CC BY
37
УДК 329.8
DOI: 10.21564/2075-7190.37.133328
KMiMosa Галина naenisHa, доктор фшософських наук, професор, професор кафедри сощологп та пол^ологл Нащонального юридичного унiверситету iMeHi Ярослава Мудрого, м. Харюв, Укра'на e-mail: [email protected] ORCID ID: 0000-0002-6533-199X
ГЕНЕЗА I ФУНКЦ1ОНАЛЬН1 ОСОБЛИВОСТ1 ПОЛ1ТИЧНИХ ПАРТ1Й
У cmammi анал1зуеться сутмсть поняття «полтична парт1я» у фтософсько-му, юридичному i полiтологiчному контекстах. Розглядаються icmopu4Hi умови i мехатзм виникнення тарозвитку полтичних партш. Проаналiзовано основш типи регенерацп полтичних партт. Особливу увагу придтено до^дженню функцюналь-ног системи полтичних партт.
Kлючовi слова: полтична партiя, полтичш iнститути, багатопартттсть, регенеращя партт, функцИ' полтичних партт.
Актуальтсть теми. У суспшьствах з багатомаштними структурованими штересами виникае потреба у стшких каналах зв'язку мiж громадянським суспшьством i владними шститутами. Ц канали утворюються завдяки дь яльностi груп тиску, лоб^ а особливо - полiтичних партш. Як суб'екти по-лiтики, парти виконують специфiчну роль у взаеминах суспшьства i держави. З одного боку, вони виникають як продукт громадсько'1 iнiцiативи, а отже, е породженням i частиною громадянського суспшьства. З другого боку, у сво-1'х зрiлих, iнституцiалiзованих формах партп е одним i3 найсуттевiших струк-турних елементiв пол^ично'' системи, вщ розвиненостi i способу функщо-нування якого великою мiрою залежить характер пол^ичного режиму. Обмеження чи лшвщащя партiй як виразникiв суспiльних штереав невщ-дiльнi вiд утвердження тотал^арних режимiв, а функцiонування iнституту багатопартшносп - одна з основних ознак сучасних демократичних систем. Позитивний вплив багатопартшносп на функщонування пол^ично'' системи i суспiльства загалом визначаеться тим, що вона дае можливiсть шдивщам i суспiльним групам, до яких вони належать, усвщомити й виразити сво'1 ш-тереси та домагатися 1'х реалiзацii на державному рiвнi. Багатопартiйнiсть вносить елемент змагання у пол^ичний процес, завдяки чому пол^ики при-мушують один одного думати про штереси народу, не допускати зловживан-
© Кл1мова Г. П., 2018
31
ня владою i шукати найефективнiшi методи державного керiвництва. Вона сприяе мобшзацп штелектуального потенцiалу, сощально! енергп та шща-тиви всiх суспiльних груп в кiнцевому пiдсумку, прискорюе суспiльний прогрес. Тому Украша, як i бiльшiсть держав, що в минулому зазнали тота-лiтарного гнiту, прагне, розбудовуючи незалежну демократичну державу, максимально використати досвщ розвинених демократичних краш в оргаш-зацп полiтичного процесу на засадах плюралiзму й багатопартшносп.
Аналiз останн1х до^джень i публЫацш. У науковш лiтературi широко обговорюються проблеми полiтичних партiй. Вони перебувають у центрi уваги вiдомих науковщв (Л. I. Адашис, О. Ю. Бойко, А. Гауя, Дж. Грш, Р. Джахан, К. Джейкобс, У. Дженншгс, Л. М. Дунаева, Ж.-Ф. Дюпре, Б. А. 1са-ев, Р. Мадiнье, Н. Мiраглiотта, А. I. Пашук, М. В. Примуш, Г. М. Свiта, О. I. Семюв, В. М. Скрипинюк, Р. См^, Н. Спiрiнгс, О. С. Стаценко, Б. Фар-рер та ш. [1-24]).
Незважаючи на це, усе ж залишаються недостатньо дослщженими багато аспектiв в аналiзi пол^ичних партiй. У цьому зв'язку в статл ставиться мета - надати теоретико-методолопчний аналiз поняття «пол^ична партся», розглянути iсторичнi умови i мехашзм виникнення та розвитку полiтичних партш, проаналiзувати 1'х функцiональну систему.
Виклад основного матерiалу. Першi полiтичнi угруповання партiйного типу (протопартл) з'явилися у найбшьш розвинених крашах Свропи й Америки в перюд утвердження капiталiзму i формування iнститутiв представ-ницько! демократа (кiнець XVII - перша половина XIX ст.). Сощальною передумовою 1'х появи було протистояння штереав земельно! аристократа та торгово-промислових кiл. На цiй основi формувалися партп торi i вiгiв в Ан-глп, роялiстiв i республшанщв у Францп. У США основою для партшно!, або як тодi казали, фракцшно! боротьби федералiстiв i республiканцiв на зламi XVШ-XIX ст. були вщмшносп в iнтересах промисловщв i фiнансистiв, з одного боку, та демократично налаштованого фермерства, з другого [25, с. 504505]. В цей перюд партп юнували як парламентськi фракцп, пол^ичш парти-клуби, елiтарнi об'еднання пол^имв-однодумщв. Пiзнiше, з виходом на пол^ичну арену робiтничого класу (друга половина XIX ст.), з'являються масовi сощалютичш i соцiал-демократичнi партп, об'еднання комушспв.
