CC BY
8Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 23 (62). № 2. 2010 г. С. 177-184.
УДК 349.6
ДО ПИТАННЯ ПРО М1ЖНАРОДНО-ПРАВОВ1 АСПЕКТИ РОЗУМ1ННЯ ЕКОЛОГ1ЧНИХ ПРАВ ЛЮДИНИ
Труба В. I.
Одеський нацюнальний утверситет м 1.1. Мечникова, Одеса, Украгна
У статт дослщжуються мiжнародно-правовi аспекти еколопчних прав людини. Ана^зуються основы етапи становлення та розвитку еколопчних прав людини в мiжнародному законодавств^ а також суверенне право держави на розробку та використання сво!х природних ресурЫв та И зобов'язання еколопчиого характеру, закрiпленi на мiжнародному рiвнi; реалiзацiя цього права держави в нацюна-льному законодавствi через закршлення широко! системи екологiчних прав та обов'язюв громадян.
Ключовi слова: еколопчш права людини, екологiчне законодавство, еколопчна безпека, приро-днi ресурси.
В юридичнш наущ еколопчш права людини пов'язують з конституцшним за-кршленням, шдкреслюючи таким чином важливють !х правового регулювання, на-самперед, нащональним законодавством. Так, Жевлаков С. Н. визначае !х як «особ-ливу р1зновиднють конституцшних прав людини» [1; 2], а Срофеев М. I. пов'язуе !х з приналежнютю до громадянства та визначае як «комплекс визначених Конститу-щею Укра!ни та шшими законодавчими актами прав громадян» [3]. Закршлення еколопчних прав громадян в нащональному законодавстга здшснюеться на вико-нання норм м1жнародного законодавства. У чинному м1жнародному законодавств1 проголошуються право на сприятливе навколишне середовище, на доступ до еколо-пчно! шформацп, участь громадськост у прийнятт ршень, що стосуються навко-лишнього природного середовища та шше, але еколопчш права людини, як само-стшна правова категор1я, не визначаються. У зв'язку з цим виникае питання про до-цшьшсть та перспектившсть закршлення цього поняття на м1жнародному р1вш та його змюту у загальнотеоретичному розумшш. Окрем1 аспекти розвитку еколопчних прав людини в м1жнародному законодавств1 дослщжували Ашшмова Г. В., Бринчук М. М., Дубовик О. Л., Каракаш I. I., Кобецька Н. Р., Колбасов О. С., Кравченко С. М., Малишева Н. Р., Матузов Н. I., Шемшученко Ю. С. та шш1. В той же час у в1тчизнянш еколого-правовш наущ вщсутне грунтовне та цшсне дослщження змюту та перспектив розвитку еколопчних прав людини у м1жнародно-правовш сфер1. Все це обумовило проведення даного дослщження та його мету, що полягае в анал1з1 м1жнародно-правового розумшня еколопчних прав людини.
В юридичнш наущ еколопчш права у суб'ективному розумшш прийнято роз-глядати як закршлеш в закош { гарантоваш системою права можливост у сфер1 охо-рони довкшля, забезпечення еколопчно! безпеки, використання природного середовища та його окремих об'екпв. В той же час деяю вчеш-правознавщ поряд з еколо-пчними правами видшяють право на використання природних ресуршв [4; 5]. Так, Васильева М. I. писала: «еколопчш права, на вщм1ну вщ прав природокористуван-ня, мають зовшшньоеконом1чний характер... у зв'язку з цим включають в себе лише деяю види прав загального природокористування, наприклад, рекреацшне» [4, с.
117]. На мою думку, таке положення може розглядатися й щодо еколопчних прав людини у мiжнародному контекстi. На перший погляд, це поняття е загальним i повинно включати до свого змюту також природоресурснi права. В той же час мiжна-родш документи регламентують лише право на сприятливе навколишне середови-ще, залишаючи поза увагою природоресурснi права людей.
