - 1.09.1922 рр.). По™ з 1920 р. почав викладати економiчну географш в вищих школах Полтави (1920 - 1924 рр.).
Пюля революци 1917 р. брав участь в оргашзаци КобеляцькоТ' спiлки учителiв i був членом TT правлшня, потiм в Полтавi (1919 - 1922 рр.) був членом правлшня профспiлки учителiв м. Полтави. Пщ час перебування в м. Полтава (1919 - 1922 рр.) був консультантом Губосв^и i брав безпосередню участь в робот по оргашзаци трудшкт i профшкт на Полтавщинi. Був палким прихильником украТ'шзаци, в 1917 - 1919 рр. читав лекци з географи УкраТ'ни на повiтових курсах для учителiв Полтавщини.
Ще у 1918 роц Кость Дубняк переТ'здить до Полтави й починае викладати економiчну географш в кооперативному та сiльськогосподарському техшкумах. З 1919 по 1924 роки К. Дубняк - професор Полтавського шституту народно!' осв^и. Серед основних курав, якi викладав учений були економiчна географiя, землезнавство i географiя УкраТ'ни. Одночасно К. Дубняк завщував редакцiйним вiддiлом Полтавського державного видавництва, а також очолював Бiблiографiчну комiсiю сiльськогосподарського наукового комiтету при НКЗС Раднаркому УСРР.
У 1922 роц в структурi Сiльськогосподарського Наукового Ком^ету УкраТ'ни було утворено Бiблiографiчне бюро, яке очолив К. Дубняк. Бюро проводило досить значну роботу зi створення бiблiографiчного довщника дiячiв стьськогосподарськоТ' науки в УкраТ'ш. До складу бюро входили також П. Тутковський, Г. Кох, О. Яната, А. Носов та шшк Результати роботи Бюро у виглядi ряду бiблiографiчних збiрникiв пщготовлених, пiд керiвництвом та за редагуванням К. Дубняка, були репрезентоваш пщ час ВсеросшськоТ' стьськогосподарськоТ' виставки, яка проходила у серпн 1923 року в Москвi. Протягом 1923 року Бюро пщготувало також повну бiблiографiю наукових праць академка П. Тутковського.
У 1924 роц К. Дубняк розпочав роботу над створенням нацюнальноТ' «краезнавчоТ» галузевоТ' бiблiографiï. У тому ж роцi його було запрошено до Киева, де вш викладав економiчну географiю в 1нститут народного господарства. Але вже на початку 1925 р. вш переТ'здить до Харкова. Починае працювати на посадi професора Харкiвського шституту народноТ' освiти, де вiн незмшно викладав курси економiчноï географи та краезнавства. З 1925 року вш постшний член УкраТнського комiтету краезнавства, а з 1927 року як професор Х1НО став дшсним науковим ствроб^ником УНД1ГК. Певний час професор Кость Дубняк працював на посадi заступника директора 1нституту, був активним членом УкраТнського ком^ету краезнавства. На цей час припадае активна робота вченого у розробленш теоретичних i прикладних проблем украТнськоТ' економiчноï' географи та географiчноï' освiти.
В л^ератур^ де зустрiчаються досить обмеженi бiографiчнi вiдомостi про професора К. Дубняка, стверджуеться, що у 1934 роц 1нститут географи та картографи було закрито, а бтьшють його науков^в, у тому числi й професор К. Дубняк були безпщставно репресоваш. До цього часу не вщомими залишалися мiсце та точна дата завершення життевого шляху професора К. Дубняка.
Проте, як стало вщомо з архiвноï кримшальноТ' справи К. Дубняка, ще у 1933 р. вщчуваючи сильний штерес з боку ГПУ до пра^вниш УНД1ГК йому вдалося уникнути карального апарату радянського
pежимy. Так ^мо, на певний чаc вдалоcя вpятyвати cебе в1д pепpеciй В. Г,еpиновичy, M. Iваничyкy i, можливо, Г. Величкy як1 вихали до Mоcкви. К. Ду6няк вш'здить до Сталiнгpадy, де в1н пpацював в мicцевомy педагогiчномy iнcтитyтi на по^д1 пpофеcоpа кафедpи геогpафiï pазом з yкpаïнcькими пpофеcоpами А. Синявским (з Киева) та M. Самб1к1ним (з Полтави).
Певний чаc К. Ду6няк пpацював на викладацьк1й pоботi ypiзних cеpеднiх та вищих навчальних закладах Роciï. Оcтаннiм його мюцем pоботи у Роciï була по^да зав1дувача кафедpи геогpафiï у Дагестанскому педагог1чному iнcтитyтi. П1д чаc вшни пpофеcоp К. Дубняк повеpнyвcя до Хаpкова, де бpав активну участь в д1яльност1 хаpкiвcькоï Пpоcвiти, науковому й кyльтypномy житт1 мicта. На момент аpештy в лютому 1945 pоцi в1н був заcтyпником диpектоpа хаpкiвcьких гiдpометеоpологiчних пpофеciйних кypciв. За активну pоботy в уфат^^х оpганiзацiях п1д чаc нациcтcькоï окyпацiï вченого було заcyджено в чеpвнi 1945 pокy до двадцяти pокiв катоpжних pобiт з обмеженням пpав на п'ять pокiв та конфicкацiею майна. Пpоте, матеpiали аpхiвноï cпpави показують, що пpофеcоp Коcть Володимиpович Дубняк у вщ1 58 pокiв помеp 3 cеpпня 1948 pокy в мюцях позбавлення вол1 [6]. До согодш К. Дубняк залишаетьcя не pеабiлiтованим.
