CC BY
33
УДК 340.12
ф1лософсько-правове
обГрунтування
концептуальних основ громадянського сусп1льства кр1зь призму епох
Проаналгзовано концептуальнг основи громадянського сустльства в гсторИ фыософсько-правового дискурсу. Обхрунтовано положення про те, що ¡нвар1антним зм1стом концепту громадянського сустльства залишались ¡дег свободи, р1вност1,
з'абезпе 1еннУ1.
1 I 1 ь \ \ / # М^ .уА^Р /
Ключов1 слова: громадянське суспiльство, свобода, рiвнiсть, справедливiсть, суспiльнi цiнностi та чесноти, фiлософiя права.
Незважаючи на те, що витоки ще! громадянського сустльства сягають доби античност1, единого концепту його розумшня й дос не юнуе. Водночас усе частше наголошуеться необхщност вдосконалення правового забезпечення сучасного громадянського сустльства та значент його тституцт для поступального цившзацшного розвитку. У зв'язку з цим обрана тема е актуальною.
^у £ ЯIII | 7 I I Г 1111 1 ▼
Кожна епоха мае власне трактування громадянського сустльства, зокрема основт положення щодо останнього, вщ античност1 й до середини Х1Х ст., було сформульовано у працях Ар1стотеля, Томи Аквшського, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Л. Монтеск'е, А. Фергюсона, Т. Пейна, I. Канта, Г. Гегеля, А. де Токвшя та шших визначних мислител1в. Серед заруб1жних та укра!нських вчених нов1тнього перюду данш проблем1 присвячено дослщження Дж. Александера, Е. Геллнера, К. Джона, Н. Розенблюм, О. Г. Данильяна, М. Л. Зашчковського, А. Ф. Карася, А. М. Колод1я, А. Ф. Колодш,
П. М. Рабшовича, О. Г. Чувардинського, Г. П. Щедрово!' та ш. Проте i до сьогодт недостатньо дослщженим залишаеться генезис концептуальних основ громадянського сустльства з позицiй фшософи права.
Таким чином, метою cmammi е анаиз змютовного наповнення концепту громадянського сустльства вщ давнини до сучасностi та визначення його значення у фшософсько-правовому аспект^
В епоху античностi щея громадянського суспiльства простежуеться у давньогрецького мислителя Платона, на думку якого лише щеальна держава
\\ In
змогла б вiдповiдати вимогам щеально! суспшьно!' структури, а вщповщно - i потребам людини [16, с. 69-70]. Арютотель у сво!й працi «Пол^ика» пише про те, що найкращим суспiльним i пол^ичним ладом е полiтiя та пропонуе бачення громадянина як особи, в якт поеднано владарювання й свободу. Суттсть поняття «держава» фiлософ розумiе як «зв'язок мiж людьми, схожими
одне на одного» [2, с. 192]. Водночас утворення спшьноти на рiвнi держави, на
*»« plyc . i //ь^а Д \
думку вченого, потребуе солидарно! едностi народу, тому що «коли народ
об'еднаний в одне, вт <...> вкуш з рештою (кращих) дае користь державг..»
[Там само, с. 83].