Iсторiя розвитку прав людини починаеться з прийняття Загально! декларацп прав людини (Генеральна Асамблея ООН, 1948 р.). В нш мютиться перелiк еконо-мiчних, соцiальних, культурних прав людини, а також необхщшсть мiжнародного спiвробiтництва у данiй сферь Екологiчнi права залишилися поза межами правового регулювання даного документу. Як писав Каракаш I. I.: «Пояснюеться це тим, що до прийняття Всезагально! декларацп свiтове спiвтовариство було стурбоване шшими проблемами, зокрема, проблемами сощального облаштування людства у планетарному масштаба Ресурснi та еколопчш проблеми того часу не були настшьки вщчу-тними та загрозливими для людства, тобто не володши всезагальним планетарним характером. 1х загострення позначилось у другш половинi тепершнього столiття у зв'язку з рiзким стрибком iндустрiального розвитку та економiчного розвитку тс-лявоенного перюду» [6, с. 177]. Хоча Загальна декларащя прав людини не закрiпила жодного еколопчного права, у ст.25 даного документу було закршлене право кожного на такий життевий рiвень, що необхiдний для пiдтримання здоров'я та благо-получчя його особисто та його им'1.
Подальший розвиток прав людини активiзувався з прийняттям 16 грудня 1966 року Мiжнародного пакту про економiчнi, соцiальнi та культурш права [7] та Мiж-народного пакту про громадянськi та полггичш права [8]. Право на сприятливе навколишне середовище було закршлене у ст.11 Мiжнародного пакту про економiчнi, соцiальнi та культурш права, як й в Загальнш декларацп прав людини, через право кожного на достатнш життевий рiвень для нього i його им'1 i на неухильне полш-шення умов життя. Загальновiдомо, що без забезпечення сприятливого для людини стану навколишнього середовища життевий рiвень не може бути таким, що сприяе забезпеченню здоров'я та благополуччя людини. Таким чином, лопчним е зв'язок мiж сприятливими умовами навколишнього середовища та рiвнем життя населення, а право людини на достатнш життевий рiвень тюно пов'язане з И правом на сприятливе навколишне середовище.
В наущ мiжнародного права навколишнього середовища вказують також на зв'язок мiж правом на життя та правом на сприятливе навколишне середовище. Так, можна згадати наступи слова Шемшученка Ю. С.: «У бюлопчному планi людина невiддiльна вщ природи нi матерiально, нi духовно. Вона е «..безпосередньо приро-дною ютотою... е тiлесна, яка володiе природними силами, жива, дiйсна, чуттева, предметна ютота». Життя людини обумовлене порiвняно вузькими межами фiзич-них та хiмiчних умов, що вщповщають И анатомiчнiй та фiзичнiй характеристикам. Якщо ж цi умови не дотримуються, порушуються природш передумови для здорового життя людей та сощального самовираження особи. Отже, право людини на життя обумовлене його правом на сприятливе навколишне середовище. Останне завжди припускаеться при проголошенш права людини на життя» [9, с. 279].
Право на життя було закршлене у ст.3 Загально! деклараци прав людини та, в> дповiдно до ст. 6 Мiжнародного пакту про громадянсью та полiтичнi права, е не-вiд'емним правом, що охороняеться законом. Неможливо сказати, що е важлившим - право на здоров'я чи право на сприятливе навколишне середовище, як й неможливо сказати, яке з них е похщним вщ шшого. На мою думку, забезпечення виконання одного впливае на забезпечення виконання шшого. При цьому даш права залиша-ються самостшними видами основних та невщ'емних прав людини та вони е взае-мопов' язаними.