Дмитрieв Микола 1зма1пович (1886 - 1957 pp.) - доктоp геогpафiï, пpофеcоp, дiйcний науковий cпiвpобiтник, зав1дувач в1дд1лу фiзичноï геогpафiï Укpаïнcького наyково-доcлiдного iнcтитyтy геогpафiï та каpтогpафiï.
Hаpодивcя 27 беpезня 1886 p. в cелi Анн1но на Сумщинк Одеpжавши вдома початкову оcвiтy, пpодовжив навчання у Хаpкiвcькiй дpyгiй пмназп, де навчавcя до 6 клаcy, а пот1м пеpевiвcя до Охтиpcькоï гiмназiï, яку й зак1нчив у 1906 p. В тому ж pоцi вступив на математичний вщдт ф1зико-математичного факультету Хаpкiвcького yнiвеpcитетy, однак уже чеpез piк пеpевiвcя на пpиpодничий в1дд1л того ^мого факультету, який i зак1нчив у 1912 p. Навчаючис ще на дpyгомy кypci yнiвеpcитетy, зац1кавлений геофаф1чними науками здiйcнив навколоcвiтню подоpож, пщ чаc якоï в1дв1дав Зах1дну eвpопy, П1вн1чну Амеpикy, Гавайcькi оcтpови, Япошю, Сибip. В1дв1дуючи мicта Захiдноï eвpопи та Пiвнiчноï Амеpики докладно знайомивcя з pоботою пpиpодознавчих мyзеïв та ботаычних cадiв, на Гавайcьких островах мав можливicть познайомитиcя з о^бливостями вyлканiчноï дiяльноcтi. Пicля зак1нчення Хаpкiвcького yнiвеpcитетy в 1912 p. здшсив 1ншу мандpiвкy, яка тpивала з 1913 по 1914 pp., пщ чаc якоï в1дв1дав Авcтpалiю, Нову Зеландш, Японш та Китай, де мав можливють ознайомитиcя з геофаф1ею та геолог1ею цих кpаïн. Повеpтаючиcь до eвpопи M. Дмитpiев мав можливють познайомитиcя з життям диких людей Аpхiпелагy Бicмаpка i НовоГ Гвiнеï. Повеpнyвшиcь до Хаpкова M. Дмитpiев вcтyпив на педагог1чн1 ^p^ пpи Хаpкiвcькомy yнiвеpcитетi, по закшченню яких зайняв поcадy викладача геофафи в одн1й з ж1ночих пмназш Хаpкова. В 1915 - 1916 pp. був а^ст^нтом з боташки в Хаpкiвcькомy медичному Iнcтитyтi. В 1916 p. M. Дмитpiев був запpошений до Хаpкiвcького yнiвеpcитетy для пщготовки пpофеcоpcького звання по кафедpi геогpафiï. В1дтод1 M. Дмитpiев почав до^ть cеpйозно займатиcя пpоблемами геомоpфологiï Укpаïни, кожного л1та pобив ека^а! по зах1дн1й чаcтинi Хаpкiвcькоï гyбеpнiï, де займавcя доcлiдженням льодовикових вщклад1в. В 1919 p. M. Дмитpiев cклав магicтеpcький icпит i пpочитав потpiбнi лекци, пicля чого, на осов1 подання pади ф1зико-математичного факультету, був затвеpджений Ученою pадою Хаpкiвcького yнiвеpcитетy на поcадy пpиват-доцента по кафедpi геогpафiï. Пicля пеpетвоpення Хаpкiвcького yнiвеpcитетy в Академ1ю теоpетичних знань, а пот1м в Iнcтитyт наpодноï оcвiти, був пpофеcоpом i займав в той же чаc по^ду аcиcтента по кафедpi геогpафiï. Пюля того як було забоpонено займати ц1 дв1 поcади pазом, залишивcя т1льки аcиcтентом. У 1919 - 1920 pp. M. Дмитpiев був викладачем на Хаpкiвcьких 51-х п1хотних кypcах командного cкладy.
З 1923 p. M. Дмитpiев - науковий cпiвpобiтник кафедpи геогpафiï й антpопологiï Хаpкiвcького iнcтитyтy наpодноï оcвiти. В 1924 p. чеpез тяжку хвоpобy M. Дмитpiев змушений був залишити як поcадy аcиcтента так i наукового cпiвpобiтника кафедpи в XihO. З жовтня 1926 p. знову повеpнyвcя до pоботи i був науковим cпiвpобiтником кафедpи геогpафiï i антpопологiï до беpезня 1927 p., а пот1м затвеpджений на по^ду дiйcного члена т1еТ ж кафедpи.
