CC BY
19УДК 821.512.161-3
I. В. Прушковська
(Кив)
к.ф.н., доцент, доцент кафедри тюркологи Ктвського нацiонального
ушверситету iменi Тараса Шевченка
До питання Генези турецько1 драми
Першi люди спробою спшкуватися один з одним у певнш ситуаци або поди за допомогою жеспв, рухiв реалiзували драму [10, с. 18]. „Драматич-не дшство - одне з найстарiших художшх занять людини... Уа обряди й ритуали, що супроводжували вiрування, життя i смерть людини, являють собою зачатки драматурги, мктять у собi драматургiчне зерно" [2, с.158].
Питання генези туредько! драматурги е порiвняно новим для укра!нсь-кого сходознавства, тому на сьогодт вiдома лише незначна к1льк1сть спец-iальних наукових розвiдок у цш даринi, що i зумовлюе актуальшсть обра-но! теми. Метою роботи е лшввдувати лакуни у шзнант турецькох лгтерату-ри класично! доби. Об'ектом дослiдження е процес становлення й розвит-ку турецько! драматурги до появи першо! авторсько! драми.
Розвщками у дiй сферi заявили про себе росшсьш дослiднидi 1.В. Бо-ролiна, О.1 Маштакова, О.О. Оганова, сербський дослiдник М.М. Нiколiч, турецьк1 лiтературознавдi М. Анд, Ф. Кьопрюлю, Р. Севенгюль, Н. Севш, Б. Тунджель та iн.
Турецький дослiдник Бедреттш Тунджель стверджуе, що тюрки ще 4000 рок1в тому мали уявлення про драматичне дшство, i наводить данi про юну-вання на той час двох театральних дiйств [15, с. 4]. Про щ дiйства згадуе й сербський дослвдник М.М. Нiколiч, аналiзуючи матерiал з тюркського драматичного мистецтва доiсламського перiоду: „Чотири тисячi рок1в тому тюрки були великим i висококультурним народом, вони були обiзнанi у багатьох питаннях, серед них було багато представнишв родовитих сiмей, рабiв-про-столюдитв i рабiв-iноземдiв. Iхнi правителi змогли захистити мистецтво сво-го народу, завдяки чому воно активно розвивалося... Фрагмент одше! з най-старших п'ес тюркського народу зберiгся дониш. Це вказуе на епiчнiсть початюв драматурги. Тема ц1е! п' еси - перемога тюрюв у однш з вiйн. Друга ж п' еса торкаеться часiв володарювання одше! з китайських династш. Тематика п'еси спираеться на поди', пов'язат з вiйною мгж тюрками i китайцями. Тюркський во!н-герой вирушае на битву Вдома у нього залишаеться дружина з малим дитям. До оселi вдираеться китайський во!н. Вiн бачить ж1нку i намагаеться заволодiти нею, але ж1нка чинить отр. Китайський во!н ранить жшщ обличчя. У цей момент вош-тюрок повертаеться по талiсман. Поба-чивши китайця, вiн ранить його в серце i той помирае" [12, с. 22-23].
© Прушковська I. В.
Обгрунтовуючи мiркування про глибок1 iсторичнi кореш тюрксько! драматурги турецький дослвдник Нуреддш Севiн, спираючись на iсторичнi документа, доводить, що турки-сельджуки мали забаву у виraядi драматичного дшства, в процесi якого висмiювали поведшку представника ди-насти Комнинiв [12, с. 24].
Драматичт вистави тюрюв, що жили на територп Середньо! Ази, спи-ралися переважно на вiрування, дестани та легенди. Першими прикладами тюрксько! народно! драми можна вважати дiйства, як1 у тюрюв називалися сигир ^1§1г), юг (уи§), шьолен (§б1еп).
Основними так званими режисерами та акторами були шамани -релiгiйнi лiдери. Виконання певних священних ригуалiв у прадавнiх тюрюв викликало задоволення i радiсть, вони читали молитви над хворими, щоб л одужали, тому вони були першими магами, вони били залiзнi палищ одна об одну, щоб створити певну мелодiю, отже, вони були першими музика-ми, вони ствали i танцювали - вони були першими акторами, вони так доладно говорили, що !х можна вважати першими поетами - i в усьому цьому дiйствi можна було розгледгти !х як перших акто^в, як1 представляли драму Релшйш а!ни (спiви, промовляння молитов) тюрюв були справжт-сiньким драматичним витвором, вони вiрили в шаманiзм, натуризм, вони намагалися поводитися наче боги, в яких вони вiрили. Шд час свят вони влаштовували дшства, в яких розповвдали про бопв й iмiтували !х д1ями та жестами" [13, с. 56].
