CC BY
439
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2010, №3
Оксана Мороз
ТЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ У ФРАЗЕОЛОГІЇ (НА МАТЕРІАЛІ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ КОНОТАЦІЙ ЧОЛОВІЧИХ І ЖІНОЧИХ
ОСОБОВИХ ІМЕН)
У статті досліджуються національно-культурні особливості фразеологізмів української мови з власноіменним компонентом через призму гендерної проблематики. Зокрема вивчаються конотації чоловічих і жіночих особових імен, зафіксовані як компоненти фразеологізмів. Визначається гендерна зумовленість конотативних значень.
Гендерна проблематика останнім часом глибоко вкорінилася в специфіку української лінгвокультурної спільноти, її етноментальні, соціопсихологічні константи, культурні традиції тощо. Фразеологія найкраще репрезентує національну специфіку мови, є носієм елементів, що досить різноманітно і повно характеризують етнічну картину світу [7, с.52]. Фразеологічний склад - це яскравий і своєрідний носій національно-культурних особливостей мовної системи, оскільки, на думку В.Жайворонка, фразеологія виступає тією сферою мовної діяльності, де чітко простежується вплив мову на формування менталітету нації [3, с.33]. Окремими елементами, що визначають національну своєрідність фразеології, є власні імена, зосібна особові імена. Конотації особових імен у їх гендерному потлумаченні ще не були предметом лінгвістичного аналізу. Натомість слушним є зауваження Л.Ставицької про необхідність охоплення фразеологічного фонду гендерною оптикою бачення [8, с.61].
Метою пропонованої статті є визначення конотацій особових імен з погляду їх гендерного осмислення, аналіз конотативних значень як певних національних стереотипів поведінки, відображених у народнорозмовній фразеології.
Аналіз фразеологізмів з компонентом «власне ім’я» показує, що особові імена набувають найрізноманітніших семантичних та експресивно-стилістичних відтінків, або конотацій.
Усі різновиди конотацій особових імен спеціалізуються на характеристиці людини за її зовнішніми та внутрішніми ознаками. Як зауважує Д.К.Зеленін, з кожним іменем у народній свідомості асоціюються ті чи інші ознаки або навіть група ознак [4, с.21]. При цьому мовні характеристики ознак різні щодо їх застосування до чоловіка чи жінки.
Особові імена в складі фразеологізмів не співвідносяться з конкретною особою, виступають денотатами багатьох осіб і набувають соціально-оцінних конотацій. За характером забарвлення вони поділяються на позитивно-оцінні, негативно-оцінні та нейтральні (займенникові). Соціальна оцінка ґрунтується на таких ознаках цих імен, як їх поширеність, частотність, буденність, приналежність до певного соціального середовища тощо [6, с.168]. Беремо до уваги й закріпленість певного імені за статтю. Ті чи інші чоловічі та жіночі імена були популярними, частотними в межах певного соціального прошарку, а саме “акт соціальний робить власні імена лінгвістичною цінністю” [1, с.206]. Використання особових імен серед нижчих соціальних прошарків робило їх меншовартісними, що не могло не позначитися на значеннєвій реалізації онімів у фразеології.
Спостереження показують, що більшість власноіменних компонентів співвідносяться з
160
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2010, №3
негативними характеристиками людей. У цьому виявляється також і мовна закономірність: мова жваво реагує на негативні сторони суспільного життя, негативні риси людей, їх негативні дії чи вчинки [5, с.48]. До того ж, негативні конотації здебільшого розвивали чоловічі імена, що пов’язано із соціальним статусом жінки і чоловіка в українському суспільстві, а також зі стереотипним їх образом у фольклорі.
У складі фразеологізмів народнорозмовного походження чоловічі особові імена набувають різноманітних негативно забарвлених конотативних значень. З-поміж них виділяємо такі:
1. “Дурень, нерозумний чоловік”: Засмійся, Андрійку, дам тобі копійку; Андрій за всіх мудрій: продав халупу, а сам уліз; Антішку, лапай жабу за ніжку; Дурному Гаврильці усе чорнобривці; Великий попів Іван, а дурний; Свисни, Ванько, ти дурніший; Що Кирило, то й дурило.
