CC BY
76Використання історично-комунікативного досвіду для формування гуманістичної спрямованості педагогічного спілкування майбутніх фахівців
Лисенко С. А.
Українська інженерно-педагогічна академія
Анотації:
Розглянуто проблеми формування гуманістичної спрямованості педагогічного спілкування майбутніх фахівців. Розкрито сутність і принципи гуманістично спрямованого педагогічного спілкування. Показано шляхи використання комунікативного досвіду минулого на прикладах залучення теоретичних ідей та методів спілкування. Проаналізовані результати анкетування студентів. Наведено ставлення студентів до включення окресленого досвіду для гуманізації комунікативної підготовки. Підтверджена необхідність доповнення змісту освіти цим досвідом.
Ключові слова:
спілкування, гуманізація, спрямованість, підготовка, досвід.
Лысенко С. А. Использование коммуникативного опыта прошлого для формирования гуманистической направленности педагогического общения будущих специалистов. Рассмотрены проблемы формирования гуманистической направленности педагогического общения будущих специалистов. Раскрыта сущность и принципы гуманистического направленного педагогического общения. Показаны пути использования коммуникативного опыта прошлого на примерах привлечения теоретических идей и методов общения. Проанализированные результаты анкетирования студентов. Приведено отношения студентов к включению очерченного опыта для гуманизации коммуникативной подготовки. Подтвержденная необходимость дополнения содержания образования этим опытом.
общение, гуманизация, направленность, подготовка, опыт.
Lysenko S. A. Use of communicative experience of the past for formation of a humanistic orientation of pedagogical dialogue of the future specialists. The
problems of forming humanism orientation of pedagogical intercourse of future specialists are considered. Essence and principles of the humanism directed pedagogical intercourse is exposed. The ways of the use of communicative experience of the past on examples bringing in of theoretical ideas and methods of intercourse are rotined. Analysed results of questionnaire of students. Attitudes of students are resulted toward including of the outlined experience for humanizing of communicative preparation. Confirmed necessity of addition of maintenance of education this experience.
dialogue, humanization, preparation, experience.
orientation,
Вступ.
Економічні, соціально-політичні та культурні трансформації сучасного суспільства актуалізували необхідність удосконалення підготовки фахівців. Наростання глобалізаційних процесів у світі, розширення інформативності усіх сфер діяльності людства, впровадження новітніх засобів комунікацій на макро- та мікрорівнях, вихід вітчизняних спеціалістів на світовий ринок праці, приєднання вищої освіти України до європейського та світового освітнього просторів посилили потребу у підвищенні культури спілкування та комунікацій випускників вищих навчальних закладів. Зважаючи на це, навчання особливостям фахового спілкування майбутніх фахівців стає важливою соціокультурною та освітньою проблемою професійної підготовки.
Вивченням теоретичних проблем спілкування займалися вітчизняні, російські та радянські дослідники: філософський аспект розглядали М. Каган,
A. Ухтомський, Т. Флоренська, психологічний - О. Бодальов, О. Леонтьєв, М. Лісіна, Б. Ломов, соціальний
- Г. Андрєєва, О. Киричук, Б. Паригін, концепції фахово-педагогічного спілкування та їх складники
- Н. Волкова, В. Гриньова, А. Добрович, І. Зімняя, І. Зязюн, В. Кан-Калик, В. Каширін, Л. Крамущенко, В. Семиденко, В. Сластьонін. Вагомий доробок у теорію спілкування внесли зарубіжні науковці - Д. Боаке, К. Роджерс, Р. Раймонд, Ж. Феррі, К. Шаллер.
Наукові розвідки останнього десятиліття були присвячені наступним проблемам: формуванню
комунікативних умінь студентів (М. Васильєва, І. Мамчур, Т. Шепеленко), формуванню комунікативної культури у майбутніх фахівців (О. Гаврилюк, І. Комарова,
B. Полторацька, В. Романова), комунікативності як фактору інтенсивності навчання (Г. Яценко), гуманізації фахового спілкування в умовах модульного навчання (В.