Право людини жити у сприятливому довкiллi та обов'язок нести вщповщаль-нiсть за охорону та покращення навколишнього середовища вперше знайшли свое закршлення у Стокгольмськiй деклараци ООН по навколишньому середовищу вщ 16 червня 1972 року (Принцип 1). Сприятливють довкшля вiдповiдае поняттю якос-тi навколишнього середовища, що визначаеться за допомогою законодавчо визначе-но! системи екологiчних нормативiв. При цьому слщ погодитись з висновком Васильевой' М. I., що: «Право на сприятливе навколишне середовище - властивють, здав-на характерна людиш, одночасно природна та соцiально-iсторична. Природна через сшвшдпорядкування з правом на життя та неможливють здiйснення поза природ-ними умовами; соцiально-iсторична через обумовлешсть iсторичним досвiдом та керованють законами суспшьства» [4, с. 92].
В той же час у вггчизнянш юридичнш науцi питання про законодавче закршлення еколопчних прав громадян, як зазначае Кобецька Н. Р., вперше поставив Ма-тузов Н. I. в робот «Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права»: «Зокрема, вш зазначав: «.в зв'язку з тим, що в наш час в небува-лих масштабах вщбуваеться забруднення i отруення природи, виникае проблема юридичного обгрунтування i закрiплення таких елементарних i разом з тим життево важливих суб'ективних прав (особливо! !х групи), як право на забезпечення сприят-ливого навколишнього середовища, право дихати чистим повiтрям, право пити чис-ту воду, споживати безпечш i нешкiдливi продукти, користуватись не отруеними плодами i благами природи i т.д. Народи вправi вимагати вщ сво!х держав i урядiв прийняття невiдкладних i ефективних заходiв для захисту землi, води, атмосфери i людей вiд шкiдливого впливу, збереження самого життя людини» [11, с, 10]. Слщом за цим Колбасов О. С. в 1976 р. писав: «Потреба дихати чистим доброяюсним пов> трям, безпечним для здоров'я, яка рашше задовольнялась необмежено i не потребу-вала якого-небудь правового захисту, сьогодш вже потребуе правового оформлення i правових гарантш» [12, с. 79].
Останнiм часом тдкреслюеться, що право людини на сприятливе навколишне середовище знаходиться у безпосередньому зв'язку з концепщею забезпечення еко-лопчно! безпеки як складово! частини 1де! всезагально! системи мiжнародноl безпе-ки. Екологiчна безпека - це необхщна умова гарантованостi права людини на сприятливе навколишне середовище [9, с. 281]. У зв'язку з цим слщ згадати також про мiжнароднi договори, спрямоваш на попередження настання реально! загрози над-звичайних подiй техногенного характеру: наприклад, Конвенц^ про заборону военного або будь-якого шшого ворожого впливу на природне середовище вщ 18 травня
1977 року, Конвенцп про транскордонне забруднення пов1тря на велик вщсташ вщ 13 листопада 1979 року та шше.
Наступний етап розвитку еколопчних прав на м1жнародному р1вш пов'язаний з прийняттям Конвенцп про доступ до шформаци 1 участь громадськост у прийнятт ршень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього природного середовища (м.Оргус, 25 червня 1998 року). В цш Конвенцп були продеклароваш еколопчш права громадян на сприятливе довкшля, еколопчну шформащю, участь у прийнятт еколопчно значущих ршень та шше, а також закршлеш процедурш (процесуальш) права щодо !х захисту: право на доступ до шформаци, участь громадськост у процедурах прийняття еколопчно значимих ршень та доступ до правосуддя з еколопчних питань. При цьому слщ зазначити, що правове забезпечення участ громадськост у захист прав людини е важливим елементом у демократичному розвитку будь-яко! держави та е корисним для окремого суб'екта та сустльст-ва в цшому.
Доступ до шформаци е шструментом номер один для громадськост, яка прагне брати участь в охорош навколишнього середовища. За вщсутност достов1рно! ш-формацп не варто чекати позитивного результату вщ будь-яко! акцп. Власне, саме вона е основним шструментом у дискушях з еколопчних проблем, вона береться до уваги в судовому чи адмшютративному процесс З одержання шформаци в бшьшос-т випадюв { починаеться сам процес участ громадськост [12, с. 106].
