CC BY
13
УДК 340.12: 342.726
Ю. I. Турянський
доктор економiчних наук, член НКР Конституцшного Суду Украши,
1иг2020@1иа
ФОРМУВАННЯ ШСТИТУТУ ПРАВ ЛЮДИНИ ДОБИ СЕРЕДНЬОВ1ЧЧЯ
© Турянський Ю. I., 2019
Розглянуто св^оглядш щет найвiдомiших мислителiв Середньовiччя Томи Аквiнського, Марсилiя Падуанського та Нжколо Макiавеллi, якi своТми працями розвивали основоположнi щет прав людини. 1хш вчення е неабияким спадком для сучасного свiту. Тома Аквшський особливу увагу звертав на моральш чесноти людини, видiляючи справедливкть як найважливiшу з них, а також обгрунтовував основы! передумови для створення та функцюнування держави як шструменту досягнення загального блага та добра зi збереженням загального миру та наданням можливостей для гщного життя людини та 'Тт духовного розвитку. Тома Аквшський наголошував на важливост закону в держав! та на обов'язковому його оприлюдненш задля належного його "вступу в силу", на особливостях розуму людини, яка вщповщно повинна розрiзняти добро та зло, а також керуватись "Законами Божими" у своему бутп, адже саме Бог дав нам основш заповщц якi е незмiнними. Марсилш Падуанський одним iз перших запропонував концепт "народ - законодавець" стверджував у свотх працях, що саме народ може створити найкращ1 закони для досягнення загального блага, на користь усього народу, а не окремих шдив^щв. Цей концепт пщкршлюють i аргументи щодо обрання найкращого правителя, який повинен виконувати волю народу. Саме тому мислитель вщдае перевагу виборнш монархн, продовжуючи цей концепт. Марсилш Падуанський розвинув важлив1 щет, що впливають на формування шституту людських прав та принцишв людиноцентризму у рiзних його вимiрах. Нiкколо Макiавеллi великого значення надавав сильному правителю як такому, що здатний керувати державою та громадянами, вщштовхуючись вщ реалш, а не вщ фiлософського та iдеального сприйняття держави та управлшня, оскiльки вважав, що мiж цими двома поняттями надто велика прiрва. Прийнятним у тлумаченнях Нжколо Макiавеллi було насильство задля загального порядку та забезпечення державних штереав, а закони i право вш вважав знаряддям самот влади.
Ключовi слова: права людини; закон; природне право; справедливкть; людина.
Ю. И. Турянский
ФОРМИРОВАНИЕ ИНСТИТУТА ПРАВ ЧЕЛОВЕКА ЭПОХИ СРЕДНЕВЕКОВЬЯ
Рассмотрены мировоззренческие идеи самых известных мыслителей Средневековья Фомы Аквинского, Марсилия Падуанского и Никколо Макиавелли, которые своими трудами развивали основополагающие идеи прав человека. Их учение является важным наследием для современного мира. Фома Аквинский особое внимание уделял нравственным добродетелям человека, выделяя справедливость как важнейшую из них, а также обосновывал основные предпосылки для создания и функционирования государства как инструмента достижения общего блага и добра с сохранением общего мира и предоставлением возможностей для достойной жизни человека и его духовного развития. Подчеркивал важность закона в государстве и обязательного его обнародования для надлежащего его "вступления в силу". Аквинский подчеркивает особенности ума человека, который соответственно должен различать добро и зло, а также руководствоваться "Законом Божьим" в своем бытии, ведь именно Бог дал нам основные заповеди, которые являются неизменными. Падуанский одним из первых предложил концепт "народ-законодатель". В своих трудах он утверждал, что именно
народ может создать лучшие законы для достижения общего блага, исповедуя пользу всего народа, а не отдельных индивидов. Также этот концепт подкрепляют и аргументы относительно избрания лучшего правителя, который должен выполнять волю народа. Именно поэтому мыслитель предпочитает выборную монархию, продолжая свой концепт. Таким образом, Падуанский развивал важные идеи, влияющие на формирование института прав человека и принципов человекоцентризма в разных его измерениях. Макиавелли придавал особое значение сильному правителю как такому, что способен управлять государством и гражданами, отталкиваясь от реалий, а не от философского и идеального восприятия государства и управления, поскольку считал, что между этими двумя понятиями слишком большая пропасть. Приемлемым в толкованиях Макиавелли было насилие ради общего порядка и обеспечения государственных интересов, а законы и права он считал орудием самой власти.