Згодом тюрки почали влаштовувати таю дшства вже з метою розваг, яю набули статусу традищйних дшств. Одним з таких дшств можна назвати кування залiза, про яке йдеться мова в дестанi „Ергенекон". На думку ту-рецького дослiдника Улу Ондера „Ергенекон" - символ мужносп, неза-лежностi, сили й устху тюрк1в. Дослiдники лiтератури вважають, що в основу створення дестану „Ергенекон" покладенi iсторичнi подо [13, 57]. Деяю схiднi дослiдники припускають, що дестан „Ергенекон" за походженням е надбанням монголiв. Але переважна бiльшiсть турецьких дослвдниюв дот-римуються думки про те, що цей дестан належить саме тюркам. Доказом цього е писемш джерела китайською мовою, в яких йдеться про юнування твору Реш1дюдд1на „Джамiют-Теварiх", написаного у XIII ст. в часи правл-iння Газана Хана, а також твору „Шеджере^ Тюрк", написаного Ебульгазi Бахадир Ханом i датованого XVII ст. В обох творах стверджуеться тюркське походження дестану „Ергенекон". Одним з найдавшших тюркських свят е Невруз, який припадае на 21 березня. Це свято символiзуе появу нового дня, нове народження, народження весни, початок нового року. Саме про цей перюд, про порятунок, про визволення i говорить „Ергенекон", тому багато хто з тюрков називае Невруз святом Ергенекон. Шд час цього свята родина збираеться разом, читае Коран, а попм декламуе дестан „Ергене-
кон". Ритуал святкування у кожного з народа вщизнясться, але несуттево: обо-в'язково присутнi народнi забави, стви, виступи народного театру [5, с. 130].
Головна !дея дестану „Ергенекон" - нове народження гьоктюршв (не-бесних тюршв). У дестанi розповщаеться про те, як двох брапв - Некуза (Нюкуза) та Гияна (Кияна) та !хшх дружин розгромили татари i вони були змушеш пкати. Оселившись на невеличкой мюцевосп Ергене Кон, розта-шованiй на високш горi, вони продовжували свш рiд. В iсторичних джере-лах ця мiсцевiсть описана як прська западина, оточена звiдусiль по колу стр!мкими гiрськими пасмами пагорбiв (подоба великого дзвона догори дном). Назва „крутий схил" складаеться зi значень слiв ергене — крутий та кон — схил. За 400 рошв !хнш рiд збiльшився настшьки, що вони вже не вмщалися в Ергенеконi, а тому виршили шукати собi iнше мiсце поселен-ня. Проводирем цього роду був Бьортечше. За iншою версiею ергене-концiв почав утискати володар мгсцевосп, а вони не мали куди пкати, бо навкруги були гори й скелг Тому вони розпалили велик! вогнi, розплавили гори i врятувалися.
Перськ джерела говорять про те, що предками цих людей були Нукуз, легендарний предок тюршв, який одночасно поважався тюрками як „пра-родич Ной" (тюркск. Нух), i Киян, якого визнавали за предка царського роду Кият-Борджипн, до якого належав сам Чинпс-Хан, що вперше об-'еднав уах тюршв i монгсшв Центрально! Аз!!, а затим i всього Великого £вразшського Степу в одну „татаро-монгольску" державу Очевидно, ця прська кра!на в легендах ! м!фах як тюршв, так ! монгсотв почала поважати-ся як !хня !сторична прабатьшвщина. На свою прабатьшвщину вказуе тв!р „Родословное древо тюрков", датований 1906 роком): „Бшьше 400 рошв вони жили в Ергене-Кон. 1м стало запсно... Стали шукати дороги для вихо-ду. Таким чином вони вибралися з псняви ! повернулися до юрт прабатьк-!вських... Так через 450 рошв монголи помстилися за кров свою ! за маеток свш ! стали жити в юрт! прадщв. Татари деяких репошв, поеднавшися з монголами, почали сам! себе називати монголами" [4, с. 33-34].