© Лисенко С. А., 2010
Зінкевічус), педагогічним умовам емоційної взаємодії «викладач-студент» (І. Гапійчук), дослідженню
інноваційних методів у професійно-педагогічній комунікації (Н. Волкова, Ю. Костюшко). Історичні особливості педагогічного спілкування у системі «вчитель-учень» розглядали Г. Троцко і О. Довженко [10], а практичний аспект певною мірою представлений у навчальному посібнику Н. Бутенко [1]. Однак, поза увагою дослідників ще залишається значне коло питань щодо вивчення, переосмислення, опанування та творчого використання комунікативного досвіду минулого у поєднанні з сучасним змістом, формами і методами спілкування для організації гуманістично спрямованої комунікативної підготовки майбутніх фахівців.
Удосконалення результативності комунікативної підготовки майбутніх фахівців є одним із важливих практичних завдань кафедри педагогіки і методики професійної освіти Української інженерно-педагогічної академії (м. Харків). Це й спонукало нас дослідити проблему використання історично-комунікативного досвіду минулого для формування гуманістичної спрямованості фахового спілкування студентів вищих навчальних закладів.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Метою статті є розгляд можливостей використання історично-комунікативного досвіду у підготовці майбутніх фахівців до гуманістично спрямованого спілкування.
Об 'єкт дослідження — підготовка до фахового спілкування студентів вищих навчальних закладів. Предмет
— можливості використання комунікативного досвіду минулого для формування гуманістичної спрямованості фахового спілкування студентів.
Дослідження здійснено у 2009 році на базі Української інженерно-педагогічної академії (УІПА) у процесі вивчення студентами четвертого курсу факультету радіоелектроніки, електромеханіки і комп’ютерних систем
навчальної дисципліни «Комунікативні процеси у педагогічній діяльності».
Результати дослідження.
Національна доктрина розвитку освіти України, документи Болонського процесу, які пронизані ідеями гуманізму, демократизму, толерантності, націлюють вищу школу на підготовку такого фахівця, який би міг встановити контакти, організувати доброзичливе, відкрите, продуктивне спілкування усіх суб’єктів професійної діяльності, спрямоване на оптимізацію цієї діяльності й високоморальні особистісні стосунки. [12, с. 651]. Невід’ємною частиною такого професійного спілкування є його гуманістичний характер, гуманістична спрямованість.
Гуманістична спрямованість - головний показник реалізації норм суспільної моралі та моральності кожного суб’єкта професійного спілкування. Гуманізм - активна любов до людини, яка ґрунтується на вірі у кращі можливості людини: її розум і волю, природні потенціали, здібності, набуті у суспільстві. Все це потребує благодатних умов спілкування, які б сприяли розкриттю та розвитку всіх можливостей на благо особистості, усіх оточуючих та суспільства у цілому. Однією з найважливіших умов є, на наш погляд, формування гуманістичної спрямованості фахового спілкування майбутнього професіонала ще у період його навчання у вищій школі.
Підготовка до професійного гуманістично спрямованого спілкування майбутніх випускників націлена на формування у студентів фахової комунікативної компетентності. Зауважимо, що під компетентністю до спілкування ми будемо розуміти, як і ряд відомих науковців, рівень володіння комунікативним, інтерактивним та перцептивним потенціалом [11], тобто цінностями, можливостями, здібностями, знаннями, уміннями, навичками, ставленнями, виборами спілкування, волею, емоціями гуманістичного спрямування.
Недоліки комунікативної компетентності спричиняють безпорадність та невпевненість молодого фахівця у спілкуванні, що не сприяє установленню його авторитету в трудовому колективі, довіри до його рівня професійної підготовки, до його здатності приймати ефективні професійні, управлінські та комунікативні рішення.
Підготовка студентів вищих навчальних закладів до гуманістичного педагогічного спілкування здійснюється на засадах комунікативно-системного підходу, який передбачає ефективну реалізацію спеціальної наскрізної багатовекторної моделі навчання спілкуванню. Визначальними принципами цієї підготовки виступають:
• орієнтація на найвищі моральні цінності суспільства;
• індивідуалізація та особистісна орієнтація на кожного з суб’єктів професійного спілкування;
• мовленнєве та комунікативне забезпечення професійного процесу;
• багатофункціональність видів, форм, методів, засобів спілкування;
• опора на світові та національні історичні й культурні надбання;
• ситуативність, новизна тощо.
Урахування цих принципів та принципу гуманістичної спрямованості є надзвичайно важливим в умовах сьогодення, коли активізується людський фактор, відбувається поступова заміна суто інформаційної функції
професійної діяльності на управлінсько-корекційну, які вимагають підвищення якості спілкування, особистісно-орієнтованого спрямування, розширення його змістовності та опори на історично-культурні цінності нації й людства.
