CC BY
37ДІЯЛЬНІСТЬ БЛАГОДІЙНИХ ТА ПРОСВІТНИЦЬКИХ ЗАКЛАДІВ ЯК ЦЕНТРІВ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ НА ХАРКІВЩИНІ XIX - ПОЧ. XX СТ.
Маштакова В.О.
Харківська державна академія культури
Анотація. Автор аналізує накопичений Слобожанщиною до революційних часів досвід гармонізації суспільних відносин, зміцнення соціальної єдності через керування процесом соціалізації на рівні регіону, висвітлює діяльність благодійних та просвітницьких товариств, які були центрами соціального виховання до революції; визначає практичні досягнення соціального виховання при милосердному ставленні до особистості, яка опинилася в скруті та потребує допомоги Цей досвід, за думкою автора, має бути покладений в основу сучасної моделі регіонального соціального виховання.
Ключові слова: соціальне виховання, благодійні заклади, просвітницькі заклади, гармонізація соціальних відносин, прогресивна громадськість, дореволюційний досвід.
Аннотация. Маштакова В.А. Деятельность благотворительных и просветительных учреждений как центров социального воспитания на Харьковщине XIX - нач. XX ст. Автор анализирует накопленный Слобожанщиной дореволюционный опыт гармонизации общественных отношений, укрепления социального единства через управление процессом социализации на уровне региона; исследует деятельность благотворительных и просветительных учреждений как центров социального воспитания. Также отмечает практические результаты социального воспитания при милосердном отношении к человеку Этот опыт, по мнению автора, должен быть использован при построении современной модели регионального социального воспитания.
Ключевые слова: социальное воспитание, благотворительная организация, просветительская организация, гармонизация социальных отношений, прогрессивная общественность, дореволюционный опыт.
Annonanion. Mashtakova V.A. The activity of education institutions as the centers of the social education in Kharkov in XIX - XX century. The author analyses saved pre-revolutionary experience of harmonization of public attitudes. Strengthenings of social unity through management of process socialization at a level of region. Investigates activity of charitable and educational establishments - the centers of social education. Registers practical outcomes of social education at the merciful attitude to the person. This experience should be used at construction of an advanced model of regional social education.
Keywords: social education, charitable organization, educational organization, harmonization of social attitudes, progressive sociability, pre-revolutionary experience.
Вступ.
Самобутний розвиток України неможливий без становлення соціальності людини Від соціального виховання певною мірою залежить який досвід отримує підростаюче покоління, які цінності та ідеали будуть йому притаманні.
Вплив родини, певних виховуючихзакладів, зокрема, доззвіллєвої сфери, закладів виховання фізичного спрямування, субкультуримікросоціуму, культурноісторичних традицій регіону країни супроводжує людину впродовж всього життя, і наскільки цей вплив зкоординований та має на чолі єдину мету гармонізації соціальних відносин, залежить місце людини в соціумі, розкриття її творчого потенціалу, здібностей в усіх сферах будь-то фізичного, соціального чи духовного життя. Національне відродження зумовлює використання найкращого суспільного досвіду минулого в процесі інтеграції виховних систем регіону з метою підвищення ефективності соціального виховання сьогодення Особливо цікавий досвід соціального виховання в діяльності благодійних та просвітницьких організацій накопичений на Харківщині в XIX - поч. XX ст.
Робота виконана за планом НДР Харківської державної академії культури
Мета, завдання роботи.
Загалом історію соціального виховання досліджували І.Звєрєва, Н.Осьмух, А.Рижанова, С.Савченко, С.Харченко, та ін. Крім того історія вітчизняної соціальної педагогіки у 20-90-ті роки XX ст. була грунтовно досліджена в докторській дисертації Л.А. Штефан. Проте особливості розвитку соціального виховання XIX -to^XX століття в різних регіонах У країні, зокрема на Харківщині, досліджено недостатньо. Тому метою нашої статті є висвітлення багатогранності та неординарності розвитку системи соціального виховання Харківщини, узагальнення шляхів, форм, методів і засобів вирішення проблем соціального розвитку особистості того часу.
Хоча Слобідсько-Українська губернія і була створена у другій половині XVIII ст., проте саме з XIX ст. відбувався процес становлення регіональноїсистеми соціального виховання протягом століття до 1917 року, оскільки в цей час відбуваються кардинальні політичні та соціально-економічні зміни.
