CC BY
330ГОТОВНІСТЬ ДО ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
Скоробагата О.М.
НПУ ім. М.П.Драгоманова
Анотація. Статтю присвячено вивченню синтезу окремих підходів до визначення феномену готовності взагалі, та готовності до педагогічної діяльності зокрема. У статті охарактеризовано основні структурні компоненти досліджуваного поняття, подано їх узагальнену характеристику.
Суспільство двадцять першого століття чекає на вчителя, який володіє системою професійних знань і умінь, вміє підтримувати рівень психолого-педагогічної та фахової підготовки, знайомий з знайомий з новітніми досягненнями і науково-педагогічними дискусіями на національному та світовому рівнях, прагне до постійного саморозвитку та самовдосконалення тобто є готовим до педагогічної діяльності.
Ключові слова: готовність, педагогічна діяльність.
Аннотация. Скорбагата О.М. Г отовность к деятельности как психолого-педагогическая проблема.
Статья посвящена изучению синтеза отдельных подходов к определению феномена готовности вообще, и готовности к профессиональной деятельности в частности. В статье охарактеризовано основные структурные компоненты исследуемого понятия, подана их обобщенная характеристика Общество двадцать первого столетия ждет учителя, который владеет системой профессиональных знаний и умений, умеет поддерживать уровень психолого-педагогическойи профессиональной подготовки знакомый с новейшими достижениями и научно-педагогическими дискуссиями на национальном и мировом уровнях, стремится к постоянному саморазвитию и самосовершенствованию.
Ключевые слова: готовность, педагогическая деятельность.
Annotation. Skorobagata O.M. Readiness for the activity as a psychological and pedagogical problem. The
article is devoted to studying the synthesis of different approaches to determining the phenomenon of readiness in general, and readiness to professional activity in particular. The basic structural components of the investigated concept are characterized within the boundaries of the article, their generalized characteristics is given. The society of the twenty first centuries waits for the teacher who owns system of a professional knowledge and skills, knows how to sustain a level psychologic pedagogical and the vocational training, familiar with advanced achievements and scientific and pedagogical controversies at national and world levels, tends to fixed self-development and selfimprovement.
Keywords: readiness, pedagogical activity.
Вступ.
Кінець XX початок XXI століття характеризується високим динамізмом оновлення змісту освіти, орієнтацією на новий тип педагогічного світогляду, що відповідає соціокультурним викликам епохи, а також пріоритетністю формування в учнівської молоді ключових компетенцій [14]. Це позначається на особистісних та професійних якостях вчителі, оскільки мета шкільної освіти - не лише подавати учням спектр нових знань, але й сприяти самостійній роботі кожного вихованця з формування себе як культуромовно ї особистості, вільного громадянина з творчим ставленням до світу, почуттям особистої відповідальності та моральності. Таким чином, система професійної парадигми у вищому навчальному закладі повинна бути спрямована на підготовку майбутнього вчителя, котрий втілюватиме цінності громадянського суспільства і на високому професійному рівні вирішуватиму проблеми, що постають у загальноосвітніх навчальних закладах.
Як показують дослідження, у молодого вчителя повинні бути сформовані не тільки на лише професійна направленість, під якою розуміють стійкий інтерес до педагогічної діяльності, прагнення оволодіти знаннями уміннями та навичками в навчальній та виховній роботі, формування необхідних для вчителя рис характеру, але й готовність до виконання майбутньої професійної діяльності.
Робота виконана за планом НПУ ім. М.П.Драгоманова
Формулювання цілей статті
У межах статті синтезовано відобразимо окремі підходи до визначення феномену готовності взагалі, та готовності до професійної діяльності зокрема. Охарактеризуємо основні структурні компоненти досліджуваної якості та подамо їх узагальнену характеристику
Результати дослідження
Аналіз дидактико-психологічної літератури дозволяє стверджувати що проблема готовності до різних видів діяльності, визначення шляхів її формування стала предметом вивчення багатьох дослідників сучасної педагогічної та психологічної науки
У педагогічній літературі широкого вжитку набуло поняття “професійна готовність”, яке нерідко ототожнюється з поняттям “професійна підготовка’ [12], і також має декілька значень. Найбільш поширеним є наступне тлумачення організовувати щось; навчити тому, що необхідно; дати необхідні знання.