З жовтня 1927 p. M. Дмитpiев пpизначений на поcадy д^ного наукового cпiвpобiтника УHДIГК, де незмшно очолював pоботy в1дд1лу фiзичноï геофафи.
Упpодовж 1930 - 1941 pp. M. Дмитpiев пpацював як cyмicник, а з 1934 p. вже як штатний науковий cпiвpобiтник у ^у^во-до^щному iнcтитyтi геологiï, а у пеpiод з 1943 по 1948 pp. ^ував тут в1дд1лом геомоpфологiï. У 1938 p. M. Дмитpiевy за вагомий внеcок у вивчення геомоpфологiï та четвеpтинноï геологiï Уфаши було пpиcвоено науковий cтyпiнь доктоpа геогpафiчних наук. Починаючи з 1945 p. M. Дмитpiев пpацював на по^д1 пpофеcоpа, зав1дувача кафедpи pегiональноï ф1зично1 геогpафiï Хаpкiвcького yнiвеpcитетy. Автоp понад 50 наукових пpаць з пpоблем фiзичноï геогpафiï та геомоpфологiï Укpаïни. Помеp пpофеcоp Mикола Дмитpiев 8 лиcтопада 1957 p. в Хаpковi.
Геринович Володимир Олександрович (1883 - 1949 pp.) - доктоp геофафи, пpофеcоp, дiйcний науковий cпiвpобiтник, зав1дувач в1дд1лу антpопогеогpафiï Укpаïнcького наyково-доcлiдного iнcтитyтy геогpафiï та каpтогpафiï, pектоp Кам'янець-Подiльcького IHO, дiйcний член НТШ, дiйcний член Укpаïнcького ком1тету фаезнавства.
Hаpодивcя Володимиp Г,еpинович 22 листо-пада 1883 p. в пеpедмicтi м. Сокаль у Галичиш на теpитоpiï Авcтpо-Угоpcькоï iмпеpiï в pодинi малоземельних cелян. Пicля зак1нчення наpодноï школи в
Сокалi вступив до пмнази у Львовк Його старшi сестри працювали вдома i власними силами готувалися до отримання учительського звання. У зв'язку з смертю батька, земельна дтянка i будинок родини Геринович1в у Сокалi була вобрана банком за борги, а тому мати змушена була пере'хати до Львова, де сестри склали юпити й отримали посади учителiв в Захщнш Галичиш. На Тх плечi лягло утримання матерi i освiта В. Гериновича. За приналежнють до таемного гуртка його вщрахували iз Львiвськоï пмнази i пмназшне навчання довелося закшчувати в Перемишлi.
Навчаючись в гiмназiях В. Геринович брав активну участь у громадськш роботi (гуртки, лекци по селах, вщкриття читалень), а в 1902 р. брав участь у вщомих агарних страйках на Подтлк Пюля складання юпиту зртост в 1903 р. В. Геринович вступив на фтософський факультет ушверситету у Львовi, який i закшчив у 1907 р. Ушверситетськ студи проводив також частково у Краковi i Вщш. За часи свого ушверситетського навчання брав активну участь в працях семiнарiв, екскурсiях, писав рецензи до Записок Наукового товариства iменi Тараса Шевченка у Львову науково-популярнi статтi i розвiдки i т.д. Детально вивчив у ходi наукових екскурсш Австрiю i Угорщину, а тшки обiйшов територiю уае'Г Галичини. Мав низку наукових екскурсш з професором С. Рудницьким.
В 1908 р. В. Геринович склав юпит на отримання звання учителя пмназш i реальних шкт, а пюля цього у 1911 р. захистив у Львiвському ушверситет докторську дисертацш у професорiв Е. Ромера, Е. Душковського, Б. Дембiнського та К. Твердовського i отримав наукову ступшь доктора географи i юторп. За результативну працю у сферi землезнання Наукове товариство iменi Т. Шевченка iменувало В. Гериновича членом фiзiографiчноï комiсiï. В цей час виходять друком першi науковi прац В. Гериновича, вiн готувався до отримання звання приват-доцента. Проте змушений був прийняти посаду пмназшного учителя (ще як студент ушверситету), а опюля професора семшари у Самбор^ осктьки на його плечi лягло утримання матерi i сестри, яка попала в опалу до польського режиму за похвалу вчинку ^чинського, який убив галицького губернатора Потоцького. На посадi учителя не залишав науково' працк В цей час мав науковi екскурси в Австри, Iталiï, Угорщинi i Галичинi.
Перша свтова вiйна перервала наукову та педагопчну працю В. Гериновича, який був моб^зований до вiйська i чотири роки воював спершу на росшському, а згодом на ^алшському фронтах в чин звичайного солдата i старшини. На ^алшському фронт як знавець карстових явищ В. Геринович був покликаний до керiвництва групою дослiдникiв карстових печер. В 1917 р. його було звтьнено з вшська, але залишено на посадi урядовця в тилу, де вш i перебував до травня 1919 р.
На початку 1919 р. був призначений на посаду референта народно' осв^и, а вже у липш 1919 р. як полiтемiгрант пере'здить на Придшпрянську Украшу в Кам'янець. Укра'нський державний ушверситет в Кам'янцi обирае В. Гериновича на посаду приват-доцента по кафедрi географи'.
