CC BY
107Учет записки Тавршського нацюнального утверситету iMeHi В. I. Вернадського. Серiя: Фiлологiя. Соцiальнi комуткацп. - 2014. - Т. 27(66), № 4. Частина 2. - С. 114-120.
УДК 800.732:801.541.1
АНТОШМ1ЧШ ЗАСОБИ ПОЕТИЧНОГО 1Д1ОЛЕКТУ ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА
Власенко В. В.
РВНЗ «Кримський тженерно-педаголчний ynieepcumem», Смферополь E-mail: [email protected]
У статт розглянуто поетичш образш засоби творчост Василя Симоненка в 0CH0Bi яких лежать лексико-семантичш категори контрастного протиставлення. Контраст в yci часи був i залишаеться особливiстю людського мислення в процесi пiзнання навколишнього свгту i викликае дослiдницький iнтерес фшософш, логшв, лiтературознавцiв i мовознавцiв.
У поетичнш творчостi Василя Симоненка виявлет й проаналiзованi основнi стилiстичнi фцури протиставлення - антитези й оксиморони, рiзноманiтнi за формою i змстом. Вони е яскравим виражальним засобом формування авторського iдiолекту. G твори повшстю побудованi на протиставленнi, а контрасты образи композицшно поеднуються з цшою низкою рiзних стилiстичних засобiв, що заслуговують на спецiальне вивчення.
Km4aei слова: Василь Симоненко, антошми, стилiстичнi фiгури, антитези, оксиморони.
Теоретичш засади антошми та ll практичне застосування в украшському мовознавсгвi розглядалося в працях Л. А. Лисиченко, О. О. Тараненка, Л. П. Полюги, Н. М. Бобух, С. Я. Ермоленко, Л. I. Мацько, В. С. Калашника, В. I. Кононенка, М. П. Кочергана, Л. О. Пустовп-, Л. О. Ставицько!, О. О. Тараненка, В. Д. Ужченка, В.А. Чабаненка та шших украшських дослщниюв. Проте вивчення особливостей функцюнування антошм1чних засоб1в у щюлекп письменника не втрачае акгуальносгi й потребуе постшно! уваги науковщв. Для дослщження обрано поетичш твори Василя Симоненка, що мютяться у зб1рщ «Лебед1 материнства».
Поетичне слово Василя Симоненка назавжди увшшло в духовну скарбницю нашого народу, стало часткою нашого буття. З щирою сишвською любов'ю до Укра1ни, глибоко народною простотою i високою пристрастю чистих почутпв наш Поет на весь голос безкомпромюно проголошуе: Народ мт е! Народ мт завжди буде! /Hixmo не перекреслить мт народ! [9, с. 65].
За висловом Олеся Гончара «... як молодий витязь, зв1вся вш у нашш поези, i так виразно чуемо його св1жий, мажорний, юнацький голос, яким вш i сьогодш вгтае життя:
Здрастуй, сонце, i здрастуй, вiтре! Здрастуй, свiжосте нив! Я воскрес, щоб iз вами жити Пiд шаленством весняних злив» [2, с. 10].
Уперше постав поет перед читачами невеличкою i единою прижиттевою книжкою «Тиша i гр1м» (1962 р.), яка, без перебшьшення, стала лгтературною
114
подieю. Уже в самш назвi яскраво вщображено характер поетичного мислення автора. Його слова, його думки, його художне свггобачення сповненi контраспв.
Мета ще! розвiдки - визначити функщонування в поетичнiй творчостi Василя Симоненка стилютичних фiгур, що грунтуються на лексико-семантичних засадах антошми.
