CC BY
191
ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ПРОЕКТУ ЗМІН ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ЗАХИСТ СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛІ»
Присвячено дослідженню проблем розуміння категорії «суспільна мораль» з позицій філософії та юриспруденції, а також аналізу можливих наслідків внесення змін до чинного законодавства про захист публічної моралі.
Ключові слова: мораль, суспільство, публічний діалог, цензура, національна інформаційна безпека.
Актуальність проблеми зумовлена неоднозначною дискусією, що ведеться в українському суспільстві навколо Закону України «Про захист суспільної моралі» та можливого внесення змін до його змісту. При цьому суспільну мораль розглядатимемо як один з базових соціальних інститутів і як категорію, що безпосередньо стосується національної інформаційної безпеки. Тому актуальність статті пов’язана із необхідністю пошуку ефективних шляхів дотримання балансу між правовим захистом суспільної моралі та разом з тим обмеженням можливості необґрунтованого втручання держави у діяльність ЗМІ (під приводом захисту суспільної моралі).
В окресленому контексті видається важливим та необхідним навести і проаналізувати різні точки зору стосовно перспектив реформування Закону України «Про захист суспільної моралі» з позицій соціальної філософії та філософії права. Отже, метою статті є дослідження суперечливих аспектів розвитку інституту суспільної моралі (в умовах становлення інформаційного суспільства).
Основу методології дослідження зазначеної проблеми складають системний, аксіологічний і порівняльно-правовий підходи, а також конкретно-історичний та діалектичний методи.
Аналіз останніх джерел і публікацій з окресленої проблематики свідчить про те, що питаннями суспільної моралі (та її захисту в інформаційну епоху) займаються різні науковці. Серед них — зарубіжні та вітчизняні філософи, правознавці, громадські діячі, освітяни тощо. Зокрема, ці питання висвітлюються у роботах таких дослідників, як В. Соловйов, І. Ільїн, М. Попович, Ю. Агешин, Р. Апресян, В. Бачинін, С. Дрожжина, В. Костицький, І. Припхан та ін. Проте подальші дослідження у цій сфері не втрачають своєї актуальності з огляду на той факт, що як самому інформаційному простору, так і інституту суспільної моралі (а він охоплює майже всі відносини в суспільстві) притаманний надзвичайно високий ступінь динамічності розвитку. Їхній зміст і структура постійно розширюються та якісно оновлюються, так би мовити, «пристосовуючись» до жорстких умов сьогодення.
Виклад основного матеріалу. Публічна дискусія розпочалася у січні 2010 р., коли Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі (НЕК) оприлюднила для громадського обговорення проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі» [1]. Оскільки питання про правові межі втручання держави в «моральну сферу» в сучасному вітчизняному законодавстві чітко не визначено, виникає очевидна необхідність у філософсько-правовому осмисленні змісту поняття «суспільна мораль» для інформаційного суспільства, що перебуває в Україні на стадії розбудови. Аналіз різноманітних підходів до визначення «суспільної моралі» надасть можливість з’ясувати її сутність як категорії юриспруденції та філософії.
Перш за все звернемося власне до Закону України «Про захист суспільної моралі», в якому суспільну мораль визначено як систему етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов’язок, совість, справедливість [2, ст. 1]. Проте існує чимало альтернативних дефініцій досліджуваної категорії. Так, деякі науковці
визначають суспільну мораль як особливий тип нормативного регулювання, що має універсальний характер та існує у формі сукупності норм і принципів, які поширюють свій вплив на всіх і кожного, втілюючи у собі моральні цінності. Це правила поведінки, засновані на уявленнях суспільства чи окремих соціальних груп про добро і зло, справедливе і несправедливе, чесне і безчесне, з акцентуванням уваги й на інших етичних вимогах і принципах [3, с. 496].