Очевидно, що конотації “дурень”, “нерозумний” властиві особовим іменам жартівливих фразеологізмів, де самі імена піддаються жартівливій обробці, а жартують найчастіше, як відомо, з нерозумних, простакуватих, неотесаних людей. А в уяві українця - це найчастіше чоловік, бо саме він намагався реалізуватися в суспільному житті, і часто невдало, тоді як жінка була зайнята господарством.
2. “Ледачий чоловік, ледар”: Василь-безділь; Герасим не косив, то з косарями їсти не буде; Гарасим аж підносив, а Никола тягав довкола; Гарасим не носив, а Ілько ще й тілько; Ів би Гарасим, коби му хто під ніс підносив; Дурний Грицько млинці пекти - він краще тістечко з ’їсть; Сюди тень, туди тень, та й пройшов Івану день; Захворів Іванко, аж опух від спанку; У нашого Михайла через день неділя, а посередині празник; Аршин не сукно, глек не вино, а Саня у нас не робітник; Стецько -з печі, Стецько - на піч; Не клеїться робота у нашого Федота.
3. “Невмілий чоловік, недотепа”: Заробив як Гнат на вовні; Оце виграв, як Хома на булках!
4. “Поганий господар”: пропали як Борисові бички; Ой куме, як у мене Іван, то не дай, боже, й вам! У Савці на лавці.
Ототожнення характеристик “Ледачий чоловік, ледар”, “Невмілий чоловік, недотепа”, “Поганий господар” саме з особою чоловічої статі підтверджує український стереотип працьовитої жінки, яка більше уваги приділяла хатній роботі, вихованню дитини, на противагу чоловіку, який був задіяний у господарстві меншою мірою, часто змушений був шукати заробітку поза межами рідного селища, міста, України тощо. Тому відповідні «жіночі значення» підкріплюється набагато меншою кількістю прикладів фразеологізмів.
5. “Безхарактерний чоловік, нікчема”: З нашого Андрушка ні м’ясо ні юшка; Такий Гаврило, як у баби Насті мотовило; З нашого Захарка ні Богу свічка, ні чортові угарка; Іван ні богу ні нам; Той Тадей - ні для бога, ні для людей; Такий наш Йосип - нема і не просить.
6. “Безталанний чоловік, невдаха”: Не вмер Гаврило - галушка вдавила; пропав як Гаврило з голоду; На мого Гриня навериня; Надія на кривого Гордія, так і на бога; Данила земля придавила; Був би Данило, якби болячка не задавила; Нашому Івану нема талану; Нещасному Макару нема талану.
7. “Нечесний, брехливий чоловік”: Винувата хата у Ігната; Мели, Єміля, - твоя неділя; Коли
161
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2010, №3
б з села Іван, то б і віри поняв, а то з города, та ще й (Лубень), то й віри не йму; Там тебе і Матвій посніда; Говорив Мирон рябої кобили сон; Отець Маврикій брехун великий; Максим бреше, як лисого чеше.
8. “Хитрий чоловік”: Хитрий як Гриць до суниць; Піп Наум бабу навів на ум: вона порося продала, а гроші попові віддала; Видиш, Онишку, знаєш і крутиш! хитрий як Панасова гуска; Туди, де Тарас свині не пас.
9. “Чоловік, який любить багато говорити, базіка”: Мели, Денисе, погода тягне; Говори, Гаврило, аби сі говорило; Мели, Єміля, - твоя неділя; Толкуй, Захаре, з бабою; Говори, Климе, нехай твоє лихо згине; Товкуй, Савка, з паном; Балакай, пане Свириде, побачим, що з того вийде.
10. “Невихований, нечемний чоловік”: Куме, Андрію, не будь свинею! Як чоловік свинуватий, то ще му й Гаврило на имньи; По образу Ілля, а по розуму свиня; Як би не був Кирило, не був би свинське рило; Кіндрат - свині брат, а кабана вуйко.
11. “Лицемірний чоловік”: В людях Ілля, а вдома свиня; Між людьми Ілько, а дома шалько; корчить з себе Лазаря; Той же Савка, та на других санках; Вже й дід Яким став не таким: і він гукає, що бога немає.