Ми вважаємо, що використання історичних, літературних, культурних джерел, етнічних надбань та народної мудрості, які містять комунікативний досвід, буде сприяти формуванню у майбутніх фахівців додаткових можливостей для організації своєрідного середовища професійного спілкування. Окреслимо деякі можливості реалізації кращих історико-комунікативних досягнень людства античних та середньовікових часів.
Усвідомленню та усталенню гуманістично націленої мети фахового спілкування, формуванню уявлень студентів про розвиток методичної бази взаємовідносин можуть сприяти комунікативні ідеї та досвід далекого минулого, насамперед, античних часів, про що свідчать наукові та літературні твори видатних філософів. Саме мислителі та педагоги Античного Світу заклали теоретичні основи і здійснили апробацію практичного комунікативного досвіду одного з перших видів фахового спілкування - педагогічного, основні компоненти якого у тій чи іншій мірі були сприйняті представниками інших професій.
Свій внесок у практику спілкування зробили й «учителі мудрості», «словесної боротьби» та «гімнастики розуму». У «граматичних студіях», навчальних диспутах, через вправи в ораторському мистецтві, словесні змагання, «гостро сформульовані питання», бесіди, розгорнуті докази вони організовували активне спілкування з учнями, націлене на всебічний розвиток особистості, що побуджувало молодь активно мислити, сприяло удосконаленню мовленнєвих навичок, природних задатків до красномовства, оволодінню мистецтвом діалогу, дискусії, публічних виступів тощо.
Епічні поеми «Іліада» та «Одіссея», автором яких більшість дослідників вважають легендарного давньогрецького сліпого поета Гомера (роки життя невизна-чено, гіпотетично - від 12 до 7 ст. до н. ч.), розкривають сутність соціальних та особистісних відносин і спілкування людей того часу. Стверджують, що поету належить так зване «правило Гомера», за яким послідовність наведених у спілкуванні аргументів впливає на їхню переконливість, а тому відразу слід наводити сильні, потім - середні й наприкінці - найсильніші аргументи. Засвоєння цього методу майбутніми фахівцями озброїть їх дієвими уміннями до переконання співрозмовника у власній правоті.
Майбутнім випускникам вищого навчального закладу може стати у пригоді й сукупність комунікативних методів та прийомів, які відомі під назвою «езопова мова». Легендарний давньогрецький байкар Езоп (6 ст. до н. ч.) у творах морального спрямування з життя звірів розкривав особливості відносин між людьми. Особливість його мови - у замаскованому вираженні думок за допомогою використання біблійних сюжетів, натяків, алегорій, перифраз, зіставлень, контрастів, іронії. Але у гуманістично спрямованому спілкуванні ці способи слід використовувати помірковано, прогнозуючи їх наслідки, з відчуттям міри й такту, щоб не образити людину, з якою спілкуєшся.
Спадщина видатного давньокитайського філософа і педагога Конфуція (бл. 551-479 рр. до н. ч.) систематизована і викладена його учнями у трактаті «Луньюй» («Бесіди та судження»). Крім глибинних філософсько-ідеалістичних ідей, «судження» містять думки і поради морально-етичного характеру, які мислитель вважав основою відносин та спілкування людей, і які можуть збагатити зміст сучасного професійного навчання. Наприклад, підкреслюючи значення мовленнєвих методів та логіки у вербальному спілкуванні, мудрець говорив: «Коли не знаєш слів, то нічим пізнавати людей» [9, с. 39]. Актуальними залишаються його вказівка на «три помилки» у спілкуванні людини з людиною: «З нею говорити, коли ні слова не доходить до неї - це нерозважливість, не говорити, коли б слова дійшли до неї - це скритність, і говорити, не спостерігаючи її обличчя - це сліпота» [9, с. 40].
Геніальний грецький філософ Сократ (469-399 рр. до н. ч.) своєю «маєвтикою» («живим» або «повивальним мистецтвом») започаткував дві креативні для свого часу ідеї педагогічного спілкування. По-перше, досконале спілкування, яке він вважав мистецтво викладання та «божественним покликанням», мало пробуджувати в учнях гуманні та найкращі душевні сили: чистоту, потяг до істини, розвиток самостійності, прагнення справедливо, достойно та розумно діяти і жити. Процес пізнання, яким мудро й непомітно керував філософ, спілкуючись зі своїми учнями, набував характеру моральної дії. Він говорив, що «немає вчителя, який повчає», і немає учня, який уносить у своїй голові набір фактів, як у пустому «сосуді» [8, с. 446-450]. По-друге, Сократ ввів комплекс «живих» методів спілкування: «сократову індукцію», «сократову іронію», «сократову бесіду» та багато інших, за допомогою яких автор залучав учнів до розмови, талановито ставив цілеспрямовані та проблемні запитання, націлював на пошук істини самим співрозмовником, майстерно вів діалог та переконував.
