CC BY
74
УДК 323. 2.(477)
С. О. Топалова, кандидат політичних наук, доцент ГУМАНІТАРНА ОСВІТА ЯК ГОЛОВНИЙ ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ
ГРОМАДЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ
Досліджено проблеми сучасної вищої освіти та її гуманітарної складової. На основі розуміння сутності активістської політичної культури і передумов її формування, а також стану політичної свідомості і культури студентської молоді викладено міркування автори щодо формування її громадянських якостей засобами гуманітарної освіти.
Ключові слова: гуманітарна освіта, стратегія розвитку, політична свідомість, громадянські якості.
Актуальність проблеми. Визначальною рисою процесу трансформації системи освіти є його синхронність із більш масштабним процесом суспільної трансформації з її характерними ознаками: відсутністю визначеної моделі реформованої системи, а відповідно і чіткої стратегії її реалізації; хаотичністю та зовнішньою імітативністю реформ, невизначеністю перспектив та непередбачуваністю їх наслідків; невідповідністю між декларованими грандіозними завданнями та наявними засобами їх реалізації; застосуванням подвійних стандартів і критеріїв якості; тотальною бюрократизацією. Пріоритетним стратегічним напрямком реформування системи освіти в Україні визнано її адаптацію до європейського освітнього простору, що вписується у загальний контекст євроінтеграційних намірів. Ззовні це виглядає логічно, бо саме освітні, культурні чинники є базовими, оскільки закладають інтелектуальне та політико-культурне підґрунтя інтеграції. Основою омріяного нами західноєвропейського демократичного суспільства є активістська політична культура з притаманними їй раціональністю і критичністю мислення, усвідомленням своїх інтересів і готовністю до постійного тиску на владу з метою їх реалізації, політичною толерантністю. Це зумовлює пріоритетну роль гуманітарної освіти, основним завданням якої є формування людини як члена соціуму, що має знання, здатний розуміти сутність соціальних процесів у різних сферах життя і здійснювати раціональний вибір на основі власного усвідомлення, а не нав’язаних йому міфів.
Однак сучасні реалії в системі вищої освіти вказують на невідповідність між декларованими завданнями і наявними засобами їх реалізації, між формою і змістом упроваджуваних змін. Ми вже маємо традиційний для нас, на рівні усіх систем суспільства, досвід імпорту інститутів і зовнішніх атрибутів та форм їх діяльності без усвідомлення того, що лежить в їх основі і забезпечує ефективність. Унаслідок цього
визначальною системною рисою стає маргинальність, що цілком відображає і сучасний стан вищої освіти в Україні, стрімка деградація якої маскується за міфами про визнання фахівців у європейських країнах завдяки приєднанню до Болонської декларації. Саме такий стан системи вищої освіти в цілому і гуманітарної зокрема, його суспільні загрози та необхідність їх усвідомлення і пошуку шляхів подолання визначають актуальність проблеми.
Метою статті є аналіз наявних і необхідних передумов для реалізації соціальної місії гуманітарних наук, формулювання на основі власного досвіду деяких міркувань щодо підвищення результативності їх вивчення студентами вищих навчальних закладів (ВНЗ).
Аналіз останніх джерел і публікацій. Проблемам розроблення і реалізації стратегії розвитку системи вищої освіти в Україні, ролі гуманітарних наук і формування соціальних та політичних якостей студентів присвячено роботи В.Кременя, М.Михальченка, П.Щербаня, В.Журавського, В.Бакірова, О.Куценко, Є.Подольської, Б.Нагорного та ін. У декількох із попередніх робіт [3-5] проаналізовано основні чинники впливу на політичну свідомість молодої людини. З приводу специфіки сучасного соціокультурного середовища та його відображення В. Лутовінов та Є. Радіонов слушно зазначають: "Сучасне життя, існуючі та постійно змінювані умови і обставини підіймаються над усіма соціальними і державними інститутами, над самою людиною. "Дух суспільства", середовище існування з їхніми стихійними, неписаними вимогами і принципами, наче гігантський і могутній прес, мнуть і ламають, спотворюють погляди і принципи особистості, що формується. Це відбувається незалежно від її волі, зводить нанівець зусилля тих, хто намагається справити на неї позитивний вплив — батьків, учителів, усіх тих, кому не байдужа сучасна молодь" [1]. Це цілком співзвучно із нашими висновками щодо наслідків впливу на людську свідомість розглянутих у зазначених роботах чинників із розумінням того, що лише стратегія тотальної гуманітаризації системи освіти, спрямована на виховання мислячої людини і свідомого компетентного громадянина, є головним, якщо не єдиним, засобом нейтралізації дії деструктивних чинників.
