CC BY
10УДК 821.112.2-31.08
Н. В. Жила (Мелггопаль)
к.ф.н., ст. викладач кaфeдpи нiмeцькoï фiлoлoгiï та мeтoдики викладання нiмeцькoï мoви Meлiтoпoльaькoro дepжaвнoгo пeяaroriчнoro j^epame^ ivi. Б. Xмeльницькoro
Фiлoсoфськe пщГрунтя хyдoжньoгo свiтy Е. Штрiттматтeра
Для вивтення твopчoстi митця вaжливe знaчeння мае дoслiджeння йoгo свiтoглядниx шзицш, аджг цeй складний i бaгaгoстyпeнeвий пpoцeс нepoзpив-нo пoв'язaний iз визнaчeнням сшцифши твopчoгo мeгoдy митця. Ю. Meйep твepдo пepeкoнaний: „За фopмoю мистeцькoгo твopy пpиxoвaнi pœrn свггогля-дУ. Kpiзь кэжний твip митця пpoсвiчye йoгo тлyмaчeння свпу" [13, с. 61].
Суттевим фaкгopoм впливу на стaнoвлeння твopчoгo мeтoдy, як вва-жае Ю. Бopeв, е сaмe свiтoгляд митця [7].
^и-гики (Г. Aгaльцeв, К. Вepнep, Г. Гaспap, В. Kpiгep, Г. Лoшaкoвa, X. П-лaвiyс, Л. Сишнян та iн.) вжe давю пoмiтили фiлoсoфськy зaбapвлeнiсть щю-зи Е. Штpiттмaттepa, aлe пoгляди митця щoдo людини i свiтy, мистeцгвa i гвop-чoстi нe дoслiджsнi систeмнo. Aнaлiз щoдeнникiв Е. Шгpiттмaттepa „Пpaвдивi iCTopii' всякэш poт(д)y" (1982) [21], „Стан нeвизнaчeнoстi" (1990) [18], збipки aфopизмiв „Caмoпiдбaдьopeння" (1982) [19] та бю^афи митця „Epвiн Штpiттмaттep. Гpa життя" (2000) [12], написаш1' видовом aвтopa Г. Дpoммe-poм, дoпoмoжyть з'ясувати фiлoсoфськo-eстeтичнy кoнцeпцiю пpoзaïкa.
Г.-Г. raAaHep, oбгpyнтoвyючи зв'язoк ф^^фи i лiтepaтypи, вiдзнaчae, щo „ф^^фи пpитaмaннi oзнaки, як1 xapaктepизyють мистeцтвo зaгaлoм: eфeкг нeдoсяжнoï дaлeчi й здаттсть пoшиpювaти свoю дю на дaлeK вiдстaнi, а тaкoж абшлютна тeпepiшнiсть" [3, с. 144].
Aбстpaкгнiсть oкpeслeнoï пpoблeмaтики, зауважуе з ^oro пpивoдy А. Hямцy, дoлaeться в xyдoжньoмy твopi yвaгoю дo вивчeння „гapмoнiï i пpoтиpiч" [9, с. 4]. A^e, як зазначае нayкoвeць, так yтвepджyeться „я" oœ-бистосп, щo пpoтистoïть диктату „ми", який панував у сyспiльствi г^ива-лий час [9].
Фiлoсoфiчнiсть визнаеться oднieю з oснoвниx тpaдицiй i спeцифiчниx oзнaк лiтepaгypи Hiмeччини [11]. Як слушш зауважують лiтepaтypoзнaвцi Л. Дудова, H. Mиxaльськa, В. Тpикoв, О. Cypora та iншi, значний вплив на нiмeцькy лiтepaтypy спpaвилa фiлoсoфiя (Ф. Hiцшe, M. Xaйдггep, A. Шo-пeнгayep) i псиxoлoгiя (З. Фpeйд, К. Юнг), щo зyмoвилo скeптичнe стaвлeн-ня митцiв дo „мoжливoстeй paцioнaльнoгo oсягнeння фeнoмeнy пpиpoди, який називаеться „людина" [5, с. 178].
© Жила H. В.
1973-1980-т1 роки у жит й творчосп Е. Штрiттматтера позначенi схиль-шстю до фiлософствування, особливо з приводу власного вшу та юнуван-ня людини i речей [14]. Роздуми автора сповненi мудростi та ттркова-ност!