Украшське красне письменство мае давнi традицп у використаннi тропiв i стилютичних ф^ур, побудованих на протиставленнi. Стилютичш фiгури протиставлення грунтуються на фшософському розумiннi свiту як едностi протилежностей. Наше життя складне й багатогранне, зггкане з добра i зла, правди i кривди, любовi й ненависп, радостi й смутку (журби), щастя й нещастя. Та й сама сутнють людини нiби створена з протилежностей, бо в нш е все: гарне й погане, прекрасне й потворне, вщвага й страх, сила й слабють. У людськш свщомосп дуже часто юнують парнi абстрактнi поняття. Зiставлення протилежних понять найбшьш зручне й дохщливе, оскiльки слова протилежно! семантики набувають особливо! виразностi, чiткостi. Причини частих протиставлень надзвичайно рiзнi, проте одшею з найголовнiших з них е та, що за допомогою контрастного зютавлення фактiв, - як зазначае Л. М. Полюга, - «найяскравше вимальовуеться !х глибина, бо на темному фош найчiткiше виднiеться ясне, звучання чудово сприймаеться в тиш^ знайшовши кiнець чогось, пiдсвiдомо шукаемо його початку. Зютавляемо цi ситуацп внаслiдок iндуктивностi людського мислення, здатносп розвивати власну думку» [4, с. 6].
Найяскравше контрастнiсть значень виражають антонiми. «Антонiми - слова з протилежним значенням - дуже виразний стилютичний зашб. Вони потрiбнi для вщтворення контрастiв, для побудови антитез, альтернативних запитань, еттепв-оксиморонiв [3, с. 51].
У сучаснш стилютищ «Антитеза - стилiстична фiгура, побудована на тдкресленому протиставленнi протилежних явищ, понять, думок, почуттiв, образiв. В основi антитези лежить антонiмiчна пара (загальномовна або контекстуальна). Рiзке протиставлення понять дае можливють авторовi створити надзвичайно виразний, об'емний образ. Антитеза сприяе змалюванню картин, у яких зютавляються прямi й переноснi значення ств, використовуеться рiзке й несподiване зiткнення рiзнорiдних понять [7, с. 68]. Антитеза будуеться на основi використання антонiмiв i взагалi отав та висловiв, що можуть бути якось протиставлеш у вiдповiдних контекстах, а також за допомогою певних синтаксичних засобiв, штонацп. В образнш системi художнього твору вони займають одне з провiдних мiсць, збагачують мову, роблять И точною, яскравою. Протиставляючи два явища, двi ди чи якостi, письменник тим самим пiдкреслюе, видiляе !х, вказуе, на що саме потрiбно звернути увагу.
У структурi поетичного тексту Василя Симоненка антитеза виступае як мехашзм його творчого мислення. Для протиставлення понять, явищ та образiв вш використовуе переважно таю лексичш (словников^ антонiмiчнi пари: любое 7 ненависть, життя 7 смерть, початок 7 мнець, день 7 мч, мир 7 в1йна, багатство 7 б1дтсть, чорне 7 бые, нове 7 старе, рад1ти 7 сумувати, см1ятися 7 плакати, любити 7 ненавид1ти та т. Наприклад: Життя тр1умфувало у двобог, / Життя кр1зь
115
смерть / Утвердило себе... [9, с. 41]; Його вже не було. / А ненависть стожала / Мечами помсти рвалася у свгг, /Бо поруч з ним / Прострелен лежали / Твоя любое, / Тво! амнадцять лгг [9, с. 41]. ; Печаль смоктала радош^. тво!, / I над тво!м / Розстршяшм коханням / Скажено глузували солов'! [9, с. 41].
Разом з тим досить часто в поетичних антитезах Василя Симоненка спостертаемо використання i контекстуальних антонiмiчних пар, як-от: кам'яний в1к - косм1чна доба, свята гомтш - дн робоч1, св1тло - морок 7 пурга, в1д земл1 - по сам1 зор1, зор1 - трави, тумани - сонце червоне, палаци - печери, см1ятися -страждати, зустр1ти -загубити, велич\ - шкчеми та ш. У ряди протиставних пар об'еднуються лексеми рiзно! частиномовно! належносп в межах одного простого чи складного речення. Наприклад: Хочеш - хмари для теберозвЮ? / Хочеш - землю в дощах утоплю? [9, с. 187]; У душi мо!й - / М^ця немае туманам. /У душi мо!й - / Сонце червоне буя... [9, с. 140]; Жшка в мене, як грм, була. / Може, з виду i надто строга, / А в душi - джерело тепла [9, с. 115]; Та невже ж то / йому все вщниш байдуже - / чи свтитиме сонце, / чи тч напливе! [9, с. 44].