Результати дослідження.
Відомо, що держава створюється з метою захисту своїх громадян від зовнішніх та внутрішніх ворогів. До внутрішніх ворогів належать бідність та убогість Тому держава, яка не переймається долею людей, що потребують допомоги, приречена на вимирання чи перетворення. Дій держави для подолання кризи недостатньо, важливо, щоб процес був двосторонній, не тільки «зверху-донизу», але, як невід' ємна частка, і «знизу-догори». Отже, необхідною умовою розвитку будь-якого соціуму, зокрема країни, є ініціатива прогресивної громадськості на місцевому рівні, щодо самовдосконалення власного соціокультурногоіснування
© Маштакова В.О., 2009
Коли кожен з нас, не зважаючи на соціальний статус, віросповідання, буде відчувати відповідальність за соціальних сиріт, які втратили зв'язки чи відчули на собі наслідки невдалої соціалізації, за всіх знедолених -лише тоді ми зможемо жити в суспільстві, де пануватиме злагода, християнські цінності та загальнолюдські ідеали. Саме на такому ідейному підгрунті створювалися благодійні та просвітницькі заклади, які вважалися осередками виховання певної громади. Цей досвід заслуговує на грунтовне вивчення
Слід зазначити, що досвід соціального виховання XIX - поч.ХХ століття мав основою тисячолітню християнську традицію. Історія опіки почалася з часів правління Володимира «Святогс», який християнізував Київську Русь. Благодійність розглядалася як вища богоугоднаакція, яка була наслідком духовних спрямувань людини, і на меті ставила опікування, керування та втіху особистості, не зважаючи на звання, вік та пол. Володимир власноруч раздавав сирітам, убогим та мандрівникам велику милостиню. Наступні князі вважали опікування знедолених своїм головним обов'язком як перед Богом, так і потребою власної душі, головним було не лише надання матеріальної допомоги, але й прищеплення та плекання загальнолюдських християнських цінностей у підростаючого покоління. Оскільки Володимир доручив опіку знедоленими духовенству, то значну роль у справі служіння ближньому відігравала також церква. Благодійні заклади (шпиталі, богадільні) створювалися навколо церкви. Парафія була не церковно адміністративною одиницею, а спільнотою віруючих, які єдналися за християнським духовним спрямуванням Піклування про храм сприяло створенню церковних братств, піклування про християнське виховання дітей - будівництвушкіл, жага виявити свою віру в справах милосердя - заснуванню шпиталей, де жили жебраки та знедолені Але вже з XVIII століття парафія втрачає своє значення релігійної спільноти і стає звичайним церковно-адміністративним округом З цього часу виборні священники замінюються священниками по архієрейському призначенню. Всі благодійні заклади залежать тепер від волевиявлення священника, а парафіянам залишилося одне право давати чи не давати гроші. З цього часу парафіяльне благодійництво поступилося державному благодійництву, яке здійснювалося за допомогою адміністративних закладів того часу - приказів. Поряд з державними благодійними закладами існувало й приватне благодійництво Т обто, стає на загальне потреба на грунті державних благодійних закладів створення благодійних товариств за ініціативою прогресивної громадськості на містах. Засновниками благодійних товариств насамперед були губернські керівники, до справи також приєднувалися представники місцевого чиновництва, шляхта, заможні громадяни.