Е. Штрiттматтер захоплювався теорieю атомiзму, характеристику яко-го знаходимо у його збiрцi афоризмiв „Самотдбадьорення". Отже, поход-ження всього живого е для письменника „визначеним розташуванням клiтин" [19, с. 99]. Таке пояснения життя для Е. Штритматтера - один iз шляхов пошуку гармони iснуючого, спорiдиеностi людини з уйм живим на планета Як зазначае проза1к, ще з прадавшх часiв для мiстикiв очевидною була едтсть всiх живих iстот [19, с. 19], що тепер доводить наука. Але Е. Ш-тритматтер нащляе процес механiстичного утворення свиу духовним жит-тям. Автор заперечуе виключнiсть наукового пояснення життя, згадуючи хiмiкiв з 1х вченням про молекулярну будову органiзмiв: „життя е дещо бiльшим за хiмiчний процес" [19, с. 91].
Тяжшня Е. Штритматтера до пiзнаиия засад людського буття набувае рис одухотворення, що вщображае своерiднiсть романтичного спряму-вання фшософсько1 думки часу. Е. Штритматтер постiйно замислюеться i над тим, хто вiн як жива ^ота й особистiсть, задля чого вш е у цьому свiтi. Письменник начебто проходить у сво1х думках весь процес виникнення, розвитку i смертi людини. (Це прагнення певною мiрою корелюе iз фшо-софською щеею А. Шопенгауера, яку вш надав до художнього арсеналу модершспв i яка зблизила модернiзм iз романтизмом, - про надлюдсьш здабносп митця проникати в сутнiсть буття [4]).
Письменник звертаеться до чайв зародження цившзацл, коли еднання з навколиштм свiтом, розмова з речами були „справою кожного". Вдивля-тися в реч^ „поки вони не почнуть говорити" [19, с. 7], - цей лейтмотив неодноразово повторюеться впродовж всього „Самопiдбадьорения". Таке ввдчуття едностi людини i природи, на думку Е. Штритматтера, яскраво виявляеться в перюд раннього дитинства i в лiтньому вiцi, коли „поборено пихапсть" [19, с. 92], що вщдшяе людину вiд свiту природи (до реч^ вiдчугтя едиостi людини i природи, за словами В. Дiановоl [4], вiдновлено в перюд модертзму).
Великий вплив на ставлення письменника до природи i людини справив заклик Р. Емерсона „узгодити життя людей iз природою" [12, с. 45], що стало одним iз провщних свиоглядних принцитв письменника i виявилося в його творчосп [12]. 1м'я фiлософа Р. Емерсона та цитати з його праць часто зус^чаються у шзнш прозi митця: трилогп „Крамниця" (найбшьше у И третiй частинi), цикл оповвдань „Перед метаморфозою" та збiрцi мало! прози ,Дсторп без батьювщини". Г. Дроммер щдтверджуе захоплення Е. Ш-трiттматтера фiлософiею Р. Емерсона [12].
Отже, наслщуючи принципи Р. Емерсона, зв'язок людини iз природою Е. Штритматтер мотивуе тим, що людина „вийшла" iз лона природи - лгав i води, тобто сам свгт спричинив И появу. Витоки життя людини, пов'язанi з лiсом, тдтверджують, на думку митця, i предмети повсякденного вжитку: „Батько стовпа, трубки, гардеробних гачшв, морських кораблiв та шших речей - стовбур дерева" [19, с. 88]. Таю сентенцл сввдчать про сприйняття Е. Штритматтером людини як неввд'емно! частки природи, а не протистав-лення !й.
Письменник нерiдко порiвнюe людину з рослиною, надме природу власною душею, осiбним життям (наприклад, зухвала „поведшка" клена нагадуе митцю ж1нку в одному з оповщань циклу мало! прози „Перед метаморфозою" [20, с. 38], дуби з романно! трилоги „Крамниця 1-Ш" зобра-жуються як учасники родинно-побутових подiй твору, як повноправш мешканцi села [15-17] тощо).
Спираючись на емерсонiвську фшософш, Е. Штрiттматтер не вирiз-няе людину серед природи й мае тверде переконання щодо переходу людини тд час смертi „в iншу форму, дещо розпливчату i неiндивiдуалiзовану" [21, с. 114]. Тобто тут дае, на думку митця, нерозривний зв'язок (вiчне юну-вання) людини i природи, який не зникае, а лише видозмiнюеться з часом (тсля смерт людина переходить „туди, де людськ1 критери бшьше не мають сили" [21, с. 185]).
Роздуми про смерть мають важливе значення для Е. Штритматтера, як i мiркування про життя. Смерть е одним iз лейтмотивiв трилоги „Крамниця 1-Ш" (песимiстичним настроем вщизняеться серед iнших персонаж1в Вуло Катн, котрий захоплювався iдеями Ф. Нщше i А. Шопенгауера; автор-опо-ввдач ввдчувае „запах смерп" [17, с. 466] тощо) та циклу коротко! прози „Перед метаморфозою" (автор-оповвдач протягом вйе! книги розмiрковуе про смерть). Згiдно з фiлософiею Ф. Нiцше, те, що людина знае свою долю (жива ютота смертна), е надбанням 11 розуму i ускладнюе життя. Хоча, з шшого боку, вiдповiдно до вчення фiлософа, розум компенсуе фiзичну слабшсть людини, життедiяльнiсть яко! ввдбуваеться в бюлопчнш i духовнiй сферах, де друга е похвдною вiд першо! [6].