За доби Середньовiччя iдея громадянського сустльства присутня в трактатах Августина Блаженного й Томи Аквтського. Так, Августин Блаженний у пращ «Град Божий» розглядае державу як необхщний шструмент примусу, обгрунтовуючи такий тдхщ тим, що людина грiховна i вiд природи схильна до зла. За думкою мислителя, хоча держава й не втшюе справедливють,
§ Ji Ш И ff I / и 1 | lilt) ^^
покращення li сощально!' природи можливе шляхом християтзаци правителiв для досягнення солидарного iснування з у^ма людьми. Свободу ж Августин штерпретуе «як основу i початок само!' людини та джерело блага в сусшльствЬ» [6, 31-32; 1, с. 118]. У свою чергу, Тома Аквтський розрiзняе два види суспшьних об'еднань: в державi та Церквг На його думку, влада короля над шдданими за сво'м змютом мае божественний характер. Водночас це не стосуеться ii здобуття i користування, якi можуть виявитись противними волi Божiй. Первинним джерелом людсько!' влади, яка надасться однiй або кшьком
особам, е оргашзована спшьшсть людей, громадянське суспiльство. Не випадково влада короля не безмежна, вона лiмiтована ддачими законами, що сприяють досягненню спiльного блага. Мислитель також вщзначае, що правителi, побоюючись тяжких для себе наслiдкiв, змушеш рахуватися з волею народу [9, с. 212-213]. Таким чином, можна дшти висновку, що релтйне св^осприйняття вiдiграло неабияку роль в становленш ще! громадянського суспiльства. Переставши пов'язувати свою душу з тшом, середньовiчна людина з'еднала li з пошуком Абсолюту як принципу розумностi та справедливост в
\\ /J
реальному свiтi. З появою iндивiдуальноi самосвiдомостi виник зв'язок «Я -Абсолют». Як наслщок, усвiдомивши свою «самють», людина залишилася наодинцi з собою, що дало 1й свободу самовизначення. Отже, страх «вшьноИ» людини та вщповщальшсть за вибiр свого шляху спонукали до пошуку нових сустльних вiдносин, якi були б засноват на рiвностi, справедливостi та вшьному об'еднаннi [15, с. 35].
Видатним представником епохи Вщродження, у поглядах якого ч^ко простежуеться концепт громадянського суспiльства, був Шкколо Макiавеллi. На думку вченого, вищим втiленням людського духу е держава, а служшня 1й -метою, змютом i щастям життя. Водночас Макiавеллi зауважуе, що государ, який мае можливють i право керувати шдданими за допомогою страху i насилля, не буде цим зловживати, аби не викликати 1х ненависть. У пращ «Мiркування про першу декаду Тга Лiвiя» мислитель пише про прагнення держави падрвати будь-яку дiяльнiсть суспiльства, щоб самш пiднестися. Як бачимо, тут присутня диференщащя держави i громадянського суспiльства, яка прослiдковуеться також у мiркуваннях про спiввiдношення пол^ики i моральностi. Зокрема, Макiавеллi стверджуе, що полггична влада i полггична дiяльнiсть аморальнi, оскiльки аморальною е сама природа полггичних вiдносин [9, с. 213].
У XVII ст. фшософсько-правове обгрунтування iдеi громадянського суспшьства вiднаходимо у Т. Гоббса. Зокрема, в працях «Про громадянина» та «Левiафан» фiлософ осмислюе людину як природну i громадянську iстоту, яка
мае власш штереси i шукае можливост для 1хнього здiйснення через встановлення громадянського способу життя або ж держави. З огляду на виразно окреслений шдивщуашзм вчення Гоббса визнано найбiльш революцшною теорiею його столiття [14, с. 417]. 1де! Гоббса отримали розвиток у вченш Дж. Локка. Так, на думку мислителя: «Об'еднаш в едине цше спiльним встановленим законом i судовими установами <...> перебувають у громадянському суспiльствi; але ri, хто не мае такого спшьного судилища <...>, перебувають у природному сташ, при якому кожний <...> сам е суддею i
|\ X/ I]
катом...» [4, с. 5-6]. Також вщзначимо, що Локк був першим фшософом, який взяв участь у написанш конституцп для твшчноамериканських штатiв, схвалено! зборами народних представниюв [6, с. 98].