Спостертаемо авторсью структури антитез у реченнях з наказовими формами дiеслiв, звертаннями, риторичними питаннями, окличними штонащями.
О друже мш, попереду розлука, / А зустрiчi - чи трапляться вони, / I нашi спшьш радощi i муки / Чи випливуть iз серця глибини? [9, с. 8]. Не даремно В. Брюховецький у штрихах до портрета Василя Симоненка вщзначав: «...щиро-шднесеш штонацп видавали натуру рвшну, сповнену душевного захоплення, вщкриту романтичним обрiям сучасносп» [1, с. 3].
Iнодi оклик переривае або завершуе монолог дшово! особи, в якому виражеш складш почуття: знову сам воюю проти себе - / Два чорти схарапудились в мет. / Один волае: «Зупинись! Не треба!» / Штовхае тший: «Не впиняйся, ш!» [9, с. 02]; Любове свiтла! Чорна моя муко! /1 радосте безрад^на моя! / Бери мене! У материнсью руки /Бери мое маленьке гтвне Я! [9, с. 103].
Знову звернемось до статп В. Брюховецького: «Часом етичний максималiзм В. Смоненка, що особливо виразно виявився у протиставленш ним усього доброго i сущого вщжилому i потворному, сприймався деякими критиками мало не за одноплощиннють художнього бачення. «Щастя i горе, любов i бшь виведеш в чистому вигляд^ вщокремлеш одне вщ одного», - читаемо в однш iз статей про творчють поета. «Ми живемо, - розмiрковував В. Симоненко, - в добу високо! радосп i великих трагедiй. Вiдвертатися вiд людських мук i страждань, а замють правди тикати !м пiд носа пучечок чебрецю - до бюа такий жалюгiдний оптимiзм!» [1, с. 4].
Тим часом В. Симоненко однозначний лише у протиставленш добра i зла. Тут, справд^ для нього не юнуе швтошв i переходiв. I то це бшьшою мiрою стосуеться його як людини. Художне ж бачення В. Симоненка значно мютюше. Як поет разюче проникливий, вiн мае, сказати б, «оксюморонне» бачення [1, с. 15]. У лшгвопоетищ вважаеться, що ефект новизни у контрастивних образних засобах створюеться через семантичну неузгодженiсть !хшх компонентiв, що проявляеться в оксиморонних ф^урах.
116
«Оксиморон - ф^ура мови, що полягае в навмисному поеднанш отав з протилежними або просто взаемовиключними значеннями для вираження нового цшсного поняття або окремого явища, в оригiнальнiй формi привертаючи увагу до його суперечливо! природи» [11, с. 400]. Традицiйно оксиморон реалiзуеться в межах атрибутивних словосполучень iменника з прикметником, тобто ештеив-оксиморонiв. «Це, як правило, протилежш за змiстом означення й означуване (вони не е антошмами, бо належать до рiзних частин мови). Еттети-оксиморони у гранично стислiй формi виразно розкривають внутрiшню суперечливiсть описуваного явища [6, с. 4].
Василь Симоненко активно вживае, наприклад, таю еттети-оксиморони: жахливо веселий в1рш, св1тла печаль, св1тла мука, св1тло чорне, рад1сна зловт1ха, червош конвалп, быа кров, щасливе нещастя, важке щастя, веселий похорон та багато шших.
