CC BY
645
УДК 1:316.4
В. О. Тімашов, здобувач
ПОНЯТТЯ КОНФЛІКТУ: ІСТОРИЧНИЙ ДИСКУРС
Розглянуто виникнення і розвиток поняття конфлікту та його видів в історичному цивілізаційному поступі, а також передумови формування сучасної науки конфліктології. Досліджено формування думки про конфлікт з суто негативного поняття до існування в конфлікті і позитивних сторін.
Ключові слова: конфлікт, види конфлікту, конфліктологія, психодинамічна концепція, ситуаційні підходи, метод «принципових переговорів».
Актуальність проблеми. З моменту проголошення Україною незалежності в її соціально-політичному і економічному житті відбулися суттєві позитивні зміни. Прийнято низку законів та інших нормативно -правових актів, які змінили компетенцію органів державної влади. Такі перетворення не могли пройти поміж проблематики юридичного конфлікту і науки конфліктології, адже законодавчі зміни створюють юридичні прецеденти які й породжують конфлікти на різних стадіях правової діяльності держави. Розв’язання цих проблем є основною метою досягнення ладу та політичної стабільності в державі, яка швидко розвивається.
Аналіз останніх джерел і публікацій. Висвітлення поняття терміна конфлікту і формування науки конфліктології розглядалося багатьма вченими.
З метою вивчення явища конфлікту в суспільних відносинах різних сфер діяльності видано досить багато наукових посібників. Неодноразово питання подолання конфліктів розглядалися на конференціях і «круглих столах». Разом із тим тема конфлікту та проблеми його подолання в різних сферах завжди залишаються актуальними і невичерпними, оскільки пошук різних шляхів і нових методів розв’язання конфліктів вестимуться завжди.
Метою статті є дослідження формування поняття конфлікту в різні історичні часи до виникнення на цій підставі науки конфліктології, яка охоплює всі сфери суспільного життя.
Виклад основного матеріалу. Конфлікти є невід’ємною складовою суспільного розвитку, постійно його супроводжують, оскільки в реальному житті неможливо уникнути суперечностей. Конфлікти - багатомірні явища. Вони виникають і виявляються в усіх сферах суспільного життя. Конфлікт протягом усієї історії людства був і залишається рушійною силою розвитку суспільства. Так само людське буття завжди буде конфліктом, інакше призупиниться суспільний прогрес.
Здавна було встановлено зв’язок конфліктів із розумінням сутності людини і суспільства. Тому корені виникнення поняття конфлікту сягають у глибоку давнину, до витоків соціальної філософії. Так, Конфуцій, відомий філософ Давнього Китаю, ще в VI ст. до н. е. стверджував, що конфлікти породжують насамперед нерівність і несхожість людей, шкодять нормальному спілкуванню також користь, невгамовне прагнення вигоди, упертість, брехливість, лестощі, базікання. Від поганих думок і вчинків утримують людяність, доброта, справедливість, щирість, доброзичливість [1].
Одночасно з Конфуцієм спробу раціонально осмислити природу конфлікту здійснив давньогрецький філософ Геракліт (близько 520-460 рр. до н. е.). Він уявляв конфлікти важливою властивістю, неодмінною умовою суспільного життя, оскільки протиборство, у тому числі війна, «є батько всього і цар усього» [2, 5559].
На відміну від Геракліта, який по суті виправдовував війну, Платон (близько 427-347 рр. до н. е.) засуджував війни, розглядаючи їх як найбільше зло. Цієї думки щодо війни як найгострішого соціального конфлікту дотримувався й інший визначний мислитель Давньої Греції - Демокріт (близько 460-370 рр. до н. е.), який писав, що «громадянська війна є нещастям для однієї і другої ворогуючих сторін...».
Цікаві конфліктологічні ідеї, пов’язані з державним устроєм, можна знайти в Арістотеля (384-322 рр. до н. е.), який стверджував, що держава є інструментом примирення людей. Людина поза державою, на його думку, стає агресивною і небезпечною [3].