Полiтичною передумовою формування багатопартiйностi було утвердження конституцшних режимiв, представницьких оргашв влади, встанов-лення стосунюв мiж громадянами i владними шститущями на засадах право-во'1 держави, коли формування рiзноманiтних об'еднань стало визнаватись приватною справою громадян, якщо тшьки воно не суперечило д^чим законам. Унаслiдок такого тдходу партiйна дiяльнiсть у бiльшостi демократичних краш Заходу залишалась нерегламентованою законом протягом
тривалого часу: до кшця XIX - початку ХХ ст., а в деяких крашах залиша-еться такою дониш.
1ншою причиною правово'1 неврегульованостi дiяльностi партiй у перюд виникнення була !х iдейна нелептимшсть. Навiть у найбiльш цивiлiзованих, з погляду пол^ично'1 культури, англосаксонських крашах не лише не юнува-ло теорп полiтичних партiй (як це було з шшими iнститутами демократа), а й самi партп у разi !х появи сприймалися з насторожешстю або й вiдверто во-роже. До певно'1 мiри це було продовженням щейно-правово'1 традицп Старо-давнiх Грецп i Риму, де демокрапя iснувала як заснований на едност погля-дiв i дш монiстичний устрiй. Слова «фракщя» i «пар™», що означали «частина» (причому опозицiйна частина), тривалий час сприймалися як по-няття з негативним ввдтшком. Державнi дiячi й теоретики перюду буржуазних революцiй в Сврот, котрi, зазвичай, зверталися до античних авторiв для об-грунтування сво'1'х полiтичних поглядiв, також вважали, що тсля встановлен-ня республшансько'1 форми правлшня будь-яка мiжпартiйна боротьба повинна бути припинена, оскшьки вона «роз'еднуе нащю», перешкоджае «неподшь-ному висловленню волi народу» i може бути використана контрреволющею для повернення колишнього ладу. Цiкаво, що чим революцшшшими були полiтики, тим бiльше використовували вони гасла «едносп» та «народно! волЬ> для заперечення права на опозищю, сприяючи таким чином утверджен-ню не демократп, а диктатури.
Що ж таке пол^ична парпя у сучасному розумiннi? Юристи вважають, що «полiтична партiя - це активна i органiзована частина суспшьства, що об'еднана загальними iнтересами, цшями або iдеалами i намагаеться заволо-дiти державною владою або значним чином впливати на п здiйснення» [26, с. 239]. Фiлософи вбачають у полiтичних партiях «основнi оргашзацшш форми асоцiативного полiтичного життя суспшьства, яю представляють ш-тереси, погляди, культурний облш, соцiальне становище рiзноманiтних про-шаркiв i суспiльних угруповань сощального цiлого» [27, Т. 3, с. 205].
Слщ зазначити, що в пол^ологп досi не склалося единого визначення по-л^ично'1 партп. Так, мають мiсце «широкi», узагальнюючi дефшщп цього поняття. Наприклад, Л. Мартов ще на початку XX ст. писав: «Коли громадя-ни отримують можливiсть займатися вiдкрито полтичною дiяльнiстю, тобто брати участь у веденш державних справ, вони утворюють полтичш партп. Парпя - це союз людей-однодумщв, що ставлять собi однi й тi самi цш i змо-вилися з'еднати сво'1 сили для узгоджено'1 дiяльностi в державному житп. ... Полiтичнi партп... утворюються громадянами з метою впливу на державне життя» [28, с. 1].
Одне з найбшьш поширених «широких» визначень пол^ично'1 партп за-пропонували вiдомi американськi вченi Дж. ЛаПаломбара i М. Вайнер. Вони
видшили чотири основш характеристики пол^ично! партп, яю п конститую-ють: по-перше, будь-яка парля суть носiй щеологл або, у виключному ви-падку, висловлюе конкретну орiентацiю, бачення свiту i людини. По-друге, партiя - це оргашзащя, тобто вiдносного тривалого за часом об'еднання людей. Це оргашзащя в рiзних вимiрах - нащональному, релiгiйному, локальному, iнтернацiональному. По-трете, парля мае на метi завоювання i здш-снення влади. По-четверте, кожна парля прагне забезпечити собi пiдтримку народу - аж до членства або активного членства (активюти). Але далеко не кожен громадянин мае намiр бути активiстом i його пiдтримка партп вира-жаеться в дiапазонi вiд спiвчуваючого до виборця [29, р. 18-20].
Разом з тим у пол^ологл знаходять вщображення i «вузью» визначення пол^ично'! партп. При цьому за головш вiдмiннi ознаки полiтичних партiй часто приймаються основш функцп, якi ними ж й виконуються. Так, уже в середиш XVIII ст. Е. Берк трактував парлю як «групу людей, об'еднаних для просування спшьними зусиллями нащонального iнтересу за допомогою деякого специфiчного принципу, з приводу якого вс вони дiйшли згоди» [30, р. 37]. У першш чвертi XIX ст. Б. Констан називав партшними об'еднаннями «спiльнiсть оаб, якi публiчно сповiдують одну i ту ж доктрину» [31, р. 5].