Г отовність людини до діяльності стала об’єктом спеціальних досліджень наприкінці XIX століття У контексті психотехніки вивчались різні сторони психічної готовності людини до праці. Було введено поняття “установка” як загальна фізіологічна готовність організму до виконання того чи іншого виробничого завдання.
Досліджуючи проблему готовності людини до діяльності, С.Геллерштейн [1] висунув ідею створення професіографії як науки про вивчення професій. У своїх працях він розглядав проблему виникнення умінь у процесі діяльності, називаючи їх надбаннями, встановив їх рівноцінність, можливість переносу, тощо.
У вітчизняній педагогічній літературі питання підготовки вчителя до професійної діяльності першим підняв К. Д. У шинський У його працях не вживався термін “готовність” до педагогічної діяльності, але звідусіль лунає думка про шліхи формування такої готовності; “Ми не говоримо педагогам - робіть так чи інакше; але говоримо; вивчайте закони тих психічних явищ, якими ви хочете управляти, і дійте відповідно до цих законів та тих обставин, у яких ви хочете їх застосувати”
Зростання інтересу до проблеми професійної готовності особистості особливо помітно у 20-40 роки ХХ ст. Цьому у певній мірі сприяли дослідження нейрофізіологічних механізмів регуляції та саморегуляції поведінки людини та місця в ній готовності як одного з таких механізмів.
У витоків розробки наукових основ професійної підготовки майбутніх вчителів стояли П.Блонський, Н. Крупська, А. Луначарськиц С.Шацький, у працях яких формулювались вимоги до вчителя як носія конкретної професії, задачі педагогічної діяльності, зміст та методи педагогічної підготовки
Значний внесок у розв’язання проблеми професійної готовності вчителя вніс А.Макаренко, який підкреслював складність, діалектичність та рухомість педагогічної науки, якою повинен володіти кожний вчитель.
Віддаючи належне першим спробам професіографічного опису діяльності педагога (С.Гусев, Т.Маркар’ян, П.Парибок, С.Фрідман), разом з тим відмітимо, що вони носили скоріш умоглядний характер, ніж науковий У них спостерігалось змішення таких понять, як “функція”, “умінні’, “дія”, “здібність”, “направленість особистості”. Однак, ці дослідження були надзвичайно важливі, оскільки дали поштовх до подальших теоретичних пошуків. У результаті наступної теоретичної роботи поняття “готовність” стало розумітись як сукупність знань, умінь та навичок.
Слід відмітити, що у другій половині ХХ ст. суттєво активізувалась дослідницька робота у цьому напрямку за кордоном У публікаціях багатьох авторів (ДжАткінсон, Дж.. Остін, М. Дункін, Л.Джонс, Дж.Люфт, П.Тилич та ін.) знайшли відображення основні підходи до виділення системи педагогічних дій, що називаються уміннями, якостями педагога У них також подано різні пропозиції щодо діяльнісної готовності, природності до педагогічної діяльності, професійних функцій, умов та напрямків діяльності, складання плану діяльності, контролю за його реалізацією, тощо. Однак, як відзначає С. Петрушкін, за всієї широти та різноманітності публікацій з проблеми діяльності та професійної готовності більшість авторів трактували ці поняття недостатньо системно.
Загальнотеоретичні основи цієї проблеми розроблені у працях О.Леонтьєва, В.Мясіщева, Б. Ананьєва, С.Рубінштейна, Д.У надзе та інших.