Також слід ураховувати, що для різних суспільств (тобто у різних народів і культур) прийнятні неоднакові онтологічні та аксіологічні настанови. З огляду на це можна погодитися з тими дослідниками, які розглядають суспільну мораль як історично змінну форму суспільної свідомості, своєрідну систему неписаних законів, що складається з сукупності суспільних цінностей і норм, здатних дати відповідь на питання: в яких соціально допустимих формах людина може задовольняти свої потреби, не ставлячи під сумнів існування визначених суспільних меж задоволення таких потреб [4, с. 150].
Суспільна мораль, будучи безпосередньо пов’язаною з базовими цінностями національної культури, є основним неписаним регулятором людської поведінки та практики соціального процесу. Вона є взаємно детермінованою з усіма репрезентантами культури, утворюючи складну багатовекторну систему співобумовленостей, які потребують філософсько-правового осмислення. Суспільна мораль виступає посередницьким механізмом у процесі гармонізації відносин людини і суспільства. Однак, поряд із нормами моралі суспільні відносини регулюються і нормами права. І тут ми маємо справу зі складною соціально-філософською проблемою взаємодії права і моралі як ціннісних регуляторів суспільних відносин. При цьому вітчизняне законодавство розглядає суспільну мораль не тільки як регулятор суспільних відносин, а й як об’єкт правового захисту.
Очевидно, що в регулюванні суспільних відносин мораль і право обумовлюють, доповнюють та взаємозабезпечують один одного. Проте в науковому середовищі існують різні погляди стосовно співвідношення цих
фундаментальних складових та їхньої ролі (функціонального навантаження) в механізмі суспільної самоорганізації. Так, одні дослідники розглядають право як «мінімальну дефініцію моральності», тобто як юридично оформлену мораль, «примусову вимогу здійснення мінімального добра та порядку, що не допустить відвертого вияву зла» [5; 6]; інші, навпаки, вважають, що право виступає лише засобом реалізації морально-гуманістичних ідеалів суспільства [7]. Так чи інакше, справедливою видається теза, за якою «.. .суспільна мораль — це завжди мораль упорядковуючої дисципліни. При цьому суспільна мораль, на відміну від індивідуальної, уявляється як така, в якій адаптивність домінує над бездоганністю» [8, с. 12].
Зважаючи на те, що в теорії права прийнято розрізняти право «природне» і «позитивне», аналогічний поділ (у контексті дослідження співвідношення права і моралі) є застосовним й відносно категорії «суспільна мораль». На думку деяких дослідників, правомірно припустити, що існує пара споріднених, але не тотожних понять — «природна моральність» і «позитивна мораль». Природна моральність являє собою систему заборон і приписів, що стоять на сторожі таких універсальних цінностей буття, як життя, воля і гідність кожної людини, незалежно від її статусу в системі соціальної ієрархії. Позитивна ж мораль — сфера досить жорсткої детермінованості людської поведінки зовнішніми соціальними чинниками. Приписи позитивної моралі виключають серйозні розбіжності між тим, чого бажає індивід, і тим, що потребує спільнота [9, с. 114]. Схожу думку висловлює І. Припхан, зазначаючи, що в інтересах об’єктивності дослідження слід розглянути питання моралі з огляду на її суб’єктний склад. У цьому аспекті можна виділити мораль як «індивідуальну», так і «суспільну» (громадську). Те, що якась конкретна людина вважає для себе моральним, не обов’язково має бути таким і для інших людей (індивідуальна мораль). Однак те, що вважають моральним більшість членів суспільства, вже є суспільною мораллю, і тому повинно поважатися навіть тими членами суспільства, які не поділяють цієї позиції [3, с. 498].