Вщкритим залишилось питання про захист еколопчних прав в судовому порядку, що також впливае на !х закршлення на м1жиародному р1вш. Зокрема, загально-поширеним е питання: як можна законодавчо закршлювати право, яке не можна за-хистити? У зв'язку з цим вважаеться, що закршлення права на сприятливе навколи-шне середовище як всезагального права, що включае до свого змюту й шш1 еколопчш права, е достатшм. Так, Дубовик О. Л. зазначае, що з формулювань Стокгольм-сько! декларацп ООН по навколишньому середовищу та Декларацп Рю-де-Жанейро по навколишньому середовищу { розвитку не можна вивести конкретне право для судового процесу: «Сама Конвенщя по правам людини не знае власного, самостш-ного права на сприятливе (чи здорове) навколишне середовище, але Суд по правам людини тлумачить перел1чеш в нш права так, що вони становляться застосованими й до еколопчних проблем. Наприклад, Суд побачив у буд1вництв1 звалища для см1т-тя на вщсташ 12 метр1в вщ житлового дому порушення ст. 8 Конвенцп по правам людини - права на охорону житла та приватного життя» [13, с. 61]. Таким чином, шдкреслюеться еколопчна складова загальновизнаних на м1жнародному р1вш осно-вних прав людини.
Анатзуючи вищевикладене, можна дшти висновку, що поряд з розвитком люд-ства, змшювався характер потреб людини в природ! та вщповщно розвивалися права людини. Хоча у м1жнародному прав! загальноприйнято вир1зняти громадянсью (особист), полгтичш, культурш, сощальш та економ1чш права, еколопчна складова е в кожному з цих вид1в права. З шшо! точки зору, як писав Бринчук М. М.: «Питання про характер потреб людини у природ^ чи про функцп природи щодо людини покладеш в основу еколопчних прав, зокрема, права на сприятливе навколишне середовище» [14, с. 6]. Еколопчш права людини здобули широкого визнання у сучас-
ному суспшьсга та е важливою тенденщею розвитку як еколопчного законодавст-ва, так й галузi мiжнародного права навколишнього середовища. Право на сприят-ливе навколишне середовище в юридичнш науцi стало визнаватися шститутом еко-логiчного права та принципом мiжнародного права. Його дотримання е вимогою не лише закону, але й природи людини з метою досягнення И гармонiйного iснування у сучасному свт.
Природоресурснi питання розглядаються в мiжнародних документах у прив'язщ до суверенних прав держав на розробку та використання належних !м природних ресурсiв. Так, п. 2 ст. 1 Мiжнародного пакту про економiчнi, соцiальнi та культурнi права та п. 2 ст. 1 Мiжнародного пакту про громадянсью та пол^ичш права закрiпили однакове положення: «Вс народи для досягнення сво!х цiлей мо-жуть вiльно розпоряджатися сво!ми природними багатствами i ресурсами без шкоди для будь-яких зобов'язань, що випливають з мiжнародного економiчного сшвробгг-ництва, основаного на принциш взаемно! вигоди, та з мiжнародного права. Жоден народ нi в якому разi не може бути позбавлений належних йому засобiв юнування». Це логiчно, що реалiзацiя державою сво!х суверенних прав на розробку та використання И природних ресуршв впливае на рiвень реалiзацil нею И можливостей на мь жнародному рiвнi та обсяг природоресурсних прав окремих суб'ектiв на нащональ-ному рiвнi. Таким чином, можна погодитися з Каракашем I. I., що: «У наведеному положены явно прослщжуеться залежнють реалiзацil економiчних, сощальних, по-лiтичних та культурних прав людини вщ ступеню свободи використання народами сво!х природних багатств та природних ресуршв» [6, с. 178].
