CC BY
177
УДК 316.43
I. Д. Денисенко, доктор фшософських наук, професор
КРИЗА СОЦЮЛОГП: ВИЗНАЧЕННЯ, ОЗНАКИ, ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ
Розглянуто результати найбтьш вгдомих наробок у площиш дослгдження проблем кризи в сучаснш системг соцюлоггчного знання у контекстг обгрунтування причин и виникнення та пошуку можливих стратегш и подолання.
Ключовi слова: соцюлоггя, криза, соцюлоггчш знання, соцгологгчна уява.
Актуальшсть проблеми. Питання про кризу розвитку системи соцюлопчних знань протягом багатьох рошв виступае предметом широкого обговорення представниками захвдно! сощально! науки (П. Бергер, П. Бурдье, Е. Пдденс, А. Гоулднер, Р. Дарендорф, Ч. М^с, Р. Фрiдрiхс) [1-4]. Останшми десятилiттями дискусiя про кризу соцюлопчного пiзнання розпочалася й у соцюлопчних ствтовариствах пострадянського простору [5-8].
Анальз останнХ джерел i публшацш сввдчить, що у центрi уваги росшських, бiлоруських та украшських соцiологiв (О. Баразгово!, £. Головахi, Л. Гудкова, I. Кононова, М. Романовського, Ж. Тощенка, Ф. Шереги) перебувають не ильки традицiйнi (для захвдно! науки) аспекти обговорюваного феномену (визначення, ознаки, причини виникнення), а й специфiчнi (основнi для вггчизняно! системи соцюлопчних знань) моменти, що формують проблему самого так званого «виживання» соцюлоги в пострадянському суспiльствi (i у першу чергу ушверситетсько! соцiологii). Наприклад, низка вiтчизняних соцiальних досл1дник1в прагнуть «розробити план суспiльного просування соцюлоги» у контексп обгрунтування и рол1 в збереженнi нацюнально! безпеки кра!ни i формування методологи сучасного комплексу сустльних наук [9].
З огляду на це, мета статп - розглянути результати найбiльш вщомих наробок у площинi дослiдження проблем кризи в сучаснш системi соцюлопчного знання у контексп обгрунтування причин и виникнення та пошуку можливих стратегш и подолання.
Виклад основного матерiалу. Анал1з захгдно! i вггчизняно! лiтератури, присвячено! вивченню цього феномену, показуе, що прихильниками рiзних шил, напрямiв та соцiологiчних орiентацiй пропонуються рiзнi варiанти причин його виникнення i напрямiв виходу iз цього стану розвитку «науки про сустльство».
Ввдразу ж пiдкреслимо, що серед захвдних досл1дник1в цiеl проблеми, немае не тшьки загальноприйнятого визначення такого перюду в розвитку сучасно! соцюлоги, а й в1дсутне однозначне ощнювання навiть в1дносно так званих моменпв «нормальностi», «неминучостi» та «прогресивностi» його юнуванш. Наприклад, один iз перших дослвднишв цього стану свiтовоl соцюлоги (насамперед американсько!) Ч. Мiллс пропонував розглядати його як «тупик» [4, с. 16].
Французький досл1дник П. Бурдье ще на початку 90-х рок1в ХХ ст. тдкреслював (беручи сам термш «криза» у лапки), що для нього «криза в соцюлоги», про яку сьогодш говорять, - це криза ортодокси (так званого «трикутника» «Парсонс - Мертон - Лазарсфельд, на якому спочивала протягом багатьох рошв iлюзiя про об'еднану сощальну науку, свого роду iнтелектуальний холдинг, що проводив майже св1дому стратегш вдеолопчного панування». - I. Д.), а швидке розмноження ересi е прогрес у бiк науковостi... звшьнилася теоретична уява, знову в1дкрилися ва можливостi, як1 надае соцiологiя» [1, с. 40].