У Середні століття особливістю конфліктологічних ідей був їх релігійний характер. Аврелій Августин (354-430 рр. н. е.) писав, що єдність людської та божественної історії має місце одночасно в протилежних і нероздільних сферах і являє собою вічну битву двох царств - Божого та земного. Багато в чому схожі з поглядами Августина конфліктологічні ідеї іншого відомого мислителя Середньовіччя Томи Аквінського
(1225-1274 рр.), які можна знайти в його міркуваннях про царство філософського пізнання і богослов’я, світську і духовну владу, людське буття і Бога тощо [4].
В епоху Відродження проблеми конфлікту формувалися на ідеях давньогрецької філософії про велич людського розуму, його роль у пізнанні навколишнього світу. Філософи цієї епохи надавали проблемам конфліктів земний зміст. Видатні мислителі цього періоду - Ніколай Кузанський (1401-1464 рр.), Ніколай Копернік (1473-1574 рр.), Джордано Бруно (1548-1600 рр.), Нікколо Макіавеллі (1469-1527 рр.) піддавалися репресіям з боку церкви, перебуваю-чи з нею в стані найгострішого конфлікту. Разом з тим вони вірили в силу людини, її розум і гармонію, здатність перебороти соціальні конфлікти.
Новий час і епоха Просвітництва - це не тільки потужне економічне зростання, а й небачений культурний підйом європейських країн. Усе це створювало передумови до системного підходу в пізнанні явищ навколишнього світу, в тому числі й вивченні конфліктів. Проблеми конфлікту розглядали у своїх працях Френсіс Бекон (1561-1626 рр.), Томас Гоббс (1588-1679 рр.), Жан-Жак Руссо (1712-1778 рр.), Адам Сміт (17231790 рр.) та ін. Зокрема, Ф. Бекон одним із перших застосував системний підхід до аналізу причин соціальних конфліктів усередині країни. Цікавою є в цьому сенсі концепція Т. Гоббса про природний стан суспільства як «війну всіх проти всіх» або «людина людині вовк».
XVIII ст. - доба Просвітництва - не принесла істотних змін у судження щодо причин виникнення конфліктів і способів їх подолання. Характерною в цьому плані є думка Адама Сміта - засновника класичної політекономії, який виступив послідовним прихильником «розумного» егоїзму, тобто любові до себе, що за умови гармонії власних інтересів із загальними прагненнями людей веде до благополуччя і щастя [5]. Моральна позиція А. Сміта була по-своєму ефективною для його часу - періоду становлення та утвердження ка-піталізму, епохи вільної конкуренції. Вона слугувала засобом попередження і залагодження конфліктів у перехідну пору, коли набирав силу індивідуалізм, при цьому ще досить сильними були колективні традиції суспільного устрою.
У першій половині XIX ст. проблематика конфліктів знаходить місце у працях класиків німецької філософії: І. Канта, Г. Гегеля, Л. Фейєрбаха, зокрема проблемі війни і миру. Цікавими є праці І. Канта «Про вічний мир» та Г. Гегеля «Про війну як засіб морального очищення народів». І. Кант вважав конфлікт «позитивним явищем у розвитку суспільства», а Г. Гегель, навпаки, виступав проти нього.
Період з другої половина XIX ст. - початку XX ст. мав важливе значення у становленні конфліктології як самостійної науки (конфліктологія: лат. konflikt - зіткнення, грец. logos - вчення, наука - наука про зіткнення, проблемне функціонування особи, людського суспільства, природи, взаємодію людини і природи), що зумовлювалося такими чинниками:
- накопиченням значного обсягу інформації з проблем конфліктів (погляди видатних мислителів минулого);
- надзвичайно сильними соціальними потрясіннями (війни, економічні кризи, соціальні революції та ін.), що вимагали поглибленого наукового аналізу, нових теоретичних підходів у дослідженні соціальних проблем;
- виникненням нових концепцій, що суттєво змінили людські можливості соціального пізнання, зокрема марксистської філософії (К. Маркс і Ф. Енгельс), соціології (О. Конт), психології (В. Вундт), а також праць Г. Зіммеля, П. Сорокіна, К. Клаузевиця в соціології, З. Фрейда і його послідовників - у психології.