Так зокрема в «Думi про щастя» поет розповщае про важку долю колгоспно! доярки, про «многотрудне гг життя», про «важке щастя», яке до стаз вражае читача своею вщвертою правдою. «Дума - жанр суто украшського речитативного народного герошного лiро-епосу, який виконували мандрiвнi сшвщ-музики: кобзаре бандуристи, лiрники в Центральнш i Лiвобережнiй Украш... У структурi думи е бiльш чи менш вираженi три частини: заств, основна розповiдь, закiнчення» [4, с. 218]. Хлюпа щастя / дзвгнкою хвилею, / мби тут в1кувало воно - / Не життя тоб1, а ¡дил1я, / як в поганих книжках / чи в кто [9. с. 36]. Автор «наважився говорити про т явища в повсякденному житп, яких шбито не бачили шш^ тому в його поезп, а отже, i в мовi досить сильний публщистичний струмiнь. Б. Олшник навiть писав, що його вiршiв не можна категорично вщмежувати вiд журналютсько! роботи. Часто вони народжувалися у вщрядженнях, нерiдко поштовхом до зав'язi майбутньо! поези ставав конкретний факт, з котрим стикався автор...» [8, с. 352]. Можна зшмок утнуть / до газети / 7 жахливо веселий вiрш / Застрибають веселi цифри, / у грунтовно важких статтях... [9, с. 37]. З почуттям поваги до ще! невтомно! трудiвницi автор зауважуе, Що в доярки ц1ег / щасливог руки й ноги / вночi гудуть [9, с. 37]. I завершуеться «Дума про щастя» такою оптимютичною думкою: I тому ця Мар1я / чи Настя / будить дзвоном д1йниц село, / щоб поменше / важкого щастя /на РадянськШ земл1 було [9, с. 37].
Завдяки оксиморону, використовуючи мшмум мовленневих засобiв, характеризуеться складнють, внутршня суперечнють описуваного предмета чи явища. Це актуалiзуе нов^ свiжi, оригшальш якосп контрасту, який дозволяе поетам вщобразити зовшшнш та внутршнш свгг у його протирiччях: Помилялись не тыьки люди, / Помилялись нав1ть свят1 / Згадайте: 1сус в1д 1уди / Мав останмй цыунок в житт1. /Ми не свят1, не боги, а значить, /Не варто втшати себе дарма. / Але, як тв1й промах /Лиш ворог бачить, - /Друзiв у тебе нема! [9, с. 109]; Стогмо у вуличному шум1, / Сл1в шукаем, але сл1в нема... /Я тепер у новому костюму / Ти оце пом1тила й сама. /1, напевне, теж згадала ним, / Як мет тод1 сказала ти, / Що з1 мною у простш свитиш / У «м1ж люди» соромно тти [9, с. 258].
Стислють i виразнють оксиморошв дозволяе використовувати !х у назвах художшх творiв («Жорстоке милосердя» Ю. Мушкетика, «Прекрасш катастрофи»
117
Ю. Смолича), у газетних заголовках. У Василя Симоненка е поема, що мае назву «Червош конвалп». Колористичний еттет-оксиморон червот конвали посилюе емоцшно-психолопчне сприйняття його символiчного значення. «Лексеми зi значенням кольору е, як правило, полюемантичними. Вони здатнi розвивати переносш значення, в яких виникають образи, i окремi з них закршлювати як символiчнi» [5, с. 343]. Промовистим символом для укра!нщв е конвалiя. Василь Симоненко увиразнюе образно-поетичну семантику конвалiй у поемi рiзними художнiми засобами: конвали - голубог весни прапори, перли радост1 у трав1, бм-бм, мил1, недоторкано чист1, недоторкано бш. БШ-бШ конвали мил1, / Перли радост1 у трав1... /Ви вмрете недоторкано чист^ /Недоторкано бл вмрете [9, с. 117].