В Кам'янецькому ушверситет В. Геринович читав самостшш курси: «Географiя Укра'ши», «Географiя Спiлки РСР», «Географiя всесвiтня», «Етнографiя», «Антропогеографiя», «Економiчна географiя». Тексти його лекцiй були видрукуваш у видавництвi унiверситету i використовувалися студентами як пщручники. В 1922 р. вш був обраний секретарем факультетв профосвiти i соцвиху, а опюля деканом одного i другого факультетв. На початку 1923 р. В. Гериновича було переведено з розряду доцента на посаду професора географи', а вже 28.07.1923 р. НКО призначив В. Гериновича ректором 1нституту.
Наукову дiяльнiсть В. Геринович розпочав ще за ушверситетських чаав пщ керiвництвом львiвських професорiв М. Грушевського, А. Ремана, Е. Ромера, С. Рудницького i продовжував нав^ь в часи вшни, коли збирав географiчний матерiал на рiзних фронтах. Його науковi працi були друковаш в виданнях НТШ у Львову в газетах i журналах у Галичиш, в радянських журналах, збiрниках Укра'ши i Укра'нсько' академiï наук. Найбтьше уваги вчений присвятив проблемам географи' та юторп Схщно' бвропи. Також брав активну участь в громадському житт Подiлля, з 1919 р. ствпрацював з газетами «Червоний шлях», «Червона правда», «Червоний кордон», читав лекци на учительських курсах, пщшефних районах, роб^ничих клубах, вшськових частинах i т.д. В. Геринович був уповноваженим Укра'нського краезнавчого ком^ету, заступником голови окружного краезнавчого ком^ету, членом окружного виконавчого комiтету, ректором роб^ничого унiверситету i першим його оргашзатором, членом Окрплану i шших органiзацiй. Брав участь у з''здах друго' i третьо' Всеукра'нських педконференцш, першiй губконференцiï в Харковi, Педагогiчного товариства у Львовi,
краезнавчих конферен^ях.
У жовтнi 1928 р. на запрошення С. Рудницького В. Геринович пере'здить до Харкова, де його обирають на посаду дшсного наукового сшвроб^ника УНД1ГК, деякий час В. Геринович очолюе вщдт антропогеографи.
Однак у силу ряду суб'ективних обставин змушений був у березш 1929 р. залишити УНД1ГК та повернутися до роботи в Кам'янець-Подтьський шститут народно'' осв^и. В червш 1932 р. В. Геринович, передчуваючи всезростаючий штерес з боку ГПУ до дшсних i колишшх сшвроб^ниш УНД1ГК, а також рятуючись вщ голодно' смертi в Украïнi, пере'здить до Москви, де працюе на посадi професора, завiдувача кафедри прничо' економiки, однак вже в грудш того самого року був заарештований.
Р^енням Трiйки при колегiï ГПУ УСРР вщ 10.11.1933 В. Геринович був засуджений до 10 рош виправно-трудових таборiв. В сталiнських таборах перебував до 1944 р. Пюля звтьнення деякий час
працював Вологодському педагопчному iнститутi, а вже в 1946 р. повернувся до Львова де працював на посадi професора, завщувача кафедри економiчноТ географи Львiвського iнституту радянськоТ торгiвлi [7; с.55].
Помер професор Володимир Геринович 16 липня 1949 р, а посмертно реабтггований був лише в 1989 р.
Ландо 1сак lллiч (1904 - 2005 рр.) - кандидат географiчних наук, професор, дшсний науковий сшвробггник, заступник директора, завщувач вiддiлу економiчноТ географiТ та краТнознавства УкраТнського науково-дослiдного iнституту географп та картографн.
Народився !сак Ландо 8 березня 1904 р. в Одеск Батько був службовцем, мати - займалася веденням домашнього господарства. Навчався в Ризькш народнш школк по™ - в училищi Товариства розподту реальноТ освiти. Пiд час вшни у 1914 р. родина переТхала до Петербургу, де I. Ландо продовжував свою освiту - у 1920 р. вступив до ремюничого училища «Труд».
Пюля повернення в 1921 р. до Одеси вступив до Одеського техыкуму народного господарства. Протягом 1922 р. був направлений на роботу в Донбас де працював продшспектором, а коли в 1923 р. повернувся до Одеси то працював у ремонтно-будiвельних майстернях на посадi слюсаря.
Восени 1923 р. I. Ландо вступив до Одеського шституту народного господарства i протягом першого року сполучав навчання з роботою в майстернях. Був членом Полггосвггколегп Свердловського райкому мюта Одеси. У 1925 р. вступив до КП(б) УкраТни, а в 1926 р. закшчив Одеський шститут народного господарства й розпочав тут свш асшрантський стаж при кафедрi економiчноТ географи та свггового господарства. З 1929 р. I. Ландо став науковим ствробггником ^еТ кафедри, а ще з 1928 року почав викладати економiчну географю
В 1929 р. I. Ландо захистив дисертацш на тему «Економiчна географiя Туреччини». У зв'язку зi спецiалiзацiею кафедри, пов'язаноТ з вивченням краТн Близького Сходу, вiн займався розробкою питань з економiчноТ географп Туреччини. В тому ж роц був направлений на роботу науковим сшвробггником та заступником директора в УНД!ГК. ^м того за сумiсництвом викладав економiчну географiю в Харкiвському фiнансово-економiчному iнститутi.