Таким чином, на початку XIX ст. в Україні, як і в усій Російській імперії, відбувся великий вибух благодійництва в наслідок якого створювалася низка благодійних товариств, які ставили на меті соціальну допомогу та соціальне виховання дітей. Велика кількість благодійних товариств, з одного боку, свідчить про релігійність народу, тобто християнські настанови на благодійність як релігійний обов’язок допомоги ближньому та прояву любові до нього, з іншого - на високий рівень свідомості та відповідальності суспільства за людей, які потребують допомоги. Реальна соціальна відповідальність благодійників була спрямована не лише на великі пожертви, але й на забезпечення соціального захисту, соціального виховання, освіти та духовного розвитку особистості
Особливо важливим для нас є те, що держава та пересічні громадяни переслідували одну мету та переймалися однією проблемою: соціальна допомога, соціальний захист та соціальне виховання покинутих дітей. Тому більш детально розглянемо діяльність благодійних товариств, що здійснювали соціальну допомогу та соціальне виховання населення в Харківській губернії
Відомо, що Харківська губернія до 20 рр. ХХ ст. мала структуру благодійних закладів, притаманну для всієї Російської імперії. На наш погляд, харківські благодійні заклади , як в цілому і в Російській імперії, можливо поділити на 7 груп: 1 група - благодійна частина місцевого самоврядування (Харківське благодійне товариство), 2 група - станові місцеві благодійні заклади (міщанське товариство, губернське дворянське товариство), 3 група - заклади відомства імператриці Марії державного підпорядкування (Харківське сільське попечительство дитячих притулків відомства імператриці Марії), 4 група - заклади духовного впорядкування (дільничні парафіяльні попечительства для бідних), 5 група - спеціалізовані заклади приватних благодійників (мировий суддя м. Харкова Е.Ф. Файст заснував товариство патроната над неповнолітніми), 6 група -благодійні заклади національних меньшин губернії (Харківська німецька спільнота, швейцарське та французьке товариство), 7 група - заклади різноманітних міністерств (до відомства Міністерства внутрішніх справ входило: Харківське товариство піклування про малих безпритульних сиріт).
У цілому сутність благодійницької діяльності в дореволюційному Харкові в аспекті соціального виховання полягала в тому, що більшість благодійних товариств спрямовували свої зусилля на надання такої допомоги бідним людям, щоб вони не втрачали відчуття належності до громади, спільноти (Харківське благодійне товариство [7, с.913]), опіку безпритульних сиріт, що передбачала крім задоволення матеріальних проблем, прищеплення моральних і соціальних цінностей (Товариство піклування безпритульних сиріт, Олександрійський притулок для хлопчиків [7, с.921]), дбання та виховання дітей, батьки яких працювали ( “ притулок-яслі ” на Москалівці [7, с.926]), створення схованок для дітей сиріт та бідніших міщан (Міщанське товариство [7, с.925]), збирання інформації про бідних та допомога їм (дільничні парафіяльні попечительства [7, с.918]) - в цьому випадку маємо в наявності соціальне інспектування піклування про бідних дітей (державні Ольгінські притулки [7, с.930]), боротьбі з жебрацтвом та злиднями (Харківське Товариство БудинкуБратської Дружини [3]), відволікання неповнолітніх від ганебного впливу вулиці, де вони не відчували, що кинуті на призволяще, що є люди, якім не байдужа їх доля (Товариство боротьби з жебрацтвом дітей [11]).
Не ідеалізуючи діяльність благодійних закладів, можна відмітити певні недоліки в системі соціального виховання:
- деякі парафіяльні попечительства зосередили свою діяльність лише на наданні грошової допомоги, тобто увага приділялася тільки матеріальному захисту та підтримці, коли інші парафії створювали притулки як осередки соціального виховання, тобто спрямовані на соціальний розвиток людини;
- значна кількість приватних благодійних притулків для заможних дітей, бідні були під опікою держави. А державні притулки мали нижчий рівень забезпечення порівняно з приватними благодійними притулками
- недостатній рівень освіти в притулках;
- несумлінне ставлення засновників товариств, вихователів притулків до обраної діяльності в цілому,
наприклад:
в 1910 р. створено за ініціативою мешканців міста Товариство Будинку Братської Дружини, до якого входили особи, що заслуговували довіри харків’ян, але згодом склад товариства змінився, з’явилися громадяни, що призвели справи товариства до занепаду [18, с.1]; велика кількість зауважень була зроблена губернською земською управою Харківському товариству піклування про підкинутих малюків: “ стан дітей задовільний, санітарні умови не відповідають нормі, відсутні спеціально підготовлені вихователі; усі хвороби, виключаючи каліцтво, призведуть в майбутньому к поганим наслідкам”[8]; були поодинокі випадки, коли після призначення дитини до тимчасового виховання в чужій родині вихованець повертався до приту лку оскільки в новій родині з нього знущалися У інших випадках здійснювався постійний нагляд за такими родинами, отже це був перший досвід соціального патронату
Проте ці недоліки не принижують благодійних зусиль Харківської громади.