У сучасній психолого-педагогічній літературі поняття готовність до виконання діяльності вживається в різних значеннях Г отовністьвизначається як наявність здібностей (С.Рубінштейн, Н.Левітов, Б. Ананьєв), якість особистості (К.Платонов), психологічний стан, суттєва ознака установи (Д.Унадзе; І.Блажава), психологічна умова успішності виконання діяльності (І.Ладанов), цілісне явище, скріплене переконаннями, морально-вольовими якостями особистості, способами поведінки, знаннями про професію та практичними вміннями та навичками (Р.Романенко, В.Сєріков).
Аналіз психолого-педагогічної літератури показує, що за великої кількості характеристик поняття „готовність”, його розуміння залежить від основних теоретичних підходів, які не виключають, а взаємодоповнюють один одного.
Прихильники першого підходу (Н.Левітов; Л.Нерсесян, В.Пушкін; Б.Новіков; Ф.Генов та ін.) розглядають готовність на функціональному рівні та визначають її як особливий психічний стан, цілісний прояв особистості, що займає проміжне положення між психологічними процесами та якостями особистості
Н.Левітов зазначає, що психологічний стан створює той загальний функціональний рівень, на фоні якого протікають процеси.
А.Ухомський досліджуючи фізіологічні основи установи, класифікує готовність як стан “оперативного спокою” перед його переходом до “термінової дії”.
Д.У надзе визначає готовність як специфічний стан, в основі якого покладено установка особистості до виконання певної діяльності, спрямованої на задоволення її актуальної потреби. На думку вченого, утворення психологічних установок відбувається в процесі здатності індивіда преломляти в свідомості вплив зовнішніх умов.
Цей підхід простежується також у дослідженнях Л.Єгупова та А.Філатова, які розглядають установку як готовність психофізичних сил особистості до виконання певних дій.
Інший підхід трактує готовність як складне багаторівневе утворення , динамічну системи з пізнавальними, вольовими, мотиваційними та емоційними характеристиками (В.Крутецький, Є.Козлов; М.Д’яченко, Л.Кандибович та ін.).
М.Д’яченко, Л.Кандибович [5] характеризують готовність і як стан і як інтегративну якість особистості. Дослідники стверджують що стан готовності є “настроєм” - пристосуванням можливостей особистості для успішних дій у певний момент.
Аналогічної точки зору дотримується Л.Разборова За її трактуванням, готовність - це складне особистісне утворення, стан, який є обумовлений психологічними особливостями особистості, що
забезпечує ефективність професійної діяльності.
В.Крутецький [9] розглядає готовність як синтез якостей особистості Які визначають її придатність до діяльності.
У науковій літературі велику увагу приділено конкретним видам готовності; до організації дитячого колективу (Р.Божбанова), професійного самовизначення (М.Ретивих), професійного саморозвитку (Г. Ільїна), виховній роботі в школі (Т.Таскаєва) та ін. Більшістю дослідників готовність особистості до певного виду діяльності розглядається в єдності трьох складових її компонентів; змістового, процесуального та мотиваційно-цільового (В.Серіков; О.Дмитрєєва та ін). При чому до останнього компоненту компонент готовності входять особистісні якості, які визначають спрямованість майбутньої діяльності та забезпечують її дієвість та інтенсивність на основі функціонування механізмів волі.
Також в структурі готовності виділяють наступні компоненти: організаційний (О.Сафоненко), ціннісно-мотиваційний (Т.Таскаєва), поведінковий (М.Рябова), міжособистісний (Л.Мілованова),
когнітивний (І.Шеханіна), методологічний (А.Капаєва) та ін.
За своїми змістовими та цільовими характеристиками розмежовують компоненти готовності, які входять до структури діяльності як компоненти що домінують на певному етапі та допоміжні компоненти по відношенню до домінуючих.