„Дух даеться людинi, в першу чергу, як знаряддя для пристосування i виживання виду в процеа еволющ!" [8, с. 223], - писав Ф. Нщше. Дещо ствзвучним даному твердженню е висловлене Е. Штритматтером в афо-ристичнш формi переконання в необхщносл духовно визначитись, що до-помагае людиш „орiентуватись у рiзноманiттi речей i подiй" [19, с. 114]. Кожна людина заслуговуе на певне мюце в життi, i воно повинно бути чимось бшьшим, анiж „простим заповненням порожнечi" [19, с. 13], що вже залежить ввд само! людини. Звщси сутнiсть свободи - у самовизначе-носп, переконаний Е. Штритматтер [19, с. 13].
Митець визнае, щo вiн „втрачае нерщю в пoвсякденнi <...> неспрoс-товт дyxoвнi заюни" [19, с. 115], як i южна людина. Один iз тaкиx зaкoнiв для E. Штрптматтера стосуеться yвaжнoгo ставлення дo речей: ,Чим бiльш yвaжнo я сшстертаю за речами, тим бшьше виникае пoяснень причинниx зв'язюв" [19, с. 90]. Письменник дуже ретелью вимaльoвye шбугсга речi в свoïй пiзнiй прoзi: рoмaнax трилoгiï „Крамниця I-III" та мaлiй прoзi циклу „Перед метaмoрфoзoю" i збiрцi , Догори без бaтькiвщини", де рiч стае клю-чoвoю в xaрaктеристицi першнаж^в i свiгy зaгaлoм.
Не зупиняли твoрчий пoшyк E. Шгрiгтмaгтерa навиъ xвoрoби (яскра-вим приклaдoм е aвтoбioгрaфiчний рoмaн „Крамниця III", юли aвтoр-oпo-вiдaч знaxoдився у важюму стaнi xвoрoби). Перебуваючи у лтарняшму лiжкy, вiн не завжди м^ писати, зате пoстiйнo рoзмiркoвyвaв. Завдяки таким не бажаним для будь-яю1' людини oбстaвинaм у письменника виникае oсoбливo уважне ставлення дo житгя, сенсу бутгя, себе сaмoгo. „Iз прiрви xвoрoби пiзнaю щастя мoгo пoвсякдення" [21, с. 22], - писав митець. Ме-жoвi сигyaцiï житгя i смертi, сили й безсилля, oптимiзмy i рoзпaчy, щo знайшли вiдбитoк у шзнш прoзi, акценгують питання не тшьки прo земне житгя, а й i^o те, щo буде тсля смертi [20].
Iдеï прo те, щo цивiлiзaцiя прoдyкye xaoс i руйнащю прoстежyeться, на думку В. Дiaнoвoï, ввд А. Бергсoнa, М. Вебера i Х. Ортеги-ьГассета дo кiнця ХХ стoлiтгя. За слoвaми рoсiйськoгo теoретикa експресioнiзмy Т. Василь-чикoвoï, митець як медiyм чyгливo реагуе на присyтнiсть у свт сил „дест-рyктивнoгo пoрядкy" [2, с. S3] i передржае завтрашнш день як „цaрствo пoрoжнечi й рoзпaдy житгeвиx фoрм" [2, с. S3]. (Тему знищення прирoди i вадшвадш тему зaгрoзи людству шрушували у нiмецькiй лiтерaгyрi ХХ столптя Г. Кунерт, В. Кiрстен, Р. Пирас, В. Хiльбiг, У Кльбе та iн.)
Рoзмiркoвyючи прo житгя людини на планет!, E. Штритматтер вважае (як й експресюшсти), щo „вoнa (людина. - Ж. Н.) через свoю зaрoзyмiлiсть втручаеться у функци Землi й заважае ïï рoзвиткy" [1S, с. 12]. Письменник переюнаний у неминyчoстi рoзплaти людини за свoe ставлення дo заюшв прирoди та Всесвiгy: „Однoгo дня швернеться це мудре чyдoвиськo i рoз-чавить свoïx людськиx паразипв" [1S, с. 12] („чyдoвиськoм" називав Землю i Ф. Hiцше [S]). У цда слoвax митця звучить зневiрa в напрямку рyxy сучас-нoгo прoгресy в сyспiльствi, щo знaйшлo вiдбитoк у трилoгiï „Крамниця" та малш прoзi письменника. Пoрятyнoк мoжливий, на думку E. Штрптматтера, тшьки у сферi нaдсвiдoмoгo. Митець нaroлoшyвaв на тoмy, щo „дiйснa вoля - спiвзвyчнiсть rnmnx нaмiрiв невiдoмим силам" [1S, с. 12].