У десташ „Ергенекон" вимальовуеться незбагненна суть зал!за, з яки-ми гьоктюрки мали справу. До прийняття шламу вони в!рили в те, що в зал!з! живе сильний дух, який може нашкодити живим, тому вони з пова-гою ставилися до зал!за, мали в осел! зал!зш предмети, щоб обернатися в!д поганих людей, клали на груди померлого зал!зний предмет [6, с. 231].
З метою вшанування предков тюрки раз на рж влаштовували дшство на основ! подш цього дестану. Вони, на чол! з головуючим, збиралися разом, розжарювали на вогш шмат зал!за, клали його на ковадло ! по черз! били молотками по ньому [7, с. 57].
Ввдомий турецький дослвдник Метш Анд зазначае, що в Анатолшських тюршв юнувало два види традицшного театру: сшьський театр ! народний те-
атр [7, с. 43]. Метш Анд, розумшчи неоднозначнiсть i Icонфлiкгнiсть обраних ним термiнiв, пояснюе свiй вибiр таким чином: сiльський театр - театр, що розвинувся в селах, яю були вiддаленi ввд мют; за основу театральних дiйств мали доiсламськi ритуали i традицл; сшьський театр не мав писемних драм, професшних акторiв, певного мiсця для дшства; мали мiсце перевдягання, музика, ритуальнi промови тощо. До того ж, як зазначае М. Анд, протягом сотень рок1в анатолiйськi села юнували виокремлено ввд мiст, тому бшьшють набутих вiд попереднiх культур основ змогли зберегтися у селах якнайкраще [7, с. 9]. Народний театр - театр, що розвинувся у мютах, переважно в Стамбул, театр середнього i нижчого прошарку сусп1льства, зi змiнними традищя-ми i стилями. Народний театр також був усним видом мистецтва. Саме з народного театру розвинулася авторська драматурпя [7, с. 43].
1з переходом влади ввд турк1в-сельджук1в до туркiв-османiв, а також iз прийняттям турками iсламу вщбулися певнi змiни у культурному житп народу i правителiв. Турецький дослщник Фуад Кьопрюлю стверджуе, що шамансьш драматичнi д1йства мали свое продовження в орденах, створе-них тюрками тсля прийняття iсламу [8, с. 49]. Починаючи з XIII ст. турець-ка лiтература отримала шдгрунтя для панування i розквiту завдяки суфiз-му. У середньовiчнiй турецькш лiтературi особливу роль вiдiгравав рiвень метамови суфшсько1 доктрини. Щд впливом iранських релiгiйних шк1л Хорасану, а згодом i на всш територп Анатолп поширилися ордени дервiшiв Gсевi. Ще у XII ст. у Середнш Азп з'явився орден £севi Агмеда (1093 -1156). Орден £севi був популярним спочатку у Ташкентi, Туркiстанi, згодом у Хорасат, Iранi, Азербайджанi, а у ХШ ст. став ввдомим в Анатоли i на Балканах. £севi поеднав iсламськi щнносп з особливостями тюрксько! куль-тури, показав, як можна жити за юламськими правилами, не вщмовляю-чись повшстю вiд набутих ранiше традицiй та вiрувань. Моменти „шаман-iзму" мали мюце в ритуальних дiйствах прихильниюв Ордену i п1сля прийняття шламу. Суфп цього ордену на пошану Аллаха виконували ритуаль-ний зiкр (восхвалання, промовляння iмен Аллаха) „Ерре згарГ' [13, с. 62].
У XIII ст. сином Мевляни Джелаледдша Рутш було засновано орден Мевлевг Суфп цього ордену також майстерно виконували зжр. Кружлян-ня дервiшiв i здiйснення зiкру хоч i не спец1ально влаштованим драматич-ним дiйством (елемент поклонiння, духовного еднання з Богом), але зовн-iшньо мае всi основнi елементи драматургiчного зерна: мелодiя, рухи, промовляння фраз iз Корану, зжр, д1йство. Яскравим прикладом драматурпч-ного дшства можна назвати й елементи поклоншня представнишв ордену Алевi - еклектичного поеднання елементiв шиттського вiровчення, христи-янства i астральних культтв [9, с. 15].
