CC BY
73
настоящее, будущее: междунар. науч. конфер., Краснодар - Новороссийск, 11-16 сентября 1996. - Краснодар, М.: КГАК: МГУК, 1996. - с.43-49
12. Семенюк Э. Информатизация общества, культура личности / Э. Семенюк // НТИ. Сер. 1. - 2006. - № 1. - С. 1-7.
13. Філософський енциклопедчний словник / голов. ред. В. Бусел, редактори-лексикографи: В. Бусел, М. Василега-Дерибас, О. Дмитрієв, Г. Латник, Г. Степенко. - К.: Ірпінь: ВТФ "Перун", 2005. - 1728 с.
K. V. Rekunenko
INFORMATION CULTURE DOKUMENTS EDUCATION IN UKRAINE
The article covers studying of the informative culture of end are examined the close of the XX - beginning ХХІ century. It assays to determine the features of forming of informative culture is undertaken. It analyses of different going is near formulation of concept «Informative culture».
Key words: informative culture, culture, information.
УДК 929.628(411)"13/15"
Ю. В. Рябуха
АНГЛІЙСЬКІ СЕРЕДНЬОВІЧНІ ЕМБЛЕМИ ТА ЛІВРЕЇ
XIV- XVI СТ.
Стаття присвячена огляду англійських геральдичних емблем та лівреї - основному розпізнавальними елементу середньовічного суспільства. У роботі розглянуто походження, призначення і розвиток англійських емблем протягом XIV-XVI ст. Особливу увагу приділено процесу трансформації англійських емблем, що сталася в другій половині XV ст. в ході війни Червоної і Білої Троянди, пов’язаних зі змінами в дворянській середовищі.
Ключові слова: середньовіччя, геральдика, геральдична емблема, лівреях, Англія
Роль емблем та ліврей у боях середньовічних війн була велика, якщо не сказати -величезна. Адже вони служили (за винятком бойових кличів, штандартів і прапорів) єдиними засобами ідентифікації воюючих. Навіть, Війни Троянд залишилися такими в англійській історії (хоча назва з'являється не раніше XVII століття) через використання червоних і білих зображень стилізованих троянд відповідно в символіці ворогуючих сторін. Популярність емблем (беджів) була значною - герби знало небагато людей, але символ тієї чи іншої людини могли знати по всій країні, а то й за кордоном.
Мета статті - проаналізувати процес появи та розвитку англійських середньовічних емблем та ліврей, з’ясувати причини їх поширення.
На відміну від гербів, що своєю романтичністю завжди приваблювали дослідників, тема середньовічних емблем залишається малодослідженою. Зазвичай, вчені звертаються до емблем та ліврей лише в контексті розвитку геральдики. Серед наукових праць на цю тематику можна зазначити роботи фон Волборта[10], С. Тернбулла[9], Т. Уайза[3,11], Г. Емблетона[6].
Емблеми отримали широке распосюдження в приватних арміях XV століття, хоча обмежено зустрічалися і раніше. Емблеми поширилися в період правління Едуарда III, а зникли за Генріха VIII.
Емблеми ніколи не мали зафіксованої форми і використовувалися по-різному. На відміну від гербів емблеми ніколи не носили власники. Вони служили знаком приналежності. Їх наносили на предмети, їх носили слуги, утриманці і васали. Якщо
сюзерен був досить впливовим в уряді, то його партія також носила відповідні значки. Значки часто представляли собою фігуру з герба сюзерена[12, с.108].
Спочатку значки дарувалися тим головам родин, які могли виставити значну кількість воїнів. Зазвичай ці сімейства вже мали право, дароване королем, нести штандарт. На лівреї зазвичай використовувалися ті ж самі кольори, що і на штандарті. У битві при Баннокберні 1314 р., наприклад, Томас, лорд Берклі мав загін в 200 осіб, які носили особливі лівреї. Ентоні Бек, єпископ Даремський під час облоги Керлейврока в 1300 р. командував загоном у 80 чоловік. Лорд Тальбот сформував у Шропшірскіх пагорбах армію чисельністю 1800 чоловік. Ця армія брала участь у поході на Арфлер і битві під Азенкурі. Едуард, герцог Йоркський, двоюрідний брат Генріха V в тій же кампанії очолював армію чисельністю 4000 чоловік[5, с.360].
Однак, до XV століття значки стали популярними настільки, що кожний командир, незалежно від чисельності загону, намагався забезпечити ними своїх людей. Так, наприкінці XV століття сер Джон Ферреро, який командував загоном з двох лицарів (одним з яких він був сам) і п'ятнадцяти лучників, мав власний значок.[11, с.27]
Завдяки великій поширеності значки і лівреї були більше відомі в простому народі, ніж герби. Під час бою воїни трималися один одного, орієнтуючись за кольором лівреї, і збиралися навколо прапора свого командира. Таким чином, значки стали способом ідентифікації, зрозумілим простим масам.
Значки носили на рукавах або плечах, а в часи війни Білої і Червоної Троянд їх вважали за краще носити на грудях[6, с.73].
Після завершення війни Червоної і Білої Троянд склався новий дворянський клас з числа нижчих верств лицарства, який замінив знатні роди, що були практично повністю винищені у війні. У цей же час намітився занепад геральдики. У результаті практично всі значки перетворилися на герби. За часів Генріха VIII слова «герб» і «значок» стали фактично синонімами. З появою постійної армії значення значків зменшилося. Їх епоха підійшла до кінця[6,с.80].