Пiсля арешту С. Рудницького у березн 1933 р. I. Ландо став виконувати обов'язки директора УНД!ГК. Наприкшц 1933 р. - призначений директором !нституту.
Коли у 1934 р. УНД!ГК припинив свое юнування, як окрема наукова установа, його на чолi з I. Ландо формально було передано спочатку до складу Харшського ушверситету, де вш працював на посадi професора кафедри економiчноТ географiТ, а в кшц 1934 р. Iнститут географи та картографн переводять до складу КиТвського державного ушверситету. I. Ландо був директором !нституту i професором кафедри економiчноТ географп КиТвського держушверситету до кiнця 1936 р.
У 1936 р. I. Ландо переТхав до Москви, де працював на посадi старшого наукового сшвробггника !нституту географiТ АкадемiТ наук СРСР i одночасно - старшого консультанта Держплану Роси. Працюючи в Держпланi Роси, писав поквартальн огляди ходу виконання народно-господарських плашв, якi в обмеженш кiлькостi видавалися для керiвництва краТни.
В 1941 р. Iнститут був евакуйований, а I. Ландо був направлений на роботу в Таджицьку фтш Академи наук СРСР у м. Сталшабад (Душанбе) де працював начальником вщдту культури Держплану республки. За час своеТ науковоТ дiяльностi виконав ряд засекречених робiт, призначених для службового користування.
Пiсля вшни в 1946 - 1949 рр. I. Ландо працював на посадi професора та завщувача кафедри географп Мордовського педагопчного шституту. З серпня 1949 став працювати доцентом (у зв'язку з перезатвердженням ВАК) кафедри географи Пензенського педагопчного шституту, де упродовж 1963 - 1971 рр. очолював кафедру економiчноТ географи. У перюд роботи доцентом кафедри економiчноТ географи Пензенського педшституту i ТТ завщувачем наукова робота I. Ландо була пов'язана з економiчною географiею ПензенськоТ областк iсторико-географiчними аспектами розвитку промисловосл в регiонi. У 1988 р. була видана економiко-географiчна монографiя I. Ландо краезнавчого характеру - «Пенза».
В 1974 р. у вiцi 70 рош в I. Ландо залишив викладацьку роботу, присвятивши себе поетичнш дiяльностi. За свое життя I. Ландо написав близько 8 тисяч вiршiв, але видав усього три збiрки - «Бтя географiчноТ карти», «Пензенський край» та «Обличчя смiеться любовi».
Помер I. Ландо у Пензi в грудн 2005 р. на 102 (!) роц життя i понiс у вiчнiсть пам'ять про УНДIГК, про його сшвробггниш та аспiрантiв, осктьки був останнiй з тих хто особисто знав i спiвпрацював з ними. Постае питання: чому ыхто з дослщниш iсторiТ украТнськоТ географи не мав з ним штерв'ю стосовно роботи УНД!ГК?
Нам не вщомо, але можливо, що !сак Ландо залишив по собi ешстолярну спадщину, спогади, котрi могли б вщкрити нову сторiнку в ютори украТнськоТ географiчноТ науки.
Буцура Василь Васильович (1900 - 1934? рр.) - географ, доктор природознавства, професор, дшсний науковий ствробггник УкраТнського науково-дослщного шституту географи та картографн.
Народився В. Буцура в 1900 р. у селi !ваншцях на Буковин в родин селян. В 1905 р. у цьому ж селi вступив до народноТ школи й навчався у нш до 1907 р., коли перейшов продовжувати навчання до Чершв^в. Спочатку навчався у Чершвецькш народнш школк а у 1910 р. вступив до пмнази, яку й
закшчив у 1918 р. На початку 1918 р. згщно з постановою Центрального ком^ету Буковини разом з шшими студентами перейшов кордон i вступив до УкраГнсько'!' Галицько1 Арми. У зв'язку з тим, що В. Буцура був нездiбний до вшськово1 служби його було направлено на канцелярську роботу в Коломию, де вш i працював до квггня 1919 р.
У 1919 р. В. Буцура повернувся до Буковини i вступив на природничий вщдт фтософського факультету Чершвецького ушверситету, на якому навчався до 1921 р., аж поки не був заарештований румунською владою й виключений з ушверситету. У березш 1922 р. в силу постшних утисш та переслiдувань В. Буцура змушений був утiкати з Буковини i вже тодi мав намiр пере'1'хати до Украши. Проте на початку червня 1922 р йому вдалося, через Галичину, дютатися до Чехословаччини. У Празi В. Буцура записався на природничий факультет ушверситету, водночас вщвщував лекци з географи професора С. Рудницького в Украшському втьному ушверситетк В 1927 р. В. Буцура отримав вищу освггу, закшчивши навчання у Празькому унiверситетi.
