CC BY
31
Картина життя в польськомовнш npo3i Лазаря Барановича та письменнимв
його кола
Лямпрехт Олена Валерпвна
Харквський нацональний педагопчний унiверситет 'меш Г. С. Сковороди, кафедра украТнськоТ та свтовоТлтератури, викладач, УкраТна
Анотащя. У статт розглядаеться низка характерних для бароковоГ лiтератури мотивiв та o6pa3iB, пов'язаних i3 свiтоглядною концепцiею уявлень про дочасне людське життя. Особливу увагу у цьому зв'язку звернено на польськомовн полемiчнi твори Лазаря Барановича та письменниюв його кола. З'ясовано характеры особливостi художнього увиразнення теми життя та визначено специфку опрацювання iдеV мaрностi дочасного людського життя лтераторами чернiгiвського угрупування.
Ключов1 слова: бароко; полемка; польськомовнi твори; життя; смерть.
УДК 821.161.2 LCC Subject Category: P1 -1091
DOI: http://dx.doi.org/10.22178/pos.17-9_
Вступ
Польськомовна проза Лазаря Барановича та письменниюв його кола (1ннокентш Гiзель, Iоанникiй Галятовський, Стефан Яворський, Димитрш Туптало, Антонш Радивиловський та шшЦ - це щонайперше полемiчнi твори, де основна увага придыяеться, звiсно, суто дог-матичним та обрядовим розбiжностям мiж православ'ям, католицизмом та мусульманством тощо. Такi розбiжностi, скажiмо, стосу-валися питання правдивостi певно! вiри або Сходження Святого Духа, чи то першенства Римського архиерея, чи щодо Пресвято! Трш-цi. У щм зв'язку варто пригадати, зокрема, трактати «Nowa miara starei wiary» (1676) Лазаря Барановича, «Stary Kosciól» (1678), «Alfabetum rozmaitym heretykom niewiernym» (1681), «Fundamenta, na których larinnicy iednosc Rusi z Rzymem funduiq» (1683) 1оани-кiя Галятовського. З другого боку, названi твори вщзначалися тим, що зазвичай вони були барвистою мiшанкою рiзних матерш. Задля переконливостi думки на ™ з'ясування цих питань постае i ряд шших тем, якi, переплггаючись одна з одною, надавали текстам яскраво! динамiки. З-помiж них пи-сьменники укра!нського бароко звертали пи-льну увагу на тему життя та смерть Недарма сама епоха дктала назву «велико! ру!ни», коли життя е швидкоплинним та мшливим, упм смерть залишаеться чи не одним-единим певним явищем.
На цш обставиш наголошували у сво!х працях В. Перетц [9], Д. Чижевський [21, 22, 23], В. Крекотень [5], Л. Ушкалов [18, 19], А. Макаров [7], В. Шевчук[24], Б. Криса [6] та шшь Завдяки дослщницьким зусиллям, зокрема, цих учених стае зрозумыим, що тема життя та смерт була поважним компонентом бароково! культури, своерщним екраном, на який проектувалися всi життевi вартостi. Утiм, слiд зазначити, що пщставою для такого висновку був розгляд здебыьшого тих творiв укра!нсько! лiтератури XVII ст., якi писалися укра!нською книжною мовою. Що стосуеться польськомовно! укра!нсько! лiтератури того часу, то вона залишаеться в затшку. Лишень деякi лiтературознавцi пробували розгляда-ти цю тему на матерiалi укра!нсько! польськомовно! поезГ!. Найперше тут варто згадати нещодавнi книжки Р. Радишевського [33] та Т. Рязанцево! [13], Дж. Бродж Беркофф [27]. Натомкть укра!нськш польськомовнiй прозi доби бароко придiляеться ще менше уваги. Власне кажучи, монографiчнi студи на цю тему взагалi вiдсутнi, що i обумовлюе актуаль-нiсть теми дослiдження.
Мета роботи полягае в тому, аби описати й зштерпретувати характеры для бароково! лггератури мотиви та образи, пов'язаш з свь тоглядною концепцiею уявлень про дочасне людське життя.
Досягненню ще! мети пщпорядковаш таю за-вдання:
- з'ясувати характеры особливосп художньо-го увиразнення теми життя у творах Лазаря Барановича та письменниюв його кола;
- визначити специфжу опрацювання iдеi' ма-рностi дочасного людського життя письмен-никами чершпвського угрупування.
Об'ектом дослiдження е польськомовш текс-ти прозово!' спадщини Лазаря Барановича та письменниюв його кола.