У рoздyмax E. Штрптматтера щoдo лкдськл цивiлiзaцiï виявилися риси шго дoби: трaгiчнiсть, неминушсть негaтивниx нaслiдкiв прoгресy Рoзмiркoвyючи над ушэвами житгя, як1 людина нiби вдoскoнaлюe, а пo сyтi ускладнюе, митець запитуе: „Щo з нею (людигою) грaпилoсь, куди вoнa пoспiшae?" [19, с. 30].
Звертаючись до прадавшх часiв, письменник вщзначае змiни в суспiльствi, зокрема, 11, як1 ганебно впливають на життя планети: „У нашiй цившзаци ми знишуемо, здаеться менi, можливiсть жити на ЗемлГ [19, с. 41]. Далi Е. Штрiттматтер припускае, що, займаючись вивченням стратосфе-ри, люди готують для себе вiкно для втечi („у випадку потреби мати змогу полишити Землю" [19, с. 41]). Письменник звертае увагу сучаснишв на необхiднiсть спрямування наукового прогресу на покращення довколиш-нього середовища, на благополуччя людини i порятунок природи.
Однiею з причин можливоi катастрофи людства, на думку митця, е байдуж1сть науковцiв до застосування результатiв власних винаходiв. Е. Шгрiттмагтер пише про власну провину людства у сво!х нещастях i катастрофах. На його переконання, „пльки людина надiлена прокляттям i бла-гословенням" [19, с. 13], адже в природi, на його думку, чорта немае.
Е. Штрiттматтер стверджуе, що людина ввд свого походження не е злою чи жорстокою. Тобто письменник наслщуе один iз принципiв засновника сентименталiзму Ж.-Ж. Руссо про те, що природа е зразком доброти i благополуччя, критерiем вищо! цiнностi, природа у своему вшьному розвит-ку веде до повно! перемоги почутпв, а не розуму. Е. Штрiттматтер вважав що, у сташ вiйни (тема вшни досить повно розкриваеться автором у ро-маннiй трилогп „Крамниця") людина змiнюе сво! почуття на протилежш щодо ворогiв, забуваючи про 1х приналежнiсть до роду людського [4]. Ця роздвоенiсть людсько! натури залишаеться для письменника незбагнен-ною: „Що трапляеться тодi з нами?" [19, с. 63]. Схильтсть людини до заво-ювань, як пише Е. Штрптматтер, „наш войовничий дух" [200, с. 26], маючи у своему розпорядженш таку зброю, як атом, може призвести до фаталь-них наслщюв на зразок всепоглинаючо! сили вогню.
„Вбивство не на вшт" [19, с. 37] е, на думку Е. Штритматтера, проблема сучасного суспiльства. „За мирних обставин войовнича людина здiйснюе напад сама на себе" [8, с. 63], - писав Ф. Нщше. Е. Штрптматтер передршае можливють сприйняття людством такого „вбивства" як цiлком нормального явища, але при цьому зауважуе: „Ми не тi, що починають вбивство у станi раптового душевного стану" [19, с. 37]. На його думку, злочин стане по-мiркованою, заздалепдь спланованою дiею людини, хоча Ф. Нщше i назвав великими епохами т часи, коли люди наважаться визнати притаманне 1м зло „своею найкращою рисою" [8, с. 68]. Ця щея, ствзвучна „концепцл непро-тивлення злу насильством", стала однiею iз ключових у фшософи Л. Толстого i знайшла вiдгук серед мислителiв i митцiв ХХ столiття.
Як вважае М. Каган [10], одна з визначальних рис культури ХХ столитя - ностальгия за минулим. Минуле було потужним джерелом творчост1 Е. Ш-трiттматтера, особливо в прозi 1980-1990-х рокiв: трилогй „Крамниця", цим мало! прози „Перед метаморфозою" та збiрцi опов1дань „Iсторil без батьк-
iвщини". Згадуючи про сво1 колишнi переживания, „яш не повернеш" [20, с. 118], вш нiби „зазнае втрат" [20, с. 118]. Сум, за тим, що минуло, най-бшьше тривожить автора щд час хвороби. Вщчуття швидкоплинносп жит-тя поеднуеться iз життелюбнiстю письменника. Вiн наголошуе на тому, що життя не зашнчуеться зi смертю матери. Впевнешсть у нескiиченностi духовного юнування посилювало бажання Е. Штрiттмагтера бути в постшно-му творчому пошуку.