Конфліктологічна проблематика найповніше втілилася в школі соціал-дарвінізму (Гумплович, Ратценхофер, Самнер, Смолл та ін.). Конфлікт ототожнювався з боротьбою, що розглядалась як форма, часто основна, соціальної взаємодії. Витоки цих ідей знаходяться в уявленнях соціал-дарвіністів про людське суспільство як устрій, подібний до тваринного світу, тобто боротьба притаманна не тільки людям. У природі існує природній відбір, основою якого є боротьба за існування. Боротьба як засіб виживання пов’язана із суперництвом за їжу, територію, істоту протилежної статі чи намаганням досягти більш високого місця в ієрархії своєї групи. Крім того, боротьбою є також ігрова взаємодія в тваринному світі. Соціал-дарвіністи вважали, що люди одержали від тваринного світу ті ж самі форми боротьби, які породили спорт, інтелектуальні ігри, різноманітні конкурси, навіть, політичні ігри (демократичні вибори); боротьба за виживання - війни, військові конфлікти, дуелі, страйки та ін.
Аналіз понять «конфлікт» і «боротьба» виявив їх відмінність. Боротьба, як і конфлікт, містить у собі як складову активні зусилля, спрямовані на розв’язання наявної проблеми, але вона не завжди має чітко спрямований характер і явного супротивника. Ця невизначеність, а також часто відверта метафоричність при вживанні терміна «боротьба» стали на заваді його використання як наукового терміна.
Представники соціал-дарвінізму стали засновниками школи соціального конфлікту. У подальшому в соціології набула поширення думка стосовно суспільства як відносно сталої (гармонійної, урівноваженої) та інтегрованої структури, де конфлікти розглядалися як «аномалія» у розвитку суспільних відносин, яка може бути виключена із життя суспільства при більш правильному та розумному устрої. Ця точка зору отримала назву функціоналізму, ідеї для якого сформулював Г. Спенсер і продовжив Е. Дюркгейм. Але найбільший внесок у цю наукову парадигму зробив Т. Парсонс, який сформулював основні принципи функціоналізму. Т. Парсонс був переконаний, що психоаналітики та інші фахівці з психічного здоров’я можуть відігравати значну роль у зменшенні соціальних відхилень. Однак реалії соціального життя свідчать, що так звані «відхилення» зустрічаються досить часто, щоб розглядати їх як «ненормальність» або як виняток з правил. Тому на противагу «соціології порядку» Т. Парсонса була сформована «соціологія конфлікту», тобто конфліктологія стала самостійною галуззю соціології.
Основи теорії конфлікту та формування соціології конфлікту були закладені ще К. Марксом та Г. Зіммелем. У працях К. Маркса досліджувалася діалектика розвитку суспільства та закономірного виникнення конфліктів.
Г. Зіммель сформулював уявлення про позитивні функції конфлікту і заклав основи конфліктного функціоналізму. Саме Г. Зіммель увів термін «соціологія конфлікту».
Якщо К. Маркс у своїх роботах уживав лише термін «боротьба», то Г. Зіммель намагався розрізняти ці поняття. На відміну від К. Маркса його цікавило ширше коло конфліктної взаємодії: етнічні, статеві, культурні, вікові та інші конфлікти. Але головна відмінність підходу Г. Зіммеля - це віра в те, що конфлікт може призвести до соціальної інтеграції, посилюючи при цьому людську солідарність. Конфлікт не завжди призводить до руйнації, він має надзвичайно важливі функції зі збереження соціальних стосунків і соціальних систем.
У XX ст. проблема конфлікту набуває особливого значення для дослідників різних галузей. Перша і Друга світові війни, революції, страйки, терористичні акти вимагали осмислення. У 1957 р. Соціологічна асоціація ЮНЕСКО провела обговорення проблем конфлікту, що стало приводом для проведення конференцій, створення організацій і центрів із проблем конфлікту, а
також випуску спеціальних журналів. Найінтенсивніший період розвитку конфліктології припав на другу половину 50-х - початок 60-х років. Були опубліковані праці Р. Дарендорфа і А. Козера.