Сила емоційного впливу Сократа під час спілкування була надзвичайною. Його учень і послідовник Платон писав, що коли він слухав учителя, то серце билося сильно, а з очей, як і в інших слухачів, текли сльози. Філософ давав і важливі практичні поради. Наприклад, до нас дійшло таке «правило Сократа»: для одержання позитивного рішення з певного питання поставте його на третє місце, а попереду - два простих, на які б співрозмовник без ускладнень відповів «так». Сучасна наука підтвердила цю тезу, яка існує вже більше, ніж 2400 років. Установлено, що коли людина говорить «ні», то в її кров надходить гормон норадреналін, який налаштовує на боротьбу. Слово «так» спонукає до виділення «гормонів задоволення» - ендорфінів, що слугують фізіологічною основою для використання сучасного комунікативного прийому «приєднання» до позиції співрозмовника у спілкуванні. Цей прийом сприяє розумінню внутрішнього світу співрозмовника, його психологічного настрою, а також демонструє націленість фахівця на гуманні відносини, прагнення запобігти конфліктам та конструктивно вирішувати проблеми.
Платон (427-347 рр. до н. ч.) - видатний філософ і педагог-практик, який створив знамениту школу (Академію) у м. Атени. Розвиваючи поняття свого наставника про професіоналізм та майстерність спілкування
учителя, філософ підкреслював значення свободи вибору педагога і учня: «Жодну науку вільна людина не повинна вивчати як раб... Тому не по-насильницькі викладай дітям науки, а через гру: тоді ти краще побачиш, хто до чого схильний» [2, с. 9]. Платон особливо наголошував на визначній ролі наставників-представників своєї нації у становленні «правильного виховання і навчання» через методи й зміст спілкування, націлені на збереження національної ідентичності, що й сьогодні є актуальною для українців проблемою.
Як власні педагогічно-комунікативні ідеї, так і діалоги та монологи-думки Сократа Платон описав у своїх творах «Апологія Сократа», «Критон», «Іон», «Протагор», «Держава» та інших, які залишаються й дотепер надзвичайно корисними у формуванні гуманістично налаштованого на спілкування фахівця.
Найвидатніший мислитель Стародавнього Світу Аристотель (384-322 рр. до н. ч.) мав досвід успішного спілкувався як з особами правлячих кіл, виховуючи майбутнього Олександра Македонського, так і з молоддю з інших станів, яких навчав у власній школі - ЛікеЇ. У своїх творах він переконував, що спілкування вчителя повинно бути настільки органічним, щоб він міг втілити у вихованцеві ідею всебічного гармонійного розвитку особистості -«калакагатію». Ефективне педагогічне спілкування можна було, як вважав філософ, здійснювати лише на основі психолого-педагогічних знань про вікову періодизацію учнів, їх індивідуально-особистісний розвиток і використовуючи особливості трьох етапів процесу пізнання: від смислового спостереження через запам’ятовування до розуміння, та трьох джерел морального виховання - задатків, навичок і розуму [4, с. 188-198]. Обґрунтовані Аристотелем ідеї спілкування лягли в основу візантійської культурно-педагогічної традиції, яку, разом з християнством, сприйняла у Х ст. й Київська Русь.
М. Ф. Квінтиліан (бл. 35-бл. 96 до н. ч.) - видатний римський письменник, ритор і вчитель ораторського мистецтва, за твердженням російського вченого П. Соколова - «перший методист стародавнього світу», написав твір з 12 книг про особливості мовлення і педагогічного спілкування, який назвав «Ораторські настанови». Квінтиліан підкреслював, що сумлінний до спілкування учитель обов'язково повинен: «поставити питання тим, хто мовчить» та «охоче відповідати тим, хто питає», залучаючи протилежних за вдачею учнів до спілкування; щоденно знайти й сказати учням «щось таке, що в них назавжди залишилось би в пам'яті»; мати чітку, просту та ясну мову, бо «недоречна пишномовність», незрозуміла учням, відштовхує їх від учителя. Спілкуючись, педагог повинен бути добросовісним і цілеспрямованим, взірцем для учнів у морально-етичному плані, ставитися до них з любов’ю, але й бути досить суворим у оцінках, мати настирність, такт і терпіння, бажання поповнювати власні знання [6, с. 39]. Слід зауважити, що ці вимоги часто майже дослівно повторювались європейською педагогікою епохи Відродження, впливаючи на розвиток педагогічного спілкування у гуманістичному напрямку.