Американський соцiолог А. Гоулднер, навпаки, знiмав лапки з поняття «стан кризи в соцюлоги», штерпретуючи його як реальний «перехвдний стан, вих1д з якого можливий або у бiк пол1пшення, або у бш погiршення, або у стан занепаду, стагнацii, або у стан розвитку», i вiдзначав системний характер причин його виникнення (тобто момент «неминучосп») [2, с. 17]. Слад пвдкреслити, що деяш представники росiйського
соцюлопчного ствтовариства не тiльки пiдтримують такий варiант експлжаци кризи в системi соцiологiчних знань, а й уточнюють напрями цього переходу. Наприклад, О. Баразгова, обгрунтовуе, що «криза соцюлогп е... переходом вiд традицшно! соцюлогп до нетрадицшно!» i постае «не чим шшим, як ввдповвддю на вступ людства в постiндустрiальну цившзацш» [5, с. 118].
Для шшого представника американсько! системи соцiологiчного знання П. Бергера криза в соцюлогп також цiлком реальний i об'ективний и стан, що формувався з шнця 60-х рок1в ХХ ст. ^з моменту усвiдомлення и теоретично! неспроможносп пояснити масовi виступи студентсько! молодi в державах загального благоденства) i виявився в повному обсязi наприкiнцi 80-х рок1в (iз визнання неможливостi адекватно iнтерпретувати причини розпаду комунiстичних режимiв у кра!нах сощалютичного табору). Близьке до такого визначення стану кризи в соцюлогп часто зустрiчаеться й у росiйськiй науковш лiтературi. Наприклад, директор Центру сощального прогнозування i маркетингу Ф. Шереги розглядае останнiй як очевидну «нездатшсть жодно! iз сучасних соцiологiчних шкш будувати валiднi прогностичнi моделi», тобто неспроможшсть «пророчих, месiанських, апостольських (ретроспективних-аналогових), апокалштичних та iнших прогностичних моделей, що являють собою вшець теоретичних побудов абсолютно! бiльшостi суспiльствознавчих плишв феодально! формацi!» [8, с. 611]. Один iз проввдних соцiальних мислител1в ХХ ст.
- англiйський соцюлог Е. Гiдденс визначае сучасний етап (початок третього тисячорiччя) у розвитку соцюлопчно! системи знань як стан «занепаду» [10, с. 4].
При цьому як ознаки, що у повному обсязi характеризують цей стан соцюлопчно! науки дослвдники найчастiше називають: «набiр бюрократичних процедур, як1 обплутали соцiальне пiзнання сво!ми «методологiчними» претензiями, переповнюють його схоластичними концепцiями i опошлюють мiлкотем'ям, що не мае ввдношення до суспiльно значущих проблем»
(Ч. Мшлс); «сучаснi розбiжностi щодо питання про соцiологiчну теорш» i «змiни у свiдомостi соцiологiв» (А. Гоулднер, Р. Фрiдрiхс); «спори щодо науковосп соцiологi!» (Дж. Бен-Деввд, У. Рансиман); «iснування боротьби за монополш легiтимностi в соцiологiчному полi» (П. Бурдье) та ш.
У контексл цих мiркувань соцiальнi досл1дники як основш причини, що сформували такий стан у розвитку соцюлопчно! науки, називають: «перекручування» кожного iз трьох напрямiв у сучаснiй соцiологi!
- теоретичного осмислення iсторi! (О. Конт, К. Маркс, М. Вебер, О. Шпенглер, А. Тойнб^, систематично! теори «природи людини i сустльства» (Г. Зiммель, Л. фон Вiзе, Т. Парсонс), емтричних досл1джень соцiальних факпв i проблем (Ч. Мiллс) [4, с.18]; «розвиток держави загального благоденства, що валяко шдтримувало соцiологiю, одночасно обмежуючи !! можливостi; ентрошю функцiоналiзму, тобто розмивання його теоретико-методологiчних основ, збшьшення розма!тостi тлумачень тих самих принцитв, понять; тенденцi! основних моделей функцюнал1зму i Т. Парсонса як одного з його представнишв до конвергенци з марксизмом; посилення критики функцiоналiзму; виникнення ввдчуження стосовно функцюнал1зму в молодого поколiння соцiологiв; появу нових альтернативних пiдходiв у вивченш соцiально! реальностi (теорi! I. Гоффмана, Г. Гарфшкеля, Дж. Хоманса); розвиток теорш середнього рiвня, у тому чи^ теорiй, якi бiльше орiентованi на цiнностi волi i рiвностi, н1ж на цiнностi «порядку», на чому акцентував увагу функцiоналiзм; появу тенденцп iндивiдуальним виявам неприйняття функцiоналiзму додати колективнi i органiзацiйнi форми» (А. Гоулднер) [2, с. 18]; так звану «нез'ясованiсть» у соцюлопчному теоретизуваннi i процес змiни поколшь у соцiологi! (Дж. Бен-Дев1д); перехвдшсть, викликану iсторичними змiнами в суспiльствi (О. С. Баразгова); «соцiальнi колiзi!, що не припиняються, i неготовнють як зах1дних, так i вичизняних соцiологiв пророчити назрiваючi соцiальнi конфлшти» (Ф. Шереги) [8, с. 611]; ввдносш «невдачi «високих теорiй» (за висловом
Ч. Р. Мшлса) i певну ввдмову «сучасних соцiологiв ввд кумулятивного знання, тобто такого, що володie певним piBHeM стiйкостi i стльносп» (Ш.-А. Кюен) [3, с. 17]; дом^вання економiки (ринкового фундаменталiзму) над сощальною сферою i «почуття безсилля багатьох перед обличчям майбутнього» (Е. Пдденс) [10, с. 5].