Виклад основного матеріалу. Першими виникають питання про розуміння сутності означених проблем науковою громадськістю і відповідними державними інститутами, наявність відповідної стратегії розвитку системи вищої освіти, умови, створені для реалізації цієї стратегії.
Найважливіші етапи соціалізації пов’язані із перебуванням людини в освітніх закладах. У родині і школі відбувається первинна соціалізація, в перебігу якої засвоюються загальні уявлення про суспільство і норми співіснування в ньому, а у ВНЗ проходить ще й становлення молодої людини як суб’єкта політики, тобто суттєвий етап
політичної соціалізації. Як зазначає М.Михальченко, «... ці два етапи є «нормативними», цінності, засвоєні у «нормативні роки», мало змінюються в процесі подальшого життя». Автор розглядає вищу освіту як «. соціальний інститут у підготовці кадрів для держави і громадянського суспільства» [2, с. 28, 29 ]. Видаються слушними і думки П.Щербаня про те, що "найголовнішою і найскладнішою проблемою нарощування інтелектуального потенціалу є проблема визначення стратегічного розвитку вищої освіти. Вища освіта -вона і є вищою: змістовною і значущою для розвитку людини як особистості і суспільства як культурного, забезпеченого, демократичного. <.>Філософія освіти має стати предметним полем стратегічного прориву у майбутнє". "<.>Українському народові шлях до справжнього відродження може і повинна вказати справжня національна інтелігенція. Вона має виконати своє призначення - бути мозком нації. Готувати ж національну еліту повинна вища школа" [6, с. 80]. Отже, розуміння цієї проблеми у науковому середовищі є, оскільки провідні фахівці акцентують увагу на кінцевій меті вищої освіти - підготовці інтелектуальної еліти, а також на двох її основоположних і взаємопов’язаних складових -професійній і громадянській підготовці. Не суперечать цій позиції і вимоги МОН, за якими ".випускник вищої школи має бути високорозвиненою особистістю ...мати сформовану професійну і політичну культуру." [6, с.81]. Здавалось б, є і порозуміння із владою, яка декларує завдання щодо " . формування політичної свідомості і демократичної політичної культури, необхідних навичок політичної діяльності; <.>розвиток здібностей розуміння політичних відносин і процесів; набуття навичок і вмінь практичного застосування прикладних та інструментальних компонентів політологічного знання" [7, с. 37].
Логічно, що розуміння мало б знаходити відображення у стратегії. Однак упроваджувані зміни та шляхи їх втілення демонструють руйнівний вплив на систему вищої освіти і визначають тенденції до інтелектуальної деградації суспільства. Загальна деградація вищої освіти доповнюється її дегуманітаризацією, а згадані наміри і завдання мають суто формальний характер. Скорочення обсягу соціально-гуманітарних дисциплін та аудиторного часу на їх вивчення, перехід до примітивних тестових форм контролю і відсутність реальних вимог щодо якості знань, "інфляція оцінок" стали ключовими чинниками гальмування процесу формування активістської політичної культури студентської молоді. Отже, наочно спостерігаємо традиційну для нас ситуацію невідповідності між декларованими владою грандіозними намірами та прагненнями їх реалізації.
Сьогодні є очевидним, що становлення демократичної політичної культури студентства неможливе без системних змін у галузі вищої освіти, які мають здійснюватись
у двох напрямках: забезпечення реального функціонування критеріїв якості знань як основи відбору інтелектуальної еліти; гуманітаризації вищої освіти в основі якої - перехід до культурно-гуманізованої моделі, що вимагає принципової зміни стратегії, структури і змісту вищої освіти у напрямку забезпечення можливості отримання знань, необхідних людині як члену соціуму і громадянину держави, а не тільки як представнику окремої професії. Настільки ж очевидною є і відсутність руху в цьому напрямку.