Результати дослщження
Найприкметнiшою рисою укра'нського баро-ко, яку оприявнюе, зокрема, творчкть Лазаря Барановича та письменниюв його кола (1н-нокентiй Пзель, Iоанникiй Галятовський, Стефан Яворський, Димитрш Туптало, Анто-нiй Радивиловський тощо), е релiгiйна всео-сяжнiсть [18, с. 10; 34, с. 144], у межах яко!' людина постае, у першу чергу, Господшм творивом. «Человш есть второй мир малый, великую и дивную Премудрость Божш в себi заключает: есть бо и небо, и земля, и яже на небеси, и яже на земли, видимая и невидимая: от пупа до главы, яко небо, и паки от пупа дольняя его часть, яко земля. Ибо ая имать силу рождательную и прохождеше вод, и звi-ров телосорастлительных, тако и в сей нижней части человша сiя суть. Паки же в горней части его, яко на небеси св^ила, солнце и луна, гром, ветр, сице и в человЩ в главi очи и глас, и дыхаше, и мгновеше ока, яко молшя, скорошественно. Наипаче же всiх ум многозрительный, вся видяй видимая невидимая, и обдержа, яко горстш, скорошествен, проходя невозбранно небо и землю и паки исходит неудержанно, безсмертен, невидим, самовластен - образ бо есть невидимаго Бога...» [17, с. 161].
Розмiрковуючи над такою сутшстю людсько!' ютоти, Лазар Баранович , як i iншi письмен-ники того часу, втыюе у сво'х творах щею плинностi всього сущого у всесвт. При тому «великий свгг» постае перед людиною, у першу чергу, як «море страстей мiрских» [3, с. 93 (зв.); пор.: 25, с. 25; 12, с. 168], «ktore lubo wzroku na si^ patrzac daje, jednak wszytkie sie widziec nie moze» [26, с. 125].
Оцим мисленним «морем» «...bez wiosta,... w todce Cerkiewnej majqc Styrnikow starych Ojcow» [26, c. 126], плине людина до Bi4Horo «берега»: «Gdzie nad niebo si^ wody rozlewaiq, Watow nie znajq, lub wiecznie ptywajq» [26, c. 315; 3, с. 82]. I «пристанищем» цим e, передовом, Царство небесне [11, с. 253].
Антонш Радивиловський у словi «Корабль же 6i посрeдi моря влаяся волнами, 6i бо противен вггр», говорячи про «облудшсть» свiту, подае цiлу низку порiвнянь, заснованих на рiзних властивостях моря. «На морю, - каже вш, - не может человж быти без небезпеченс-тва, а на сем облудном свт не может быти без оутрапеня, без оутисков...» [12, с. 169]. Як зазначае Димитрш Туптало, «как много есть перемш на мори, толико в мiрi сем. Якоже на морi во время волнешя возносятся волны и низпадают, возходят до небес и низходят до бездн, глаголит Псаломник, тако в мiрском волненш не един Капернаум возвышается до небес и даже до ада низходит» [15, ч. I, с. 404]. Таким чином, той немилосердний свп1, в яко-му перебувае людина, породжуе почуття нев-певненост та марност (vanitas) («wszystko jest marnosc») [26, c. 10]. Однак «чершпвсью письменники», насамперед Лазар Баранович, учили не поривати зi свiтом, осюльки «... zaden stuga Chrystusow bez utrapienia nie iest, iesli mniemasz ze nie masz przesladowania, ieszczes nie poczat byc Chrzscianinem ... Btogostawiony cztowiek ktorego Bog karze: karania tedy Panskiego nie odrzucaymy, bo on zrania on y leczy: uderza y r^ce iego uzdrowia. W szesciu uciskow wybawi ci^, a w siodmym nie tknie ci^ zle. Wybawy ci^ od smierci czasu gtodu, a na woynie z r^ki miecza, b^dziesz si^ smiat w spustoszeniu [26, Ч. II, с. 229]. Таким чином, «море» та «пристань» виступають «трансце-нденщями як життя i смерть» [19, с. 65]. До речь мабуть, саме за цю рису деяю дослщни-ки закидають письменникам друго! полови-ни XVII столггтя брак емоцшно! свщомосп украшського культурного континууму» [8, с. 97-99].
Ще одним поширеним тд добу бароко образом був «життя - дорога», а людина - «манд-рiвник» [35]. При тому сам образ може розг-лядатися з двох позицш: в його до^вному розумiннi, i з точки зору того, яку модель ро-зумiння фабули створюе moralizatio. З огляду на це, можна видыити двi головнi форми але-горично! подорожi. В одному випадку, вона
може бути перюдом набування нового жит-тевого досвщу, вражень, що впливають на все подальше життя, часом перемш, внутршшх перетворень. Може тдкреслювати тi змши, вiддiляючи два етапи життя.
В шшому, форма переГренацп - то довге по-дорожування. Його щллю е не стiльки при-буття до якогось мiсця «реального» св^, а досягнення конкретного стану, а статися те може тыьки у вимiрюваннi стежок цього свь ту. Сакральна оптика з та' форми «дороги» робить земну подорож ходшням шляхом, який Бог визначив для справжшх християн, залишивши на ньому знаки свое'' присутностi.
