CC BY
73Аспекти гуманізації в процесі професійної підготовки спеціаліста
Глухова Т.І., Малий О.Т., Кірілаш А.Р
Донецький державний інститут здоров ’я, фізичного виховання і спорту
Анотації:
Розглядається сутність процесу гуманізації як оптимальної сукупності суспільно людських ідей і цінностей, професійно-гуманістичних орієнтацій і якостей особистості, універсальних засобів пізнання і гуманістичної технології психолого-педагогічної діяльності. Для гуманізації підготовки фахівців сучасної системи освіти необхідно враховувати наступні положення: комунікативна компетентність є актуальною проблемою гуманізації підготовки фахівця вищої школи; гуманістична спрямованість не може бути продуктивно матеріалізована без самостійної роботи майбутнього фахівця на собою.
Ключові слова: гуманізація, культура, спілкування, компетентність, комунікації.
Глухова Т.И., Малый О.Т., Кирилаш А.Р. Аспекты гуманизации в процессе профессиональной подготовки специалиста.
Рассматривается сущность процесса гуманизации как оптимальной совокупности общественных человеческих идей и ценностей, профессионально- гуманистической ориентации и качеств личности, универсальных способов познания и гуманистической технологии психолого-педагогической деятельности. Для гуманизации подготовки специалистов современной системы образования необходимо учитывать следующие положения: коммуникативная компетентность является актуальной проблемой гуманизации подготовки специалиста высшей школы; гуманистическая направленность не может быть продуктивно материализована без самостоятельной работы будущего специалиста на собой.
гуманизация, культура, общение, компетентность, коммуникации.
Gluhova T.I., Malyi O.T., Kirilash A.R. Aspects humanization during professional training the expert. The essence of humanization processes as the optimal extent of social ideas and values, personal professionally-human-istic orientation and features, universals means of cognition and humanistic technology of psycho-pedagogic activity is considered in this paper. For humanization preparation of experts of the modern education system it is necessary to take into account the following provisions: communicative competence is an actual problem humanization preparation of the expert of a higher school; the humanistic directedness cannot be productively materialized without independent operation of the future expert on itself.
humanization, communication, standards, competence, communications.
Вступ.
В умовах реалізації вимог Болонського процесу зростання професіоналізації спеціалістів неможливо без фундаментальної гуманізації всієї системи їх підготовки. Це обумовлено тим, що кардинальні зміни в житті нашого суспільства, стосовно підготовки спеціалістів на рівні світових стандартів викрили суттєві деформації в підготовці спеціалістів всіх рівнів, в тому числі і в професіоналізмі викладачів з фізичної культури та спорту. Життям продиктована гостра необхідність формування нової, більш ефективної системи підготовки сучасних спеціалістів, яка науково обґрунтована принципами інтеграції знань гуманістичної і професійної спрямованості. Вирішення цього складного завдання державного значення можливо тільки завдяки забезпечення на науковій основі спадкоємності гуманістичних ідеалів та формування духовної сфери, загальної і професійної культури спеціаліста.
Теоретично-методологічний і історичний аналізи дозволяють відмінити, що термін “гуманізація”, затверджений протягом багатьох століть розвитку людства традиціями гуманізму, як глобального загальнолюдського світогляду, вніс свої характерні зміни в розуміння сучасного типу освіченості.
Якщо гуманісти епохи Відродження вважали, що тільки людина з латинською вченістю, з університетською освітою має право судити, що правильно, а що неправильно, що морально, а що аморально, що гуманно, що антигуманне, то сутність гуманізму в сучасному загально філософському плані зводиться до визнання цінності любої людини як особистості, її права на вільний розвиток і проявлення своїх здібностей.
Якщо мрією гуманістів епохи Відродження була олігархія, панування аристократії освіченості, котрі під освітою розуміли лише механічне засвоєння © Глухова Т.І., Малий О.Т., Кірілаш А.Р, 2009
конкретних знань, вмінь і навичок, що розвивають пам'ять і дають масу неголовних свідчень, але не мають ні життєвого сенсу, ні якості, ні мети, ні духовності, то в сучасному розумінні гуманізація в освіті XXI столітті повинна забезпечити вимоги особистості і суспільства у відтворюванні суттєвому підвищуванні інтелекту кожної особистості та у всіх областях людської діяльності. Іншими словами, внесок гуманізації в розуміння сучасного типу формування особистості зводиться до того, що гуманізація не тільки втілює її культурний, творчий початок, але також забезпечує самосвідомість і саморозвиток всього суспільства. Разом з цим гуманізація допомагає освіті людини, яка повинна стати гармонічнішою в етичному і духовному відношенні, мати повну загальну освіту і високу професійну майстерність у будь-якій галузі, тобто допомагає розкриватися внутрішньому багатству людини, мотивуючи і стимулюючи її діяльність, спрямовану на перетворення оточуючого світу і самої себе.