Бекташi - суфшський орден, заснований в пам'ять Хаджи Бекташi в XII ст. Близький до ши1зму i мае елементи християнства. Представники
цього ордену сприймають свiт за посередництвом трiади: Аллаха, Мухаммеда i Алi. У часи iснування Османсько! iмперi!, i особливо на теренах Балкан, орден Бекташi був единим дшчим орденом. Пiд час правлшня Магмуда II з'явився новий орден НакшьБекташт Прибiчники цього ордену додали до вже юнуючих ритуалiв сунiйськi елементи. А!ни суфив ордену Бекгашi можна назвати справжшсшькою музичною драмою. Шiсть столiть жител Анатолл i Румелл насолоджувалися щею драмою [13, с. 63].
Шсля заснування Османсько! iмперi! на весшлях падишахов, сюнетах синiв падишахов, святкуваннях народження дiтей султанiв також мали мiсце певнi драматичнi дiйства [9, с. 15]. Вже з XV ст. згадки про це ми зус^чае-мо в лгтературних творах й юторичних документах. Традицiйна народна драма в Османськш державi рознрувалась у трьох видах традицiйного театру: в тшьовому театрi „Карагьоз" (найпопулярнiшому традицiйному ту-рецькому театр^ першi згадки про який датуються 1490 р.), у театрi „Орта оюну" i „Кукла оюну" [3, с. 12]. Про появу i розвиток, вплив згаданих те-атрiв на формування авторсько! драматургi! юнують детальнi розвiдки ту-рецьких лгтературознавщв Метiна Анда, Рефiка Севенгшя, Сабрi Оявушп-ля, угорського тюрколога 1гнаца Куноша, нiмецького орiенталiста Георга Якоба, французького дослiдника Адольфа Талассо, росшських тюркологiв В.А. Гордлевського, 1.В. Боролшо!, О.О. Оганово!.
Метiн Анд зауважуе, що у палацах вiдбувалися переважно дiйства на вiйськову тематику. Декорацп встановлювалися на сушi або на вод^ шсце-нувався бiй мiж тюрками й iншими народами, який у результат завжди зак1нчувався перемогою тюрюв [7 с. 15].
На початку XVIII столитя у часи правлшня султана Агмета III (1703 -1730) Османська iмперiя виявила неабиякий iнтерес до Свропи, европейсь-ко! культури, лiтератури (переважно французько!). До Парижа, Лондона було направлено по^в. В османськ1й державi запанувала „епоха тюль-панiв", яка тривала упродовж 12 рок1в (1718-1730).
Згадки про видовища п1д час правлшня Абдульхамща I зустрiчаемо у пращ Севенгшя [12, с. 53-54]. Вш говорить про комедш, яку шсцешзували ж1нки палацу на честь народження доньки султана Рабi!. Тематика п'еси була такою: Султан видав наказ, який забороняв жшкам занадто пишно вбиратися i чепуритися перед виходом на вулицю.
Ще одна хвиля оновлення суспiльно-культурного життя Османсько! iмперi! пов'язана iз султаном Селiмом III (1761-1808). Вш був умiлим реформатором та правителем. "Успадкувавши султанат у рш Французько! революци, по заюнченш турецько-росiйсько! вiйни вiн показав себе як ак-тивний реформатор, маючи намiри довести до реального здшснення тi гiпотетичнi реформаторськ1 вде!, як1 почали з'являтися в „епоху тюльпанiв". Революцiя у Францi! надала цим iдеям вирiшального iмпульсу [1, с. 449].
На думку Л. Юнроса, Селiм III був единим з часiв правлшня Сулеймана -Пишного, хто повшстю присвягив свое життя справi реформування Хмпери за захiдною моделлю. Освiчений правитель, безперечно, пiклувався про людей i прагнув повернути Османськ1й Хмпери 11 втрачену велич [1, с. 469]. У часи його правлшня широкого розвитку набула литература.