Простуючи «середшм шляхом» помiж Сюл-лою протестанського фаталiзму й Харiбдою пелагiанства, украшсью письменники 1718 ст. змушеш також усiляко противитися намаганням тогочасних «^бертишв» поста-вити на мкце Божого промислу цiлком поз-бавлений антропних штенцш природний закон. Вони ршуче вiдмовляються визнати трапчну самотнiсть «малого свiту» в безко-нечностi «свiту великого». Вiдтак, вiзiю свiту, що розгортаеться у творах укра'нських пись-менникiв XVII столггтя, можна описати, зок-рема, так: на небi свiтить сонце («... obraz Oyca jest obraz stonca», [26, ч. II, с. 130]), що сво'м промiнням освiтлюе «мандрiвниковi» «дорогу життя», тим самим звыьняючи його серце вiд слшоти. Оскiльки людина е безсилою са-мотужки подолати безодню, що пролягае мiж нею та Богом, Бог надав ш провiдника («Obraz Syna jest promien» [26, ч. II, c. 130; 25, c. 44]), за яким слщ гги, аби досягнути Царства небесного: «... nadzieie w nim poktadamy y mitosc do niego mamy, dla tego Chrystus da w niebie nam zbawienie wieczne» [29, с. 79].
У данш моделi для Лазаря Барановича, як i для багатьох шших укра'нських барокових письменниюв, характерне поеднання мотиву дороги з бiблiйним мотивом «виходу» (Книга «Вихщ» iз «Пятикнижжя» Мойсея). Бiблiйний вихщ був единою, даною Богом, можливктю зустрiтися з вищою Сутнiстю. Для того, щоб образ Бога став у центр образно'' системи уявлень про свггобудову, «потрiбно було, щоб людська самосвiдомiсть вiдчула власну ви-члененiсть iз природного простору i свою су-протилежнiсть йому. Характерно, що Яхве знову i знову вимагае вщ сво'х обранщв, щоб вони, вступивши в стлкування з ним, перед-усiм «виходили» б кудись в невiдомiсть iз то-
го мiсця, де вони були закоршеш до цих nip; так bíh чинить пеpедусiм з Авраамом, а зго-дом i з уам сво'м народом, який Bíh «виво-дить» Í3 Египту. Цей стан «виходу» явно мае в raCT^i давньоеврейсько'' лiтеpатуpи ваго-мiсть символу: людина чи народ повинш «вийти» Í3 iнеpтностi свого кнування, щоб стояти у пpостоpi перед Яхве, як воля проти волЬ, - вказуе С. С. Авершцев [1]. Отже ж, украшсью баpоковi письменники, як правило, послщовно обстоюють iдею своеpiдного погоджування з Божим промислом, за умови вправного виконання людиною призначено' 1'й pолi. Отже, дорога до «душi» проходить pi-зними шляхами: «морем» чи то блукаючи «лабipинтом», «долиною ^з» або натрапить на «крашу сну», чи то на «ярмарок» заверне. I рятунком може бути лише вipа в спасшня. Услщ за евангельською наукою, Лазар Бара-нович намагаеться донести до читачiв таку думку: «Oblokszy pancerz wiary y milosci, a przylbicie nadzieje zbawienia. Czujcie, stojcie w wierze, m^znie sobie poczynajcie, y zmacniajcie si^. Ze wszystkiego serca twego czci Ojca twego, a nie zapominaj st^kania matki twojej. Pomni zebys si^ nie rodzil, by nie przez nie; y oddawaj im iako y oni tobie» [26, с. 8(зв).-9]. У^м, про-тестантське pозумiння вipи як единодостат-ньо' для порятунку зазнае серйозно' критики як з боку католиюв, так православних бого-словiв, оскiльки «Dwie ma nogi czlowiek Chrzesciañski, ktorymi ma isc do Pana Boga: Wiar^, bo bez wiary nie podobna podobac si^ P. Bogu. Y uczynki, bo wiara bez uczynkow martwa iest. Wiele ich tedy iest ktorzy iednq nogq idq na wschod, to iest do Pana Boga, wierzqc dobrze; ale drugq nogq to iest uczynkami idq na zachod do Baala, to iest do diabla» [26, додаток до I ч.].
Для проповщника ця картина мала ще й íh-ший, быьш глибокий змiст, анiж просто за-клик до праведного стриманого життя. Запе-речуючи лiбеpтинську гадку про вседозволе-нiсть у дочасному жита («Heretycy názwani á Labertate, od wolnosci mowili, ze wolno wszystko ná swiecie czlowiekowi czynic, y grzechu zadnego nie masz» [30, c. 133-134]), чершпвсью апологети зазначають, що людина не здатна врятувати душу лише сво'ми вчинками. Для цього потpiбне Христове ми-лосердя [ 30, c. 295], а самi християни покликан вiдобpазити у власному життi Христа (Гал. 4:19). Таким чином, поява ще! картини
була обумовлена штересом священика до теми страждань Христових, а саме - до мотиву стврозп'яття [4, с. 117 (зв.); 11, с. 461-460 (зв.)]. Вщтак, i подорож набувае характеру «хресно! дороги», а хрест [11, с. 504 (зв.)] стае единим варткним символом життя: "Kochane dzieci moje wzywam was z Chrystusem do noszenia iarzma jego... Inszy swiatowy ci^zar uciska i obciarza ci^, Chrystusow zas ci^zar podnosi ci^; inszy ci^zar ma wag^, Chrystusow ci^zar ma skrzydta: bo i od ptaka skrzydta iesli wezmiesz, jakoby ci^zar bierzesz, a im barziej ci^zar odcymuiesz, tym barziej na ziemi zostanie: niech sie wroci brzemie, a lata: taki jest Chrystusow ci^zar" [26, с. 8(зв.)]. Бог нагоро-джуе своею ласкою тих, хто за ним щуть. Життя кожно! особи знаходить свое мiсце в Божих планах, людина не е крашкою, адже вона е образом Божим, а значить - ктота "вь льна", тобто мае право на вибiр як добра, так i зла: "Bog ludziey przeznáczonych do czynienia dobrego nie przymuszá...záczym tez y do grzechu Bog ludziey nie przymuszá, bo iesli by muszát cztowieká Bog do czynienia dobrego y ztego, bytby cztowiek ná swiecie niewolnikem, co sie przeciwi Jezusowi Syráchowi, ktory cztowieká názywa wolnym y z wolney woli czynioncym dobre y zte uczynki" [30, с. 92]. При тому, зло асощюеться в уявi барокових богословiв зi славою, багатством, пияцтвом, гордктю, пи-хою, хвальбою, високими думками, пияти-кою, утiхами, розкошами, скарбами, зрадою, хитрктю, заздрiстю, ненавистю [26, Ч. I, с. 108; 12, с. 28; 3, с. 456; 31, с. 16]. Все це мар-носп цього свггу, ^ctuaí i нетриваль Всi вони минуть.