В сучасних умовах активістська політична культура студентської молоді може бути сформована більшою мірою "знизу", оскільки стратегія держави, спрямована на формування відповідної моделі громадянина, є декларативною, точніше, відсутньою, а ключові суб’єкти політики реалізують різні вектори міфологізації суспільної свідомості, що унеможливлює шлях "зверху". Основою її становлення мають стати: 1) фундаментальні теоретичні знання у галузі суспільних наук — філософії, соціології, політології, культурології, релігієзнавства, знання, які дозволяють розуміти сутність того, що відбувається у суспільстві, а не лише бачити поверхневі вияви соціальних процесів, що неможливо без збільшення обсягу цих дисциплін; 2) викладання соціально-політичних дисциплін у руслі демократичних концептуальних настанов, тобто вивчення конкретних тем у контексті відповідності/невідповідності базовим принципам демократії, наявності чи відсутності в умовах демократичного суспільства, порівняння явищ і процесів в умовах демократичних і недемократичних систем; 3) відхід від репродуктивного до проблемно-аналітичного характеру вивчення дисциплін, мінімізація тестового контролю знань, пріоритетність завдань, спрямованих на здійснення наукового аналізу реальних подій і процесів; 4) забезпечення на системному рівні відповідності між реальним рівнем знань і його формальним оцінюванням, подолання "інфляції оцінок"; 5) доповнення програмних навчальних дисциплін спецкурсом "Основи демократії", в рамках якого мають узагальнюватися в контексті сутності і специфіки сучасної демократії раніше набуті знання із згаданих дисциплін, доповнюватись уявлення про особливості моделей демократії і необхідні передумови їх ефективності, формуватись уявлення про притаманні демократичному режиму способи взаємодії влади і суспільства, які роблять народ головним суб’єктом влади. Проте, як бачимо, ці передумови вимагають відповідного "зустрічного руху" зверху, оскільки їх реалізація не залежить тільки від волі і бажання викладачів, вона неможлива без зміни низки системних умов.
Ключова роль у формуванні наукової політичної свідомості молоді та вихованні активістських політико-культурних якостей належить політології, яка дозволяє не тільки оволодіти спеціальними знаннями у галузі політики, а й спрямовувати у раціональне політичне русло думки і дії. Хоча політологія повернута до переліку нормативних
навчальних дисциплін, 36 аудиторних годин в існуючих системних умовах не дають можливості студентам не лише осягнути ґрунтовні наукові знання і навчитися бачити, розуміти та аналізувати сутність політичного життя, обирати на основі цього адекватні й ефективні моделі власної політичної участі, а й провести елементарний політичний лікбез. То ж нагальною і очевидною є потреба суттєвого збільшення аудиторного часу на вивчення дисципліни.
Крім того, актуалізується і низка проблем організації вивчення соціально-гуманітарних дисциплін, зокрема їх логічно впорядкованої послідовності та проблемного характеру викладання і вивчення. Послідовність вивчення, на нашу думку, має забезпечувати "нашарування" спочатку загальнокультурних уявлень, орієнтирів, пріоритетів і цінностей, потім — соціологічних знань, а на їх основі — політологічних. Отже, для забезпечення такої логічної послідовності накопичення знань спочатку студенти мають вивчати філософію, культурологію, релігієзнавство, при цьому їх обсяг і час на вивчення також мають бути збільшені до рівня, достатнього не тільки для формування поверхневих уявлень про окремі епохи та їх деяких представників, а й для осмислення набутих знань і пошуку на їх основі відповідей на проблеми і виклики сьогодення. Не можна змусити людину зрозуміти і сприйняти західноєвропейські цінності, що лежать в основі демократичної громадянської культури, не прослідкувавши, як вони зароджувались і формували уявлення людей про взаємовідносини влади і суспільства, який шлях пройшли ці ідеї до втілення у конституції і як впливали на менталітет. Не можна створити духовно-культурне підґрунтя для інтеграції до європейської спільноти у суспільстві, для якого європейська культура є чужою, незрозумілою, або якщо судження про неї складаються лише на основі поверхневих уявлень і псевдоцінностей, джерелом яких є низькосортний культурний продукт, що заповнює інформаційний простір. Наступною має бути соціологія, що дає знання про закони розвитку суспільства, окремих соціальних спільнот і дозволяє осягнути саму сутність соціальних відносин у різних сферах, завдання і зміст діяльності різних соціальних інститутів, залежності характеру і напрямку розвитку суспільства від низки чинників. Такі знання є необхідною базою як для розуміння і засвоєння політичної теорії, так і для формування політико-культурних якостей особистості. Політологічні знання, "нанесені" на таке підґрунтя, дозволять усвідомлювати специфіку політичних умов конкретного суспільства і їх впливу на різні сфери життя людей, бачити політичні шляхи забезпечення суспільних змін у бажаному напрямку і обирати засоби політичної участі, адекватні цілям. Лише так на зміну сучасній ситуації, за якої на тлі загальної культурної деградації відтворюється патріархально-підданська політична культура і впроваджуються
міфи про євроінтеграцію, матиме шанс на утвердження інша, за якої на основі розуміння і сприйняття дійсних базових цінностей демократії, її переваг і небезпек почнуть формуватися політико-культурні передумови демократизації в українському суспільстві.