Письменник завжди покладався на себе, сво! сили i досвiд, був „тонером у вирi життя" [19, с. 30]. Впевнешсть у собi дозволяла йому не сумш-ватись в тому, що вш переживае i творить. Спиратись на когось, крiм влас-но! родини, видаеться йому неможливим, писати на чиесь замовлення, крiм власного, для нього було неприпустимо, бо тсда вiн почувався б, за його словами, „зачарованим" [19, с. 70].
„Ландшафт думок" - так Е. Штритматтер називае вже юнуючий колек-тивний досввд i несввдоме, яке було глибоко осмислене романтиками через фольклор, мiфологiю, природу. За словами митця, люди збирають „подiбнi думки про певт феномени i предмета": однi - ранiше, iншi - трохи пiзнiше. Можливiсть перетинатись, переконаний проза!к, мають не тшьки думки, а й люди в певних ситуащях [18].
„Споглядання життя" з вщстат часу мае переваги над не залежним ввд досввду спостереженням, вважае Е. Штрiттматтер, бо „з вiком iронiя стае м'яшшою аж до сумно-поблажливо! посмiшки". Письменник застертае тих, хто мае бажання користуватись чужим життевим надбанням: досвщ -не костюм i не може пасувати багатьом одразу. Митець нiби вдивляеться в себе, заглиблюеться у власнi ввдчуття, шукаючи первш буття, як зазначае французький теоретик модершзму А. Арто [1].
Е. Штрiтгмагтер був надзвичайно самокритичною людиною, що щдтвер-джують твори зi збiрок „Самощдбадьорення", „Стан невизначеност1", „Прав-дивi юторп всякого рот(д)у". Будь-яш риси, притаманнi людиш, письменник неначе „перевiряе" на власнiй персош, не уникаючи навiть негативних. Та-кий щдхвд дозволяе митцевi сприймати людину i свiт, духовне i матерiальне як едине цiле, що шдкоряеться закону взаемозв'язку i одному ритму [8].
Спираючись на досвщ романтиков, Е. Штрiттматтер поглиблюе розроб-лену ними теорiю iронil. „Нижньолужицьким невротиком", наприклад, називае себе автор-оповщач в автобiографiчнiй трилогл „Крамниця". Емо-цiйне та iронiчне ставлення до людей е характерною рисою творчого методу Е. Штритматтера. Вiн звертае увагу i на знаменитосп, i на звичайних людей, видшяючи посугнi риси 1хшх характ^в в описах зовнiшностi i пове-дiнки. Так, у звичцi старого голландця завжди носити нацiональнi черевики (дерев'ят) Е. Штрiттматтер вбачае прагнення зберегти зв'язок iз батьш-вщиною, це - нiби „спогад" людини про свое походження.
Е. Штритматтер дуже високо ставив таку рису людського характеру, як терплячеть, вважаючи И однieю зi складових успiху. Тому думку про „не-стачу часу" вiн зараховуе до одше! „з найбiльш абсурдних думок у житп людства". Поспiх, невмшня чекати означають для нього просто „неправильно вести життя" [19, с. 22].
Е. Штрптматтер зiзнаeться, що днi його життя, сповнеш постiйного очiкування смертного часу, освилеш наснагою творчостi [19]. Письмен-ник надавав велико! уваги досввдченосп, муцросп, вмiнню вирiзняти в жит сути подii i думки. Митець писав: „Що повинно трапитись, трапиться за будь-яких обставин" [18, с. 30]. Вш намагався нiколи не втрачати сил мар-но. Помiрковане ставлення до щоденних результатiв працi (чи „маленьких перемог") веде до „велико! перемоги", впевнений письменник.
Е. Штритматтер переймався роздумами про Бога на ввдшну ввд худож-ньо! свщомосп доби, яка, з одного боку, грунтуеться на проголошеннi Ф. Нщше „смертi Бога", а з шшого - на атеiзмi соцреалiзму. Як зазначав письменник, „Бог старанно займався буттям у тишГ' [21, с. 59] i кликав людину „йти за ним непомiтно" [21, с. 59]. Голосу Бога Е. Штритматтер протиставляе голос „маленько! людини, який лине над кра!нами i частина-ми Землi" [21, с. 59]. У цих словах письменника звучить не осуд людству, а ще одна спроба привернути увагу до надмiрного бажання людини бути в цен^ iсторii, довести, що „маленька людина" на рiвнi з Богом стала господарем свиу. Тиша, спок1й - цi художнi концепти пов'язаш у свiдомостi Е. Штритматтера з Богом, вони визначали i спосiб його життя.