Деякі дослідники [10] акцентують увагу на тому, що, крім моментів, які визначають єдність права і моралі, дане співвідношення містить також ще один надзвичайно істотний аспект — їхню суперечність. Вона, зокрема, стосується ґенези, змісту, мотивацій та засобів забезпечення тощо. Так, мораль «замкнута» на духовному житті людей і не завжди потребує обов’язкового зовнішнього виразу, а право — інституційний регулятор, що потребує в розвиненому суспільстві об’єктивації у вигляді нормативних джерел. Зміст суспільної моралі сфокусовано на справедливість, совість, гідність, громадські обов’язки, відповідальність людей за свої вчинки. Право ж зосереджене в першу чергу на суб’єктивних правах окремих осіб та юридичному забезпеченні статусу суб’єктів різноманітних правовідносин, їх можливостей та обумовленої правом свободи їхньої поведінки. В своєму виникненні та історичному розвитку мораль є значно старшою за право, будучи зґенерованою у надрах первісного ладу. Право ж виникає пізніше як засіб легітимації державного ладу. Стосовно мотивацій та механізмів забезпечення: суспільна мораль спирається на внутрішній авторитет (голос совісті) та підтримується суспільною думкою, право ж тримається на зовнішньому авторитеті і апелює до легального (державного) примусу в формі різного роду санкцій, що застосовуються до правопорушників. Іншими словами, причини діалектичних суперечностей між правом і суспільною мораллю полягають в їхній специфіці, різних методах регуляції, особливостях підходів та застосовуваних аксіологічних критеріїв.
Тоді постають такі закономірні питання. Чим повинна керуватися держава у своїй правотворчій діяльності? Які оцінні критерії слід приймати за базові, аби мінімізувати суперечності між інститутами права та суспільної моралі?
З одного боку, ідеальна модель сучасного суспільства (в якій трилогія «правове, демократичне, соціальне» в нових умовах доповнюється ознакою «інформаційнорозвинене») вимагає реалізації принципів свободи, законності та пріоритету особистості над державою. З другого боку, не менш важливим
імперативом сучасності, від якого прямо залежать перспективи розвитку будь-якого політично-організованого суспільства, є національна (державна) інформаційна безпека. Зазначена категорія є багаторівневою, і суспільна мораль належить до її складу як один з системоутворюючих елементів. Таким чином, тут ми маємо справу із ще одним суперечливим філософсько-правовим запитанням: які мають бути межі державного впливу на основний інструмент інформаційного обігу — систему ЗМІ, щоб цей вплив не шкодив свободі слова, не знищував політичну конкуренцію і разом з тим був достатній для ефективної протидії зовнішнім і внутрішнім посяганням на інформаційну безпеку в цілому та суспільну мораль зокрема? Зміст цієї суперечності, мабуть, найкращим чином може бути продемонстрований аналізом тривалої суспільної дискусії між владою, «медійниками», письменниками, педагогами, громадськими діячами та іншими політичноактивними і творчими суб’єктами, з приводу внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі».
Що можна показувати по телевізору, а що «не морально»? Відповісти на подібне запитання виявляється не так вже просто. Прагнення авторів змін до Закону «Про захист суспільної моралі» виховувати в українців «високі духовні цінності» викликало неоднозначні реакції. Чимало «медійників» назвали документ «спробою взяти ЗМІ під тотальний контроль». Оскільки за все, що, на думку НЕК, погано впливатиме на суспільство, медіа-ресурс може бути позбавлений ліцензії. Мітингувальники «проти змін морального законодавства» вважають, що новий закон про суспільну мораль — загроза для свободи слова.
Голова комітету Київської незалежної медіа-профспілки Ю. Луканов висловив припущення, що «...Комісія з питань моралі на власний розсуд зможе закрити інтернет-сайт через те, що там нібито міститься порнографія або розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Таким чином, просто закриватимуть неугодні владі сайти під красиві слова про захист суспільної моралі» [11]. Правозахисники вважають, що треба чітко визначитися — за що матимуть право позбавляти ліцензії «медійників». Зокрема, які слова
класифікуватимуть як «лайку»? А якщо вона лунає з трибуни парламенту? Чи якщо демонструється депутатська бійка в стінах Верховної Ради? То чи потрібно позбавляти ліцензії канал, що транслює все це в ефірі? Український правозахисник В. Чемерис припускає, що, наприклад, навіть зображення розправи над М. Каддафі або освітлення якоїсь подібної антигуманної події може призвести до того, що сайт буде заблоковано як такий, що містить аморальні матеріали.