Реформи султана Селiма III, а згодом i Магмуда II (прав. 1808 - 1839) суттево вплинули на политику, економiку, культуру, освiгу Османськох дер-жави. До перiоду реформування основним осередком освхти були медресе (релш школи), де навчали основам шламу, арабськох, перськох, лхгера-гурi дивану. У процесi реформування з'явилися новi осередки освiги -звичайш у сучасному розумiннi школи, в яких виховувалося нове поколш-ня турецькох молодi з новими поглядами на культуру й литературу. Реформи стали однiею з першопричин появи в турецькхй класичнш лхгературХ та градицiйному геагрi захХдних елеменгiв, якх згодом сприяли появi нових лiгерагурних жанрiв, докорiнно змiнили структуру класичнох традицшнох турецькох драми. Письменники умовно подiлилися на тих, хто дотримуеть-ся норм класичнох лгтератури, i тих, хто повшстю захоплений захщними лiгерагурними тенденцiями [16, с. 26].
Вплив заххдних тенденцш на турецьку лiтературу став суттево ввдчут-ним на початку XIX ст. в епоху Танзiмагу (епоха реформ Османськох Хмпери). До цього на розвиток турецькох лiтерагури впливали лише канони сххдних крахн, переважно Арабiстану Х Перси. Уперше за вгам столХть Хсну-вання класичнох турецькох лгтератури у нХй почали з 'являтися захХднХ паро-стки завдяки опануванню турками французькох мови та появХ перекладХв творХв захХдних митцХв, переважно з французькох. Культурний зв'язок Османськох Хмпери з Свропою Х в першу чергу Хз ФранцХею мав мХсце ще до реформ 1839 р. Сулеймана Аги та 1рмХсекХза ЧелебХ Мегмета ЕфендХ. Не-абияку увагу письменникхв привернули новХ для турецькох лиератури жан-ри - роман, авторська драма, якХ вони намагалися пристосувати до ка-нонХв турецькох лгтератури. У палХтрХ турецькох лХтератури почали з'являти-ся новХ жанри, хдех, стилХ. Правитель Османськох Хмпери Абдульмеджхт щка-вився заххдними моделями театру, уважно слХдкував за виставами заххдних акторХв на сценХ театру Бейоглу (на той час це були переважно опери), запрошував акторХв до палацу [12, с. 3]. ЗахХдна музика увХйшла до палацу падишаха ще 1828 р. До Стамбула було запрошено гталшського композитора Джузеппе Донщетп, який навчав талановиту турецьку молодь грХ на заххдних музичних Хнструментах та ХталХйським тсням. ВХн також обХймав посаду генерального шспектора оркестрХв та музик Османськох Хмпери. ДонХцеттХ у своему лисп, датованому 1846 р. до товариша на Хм'я ДольгХ, що жив у передмХсп Iталiйського мХстечка Бергамо, написав, як сильно падишах откуеться музичним розвитком молодХ [12, с. 4].
У другш половинi Х1Х ст. до найбшьших мiст Османсько! !мперп все часпше при!жджали театральнi трупи з рiзних европейських кра!н [13, с. 89]. До Танзимату традицiйний турецький театр не мав жодно! записано! п'еси, це були традищйт дшства, як1 повторювалися з поколiння в поколш-ня. 1840 р. з дозволу султана було вiдкрито перший театр, де ставилися авторсью п'еси, переважно перекладнi [14, с. 155]. На думку Агмета Хамдi Танпинара саме 1842 р. можна назвати початком драматурги у европейсь-кому сенсi [14, с. 155]. Першi авторськ1 п'еси були перекладами ввдомих на той час европейських драматурпв, але костюми, гра акторiв, сцена були далек! ввд европейських стандарпв [14, с. 156]. Незаперечним е факт юнуван-ня авторських п'ес ще до Танзiмагу, а саме - п'ес „Вата Адж1бе ве Хавадаа Гарiбе Кешфгер Агмет" (1809) (автор неввдомий), „Х1кает1 1бда1 £нiчерiян ба берекетi Шр! Бектеш!ан" (1810) европейця Томаса Чаберта турецькою мо-вою i на початку реформ - п'еса Хайруллах Бея „Хiкаеi Iбрагiм Паша бе 1брапм ГюльшенГ (1844 р.), яка була бшьше схожа на лiбрето i не була над-рукована. Але щ три п'еси не розглядаються турецькими дослiдниками як повнощнт турецью. 1840 р. гталшцями на територi! османсько! iмперi! було створено театр „Боско", 1859 р. вiрмени створили „Схщний театр", в якому вперше за всю юторш турецького театру ж1нош рол! грали ж1нки.