Ключевые слова: права человека; закон; естественное право; справедливость; человек.
Y. I. Turiansky
Doctor of Economics, member of the NKR Constitutional Court of Ukraine
FORMATION OF THE HUMAN RIGHTS INSTITUTE IN THE MIDDLE AGES
The article examines the worldview ideas of the most famous thinkers such as Thomas Aquinas, Marseille Padua, and Niccolo Machiavelli, who have developed fundamental ideas of human rights through their work, and their teaching is a great legacy for the modern world. Thomas Aquinas paid special attention to the moral virtues of man, highlighting justice as the most important of them. He also substantiated the basic prerequisites for the creation and functioning of the state as a tool for the achievement of the common good and good while preserving the common world and providing an opportunity for a dignified life of man and his spiritual development. He emphasized the importance of the law in the state and its obligatory promulgation for its proper "entry into force". Aquinas emphasizes the peculiarities of the mind of man, who must accordingly distinguish between good and evil, and be guided by the "Laws of God" in his being, for it is God who gives us the basic commandments that are unchanging. Padua is one of the first to offer the concept of "people - lawmaker". In his writings, he argued that it is the people who can create the best laws to create the common good while confessing to the benefit of the whole people, not individual individuals. Also, this concept is supported by arguments regarding the election of a better ruler, and the ruler must do the will of the people. That is why the thinker prefers the elective monarchy in continuation of his concepts. Thus, this thinker has developed important ideas that influence the formation of the human rights institution and the principles of human-centrism in its various dimensions. Machiavelli paid considerable attention to the strong ruler as such, who was able to govern the state and the citizens from the realities, not from the philosophical and ideal perception of the state and government, because he believed that there was too much gap between the two concepts. Acceptable in Machiavelli's interpretation was violence for the sake of the common law and the protection of state interests, and laws and rights are the instrument of power itself.
Key words: human rights; law, natural law; justice; man.
Постановка проблеми. Права людини е одним i3 найважливших здобутюв сучасного свггу, а !хне належне дотримання слугуе певним шдикатором, що вщображае piBem розвитку права в сучаснш державг Iсторiя зародження цього шституту сягае давшх чашв античносп, що можна простежити у працях найвщомших мислителiв тих чашв, таких як Аристотель, Платон та Цицерон. З розвитком людсько! цившзацп змшювались пщходи до сприйняття права та держави i по-ступально аксюлопчна парадигма ставала основою державотворчих процеав та сприяла форму-ванню принципових положень, що стали шдгрунтям шституту прав людини.
Аналiз дослщження проблеми. 1сторичним дослiдженням передумов генезису розвитку та формування шституту прав людини займалися такi науковщ, як М. Антонович, С. Брок, С. Головатий, I. Жаровська, О. Фаст та ш.
Незважаючи на значну кшьюсть праць за щею тематикою, все ж цiлiсного, повного та комплексного дослщження, що здатне цшковито розкрити усi аспекти цього питання, ми не виявили.
Мета ще! науково! статтi - грунтовний аналiз iсторичного генезису формування та розвитку основоположних прав людини через призму аналiзу щей найвидатшших мислителiв дослщжуваного перiоду.
Виклад основного матерiалу. Першi згадки, що можуть свiдчити про зародження прав людини, з'явились в перюд античности Аристотель був одним iз перших творцiв основоположних щей, яю розвинули його послiдовники та яю стали постулатами, що надихали i наступнi поколiння мислителiв, що поступально упроваджували та удосконалювали його ще! у сво!х працях. Одним iз найвизначнiших та найвпливовiших мислителiв е Тома Аквiнський (1225 - 7 березня 1274), якого часто називають псевдошмом - Аквiнат, ггалшський католицький теолог, монах-домiнiканець та фшософ-схоласт. Сво!ми працями цей мислитель вню особливу лепту в розвиток засадничих щей прав людини, а його доробок е неощненним св^овим здобутком. Основш ще! цього фiлософа грунтуються на теологiчнiй теорп, що основана на християнствг Найвiдомiша його праця "Сума Теолоп!", спрямована на тзнання природи та суспiльства, що розглядаеться з погляду теолопчного рацiоналiзму, е надзвичайним надбанням людства та актуальна i сьогоднi для науковцiв рiзних галузей знань, що пiдкреслюе фундаментальнють його творiнь.