А. Козер найглибше порівняно з іншими дослідниками розглядає конфліктологічну проблематику, вивчаючи умови і чинники виникнення конфліктів, їх функції, що зумовлюють його тривалість і гостроту («конфліктний функціоналізм»). А. Козер звернув увагу на такі позитивні функції конфлікту, як сигнальна (привернення уваги до необхідних змін), комунікативно-інформаційна та зв’язуюча (об’єднуюча), функція розрядження напруження, сприяння інтеграції системи, зменшення ворожнечі, посилення нормативності поведінки, стримування ескалації конфлікту та ін. Остання функція була визначена на основі «зіммелівського» парадоксу: взаємна демонстрація власної сили та рішучості або спроба застосувати цю силу змушує сторони конфлікту в останній момент поступитися і тим самим уникнути переходу конфлікту в гострішу форму.
Навіть поразка у конфлікті за певних умов може мати надзвичайно важливе значення. Це положення з історичної точки зору обґрунтував один із засновників конфліктології - К. Боулдінг. Так, коли Франція потерпіла пораз-ку у війні з Німеччиною в 1870 р., її культура зазнала значного підйому в галузях живопису, музики, літератури, що тривало протягом двох поколінь. Водночас Германія переживала культурну стагнацію. Культурний розквіт Відня значною мірою зумовлювався поразкою Австрії у війні з Пруссією. Поразка Півдня (США) у війні проти Північних штатів призвела до підйому американської літератури саме на Півдні. К. Боулдінг проаналізував багато прикладів щодо того, як поразка може бути корисною, а перемога
- руйнівною.
У цей же період завдяки дослідженням М. Шерифа, Д. Рапопорта, Р. Доза, Л. Томпсона, К. Томаса, М. Дейча, Д. Скота та інших у психології формується окрема галузь - «психологія конфлікту».
Розглянемо поняття конфлікту з погляду різних напрямів класичної психології, оскільки від цього залежить з’ясування самої психологічної природи конфліктів і засобів їх подолання.
Існують три принципово різні напрями щодо психологічного визначення конфлікту.
1. Психодинамічна концепція, розуміння якої закладене засновником психоаналізу З. Фрейдом, вивчає мотивацію людської поведінки, потяги, почуття, емоції, переживання тощо, тобто всі спонукально-динамічні
сфери психічного життя індивіда. У психодинамічному підході конфлікт визнається реальністю людського існування, що виникає в глибинах психіки як наслідок безперервних зіткнень суб’єктивних потягів, бажань, а також психічних систем і сфер особистості.
2. Ситуаційні підходи представлені насамперед прихильниками біхевіоризму, з позицій якого головним у конфліктах вважається ситуація, пов’язана із зовнішніми детермінантами їх виникнення, а сам конфлікт є формою агресивної відповіді на зовнішню (конкурентну) ситуацію. Людині або групі людей достатньо опинитися в такій ситуації, аби у них виникла відповідна конфліктна поведінка.
3. Метод «принципових переговорів» Р. Фішера та У. Юрі, який одержав всесвітнє визнання. У 80-ті роки XX ст. виникають конфліктологічні центри у США та інших країнах світу. У 1986 р. в Австралії за ініціативою ООН створюється Міжнародний центр вирішення конфліктів.
Сучасна західна конфліктологія визначила такі характерні риси конфліктів:
- це закономірна і природна характеристика соціальних явищ і соціальних систем;
- конфлікт може розгортатись у різноманітних, у тому числі конструктивних, формах;
- існує принципова можливість управління конфліктами.
Розвиток конфліктології відбувається переважно у практичній площині. Вона зазнає значного впливу психології через визнання ролі психологічних чинників у виникненні соціальних конфліктів, а також можливостей психологічних методів регуляції конфліктів.
Проте досі не вдалося побудувати єдину концептуальну схему описання всіх видів конфліктів, розробити загальну теорію та універсальну типологію конфліктів. Але в XX ст. точка зору на конфлікт як негативне явище, що потребує усунення, змінилася. Конфлікт став невід’ємним елементом соціального життя і має поряд із негативними також позитивні функції.