Турецькi дослщники зазначають, що певн верстви населення досить негативно ставилися до того, що султан вщвщуе пубтчт розважальт мюця, як от театр „Бейоглу" [11, с. 16]. Тому у 1858 рощ Абдюльмецжгт наказав побудувати бшя палацу Долмабахче театр для правтепв, ! вже за рш театр було ввдкрито. Така защкавлетсть театром ! драматург^ею правителя надихала молодих драматургов на працю й вдосконалення [12, с. 4]. „Одруження поета" (1859) 1браг-!ма Шшаа (1826-1871) стало першою ласт1вкою турецько! авторсько! драми.
Отже, намагаючись розсотати клубок генези турецько! авторсько! дра-ми, наближаемося до тдсумку глибоких корешв турецького драматичного дшства, що тдносяться з дестатв, в!рувань, ритуал!в доюламського пе-рюду, мають продовження у суфшських орденах на теренах Османсько! !мперп, даючи паростки традиц!йн!й народнш драм!, з яко! й виростае ав-торська драма.
Список використаних джерел
1. Кинросс Л. Расцвет и упадок Османской империи : Пер. з анг. / Л. Кинросс. - М. : КРОН-ПРЕСС, 1999. - 696 с.
2. Наенко М. Художня лиература Укра!ни. Ввд м!ф!в до модерно! реальносп / М.К. Наенко. - К. : Вид. Центр «Просвгта», 2012. - 1088 с.
3. Оганова Е.А. Традиции народной драмы в современной турецкой драматурги / Е.А. Оганова - М. : ИСАА МГУ 2006. - 272 с.
4. Родословное древо тюрков. Сочинение Абуль-Гази, Хивинского хана /перевод и предисловие Г. С. Саблукова. — Казань, 1906. - 336 с.
5. Abdulhalük M. Qay'in Türk Ergenekon Bayrami Nevrüz / M. Abdulhaluk. - Ankara : Türk Kültürünü Ara_D!—$%!—tüma Enstitüsü, 1988. - 247 s.
6. Abdülkadir I. Makaleler ve incelemeler. - Ankara : Türk Tarih Kurumu Yayinlari, cilt: 1, 1987 - 729 s.
7. And M. Geleneksel Türk tiyatrosu. Köylü ve Halk tiyatrosu gelenekleri / Metin And. - istanbul : inkilap kitabevi, 1985. - 576 s.
8. And M. Oyun ve bügü. Türk kültüründe oyun kavrami / Metin And. -istanbul : Yapi kredi yayinlari, 2012. - 571 s.
9. Karaburgu O. §airin ahneye dü§en gölgesi. Abdülhak Hamid Tarhan'in tiyatrolari üzerine bir inceleme / Oguzhan Karaburgu. - istanbul : Kesit yayinlari, 2012. - 611 s.
10. Özdemir N. Dram sanati / Nutku Özdemir. - istanbul : Kabalci yayinevi, 1997. - 285 s.
11. Refik A. Türk tiyatrosu tarihi / Ahmet Refik. - istanbul : Kanaat kütüphanesi, 1934. - 134 s.
12. Sevengil R.A. Tanzimat tiyatrosu / Refik Ahmet Sevengil. - istanbul : Milli egitim basimevi, 1961. - 220 s.
13. §engül A. Türk drama gelenegi ve tarihi oyunlari / Abdul §engül. -Ankara : Uyum ajannsi, 2001. - 174 s.
14. Tanpinar A. H. 19. asir Türk edebiyati tarihi / Ahmet Hamdi Tanpinar. - istanbul : Dergah yayinlari, 2011. - 656 s.
15. Tuncel B. Tiyatro tarihi. Cilt 1. / Bedrettin Tuncel. - istanbul : Devlet basimevi, 1938. - 191 s.
Ünlü M. Özcan Ö. 20.yüzyil Türk Edebiyati / Mahir Ünlü, Ömer Özcan. -istanbul : inkilap yayinevi, 1987. - 344 s.