Натомість автори моральних правок кажуть, що дбають про інтереси дітей, щоб ті через Інтернет або телебачення не втрачали високих духовних цінностей. Прихильники проекту змін до Закону «Про захист суспільної моралі» акцентують увагу на тому, що Комісія безпосередньо не закриватиме мас-медіа, а лише звертатиметься до прокуратури з проханням провести перевірку, за наявності відповідних підстав. Так, народний депутат Л. Григорович зазначає, що «.Національна експертна комісія тільки експертує, моніторить, рекомендує. НЕК нічого не забороняє, нікого не ув’язнює» [11]. Наведена цитата в цілому корелюється з тими функціям, які покладено на НЕК відповідними нормативно-правовими актами [2, ст. 19; 12, п. 4, п. 5] в поточній редакції.
На думку віце-спікера М. Томенка, «.у комісії з моралі завеликі повноваження. Закривати засоби масової інформації лише за її рекомендацією і проханням перевірити — це абсурд. Таке право має лише суд. Тому в цілому законопроект не буде проголосований в той спосіб, щоб потім якимсь наказом заборонили якусь газету, канал телебачення чи якесь інтернет-видання» [11]. Як запевняють народні обранці, законопроект буде доопрацьований таким чином, що у новій редакції не буде жодного натяку на цензуру.
Слід відзначити, що необхідність захисту суспільної моралі не є вигадкою. В цьому переконаний Голова НЕК В. Костицький. В інтерв’ю журналу «Телекритика» він, зокрема, відзначив, що сьогодні в українському суспільстві постає безліч запитань етичного характеру, наприклад: «.чому, з
якою метою господарі теле- і радіоефіру буквально загодовують нас кривавими кінофільмами та убогою, бездарною «попсою», зомбують рекламою й неймовірною кількістю одноманітних, примітивних ток-шоу (які називають «рейтинговими»)? Навіщо редактори багатьох ЗМІ нав’язують нам сюжети, у яких детально змальовуються неймовірно жорстокі акти щодо людей і тварин, безцеремонно копирсаються у чужій «брудній білизні» і випускають в ефір просто-таки непристойні сюжети з інтимного життя відомих (і не дуже) осіб? Чи все це — свідомо обраний формат масової культури, або новітній стиль журналістики? А може — чиєсь замовлення? Скажемо тих, хто в Україні за один рік на дитячій порнографії має 5 мільярдів доларів? Чи тих, хто заробляє шалені гроші на мобільному контенті із записами вбивств та знущань над безхатченками?» [13]. Щодо звинувачень на адресу НЕК у жорсткому наступі на вітчизняний кіно-відеопрокат та право особистості вільно обирати для себе «творчий» продукт, В. Костицький заперечив таке: «Діяльність Комісії обростає такими чутками, які цілком можуть конкурувати з міфами Ст. Греції, але все це — вигадки та відверта дезінформація суспільства. НЕК покликана слідкувати, щоб інформаційна продукція відповідала вимогам закону. Не більш того. Щоб у людей не виникало спотвореного уявлення про нашу роботу, мені хотілося б акцентувати увагу на тому, що у своїй діяльності НЕК основну увагу приділяє таким проблемам, як недопущення пропаганди національної та релігійної ворожнечі, фашизму, ксенофобії, неофашизму й насильства, образи й приниження людей та національних і культурних святинь, обмеження доступу дітей до порнографії та еротики, протидія пропаганді наркоманії, алкоголізму, тютюнопаління, інших згубних звичок. Тому, наприклад, мені не соромно за рішення НЕК визнати такими, що суперечать суспільній моралі, фільми «Пила» і «Хостел», адже вони є яскравою демонстрацією пропаганди насильства й жорстокості. Є також відомості про проведення (в рамках розслідування справ, що містять склад злочину за ознаками ст. 300 КК України) незалежних судових мистецтвознавчих експертиз, за висновками
яких встановлено, що зазначені фільми відносяться до таких, які пропагують культ насильства та жорстокості. Це, по суті, є тотожним рішенню НЕК від 28.05.2009 р. № 3» [14].