Письменник вважав, що значна частина юторш Бiблii „втiлюе висок1 почуття людини й дотепер, одягнувши !х у вщповвдт iсторичнi та суспiльнi реквiзити" [21, с. 127]. Митець прагнув ввднайти вищi духовнi закони людства, розкрити в усьому сущому глибинш смисли й причини. Вiн виходив iз надматерiального в поясненнi сутносп буття, природи й людини. За словами Е. Штритматтера, йому властиве „Ной - вiдчугтя", ввдкрите ним самим в собi пiд час страшно! негоди: „небо, що просвилшо, дало надш, що десь мае бути сонце" [21, с. 126]. „Ной - ввдчуття" можна вважати про-вiдною вдеею свiтогляду Е. Штрiттмагтера, навiть у скрутт моменти життя вiн знаходив у собi сили мрiяти про „сонце" [21, с. 126]. Одна iз геро!нь циклу мало! прози „Перед метаморфозою" Вiльхельмiнеле завжди шукае вiдповiдi на сво! питання в Бiблii. Але звертаеться вона до Священно! книги потайки вiд влади, а коли !! недозволена за тих чайв пристрасть до Бiблii стае вiдомою секретаревi райкому, геро!ня мусить розплатитись за це тим, що агiтуе сина й неветку вступити в партiю.
Письменник з iронiею порiвнюе тогочасну державу iз Богом, розумшчи, що на нього чекае „ввдплата презирством" з боку можновладщв за таке „богохульство": „ХХтба ти не бачиш, що це держава, яка милостиво тримае тебе в
жит?" [19, с. 78]. Так Е. Штритматтер сприймав тотальну силу правлячо! вер-хiвки й залежнiсть життя людини ввд суспiльно-полiтичних умов [19].
Е. Штритматтер доходить висновку, що iз розвитком цившзацл зрос-тае й честолюбство людини, бажання стати вщомою, „змусити заговорити про себе" [19, с. 31]. „Винахдника драбини не знае н1хто <...>, а винах1дни-ка пiдйомного гвинта, безумовно, знають" [19, с. 31]. Митець звертаеться до проблем техшчно! революцп, акцентуючи моральний бiк прогресу.
Письменник був далекий ввд честолюбства, не прагнув бути в центрi уваги, обравши для себе роль „порошинки". Саме так бачить вш себе увi снi - „невидимою порошинкою, що, потрапивши в сонячне промшня, свiтиться, а поза ним знову стае невидимою" [19, с. 47]. Невипадково письменник обирае персонажами свое! прози „маленьких людей", а образ ав-тора-оповвдача теж вплюе роздуми про „маленьку людину". Е. Штритматтер вважае найкращим тихе, неспiшне життя, „маленью кроки" [19, с. 46], найекономтшу „витрату власних сил, як1 дають можливють здолати гори" [19, с. 46]. Увага i визнання, на його думку, приходять до людей творчо! працi, як1 зберiгають власну шдивщуальшсть, стиль, новизну. Такою була позищя письменника, котрий щодня намагався „перестрибнути через власну тiнь", щоб не робити плапат iз самого себе [19, с. 50].
Як зазначав сам письменник, йому були „близькими погляди Лао-цзи (даосизм)" [18, с. 38]. У романнш трилоги „Крамниця" книга „Тао-те-к1нг" Лао-цзи для автора-оповщача стала, за його словами, „книгою-розрадою" [196, с. 453]. „Часом я дивлюсь на свгт з погляду Лао-цзи" [17, с. 453]. На думку митця, у трактатах китайського фiлософа мiстяться „вiдповiдi на ва запитання, з якими стикаеться жива людина у своему жит" [18, с. 38]. Вчен-ня Лао-цзи про дао, на думку Е. Штритматтера, втглюе роздуми про „¿изно-вид персонiфiкованого божества", що е „першопричиною всього буття, до яко! все повертаеться". 1снування вiчноl едино! основи будь-чого передба-чае життя людини у вщповщносп iз земним дао (прообрази, 1де!, даева сила). Щоденниковi записи Е. Штритматтера про Лао-цзи пояснюють формування свиотляду письменника, його намагання вiдшукати сенс у всьому сущо-му, простежити зв'язок iз усiм живим, вiра в безкiнечнiсть духовного юну-вання людини та И активну даяльшсть.
Г. Дроммер стверджуе, що Е. Штритматтер „довго i грунтовно вивчае китайця (Лао-цзи)" [12, с. 213]. Основою фшософп Лао-цзи е вдея „набли-ження до пiзнання першопричини свiту" [12, с. 213]. Як засввдчують що-денниковi записи письменника, основт принципи фшософп даосизму створили тдгрунтя для його фшософських роздумiв протягом усього життя, особливо в литому вiцi.