В епоху Просвггництва вагомий внесок у подальшу розробку концептуальних основ громадянського суспшьства здiйснив Ш. Л. Монтеск'е. Зокрема, мислитель диференщював закони громадянськ та державнi, де першi регламентують вiдносини, притаманнi громадянському суспiльству (власност^ мiж добровiльними об'еднаннями тощо), а друп - полiтичнi права i свободи. Вiдповiдно, громадянське суспiльство з його законами було визнане найважлившою гаран^ею вiд свавiлля i диктатури правшеив [9, с. 214]. Ж.-Ж. Руссо у працi «Про суспшьний договiр» диференцiював поняття «the political or civil society» («полггичне чи громадянське суспшьство») на полггичне («political society») та громадянське («civil society»). Перше, на його думку, формують шддаш («citoyen»), друге складаеться iз громадян («bourgeois») [13, с. 153-284]. На основi такого подшу було визначено структуру прав людини. Не випадково пращ Ж.-Ж. Руссо стали основою першо! французько! Декларацп прав людини i громадянина 1789 р., що засвщчуе 1х практичну реалiзацiю [3, с. 15-16].
Тема громадянського суспшьства, протиставленого держав^ постае ключовою у вщомому памфлетi Т. Пейна «Права людини». Зокрема, автор вважае, що природш права (на щастя, свободу совют та слова) властивi людинi вщ природи, громадянськi ж вона отримуе в процес переходу вiд
родоплемшного суспшьства до держави внаслщок передавання частини природних прав до «загального фонду» [11, с. 204-205].
Наприкшщ XVIII - початку XIX ст. нова концепщя громадянського суспшьства була створена I. Кантом та Г.-В.-Ф. Гегелем. Зокрема, I. Кант стверджував, що люди об'еднуються з метою узгодження вол^ i саме в цш якост можуть вважатися громадянами (cives). При цьому ознаками громадянства мислитель визначив свободу, рiвнiсть з шшими та самостшшсть як громадянина. Також у поглядах Канта простежуеться подiл громадян на
\\ J
активних i пасивних. На його думку, «лише здатнють голосувати визначае стан громадянина, ця здатнють передбачае самостшшсть тих, хто прагне бути не просто часткою спшьноти, але й ïï членами, тобто дiяти згщно з власним уподобанням i волею разом з шшими» [12].
Г.-В.-Ф. Гегель вщзначив складнють громадянського суспшьства, видшив
притамашп йому суперечностi й, в певному сенш, став провiсником концепци
""V^vk i Ir&jffi/fy \
плюралiзму. Так, для означення громадянського суспшьства фшософ
використав термш buergerliche Gesselshaft - «бюргерське» (мiщанське)
суспiльство, змiст якого шзшше був зведений марксистами до буржуазного
суспшьства у класовому розумшш Мислитель також наголошував, що
головними складниками громадянського суспшьства е система потреб, система
правових установ, за допомогою яких здшснюеться судочинство, полщя та
корпораци. Що стосуеться члешв громадянського суспшьства, то вони
юридично рiвнi, проте не рiвнi за природою, сощальними взаеминами,
Вт § M Ш 1и ft i и m » %
настроями тощо. Водночас фiлософ розмежовував громадське суспшьство та державу («в громадянському суспiльствi пануе економiчний закон, в державi -етичний») та розглядав ïx як окремi iнститути [Там само]. Отже, громадянське суспiльство за Гегелем - це опосередкована працею система потреб, заснована на пануванш приватноï власност i загальнiй формальнiй рiвностi людей, якi завдяки ним та взаемозв'язкам з шшими людьми збер^ають свою гщнють та вибудовують смисложитв орiентири, заснованi на абсолютних щнностях [5, с. 10].
У свою чергу Алексю де Токвшь започаткував новий концептуальний шдхщ до трактування громадянського суспшьства - соцiокультурний. Основну увагу мислитель закцентував на мережi громадських асощацш, зайнятих вирiшенням повсякденних «малих» справ. Саме такi органiзацii, за думкою вченого, формують «мiсцевi i особистi свободи», створюють необхiдне для демократи активне соцiальне поле, поширюють дух солiдаризму, терпимостi та коопераци, а також пильно слiдкують за владою. Така штерпретащя видаеться
найбшьш вдалою при розглядi громадянського суспшьства як «стратеги
\\ у //
переходу» до демократii в посткомунiстичних суспiльствах, тому що зосереджуе увагу не стшьки на негативних функщях громадянського суспiльства (до прикладу, слугувати противагою влад^, скiльки на позитивних - створювати громадянську культуру, формувати сприятливе для демократи соцiальне середовище тощо [12].