12. “Злий, недобрий чоловік”: Не те в Кузьми на умі; Всього наживеш і Кузьму батьком назовеш; б ’є як Сидорову козу; Зле, Романе, робиш, що Литвином ореш; Що за ласка в нашого Яська!
13. “Жадібний чоловік”: Назад, Дорош, з копійкою, нехай мати шаг дасть; загрібати як Іван; Спасибі Миколі, наївся доволі, - хлестав, хлестав та й голодний став.
14. “Чоловік, жадібний до їжі”: Бери, Гавриле, щоб другі не з’їли; допався як Мень до груш; допався як Мартин до мила; Наївся як Панько тіста на великдень; Хапай, Петре, поки тепле.
15. “Неохайний, негарний чоловік”: Вже по пиці знати, що Гаврилом звати; Глянь (подивись) на вид та й скажи (та й питай), що Давид; Видно ззаду (й з рила), що Пархім; хорош як бабин Ярош.
16. “Несерйозний, легковажний чоловік”: Держись, Василю, одного берега - рибка буде; Не спускайся (не лакомся, не вдавайся), Грицю, на дурницю; Не спускайся, Грицю, на дурницю, бо дурниця тебе зрадить, що й ворожка не порадить.
17. “Пихатий, чванливий чоловік”: Не один Гаврилко, що в Полоцьку; Бліді лиця не чарують Гриця; величає сі як Гриць портками; Забагатів Кіндрат - забув, де його брат; Про мене, Семене, аби я Іван; Фума: носом до неба дістає.
18. “Чоловік, який догрався до біди”: Тепер, Грицю, лізь у рукавицю; На маєш, Грицю, баль! Оттепер, Микито, ні сюди, ні туди; От і крути, Хомо, головою!
19. “Несамостійний, невільний у своїх рішеннях чоловік”: Дістав Гаврило, що му не мило; Терпи, Грицю, хоч яка спека; Маєш, Даниле, те, що загниле; “Куди ідеш, Миколо?” - “Не знаю, бригадир знає”.
20. “П’яниця”: Не доведе Семена горілка до добра; Овдію, Овдію! П’єш цілу неділю, а я тобі, Овдію, та й нічого не вдію; Горілка не дівка, а Семен не дурень; Як не як, а Хома піяк.
Жіночі особові імена в складі фразеологізмів народнорозмовного характеру також набувають
162
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2010, №3
різноманітних негативно забарвлених конотацій. Деякі з них співвідносяться з відповідними конотаціями чоловічих імен, але більшість є суто «жіночими». Наведемо основні негативно забарвлені значення жіночих особових імен.
1. “Нерозумна, дурнувата, недалека жінка”: На безлюдді й Хома чоловік, а Гапка ще й люди; Велика Педоря та дурна; дурна Хвеська; Радуйся, Фесе, кіт сало несе! Радуйся вельми, бо вже перед дверми!
2. “Невміла жінка, недотепа”: Заробила Гапка бісового батька; Наша Гапка тонкопряшка: нитки, як налигач, а полотно, як рядно; Швидка Настя - на постоли здасться; Сидить Соломія, надулася, бо в неї спідниця не вдалася; удалося як тій Солосі; Наша Федора, то шиє, то поре;
3. “Невміла, неохайна господиня”: Видно, що Гапка млинці пекла, бо й ворота в тісті; Видно Кулину, що хліб пекла, бо й ворота в тісті; Наварила Муця, що не буде їсти й цюця; Зліпила Оришка: ні каравай, ні шишка; У нашоїХристі вся спідниця в кісті; Химка й хазяйка, та лопати нема.
4. “Неохайна, негарно вдягнена жінка”: Дунька у сливах; Пізнати Зосю по волоссю; Підтикалась як Мелашка на свайбі.
5. “Лінива жінка”: Гарно наша Гапка жито жне, що і серпа в руки не бере; Наша Федора до роботи хвора; У нашої Федорки одні одговорки; Наша Хведора як день, так і хвора; У лінивої Хими свято щоднини.