«В укра!нськш поези конвалiя символiзуе пробудження природи, цнотливють, дiвочiсть, скромнють» [10, с. 18] i завжди асощюеться з !! об'ективною ознакою бiлого кольору. «Традицiйно (з чашв Платона) бiлий колiр е...символом краси i нiжностi, найсвiтлiших почуттiв, найблагородшших дум та дiянь» [5, с. 344]. Зазвичай символша бiлого кольору будуеться на протиставленш чорному кольору, а у Василя Симоненка - червош конвали. «Практично повсюди червоний колiр асощювався з кров'ю, вшною, ранами, смертю...» [10, с. 72]. Я ж не хочу, щоб плакали кров'ю / Ц конвалп в чист1й трав1 [9, с. 118]; Св1т з1гр1в в1н своею любов'ю, /Перем\ряв шляхи втов1, /Щоб тколи конвали кров'ю/Неридали /Шде / В травi [9, с. 121]. «Використання колористичних еште^в в укра!нському поетичному мовленш е традицшною рисою укра!нсько! лггературно! мови ушх етатв розвитку: «кольори у поетiв - суть душЬ> (А. Белий) [5, с. 343]. У конструкци з порiвняльним зворотом вживае Василь Симоненко еттет-оксиморон бгла кров: Журливо млши оч1 сумовит1, /7 борошно, /мов бЫа кров, лилось... [9, с. 34].
С у Василя Симоненка оксиморони, утвореш поеднанням дiеслова з при^вником, дiеприслiвником або iменником з антонiмiчною парою в основi говорити - мовчати: Говорю я з тобою мовчки, / Тиша хмарою проплива [9, с. 192]; Не жартуй над1 мною, будь ласка, /1, говорячи, не мовчи. / Нащо справд1 словесна маска? / Ти мовчанням мен кричи [9, с. 165].
Оксиморонне словосполучення з двох iменникiв подiбне до словосполучення прикметника з iменником мжна груб1сть: Джерелом вдарить шжшсть iз грубости /Заворкують жив1 струмки [9, с. 192].
Влучно! експресивно-образно! характеристики досягае автор на семантичному протиставленш компонента у оксимороннх складних лексемах Вовк-миротворець, людинозв1р1: Пильнуйте, люди добр1 й щир1, / Не стть, учет 7 женцИ / Чатують вас людинозвiрi/З страх1ттям атомним вруц [9, с. 61].
Отже, у поетичнш творчосп Василя Симоненка виявлено велику кшьюсть стилютичних ф^ур протиставлення (антитез i оксиморошв), що грунтуються на використанш антонiмiчних кореляцш, лексичних антонiмiчних пар, багатопланових за змютом i рiзноманiтних за формою. Навггь загальномовш антонiмiчнi пари, змют яких зрозумший без будь-якого контексту, штерпретуються автором своерщно. Поет використовуе антонiмiчнi лексеми не лише за загальномовною схемою протиставлення, але й залежно вiд особливостей власного, шдивщуального
118
свпосприймання. G твори повнютю побудоваш на протиставленш, а контрастш образи композицшно поеднуються з цiлою низкою рiзних стилiстичних засобiв, що заслуговують на спецiальне вивчення.
Василь Симоненко писав: «Як проспр немислимий без руху, так поезiя немислима без думки. Що то за проспр, коли в ньому не можна рухатися? Яка то поезiя, коли вона не мислить? Поезiя - це прекрасна мудрють». Можна впевнено сказати, що його поезiя за своею зовшшньою простотою мiстить великий семантичний проспр для творчо! думки.
Список л^ератури
1. Брюховецький В. ...Хто найдужче любить життя (Штрихи до портрета Василя Симоненка) / В. Брюховецький // Украшська мова i лггература в шюоп. - 1985. - № 1. - С. 13-18.
2. Гончар О. Т. Витязь молодо1 украшсьюм поезп / О. Т. Гончар // Симоненко В. А. Лебеда материнства: Поезп. Проза / В. А. Симоненко. - К. : Молодь, 1981. - 344 с.