Тома Аквiнський аналiзував працi Аристотеля та коментував його вiдомi твори "Полггика" та "Етика", що надихнули мислителя на розвиток щей про рiвнiсть, свободу, справедливють, вiдповiдальнiсть та благо усiх людей i знайшли продовження у монументальних працях Богослова. Також Тома Аквшський подшяв думку Аристотеля щодо потреби людини жити у спшьносп як "ютот полiтичнiй" для задоволення сво!х основних потреб, обгрунтовуючи основнi передумови для створення та функщонування держави як шструменту досягнення загального блага та добра зi збереженням загального миру та наданням людиш можливостей для гщного життя та духовного розвитку. У сво!й найвiдомiшiй пращ "Сума теологи" Аквшський розмiрковуе над доказами юну-вання Бога. Мислитель тлумачив значення закону, зазначаючи, що "Закон, будучи визначенням чогось до мети, мае на увазi активне впорядкування до мети, а не пасивне, тобто сам закон не призначаеться до мети шакше, як тшьки акцидентно, i в того правителя, мета якого знаходиться поза ним, до яко! мети його закон необхщно повинен бути визначений. Але метою божественного управлшня е Сам Бог, i Його закон не в^^зняеться вщ Нього Самого. Тому вiчний закон не визначений до будь-яко! шшо! мети" [1]. Також слщ звернути увагу, що мислитель особливого значення надае питанню оприлюднення закону для того, щоб вш "вступив в силу". Його тлумачення цих питань залишаються надзвичайно важливими i у сучаснш правовш практицi, що свiдчить про далекогляднють поглядiв мислителя щодо порядку в державi та досягнення загального блага.
Мислитель також наголошуе, що "природний закон випливае з людсько! природи. Але людська природа едина цшсно i множинна, якщо складаеться з декшькох частин. Отже, iснуе або тшьки один припис закону природи, що вщповщае едносп природи в цшому, або ж безлiч - за числом частин людсько! природи, в разi чого навггь те, що вщноситься до схильностi жадати здатносп, належало б природному закону" [1].
Категорiя справедливостi е центральною у створенш та формуваннi шституту прав людини та ще iз давшх часiв потребуе особливо! уваги задля збереження належного юнування людини в суспшьсга як елемента цшого. Особливе тлумачення мислитель також дае поняттю "закон", що е певним шструментом для реалiзацi!' цього принципу, ключового i сьогоднi. Права людини у сво!х постулатах сповiдують цей принцип, а закон юнуе для яюсно! реалiзацi! постулатiв, якi описав мислитель. Зазначимо, що Аквшський придшяе увагу розуму людини, яка вщповщно повинна
po3pÍ3HHra добро та зло, а також керуватись "Законами Божими" у своему бутп, адже саме Богом нам даш основш заповiдi, яю е незмшними. "..Закону належить спонукати людей до дотримання заповщей. Старий Закон робить це за допомогою страху перед покаранням, а Новий Закон - за допомогою любов^ що виливаеться в нашi серця благодаттю Христовою, яка даруеться Новим Законом, хоча i провщаеться Старим. Тому Августин каже, що '^ж [Старим] Законом та €вангелiем е одне невелике розходження, а саме ... страх (timor) i любов (amor)" [1].