6. “Жінка, яка багато говорить по-пустому, базіка, пліткарка”: Що Гапці на ухо, те й Векла знатиме; розбалакалася як Варка на остановці; Язиката Хвеська; Язиката Феська і будинок рознесе; Леська та Хвеська хоч якого дзвона перегудуть! У кого ж язик довгий, як не у Феськи.
7. “Негарна жінка”: Чого там тіки нема: і мох, і трава, і Гапка крива! Щастя, в кого жінка Настя, а в кого Горпина, то лиха година; Вигляда як Ядвіга.
9. “Сварлива жінка”: Баба Параска аж охрипла, поки півсела перелаяла; Одарочка та Дем ’ян побилися за бур’ян; Біжить Уляна з троплями, страха батька Купріяна.
10. “Зла, підступна жінка”: Марта дідька варта; Такої ласки можна дістати і в Параски; З нашої Параски - ні серця, ні ласки; Наша Парася на все лихе здалася; То не Фекла, а справжнє пекло; То Язя з пекла родом.
11. “Хвастлива жінка”: Хваста-маста баба Настя.
12. “Жінка, яка любить скрізь влізти, дуже цікава”: Нате й мій глек на сироватку - і я Гапка; Не твоє діло, Самійло! Цікавій Варварі носа одірвали; Любопитній Варварі на базарі ніс одірвали; Кортить Маринку, що не була на ринку; Без нашої Фесі тут не обійдеться.
13. “Уперта жінка”: Е ні, Галонько! уперся як Таїська у вівтарь; Кому що, а Хведорі (Федорі, Ходорі) пряжа; Мені, Уляні, і тут видно, що пряду на рядно; Явдоха - тверда троха.
14. “Примхлива, вередлива жінка”: заманулось як Веклі кисличок; рознравилось як Гапці на свайбі; Де піде Тера, все їй гірка вечеря.
15. “Горда, пихата жінка”: Говори до Гані, а вона мислить, що вона пані; як пишної Явдохи
ковток.
163
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2010, №3
16. “Неуважна жінка, роззява”: У роззяви Дарії кожен день аварії; обчокав як циган Веклу; Не зівай, Химка, на те ярмарок; Шукає Хима Юхима, а Юхим біля неї.
17. “Жінка, яка не береже свою честь”: Скік-скік через попів тік - та до Гапки в горох, - ох, як гарно удвох! Гапка-лапка, пішла на долинку, принесла дитинку. “Оце тобі, татку, за твою науку: сядь собі у запічку, колиши унуку”; У нашої Катерини нараз свадьба і хрестини; Катерина як дівчина, лиш черевина як діжчина; Знаю, що в Хіврі нема очіпка.
19. “Жінка, яка догралась до біди”: От тобі, Гапко, книш; Оце тобі, Гапко, й Київ! Оце тобі, Гапко, й шпак; На ж тобі, Гапко, червоне ябко! А тягніть Варвару на розправу! Погано, Тетяно!
20. “Плаксива жінка”: Текльи-бекльи; кисла Оришка.
Жіночі конотації спрямовані на такі суто «жіночі» риси характеру, закріплені у фольклорі, які були і є стереотипами жіночої поведінки, як пліткарство, сварливість, неуважність, гордість, упертість тощо. При цьому такі властивості, як недбальство, неохайність, ледачість презентовані меншою мірою.
У фразеологічних контекстах особові чоловічі й жіночі імена розвивають і позитивно-оцінні конотації, але рідше, ніж негативно-оцінні. Очевидно це пояснюється тим, що “до позитивних явищ життя народна мова ставиться більш спокійно, бо це - норма, звичайний стан речей [5, с.48]. Позитивно-оцінні конотації характеризують людину за її найкращими рисами з погляду народного сприйняття. Найчастіше оцінці підлягають зовнішні риси чоловіка чи жінки та їх ставлення до побутової народної сфери (праці, господарства). Позитивні конотації розвивають особові імена в повних і розмовних формах (Іван, Йван, Івась, Івахно; Марина, Маринка). Зрідка позитивно-оцінні значення закріплюються тільки за зменшено-пестливими формами особового імені, переважно жіночого: Наша Параня встає зрання; Розумна Парася на все здалася.