Отож, суетнiсть, маршсть земного свiту ставить людину перед цiею проблемою вибору та постшно пiдштовхуе !! до пошуюв сенсу свого iснування. Вiдтак, людина постшно пе-ребувае на роздорiжжi, обираючи помiж «двома шляхами»: <о1сним» («правий шлях» -дорога Христа) i широким (<^вий шлях» -дорога ^ха) [25, с. 51 (зв.); 16, с. 173]. Звщси постае тема роздвоення особистосп, що вщ-повiдае характерним особливостям бароково! людини, головна риса яко', як зазначае Б. Криса, - неспроможшсть правильно усвь домити свое мкце в свiтi. Ба бiльше, склад-нiсть цього вибору для простих смертних яс-краво оприявнюе Лазар Баранович, наголо-шуючи на тому, що на «дорозьжиття» кожного зi смертних обов'язково супроводжуе ян-
гол-диявол, який постiйно спокушае !'! «мар-нотами» та пiдштовхуе до ^ха [26, Ч. II, с. 229]. Таким чином, у переГринацп душi до вибавлення людина мае навчитися розрiзня-ти iстину та нектину (така ситуацiя, напру-женого та шдивщуального, самостiйного вибору, добровольного чи вимушеного, проте обмiркованого, як така в цiлому характерна для доби бароко [14]. I хоча за своею природою, «человж на ам свт бiжит прудким бь гом не так до доброго, яко до злого, не так до цноты, яко до нецноты» [25, с. 130], т. т його «выьна воля» постае «сваволею» супроти Бо-жого промислу, отже, ^хом, нiхто не смiе за-бувати, що Бог обшмае цiлий свiт. Шукаючи його слщи, кожен наповнюе сенсом сво! дп, думки, життя. Той сенс е рухом до ктини [26, с. 314] i единою мiрою наближення до не! ус-вiдомлення суетносп життя [6, с. 20-21], що вже само пособi е кроком до духовного очи-щення.
Таким чином, бароковi письменники, вщкри-ваючи людиш таемницю його шдивщуально-го буття, частiше за все наполягають на необ-хiдностi долати цю шдивщуальшсть. Тема свободи волi вирiшуеться тут у межах насту-пно! перспективи: людина може залишитись вiрною собi та страждати, або розпрощатися з власною волею i пiдкоритися надособистому закону, тобто по сут перестати бути самим собою. Так чи так, людина повинна пам'ятати, що саме вiчнiсть - найвища мета, яко! кожен мае прагнути. Шлях до не!, на думку пись-менниюв Чершпвських атен, пролягае через земне життя людини, яке, порiвняно з <^чш-стю», вiдзначаеться своею всеосяжною плин-шстю. «Жизнь наша на земли есть движеше, -стверджував Димитро Туптало, - движется растущу с младенчества в юношество, с юношества в мужество, с мужества в старость, движется ходя, сщя, iздя, дыая. Движется и непостоянством фортуны, или щаспя: днесь богат, утро нищ, днесь славен, утро безчестен, днесь здрав, утро болен, днесь любимый, утро ненавидимый. Движется и премшешем нрава: бывает бо временем добр, временем зол, временем смирен, временем горд, временем трезвен, временем тянствуяй, временем к Богу тепл, временем далече отстояй от Бога, временем угождаяй Богу, временем прогш-вающ Бога. Убо да вкратщ реку: все жи^е наше движете есть на земли» [15, ч. 3, с. 539540].
Таке сприйняття життя знаходить потвер-дження, коли йдеться про старкть: вона не е тут антитезою до вжу юнака з його ставлен-ням до життя, а е тим щаблем, де людина та ïï дiяльнiсть просякнуп силами життя й досвь дом: «Stawaj w gromadzie Starcow rostropnych, a przytqczaj siç z serca mqdrosci ich, ... a iako roza wsqdzo nad strumieniem wod owoc czyncie, wydajcie z siebie wdziçcznq wonnosc iako kadzidto, wypuszczajcie kwiatki jako lilia, a dawajcie wonnosc y wypuszczajcie latorosli wdziçcznç. Mqdrosc bowiem zakryta, a skarb, niewidziany « [26, с. 9 (зв.)], - а значить, е ще одним кроком на шляху до вiчностi.