Реалізація основних навчальних і виховних завдань соціально-гуманітарних дисциплін неможлива за умов репродуктивного характеру навчання, доведеного до примітивного тестового контролю. Навіть найдосконаліше знання основ теорії політики без інформації про події політичного життя і постійних "аналітичних тренувань" не може забезпечити політичну компетентність і раціональність. Теоретичні знання є тією базою, корисність якої виявляється лише у пошуку відповідей на проблемні питання, які нам щоденно ставить політичний процес. Інакше вони стають баластом, від якого людина швидко позбавляється, забуваючи їх. Однак сучасні системні умови при декларативному визнанні важливості виконання грандіозних виховних завдань і необхідності проблемного підходу реально ставлять викладача і студента в такі умови, за яких їх виконання неможливо не тільки повністю, а й навіть меншою мірою.
Однак, незважаючи на зазначені та низку інших несприятливих системних умов, керуючись стійким внутрішнім переконанням в необхідності формування у молоді якостей активістської політичної культури з метою забезпечення єдино можливого шансу на подолання сучасної суспільно-політичної кризи, намагаємося, використовуючи наданий мінімум можливостей, все ж таки забезпечити проблемний підхід до вивчення дисциплін, що полягає у такому:
1) проблемний виклад лекційного матеріалу, за якого мінімум уваги відводиться викладенню суто теоретичних основ політичної науки. На лекції головну увагу зосереджуємо на актуалізації раніше набутих знань із політології та інших соціально-гуманітарних, а іноді й економічних дисциплін; необхідності знання матеріалу теми для аналізу політичних явищ і процесів із наведенням конкретних прикладів із сучасного політичного життя та наочним демонструванням того, як саме засвоєння цієї теми допомагає зрозуміти реальну сутність, причини тощо цих явищ; порівнянні діяльності політичних інститутів, однотипних політичних явищ і процесів, наприклад, виборів у демократичних і недемократичних системах; формулюванні і змісті проблемних питань, винесених на семінарське заняття;
2) формулювання "проблемних блоків" для розгляду на семінарських заняттях і створення дискусійної атмосфери на занятті. Реалізувати це надто складно, оскільки проблемність і дискусія вимагають не тільки досконалого знання теоретичного матеріалу, поінформованості про події політичного життя, вміння порівнювати і аналізувати, а й
вміння формулювати і аргументувати власну точку зору, коректно брати участь у дискусії. Усі ці складові ефективної дискусії фактично перебувають на дуже невисокому рівні;
3) організація індивідуальної роботи студентів. У навчальному процесі цей вид роботи зараз перебуває у стані формально визнаного згідно з вимогами Болонського процесу і реально ігнорованого в існуючих умовах. У 2011/12 навчальному році на потік із 90 студентів відводиться 12 аудиторних годин, тобто 5,3 хв. індивідуально на одного студента, що не потребує подальших коментарів. Намагання ефективно використати цей час і спроби змусити студентів працювати призвели до впровадження таких форм роботи: розроблення варіантів завдань для виконання індивідуального науково-дослідницького завдання та їх формулювання таким чином, аби неможливо було "скачати" готову відповідь; для максимально ефективного розподілу наявних 12 годин проводиться консультативне заняття, на яке вимагається обов’язкове з’явлення усіх студентів, упродовж якого до них доводяться вимоги щодо змісту завдань, техніки виконання, необхідних результатів і критеріїв оцінювання. Час, що залишився, розподіляється для захисту робіт;
4) розроблення проблемних питань для модульного та підсумкового контролю знань із відповідним урахуванням аналітичної складової при оцінюванні робіт. Наприклад, завдання одного із екзаменаційних білетів виглядають так: 1. Охарактеризуйте погляди на владу і державу в країнах Стародавнього Сходу. Покажіть специфіку "східної деспотії" та визначте її спільні і відмінні риси з тоталітарними режимами ХХ століття. 2. Охарактеризуйте політичну систему сучасної України з точки зору специфіки політичного режиму. З’ясуйте основні проблеми сучасного етапу трансформації політичної системи України. 3. Тестові завдання (налічують 20 тестів, що охоплюють усі теми курсу).
Система оцінювання розроблена таким чином, що тільки репродуктивна відповідь не дає можливості отримати добру чи відмінну оцінку. Таким самим чином сформульовано і питання до семінарських занять, і завдання для індивідуальної роботи.
Однак, як свідчить досвід, навіть такий підхід є малоефективним у наших системних умовах унаслідок низки суб’єктивних і об’єктивних чинників. Сучасні студенти настільки звикли до блага інформаційного суспільства Інтернету і бездумного користування ним, що ні усні, ні письмові рекомендації і вимоги не змушують задуматися їх над змістом завдань, а оцінка вже не відіграє стимулюючої ролі. 80-85% усних відповідей і письмових робіт дублюють "скачану" із двох-трьох електронних джерел теорію безвідносно до сформульованої проблеми. Відведеного часу і ресурсів впливу, які можна застосувати, явно недостатньо для забезпечення ефективності.