Аналіз теоретико-методологічних передумов розвитку гуманізації освіти дозволив сформулювати ідею гуманітаризації сучасної освіти, як провідну в процесі перебудови вищої, спеціальної і середньої освіти. Названі передумови не обмежуються рамками окремих наук, а базуються на співтворчості всіх зацікавлених сфер наукового знання. У зв’язку з цим у закономірне питання, в чому суть різниці між такими категоріями, як “гуманізація освіти” і “гуманітаризація освіти”? Під гуманізацією ми розуміємо формування у навчальних закладах разом із спеціальними професійними знаннями, уміннями, навиками, широкої світоглядної культури у багатого духовного світу на основі органічного сприйняття загальнолюдських, етичних цінностей і етики індивідуальної відповідальності [1].
Під гуманітаризацією розуміється цілеспрямований процес вдосконалення і порівняння в учбових за-
кладах суспільних наук, а саме філософії, політології, соціології, психології, економіки та інших на користь формування світогляду тих, кого навчають, цілеспрямоване системне насичення учбово-виховного процесу ідеями гуманізму [2, 3].
Науковий підхід до даної проблеми дозволив виділити зі всього комплексу напрямів гуманізації, як основних шляхів її здійснення, наступні:
• створення якісно нової моделі сучасного фахівця, що передбачає, з одного боку, формування у нього високої культури, ерудованості, а, з іншого якостей висококультурного громадянина держави;
• здійснення гуманітарної складової всіх ланок багатогранного навчально-виховного процесу;
• здійснення в навчальній і позанавчальній діяльності різностороннього гуманістичного виховання.
Нами виявлено, що провідні педагоги, психологи, філософи, політологи встановили причини, які обумовлюють актуальність, роль і значення гуманізації в підготовці сучасних фахівців. Вони пояснили необхідність перегляду її змісту і організації, які неможливі в сучасній вищій школі:
• зайва спеціалізація в ході навчання в учбовому закладі (вузькість мислення);
• низький рівень сформованості гуманістичних, загальнолюдських цінностей у навчених, який пояснюється недостатнім розвитком загальної, політичної та правової культури;
• невміння вчорашніх випускників учбових закладів орієнтуватися в сучасному світі з його різноманіттям зв’язків і вірогідними законами розвитку.
У зв’язку з цим призначенням гуманізації, як було відмічено вище в продуктивній професіоналізації зв’язується нами з формуванням світоглядної культури і багатого духовного світу фахівця на основі органічного сприйняття загальнолюдських, національних цінностей і етики індивідуальної відповідальності [8 ].
Робота виконана згідно плану науково-дослідної НДР Донецького державного інституту здоров”я, фізичного виховання і спорту.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета дослідження - розкриття основних аспектів гуманізації в процесі вдосконалення професіоналізму фахівця.
Результати дослідження.
У практичному вирішені проблеми гуманізації підготовки сучасного фахівця слід виділити декілька провідних напрямів:
• досягнення високої загальної культури, яка пов'язана з формуванням загального рівня культури сучасного фахівця;
• виховання сучасного рівня політичної культури, що полягає перш за все в зміні політичного мислення тих, кого навчають, та передбачує демократичне виховання, сприйняття сучасної політичної культури, уміння орієнтуватися в складному соціальному середовищі;
• розуміння своїх громадянських прав і обов'язків;
• розвиток високого рівня професійного мислення, економічної культури, що включає синтез еконо-
мічних знань, умінь, навиків, стилю економічної роботи і відношення до отриманої справи, зміна характеристик особистого розвитку кожного, кого навчають;
• формування правової культури і правової свідомості. Ці поняття вбирають в себе цілий комплекс принципів, до яких можна віднести тверде знання вимог законів, нормативних прав, посадової субординації, колективізму, професійної етики, культури взаємовідносин;
• підвищення рівня психолого-педагогічної культури фахівця, що останніми роками все ширше розвивається сучасними психологами і педагогами і, на наш погляд, заслуговує особливої уваги.
На нашій кафедрі педагогіки, психології та філології ДДІЗФВіС йде безпосередньо підготовка майбутніх педагогів-вчителів фізичного виховання, а саме формування їх професійної компетентності в усіх її напрямах. Положення, що покладені в основу навчально-виховного процесу нашого ВНЗ, орієнтовані на формування освіченої, гармонійно розвиненої особистості, здатної до високої професійної компетентності та мобільності.