Попри всю свою перейняткть повсякчасними турботами та справами невтомний «мандрiв-ник» доби Бароко не може випустити з уваги остаточний пункт своеï життевоï мандрiвки: «'Jesli nie dziska umrzec jutro trzeba, / Smiertelnq drogq iezdzaiq do Nieba; / I sam Pan umart ze pozyt na swiecie, / Umiera stary, umiera y dziecie. / Daremno smierci kto mysli ubiezec, / Kozdemu w prochu kiedyz tedyz lezec2 [26, с. 479], - що ïï виражае формула «наближаючись до домовини, ми наближае-мося до власно'1' душЬ> [2, c. 291]. Тож, для письменниюв украшського бароко конструен-том життя, засобом надання йому доверше-носп та осмисленостi е смерть, що у 1хньому розумiннi, залишаеться чи не одним-единим щлком певним явищем [26, c. 10]. Злигодш й военне лихолiття наповнюють тексти письменниюв доби бароко картинами смерт та Страшного суду [2, с. 13], «albowiem w wielu upadamy wszyscy» [26, c. 10].
За допомогою картин на тему швидкоплин-носп життя письменники передають мктич-ний страх перед невiдворотною останньою годиною. За християнською традицiею, страх перед неминучою смертю не повинен перес-лщувати людину. Той, хто вiруе в Божу лю-бов, у безсмертя та воскресшня душi, готовий до смерть Стверджуючи цю думку, Стефан Яворський у ^rni «Камень вiри» зазначае: «Твердость камене вiри, от показанiя довод-наго, на священных писаниях оутверждаема-го». Смерть тыьки змiцнюе зв'язок з Богом: людина, що прямуе його слщами, входить до неба; завдяки смерть людина спроможна по-дивитися на саму себе, на глибинш основи
власного кнування: «Положи в умi твоем ис-пыташе таково: кто еси ты? Откуду? И камо грядеши? Кто еси? Человж тлшен, гноен, немощен и всяким бщам подлежащ. Откуду? От персти земные создан, от похоти плотсюя зачат, от болiзней матерних рожден, от нечиста мкта произшед. Камо грядеши? В гроб, и шсть инаго конца кому, ни царю, н князю, ни богату, ни нищу, ни премудру, ни невiжи, токмо гроб, а в гробi истлiнiе, червь, смрад, гной, персть, также весма уничтожеше. Всяк убо узнай себе самаго» [цит. за: 20, c. 57]. I пе-вно, що повернути час назад або зупинити його, для того щоб виправити зроблене, шхто не годен. Таким чином, у творах письменни-юв другоï половини XVII столггтя йдеться не про те, щоб пщготувати людину до смерть як це було в середньовiчнiй литература, але щоб навчити живих розмiрковувати про неь
Висновки
Отже, на основi аналiзу польськомовноï лгте-ратури Лазаря Барановича та письменниюв його кола можна зробити висновок, що свпю-глядна концепщя уявлень про барокове дочасне життя мае щлу низку власних моделей: приречешсть на муки й страждання, страх перед завтрашшм днем i заклик миритися з недосконалктю свiту, iлюзорнiсть життя, пошук сенсу iснування, смерть як перехщ у вiчнiсть. Характерно, що образи, якими пос-луговуються лгтератори для розкриття цiеï теми (всепоглинаючий час, людина - подо-рожнiй, життя - мандрiвка; корабель, море, пристань тощо), здебiльшого е традицшни-ми. Упм, 1х оригiнальне потрактування поле-мiстами чернiгiвського лiтературного угру-пування створюе в уявi читачiв яскравi кар-тини, здатнi переконати в ктинносп 1хшх по-глядiв з метою завоювання якнайширшоï аудиторы.
Дослiдження творчоï спадщини письменниюв кола Лазаря Барановича мiстить багатий матерiал для штерпретацп текстiв. Отже перед лгтературознавцями постае завдання по-дальших дослiджень у цш царинi.
Список шформацшних джерел
1. Аверинцев С. На перекрестке литературных традиций (Византийская литература: истоки и
творческие принципы). Вопросы литературы. 1973. № 2. С. 150-183.
2. Арьес Ф. Человек перед лицом смерти / пер. с фр. ; общ. ред. C. B. Оболенской. Москва :
Прогресс-Академия, 1992. 528 с.
3. Баранович Л. Меч духовный. Ки!в : Друк. Киево-Печерсько! лаври, 1666. 764 с.
4. Баранович Л. Трубы словес проповЪдных. Ки!в : Друк. Киево-Печерсько! лаври, 1674. 403 с.
5. Крекотень В. I. Укра!нська книжна поезiя юн. XVI - поч. XVII ст. Укратська noe3ÍR. Шнець XVI -
початокXVII ст. / упоряд. В. П.Колосова, В. I. Крекотень. Ки!в : Наук. думка, 1978. С. 5-24.