Визначення партп, пов'язане з реалiзацiею нею функцiй представництва, участ в боротьбi за владу та п здiйснення, було запропоновано М. Вебером. На його думку, «париями повиннi iменуватися заснованi на (формально) вшьнш аптацп об'еднання, що мають на мел отримання влади для сво'х керiвникiв усерединi спiльноти, а для 1'х активних членiв - надання за допомогою цього (духовних i матерiальних) шансiв у реалiзацii сво'х предметних цiлей або досягненш особистих вигод» [32, s. 839]. У рамках даного шдходу Д. Сарторi визначав партiю, як «будь-яку полiтичну групу, яка бере участь у виборах та здатна за допомогою цього замщати сво'1'ми кандидатами дер-жавнi посади» [33, р. 63].
1ншими дослiдниками (Д. Брайс, М. Дюверже, Р. Мiхельс, М. Острогор-ський та ш.) було запропоновано трактування полiтичноi партп з точки зору п органiзацiйноi структури. Так, М. Дюверже зазначав, що «в природi орга-шзацп сучасних полiтичних партiй, 1х сутшсть розкриваеться куди бiльш повно, шж у програмах або класовому склада партiя е спiльнiсть на базi певнох специфiчноi структури» [34, с. 18].
Крiм вищеназваних визначень пол^ично'! партii, в полiтологii розвивала-ся й шша традицiя тлумачення цього термша, яка прагне об'еднати ва мож-ливi ознаки цього явища, синтезувавши якесь комплексне поняття. В цьому зв'язку найчаспше полiтологи з'ясовують парлю як спецiалiзовану, органi-зацшно упорядковану групу, що об'еднуе найбшьш активних адептiв тих або шших цiлей (iдеологiй, лiдерiв) i яка слугуе для боротьби за захоплення i ви-
користання пол^ично! влади [35, с. 272-273]. Для цього пар^я повинна стати правлячою, тобто зайняти в пол^ичнш системi становище, яке дае змогу визначати пол^ику держави.
Поттичш партп е продуктом шдус^ально! епохи. Вони вперше виникли в Сврот у безпосередньому зв'язку з буржуазними революцiями, в ходi яких створювалось народне представництво - система влади народу, яка здшсню-валась через виборних представниюв [36, с. 509-510]. Наступний розвиток партш став вщповщдю на введення загального виборчого права i усвщомле-ну парламентськими угрупованнями необхщшсть розвитку позапарламент-ських форм дiяльностi. Партiя, як п визначають американсью вченi Р. Кац i П. Мейр, представляе собою «стратегiю захоплення сустльно! пiдтримки» [37, р. 120].
У науковш лiтературi першу регенеращю партiй здебiльшого називають «створеними зсередини». Це означае, що вони були сформоваш всерединi парламенту фракщями, що сформувалися на основi загальних штереав. Кла-сичними зразками таких формувань е консервативнi партп Скандинава i Велико! Британп. 1сторично таю партп здiйснювали представництво традицшних елiт - придворно! знатi, аристократа. Вщ початку створенi на неформальнш основi вони вiдчули необхiднiсть у розширенш електорально! бази, коли почав здшснюватися перехiд до загального виборчого права. Це було реалiзо-вано, i в перiод з 1900 по 1990 рр. Консервативна партся Велико! Британп, наприклад, керувала крашою (або одна, або в коалщи) взагалi протягом 60 роюв.
Другу регенерацiю партiй називають «створеними ззовш». Вони з'явились завдяки вимогам парламентського представництва з боку тих сощальних груп, якi передусiм були виключеш або недостатньо представленi в парламента Найбiльш яскравий зразок такого роду партш - робiтничi i соцiалiстичнi партii, якi повсюдно створювались на меж1 XIX-XX ст. Шзшше, також поза стiнами парламентiв, були створеш комунiстичнi та нацiоналiстичнi партп, якi вимагали не реформ, але повно! руйнацii соцiально-полiтичноi системи, яка юнувала [38, с. 543-545]. У наш час партп «зелених», яю користуються незмiнною популярнiстю серед молодi i добре освiчених людей, також ви-никають без участi парламешив.
Сутнiсть полiтичних партiй найбiльш розкриваеться в !х цiлях i функщях. Демократичнi партii намагаються забезпечити ефективне функцюнування всiеi полiтичноi системи, узгодження i реалiзацiю iнтересiв рiзних прошарюв суспiльства, стабiльнiсть iснуючого ладу при збереженш його динамiки i спроможносп до саморегулювання i саморозвитку. Зрозумшо, що особливу увагу вони придшяють реалiзацii iнтересiв тих суспiльних груп, чи! голоси привели 1'х до влади, але, щоб запобiгти сощальних конфронтацш 1'м прихо-
диться у тш чи шшш мiрi рахуватись з штересами й шших суспшьних груп. Тому здебшьшого не можна розглядати партию, навiть правлячу, як простого ставленника одше'1 суспшьно!' групи. Зус^чаються, правда, партп, якi за-ради iнтересiв вузьких груп суспшьства або навiть сво'х особистих ладш жертвувати чим завгодно, якi рвуться до влади будь-якою щною, але здебшьшого в нормальному демократичному поличному процес такi партп устху не мають i спроможнi залучати антиконституцшш засоби досягнення сво'1'х цшей [39, с. 10].