Ще в 1924 р. В. Буцура подав до посольства СРСР в Празi прохання на отримання радянського громадянства та дозволу на пере'Гзд до УСРР. Удруге вш подав таку заяву в 1926 р., однак на момент закшчення ушверситету в 1927 р. так i не отримав позитивно!' вщпов^д вщ посольства, а враховуючи його скрутне матерiальне становище, В. Буцура змушений був |'хати до Вщня з метою пошуку роботи. В липш 1927 р. його заарештували у Вщш як учасника демонстраци i змусили протягом одше'Г доби залишити Австрiю. У результатi чого вш повернувся назад до Праги i в грудш 1927 р. на пiдставi клопотання професора С. Рудницького все ж таки отримав дозвт на в'|'зд до УСРР.
До Харкова В. Буцура прихав 10 ачня 1928 р. i був прийнятий на посаду асистента УНД1ГК. З 1 березня того ж року його було переведено на посаду наукового ствробггника 1нституту по вщдту фiзичноï географи. На цш посадi вiн i працював до дня арешту.
Протягом 1928 - 1930 рр. також працював як сумюник-викладач в Харшському iнститутi народно!' освгги: з 1930 р. - доцентом, а з 1931 р. i до дня арешту - професором географiчного факультету Х1НО. ^м того з 1931 р. i до дня арешту працював за сумюництвом як науковий сшвробггник Укра'нського науково-дослщного геолопчного iнституту, а з 1932 р. - старшого геолога в Дтроводк
Заарештований В. Буцура був за класично сфабрикованою ГПУ справою щодо його приналежност до Укра'нсько' вшськово''' оргашзаци. Свое' провини на численних допитах не визнав. Ршенням «особливо' тршки» при колеги ГПУ УСРР вiд 23 вересня 1933 р. В. Буцуру було визнано винним за статтею 54/4 КК УСРР («надання допомоги мiжнароднiй буржуази») i вислано до Казахстану термшом на три роки. Подальша доля вченого невщома. Збереглися свщчення професора М. 1ваничука, про те, що в 1937 р. В. Буцура був у радянських таборах на Уралк Можливо, це було лише його припущення. Реабтггований Василь Буцура був у 1989 роцк
Баб'як Василь Васильович (1895 -1937 рр.) - географ, доктор природознавства, доцент, дшсний науковий сшвробггник Укра'нського науково-дослщного шституту географи та картографн.
Народився В. Баб'як у 1895 р. в с. Дусашв Перемишлянського повггу в Галичиш у хлiборобськiй родинк Навчався в пмнази у Рогатиш, а згодом у Вщш. Батько мав близько 20 десятин землк а в родиш було п'ятеро сишв та двi доньки. Брати В. Баб'яка: Франко був суддею з аграрних питань у Самборк Людв^ - селянин-бщняк, Остап - адвокат у Таночi та Юлiан - великий землевласник, мав у середин 30-х рр. у с. Дусашв близько 40 десятин землк Сестра бвгешя - в 1922 р. пере'хала з Америки й мешкала в УСРР на станци Панська. 1нша сестра навчалася в учительськш семшари, а згодом вийшла замiж на начальника вокзалу станци Рогатин.
У 1915 р. В. Баб'як закшчив школу офiцерiв у м. Дубши, вiйськову школу телеграфю^в-радиспв у Перемишлянах i школу старшин у шмецькому таборi. З 1915 по 1918 рр. служив в корпус №ових стрiльцiв, а згодом в Украшськш Галицькiй Арми. Пiсля розгрому армiï був у таборi iнтернованих у Юзефово. Наприкш^ 1921 р. йому запропонували вступити в Укра'нську вiйськову органiзацiю, що формувалася саме тодi з командного числа Укра'нсько' Галицько' Армiï. Як свщчив сам В. Баб'як на допитах у ГПУ вступати до оргашзаци вш вщмовився.
У 1927 р. закшчив природничий факультет Празького ушверситету i при'хав до Харкова, де розпочав роботу в УНД1ГК науковим сшвробггником по вщдту антропогеографи (економiчноï географп). Як сумiсник працював на посадi доцента географiï Харшського iнституту народно' освiти.
Заарештований В. Баб'як був за сфабрикованою справою щодо його приналежносп до Украïнськоï вшськово1 органiзацiï. У процесi слщства неодноразово звертався iз заявами про те, що свщчення були ним надаш в процеа фiзичних знущань.
Р^енням «особливоï трiйки» при колеги ГПУ УСРР вщ 23 вересня 1933 р., звинувативши В. Баб'яка в тому, що шбито «будучи офщером Украïнськоï галицькоï армiï вш був завербований в контрреволюцiйну оргашзацш уВо i в 1927 р. закинутий в УСРР, де проводив активну контрреволюцшну дiяльнiсть, спрямовану на повалення радянсько1 влади i встановлення буржуазноГ «Украïнськоï демократичноï республiки» В. Баб'яка було визнано винним за статтею 54, пункти 4 i 11 КК УСРР («надання допомоги мiжнароднiй буржуази та участь у контрреволюцшнш оргашзаци») i ув'язнено в табiр строком на 5 рош. Подальша доля вченого тривалий час була невщома. За свщченням професора М. 1ваничука станом на 1937 р. В. Баб'як перебував у Туркестану але ця шформа^я була не достовiрна. Як стало вщомо з матерiалiв його кримiнальноï справи Василь Баб'як
був розстртяний в урочищi Сандармох, в Карели 3 листопада 1937 р. разом зi сво'м учителем i колегою С. Рудницьким.