У зв’язку з тим, що готовність до навчання певного предмету є частиною готовності вчителя до професійної діяльності, вважаємо необхідним звернути особливу увагу на дослідження готовності спеціалісту педагогічної спрямованості та прослідкувати, як розглядається її сутність та структура
За визначенням К.Дурай-Новакової [4], професійна готовність є не лише результатом, але й метою професійної підготовки, початковою та основною умовою ефективної реалізації можливостей кожної особистості. У своєму фундаментальному дослідження готовності студентів до педагогічної діяльності вчена визначає готовність як складне структурне утворення, центральним ядром якого є позитивні установки, мотиви та усвідомлення цінності педагогічної праці. До складу готовності входять також комплекс професійно-педагогічних знань, навичок і вмінь, а також певний досвід їх застосування на практиці.
К.Дурай-Новакова пов’язує професійну готовність з направленістю на професійну діяльність та стійкими установками на працю. При цьому готовність не є єдністю якостей та психічного стану особистості. Вона відмічає, що психічний стан хоча і не є якістю особистості, однак він не протилежний йому, більш того - може переходити в процесі діяльності у якість. Показники професійної готовності необхідно пов’язані з особистістю та діяльністю. Якщо готовність функціонує у певний обмеженій проміжок часу, тоді її можна назвати станом; якщо готовність проявляється в різні періоди під впливом мотиваційних факторів і ситуацій, тоді слід говорити про готовність як про якість особистості.
Показниками готовності, на її думку, є:
- зміст потреб та мотивацій педагогічної діяльності, рівень знань про сутність професій;
- ступінь усвідомлення відповідальності за результати педагогічної діяльності;
- рівень мобілізації та активізації знань, умінь, навичок і професійно-значущих якостей особистості;
- якість соціальних установок на педагогічну діяльність, рівень стабільності професійних інтересів [4].
Структуру професійної готовності дослідниця визначає з урахуванням перерахованих вище показників та виділяє такі компоненти: мотиваційний, пізнавально-оцінний, емоційно-вольовий,
операційно-дієвий, мобілізаційний.
У змістовний компонент готовності В.Сластьонін [13] включає “професійну компетентність
спеціаліста”. До показників готовності він відносить здатність ідентифікувати себе з іншими; психологічний стан, що відображає динамізм особистості, багатство її внутрішньої енергії, ініціативність, волю, винахідливість, емоційну стійкість, яка забезпечує витримку; професійно-педагогічне мислення, що дозволяє проникати в причинно-наслідкові зв’язки педагогічного процесу, аналізувати свою діяльність, відшукувати науково обґрунтовані пояснення успіхів та невдач, а також передбачати результати роботи Згідно позиції дослідника, професійно-педагогічна готовність - це складний синтез взаємопов’язаних структурних компонентів;
- психологічна готовність (сформована спрямованість на педагогічну діяльність, установка на роботу в школі);
- науково-теоретична готовність (наявність необхідного обсягу педагогічних, психологічних соціальних знань, необхідних для компетентної педагогічної діяльності);
- практична готовність (наявність сформованих на належному рівні професійних знань і умінь);
- психофізіологічна готовність (наявність відповідних передумов для оволодіння педагогічною діяльністю, сформованість професійно значущих якостей);
- фізична готовність (відповідність стану здоров’я та фізичного розвитку вимогам педагогічної діяльності та професійної працездатності) [13].
О.Дмитрєєва [3] у готовності молодих спеціалістів до професійної діяльності виділяє комунікативну компетентність До якої входять динамічність і адекватність встановлення контакту, подолання боязні спілкування з аудиторією організацію спілкування як співробітництво та розвиток мовленнєвих форм спілкування
Розглядаючи готовність до педагогічної діяльності В.Масленнікова [11] особливо підкреслює моральний компонент; що характеризується комплексом якостей особистості Серед яких провідне місце займає потреба працювати з повною віддачею в інтересах суспільства, почуття відповідальності, самостійності, наполегливості у досягненні поставленої мети, творче виконання професійних функцій. Внутрішню сутність готовності, на думку вченої, складають усвідомлення специфіки обраної професії, особистісної здатності виконувати її функції, прагнення досконало володіти нею.