Готовність до педагогічної діяльності, тобто сукупність професійно зумовлених вимог до вчителя, - становить предмет навчання як педагогів, так і психологів. Від майбутнього фахівця сьогодні вимагається орієнтація на досягнення високої професійної майстерності. До неї відносяться багато компонентів, в т.ч. професійно значущі якості особистості - педагогічна культура - педагогічна техніка, уміння спілкуватися [ 5, 7 ].
Провідним критерієм оптимізації психолого-педагогічної культури фахівця, як показало наше дослідження, є формування його комунікативної компетенції, яка розглядається як система внутрішніх ресурсів, необхідних для встановлення ефективної комунікації в певному колі ситуацій взаємодії особи. Компетентність загалом має, поза сумнівом, інваріа-тивні загальнолюдські характеристики і разом з цим характеристики історичні і культурно обумовлені. Розвиток компетентного спілкування в сучасних умовах припускає ряд принципових напрямів його гармонізації. При цьому для практики розвитку компетенції важливо розмежувати такі види спілкування, як ділове, що присутнє в спільній діяльності, та особове. Якщо ділове спілкування зосереджене на тому, чим зайняті люди, то особове спілкування пов'язане з психологічними проблемами внутрішнього світу людини. Цільове спілкування служить засобом задоволення специфічної потреби, зокрема потреби в спілкуванні з людьми.
Компетентність в спілкуванні передбачає готовність або уміння встановити контакт на різній психологічний дистанції - віддаленій чи близькій. Труднощі деколи можуть бути пов'язані з інерційністю дій своєрідної ситуації. Прояв гнучкості в міжособових відносинах є одним з істотних показників компетентності спілкування, а отже, свідчить про підвищення рівня психолого-педагогічної культури фахівця [4 ].
Ці та інші теми розглядаються на дисциплінах «Педагогіка», «Психологія», «Педагогічна майстерність».
Компетентність у всіх видах спілкування полягає в досягненні трьох рівнів, які дозволяють чіткіше структурувати процес спілкування, - комунікативний, інтерактивний і перцептивний. Особа повинна бути спрямована на отримання багатої палітри психологічних позицій, що допомагають повністю їй самовияв-лятися.
Комунікативний рівень складається із здібностей:
• давати соціально-психологічний прогноз комунікативної ситуації, в якій належить спілкуватися;
• соціально-психологічно програмувати процес спілкування, спираючись на своєрідність комунікативної ситуації;
• здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування, використовуючи комунікативні установки.
Існує декілька знакових систем, які використовуються в комунікативному спілкуванні. Розрізняють вербальні і невербальні засоби спілкування [ 6 ].
Вербальна комунікація - це усна і письмова мова. Мова є найуніверсальнішим засобом спілкування, оскільки при передачі інформації за допомогою мови найменше втрачається сенс спілкування. Правда, цьому повинно супроводити високий ступінь спільності розуміння ситуації всіма учасниками комунікативного спілкування. Мова, як засіб спілкування, одночасно виступає і як джерело інформації і як спосіб взаємодії зі співбесідником. Для того, щоб повністю відрізняти процес взаємодії, недостатньо тільки знати структуру комунікативного акту, необхідно ще проаналізувати і мотиви тих, що спілкуються, їх мету, установки. Важливо також звернутися до тих знакових систем, що включені в мовне спілкування, окрім мови. Результати дослідження показали, що в щоденному акті комунікації слова складають 7 %, звуки і інтонації 38 %, немовна взаємодія 55 %.
Першими серед них виділяється оптико-кинестезична система знаків, що включає жести, міміку, пантоміміку. Жестові рухи можна звести до наступних груп. Жести - ілюстратори - це жести повідомлення, покажчики, що образно зображають сенс повідомлення. що передається. Жести - регулятори - жести, що виражають відношення людини до чого-небудь або кого-небудь. Жести - емблеми - це своєрідні замінники слів або фраз в спілкуванні. Жести - адаптери - специфічні рухи рук людини, звички, що відображають його. Жести - аффектори - жести, що виражають певні емоції людини, як: упевненість, сумнів, оцінка, підозрілість, самоконтроль, очікування, напруженість, готовність та ін.
Загальновизнаним є той факт, що праксеміка займається нормам просторово-часової організації спілкування, її суть в тому, що час і простір несуть смислове навантаження в спілкуванні. Але успіх або неуспіх в спілкуванні визначають не стільки засоби праксеміки, скільки його зміст, течія і напрям, які задаються вищими змістовними рівнями людської ді-
яльності, а саме: ціннісними установками, позиціями, метою спілкування.
У візуальному спілкуванні використовується специфічна знакова система - це «контакт очима». Його характеристиками є: частота обміну поглядами, спрямованість і тривалість, динаміка та статика. Контакт очима доповнює вербальну комунікацію, а саме: повідомляє про готовність продовжувати або припинити її, сприяє розкриттю внутрішнього стану або, навпаки, приховуванню його. Отже, в процесі комунікації люди обмінюються інформацією, а також вступають у взаємодію, без якої неможлива сумісна праця.