Надзвичайно важливими у системі формування знань майбутніх фахівців щодо неперервності історичного розвитку комунікативної традиції українського народу та зародження гуманістичної спрямованості спіл-75
кування є сторінки скіфської доби. Народи, які населяли нашу землю у ті часи, й територіально наслідували трипільську та інші прадавні культури, хоча й поступалися у соціальному розвитку більш цивілізованим народам, але мали власну писемність, правила, традиції спілкування та бажання долучитися до кращих здобутків світової культури. Багато хто з наших пращурів перейняв освіту й традиції грецьких колоній Причорномор’я та їх метрополії, навчаючись у кращих мудреців Стародавнього Світу. Серед них були скіфи: Абаріс (УІ ст. до н. ч.), який уміло доносив мудрість греків до власного народу; легендарний Анахарсіс (VI ст. до н. ч.), якого за красномовність та глибину знань сучасники відносили до семи найбільш визначних мудреців античного світу. Про нього поширився вислів: “Говорить мудро, як скіф” [5, с. 39]; Біон (ІІІ ст. до н. ч.), який навчався в афінських філософських школах академіків і софістів, та прославився як мандрівний вчитель філософії й риторики, все життя удосконалюючи власні методи викладання і спілкування [5, с. 39]; видатний філософ, педагог і політичний діяч Сфер Боспорянин (друга половина ІІІ ст. до н. ч.), який за надзвичайну обізнаність був названий “Знаменитий учень Зенона”. Він сам був досвідченим педагогом, в учнях розвивав самостійність, оригінальність мислення та комунікативні уміння.
Продовженням гуманістичних ідей педагогічного спілкування, акумульованих античним та дохристиянським світом, стали релігійні норми, висловлені у християнських святинях - Біблії, Євангелії, Часослові, Псалтирі, Апостолі, з якими, хоча б побіжно, слід ознайомити студентів. За часів раннього християнства учень відвідував учителя вдома, супроводжував його на прогулянці, тому їх спілкування виходило за межі навчання, охоплювало всю різноманітність буденного життя, діяльності тощо. Як свідчить опис стосунків між учителем та вихованцем, наведений у Євангелії, впродовж такої позанавчальної взаємодії наставник мав можливості значною мірою розширити виховний вплив на учня, використовуючи живий приклад власної поведінки, стверджуючи власними діями істину свого вчення й досвіду, залучаючи зразки народної педагогічної мудрості. Метод власного прикладу був одним із провідних у спілкуванні педагога з учнем упродовж багатьох століть.
Релігійні книги Київської Русі націлювали вчителя на спілкування з учнем з добросердних, а не насильницьких чи примусових позицій («Насильно учение не может твердо быти, с радостью же и веселием входя, твердо прилежить к душам внимающих»), з позицій прищеплення моральних звичок за добрими прикладами («Уча, учи нравом, а не словом; иже словом мудр, а дела его не свершена, то хром есть») [3, с. 162]. Це були нові методи спілкування, насичені авторитетом церкви та вчителя-церковника. Але їх гуманістична сутність, націленість на щирість, толерантність, людяність у виборі стилю спілкування має бути засвоєна, як основні принципи, сучасними фахівцями. Зупинимося на деяких настановах наших пращурів щодо спілкування.
Князь Володимир (1053-1125 рр.) у визначному трактаті про сутність спілкування «Повчання Володимира Мономаха дітям» [13, с. 163-168] обґрунтував необхідність дотримання гуманістичних відносин між людьми. Він спрямовував на володіння: «глазами управлению,
языка удержанию, ума смирению, тела подчинению, гнева подавлению, мысли чистоту блюсти, побуждая себя к добрым делам ...» [13, с. 165].