Такий підхід поділяє Л.Кондрашова [8]. Вчена зазначає, що основою професійної готовності є морально-психологічна готовність яка становить складні особистісні утворення, що забезпечують ефективність педагогічної роботи у майбутніх вчителів.
О.Чернічкіна [15], Л.Квітова [7] у роботах, присвячених дослідженню готовності до оволодіння індивідуальним стилем педагогічної діяльності одним із компонентів виокремлюють потребу Ми поділяємо цю точку зору, адже діяльність починається з усвідомлення потреби, а потім у результаті може привести до досягнення мети.
Особливої уваги заслуговує дослідження характеристик поняття готовності до професійної діяльності Є. Зеєра [6]. Вчений готовність як складне особистісне утворення, розглядає відносно його двох рівнів. На першому готовність розглядається як бажання, прагнення оволодіти якоюсь професією, спеціальністю, на другому - як здатність, підготовленість до професійної діяльності. Відповідно до першого рівня, компонентний склад визначають наступним:
- мотиваційний: потреба у праці, зацікавленість професією, спеціальностями; уявлення про соціальний статус, престижність професії, матеріальна зацікавленість;
- пізнавальний: розуміння соціальної значущості, необхідності обраної професії, знання шляхів досягнення мети;
- емоційний: гордість за професію, естетичне відношення до професійної майстерності;
- вольовий: уміння мобілізувати свої сили, подолати труднощі на шляху досягнення мети.
На другому рівні готовність до професійної діяльності розглядається як вже сформованість необхідних для її успішного здійснення якостей (професійних, особистісних), умінь, навичок, знань.
Дослідники виділяють загальну (довготривалу) та ситуативну (короткочасну готовність (М.Д’яченко Л.Кандибович; В.Сластьонін).
Довготривала готовність - це стійка система професійно важливих якостей особистості (уважливість, позитивне ставлення до професії, тощо), її досвід, знання, навички, необхідні для успішної діяльності в багатьох ситуаціях Вона визначає потенційну можливість виконання завдання з найкращими показниками. Однак це залежить від готовності у певний момент, тобто від стану до початку виконання задачі - настрою, який відображає особливості та вимоги ситуації
Короткочасна готовність розглядається як актуалізація довготривалої готовності, що підвищує її дієвість. Обидві форми готовності знаходяться у єдності та взаємозв’язку. Виникнення короткочасної готовності залежить від довготривало], в свою чергу перша визначає ситуативну продуктивність мислення, пам’яті навичок, знань, всієї діяльності.
М. Левітов [10], визначаючи короткочаснуготовність “як передстартовий стан”, виокремлює в ний три види: звичайну готовність (перед звичною для людини роботою); підвищену (перед роботою, у якій присутня новизна, творчий характер); понижену (при сильній емотивності особистості, що проявляється у порушеннях уваги, незібраності, помилкових діях).
Ф.Г енов [2] вважає, що стартовий стан правильніше було б розглядати як адекватний та неадекватний При цьому адекватна мобілізаційна готовність спостерігається за наявності сформованої мобілізаційній готовності, що забезпечує успішність виконання дії; а неадекватна формується за підвищеної чи недостатній мобілізації сил.
В залежності від потреби, на основі якої формується готовність виділяють: елементарна, неусвідомлень що формується на основі потреб життєзабезпечення і реалізується у найпростіших предметних ситуаціях, та соціальна готовність що виникає під впливом соціальних потреб і спрямована на соціально значущі об’єкти. Частіше всього в таких випадках говорять про різні установки.