6. Криса Б. Пересотворення свГту. Укра!нська поезiя XVII - XVIII столпъ. Львiв : Монастир
монахiв Студшського Уставу. Видавничий вщдГл «Свiчадо», 1997. 215 с.
7. Макаров А. Свп\ло укра!нського Бароко. Ки!в : Мистецтво, 1994. 287 с.
8. Пахльовська О. Симбюз культури та щеологп в Укра!ш XVII ст. Украта XVII ст. mím Заходом
та Сходом бвропи : матерiали I-го Украшсько-ггалшського симпозiуму, 13-16.04.1994. Ки!в ; Венещя, 1996. С. 85-113.
9. Перетц В. «Ksi^ga Smierci» арх. Лазаря Барановича. КС. 1898. Т. 62. № 9. С. 225-233.
10. Полоцький С. Вечеря душевная. Москва : Тип. Верхняя, 1683. 522 с.
11. Радивиловський А. ВЪнец Христов. Ки!в : Друк. Киево-Печерсько! лаври, 1688. 543 с.
12. Радивиловський А. Огородок Марш Богородицы. Ки!в : Друк. Киево-Печерсько! лаври, 1676.
1128 с.
13. Рязанцева Т. М. Змалювати думку (Консептизм як напрям метафГзично! поезГ! в лiтературi
бвропи доби Бароко). Ки!в : Академiя наук Укра!ни, Ыститут лггератури iм. Т. Шевченка НАН Укра!ни, 1999. 144 с.
14. Софронова Л. А. Человек и картина мира в поэтике барокко и романтизма. Человек в
контексте культуры: Славянский мир. Москва : Индрик, 1995. С. 56-60.
15. Сочинешя святаго Димитрiа : в 5 ч. Москва : Синодальная тип., 1865-. Ч. 1-5.
16. Стефан Яворський. Камень вЪры. Москва : Синодальная тип., 1842. 482 с.
17. Транквглюн-Ставровецький К. бвангелГе учителное. Могильов : Друкарня Богоявленського
братства, 1697. 363 с.
18. Ушкалов Л. В. З кторп укра!нсько! лп'ератури XVII-XVIII столггь. Харюв : Акта, 1999. 216 с.
19. Ушкалов Л. В. СвГт укра!нського бароко. ФГлолопчш етюди. Харюв : Око, 1994. 112 с.
20. Ушкалов Л. В. Григорш Сковорода i антична культура. Харюв : Знання, 1997. 180 с.
21. Чижевський Д. До проблем бароко. Сучаснсть. 1974. Ч. 4. С. 42-54.
22. Чижевський Д. Поза межами краси (до естетики бароково! лггератури). Нью-Йорк :
Укра!нсько-американське видавниче товариство, 1952. 22 с.
23. Чижевський Д. Слов'янське бароко. Слово i Час. 2004. № 10. С. 71-81.
24. Шевчук В. Муза роксоланська. Укра!нська литература XVI-XVIII ст. : у 2 кн. Ки!в : Либгдь, 2005.
Кн. 2 : Розвинене бароко. Пгзне бароко. 726 с.
25. Baranowicz t. Lvtnia Apollinowa kozdey [!] sprawie gotowa : na blogoslawiqcq r^k^ iako na takt
iaki patrzqc [...] tazarza Baranowicza [...]. Кiiow : Drukarnia Pieczerskiej tawry, 1671. [345 s.]
26. Baranowicz t. Nowa miara starei wiary. Nowogrodek Siewerski : Typographia Archiepiskopska,
1676. 354 s.
27. Brogi Bercoff G. Z zagadnieс r^inic kulturowych na ziemiach wschodniosiowiaсskich na przykiadzie
tr^j^ycznych dziei Stefana Jaworskiego. Barok w Polsce i w Europie tbmdkowo-Wschodniej: Drogi przemian i osmozy kultur. Warszawa, 2000. S. 69-83.
28. Galatowski I. Stary kosciol Zachodni nowemu kosciolowi Rzymskiemu pochodzenie Ducha S. od
Ojca samego pokazuje i Trybunal Ojcow S.S. za takowy miec zakazuje. Nowogrodek Siewerski : Typographia Archiepiskopska, 1678. 105 s.
29. Galatowski I. Fundamenta, na ktorych lacinnicy iednosc Rusi z Rzymem funduiq ... . Czernihów,
1683. 89 s.
30. Galatowski J. Alphabetum rozmaitym heretykom niewiernym dla ich nauczenia i nawrocenia do
WiaryKatholickiej od Prawowiernych Katholikow napisane. Czernihow : Typograia tazarza Baranowicza, 1681. 362 s.
31. Galatowski J. tab^dz z piorami swemi a darami boskiemi Chrystus prawowiernemu narodowi
chrzescijanskiemu, lab^dziowym piorem swej mqdrosci Boskiej wypisuje przyczyny, dla ktorych dlugo trwa na swiecie sekta mahometanska i dla ktorych wiele narodow przyj^li zakon Mahometow, dla ktorych mahometani szcz^scie majq, chrzescijan zwyci^zajq, miasta i panstwa chrzescijanskie posiadajq. Tenze tab^dz Chrystus lab^dziowym piorem swej Matki Boskiej wypisuje fortele wojenne [...]. Nowogrodek Siewerski : Typographia Archiepiskopska, 1679. 66 s.