Керівник НЕК переконаний, що в умовах інформаційної агресії, коли люди інколи почувають свою беззахисність, необхідною (з точки зору соціальної корисності) є організація етико-виховальних заходів. Серед таких, за ініціативою НЕК, проводяться, наприклад, Всеукраїнський конкурс творчих наукових учнівських та студентських робіт під назвою «Моральний вчинок», «тиждень відповідального ставлення до життя», а також розробляються Державна програма інформаційно-профілактичної роботи у сфері захисту суспільної моралі, Концепція захисту суспільної моралі як складової інформаційної безпеки України, триває вирішення питання щодо затвердження переліку «білих» сайтів, які можна рекомендувати дітям (а далі вже — на вибір батьків: розширювати цей перелік чи ні). Разом з тим В. Костицький висловлює свою незгоду із можливим внесенням змін до ст. 301 Кримінального кодексу України з метою встановлення відповідальності за зберігання порнографічної продукції. Він демонструє розуміння, що це може «відкрити двері порушенню прав людини» [13]. Іншими словами, «фільтрувати» цей контент повинна тільки та людина, яка ним користується (за умови, що такий користувач є повнолітнім та дієздатним).
Однак видається, що суспільне занепокоєння було викликане не самим фактом відновлення інституту нагляду за станом суспільної моралі, а спектром тих повноважень, що були запропоновані у проекті змін до чинного Закону «Про захист суспільної моралі». Так, передбачалося надати НЕК право без рішення суду протягом доби вживати заходів щодо обмеження вільного доступу до електронних інформаційних ресурсів за наявності певних підстав (їх наявність визначається НЕК). Наприклад, будь-який лайливий коментар на вашій сторінці в соціальній мережі формально дозволяв би державному регулятору закрити доступ до неї. Тому, на думку правозахисників, деякі положення законопроекту (перш за все стосовно Інтернету) мають бути
вилучені, тому що вони можуть підставляти під удар власників сайтів. Деякі експерти наголошують: закон небезпечний загалом, оскільки він накладає відповідальність за те, що є надто абстрактним [15].
Своє занепокоєння ухваленням в першому читанні пропонованої реформи висловили і в організації «Репортери без кордонів», керівник якої Ж. Жуйяр буквально заявив: «Ми вважаємо, якщо імплементувати закон у такому вигляді, яким він є зараз, то це порушить статтю 10 Європейської Конвенції з прав людини та статтю 11 Всесвітньої Декларації з прав людини, які були ратифіковані вашою країною» [16]. Дещо нагадаємо зміст зазначених статей: ст. 10 Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод [17] закріплює принцип свободи вираження поглядів, ст. 11 Загальної декларації ООН з прав людини [18] — презумпцію невинності.
Очевидно, що можливість блокування веб-сайтів без рішення суду та нездатність реалізувати право суспільства на отримання інформації несе велику небезпеку свободі інформації в Україні, вважає Ж. Жуйяр. Відсутність чіткого механізму залишає місце для різних тлумачень. Наше занепокоєння збільшується через те, що цей закон стосується широкого спектру засобів масової інформації, і Національна комісія з захисту моралі отримує надзвичайні повноваження, зокрема, — одноособово визначати, який саме контент підпадає під заборону. Разом з тим не передбачено спеціального механізму для оскарження її рішень. В своєму листі «Репортери без кордонів» висловили шкоду, що «цей законопроект не важитиме більше у законодавчому забезпеченні боротьби з тероризмом та порнографією, ніж право суспільства знати про важливі речі». Було відзначено, що «саме цей принцип лежить в основі всіх рішень, винесених Європейським судом з прав людини», і що «ООН та ОБСЄ поширюють цей принцип й на Інтернет-простір, а журналісти та блогери не є відповідальними за ті події, про які вони мають повідомляти». Опозиційні сили охрестили цей законопроект як «чергову спробу чинного режиму легітимно запровадити цензуру, ввівши по суті новий регуляторний орган у сферу ЗМІ» [16].