Реабттований Василь Баб'як був спочатку в 1989 р. прокуратурою Архангельсько'' област, а у 1992 роц - i прокуратурою Харшсько''' областi.
1ваничук Михайло Миколайович (1894 - 1937 рр.) - географ, доктор природознавства, професор, дшсний науковий сшвроб^ник Укра'нського науково-дослщного шституту географи та картографи, дшсний член НТШ
Народився М. 1ваничук 9 листопада 1894 р. в с. Пилипи поблизу Коломи' в Галичиш. Батьки були бщними селянами. В 1913 р. закшчив пмназш в Коломи', а осктьки в батьш не було засобiв для подальшого навчання, йому допомогла проста стьська вчителька Ю. Шуберт i в 1913 р. М. 1ваничук став студентом природничого вщдту фтософського факультету Львiвського унiверситету.
З 1914 по жовтень 1918 рр. знаходився у дшчш арми' в рядах австро-угорського вшська - в I полку Укра'нських сiчових стрiльцiв. У 1915 р. маючи звання прапорщика, М. ¡ваничук був призначений на посаду помiчника штенданта полку.
У 1918 р. М. ¡ваничук прибув на територш Укра'ши сптьно з шмецько-австршськими вiйськами i приймав участь у боротьбi з червоною армiею. В 1918 р. полк був вщправлений знову до Австрiï на територш Буковини. Там у м. Чершвц М. ¡ваничук застав революцш в Австрiï.
В 1919 р. вш перебував в рядах арми Петрушевича на територи Укра'ши в чин лейтенанта. Однак уже в березш 1920 р. М. ¡ваничук потрапив у полон до поляюв й був вщправлений у табiр для полонених у Фрiдрiхiвку поблизу Пщволочиська, згодом переправлений у Дубно, далi у Львiв i в кшцевому результатi в табiр для полонених у Тухалi поблизу Данцка. З полону разом з товаришами втк до Нiмеччини, а звщти перебрався до Чехословаччини у табiр Галицько' Армiï.
Оселився М. ¡ваничук в мютечку Солове на Прикарпатськш Русi, де отримав посаду народного учителя. В 1921 р. вступив до Празького ушверситету i в 1925 р. закшчив природничий факультет за спе^альнютю «географ-геолог».
Перебуваючи на навчанш у Празькому ушверситет, М. ¡ваничук потрапив в середовище укра'нських емiгрантiв-патрiотiв, вступив до оргашзаци «Укра'нська академiчна громада», виключну роль в якш мав професор С. Рудницький, з яким М. ¡ваничук i познайомився навчаючись у Празькому ушверситет та слухаючи його лекци з фiзичноï географи. Найбтьш тюш дружш вщносини серед укра'нських емiгрантiв мав з професором Степаном Рудницьким, Володимиром i Зшащою Стадшковими, Федором Швецем, Мироном Процакевичем, Василем Баб'яком, Василем Буцурою та шшими.
З 1924 р. М. ¡ваничук працював асистентом у професора С. Рудницького в Укра'нському педагопчному шститут iменi М. Драгоманова. А пюля вщТзду С. Рудницького в 1926 р. до УСРР вш i замшив його на посадi викладача географи у цьому шститут.
В СРСР М. ¡ваничук прибув у 1928 р. з Чехословаччини. При першш зустрiчi з професором С. Рудницьким, як згадував сам М. ¡ваничук, вш доручив йому «ознайомитися з станом уае'' радянсько' географи, а працюючи в ¡нститут географи я познайомився з прекрасними людьми, фундаментальними фахiвцями К. Дубняком, С. Кобзей-Фяк, М. Винницькою, Н. Гавриловою, М. Танашевичем та шшими. Вдома у С. Рудницького досить часто збиралися В. Баб'як, В. Буцура, Г. Величко, К. Дубняк, Н. Гаврилова, М. Танашевич. Головним питанням було налагодження роботи ¡нституту географи та якнайшвидшого складання географiчноï карти УСРР. Часто збиралися й вдома у М. Процакевича, зокрема В. Буцура, В. Баб'як, К. Дубняк та його двi сестри, одна з яких була дружиною М. Процакевича та шшЬ> [8].
В УНД!ГК М. ¡ваничук працював на посадi наукового сшвроб^ника по вщдту фiзичноï географи. Брав активну участь в шститутських експеди^ях, а у 1931 роц професор Всесоюзного арктичного шституту в Ленiнградi Р. Самойлович запрошуе його до складу експедици на Землю Франца-Йосифа, як головного геоморфолога i геолога. Упродовж 1932 - 1933 рр. Михайло ¡ваничук очолював експедицш на Землю Франца-Йосифа i провiв там цтих чотирнадцять мюя^в. Пюля повернення написав i видав укра'нською i росшською мовами фундаментальну працю «14 мюя^в на Землi Франца-Йосифа».