При цьому слiд вiдзначити, що кожен i3 дослiдникiв, зоpieнтований на мipкування про кризу в сучаснш соцiологiï, прагне обгрунтувати не тiльки часовий перюд його формування, а й можливi стpатeгiï виходу з цieï ситуацп. Цдкаво, що представники pосiйського соцюлопчного ствтовариства частше за ïхнiх захвдних колег розглядають цей стан в юторп соцiологiчноï науки як такий, що вже зустpiчався. Наприклад, авторський колектив чотиритомного видання «Истории теоретической социологии» пропонуе виокремлювати в юторп розвитку системи соцюлопчних знань як мшмум двi загальнi кризи соцюлопчно1' теори: першу - на меж1 Х1Х-ХХ ст.; другу - шнець 1960-х - перша половина 1970-х рр. [11, с. 11]. А. Ф. Шереги, взагалi стверджуе, що нишшня гносeологiчна криза соцiологiï е «найбшьшою за останнi 300 рошв розвитку суспiльствознавства» [8, с. 611].
Що ж стосуеться напpямiв виходу зi сформовано1' ситуацiï в систeмi соцiологiчних знань, то дослвдники пропонують:
- формувати так звану «соцюлопчну уяву», тобто «звернувшись до вивчення особистих тpуднощiв i суспiльних проблем, до формулювання 1'х як завдань суспiльних наук, ми отримуемо найкращу i, мабуть, едину можливiсть зробити розум демократично значимим для життя людей вшьного суспiльства й, таким чином, втшити класичнi цiнностi, на яких грунтуються перспективи застосування нашого знання» (Ч. Мiллс) [4, с. 111];
- перехщ до рефлексивно!.' соцiологiï - iстоpично чуйно^ яка «для того, щоб поглибити свщомють соцiологiв, ... повинна почасти пропонувати 1'м усвiдомити самих себе, свш власний iстоpично мiнливий характер i свое мюце в iстоpично мшливому суспiльствi» (А. Гоулднер) [2, с. 565];
- формування соцюлогп соцюлогп (Р. Фpiдpiхс);
- «емшризацш» тзнання соцiальних явищ, замiну фeномeнологiчних моделей емтричними (Д. Нечмис);
- повернення до фeномeнологiчних (катeгоpiальних) моделей, а також до тeоpiй суспiльно-eкономiчних формацш i онтогенезу (Ф. Шереги);
- перехвд до нeтpадицiйноï соцiологiï, представлено1' поглядами Г. Гаpфiнкeля, I. Гоффмана, Дж. Мiда, А. Шутца, а також Е. Пдденса, П. Бурдье та Ю. Хабермаса (О. С. Баразгова);
- ввдродження соцiологiчноï уяви (Е. Пдденс) та ш.
Виходячи з викладеного можна зробити таш висновки.
У сучаснiй систeмi соцюлопчних знань вщсутня однозначна iнтepпpeтацiя ваpiанту ïï кризового розвитку.
Серед основних ознак наявносп такого стану (або етапу) в ïï функцiонуваннi явно дом^ють «сучаснi pозбiжностi щодо питання про соцюлопчну тeоpiю» (використовуючи глосарш А. Поулднера).