У середиш Х1Х ст. виникла марксистська сощолопчна доктрина
*»« j^v^O^U i _ ^/СмвО'/^ Si \
громадянського суспiльства з ii вимогою лшвщаци приватно: власностi для
усунення самого тдгрунтя соцiального питання й твердженням, що всесв^ньо-
iсторична перебудова супроводжуватиметься вщмиранням держави, а
громадянське суспiльство буде перетворено на глобальну систему.
З 1970 р. щея громадянського суспiльства набула нового розвитку. Зокрема, В. Гавел, Тесарж та iншi громадськ активiсти пiдписали вщому «Хартiю 77», за яко1 основою утворення громадських оргашзацш було проголошено «життя за правдою» [5, с. 10]. З позици фiлософii права можемо говорити про те, що тд таким гаслом розумiеться життя згiдно суспiльних щнностей та чеснот, справедливостi, що у свою чергу включае в себе i сучасне громадянське суспiльство.
Джон Кш, Роберт Патнем, Джеффрi Александер, Ернест Андре Геллнер та iншi також намагалися вiднайти пояснення тим змшам, якi вiдбуваються в наш час в шститутах i функщях громадянського суспшьства. Зокрема, Дж. Кш розглядав «громадянське суспшьство» як щеально-типову категорiю, що описуе та унаочнюе складний i рухомий комплекс захищених законом недержавних iнституцiй, як1
здебшьшого е ненасильницькими, самооргашзованими, саморегульованими, знаходяться у постшному зв'язку одш з одними та з державними iнституцiями, що звужують та водночас уможливлюють 1хню дiяльнiсть [7, с. 15]. Р. Патнем у rami «Як примусити демократш працювати?» проаналiзував сучаснi та юторичш вiдмiнностi iталiйських регiонiв з точки зору розвиненосл цивiльних громад та функцюнування демократичних iнститутiв. Розглядаючи цившьну громаду як культурно визначений осередок сощального життя, в якому оргашчно поеднано культуру та структуру, вчений зумiв переконливо показати, що единим чинником,
\\ \ II
який мав значний i постiйний вплив на успiх демократичного правлiння в Ггалй, була iсторична традицiя громадських орiентацiй та поведiнки [8, с. 14]. Серед сучасних теорiй громадянського суспiльства особливе мiсце посiдае концепщя лiдера неофункцiоналiзму, американського вченого Дж. Александера, в якш
громадянське суспшьство визнаеться сферою «ушверсалiзованоl сощально!
солщарносп», що мае iнтереси, вiдмiннi i вiд iнтересiв держави, i вщ iнтересiв
/' \\ i //СмО'/Ц \
неполiтичних сфер. Водночас зауважуеться, що громадянське суспшьство, як
певний сощальний вимiр, приймае на себе деяк зобов'язання, а тому одночасно
виражае колективну солiдарнiсть та шдивщуальний волюнтаризм [15, с. 63]. Як
сукупнють неурядових iнститутiв, достатньо сильних, аби слугувати противагою
держав^ i, не заважаючи 1й, виконувати роль арбпра мiж групами приватних
iнтересiв громадянське суспiльство розглядае Е. Геллнер [Там само, с. 64].
Отже, здшснивши аналiз теоретичних основ громадянського суспшьства в ютори фшософсько-правового дискурсу, можемо стверджувати, що, попри розбiжностi iдеологiчних, полггичних та власне гносеологiчних установок, у рiзнi перiоди його концепт включав свободу, рiвнiсть, справедливiсть, суспiльнi щнносл та чесноти. Також зауважимо, що i сьогоднi громадянське суспiльство залишаеться в центрi наукових дискусiй, виступае гарантом поступального цивiлiзацiйного розвитку i потребуе належного правового забезпечення.