Розвиток теоретичних конфліктологічних уявлень у колишньому Радянському Союзі був загальмований тезами радянського суспільствознавства про безконфліктний розвиток соціалістичного суспільства. Дослідження конфліктів обмежувалися окремими працями, в основному щодо педагогічних проблем і оптимізації психологічного клімату виробничих колективів. «Психологічний журнал» за перші десять років свого існування (1980-1990 рр.) присвятив конфліктологічній проблематиці лише 0,6 % від усіх опублікованих матеріалів. Але соціальні реалії 90-х років актуалізували конфліктологічну проблематику через значну кількість міжнаціональних і міжгрупових конфліктів. Зміна ситуації спричинила зростання інтересу до конфлікту, збільшення кількості наукових досліджень і формування конфліктології як окремої галузі науки.
На початку 90-х років у Санкт-Петербурзі було створено перший центр із розв’язання конфліктів. Особливу увагу російські вчені зосередили на
вивченні збройних, етнічних, економічних і політичних конфліктів. Більшість праць мають практичну спрямованість, присвячені аналізу виникнення конфліктів, їх дослідженню в контексті історичної, політичної, економічної ситуації в Росії. Здебільшого публікації присвячено двом проблемам: міжнаціональним конфліктам і конфліктам на підприємстві (у тому числі страйків). На відміну від західної конфліктології російська наука розвивається переважно в галузі соціологічних знань і недостатньо пов’язана з психологією. Аналогічно розвивається й українська конфліктологія.
Висновки. Зважаючи на динаміку зростання інтересу до проблематики конфлікту в різних сферах життя суспільства, держава постійно потребує нових знань у цій сфері. Нині конфліктологія входить до програм професійної підготовки соціологів, менеджерів, психологів, соціальних працівників, створена система міжнародної сертифікації медіаторів (професійних посередників у врегулюванні конфліктів).
ЛІТЕРАТУРА
1. Лукьянов А. Е. Лаоцзы и Конфуций: Философия Дао / А. Е. Лукьянов. - М., 2001. -
384 с.
2. Хольцман А. Сходство и различие между учениями о противоположностях у Г ераклита и Николая Кузанского / А. Хольцман // Verbum. - СПб., 2007. - Вып. 9. - 195 с.
3. Кечекьян С. Ф. Учение Аристотеля о государстве и праве / С. Ф. Кечекьян. - М. ; Л. : Изд-во АН СССР, 1947. - 222 с.
4. Бандуровский К. В. Проблемы этики в «Сумме теологии» Фомы Аквинского / К. В. Бандуровский // Вопр. философии. - 1997. - № 9. - С. 34-45.
5. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / А. Смит. - М. : Эксмо, 2007. - 960 с. (Серия: Антология экономической мысли).
6. Андреев В. И. Конфликтология (Искусство спора, ведення переговоров, разрешения конфликтов) / В. И. Андреев. -М. : Народ. образование, 1995. - 128 с.
7. Андреева Г. М. Социальная психология / Г. М. Андреева. - М. : Асток-Пресс, 1998. - 345 с.
8. Бандурка А. М. Конфликтология / А. М. Бандурка, В. А. Друзь. - X., 1997. - 400 с.
9. Шрен М. I. Основи конфлжтологп : навч. поаб. - 2-ге вид. / М. I. Шрен. - К.,
1997. - 212 с.
ПОНЯТИЕ КОНФЛИКТА:
ИСТОРИЧЕСКИЙ ДИСКУРС
Тимашов В. А.
Рассмотрены возникновение и развитие понятия конфликта и его видов в историческом развитии цивилизации, а также предпосылки формирования науки конфликтологии. Исследовано формирование мнения о конфликте с сугубо негативного понятия к существованию в конфликте и положительных сторон.
Ключевые слова: конфликт, виды конфликта, конфликтология, психодинамиче-ская концепция, ситуационные подходы, метод «принципиальных переговоров».
THE CONCEPT OF CONFLICT:
HISTORICAL DISCOURSE
^mashov V. О.
We consider the emergence and development of the concept of conflict and its types in the historical progress of civilization, as well as prerequisites of science com-Contemporary Conflict. Formation of opinion about the conflict from a purely negative concept of livelihood in the conflict and positive sides.
Keywords: conflict, conflict types, Conflict, Charts psyhodyna-concept, situational approaches, the method of «principal negotiations.