Суверенне право держав розроблювати сво! природш ресурси було закрiплене також у Деклараци Рiо-де-Жанейро по навколишньому середовищу i розвитку (14 червня 1992 р.) поряд з правом на розвиток таким чином, щоб задовольнялися потреби тепершнього та майбутнього поколшь у сферi розвитку та навколишнього середовища (принципи 2, 3).
Порiвнюючи це з Принципом 1 Стокгольмсько! деклараци, можна зробити ви-сновок про те, що предмет мiжнародно-правового регулювання у сферi охорони до-вкiлля значно розширився. Велика кшьюсть держав вважае проблеми сощально-економiчного розвитку бшьш нагальними i невiд'емними вiд еколопчних. Тому е зрозумiлим, що в Деклараци Рю був закрiплений принцип сталого розвитку, проте його формулювання в контекстi права на розвиток засвщчуе про змiщення до еко-номiчних прiоритетiв (Принцип 3). Таким чином, Декларащя Рiо закрiпила нову те-нденцiю у розвитку мiжнародно-правовоl охорони довкiлля, спрямовану на прюри-тетнiсть соцiально-економiчних питань, розвитку загалом. Низка конвенцiй, укла-дених в останш роки, регулюе як охорону, так i використання окремих елеменпв довкiлля: Рамкова конвенцiя про охорону та сталий розвиток Карпат, Конвенщя щодо спiвробiтництва по охоронi та сталому розвитку рiки Дунай, Конвенщя про охорону i використання транскордонних водотокiв i мiжнародних озер [15, с. 168]. Бшьш детально природоресурсш права людини, а саме право на здшснення загаль-ного i спецiального використання природних ресурсiв регулюеться в нацiональному законодавствi. Це можна визнати одшею з форм реалiзацil державами суверенного
права встановлювати та забезпечувати права людини, що е загальновизнаним принципом м1жнародного права.
В деяких м1жнародних документах безпосередньо не закршлюються право на сприятливе навколишне середовище, але !х змют спрямований на забезпечення цьо-го права. Як правило, це здшснюеться через встановлення обов'язку держав не спричиняти шкоду природному середовищу, окремим природним ресурсам та за-стосовувати певш природоохоронш заходи, встановлення юридично! вщповщаль-ност та шше. Так, у ст. 4 Угоди м1ж Урядом Укра'ни та Урядом Угорсько! Респуб-л1ки з питань водного господарства на прикордонних водах вщ 28 липня 1993 року [16] було закршлене право Догов1рних Сторш використовувати не бшьше половини узгоджено! кшькост водних ресурс1в. Ст. 2 Конвенцп щодо сшвробгтництва по охо-рош та сталому використанню рши Дунай вщ 1 червня 1994 року [17] закршила право приймати та здшснювати сувор1ш1 заходи щодо тдтримки та покращення умов навколишнього середовища та водних ресуршв р.Дунай шж т1, що випливають з положень конвенци.
Вщповщно до ст.9 Конституци Укра!ни [18], чинш м1жнародш договори, згода на обов'язковють яких надана Верховною Радою Укра!ни, е частиною нац1онального законодавства. На розвиток даного конституцшного положення ст. 19 Закону «Про м1жнародн1 договори» [19] доповнюе, що вони застосовуються у порядку, передба-ченому для норм нацюнального законодавства. Якщо м1жнародним договором, який набрав чинност в установленому порядку, встановлено 1нш1 правила, шж т1, що пе-редбачеш у в1дпов1дному акт1 законодавства Укра!ни, то застосовуються правила м1жнародного договору.
На виконання положень м1жнародних договор1в у ст.50 Конституц1! Укра!ни було закршлено, що: «Кожен мае право на безпечне для життя { здоров'я довкшля та на вщшкодування завдано! порушенням цього права шкоди. Кожному гарантуеться право вшьного доступу до шформаци про стан довкшля, про яюсть харчових про-дукпв { предмет1в побуту, а також право на !! поширення». В нацюнальному зако-нодавств1 еколог1чн1 права та обов'язки найповшше закр1плено в Закош «Про охо-рону навколишнього природного середовища» (ст. 9-12). Зпдно з цим Законом гро-мадянин Укра!ни мае право на: безпечне для життя { здоров'я навколишне природне середовище; об'еднання в громадсью природоохоронш формування; одержання в установленому порядку повно! та достов1рно! еколопчно! 1нформац1! тощо.