32. tuzny R. Dawne pismiennictwo ukrainskie a polskie tradycje literackie. Z dziejow stosunkow
literackich polsko-ukrainskich. Wroclaw ; Warszawa ; Krakow ; Gdansk, 1974. S. 7-36.
33. Radyszewskyj R. Polskoj^zyczna poezja ukrainska od konca XVI - do poczqtku XVIII wieku.
Krakow : Wyd-wo od. PAN, 1996. 283 s.
34. Sydorenko A. The Kievan Academy in the seventeenth century. Ottawa : The University of Ottawa
Press, 1977. 194 p.
35. Wieczorkiewicz A. Drogi zycia i drogi poznania. Alegoryczne wizje w^drowki w literaturze dawnej.
Pamiqtnik Literacki. 1993. Z. 2. S. 3-28.
© 0. B. ^HMnpexT
Cmammn ompuMarn 29.11.2016, npuuwma 14.12.2016, onpuAwdHem online 16.12.2016
The Picture of Life in the Polish Prose by Lazarus Baranovych and the Writers of
His Circle
Liampreht Olena
H. S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University, Department of Ukrainian and World Literature, lecturer, Ukraine
Abstract. The article deals with a number of motifs and images, typical for baroque literature, which are related to the concept of ideological notions of temporal human life. Particular attention in this connection is drawn to the Polish-polemical works by Lazarus Baranovych and his circle of writers. The characteristics of artistic depiction of the theme of life are clarified and the specific of processing the ideas of futility of human life by Chernihiv writers group are identified.
Keywords: Baroque; controversy; Polish works; life and death.
UDC 821.161.2 LCC Subject Category: P1-1091
DOI: http://dx.doi.org/!0.22178/pos.17-9_
References
1. Averincev, S. (1973). Na perekrestke literaturnyh tradicij (Vizantijskaja literatura: istoki i
tvorcheskie principy) [At the crossroads of literary traditions (Byzantine Literature: Sources and creative principles)]. Voprosy literatury, 2, 150-183 (in Russian).
2. Ar'es, F. (1992). Chelovek pered licom smerti [The man in the face of death]. Moscow: Progress-
Akademija (in Russian).
3. Baranovich, L. (1666). Mech duhovnyj [Sword of the spirit]. Kyiv: Druk. Kyievo-Pecherskoi lavry (in
Russian).
4. Baranovich, L. (1674). Truby slovespropovwdnyh. Kyiv: Druk. Kyievo-Pecherskoi lavry (in Russian).
5. Krekoten, V. I. (1978). Ukrainska knyzhna poeziia kin. XVI - poch. XVII st. [Ukrainian literary poetry
end XVI - early XVII]. In V. P.Kolosova, V. I. Krekoten (Eds.), Ukrainska poeziia. Kinets XVI -pochatokXVII st (pp. 5-24). Kyiv: Nauk. dumka, 1978. S. 5-24 (in Ukrainian).
6. Krysa, B. (1997). Peresotvorennia svitu. Ukrainska poeziia XVII - XVIII stolit [Recreation of the world.
Ukrainian poetry XVII-XVIII centuries]. Lviv: Monastyr monakhiv Studiiskoho Ustavu. Vydavnychyi viddil "Svichado" (in Ukrainian).
7. Makarov, A. (1994). Svitlo ukrainskoho Baroko [Light Ukrainian Baroque]. Kyiv: Mystetstvo (in
Ukrainian).
8. Pakhlovska, O. (1996). Symbioz kultury ta ideolohii v Ukraini XVII st. In Ukraina XVII st. mizh
Zakhodom ta Skhodom Yevropy: materialy I-ho Ukrainsko-italiiskoho sympoziumu, 1316.04.1994 (pp. 85-113). Kyiv; Venice : n. d. (in Ukrainian).
9. Peretc, V. (1898). "Ksiçga Smierci" arh. Lazarja Baranovicha. KS, 62(9), 225-233 (in Russian).
10. Poloc'kij, S. (1683). Vecherja dushevnaja. Moscow: Tip. Verhnjaja (in Russian).
11. Radivilovs'kij, A. (1688). V^nec Hristov. Kyiv: Druk. Kievo-Pechers'koï lavri (in Russian).
12. Radivilovs'kij, A. (1676). Ogorodok Marii Bogorodicy. Kyiv: Druk. Kievo-Pechers'koï lavri (in
Russian).
13. Riazantseva, T. M. (1999). Zmaliuvaty dumku (Konseptyzm yak napriam metaflzychnoi poezii v
literaturi Yevropy doby Baroko) [According to describe (as Konseptyzm direction metaphysical poetry in the literature of Baroque Europe)]. Kyiv: Akademiia nauk Ukrainy, Instytut literatury im. T. Shevchenka NAN Ukrainy (in Ukrainian).