3. Коваль А. П. Практична ститстика сучасно1 украшсько1 мови / А. П. Коваль. - 2-е вид., перероб. i доповн. - К.: Вища шк. Вид-во при КДУ, 1978. - 374 с.
4. Штературознавчий словник-довiдник / Р. Т. Гром'як, Ю. I. Ковалiв та ш - 1997. - 752 с.
5. Мацько Л. I. Ститстика украшсько1 мови: тдручник / Л. I. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько. За ред. Л. I. Мацько. - К. : Вища шк., 2003. - 462 с.
6. Полюга Л. М. Словник антошмш украшсько1 мови / Лев Михайлович Полюга / За ред. Л. С. Паламарчука. - вид. 2-е, доп. i випр. - К. : Довiра, 1999. - 275 с.
7. Пономарiв О. Д. Ститстика сучасно1 украшсько1 мови: пiдручник / О. Д. Пономарiв - 3-те вид., перероб. i доповн. - Тернотль : Навчальна книга - Богдан, 2000. - 348 с.
8. Русашвський В. М. Ьторш украшсько1 лiтературноï мови : тдручник / В. М. Русашвський. - К. : АртЕк, 2001. - 392 с.
9. Симоненко В. А. Лебеда материнства: Поезп. Проза / Василь Симоненко - К. : Молодь, 1981. - 344 с.
10. Словник символш / за заг. ред. О. I. Потапенка, М. К. Дмитренка. - К. : Редакция часопису «Народознавство», 1997. - 156 с.
11. Украшська мова : енциклопедiя / редкол. : В. М. Русашвський, О. О. Тараненко (ствголови), М. П. Зяблюк та ш - К. : Укр. енцикл., 2000. - 752 с.
Власенко В. В. Антонимические средства поэтического идиолекта Василя Симоненко / В. В. Власенко // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2014. - Т. 27(66), № 4. Часть 2. - С. 114-120.
В статье рассмотрены поэтические образные средства творчества Василя Симоненко, в основе которых лежит лексико-семантическая категория контрастного противопоставления. Контраст является особенностью человеческого мышления в процессе познания окружающего мира во все времена и вызывает исследовательский интерес философов, логиков, литературоведов и лингвистов. В поэтическом творчестве Василя Симоненко выявлены и проанализированы основные стилистические фигуры противопоставления - антитезы и оксюмороны, разнообразные по форме и содержанию. Они являются ярким выразительным средством, способным принимать активное участие в формировании индивидуального стиля писателя. Некоторые произведения поэта полностью построены на противопоставлении, а контрастные поэтические образы композиционно сочетаются с рядом других стилистических средств, заслуживающих специального исследования. Ключевые слова: Василь Симоненко, антонимы, стилистические фигуры, антитезы, оксимороны.
Vlasenko V. V. Antonymous means of Vasyl Symonenko's poetic idiolect / V. V. Vlasenko // Scientific Notes of Tavrida National V. 1 Vernadsky University. Series: Philology. Social communications. - 2014. - V. 27(66), № 4. Part 2. - P. 114-120.
119
BrnceuKO B. B.
The article describes the poetic imagery means of creativity hh Vasyl Symonenko, which are based on lexical-semantic category of contrast opposition. Contrast is a feature of human thinking in the process of learning about the world at all times and is a research interest in philosophy, logic, literary scholars and linguists. In the poetic works of Vasyl Symonenko are identified and analyzed the main stylistic opposition figures -antithesis and oxymoron, diverse in form and content. They are bright expressive medium capable of taking an active part in the formation of individual style of the writer. Some of the poet's works is entirely based on the juxtaposition and contrast poetic images of the composite are combined with a number of other stylistic means, worthy of special study.
Keywords: Vasyl Symonenko, antonyms, stylistic figures, antithesis, oxymoron.
120