Інтерактивна функція спілкування пов'язана з вироблення стратегії, тактики та техніки взаємодії людей, організацією їх спільної діяльності для досягнення певної мети. Таке спілкування передбачає досягнення взаєморозуміння, прикладання спільних зусиль для подальшої організації діяльності, кінцевим наслідком якої зацікавлені ті, що спілкуються.
Специфіка інтеракції в тому, що вона фіксує не тільки обмін інформації, але і, головне, організацію сумісних дій, а отже, виробляє їх форми і норми.
Перцептивна функція спілкування пояснює сприйняття і розуміння іншої людини і самого себе, встановлення на цій основі взаєморозуміння і взаємодії. У акті спілкування включаються і працюють всі психічні процеси. З їх допомогою сприймаються і оцінюються індивідуальні особливості психіки і поведінки людини. Соціальна перцепція припускає не тільки розуміння і ухвалення цілей, мотивів, установок партнера по спілкуванню, але і розглядає як, яким чином він сприймається. В процесі міжособової перцепції ми, на думку С.Л.Рубинштейна [ 9 ], ніби «читаємо» думки іншої людини. Це з одного боку. З іншої, чим більш повно розкриваються інша людина, тим більш повно є уявлення про самого себе. В ході пізнання іншої людини одночасно здійснюється декілька процесів: і емоційна оцінка цього іншого, і спроба зрозуміти його вчинки, і заснована на цьому стратегія власної поведінки.
Сукупність найважливіших перцепнивних умінь можна узагальнити та представити наступними взаємозв'язаними за змістом порадами:
• сприймати і інтерпретувати адекватно інформацію про сигнали від партнера про спілкування і від себе, отримуваних в ході спільної діяльності;
• проникати в особову суть інших людей, встановлювати індивідуальну своєрідність людини і визначати його внутрішній світ;
• визначати характер переживань, стан людини, його причетність або непричетність до тих або інших подій за незначними ознаками;
• знаходити в діях і інших проявах людини ознаки, що роблять її несхожою на інших, а може бути і на саму себе в схожих обставинах у минулому;
• бачити головне в іншій людині, правильно визначати його відношення до соціальних цінностей, враховувати в поведінці людей «поправки» на того, що сприймає і протистояти стереотипам сприйняття іншої людини;
• оцінювати емоційно-психологічні реакції партнерів по спілкуванню і навіть прогнозувати ці реакції, уникаючи тих, які перешкоджають досягти мети і спілкування.
Необхідно відзначити, що комунікативна компетентність не виникає на порожньому місці, вона формується. Проте її основу складає досвід людського спілкування, соціонормативний досвід народної культури, який є базою когнітивного компоненту компетентності особи, як суб'єкта спілкування.
Висновки.
Для гуманізації підготовки фахівців сучасної системи освіти необхідно враховувати наступні положення:
• комунікативна компетентність як складова частина психолого-педагогічної культури є актуальною проблемою гуманізації підготовки фахівця вищої школи;
• гуманістична спрямованість не може бути продуктивно матеріалізована без самостійної роботи майбутнього фахівця на собою.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку вивчення інших проблем гуманізації в процесі професійної підготовки спеціаліста.
Література
1. Агафонов Н.В. Прогресс и тенденция современной науки / Н.В. Агафонов. - М. Наука, 2006. - 240 с.
2. Андреева ГМ. Социальная психология / Г.М. Андреева. - М., 2007. - 160 с.
3. Ароксон З. Социальная психология / З. Ароксон, Т. Уилсон, Р. Экерт. - СПб., 2004. - 224 с.
4. Глухова Т.И. Психолого-педагогические аспекты самосовершенствования личности специалиста / Т.И. Глухова, А.Т Малый, А.Р. Кирилаш. //Педагогіка, психологія і медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - Харків, ХДАДМ, 2007. - N6. - С. 100-105.
5. Кулініч І.О. Психологія управління. - К., 2008. - 200 с.
6. Максименко С.Д. Загальна психологія / І.О. Кулініч. - К., 2008. - 240 с.
7. Москаленко В.В. Психологія соціального впливу / В.В. Москаленко. - К., 2007. - 244 с.
8. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник. - З.Н.Курлянд, Р.І.Хмелюк, А.В.Семенова та ін. за ред. З.Н.Курлянд. - К., 2005. . - 280 с.
9. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии / С.Л. Рубинштейн. - М., 1987. - 296 с.
Надійшла до редакції 24.09.2009р. Глухова Татьяна Ивановна Малый Александр Трофимович Кирилаш Алла Ростиславовна [email protected]