Щд час хвороби для Е. Штритматтера були актуальними питания про сенс буття i власне призначення. Iнодi йому здавалось, що вш „витрачае
себе як ,^здвяна ракета" [18, с. 54], даремно гаючи час, i тодi вiн ще з бшьшою силою працював: планував написати роман, збiрки мало! прози тощо [18, с. 55]. Шд час роботи над романом „Чудодш" вiн створив збiрку мало! прози „Солов'!ш игори".
Особливо важливим для Е. Штритматтера було питання про те, чи до-статньо використовуються днi для „накопичення досвiду", який, на переко-нання митця, е основним обов'язком людини. При цьому варто, на думку письменника, не втратити ввдчуття значущостi свого iснування на Землг Як сказав митець, „тиха вiбрацiя, яку створюють мо! дерев 'яш черевики на поверхнi Землi, не може бути втраченою". Життеву позицш письменника, як свiдчать записи iз його щоденник1в, визначае шлях до незалежносп вiд „мас", вiд „натовпу, який е земною кулею".
Збiрку афоризмiв „Самоп1дбадьорення" Е. Штрiттматтер розпочав iз зiзнання в тому, що сенс життя для нього - „йти за смислом свого життя" [19, с. 7]. Зак1нчуе ж вш книгу твердим переконанням в необхвдносп пошу-ку сили, яка „залишить" його тут [19, с. 122], тобто не дасть зникнути без-слiдно для нащадк1в. I цей пошук автор називае „найкращим" iз того, що вiн може „досягти шд час свого перебування тут" [19, с. 122]. Зввдси - серй-ознi роздуми митця щодо спiввiдношення життя i смерп, конечного i без-к1нечного. Сповнеш оптимiзму сентенцп письменника iнодi затьмарюе ввдчуття швидкоплинностi земного життя людини. Саме так, земного, бо Е. Штрптматтер вiрить у потойбiчне життя. Шсля смерт свого друга пись-менник iз сумом згадуе про часи, коли вони були разом, але водночас сподаваеться, що той „переходить до шшого юнування", „метафiзичнi знаки, сигнали". У третш частинi трилогп „Крамниця" автор-оповiдач „чуе" голос померлого дiдуся [17].
Роздуми Е. Штритматтера про буття, призначення, смерть людини та метафiзичне (потойбiччя людського життя i розуму) в Г! житп корелюють iз фiлософiею романтизму, у виток1в яко! стояв I. Кант. Шмецький фiлософ вважав, що ще! душi, свiту, Бога стимулюють пошук людиною безкшеч-носп. Особиспсть, на думку I. Канта, надшена високим розумом, ввдкрита безмежному (iдеям) i допущена до таемниць цього безмежного, як1 вона мае тзнати.
Е. Штрiттмагтер вiригь в юнування ,дншого" буття, але для нього воно залишаеться чимось невщомим: „Я звщти прийшов, а тут тшьки „прохздом" [19, с. 14]). Небуття письменник розумiе як зародження нового життя, що згодом переходить у первюний стан. На думку митця, бшьшють людей лякае те, що з ними буде шсля смерп, тому вони „вщдають перевагу жит-тю, повного тшесного болю" [19, с. 114]. Е. Штрптматтер також ввдчувае страх перед смертю, перед переходом свила до темряви" [19, с. 115], хоча вш i називае це „поверненням" [19, с. 115]. Реальне буття митець „гар-
но усвщомлюе", а те, що було до i пiсля iснування, йому не вiдомо, тому всю силу дослщника письменник спрямовуе на осягнення того, для чого вiн живе тепер. Осмисленню засад буття i переходу в iнший стан присвяче-на остання книга Е. Штритматтера „Перед метаморфозою", в як1й знайш-ли вiдбиток думки „перед смертю".
„Велика тиша всюди" [18, с. 121], - так митець уявляв „абсолют". Те, що письменниковi „легше думати i дивитись космiчно, <.. .> всесвiтньо", як вiн сам писав, сввдчить про його небажання втручатись у „полiтичний хаос" [18, с. 132] свиу, крани, про схильнють до фiлософських мiркувань.
Отже, шдбиваючи подсумки, можна стверджувати, що на формування свiтогляду Е. Штрiттматтера значною мiрою вплинули фiлософськi ще! i теори видатних мислителiв свiту: Ф. №цше, Р. Емерсона, Лао-цзи, А. Шо-пенгауера та iн.. На свистящ Е. Штрiттмагтера позначилися й романтичнi принципи: перевага духовного над матерiальним, пiзнання внутрiшнiх гли-бин людини, тяж1ння до колективного несвiдомого, iдея еднання людини й природи, сум за минулим тощо.
На фшософську концепц1ю Е. Штритматтера наклали ввдбиток й принципи експресюшзму: скептичне ставлення до техшчного прогресу, перед-чуття розпаду життевих штампiв, суб'eктивнiсть щодо форми в мистещга тощо.