Функцп полiтичних партiй - суть основнi сторони або напрями 1'х дiяль-ностi, що обумовленi цiлями i завданнями, що стоять перед ними [40, с. 52]. Серед цих функцш зазвичай виокремлюють такi:
1) вихщна функцiя партп, що характеризуе п зв'язок з певними сощаль-ними прошарками i класами, - функщя представництва iнтересiв. Партп на-дають голос основним сегментам суспшьства. Вони слугують мостом мiж громадянами i державою i переводять 1'х вимоги в пол^ику. Партп часто представляють штереси особливих груп - школи в шкоду iншим групам; але щоб захопити владу, партп повинш апелювати до великих груп, яю переви-щують !'х базовий електорат;
2) центральний пункт дiяльностi 6удь-яко'1 полiтичноi партii - розробка пол^ичного курсу, що направлений на виршення iснуючих в суспiльствi проблем. З щею метою з партiйних активюпв i спецiалiстiв, якi залучаються, створюються Ыщативш групи, комiтети, комiсii, суспшьш ради, експертнi групи, «мозковi центри» тощо. Посiвши владу, представники партш займа-ються вирiшенням завдань, яю важливi не тiльки для «своеi» соцiальноi групи, але й для суспшьства в цшому;
3) викладеш в програмних документах полiтичноi партп стратегия i тактика через п практичну дiяльнiсть стають передумовою розповсюдження п впливу на виборщв. На цьому етапi виявляеться функщя рекрутування нових членiв, виховання активюпв, мобiлiзацiя виборцiв на пiдтримку партшних кандидатiв; у лiтературi вказуеться, що пол^ичш партii здебiльшого е об'ек-тами мiцноi емоцiйноi прив'язки або неприйняття. I те й шше суттево впливае на думку i поведiнку громадян. У складному свiтi партii виступають рефе-рентними групами для сво'х послiдовникiв. Особливо це було справедливо для правлячих комушстичних партш, але i в лiберальних демократiях люди здебiльшого голосують за «свою» парпю, незалежно вiд того, хто е кандидатом вщ цiеi партii i якi конкретш позицii вона сьогоднi захищае;
4) найбшьш важливою традицiйно вважаеться функщя учасп партii у формування i контролi за дiяльнiстю органiв державноi влади; партii слугують основним мехашзмом, завдяки якому готуються i вщбираються кандидати на державнi посади на вах рiвнях, передусiм - на загальнодержавному, де оби-
раються нащональш пол^ичш лiдери. Партся е головним «транспортним засобом» на довгому шляху до вершин державного управлшня: якщо ви ба-жаете керувати крашою, ви повиннi вговорити будь-яку партш прийняти вас як кандидата, i це часто важче, шж вговорити електорат голосувати за вас. У вах крашах св^у партп дiють як «приватники, яю контролюють потiк людей, що рушають до державного управлшня» [41, р. 107];
5) наявшсть пол^ичних партш, участь 1х у виборах державних оргашв дозволяе мирно вирiшувати сощальш конфлiкти. Це створюе сприятливi умови для змши в необхiдних випадках урядiв, для пiдтримання вiдомого рiвня професiоналiзму полiтичних дiячiв, чим забезпечуеться ефектившсть державного управлiння. При демократичних режимах дiе конкуренцiя мiж правлячими i опозицiйними партiями, що пiдштовхуе до самовдосконалення i саморозвитку. Останш розробляють i подають на суд суспшьства альтерна-тивнi програми розвитку, критикують помилки в дiяльностi уряду i зловжи-вання, змушуючи тим самим уряд шукати все бшьш досконалi засоби вирь шення юнуючих в суспiльствi проблем;
6) в умовах становлення або змшнення державносп полiтичнi партп часто здiйснюють функщю нащонально! штеграцп. Виступаючи представ-никами сво!х соцiальних баз, вони сприяють укладенню того «суспшьного договору», на якому, за думкою Ж.-Ж. Руссо, базуеться стабшьнють цивш-зацiйного суспшьства, - того, що ми звемо правовою державою i громадян-ським суспшьством;
7) майже всi аспекти дiяльностi будь-яко! партii пронизуе щейно-вихов-на функцiя. Сутнiсть П полягае у справлянш iдейного впливу на сво!х членiв i прибiчникiв, у пропагандi сво'1'х цiнностей, свого св^осприйняття; партii намагаються виховувати полiтичне суспшьство, пояснюючи i проштовхую-чи свою пол^ику. Безсумнiвно, метою парламентських пол^ичних партiй е завоювання максимального числа голоав. Але цей процес несе в собi i великий виховний змют, тому що в ходi виборчо! кампанii партii складають пол^ичну повiстку дня, беруть участь у дискуаях. До того ж змагальш ви-бори штовхають людей до вивчення альтернатив. Виборчi кампанп - це також важливий зааб виховання у виборцiв розумiння того, яю межi дiяль-ностi обраних у парламент депута^в, чого можна очшувати вiд уряду i чого не можна тощо. В цю функщю, безумовно, входить елемент виховання по-л^ичного реалiзму;
8) пол^ичш партii реалiзують необхiдну для демократичного здшснення державно! влади комунiкативну функщю. Вона полягае в установленш i пiд-тримцi ефективного зворотного зв'язку мiж правлячими верхами i суспшьством в цшому в штересах контролю над розвитком полiтичноi ситуацп i своечасного реагування на п змiни. Тут велике значення мають засоби ма-
сово' шформацп, що контролюються партiями. Останш створюють також клуби, групи пiдтримки, молодiжнi, жшочГ, культурнi, спортивнi оргашзацп i громадсью центри, проводять масовi акцп, тдтримують постiйнi контакти з виборцями. Цг канали забезпечують уряд i партшне керiвництво шформа-цieю про стан у кра'ш i стан громадсько' думки i дозволяють ефективно впливати на них.