З 1934 р. М. ¡ваничук працюе геологом у Дтромюто, а за сумюництвом професором фiзичноï географи Харшського ушверситету.
Готувався до експедици на Йвшчний полюс i до Антарктиди, однак не судилося науковцю зреалiзувати сво' задуми на нивi укра'нсько' науки...
В 1937 р. його було заарештовано за сфабрикованою НКВД справою щодо його приналежност до укра'нсько' нацюнал-фашистсько' терористично' оргашзаци. Це була колективна справа по якш проходили украшцнгаличани - 15 оаб, з яких 11 було розстртяно. Вирок було виконано в шч з 9 на 10 серпня 1937 р.
Згщно резолюци ЦК КП(б)У «Про роботу Укра'нського науково-дослщного шституту географи» (1934 р.) ¡нститут географи та картографи пщлягав структурним змшам в контекст вимог часу -спочатку його було переведено спочатку в склад Харшського, а згодом Ки'вського ушверситету, а у 1937 р. знекровлений попередшми роками терору Укра'нський науково-дослщний шститут географи
так картографн припинив свое ¡снування... Перелк самих ттьки прiзвищ, наукових звань i посад репресованих у 1930-х рр. украТнських географiв змушуе нас замислитися над катастрофiчними наслiдками терору проти украТнськоТ штел^енци. Однак суть ^еТ катастрофи та Т'Т масштабнють полягала не лише в чисельност жертв, а головно в руйнаци украТнського iнтелектуального потенцiалу. УкраТнська географiчна наука i освiта втратила назавжди педагогiв i дослiдникiв з дореволюцшним досвiдом роботи, вiдбувся своерiдний духовний колапс, коли безслщно зникло поколшня, фактично не залишивши спадкоемцiв та носив попередньоТ культури [9]. Знищили науков^в староТ генераци, а разом з ними i потужний духовний пласт украТнськоТ нацiТ.
Лтература
1. Центральний державний архв вищих оргаыв влади та управл1ння (дал1 ЦДАВОВ). - Фонд 166. - Оп6/4. -Справа 6247. - Аркуш 42.
2. ЦДАВОВ. - Фонд 166. - Оп6/4. - Справа 6248. - Аркуш 9.
3. ЦДАВОВ. - Фонд 166. - Оп6/4. - Справа 6247. - Аркуш 74.
4. ЦДАВОВ. - Фонд 166. - Оп6/4. - Справа 6247. - Аркуш 87.
5. Доктор географи Г. Величко / за ред. проф. О. Шабл1я. - Льв1в: ЛНУ 1мен1 !вана Франка, 2012. - 342 с.
6. Шевчук С. М. Професор Кость Дубняк (1890 - 1948): повернення в украТнську географю / С.М. Шевчук // Iсторiя украТнськоТ географи. - Тернопть 2011. - Вип. 24. - С. 11 - 17.
7. Професор Володимир Геринович / За ред. проф. О. Шабл1я. - Льв1в: Видавничий центр ЛНУ 1мен1 ^ана Франка, 2008. - 366 с.
8. Державний арх1в ХарювськоТ область - Фонд 6452. - Опис 2. - Справа 2560. - Аркуш 224.
9. Шевчук С. М. Наукова школа УкраТнського науково-дослщного Ыституту географи та картографн / С. М. Шевчук. - Полтава: ПНПУ 1мен1 В.Г. Короленка, 2013. - 270 с.
Аннотация. С. Н. Шевчук Лидеры научной школы Украинского научно-исследовательского института географии и картографии (1927 - 1934 гг.). В статье освещено состав ведущих ученых Украинского научно-исследовательского института географии и картографии, который действовал в Харькове как научно- исследовательское учреждение в структуре Народного комиссариата образования с 1927 до 1934 года под руководством академика С. Рудницкого. Используя историко- источниковедческий и персонифицированный подход к анализу жизненного пути носителей научной школы Института, автор стремился дать комплексное представление о ведущих ученых научной школы Украинского научно-исследовательского института географии и картографии. Изучая личные дела сотрудников НКО УССР 1920- х г. и архивные уголовные дела 1930- х г. представлены биографии научных работников Института на основании собственноручно написанных жизнеописаний.
Ключевые слова: история украинской географии, научная школа, Украинский научно- исследовательский институт географии и картографии.
Abstract. S. Shevchuk Most of the scientific school of the Ukrainian Research Institute of Geography and Cartography (1927 - 1934). The article highlights the composition of the leading scientists of the Ukrainian research institute of geography and cartography, who acted in Kharkov as a research institution in the structure of the People's Commissariat of Education from 1927 to 1934 under the leadership of C. Rudnicki. Using historical and source study and a personalized approach to analyzing the way of life of the Institute of research school, the author has tried to give a comprehensive view of the leading scientists of the scientific school of the Ukrainian research institute of geography and cartography. Studying the personal affairs of NCO workers USSR 1920, the archives and criminal cases 1930 -are biographies of scientists of the Institute on the basis of his own written biographies.
Keywords: history of ukrainian geography, scientific school, Ukrainian research institute of geography and cartography.
Поступила в редакцию 29.01.2014 г.