У працях дослщжуваного мислителя вбачаеться людиноцентристська парадигма, яка викристатзовуеться у вчення Богослова, що справляе неабиякий вплив на формування вже сучасного сприйняття засад, що повинш панувати в державi та захищати права людей. Розвиненi твердження Аквшата щодо природного закону стають базисними критерiями у розумiннi права та людини, ".природний закон випливае з людсько! природи. Але людська природа едина цшсно i множинна, якщо складаеться iз декiлькох частин. Отже, юнуе або тiльки один припис закону природи, що вщповщае едносп природи в цiлому, або ж безлiч - за числом частин людсько! природи, в разi чого навгть те, що вiдноситься до схильносп жадати здатностi, належало б природному закону" [1]. Вчення Томи Аквшського е безцшним спадком для людства, а концепцп, якi вш висвiтлив, нiколи не втратять актуальности
Ще однiею вiдомою особистiстю цього юторичного перiоду був Марсилiй Падуанський (1275-1343), автор вщомих полiтико-правових трактата, таких як "Захисник миру", "Про iмператорську юрисдикцiю в матримонiальних справах" та шшь Саме М. Падуанський - один iз перших мислителiв, що наголошували на необхiдностi секуляризацп церкви та держави.
Як зазначае А. М. Толкач, "будучи прибiчником виборно! монархи, М. Падуанський виступае за збереження у державi станового устрою з певним положенням кожного стану. Якщо кожний стан буде виконувати свое призначення та не буде вмшуватися у справи шших станiв - то в кра!ш буде мир та спокiй. Станова концепщя iталiйського мислителя була направлена проти вимог духовенства на втручання у мирсью справи, якi не належать до 1хньо1 компетенци" [2, с. 76]. Падуанський одним iз перших запропонував концепту "народ - законодавець" У сво! працях вш стверджував, що саме народ може створити найкращi закони для досягнення загального блага, сповiдуючи користь усього народу, а не окремих шдивщв. Також цей концепт шдкршлюють i аргументи щодо обрання найкращого правителя, а правитель повинен виконувати волю народу. Саме тому мислитель вщдае перевагу виборнш монархи, продовжуючи свш концепт. Отже, М. Падуанський розвинув важливi 1де1", що впливають на формування шституту людських прав та принцишв людиноцентризму у рiзних його вимiрах. Походження держави, за ученнями цього мислителя, е не Божественним, вона створена у зв'язку iз потребою людей в сощальному сшвжитп. Ц твердження були настiльки прогресивними та не входили в свгтоглядш ще! того iсторичного перiоду, що Падуанського визнали еретиком, вiн був змушений втiкати вщ ш^зици, знайшовши притолок у Бавари.
Отже, цей мислитель висвплив важливi елементи, що входять у парадигму людських прав, а саме право людини на життя, справедливють, яку було зараховано до найважливших чеснот, та пднють.
Ншколо Макiавеллi (1469-1527) був вщомим мислителем, полiтичним дiячем. Часто його називають батьком сучасно! политологи та полгтично! фшософи, а його пращ мають велику цшнють для доктрини шституту прав людини. Особливу увагу мислитель придшяв у сво1'х працях державi та 11 важливостi у житп суспiльства. Важливим був акцент на ролi держави як на способi створення безпечних умов для життя людини та захисту ll майна, а також надання великих можливостей для обдарованих людей.
"Бо ви повиннi знати, що е два способи ведення боротьби: один - за допомогою права, дру-гий - за допомогою сили; перший е гуманним способом, другий - звiриним, але оскшьки найчаспше перший спошб виявляеться недостатньо ефективним, то необхщно покладатися на другий спошб. Тому правитель мае використовувати i тваринну, i людську натуру людини" [3, с. 24]. Макiавеллi надавав великого значення сильному правителю як такому, що здатний керувати державою та громадянами, вщштовхуючись вщ реалш, а не вщ фшософського та щеального сприйняття держави та управлшня, оскшьки вважав, що мiж цими двома поняттями надто велика прiрва. Прийнятним у тлумаченнях Ншколо Макiавеллi було насильство задля загального порядку та забезпечення державних штерешв, а закони i право вш вважав знаряддям само! влади. "Якщо
правитель прийшов до влади за допомогою народу, вш повинен намагатися утримати його дружбу, що зовсiм не важко, бо народ вимагае тшьки, щоб його не пригноблювали. Але якщо вiн прийшов до влади напереюр народовi, то перший його обов'язок - заручитися дружбою народу, що знову-таки неважко зробити, якщо взяти народ тд свш захист" [4].