Гуманістичні ідеї спілкування, тобто спілкування на засадах мудрості, прояві кращих громадських і духовних якостей, віри у сили і можливості людини звучать у філософсько-педагогічних писемних пам’ятках Київської Русі: “Молінні Данила Заточеника”, збірниках князя Святослава “Ізборник 1037 р.”, “Ізборник 1076 р.”, “Слові про закон і благодать” митрополита Іларіо-на, “Посланні пресвітеру Формі” Климента Смолятича, “Притчі про чоловічу душу і тіло”, “Притчі про сліпого і кривого” Кирила Турівського, “Повісті врем’яних літ” і “Читанні про життя та згубу. Бориса і Гліба” Нестора-літописця, “Києво-Печерському патерику” та інших, які зібрані, наприклад, у виданні «Златоструй. Древняя Русь. Х-ХІІІ вв.».
Корисно буде ознайомити студентів з «Наставлением богатым» (“Ізборник 1076 р.”): «Уклоняйся, как от воронов, от вкрадчивых слов льстецов, выклюют глаза те умники», «Вдумывайся в суть спора неторопливо, выноси приговор без поспешности», «С надежным советом сердца своего изучай нравы окружающих, тогда воистину узнаешь ты с любовью служащих тебе или лесть обманывающих тебя» та іншими, які розкривають техніку ділового спілкування, що й сьогодні залишається дієвою [13, с. 150].
Варто зауважити, що й пізніше, в пам'ятках ХУІ ст., зокрема, в «Степенной книге», укладеній Московськими митрополитами Макарієм та Кіпріяном, уміщено такі настанови щодо гуманних стосунків педагогів з учнями: «Учите же их (детей) не яростию, ни жесто-костию, ни гневом, но радостовидным страхом и любовним обычаем, и сладким поучением, и ласковым рассуждением» [7, с. 20].
Доречно використати у навчанні гуманістичного спілкування західноєвропейські комунікативні надбання. Історико-літературні джерела засвідчують, що схоластичні та формально-догматичні основи спілкування за наперед запрограмованими релігійними канонами, які були характерними для епохи раннього Середньовіччя, поступово змінювалися ідеями гуманізму й демократизму. Виразниками їх стали прогресивні теософи, вчені, письменники. Наприклад, християнський мислитель, філософ-містик Аврелій Августин (354-430 рр.) у біографічній «Сповіді» закликав вчити не тільки словом, а й особистим прикладом - «справою-діянням»; Гуго Сен-Вікторський (1096- 1141 рр.) у творі «Ди-даскаліон» не лише заперечував авторитарні стосунки у педагогічному спілкуванні, а й наголошував на методах спілкування, які сприяли б розвитку людини, та першим висловив думку, що служіння наукам вимагає скромності від педагога й учня; французький філософ і учений П’єр Абеляр (1079-1142 рр.) у оригінальному за змістом творі «Так і ні» закликав у процесі спільної роботи та спілкування вчителя й учня виробляти вміння критичного ставлення до явищ, виявлення суперечностей, які наближають до істини. Абеляр став автором багатьох методів спілкування - згаданого нами метода «так і ні», «імперативу уроку Абеляра», сутність якого -у постійних запитаннях при критичному читанні тексту, спілкуванні, створенні ситуацій «так і ні»; італійський
педагог Вітторіо да Фельтре (1378-1446 рр.), який започаткував «Будинок радості» для дітей знатного аристократичного роду, гуманістичні ідеї якої вплинули на подальший розвиток теорії та практики спілкування.
Найвизначніший чеський педагог-гуманіст Я. А. Ко-менський (1592-1670 рр.) дав надзвичайно багато порад щодо суб’єкт-суб’єктного спілкування, сутність якого він убачав у «триєдиній меті», основаній на гуманізмі: універсальність - «вчити всіх усього», надійність - «вчити надійно, надійними засобами», доступність - «вчити всіх всього легко і приємно, ніби граючись» [14, с. 107].
Усі гуманістично налаштовані мислителі Середніх віків (Фома Аквінський (1225-1274 рр.), Еразм Рот-тердамський (1469-1536 рр.) та ін.) висміювали старі неефективні методи спілкування і націлювали на врахування інтересів дітей, розвиток їх активності й самостійності, власні високоморальні приклади. Вони стверджували, що «подібне виховується подібним», тобто добра, щира, сердечна людина може зростати лише за умови такого ж ставлення до неї.