Таким чином, суверенне право держави на розробку та використання сво!х природних ресурс1в та !! зобов'язання еколог1чного характеру, закршлеш на м1жна-родному р1вн1, реатзуються в нац1ональному законодавств1 через закршлення широко! системи еколог1чних прав та обов'язюв громадян.
На противагу вищенаведеному, е й шша точка зору про загальний зм1ст поняття еколог1чних прав людини. Так, Бринчук М. М. вказуе на умовний характер змюту поняття еколопчних прав людини, до яких вщносяться як ушверсальне право на сприятливе навколишне середовище, так й право людини на використання природ-них ресурс1в. Це обумовлене, насамперед, назвою галуз1 еколог1чного права [14, с. 8-9], яка регулюе вс1 ц1 питання в цшому. Враховуючи поширен1сть назви «право навколишнього середовища» у заруб1жних кра!нах та на м1жнародному р1вн1
(environmental law) та вщповщну назву суб'ективних прав правами на навколишне середовище, з такою точкою зору можна погодитися. OKpiM цього, як вище зазнача-лося, природоресурснi права закршлюються по вiдношенню до держави та знахо-дять свое вираження в еколопчних правах людини на нацюнальному рiвнi. Наша держава е вщповщальною перед людиною за свою дiяльнiсть. А права i свободи людини та 1х гарантп визначають змiст i спрямованiсть дiяльностi держави (ст.3 Конституцп Украши).
Загальновiдомо, що здiйснення природоресурсних можливостей особою тдля-гае лiмiтуванню у зв'язку з обмежешстю природних ресурсiв та в силу самого змю-ту поняття «сприятливе навколишне середовище», в межах якого й здшснюеться ця дiяльнiсть. Таким чином, екологiчнi права людини у мiжнародному контекстi слiд розум^и як загально унiверсальне поняття, що мае природоохоронний та природо-ресурсний характер в цшому. В теорп юридично! науки вони визнаються природ-ними та особистими правами, що належать людиш з моменту 11 народження, супро-воджують 11 протягом усього життя та не тдлягають вiдчуженню.
Список лiтератури
1. Жевлаков Э. Н. Российская юридическая энциклопедия / Э. Н. Жевлаков. - М. : Изд.дом Ин-фра-М, 1999. - 361 с.
2. Жевлаков Э. Н. Энциклопедический юридический словарь / Э. Н. Жевлаков / [Под общ.ред. В. Е. Крутских]. - 2-е изд. - М.: Инфра-М, 1998. - с. 361.
3. М. I. Срофеев. Юридична енциклопед1я / М. I. Срофеев. - К. : Вид-во «Укра'шська енциклопе-д1я» ¡м. М.П. Бажана. - . -
2 том. Д-Й. - 1999. - 786 с.
4. Васильева М. И. Публичные интересы в экологическом праве: теория и практика правового регулирования : дисс. ... доктора юрид. наук : 12.00.06 / М. И. Васильева - М., 2003. - 416 с.
5. Кобецька Н. Р. Еколопчш права громадян Украши : дис.....кандидата юрид. наук : 12.00.06. -
К., 1998. - 173 с.
6. Каракаш И. И. Права человека на пользование природной средой в международных документах и национальном законодательстве // И. И. Каракаш. Правовое регулирование аграрно-земельных и природоресурсово-экологических отношений: Сб. избр. статей, докладов и рецензий (1997-2007). -Одесса: Фенкс, 2007 - С. 177-184.