Список використаних джерел:
1. Августин Св. Сповщь / Св. Августин. - К. : Основи, 1996. - 319 с.
2. Ар1стотель. Полггика / Арютотель. - К. : Основи, 2000. - 239 с.
3. Драч М. I. Становлення громадянського суспшьства на пострадянському
сощокультурному простор! (украшський вим1р) : дис. ... канд. фшос. наук : 09.00.03 / М. I. Драч. - К., 2006. - 183 с.
4. Задоянчук О. I. Громадянське суспшьство / О. I. Задоянчук. - К. : Знання, 1999. - 18 с.
5. Карась А. Громадянське суспшьство i Украша: пошук дискурсивного контексту свободи й автентичност / А. Карась // Зб. наук. праць, пвдгот. за досл. прогр. каф. фшософп «Громадянське суспшьство як здшснення свободи». - Льв1в, 2006. - Вип. 3. - С. 5-33.
6. Карась А. Ф. Фшософ1я громадянського суспшьства в класичних теор1ях i некласичних штерпретащях : [моногр.] / А. Ф. Карась. - К. ; Льв1в : ЛНУ 1м. I. Франка, 2003. - 520 с.
7. К1н Дж. Громадянське суспшьство: стар1 образи, нове бачення / Дж. Кш. - К. : К.1.С. ; Аналт-дослвдн. центр, 2000. - 191 с.
8. Колодт А. 1сторична еволющя громадянського суспшьства та уявлень про нього (формування вдеалу) / А. Колодш // Незалежний культуролопчний часопис. - 2001. - № 21. -С. 6-33.
9. Малинка Ю. Г. Розвиток громадянського суспшьства як фшософсько! концепци в ютори сустльно-полЬично! думки / Ю. Г. Малинка // Гуманггарний вюник ЗД1А. - 2011. -№ 47. - С. 210-218.
10. Пашков А. С. Вчення про громадянське суспшьство в фшософи права Гегеля : автореф. дис. .канд. фшос. Наук : спец. 09.00.05 / А. С.Пашков. - К., 2007. - 19 с.
11. Пейн Т. Права человека / Т. Пейн / Избр. соч. - М. : АН СССР, 1959. - С. 176-246.
12. Руденко М. Еволющя теоретичних концепцш громадянського суспшьства в свгтовш та украшськш полгтичнш думщ [Електронний ресурс] / М. Руденко. - Режим доступу : http://lib.chdu.edu.ua/pdf/pidruchnuku/21/43.pdf.
13. Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре, или Принципы политического права / Ж.-Ж. Руссо // Трактаты. - М. : Наука, 1969. - С. 151-256.
14. Себайн Д. Г. 1стор1я полгтично'! думки / Д. Г. Себайн, Т. Л. Торсон. - К. : Основи, 1997. - 838 с.
15. Узун Ю. В. Концепт «громадянське суспшьство» в юторп та теорп полЬично! думки : дис. ... канд. полт наук : 23.00.01 / Ю. В. Узун. - Одеса, 2002. - 206 с.
16. Чувардинський О. 1сторична рефлекая поняття «громадянське суспшьство» та його фшософська еволющя / О. Чувардинський // Полгтичний менеджмент. - 2006. - № 3. - С. 69-75.
Хмара М. А. Философско-правовое обоснование концептуальных основ гражданского общества сквозь призму эпох.
Проанализированы концептуальные основы гражданского общества в истории философско-правового дискурса. Обосновано положение о том, что инвариантным содержанием концепта гражданского общества оставались идеи свободы, равенства, справедливости, общественные ценности и нравственность. Также подчеркивается, что современное гражданское общество выступает гарантом демократизации и требует надлежащего правового обеспечения.