14. Sofronova, L. A. (1995). Chelovek i kartina mira v pojetike barokko i romantizma [Man and the
picture of the world in the poetics of the Baroque and Romanticism]. In Chelovek v kontekste kul'tury: Slavjanskij mir (pp. 56-60). Moscow: Indrik (in Russian).
15. Sochinenija svjatago Dimitria (1865). Moscow: Sinodal'naja tip. (in Russian).
16. Stefan Javors'kij. (1842). Kamen' vbry. Moscow: Sinodal'naja tip. (in Russian).
17. Trankvilion-Stavrovec'kij, K. (1697). Evangelie uchitelnoe. Mogil'ov: Drukarnja Bogojavlens'kogo
bratstva (in Russian).
18. Ushkalov, L. V. (1999). Z istorii ukrainskoi literatury XVII-XVIII stolit [History of Ukrainian Literature
XVII-XVIII centuries]. Kharkiv: Akta (in Ukrainian).
19. Ushkalov, L. V. (1994). Svit ukrainskoho baroko. Filolohichni etiudy [World Ukrainian Baroque.
Philological studies]. Kharkiv: Oko (in Ukrainian).
20. Ushkalov, L. V. (1997). Hryhorii Skovoroda i antychna kultura [Skovoroda and ancient culture]. Kyiv:
Znannia (in Ukrainian).
21. Chyzhevskyi, D. (1974). Do problem Baroko [The problems of Baroque]. Suchasnist, 4, 42-54 (in
Ukrainian).
22. Chyzhevskyi, D. (1952). Poza mezhamy krasy (do estetyky barokovoi literatury) [Outside beauty
(aesthetics to baroque literature)]. New-York: Ukrainsko-amerykanske vydavnyche tovarystvo (in Ukrainian).
23. Chyzhevskyi, D. (2004). Slov'ianske baroko [Slavic Baroque]. Slovo i Chas, 10, 71-81 (in Ukrainian).
24. Shevchuk, V. (2005). Muza roksolanska. Ukrainska literatura XVI-XVIII st. [Muse roksolanska.
Ukrainian literature XVI-XVIII centuries.] (Vol. 2). Kyiv: Lybid (in Ukrainian).
25. Baranowicz, t. (1671). Lvtnia Apollinowa kozdey [!] sprawiegotowa : na btogostawiqcq rqkq iako na
takt iaki patrzqc [...] tazarza Baranowicza [...]. Kiiow: Drukarnia Pieczerskiej tawry.
26. Baranowicz, t. (1676). Nowa miara starei wiary. Nowogrodek Siewerski: Typographia Archiepiskopska.
27. Brogi Bercoff, G. (2000). Z zagadniec ryïnic kulturowych na ziemiach wschodniosiowiacskich na
przykiadzie tryjjKzycznych dziei Stefana Jaworskiego. In Barok w Polsce i w Europie Irodkowo-Wschodniej: Drogi przemian i osmozy kultur (s. 69-83). Warszawa: n. d.
28. Galatowski, I. (1678). Stary kosciot Zachodni nowemu kosciotowi Rzymskiemu pochodzenie Ducha S.
od Ojca samego pokazuje i Trybunat Ojcow S.S. za takowy miec zakazuje. Nowogrodek Siewerski: Typographia Archiepiskopska.
29. Galatowski, I. (1683). Fundamenta, na ktorych tacinnicy iednosc Rusi z Rzymem funduiq ... .
Czernihow: Typograia tazarza Baranowicza.
30. Galatowski, J. (1681). Alphabetum rozmaitym heretykom niewiernym dla ich nauczenia i nawrocenia
do WiaryKatholickiej od Prawowiernych Katholikow napisane. Czernihow: Typograia tazarza Baranowicza.
31. Galatowski, J. (1679). tabqdz z piorami swemi a darami boskiemi Chrystus prawowiernemu
narodowi chrzescijanskiemu, tabqdziowym piorem swej mqdrosci Boskiej wypisuje przyczyny, dla ktorych dtugo trwa na swiecie sekta mahometanska i dla ktorych wiele narodow przyjqli zakon Mahometow, dla ktorych mahometani szczqscie majq, chrzescijan zwyciqzajq, miasta i panstwa chrzescijanskie posiadajq. Tenze tabqdz Chrystus tabqdziowym piorem swej Matki Boskiej wypisuje fortele wojenne [...]. Nowogrodek Siewerski: Typographia Archiepiskopska.
32. tuzny, R. (1974). Dawne pismiennictwo ukrainskie a polskie tradycje literackie. In Z dziejow
stosunkow literackich polsko-ukrainskich (s. 7-36). Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk.
33. Radyszewskyj, R. (1996). Polskojqzyczna poezja ukrainska od konca XVI - do poczqtku XVIII wieku.
Krakow: Wyd-wo od. PAN.
34. Sydorenko, A. (1977). The Kievan Academy in the seventeenth century. Ottawa: The University of
Ottawa Press.
35. Wieczorkiewicz, A. (1993). Drogi zycia i drogi poznania. Alegoryczne wizje w^drowki w literaturze
dawnej. PamiqtnikLiteracki, 2, 3-28.
© O. Liampreht
Received 2016-11-29, Accepted 2016-12-14, Published online 2016-12-16