Висновок. ПолГтичш партп е одним i3 основних шститулв полГтично' системи. Як суб'екти формування владних вщносин вони великою мiрою визначають характер i спрямування поличного процесу, стратегiю i тактику боротьби за владу, полГтичну стабiльнiсть суспшьства. Розвиток полiтичних партiй, 1'хшй громадянський статус i характер взаемодГ' з державою - найбшьш iстотнi критерп оцiнки природи iснуючого в крш'ш полiтичного режиму. По-лiтичнi партп - це особливий шститут полГтично' системи, який виконуе тiльки полГтичш функцп.
Л1ТЕРАТУРА
1. Висоцький В. М. Пол1тичш партп у процес модершзацп полГтично' системи Украши. Ывденноукрагнський правничий часопис. 2014. № 4. С. 3-6.
2. Горло Н. В. Пол1тичш партп як суб'екти политики ¡редентизму. Науковий часопис НПУ 1мен1 М. П. Драгоманова. Сер1я 22: Пол1тичм науки та методика ви-кладання сощально-полтичних дисципл1н. 2015. Вип. 17. С. 59-64.
3. Исаев Б. А. Теория партий и партийных систем: учебник для бакалавриата и магистратуры. 2-е изд., испр. и доп. Москва: Юрайт, 2017. 370 с.
4. Котляров И. В. Социология политических партий. Минск: Беларуская навука, 2011. 388 с.
5. Ншогосян О. О. Полгтичш партп як формальний шститут демократп в Укра'ш. Сучасне сустльство. 2016. Вип. 1. С. 109-117.
6. Полгтичш партп: теорГя та функцюнальш практики: навчальний посГбник / О. В. Новакова, Г. С. Агафонова, А. С. Мо'сеева, П. А. Струнш. Луганськ: Вид-во СНУ ¡м. В. Даля, 2014. 300 с.
7. ЧерноГваненко А. В. Пол1тичш партп: 'х роль та функцп у сучасних процесах державного бущвництва в Укра'ш Теор1я та практика державного управлтня. 2015. Вип. 3. С. 91-99.
8. Шведа Ю. Пол1тичш партп Украши: виборчГ партп чи виборчГ проекти? В1сник Льв1вськогоушверситету. Сер1я фтософсько-полтолог1чт студИ'. 2013. Вип. 3. С.176-180.
9. Contemporary Australian political party organisations / edited by Narelle Miragliotta, Anika Gauja and Rodney Smith. Clayton, Vic.: Monash University Publishing, 2015. xx, 263 р.
10. Dupre J.-F. Culture politics and linguistic recognition in Taiwan: ethnicity, national identity, and the party system. London; New York, NY: Routledge, 2017. xiii, 170 p.
11. Farrer B. Organizing for policy influence: comparing parties, interest groups, and direct action. New York, NY: Routledge, 2018. xii, 248 p.
12. Green J., Jennings W. The politics of competence : parties, public opinion and voters. Cambridge, United Kingdom: Cambridge University Press, 2017. xvii, 309 p.
13. Jacobs K., Spierings N. Social media, parties, and political inequalities. New York, NY: Palgrave Macmillan, 2016. x, 221 р.
14. Jahan R. Political parties in Bangladesh: challenges of democratization. Dhaka: Pro-thoma Prokashan in association with Centre for Policy Dialogue, 2015. xix, 211 р.
15. Madinier R. Islam and politics in Indonesia: the Masyumi Party between democracy and integralism / translated by Jeremy Desmond. Singapore: NUS Press, 2015. xx, 484 p.
16. Morgenstern S. Are politics local?: the two dimensions of party nationalization around the world. Cambridge, United Kingdom; New York, NY, USA: Cambridge University Press, 2017. xii, 299 p.
17. Party politics in Japan: political chaos and stalemate in the 21st century / edited by Ronald J. Hrebenar and Akira Nakamura. London; New York, NY: Routledge, 2015. xvi, 208 p.
18. Political parties in Sri Lanka: change and continuity / edited by Amita Shastri and Jayadeva Uyangoda. New Delhi, India: Oxford University Press, 2018. xvi, 388 p.
19. The end of UMNO?: Essays on Malaysia's dominant party / editor: Bridget Welsh; foreword: Saifuddin Abdullah. Petaling Jaya, Malaysia: Strategic Information Research Development Centre, 2016. xxvi, 264 p.
20. The politics of party leadership: a cross-national perspective / edited by William Cross and Jean-Benoit Pilet. Oxford: Oxford University Press, 2015. xv, 199 p.
21. The presidentalization of political parties: organizations, institutions and leaders / edited by Gianluca Passarelli. Houndmills, Basingstoke, Hampshire: Palgrave Macmil-lan, 2015. xxv, 300 p.
22. Tyulkina S. Militant democracy: undemocratic political parties and beyond. London: Routledge, Taylor & Francis Group, 2015. vi, 227 p.
23. Zeng J. The Chinese Communist Party's capacity to rule: ideology, legitimacy and party cohesion. Houndmills, Basingstoke, Hampshire; New York, NY: Palgrave Mac-millan, 2016. xii, 237 p.
24. Ziegfeld A. Why regional parties?: clientelism, elites, and the Indian party system. New York, NY: Cambridge University Press, 2016. xix, 288 p.