У свiтоглядi письменника спiвiснуюгь, лсно переплiтаючись i взаемо-дiючи, риси романтизму, реалiзму i модернiзму (зокрема експресiонiзму), що визначае самобутшсть штрiттматтерiвського свiтобачення, спрямова-ного на духовне пiзнання людини i природи в широкому контекстi буття.
Перспективою ж подальшого дослвдження може стати визначення мiсця прози Е. Штритматтера в контекст сватово! лиератури ХХстолiття.
Список використано1 л1тератури
1. Арто А. Страдания ,4иЬЫ^'а" / А. Арто // Ямпольский М. Демон и лабиринт. (Диаграммы, диформации, мимесис). - М. : Новое литературное обозрение, 1996. - 430 с.
2. Васильчикова Т. Н. Теоретические основы немецкого литературного экспрессионизма / Т. Н. Васильчикова // Вестник Московского университета : сер. 9. Филология. - 2006. - №»2. - С. 76-85.
3. Гадамер Г. -Г. Герменевтика i поетика / Г. -Г. Гадамер // Вибр. твори. - К. : Юшверс, 2001. - 228 с.
4. Дианова В. М. Постмодернистская философия искусства : истоки и современность / В. М. Дианова. - СПб : Петрополис, 2000. - 240 с.
5. Дудова Л. В. Модернизм в зарубежной литературе : [учебн. по-соб. по курсу „История зарубежной литературы ХХ века", спец. 021700 -
филология] / Л. В. Дудова, Н. П. Михальская, В. П. Трыков. - [2-е изд., испр.].
- М. : Флинта : Наука, 2000. - 240 с.
6. Зарубежная литература второго тысячилетия. 1000-2000 : [учебн. пособие]. - М. : Высшая школа, 2001. - 335 с.
7. Методология анализа художественного произведения // АН СССР Ин-т мир. лит. им. М. Горького [Отв. ред. Ю. Б. Борев]. - М. : Наука, 1988. -348 с.
8. Нщше Ф. По той бж добра i зла. Генеалопя моралi [пер. з шм. А. Онишко] / Ф. Нщше. - Львiв : Лпопис, 2002. - 320 с.
9. Нямцу А. Е. Традиционные сюжеты, образы, мотивы : [статьи] / А. Е. Нямцу. - Черновцы : Рута, 2001. - 157 с.
10. Философия культуры. Становление и развитие [под ред. М. С. Кагана, Ю. В. Перова, В. В. Прозерского, Э. П. Юровской]. - СПб. : Издательство „Лань", 1998. - 448 с.
11. Фролов Г. А. Роман постмодернизма в Германии / Г. А. Фролов // Филологические науки. - 1999. - N°1. - С. 71-80.
12. Drommer G. Erwin Strittmatter. Des Lebens Spiel / Gьnter Drommer. -Berlin : Aufbau Taschenbuch Verlag, 2000. - 450 S.
13. Meier J. Durch jedes Kunstwerk schimmert Weltanschauung [Елект-ронний ресурс] / J. Meier. - Режим доступу до статп : http:// www. rosaluxemburgstiftung. de/cms/fileadmin/rls_uploads/pdfs/147. pdf
14. Strittmatter E. Damals auf der Farm und andere Geschichten / E. Strittmatter. - Leipzig, 1987. - 271 S.
15. Strittmatter E. Der Laden : [Roman ; in 3 B. - 1. В.] / E. Stittmatter. -Berlin : Aufbau-Verlag GmbH & Co. RG, 2009. - 555 S.
16. Strittmatter E. Der Laden : [Roman ; in 3 B. - 2. В.] / E. Stittmatter. -Berlin : Aufbau-Verlag GmbH & Co. RG, 2009. - 503 S.
17. Strittmatter E. Der Laden : [Roman ; in 3 B. - 3. В.] / E. Stittmatter. -Berlin : Aufbau-Verlag GmbH & Co. RG, 2009. - 477 S.
18. Strittmatter E. Die Lage in den Lьften : [Aus Tagete^ern] / E. Strittmatter. - Berlin ; Weimar : Aufbau-Verl., 1990. - 267 S.
19. Strittmatter E. Selbstermunterungen / E. Strittmatter. - Berlin ; Weimar: Aufbau-Verl., 1982. - 122 S.
20. Strittmatter E. Vor der Verwandlung. Aufzeichnungen / E. Strittmatter.
- Berlin : Aufbau-Verlag GmbH, 2002. - 173 S.
21. Strittmatter E. Wahre Geschichten aller Ard(t) : [Aus Tagete^ern]. -Berlin ; Weimar : Aufbau-Verl., 1983. - 212 S.