Основною причиною виникнення кризового стану в розвитку захвдно!.' системи соцiологiчного знання можна вважати (навиъ за умов вiдсутностi ïï ввдкритого визнання з боку низки дослщнишв) спeцифiчну природу соцiологiчного тзнання (сощально)! тeоpiï). Пepiодичнi спроби щодо уточнения змюту тepмiна «тeоpiя» у систeмi соцiально-гуманiтаpних знань у контексп обгрунтування спeцифiки природи дослiджуваноï' реальносп призводять до формування ситуацiï' визнання теоретично]^ нeспpоможностi всiеï' сучасноï соцiальноï науки. Вiдзначeна тeндeнцiя викликала навггь низку заяв з боку вщомих захiдних соцiальних дослвднишв про ï\ «замiшання» щодо визначення змiсту i структури «тeоpiï взагалi» i «конкретних видiв тeоpiï, як1
фактично юнують» [12, р. 36], i чiтко сформульованi «правила вироблення i розпiзнання сощально! теори» [13, р. 145].
Часте звернення групи дослщнишв (вщ Ч. Мiллса до Дж. Хоманса) до теоретичних побудов Т. Парсонса тшьки як до «джерела ересi» (використовуючи глосарiй П. Бурдье) у системi соцiологiчного знання, поширення яких i призвело до формування «нез'ясованостi» у зах1дному соцiологiчному теоретизуванш (у контекстi мiркувань Дж. Бен-Девша), не е всебiчно обгрунтованим фактом, осшльки, на наш погляд, нездатшсть структурного функцiоналiзму адекватно вiдбивати i пояснювати соцiальну реальнiсть друго! половини ХХ ст. не тшьки порушила питання перед уаею системою сощально -гуманггарних знань про необхiднiсть побудови ново! теоретично! конструкцп макрорiвня, а й точно визначила можливий напрям наукового пошуку. Мабуть, воно було шдказано самим засновником «велико! теори» Т. Парсонсом. Так, у низщ праць середини 60-х рошв (на яш у науковш лiтературi юнуе мало посилань через !хню нетиповють для загальноприйнято! думки про класичну теоретичну спадщину американського дослiдника), вш спробував внести певнi доповнення у свою теорш рiвноваги за допомогою емпiричного аналiзу спостережуваних у захшному суспiльствi соцiальних процесiв i пояснения джерела походження змiн, що !х супроводжують [14; 15]. Безумовно, щ побудови можна розглядати як своершний варiант формування «теорi! змiн» iз центральним поняттям «структурна диференцiацiя» у межах усе того самого структурно -функцюнального шдходу. Однак у процеа !! формування вказуеться основний момент можливого виходу зi сформовано! теоретично! кризи - необхшшсть урахування соцiальних змiн в !хньому постшному розвитку. Слiд пiдкреслити, що цей аспект був найбшьш конструктивно прийнятий до аналiзу (порiвняно з теорiею соцiального обмiну Дж. Хоманса або символiчним iнтеракцiонизмом Г. Блумера) у теоретичних розробках дослшнишв конфлiктологiчно! орiентацii, що завжди розглядала змiни (незалежно вiд рiвня, ступеня !хнього впливу i характеру !хнiх наслiдкiв - позитивного або негативного для сощально! реальности як шнцевий результат розв'язання, придушення, урегулювання, зняття тощо будь-якого сощального конфлiкту.
Часовi меж! кризи соцюлоги, виходячи з рiзних дослвдницьких позицiй (включаючи авторiв з пострадянських наукових спiвтовариств), можуть бути представлеш такими перiодами: к1нцем Х1Х -початком ХХ ст. (Ю. Давидов); серединою 40-х рошв - шнцем 50-х рошв ХХ ст. (Ч. Мшлс); к1нцем 1960-х -першою половиною 1970-х рошв (А. Гоулднер, Р. Фрвдр!хс); шнцем 60-х - шнцем 80-х рошв ХХ ст. (П. Бергер); початком 1980-х рошв - тепершшм часом (Е. Пдденс). 1з цього випливае, що у контекст мiркувань хоча б одного !з представник1в системи соцюлопчних знань будь-який перiод у розвитку захвдно! соцюлоги тсля Друго! свгтово! вшни по теперiшнiй час може розглядатися як кризовий.