25. Пол^олопчний енциклопедичний словник / уклад.: [Л. М. Герасша, В. Л. По-rpi6Ha, I. О. Полщук та ш.]; за ред. М. П. Требша. Харюв: Право, 2015. 816 с.
26. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: в 4 т. Тома 1-2. Часть общая: учебник / отв. ред. проф. Б. А. Страшун. 3-е изд., обновл. и дораб. Москва: Издательство БЕК, 2000. 784 с.
27. Новая философская энциклопедия: в 4 т. / Ин-т философии РАН; Нац. обществ.-науч. фонд; Предс. научно-ред. совета В. С. Степин. 2-е изд., испр. и допол. Москва: Мысль, 2010. Т. 1. 742 с. Т. 2. 636 с. Т. 3. 694 с. Т. 4. 736 с.
28. Мартов Л. Политические партии в России. Санкт-Петербург: Новый мир, 1906. 32 с.
29. Political parties and political development / edited by Joseph LaPalombara and Myron Weiner. Princeton, N. J.: Princeton University Press, 1966. vii, 487 p.
30. Perspectives on political parties: classic readings / edited by Susan E. Scarrow. New York: Palgrave MacMillan, 2002. xi, 264 p.
31. Constant M. B. de. De la doctrine politique qui peut réunir les partis en France. Paris: Chez Delaunay, libraire, galeries de bois, Palais-Royal, 1816. 43 p.
32. Weber M. Wirtschaft und Gesellschaft. 5. Auflage. Tübingen: Mohr Siebeck, 1972. 948 s.
33. Sartori G. Parties and party systems: a framework for analysis. Colchester, UK: ECPR Press, 2005. xxiv, 344 p.
34. Дюверже M. Политические партии: пер. с франц. Москва: Академический Проект, 2002. 560 с.
35. Полгголопя: тдручник / М. П. Требш, Л. М. Герасша, I. О. Полщук та m; за ред. М. П. Требша. Харюв: Право, 2013. 416 с.
36. Теорiя политики: тдручник / В. М. Детсенко, В. С. Блiхар, М. П. Требш, Л. Я. Угрин та m Львiв: Лиа-Прес, 2015. 668 c.
37. Katz R., Mair P. The ascendancy of the party in public office: party organizational change in twentieth-century democracies. Political parties: old concepts and new challenges / edited by Richard Gunther, José Ramon Montéro, and Juan J. Linz. Oxford; New York: Oxford University Press, 2002. Р. 113-136.
38. Полгтична енциклопедiя / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та m Кив: Парламентське видавництво, 2011. 808 c.
39. Барановський Ф. Партшна система Украши: необхщшсть оптимальность Bine. 2004. № 7. С. 8-15.
40. Клiмова Г. П. Пол^ичш парти: сутшсть та функци. Полiтична наука в епоху сустльних перетворень: потенщал i йогорeалiзацiя: матерiали мiжнародноï на-уково-теоретично! конференцп (XXV Харювсью пол^олопчш читання). Харюв: ХАП, НУ «ЮАУ iм. Ярослава Мудрого», НД1 державного бущвництва та мю-цевого самоврядування НАПрН Украши, 2012. С. 51-53.
41. Panebianco А. Political parties: organization and power / translated by Marc Silver. Cambridge, [England]; New York: Cambridge University Press, 1988. xviii, 318 p.
REFERENCES
1. Vysotskyi, V. M. (2014). Politychni partii u protsesi modernizatsii politychnoi systemy Ukrainy. Pivdennoukrainskyipravnychyi chasopys - South Ukrainian legal magazine, 4. 3-6 [in Ukrainian].
2. Horlo, N. V. (2015). Politychni partii yak subiekty polityky iredentyzmu. Naukovyi chasopys NPU imeni M. P. Drahomanova. Seriia 22: Politychni nauky ta metodyka vykladannia sotsialno-politychnykh dystsyplin - Scientific Journal of M. P. Drahomanov
NPU. Series 22: Political Sciences and Methods of Teaching Socio-Political Disciplines, issue 17, 59-64 [in Ukrainian].
3. Isaev, B. A. (2017). Teoriya partiy i partiynyih sistem: uchebnik dlya bakalavriata i magistraturyi. 2-e izd., ispr. i dop. Moskva: Yurayt [in Russian].
4. Kotlyarov, I. V. (2011). Sotsiologiya politicheskih partiy. Minsk: Belaruskaya navuka [in Russian].
5. Nikohosian, O. O. (2016). Politychni partii yak formalnyi instytut demokratii v Ukraini. Suchasne suspilstvo - Modern society, issue 1, 109-117 [in Ukrainian].
6. Novakova, O. V., Ahafonova, H. S., Moiseieva, A. S. et al. (2014). Politychni partii: teoriia ta funktsionalni praktyky: Navchalnyi posibnyk. Luhansk: Vyd-vo SNU im. V. Dalia [in Ukrainian].
7. Chernoivanenko, A. V. (2015). Politychni partii: yikh rol ta funktsii u suchasnykh protsesakh derzhavnoho budivnytstva v Ukraini. Teoriia ta praktyka derzhavnoho upravlinnia - Theory and practice of public administration, issue 3, 91-99 [in Ukrainian].
8. Shveda, Yu. (2013). Politychni partii Ukrainy: vyborchi partii chy vyborchi proekty? Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriiafilosofsko-politolohichni studii - Bulletin of Lviv University. A series of philosophical and political studies, issue 3, 176-180 [in Ukrainian].