«Медійники» також висловлюють своє незадоволення роботою Комісії над «Етичним кодексом журналіста» і натякають, що цьому разі НЕК «ступила на чужу територію». Національна комісія, в свою чергу, апелює до «Хартії про партнерство заради інформаційних прав і свобод та захисту суспільної моралі», яку в 2009 р. уклала між собою низка телекомпаній за посередництвом Кабінету Міністрів України, Нацради з питань телебачення і радіомовлення та самої НЕК. Ця Хартія за своєю формою і змістом є суспільним договором, що укладений суб’єктами інформаційного процесу та представниками державних органів України з метою запровадження саморегулювання в дотриманні суб’єктами інформаційної діяльності законодавства про захист суспільної моралі [19]. Основні положення Хартії, дбаючи про моральне здоров’я українського суспільства, зобов’язують ЗМІ не допускати пропаганди насильства, виявів ксенофобії, жорстокості, розпалювання міжнаціональних чи міжнародних конфліктів, використання ненормативної лексики тощо. На думку В. Костицького, майже всі телеканали так чи інакше порушують вимоги Хартії, а обґрунтовані рекомендації НЕК стосовно перенесення трансляції деяких передач чи серіалів на нічний час з метою обмеження можливості їх перегляду дітьми сприймаються окремими ЗМІ як цензурний тиск [14]. Для вирішення подібних спорів Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі періодично проводить спільні засідання за участю представників медіа-бізнесу та громадськості (зокрема, від Індустріального телевізійного комітету, Асоціації журналістів, видавців і мовників України, Спілки кабельного телебачення України, Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, Інституту Медіа-права, Інтернет-асоціації України, Асоціації замовників та виробників соціальної реклами в Україні, Академії Української Преси, Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, Всеукраїнської асоціації батьківської громадськості, науково-дослідних установ тощо). Отже, пошук консенсусу в справах захисту суспільної моралі триває.
Висвітлюючи ще один суперечливий аспект досліджуваної тематики, слід звернути увагу на проблеми розповсюдження літературних творів та іншої інформації у віртуальному просторі. Наприклад, постає запитання: чи має право НЕК обмежувати доступ до веб-ресурсів, що містять твори, ставлення соціуму до яких є неоднозначним? Так, «Mein Kampf» Гітлера перевидавалася сотні разів різними тиражами в багатьох країнах світу, не кажучи вже про розміщення в Інтернеті. Навіть в Росії, де ця книга нині є офіційно забороненою як екстремістська література, вона перевидавалася чотири рази в період Ї992-200З рр. Існують прецеденти блокування доступу до російських інтернет-ресурсів, які розміщували «Mein Kampf» на своїх сайтах (безвідносно до мотивів, тобто як в провокаційних цілях, так і в історичнопізнавальних). Г олова НЕК висловлюється з цього приводу так: «.Не треба бути мудрецем, аби зрозуміти: є юридична складова проблеми, а є — моральна сторона. Так, ця книжка доступна через Інтернет. Але питання стосовно функціонування Інтернету, на жаль, в українському законодавстві взагалі не врегульоване. Різні держави реагують по-різному. Відомо, що у Польщі тираж книжки «Mein Kampf» спалили. І ніхто з цього приводу не говорив про посягання на свободу творчості» [ЇЗ].