7. М1жнародний пакт про економ1чш, сощальш та культурш права вщ 16 грудня 1966 року, рати-фкований Указом Президн Верховно'1 Ради УРСР № 2148 вщ 19 жовтня 1973 р.
8. М1жнародний пакт про громадянсью та пол^ичш права вщ 16 грудня 1966 року, ратифжова-ний Указом Президн Верховно1 Ради УРСР № 2148 вщ 19 жовтня 1973 р.
9. Шемшученко Ю. С. Право человека на благоприятную окружающую среду в свете концепции прав человека // Ю. С. Шемшученко. Вибране. - К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - с. 278-283.
10. Матузов Н. И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права / Н. И. Матузов. - Саратов: Изд-во Саратовского у-та, 1972. - с.10.
11. Колбасов О. С. Экология: политика-право. Правовая охрана природы в СССР / О. С. Колба-сов. - М. : Наука, 1976. - С. 79.
12. Большакова М., Кобецька Н. Що таке право на шформащю i як його використовувати // Еколопчш права громадян: як 1х захистити за допомогою закону / М. Большакова, Н. Кобецька. - Ки1в : 1нформацшне агентство «Ехо-Восток», 1997. - С. 106-115.
13. Лопез-Остра против Испании // Европейский журнал по правам человека. - 1995. № 3. - С.
530.
14. Бринчук М. М. Теоретические основы экологических прав человека / М. М. Бринчук // Государство и права. - 2004. - № 5. - С. 5-15.
15. Довщник чинних мiжнародних договорiв Укра'ши у сферi охорони довкiлля / [Кол. авт. : Анд-русевич А., Андрусевич Н., Козак З.] - Львiв. - 2009. - 203 с.
16. Угода мiж Урядом Укра'ши та Урядом Угорсько'1 Республiки з питань водного господарства на прикордонних водах вщ 28.07.1993 // Зiбрання чинних мiжнародних договорiв Укра'ши. - 2004 р., № 4, Книга 1, стор. 376, стаття 845.
17. Конвенщя щодо ствробтицтва по охорош та сталому використанню ржи Дунай (Конвенщя про охорону ржи Дунай) вщ 1 червня 1994 року // ратифжована Законом Укра'ши № 2997-III вiд 17 ачня 2002 р. // Голос Украши вщ 12.02.2002 - № 28.
18. Конститущя Укра'ши вiд 28 червня 1996 року (3i змшами та доповненнями)// ВВР Укра'ши. -1996. - №30. - Ст. 141.
19. Про мiжнароднi договори: Закон Украши № 1906-IV вщ 29 червня 2004 року // Голос Украши в1д 03.08.2004 - № 142.
Труба В. И. К вопросу о международно-правовых аспектах понимания экологических прав человека/ В. И. Труба// Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Юридические науки. - 2010. - Т. 23 (62). - № 2. - P. 177-184.
В статье исследуются международно-правовые аспекты экологических прав человека. Анализируются основные этапы становления и развития экологических прав человека в международном законодательстве, а также суверенное право государства на использование своих природных ресурсов и обязательства экологического характера, закрепленные на международном уровне; порядок реализации указанного права государства в национальном законодательстве через закрепление широкой системы экологических прав и обязанностей граждан.
Ключевые слова: экологические права человека, экологическое законодательство, экологическая безопасность, природные ресурсы.
Truba V. To the question of State Responsibility aspects of understanding of the ecological human rights / V. Truba // Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. Series: Juridical Sciences. - 2010. - Vol. 23 (62). - № 2. - P. 177-184.
In a paper investigates the international legal aspects of environmental human rights. Analyzes the main stages in the development of environmental human rights in international law, as well as the sovereign right of States to exploit their natural resources and environmental obligations set out at the international level, the procedure for exercising this right of the State in national law through the consolidation of a broad system of environmental rights and responsibilities of citizens.
Key words: environmental rights, environmental law, environmental security, natural resources.
НадШшла до редакцИ' 19.10.2010 р.