Ключевые слова: гражданское общество, свобода, равенство, справедливость, общественные ценности и нравственность, философия права.
Hmara M. V. Philosophical and legal justification of the civil society conceptual foundations through the prism of epochs.
This article is devoted to the analysis of the conceptual foundations of civil society through the prism of epochs in philosophical and legal aspects. Position is reasonable that the еvolved concept of civil society still includes the freedom, equality, justice, social values and virtues. Meanwhile, today civil society is as the guarantor of democracy and requires proper legal support.
Key words: civil society, liberty, equality, justice, social values and virtues, philosophy of
law.
Розширена анотащя статт Хмари Мiли Васил1вни на тему: «Фшософсько-правове обгрунтування концептуальних основ громадянського суспiльства Kpi3b
призму епох»
Hmara M. V., Candidate of Law, Associate Professor, Head of Department of The Higher Educational Establishment of private form of property "International University of Economics & Humanities named after academician Stepan Demianchuk»
An extended abstract of a paper on the subject of: «Philosophical and legal justification of the civil society conceptual foundations
through the prism of epochs»
Problem setting. The origins of the civil society idea reach the antiquity, but its single concept still doesn't exist. However, its value for progressive development of civilization is stressed.
Recent research and publications analysis. Works of the such scientists are devoted to the problem of civil society as J. Alexander, E. Gellner, K. John, N. Rosenblum, O.G. Danilyan, M.L. Zainchkovskiy, A.F. Karas', A.M. Kolodiy, A.F. Kolodiy, P.M. Rabinovich, O.G. Chuvardynskiy, G.P. Shchedrova and others. However, its genesis still is not enough explored from the position of the philosophy of law.
Paper objective - analysis of the civil society concept evolution in the philosophical and legal aspects.
Paper main body. In the period of antiquity the idea of civil society was formulated by Plato, according to which only the ideal State corresponds to the person needs. Aristotle sayd that the best social and political order was a politia and offered a image of the citizen as a person who combines dominion and freedom. In the Middle Ages the problem was analyzed by St. Augustine and Thomas Aquinas. In the Renaissance the differentiation of the State and civil society was substantiated by
Machiavelli. In the XVII century philosophical and legal analysis of the issue was made by Hobbes, who argued that a person was looking for opportunities to satisfy their interests by establishing a civil way of life or a State. According to John Locke, "those who combined with law and judicial institutions <...> are in the civil society," which is the opposite of the natural State.
In the Age of Enlightenment the problem was analyzed by Sh.L. Montesquieu, Jean-Jacques Rousseau, Thomas Paine and others. In particular, according to Montesquieu, civil society is an essential safeguard against tyranny and dictatorship rulers. The contrast between civil society and the State was accented by T. Payne.
In the end XVIII - the beginning XIX century I. Kant argued that people came together to harmonize liberty and can be considered as citizens (cives). G.W.F. Hegel emphasized formal equality of people. A. de Tocqueville studied the civic associations that promoted the spirit of solidarity, tolerance, cooperation and monitoring the government. According to the concept of Marxism, world-historical alteration will be accompanied by the withering the State away, and civil society becomes a global system.
In the twentieth century J. Keane considered "civil society" as protected by law non-violent, self-organized, non-State institutions connected with each other and with the State, which narrows and at the same time makes possible their activities. Robert Putnam argued that the only reason for the success of democratic governance was a tradition of public preferences and behavior. J. Alexander believed that civil society was the sphere of "universalized social solidarity." Civil society was considered by E. Gellner as a collection of non-governmental institutions that act against the State.
Conclusions of the research. Analysis of the evolution of the civil society concept argues that in the different historical periods it includes freedom, equality, justice, social values and virtues. Today it stands at the center of scientific debate, it is a guarantor of the progressive civilization development and needs proper legal support.