9. Miragliotta, N., Gauja, A., Smith, R. eds. (2015). Contemporary Australian political party organisations. Clayton, Vic.: Monash University Publishing.
10. Dupre, J.-F. (2017). Culture politics and linguistic recognition in Taiwan : ethnicity, national identity, and the party system. London; New York, NY : Routledge.
11. Farrer, B. (2018). Organizing for policy influence : comparing parties, interest groups, and direct action. New York, NY: Routledge.
12. Green, J., Jennings, W. (2017). The politics of competence : parties, public opinion and voters. Cambridge, United Kingdom : Cambridge University Press.
13. Jacobs, K., Spierings, N. (2016). Social media, parties, and political inequalities. New York, NY : Palgrave Macmillan.
14. Jahan, R. (2015). Political parties in Bangladesh : challenges of democratization. Dhaka : Prothoma Prokashan in association with Centre for Policy Dialogue.
15. Madinier, R. (2015). Islam and politics in Indonesia : the Masyumi Party between democracy and integralism / translated by Jeremy Desmond. Singapore : NUS Press.
16. Morgenstern, S. (2017). Are politics local? : the two dimensions of party nationalization around the world. Cambridge, United Kingdom ; New York, NY, USA : Cambridge University Press.
17. Hrebenar, R. J., Nakamura, A. eds. (2015). Party politics in Japan : political chaos and stalemate in the 21st century. London ; New York, NY : Routledge.
18. Shastri, A., Uyangoda, J. eds. (2018). Political parties in Sri Lanka : change and continuity. New Delhi, India: Oxford University Press.
19. Welsh, B. ed. (2016). The end of UMNO?: Essays on Malaysia's dominant party / foreword: Saifuddin Abdullah. Petaling Jaya, Malaysia: Strategic Information Research Development Centre.
20. Cross, W., Pilet, J.-B. eds. (2015). The politics of party leadership : a cross-national perspective. Oxford: Oxford University Press.
21. Passarelli, G. ed. (2015). The presidentalization of political parties : organizations, institutions and leaders. Houndmills, Basingstoke, Hampshire: Palgrave Macmillan.
22. Tyulkina, S. (2015). Militant democracy: undemocratic political parties and beyond. London : Routledge, Taylor & Francis Group.
23. Zeng, J. (2016). The Chinese Communist Party's capacity to rule : ideology, legitimacy and party cohesion. Houndmills, Basingstoke, Hampshire ; New York, NY : Palgrave Macmillan.
24. Ziegfeld, A. (2016). Why regional parties? : clientelism, elites, and the Indian party system. New York, NY : Cambridge University Press.
25. Trebin, M. ed. (2015). Politolohichnyi entsyklopedychnyi slovnyk / uklad.: [L. M. Herasina, V. L. Pohribna, I. O. Polishchuk ta in.]. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
26. Strashun, B. A. ed. (2000). Konstitutsionnoe (gosudarstvennoe) pravo zarubezhnyih stran: Vols 4. Vols 1-2. Chast obschaya: Uchebnik. 3-e izd., obnovl. i dorab. Moskva: Izdatelstvo BEK [in Russian].
27. Novaya filosofskaya entsiklopediya: Vols 4 (2010) / In-t filosofii RAN; Nats. obschestv.-nauch. fond; Preds. nauchno-red. soveta V. S. Stepin. 2-e izd., ispr. i dopol. Moskva: Myisl [in Russian].
28. Martov, L. (1906). Politicheskie partii v Rossii. Sankt-Peterburg: Novyiy mir [in Russian].
29. LaPalombara, J., Weiner, M. eds. (1966). Political parties and political development. Princeton, N. J.: Princeton University Press.
30. Scarrow, S. E. ed. (2002). Perspectives on political parties: classic readings. New York: Palgrave MacMillan.
31. Constant, M. B. de. (1816). De la doctrine politique qui peut réunir les partis en France. Paris: Chez Delaunay, libraire, galeries de bois, Palais-Royal.
32. Weber, M. (1972). Wirtschaft und Gesellschaft. 5. Auflage. Tübingen: Mohr Siebeck.
33. Sartori, G. (2005). Parties and party systems: a framework for analysis. Colchester, UK: ECPR Press.
34. Dyuverzhe, M. (2002). Politicheskie partii / Per. s frants. Moskva: Akademicheskiy Proekt [in Russian].
35. Trebin, M. ed. (2013). Politolohiia: pidruchnyk / M. P. Trebin, L. M. Herasina, I. O. Polishchuk ta in. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].
36. Teoriia polityky: pidruchnyk (2015) / Denisenko V. M., Blikhar V. S., Trebin M. P., Uhryn L. Ia. ta in. Lviv: Liha-Pres [in Ukrainian].
37. Katz, R., Mair, P. (2002). The ascendancy of the party in public office: party organizational change in twentieth-century democracies. Political parties: old concepts and new challenges / edited by Richard Gunther, José Ramon Montéro, and Juan J. Linz. Oxford; New York: Oxford University Press, 113-36.
38. Politychna entsyklopediia (2011) / Redkol.: Yu. Levenets (holova), Yu. Shapoval (zast. holovy) ta in. Kyiv: Parlamentske vydavnytstvo [in Ukrainian].