Отже, мислитель сформулював основнi ще! щодо забезпечення недоторканносп приватно! власностi особи, безпеки людини. Вiдомим цей фiлософ став також завдяки сво!м особливим "порадам правителям" щодо методiв та способiв управлiння, пiдтримання порядку та стабшьносп у державi, що стали предметом рiзноманiтних позицiй науковцiв щодо творчосп Н. Макiавеллi. "Сучасний етап демократичних перетворень в Укра!ш характеризуеться загостренням полггичних i соцiальних суперечностей, критичним падшням рiвня довiри громадян до влади та !! iнститутiв, наростанням сощально! апата" [5, с. 242]. Аналiзуючи працi цього мислителя, можливо простежити повторюванють iсторичних сюжетiв, що реалiзуються навiть сьогоднi. Особливо помггний посил про необхiднiсть едностi нацш та вибору прийнятного режиму в державу що змiг би вщповщати ментальному, духовному та моральному стану та сшввщносити полiтичнi кроки iз реалiями людського сприйняття.
Висновки. Формування та розвиток шституту прав людини набули особливих рис у часи Середньовiччя завдяки працям вщомих мислителiв - Томи Аквшського, Марсилiя Падуанського та Ншколо Макiавеллi. Тома Аквiнський дотримувався аксюлопчного пiдходу до мiсця людини у державi та сформулював основнi передумови для створення та функцюнування держави як шструменту досягнення загального блага та добра зi збереженням загального миру та наданням можливостей для гщного життя людини та !! духовного розвитку, що е нарiжними каменями у формуваннi усiх поколшь прав людини. Марсилiй Падуанський - один iз перших мислителiв, що наголошували на необхiдностi секуляризацi! церкви та держави. Мислитель це обгрунтовував тим, що втручання церкви у державш справи призводить до розбрату та порушення миру. Вiн запропонував концепщю "народ - законодавець", що сьогодш мае особливе значення для розбудови правово! держави у дусi дотримання постулатiв прав людини. Н. Макiавеллi сформував основнi iде! щодо забезпечення недоторканносп приватно! власностi особи, безпеки людини та досягнення загального блага i необхщносп вибору такого режиму правлшня, що здатний вщповщати нишшшм реалiям та ментальностi самого народу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аквшський Фома. Сумма теологии. URL: https://azbyka.ru/otechnik/konfessii/summa-teologii-tom-6/2 2. Толкач А. М. Проблема сшввщношення свiтсько! та релтйно! влади у трактатi "Захисник миру" Марсилiя Падуанського. Пор1внялъно-аналтичне право. № 3-1/2013. С. 75-77. 3. Голос М. Политологические эссе : монография / отв. ред. проф. В. Н. Вандышев. Сумы: Сум. гос. ун-т, 2011. 110 с. 4. Макиавелли Н. Государь. Москва: Планета, 1990. URL: http://lib.ru/POLITOLOG/MAKIAWELLI/gosudar.txt. 5. Жаровська I. М. Генезис ще! вщкритосп влади. Форум права. 2009. № 3. С. 242-246. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index.
REFERENSE
1. Foma Akvynskyi. Summa teolohyy [The Sum of Theology]. URL: https://azbyka.ru/otechnik/konfessii/summa-teologii-tom-6/2 2. Tolkach A. M. Problema spivvidno-shennia svitskoi ta relihiinoi vlady u traktati "Zakhysnyk myru" Marsyliia Paduanskoho [The problem of the relationship between secular and religious power in the treatise "Defender of the Peace" by Marseille Padua]. Porivnialno-analitychnepravo. [Comparative and analytical law]. 2013. No. 3-1. С. 7577. 3. Holos M. Polytolohycheskye эsse: monohr. / Mykhayl Holos; otv. red. prof. V. N. Vandushev [Political science essays: monogr.]. Sumbi: Sum. hos. un-t, 2011. 110 с. 4. Makyavelly N. Hosudar [The sovereign] Moskva: Planeta, 1990. URL: http://lib.ru/POLITOLOG/ MAKIAWELLI/gosudar.txt. 5. Zharovska I. M. Henezys idei vidkrytosti vlady [The genesis of the idea of openness to power]. Forum prava [Forum right]. 2009. No. 3. С. 242-246. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index.
Дата надходження: 21.10.2019р.