Продовжуючи роздуми стосовно доступності інформації в Інтернеті, мабуть, також не можна однозначно сказати, чи потрібно обмежувати доступ дітей до таких ресурсів, як, наприклад, «свободна енциклопедія Wikipedia». З одного боку, це істотне та універсальне джерело різноманітних знань (до того
ж, на безоплатних умовах), а з другого — ніщо не заважає допитливій дитині знайти у «Вікіпедії» детальний (інколи навіть ілюстрований) опис всіляких сексуальних перверсій та девіацій (зокрема, в статтях про садомазохізм, некрофілію, зоофілію тощо). І невідомо, який вплив справлятиме подібна інформація на дитячу психіку. Отже, як і будь-яке благо, Інтернет має свою зворотну сторону.
Вся описана інформація, цей калейдоскоп поглядів та переконань наводять на думку, яку, здається, дуже вдало висловив М. Вебер: в свободному
суспільстві виявляється, що єдиної загальноприйнятої моралі не існує — моральні проблеми можуть мати більш ніж один правильний варіант розв’язання. Тому філософсько-правову дискусію на цю тему можна продовжувати нескінченно. На жаль, вимоги до обсягу статті не дозволяють тут освітити ще деякі суміжні питання, які, напевне, мають стати предметом подальших досліджень. Однак спробуємо дещо резюмувати викладене у вигляді таких висновків.
По-перше, сам факт громадської дискусії про суспільну мораль свідчить про те, що українське суспільство (включаючи й провладні інститути) нині знаходиться у пошуку оптимальної інформаційної моделі, в якій були б ураховані інтереси національної (державної) безпеки, основоположні права і свободи людини, принцип заборони цензури в різних її формах та яка сприяла б впровадженню саморегуляції на засадах діалогу між ЗМІ, державою та суспільством.
Стосовно ж суспільної моралі важливо пам’ятати, що гідність народу визначається, врешті-решт, морально-етичними якостями окремих його особистостей. Мораль як така пропонує добровільне визнання вимог совісті, певну внутрішню поведінку особи, засновану на персональному ставленні до всього оточуючого. Така «персональна» мораль залежить від низки чинників — ментальності, національної культури, виховання, соціального статусу тощо. Морально-етичні настанови переважної більшості індивідів у своїй сукупності формують «суспільну мораль» — багатогранну світоглядну категорію, що є прийнятною для абсолютної більшості членів даного суспільства у певний історичний момент. Суспільна мораль не є чимось «законсервованим» — вона постійно трансформується, складаючи в сучасному громадянському суспільстві фундамент колективної правосвідомості (яка в свою чергу зв’язує мораль і право воєдино, сприяючи переходу моралі в моральність).
По-друге, незважаючи на плюралізм поглядів у баченні того, якими мають бути функції Національної експертної комісії України з питань захисту
суспільної моралі, видається, що в умовах агресивної інформаційної еволюції людства в цілому та українського суспільства зокрема існування такого соціального інституту, як НЕК, є необхідним та доцільним. Однак ця Комісія має бути не просто регуляторним органом у справах суспільної моралі — вона повинна стати справжнім публічним майданчиком, на якому вестиметься справедливий, конструктивний та рівноправний діалог між всіма суб’єктами інформаційних відносин (державою, ЗМІ і представниками медіа-спільнот, громадськими організаціями) та прийматимуться виважені, збалансовані рішення в інтересах духовного здоров’я суспільства і збереження національних цінностей. В такому разі для обвинувачень у цензурі просто не буде підстав.
Л і т е р а т у р а
1. Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі»: постанова Верховної Ради України від 18 жовтня 2011 р. №2 3918-VI // [Електронний ресурс]. — 2011. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
2. Про захист суспільної моралі: Закон України від 20 листопада 2003 p. № 1296-ГУ // Відом. Верхов. Ради України. — 2004. — № 14. — Ст. 192.