У одній статті неможливо навіть окреслити весь зміст та методи включення історичного досвіду спілкування у освітній процес. Звернемо увагу на деякі підсумки використання цих надбань у навчанні студентів УІПА комунікативно-педагогічним процесам. Теоретичні основи педагогічного спілкування, підтверджені думками видатних мислителів, цитатами з наукових і літературних творів, історичними фактами, афоризмами, прислів’ями, набувають рельєфності, впевненості у фундаментальності наукових істин, які знаходили підтвердження протягом тисячоліть. На практичних заняттях, при виконанні самостійних творчих завдань, написанні рефератів, у оглядах літературних та інших джерел, в живому спілкуванні «викладач-студент» використовуються зразки народної комунікативної творчості, вивчається передовий досвід щодо спілкування видатних педагогів далекого та близького минулого, афоризми, наукові твори тощо.
У процесі анкетування 85 студентів четвертого курсу факультету радіоелектроніки, електромехані-
ки і комп’ютерних систем академії на запитання: «Чи вплинуло використання історико-педагогічного досвіду спілкування на результативність формування комунікативних властивостей?» позитивно відповіли 95% респондентів. При цьому, на запитання: «Які з використаних історико-комунікативних джерел позитивно вплинули на удосконалення Ваших знань та умінь щодо спілкування?» 60% студентів вказали літературні твори, 57% - передовий та творчий досвід педагогів і мислителів минулого, 35% - казки, міфи, легенди, 32%
- прислів’я, і тільки 13% - народні пісні. Серед інших джерел історико-комунікативного досвіду були вказані наступні: притчі, досвід дипломатичного спілкування київських князів, відображений у літописах, твори і розповіді В. Сухомлинського, кінофільми і навіть сучасні педагоги та Інтернет. Ці результати підтверджують зацікавленість студентів у освоєнні комунікативного досвіду минулих епох.
З метою виявлення спрямованості майбутніх бакалаврів на гуманістичне педагогічне спілкування ми запропонували їм два запитання-завдання. Перше: «Польський психолог Е. Мелібруда до найсуттєвіших цінностей спілкування відносить: а) природність і відкритість; б) можливість пошуку і дослідження; в) готовність приносити добро іншим людям; г) розвиток особистості та її самоствердження. Розставте за власним розумінням ці цінності від найбільш до найменш важливих». Друге: «Які з професійних якостей і якою мірою Ви змогли удосконалити в собі у результаті вивчення комунікативних процесів у педагогічній діяльності: а) терпіння до вираження емоцій партнером; б) готовність адаптувати власне сприйняття до сприйняття іншого; в) спроможність глибоко проникнути у суб’єктивний внутрішній світ іншого; г) уміння реконструювати у своїй свідомості внутрішній світ партнера; д) прагнення не створювати конфліктних ситуацій. Укажіть за наступними критеріями: 1) найбільш розвинуте; 2) добре розвинуте; 3) посередньо розвинуте; 4) погано розвинуте; 5) найгірше розвинуте». Результати подані у табл. 1 і табл. 2.
Таблиця 1 Результати анкетування студентів за першим питанням (у відсотках)
Пор. Місця Цінності спілкування 1 2 3 4
а. Природність і відкритість 38 32 19 11
б. Можливість пошуку і дослідження 11 21 34 34
в. Готовність приносити добро іншим людям 9 17 41 33
г. Розвиток особистості та її самоствердження 53 22 9 16
Таблиця 2 Результати анкетування студентів за другим питанням (у відсотках)
Пор. Критерії Комунікативні уміння 1 2 3 4 5
а. Терпіння до вираження емоцій партнером 8 13 31 33 15
б. Готовність адаптувати власне сприйняття до сприйняття іншого 33 26 22 7 12
в. Спроможність глибоко проникнути у суб’єктивний світ іншого 15 19 12 27 27
г. Уміння реконструювати у своїй свідомості внутрішній світ партнера 18 12 29 18 23
д. Прагнення не створювати конфліктних ситуацій 28 32 10 11 19
Анкетування студентів засвідчило, що 70% вибрали таку цінність гуманістичного спілкування як природність і відкритість, поставивши їх на 1-2 місця (табл. 1). Позитивним є й те, що у 59% респондентів добре сформована готовність адаптувати власне сприйняття до сприйняття іншого, а у 60% - прагнення не створювати конфліктних ситуацій (табл. 2).