Ще раз зазначимо, що держава та соціально активні громадяни того часу, тобто об' єднуючий потенціал представників усіх верств населення, не зважаючи на соціальний статус (губернське дворянське товариство взаємодопомоги, міщанське товариство, селянське товариство), та заможній стан пердставників громади (в 1910 році в Харкові ремісник створив притулок для дітей бідних ремісників, а міщанін Некрасов залишив свій будиноку спадок державному притулку), релігійне віровизнання, національне походження (німецька спільнота у 1896 році відкрила притулок для бідних жінок та сиріт, швейцарське і французьке благодійне товариство, відкрита у 1880 році єврейська їдальна для бідноти), переслідували одну мету та переймалися однією проблемою соціального виховання та соціального захисту тих, хто потребуює допомоги, що громадяни Харкова, благодіяли не тільки заради пошани, а благо діяли для себе (благодійна діяльність ними сприймалася як своєрідний обов’язок перед Богом та суспільством), переймалися проблемами знедолених, бо розуміли, що мають особисту відповідальність як перед собою, так і перед поколінням, що підростає, яке в майбутньому стане повноправним господарем та творцем історії і культуриХаркова та суспільства
Біч о біч з благодійними товариствами благо діяли проствітницькі заклади, які на меті ставили відродження духу спільноти, а за своїм прямим призначенням вважали за доцільне дати можливість населенню читати книжки (здебільша російською мовою). Насамперед, була відкрита публічна бібліотека (1830 р.), яка проіснувала лише кілька років, за думкою істориків Д.І.Багалія та Д.П. Мілера це сталося бо «бібліотека являла собою щось середнє між державним та громадським закладом. Виникла вона не завдяки громадській ініціативі, а за поданням уряду». [7, с.750] Публічна бібліотека була першою ластівкою в розумінні потреби, що лише ініціатива прогресивної громадськості на місцевому рівні має змогу спрямувати уряд, суспільство в певному русі, щодо розв’язання проблем виховання в соціумі
Заслуговує на увагу, діяльність Товариства Грамотності (1869 р.) , яке було засновано вже за громадською ініціативою. Товариство крім відкриття бібліотек, будує школу, засновує Санітарний Комітет, який займався оздоровленням і вихованням слабких дітей, котрі отримували освіту в школах Т овариства
З надр Товариства виокремлюється Комісія народних читань (1890 р.) метою діяльності якої є через організацію народних читань відволікання багаточисельного робочого населення м. Харкова від негативних звичок (шинок, кабак - основне місце відпочинку після роботи та у вихідні дні). З 1895 року були розпочаті читання в нічліжному притулку, які часто почали відвідувати селяне, що приїздили до ринку. Дивлячись на зацікавленість народу, читання для селян були організовані в Дергачівській церковно-парафіяльній школі Не залишилися поза увагою Комісії і люди, які схибнули з праведного шляху - ув’язнені (з 1896 року розпочаті читання в губернській в’язниці).
Харківський Народний Будинок - ще один просвітницький заклад, назва якого говорить сама за себе. Зробити відпочинок людей різних вікових груп, різних професій, різних верств населення змістовним - головна мета цього закладу. Як і більшість просвітницьких закладів Народний Будинок існував на пожертви, що заслуговує на увагу - не лише заможні люди робили грошові внески, а й робоча артель міста вислала гроші, навіть була пожертва в вигляді цеглини - цей випадок і започаткував справу матеріальних жертвувань. Була досягнута і інша мета - об’єднання різних верств населення через ідею спільного змістовного, наповненого новими враженнями і відкриттями відпочинку. До складу Будинкувходили народний хор і оркестр, читальня-бібліотека, художній музей (картини пожертвувані благодійниками), чайна та їдальня - відкриті попечитетельством Т овариства дбання про народну тверезість.
Така широка діяльність в напрямі соціального виховання породжувала ймовірно низку питань, щодо організації процесу, методів, засобів виховання Як наслідок, створення Довідково-Педагогічного Комітету (1900 р.), згодом і організація Видавничого Комітету Що цікаво зверталися за допомогою не лише представники земств, просвітницьких товариств, а й приватні особи. У 1902 році для теоретичної розробки
навчально-виховного процесу був заснован Шкільно-Педагогічний Комітет. У тому ж році на прохання селян Комітетом була складена програма народної школи вищого типу (реальне училище) для села.
Отже, діяльність просвітницьких товариств була спрямована на відродження духу спільноти, об’єднання різних верств населення в розумінні потреби вирішення питань соціального виховання , що лише спільна діяльність може дати певний результат щодо досягнення гармонії в соціумі та цільності кожного його індивіду.