Відзначимо, що більшість чоловічих і жіночих імен на тлі різноманітних негативних конотацій не мають позитивно-оцінних. У першу чергу це імена, за якими міцно закріпилися фразеологічним контекстом негативно забарвлені конотативні значення, наприклад, зі звуком [ф] та його субститутами і деякі інші: Хома, Федір, Тадей, Опанас, Пилип, Гапка, Векла, Пріська, Феська, Химка; Андрій, Антін, Гаврило, Герасим, Данило, Дмитро, Ілля, Кіндрат; Макар, Микита, Олесь, Омелько, Степан, Сидір, Варвара, Євдокія.
У паремійних контекстах чоловічі імена розвивають такі позитивно-оцінні конотації:
1. “Гарний, коханий чоловік”: Хоть не Василій, а мені милий; Хоч і не Василій, а серцю милий; Я за свого Кузьму кого хочеш візьму, а ти свою Маринку поводи по ринку; Не вилась любистком то й покохалась з ОниськомНе тужила, не плакала, вийшла заміж за Якова.
2. “Працьовитий чоловік, гарний господар”: Гриць за волами, Гриць і за дровами; У колгоспника Тита і хата вкрита, і душа сита; Для нашого Федота не страшна робота.
3. “Веселий, товариський чоловік”: Що буде, те й буде, а ти, Грицьку, грай! Хоч нічого не виходить, а ти, Марку, грай! Співай, Матвію, бо я не вмію; Сякий-такий Пантелій, а все-таки веселій.
4. “Розумний чоловік”: Казав Наум - візьми на ум! Батько Наум наведе на ум; Хоч би Параска злізла
164
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2010, №3
і на дуба - все-таки не буде з Параски Якуба.
5. “Тихий, мовчазний чоловік”: Бас гуде, скрипка грає, Гнат мовчить, та все знає; Дудка не знає, нащо іграє, - Іван мовчить, а все знає; Язко мовчить, а все знає.
6. “Сміливий чоловік”: Відважний Артим іде сміло у воду і дим; Максимового повку.
7. “Справедливий, чесний володар”: Князь Борис все плуги ковав та людям давав.
Жіночі особові імена набувають таких позитивних конотацій:
1. “Гарна, вродлива жінка чи дівчина”: Нашій Горпині гарно і в хустині; Катря, Катря, Катерина, намальована картина; Ой гину, мамо, гину за дівчину Катерину! Того добра годинка, в кого жінка Маринка; Нема над рибу линину, м ’ясо свинину, ягоду сливину, а дівку Марину; Гарна Маша, та не наша; Знайшов би десять, якби не Олеся.
2. “Працьовита жінка”: Катерина сіно громадить, Катерині колька не вадить; Катерина гречку в’язала, Катерина правду казала;
3. “Щаслива жінка”: Настя зазнала щастя: ляже не клята, встане не м ’ята; Як Настя, то й буде щастя; Щастя - в кого жінка Настя, а в кого Горпина - то лиха година.
4. “Розумна жінка, вміла господиня”: Наша Настя на все здасться; І Парася на щось придалася; Парася, Парася, на все ти здалася - і у панстві панувать, і як лихо горювать.
Отже, аналіз фразеологізмів з чоловічими та жіночими особовими іменами показує, що конотації, які закріплюються за іменами, гендерно обумовлені. Жіночі й чоловічі конотативні значення узгоджуються зі стереотипами поведінки жінки чи чоловіка в українському соціумі ХУІІІ-ХІХ століття і відтворюються у фразеологічній картині світу.
Подальші дослідження мають ґрунтуватися на мовних особливостях втілення в онімній фразеології прикметних рис жіночого та чоловічого українського характерів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Белицкая Е.Н. Узуальные параметры проприальных единиц с референтными созначениями (на материале русского и украинского языков) / Е.Н. Белицкая // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. - Випуск 5. - Донецьк: ДонДУ, 1999. - С. 205 - 211.
2. Васильченко С. Омонімія компонентів фразеологічних одиниць: етнокультурний аспект / С.Васильченко //Дивослово. - 2009. - № 12. - С.31 - 35.
3. Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: Нариси: Монографія / В.В. Жайворонок // К.: Довіра, 2007. - 262 с.
4. Зеленин Д. Этимологические заметки. Часть 3. О личных собственных именах в функции нарицательных в русском народном языке / Д.Зеленин // Филол. записки. - Воронеж. - 1903. - Вып. 2. - С. 19 - 32.
5. Мокиенко В.М. В глубь поговорки: Монография / В.М. Мокиенко // Киев: Рад. школа, 1989. - 221 с.
6. Москаленко Н.А. Фразеологізми з антропонімами в українській мові / Н.А. Москаленко // Питання сучасної ономастики: Матер. IV Респ.ономастичної конф. (Одеса, 1-4 жовтня 1969р.). - К.: Наук.думка, 1976. - С. 166 - 170.
7. Кононенко В. Етнологічні засади вивчення української мови / В.Кононенко // Українська мова в освіті. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - С.43. - 56.
8. Ставицька Л. Гендерна лінгвістика: українська перспектива / Л.Ставицька // Українська мова. - 2004. - № 3. - С. 58 - 66.
165
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ГУМАНІТАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2010, №3
SUMMARY
Gender semantic of phraseological units with personal names as their components has been analyzed in this article. The idea of connotative component peculiar for colloquial set phrases has been grounded. Different male and female names have various connotative natures.
Тетяна Семашко
ТЕНДЕРНА ЛІНГВІСТИКА В СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ МОВОЗНАВЧОЇ НАУКИ
У пропонованій розвідці йдеться про суть поняття «ґендер» і особливості функціонування суміжних термінологічних одиниць; зроблено аналіз наукових робіт щодо даної проблеми; визначені напрямки дослідження ґендерної лінгвістики та найбільш перспективні напрямки вивчення «чоловічої» та «жіночої» мови.
Помітною тенденцією в сучасних семантичних студіях є розширення дослідницької парадигми - від структурної до когнітивної, що зумовлено її антропологічним характером: мова розглядається не тільки як об’єктивно існуюча система, але й як світ людини (соціуму) з характерною для неї системою цінностей.
Згідно з новими лінгвістичними концепціями, основна функція мови полягає не стільки в передачі інформації й здійсненні референції до незалежної від неї реальності, скільки в орієнтації особистості в її власній когнітивній області; мова, таким чином, розглядається як система орієнтованої поведінки, де конотація відіграє вирішальну роль. У центрі лінгвістичної уваги опинився детермінований певною культурою користувач мовою - суб’єкт, що пізнає світ, мислить, оцінює, відчуває [2, с.33].
Нове розуміння процесів категоризації, відмова від визнання об’єктивної істини, інтерес до суб’єктивного, розвиток нових теорій дослідження особи призвели до перегляду наукових принципів щодо вивчення категорії стать, що інтерпретувалася раніше лише як біологічно детермінована, яку називають словами «чоловік» і «жінка». Але є іще й соціокультурна стать - одна з найважливіших суспільно значимих характеристик людини, яка багато в чому визначає соціальну, культурну й когнітивну орієнтацію особистості у світі, у тому числі й за допомогою мови.
Необхідність застосування нової термінології в аспекті антропоцентричного підходу при дослідженні всіх параметрів людської особистості, в тому числі і статі, стала однією з причин уведення в науковий опис терміна «ґендер», що трактується як соціально зумовлений і соціально відтворений феномен і є одним із тих параметрів особистості, що відбиваються у мові - основному засобі конструювання ідентичності. Відповідно до цього ґендер, може бути розглянутий як вимір, як параметр дослідження в багатьох суспільних науках, у тому числі й у лінгвістиці.
Метою пропонованої статті є об’єктивувати необхідність виникнення поняття «ґендер», визначити місце і завдання тендерної лінгвістики в системі мовознавчих дисциплін.
До сучасної лінгвістичної парадигми термін «ґендер» прийшов зі сфери соціальних наук набагато пізніше, ніж в інші гуманітарні науки тоді, коли ґендерні дослідження отримали статус
166