1з усього рiзноманiття пропозицш щодо можливих варiантiв виходу !з ситуацi!, яка склалася в сучаснш захвднш системi соцюлопчного знання, як найб№ш перспективний напрям можна розглядати ще! французького досл1дника Ш.-А. Кюена про необхiднiсть перегляду само! природи соцiальних наук (на наш погляд, саме у контексп припинення !хнього пост!йного пор!вняння !з природничими науками i розгляду досягнення !хньо! едностi як концевого пункту розвитку) i в!дмову соц!олог!в в1д отримання «генерального знання, що представляе сощальне» [3, с. 18].
Л1ТЕРАТУРА
Бурдье П. Оппозиции современной социологии / П. Бурдье // Социс. - 1996. -№ 5. - С. 36-50.
Гоулднер А. Наступающий кризис западной социологии : пер. с англ. / А. Гоулднер. - СПб. : Наука, 2003. - 577 с. Кюэн Ш.-А. В каком состоянии находится социология? / Ш.-А. Кюэн // Социс. - 2006. - № 8. - С. 13-20.
Миллс Ч. Р. Социологическое воображение : пер. с англ. / Ч. Р. Миллс. - М. : Изд. Дом NOTA BENE, 2001. - 134 с. Баразгова Е. С. Нетрадиционная социология в России? / Е.С. Баразгова // Социс. - 1997. - № 10. - С. 116-121. Головаха Е. Социологическое знание: специфика, критерии научности и перспективы развития / Е. Головаха //
Социология: теория, методы, маркетинг. - 2004. - № 1. - С. 5-14. Гудков Л. Д. Есть ли основания у теоретической социологии в России [Электронный ресурс] / Л. Д. Гудков. - Режим
доступа: http://www.isras.ru/files/File/Sociologymagazin/Socmag_01_2010 /07 _Gudkov.pdf. Шереги Ф. Э. Гносеологический кризис в социологии: от теологии к мифо-творчеству / Ф. Э. Шереги // Вестн. Рос.
акад. наук. - 1994. - Т. 64, № 7. - С. 611-620. Кононов И. Ф. Социология между властью и обществом (О чем нам нужно дискутировать) [Электронный ресурс] / И. Ф.
Кононов. - Режим доступа: www.sau.kiev.ua/docs/inet_conf_2011/kononov.doc Гидденс Э. К социологическому сообществу! / Э. Гидденс // Социс. - 2007. -№ 9. - С. 4-5.
История теоретической социологии : в 4 т. / отв. ред. и сост. Ю. Н. Давыдов. - СПб. : РХГИ, 2000. - Т. 4. - 736 с. Frankfopt-Nachmias C. Research Methods in the Social Sciences / С. Frankfopt-Nachmias, D. Nachmias. - N.Y. : St. Martin's Press, 1992. - 578 p.
Filmer P. New Direction in Sociological Theory / Р. Filmer, М. Phillipson, D. Silverman, D. Walsh. - L. : Routledge & Kegan Paul, 1971. - 387 p.
Parsons T. Evolutionary Universals in Society / Т. Parsons // American Sociological Review. - 1964. - №. 3. - P. 339-357. Parsons T. Social Structure and Personality / Т. Parsons. - L. : Free Press, 1964. - 376 p.
КРИЗИС СОЦИОЛОГИИ: ОПРЕДЕЛЕНИЕ, ПРИЗНАКИ, ПРИЧИНЫ ВОЗНИКНОВЕНИЯ
Денисенко И. Д.
Рассмотрены результаты наиболее известных наработок в сфере исследования проблем кризиса в современной системе социологического знания в контексте обоснования причин его возникновения и поиска возможных стратегий его преодоления.
Ключевые слова: социология, кризис, социологические знания, социологическое воображение.
SOCIOLOGY CRISIS: DEFINITION, SIGNS, OCCURRENCE REASONS
Denisenko I. D.
Article is devoted consideration of results of the most known operating time in sphere of research of problems of crisis in modern system of sociological knowledge in a context of a substantiation of the reasons its occurrence and search of possible strategy of its overcoming.
Keywords: sociology, crisis, sociological knowledge, sociological imagination.