Але на даний момент, як засвідчує опитування, гуманістична спрямованість педагогічного спілкування майбутніх фахівців ще не досить добре сформована, так як «готовність приносити добро іншим людям» на 1-2 місця поставили тільки 26% (табл. 1). Лише 21% четвертокурсників, за їх думкою, мають добре усталене терпіння до вираження емоцій партнером, у той час як від 41 до 54% студентів слабко розвинули властивості до емпатії, що є основою розуміння іншої людини.
Висновки.
Як засвідчує аналіз комунікативного досвіду античних і середньовічних часів, існують широкі можливості його використання у формуванні змісту й методів підготовки студентів до фахового спілкування гуманістичної спрямованості. Усвідомлення 75 % опитаних студентів такої пріоритетної цінності спілкування як «розвиток особистості та її самоствердження» створює підґрунтя для подальшого поглиблення гуманістичної сутності спілкування шляхом фаховій підготовки. Використання теоретичних надбань попередніх епох, історично-комунікативного досвіду минулого, змісту епічних творів, народної педагогічної мудрості тощо не тільки сприятиме поглибленню фахових знань і вмінь спілкування, а й розширенню світосприйняття, удосконаленню тих якостей особистості, які суттєво впливають на гуманізацію взаємин, підвищують рівень фахової підготовки, формують повагу й зацікавленість у вивченні історії, культурних надбань як нашої країни, так і всього людства.
Перспективи подальших досліджень ми вбачаємо у глибокому вивченні комунікативного досвіду гуманістичного спрямування усіх минулих епох, відборі, систематизації та включенні його до змісту фахового навчання, розробці методичних основ використання цього досвіду у підготовці фахівців, створення методичних рекомендацій для студентів тощо.
Література.
1. Бутенко Н. Ю. Комунікативна майстерність викладача: Навч. посібник / Бутенко Наталія Юріївна. - К.: КНЕУ, 2005. - 336 с.
2. Вихрущ В. О. Розвиток теоретико-концептуальних основ вітчизняної дидактики: друга половина ХІХ - початок ХХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д. пед. н.: спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / О. В. Вихрущ. - К.
- 2001. - 39 с.
3. Даденков М. Ф. Історія педагогіки / Даденков М. Ф. - Харків: Рад. школа, 1947. - 328 с.
4. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитих философов / Диоген Лаэртский. - М.: Мысль, 1998. - 571 с.
5. Єфімець О. Ідеї філософії виховання та освіти в культурі Київської Русі / Єфімець О. // Науковий вісник (Серія “Філософія”). - Вип. 8. - 2001. - С. 39-42.
6. Квинтилиан. Правила ораторського искусства: в 12-ти кн. / Квинтилиан. [пер. В. Алексеева]. - СПб.: Тип.-лит. В. Вацлика, 1896.
- Кн. 10. - 47 с.
7. Константинов Н. А. Очерки по истории начального образования в России / Константинов Н. А., Струминский В. Я. - М.: Изд-во Мин. просвещ. РСФСР, 1938. - 205 с.
8. Платон. Апология Сократа, Критон, Ион, Протагор / Платон [под общ. ред. А. Ф. Лосева и др.]. - М.: Изд-во “Мысль”, 1999. - 862 с.
9. Семененко И. И. Афоризмы Конфуция: монография / Семененко И. И. - М.: Изд-во Московского ун-та, 1987. - 304 с.
10. Троцко Г. В., Довженко О. О. Педагогічне спілкування: вчитель-учень (історичний аспект): монографія / Троцко Г. В., Довженко О. О. - Харків: Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди, 2005. - 208 с.
11. Хуторской А. Доклад на отделении философии образования и теоретической педагогики РАО 23 апреля 2003 г. [Електронний ресурс] / Хуторской А. - Центр «Эйдос», www.eidos.ru.
12. Енциклопедія освіти [Акад. пед. наук України; голов. ред. В. Г. Кремень]. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 1040 с.
13. Златоструй: Древняя Русь. Х - ХІІІ вв. [сост. А. Г. Кузьмина, А. Ю. Карпова]. - М.: Мол. гвардия. - 1990. - 302 с. - (Дороги человеческой мысли).
14. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики [сост. и авт. вводных статей проф. Пискунов А. И.]. - М.: Просвещение, 1981. -527 с.
Надійшла до редакції 28.01.2010р.
Лисенко Світлана Андріївна [email protected]