Висновки.
В цілому, якщо благодійні товариства на чолі своєї діяльності ставили матеріальну допомогу, а вже потім питання соціального захисту знедолених, соціального виховання та отримання освіти в спеціально створених ними закладах - притулках то просвітницькі заклади перш за все приділяли значну увагу плеканню у суспільстві жаги до знань, піднесення духу особистості, гармонічного розвитку цільності людини, потреби отримання духовних благ, що виникає лише при спрямуванні виховання на соціальні цінності, на відміну від матеріальних благ, потреба в яких з'являється з народження.
Важливим є спрямованість, єдність цих закладів, що переслідували, на наш погляд, єдину мету -гармонізації відносин в соціумі.
Отже, дослідження історії соціального виховання на сході України зумовлене потребою вивчення накопиченого Слобожанщиною за дореволюційних часів досвіду гармонізації суспільних відносин, зміцнення соціальної єдності через керування процесом соціалізації на рівні регіону. Цей досвід має бути покладений в основу сучасної моделі регіонального соціального виховання, зважаючи на місцеву спеціфіку та на потребу подалання соціокультурногспротистояння Заходу і Сходу У країни виховними засобами.
Подальшим напрямком дослідження є розробка моделі соціального виховання для регіону країни.
Література:
1. Всесословный приют ( для сирот на Павловке ) // Харьковские губернские ведомости - 1907.- 15 апреля.
2. Детский приют для девочек // Харьковские губернские ведомости-1900.- 11 января.
3. Дом общества " Братской дружины " (о деятельности приюта для призрения сирот 1910-1912) // Харьковские губернские ведомости - 1912.- 30 марта.
4. Заседание городской Думы (вопрос об устройстве приюта имени Некрасовых) // Харьковские губернские ведомости- 1908.- 16 февраля.
5. Заседание членов Харьковского благотворительного общества // Харьковские губернские ведомости.-1908.- 16февраля.
6. Историко-справочный путеводитель Харьков его прошлое и настоящее - Харьков, 1902. - 96 с.
7. История города Харькова за 250 лет его существования ( 1655- 1905гг.). Историческая монография.-Харьков, 1912. - Т.2.
8. К реорганизации призрения сирот // Харьковские губернские ведомости- 1911.- 20 апреля.
9. Организация и деятельность Харьковского общества исправительных приютов // Харьковские губернские ведомости- 1895.- 5 июля.
10. Освящение и открытие приюта-убежища (устроенного по инициативе Зобнина на Холодной горе) // Харьковские губернские ведомости- 1910.- 16 февраля.
11. Открытие приюта для нищенствующих детей // Харьковские губернские ведомости,- 1910.- 24 января.
12. Отчет попечительства Харьковского общества призрения бесприютных малолетних сирот за 1893 год-Харьков, 1894.
13. Отчет Харьковского сельского попечительства детских приютов ведомства учреждений императрицы Марии за 1902 - 1912 годы - Харьков, 1912.
14. Отчет Харьковского общества призрения малолетних бесприютных сирот за 1912 год.- Харьков, 1913. ХАРЬКОВСКИЙ ГОРОДСКОЙ ГОСУ ДАРСТВЕННЫЙ АРХИВ:
15. Дело N28: Об изменении устава попечительного общества Харьковского дома трудолюбия// Харьковский государственныйархив. - Фонд 29.- опись 1.
16. Дело N210: Об утверждении Харьковского губернскогопризрения детей полусирот воинов // Харьковский государственныйархив. - Фонд 29.- опись 1.
17. Дело N409: Об утверждении Харьковского общества патроната над несовершеннолетними// Харьковский государственныйархив. - Фонд 29.- опись 1.
18. Дело N751: Харьковское Общество Дома Братской Дружины // Харьковский государственныйархив. -Фонд 29.- опись 1.
19. Опись дел 1263 за 1906-1917 годы Харьковских губернских по делам об обществах и союзах // Харьковский государственныйархив. - Фонд 29.
20. Дело N854: Об изменении п.30 положения об участковым по приходам, попечительству о бедных // Харьковский государственныйархив. - Фонд 29.- опись 1.
Надійшла до редакції 10.02.2009 р.