3. Припхан, І. І. Суспільна мораль як категорія юридичної науки / І. І. Припхан // Наук. вісн. Львів. держ. ун-ту внутр. справ: сер. юрид. — 2010. — № 1. — С. 494-501.
4. Свідзинський, А. Культура як феномен самоорганізації / А. Свідзинський // Сучасність. — 1992. — № 4. — С. 141-155.
5. Соловьев, В. С. Оправдание добра. Нравственная философия / В. С. Соловьев // Собр. соч.: в 2 т. — М.: Мысль, 1988. — Т. 1. — 479 с.
6. Ильин, И. А. О сущности правосознания / И. А. Ильин // Собр. соч.: в 10 т. — М.: Русская книга, 1994. — Т. 4. — 498 с.
7. Агешин, Ю. А. Политика, мораль, право / Ю. А. Агешин. — М.: Юрид. лит., 1982. — 160 с.
S. Апресян, Р. Г. Понятие общественной морали (опыт концептуализации) / Р. Г. Апресян // Вопр. философии. — 2006. — № 5. — С. З-17.
9. Бачинін, В. А. Філософія права / В. А. Бачинін, М. І. Панов. — К.: Вид. дім «Ін Юре», 2002. — 472 с.
10. Дрожжина, С. В. Проблема взаємодії права і моралі як ціннісних регуляторів суспільних відносин у контексті соціально-філософського дискурсу / С. В. Дрожжина, І. В. Ширкова // Гілея. Наук. вісн. (Філософські науки). — К., 20ЇЇ. — Вип. 47(5).
11. «Підсумки дня» на Першому національному: репортаж Н. Малишко і А. Радченка // [Електронний ресурс]. — 2011. — Режим доступу: http ://1tv.com.ua/ru/news
12. Положення про Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі / затверджено постановою Кабінету Міністрів України від Ї7 листопада 2004 р. №2 Ї550 // Офіц. вісн. України. — 2004. — №2 46. — Ст. З0З6.
13. Правду з неправдою поміняли місцями // інтерв’ю Голови НЕК В. В. Костицького кореспондентові журналу «Телекритика» О. Моргун від 24.02.20 ЇЇ р.
14. Офіційний сайт Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі // [Електронний ресурс]. — 2012. — Режим доступу: http://www.moral.gov.ua
15. Мораль чи цензура? / Матеріали інформаційного випуску «Підсумки
тижня» на каналі «Новини 24» від 30 жовтня 20 ЇЇ р. // [Електронний ресурс]. — 2011. — Режим доступу:
http://24tv.ua/home/showSingleNews.do
16. «Репортери без кордонів» стурбовані наміром українських депутатів обмежити свободу ЗМІ / Інтернет-видання «Українська Правда» від 2S жовтня 2011 р. // [Електронний ресурс]. — 2011. — Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2011/10/2S/6711923/
17. Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. // [Електронний ресурс]. — 2012. — Офіційна база законодавства України. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua 1S. Загальна декларація ООН з прав людини 1948 р. // [Електронний ресурс]. — 2012. — Офіційна база законодавства України. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua 19. Хартія про партнерство заради інформаційних прав і свобод та захисту суспільної моралі від 19.03.2009 р. // [Електронний ресурс]. — 2012. — Офіційна база законодавства. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
Философско-правовые аспекты имплементации проекта изменений к Закону Украины «О защите общественной морали»
Стовпец А. В.
Посвящено исследованию проблем понимания категории «общественная мораль» с точки зрения философии и юриспруденции, а также анализу возможных последствий внесения изменений в действующее законодательство о защите общественной морали.
Ключевые слова: мораль, общество, публичный диалог, цензура, национальная информационная безопасность.
Legal-philosophic aspects of implementation of the renovation for Ukrainian Law «Aboutprotection of public morality»
Stovpets O. V.
The article is dedicated to the exploration of philosophic and legal interpretation of «public morality» category. Also it was analyzed possible consequences of the reform.
Keywords: morality, society, public dialog, censorship, national information security.