Отже, аналіз підходів до визначення феномену професійної готовності виявляє їх спільність, як виражається в тому, що всі дослідники розглядають її як складне цілісне утворення; динамічне явище; систему, яку детермінують внутрішні та зовнішні фактори і яка має свою структуру;
В якості структурних компонентів дослідники виділяють: професійну спрямованість, мотивацію професійної діяльності; емоційно-вольовий, пізнавальний і процесуальний компоненти
Аналіз літератури з проблеми готовності показав, найбільш визнаними компонентами педагогічної діяльності, а отже, і професійної готовності є наступні: 1) теоретичні та методичні знання; 2) професійні вміння; 3) психологічні якості особистості (властивості особистості, мотивація, тощо).
Висновки
Суспільство двадцять першого століття чекає на вчителя, який володіє системою професійних знань і умінь, вміє підтримувати рівень психолого-педагогічної та фахової підготовки, знайомий з знайомий з новітніми досягненнями і науково-педагогічними дискусіями на національному та світовому рівнях, прагне до постійного саморозвитку та самовдосконалення, тобто є готовим до педагогічної діяльності.
Подальші дослідження передбачається провести у напрямку вивчення інших аспектів готовності до
діяльності з позиції психолого-педагогічної проблеми.
Література;
1. Г еллерштейн С.Г. Проблема переноса упражнений // Бюлл. ВИЭМ. - М, 1939. - №6. С.34.
2. Генов Ф. Психологические особенности мобилизационной готовности спортсмена. - М.; Наука, 1971. -158с.
3. Дмитриева О.Б. Формирование психологической готовности молодых специалистов к
профессиональной деятельности: Автореф.дис. ... кандпеднаук - М., 1997. - 18с.
4. Дурай-Новакова К.М. Формирование профессиональной готовности студентов к педагогической деятельности: Автореф. дис. .д-ра пед. наук - М., 1983. - 32 с.
5. Дьяченко М.И. Кандыбович Л.А. Психологические проблемы готовности к деятельности. - Минск; Изд-во БГУ, 1978. - 175 с.
6. Зеер Э., Симанюк Э. Компетентносный подход к модернизации профессионального образования // Высшее образование в России. - 2005. - №4. - С. 23 - 30.
7. Квитова Л.Ф. Обеспечение готовности студентовпедагогических учебных заведений к формированию индивидуального стиля педагогической деятельности: Автореф.дис. ... канд.пед.наук - Тюмень, 1999.
- С.14.
8. Кондрашова Л.В. Високим інтелектом і майстерністю // Рідна школа. - 1993. -№11 - 12 .- С. 57 - 58.
9. Крутецкий В. А. Основы педагогическойпсихологии - М.; Просвещение, 1972. - 255с.
10. Левитов Н.Д. Психологическое состояние беспокойства тревоги // Вопр. психологии - 1969. - №1. -
С.131-138.
11. Масленникова В.Ш. Формирование профессиональной готовности студентов среднего профессионального учебного заведения к деятельности социального педагога: Автореф.дис. .д-ра пед.наук - Казань, 1996. - 38с.
12. Професійна освіта; Словник; Навч посіб. / Уклад, С.У. Гончаренко та ін.; За ред. Н.Г. Ничкало. - К.;
Вища школа, 2000. - 390 с.
13. Сластенин В.А. и др. Педагогика: Учебное пособие для студ высш.педучеб.завед./ В.А.Сластенин, И.Ф.Исаев, Е.Н.Шиянов; Под ред. В.А.Сластенина.-М.:Изд. центр "Академия", 2002.-576 с.
14. СухойваненкоО.М., Медведь С.С. Професійна компетентність вчителя трудовогонавчання як складова його фахової підготовки // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - Харків, 2006. - Вип. 12. - С. 143-147.
15. Черничкина Е.К. Формирование готовности студента педвуза к овладению индивидуальным стилем педагогическойдеятельности Автореф.дис. ... кандпеднаук - Волгоград, 1991. - 16с.
Надійшла до редакції 11.12.2007р.