Враховуючи визначальні риси політичної культури молоді — політичну некомпетентність, пасивність і апатію та гостру суспільну актуальність формування культури громадянськості, сумісної із демократичним політичним режимом, вважаємо за необхідне доповнити цикл соціально-гуманітарних дисциплін спецкурсом з орієнтовною назвою "Суспільство і влада в умовах демократії". На нашу думку, він має узагальнювати набуті з цих дисциплін знання у вимірі притаманного і необхідного для демократії; надавати уявлення про багатомірність її моделей, наявність не тільки переваг, а й ризиків та загроз, тобто формувати адекватні різнобічні уявлення; акцентувати увагу на особливостях діяльності усіх соціальних і політичних інститутів, що забезпечують демократичність режиму; приділяти головну увагу рисам політичної свідомості громадян та формам їх політичної участі, що забезпечують ефективне функціонування демократії.
Намагаючись поділитися досвідом, ми усвідомлюємо, що в ситуації, коли, за висловом М. Михальченка, " ...на чолі українського варіанту модернізації ставиться що завгодно, але не конкретна людина. .українська модернізація не осмислена і не представлена як програма реалізації стратегії відтворення і розвитку людини -особистості і громадянина, як реальний гуманізм" [2, с. 32], вони свідчать не стільки про вдале вирішення головних завдань політичної освіти, зокрема щодо формування політико-культурних якостей студентів, скільки про усвідомлення міри актуальності цієї проблеми як для усього суспільства, так і для окремої особистості. Вони відображають розуміння того, що в умовах, коли система вищої освіти не виконує головні соціальні функції, а гуманітарна освіта як її складова не реалізує спрямованості на людину та її всебічний розвиток, необхідно шукати можливості для хоча б часткової нейтралізації низки негативних чинників впливу на свідомість молоді, оскільки наша власна свідомість ще не дає змоги докладати зусиль для зміни цих умов, а не пристосування до них.
Література
1. Лутовинов, В. Современная молодежь: основные ценности, позиции, ориентиры [Электронный ресурс ] / В. Лутовинов, Е. Радионов — Режим доступа:http://www.rau.su/observer/N09_97/007.htm
2. Михальченко, М. Вища освіта як фактор цивілізаційного визначення молоді в контексті політичних реалій / М. Михальченко // Вища освіта України. - 2009. - № 1. - С. 27-32.
3. Топалова, С. Маніпулювання свідомістю як технологія впровадження політичних міфів / С. Топалова // Вісн. Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - 2011. - № 7. - С. 164-172.
4. Топалова, С. Психологічні, ідеологічні та історичні чинники міфологізації суспільної свідомості / С. Топалова // Вісн. Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - 2011. - № 8. - С. 157-165.
5. Топалова, С. Громадянин як головний парадокс демократіїї / С. Топалова // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. - 2011. - № 949. - С. 65-70.
6. Щербань, П. Вища школа та її роль у відродженні національної еліти / П. Щербань // Вища освіта України. - 2009. - № 2. - С. 75-82.
7. ОПП підготовки бакалавра за спеціальностями напрямку 0501 // Економіка і підприємництво. МОН України. - К., 2006.
ГУМАНИТАРНОЕ ОБРАЗОВАНИЕ КАК ГЛАВНОЕ СРЕДСТВО
ФОРМИРОВАНИЯ ГРАЖДАНСКОЙ КУЛЬТУРЫ СТУДЕНЧЕСКОЙ
МОЛОДЕЖИ Топалова С. А.
Исследованы проблемы современного высшего образования и его гуманитарной составляющей. На основе понимания сущности активистской политической культуры и предпосылок ее формирования, а также состояния политического сознания и культуры студенческой молодежи изложены размышления автора относительно формирования ее гражданских качеств средствами гуманитарного образования.
Ключевые слова: гуманитарное образование, стратегия развития, политическое сознание, гражданские качества.
HUMANITARIAN EDUCATION AS A PRINCIPAL MEAN OF FORMATION OF
STUDENTS CIVIL CULTURE
Topalova S.
This article explores the problems of modern higher education and its humanitarian component. On the basis of the understanding of the activist political culture and prerequisites of its formation, and also the state of political consciousness and culture of students, outlines the author’s reflections about the formation of civil qualities by means of liberal education.
Keywords: humanitarian education, strategy of development, political awareness, civil qualities.