39. Baranovskyi, F. (2004). Partiina systema Ukrainy: neobkhidnist optymalnosti. Viche -Veche, 7, 8-15 [in Ukrainian].
40. Klimova, G. P. (2012). Politychni partii: sutnist ta funktsii. Politychna nauka v epokhu suspilnykhperetvoren: potentsial iyoho realizatsiia: proceedings of the scientific and theoretical international conference (XXV Kharkivski politolohichni chytannia). Kharkiv: KhAP, NU «NUA im. Yaroslava Mudroho», NDI derzhavnoho budivnyt-stva ta mistsevoho samovriaduvannia NAPrN Ukrainy, 51-53 [in Ukrainian].
41. Panebianco, А. (1988). Political parties: organization and power / translated by Marc Silver. Cambridge, [England]; New York : Cambridge University Press.
Климова Галина Павловна, доктор философских наук, профессор, профессор кафедры социологии и политологии Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого, г. Харьков, Украина
генезис и функциональные особенности политических партий
В статье анализируется сущность понятия «политическая партия» в философском, юридическом и политологическом контексте. Рассматриваются исторические условия и механизм возникновения и развития политических партий. Проанализированы основные типы регенерации политических партий. Особое внимание уделено исследованию функциональной системы политических партий.
Ключевые слова: политическая партия, политические институты, многопартийность, регенерация партий, функции политических партий.
Klimova Galina Pavlivna, Doctor of Philosophical Sciences, Professor, Professor of the Department of Sociology and Political Science, Yaroslav the Wise National Law University, Kharkiv, Ukraine
GENESIS AND FUNCTIONAL FEATURES OF POLITICAL PARTIES
Problem setting. In societies with diverse structured interests, there is a need for stable communication channels between civil society and government institutions. These channels are formed through the activities of pressure groups, lobbyists, and especially political parties.
Recent research and publications analysis. The scientific literature discusses widely the problems ofpolitical parties. They are at the center ofattention ofwell-known scholars (L. I. Adachis, O. Yu. Boyko, L. M. Dunaev, J.-F. Dupre, B. Farrer, A. Gauja, J. Green, K. Jacobs, R. Jahan, W. Jennings, B. A. Isaev, R. Madinier, N. Miragliotta, A. I. Pashuk,
M. V. Primush, O. I. Semkiv, V. M. Skrypinyuk, R. Smith, N. Spierings, O. S. Statsenko, G. M. Svita, etc.).
Paper objective. The article analyzes the essence ofa political party in a philosophical, legal and political context. The article aims to provide a theoretical and methodological analysis of the concept of «political party», to consider the historical conditions and mechanism of the emergence and development ofpolitical parties, to analyze their functional system.
Paper main body. What is a political party in the modern sense? Lawyers believe that «a political party is an active and organized part of a society that is united by common interests, goals or ideals and tries to seize state power or significantly influence its implementation». Philosophers see in political parties «the main organizational forms of the associative political life of society, which represent interests, views, cultural accounting, the social situation of various layers and social groups of the social whole». Often, political scientists find out the party as a «specialized, organizationally organized group that combines the most active adherents of those or other purposes (ideologies, leaders) and serves to fight for the seizure and use ofpolitical power». For this, the party must become a ruling, that is, to take a position in the political system that enables to determine the policy of the state.
In the scientific literature, the first regeneration of parties is usually called «created from the inside». This means that they were formed within the parliament by factions formed on the basis of common interests. The classic examples ofsuch formations are the conservative parties of Scandinavia and Great Britain. Historically, such parties performed the representation of traditional elites - the court nobility, the aristocracy. Initially created on an informal basis, they felt the need to expand the electoral base when the transition to universal suffrage began to take place. This was implemented, and in the period from 1900 to 1990, the Conservative Party of Great Britain, for example, ruled the country (either one or coalition) altogether for 60 years. The second regeneration of parties is called «created from the outside». They arose due to the demands of parliamentary representation by those social groups, which were firstly excluded or insufficiently represented in parliament. The most striking example of this kind ofparties is the workers' and socialist parties, which were everywhere created on the verge of the XIX-XX centuries. Later, outside the walls of parliaments, communist and nationalist parties were created, which demanded no reforms, but the complete destruction of the socio-political system that existed. In our time, the «green» party, which is immensely popular among young people and well-educated people, also arises without the participation ofparliaments.
Functions of political parties - the essence of the main aspects or directions of their activities, which are determined by the goals and tasks that face them. Among these functions, the following are usually singled out: 1) the initial function of the party, which characterizes its connection with certain social strata and classes, is the function of representation of interests; 2) the central point of the activities of any political party - the development of a policy course aimed at solving problems existing in society; 3) the function of recruiting new members, educating activists, mobilizing voters in support ofparty
candidates; in the literature it is indicated that political parties are, for the most part, objects of strong emotional attachment or rejection; 4) the function of the party's participation in the formation and control of the activities of state authorities; parties serve as the main mechanism through which candidates for public office at all levels are trained and selected; 5) the presence ofpolitical parties, their participation in elections of state bodies allows peaceful resolution of social conflicts; 6) in the conditions offormation or strengthening ofstatehood, political parties often perform the function ofnational integration; 7) almost all aspects of the activities of any party permeate the ideological and educational function; 8) political parties realize the communicative function necessary for the democratic exercise of state power.
Conclusions of the research. Political parties are one of the main institutions of the political system. As subjects of the formation of power relations, they largely determine the nature and direction of the political process, strategy and tactics of the struggle for power, political stability of society.
Keywords: political party, political institutions, multi-party system, party regeneration, functions of political parties.