Ймовірно самий старий значок належить Жоффрею Анжуйскому, батькові Генріха II, який у якості значка використовував рокитник - planta genista - від назви якого і походить ім'я Плантагенетів [2, с.409]. Троянда потрапила в англійську геральдику від Елеонори Прованської, дружини Генріха III. Едуард I в якості піктограми використовував зображення золотої троянди. Брат Едуарда Едмунд Кручбек, граф Ланкастерский, як піктограму обрав червону троянду. Цей значок довгий час належав дому Ланкастерів, в тому числі трьом королям: Генріху IV, Генріху V і Генріху VI. Троянда також була позначкою сімейства Бофорів, яке пішло від незаконнонародженого сина Джона Гонта, герцога Ланкастерського. Коли Річард, герцог Йоркський проголосив себе в 1460 році королем, він як піктограму обрав білу троянду. Пізніше цей значок перейшов до його сина Едуарда IV і став позначкою партії Йорків. Як відомо, Ланкастери програли битву при Барнете (1471) через те, що зплутали значок Йорків і білу зірку де Вєра, графа Оксфордського[1, с.270].
Едуард III використовував як значок зображення сонця, що пробивається крізь хмари [9,с.69]. Річард II використовував в якості емблеми як зображення рокитника, так і сонця. Крім того, у нього був особистий значок із зображенням білого оленя. Оленя він ймовірно запозичив з герба своєї дружини Філіппи Ено[5, с.358]. Усі сини Едуарда використовували як значки страусине пір'я. Чорний Принц носив три білих пера, які контрастували з кольором обладунків. На значку принца Уельського зображувалися три пера, оточені невеликий короною[11,с.60]. На значку Генріха V зображувалася антилопа і лебідь, що походили з герба його матері, яка походила з родини Боуен. Ще одним значком Генріха було зображення маяка[10, с.34].
Королівські значки часто використовувалися в часи Тюдорів (1485- 1603), але практично не зустрічаються пізніше. На значку Генріха Тюдора зображувалася червона
роза Ланкастерів або решітка, що опускається, замку Бофор. Гілка Бофорів була позбавлена права на королівське спадщину, але після перемоги на Босуортскіх полях Г енріх скасував заборону. Решітка стала зображуватися з короною і перетворилася на королівський значок. Генріх VII також об'єднав Червону і Білу Троянди, в троянду Тюдорів, одружившись на Єлизаветі Йоркській. Троянда Тюдорів існує у двох варіантах: троянда, розсічена вертикально і подвійна троянда з червоними пелюстками в зовнішньому ряді і білими у внутрішньому ряду, або навпаки. Описи значків прихильників короля з'явилися лише наприкінці правління Генріха VIII, але в той час значки вже виходили з ужитку, тому повного списку скласти вже ніколи не вдасться. Єдине джерело відомостей про ранні значки - надгробки з Вестмінстерського абатства. Саме звідти походять всім відомі ведмідь і сучкуватий жезл графів Уорвікського, а також лебідь герцогів Бекінгемськіх[11,с.34].
Значки зустрічалися і на континенті, хоча й не настільки широко, як в Англії. Оскільки правила геральдики на значок не діяли, дизайн значків міг бути довільним, хоча деякі значки передавалися з покоління в покоління. У цьому випадку на значок додавалися знаки молодшої лінії, щоб відрізняти значки батька і сина. Наприклад, Хемфрі Тальбот, син Джона Тальбота, графа Шрусбері, доповнив батьківський значок зображенням зірочки. Ще один спосіб позначити синівський герб було змінити тинктури. Іноді сини використовували значок іншої форми[7, с.45].
Ліврея була прообразом сучасної уніформи. Призначенням лівреї було виділити із загальної маси слуг, зброєносців і васалів певного сеньйора. Крім зображенні герба, лівреї часто шили з тканини визначених кольорів. Ліврея не обов'язково мала відношення до герба. Наприклад, ліврея Персі мала три смуги криваво-червоного, помаранчевого і золотого кольору, тоді як герб у вигляді синього здибленого лева зображувався на рукавах. Але все ж, частіше ліврея створювалася в кольорах герба. Колір поля зазвичай служив основним кольором лівреї, а колір головної фігури використовувався в якості кольору обробки чи канта[12, с.89].
Лівреї часто зшивалися з двох різнобарвних половин або чотирьох четвертин. Іноді поверхня лівреї складалася з різнокольорових смуг.
Війна Червоної та Білої Троянд призвела до фактичного самознищення системи лівреї і підтримки. Знатні родини знищили один одного, країна ослабла в результаті війни. У період твердого правління Генріха Тюдора (1485-1509) створення приватних армій стало незаконним[8,с.107]. Тим не менш, вища знать продовжувала за необхідності збирати своїх васалів в армії. Кількість воїнів, що виставляються лицарями, визначалося заздалегідь. Зазвичай звичайні лицарі виставляли двох воїнів, а зброєносці - одного[3, с.15].
Вже в 1345 році Плантагенети намагалися вдягнути армію, зібрану для війни з Францією, одноманітно. Через одинадцять років у битві при Пуатьє армія Чорного Принца фактично мала уніформу біло-зеленого кольору. Цю ж ліврею використовував Річард II, а в результаті вона дійшла до Генріха VII і Генріха VIII. До кінця XIV століття червоний хрест святого Георгія на білому полі, вперше використаний під час хрестових походів, став емблемою англійських солдатів. Його нашивали на верхній одяг. За часів Азенкурі Генріх V наказав, щоб «кожна людина, яка здатна тримати зброю і бере участь у поході, нашила досить великий хрест св. Георгія»[4, сю122] собі на одяг. Вельможне панство, баннерети і прості лицарі також носили жюпони з сімейними гербами. Є багато свідчень того, що перед боєм всі одягали накидки з хрестом св. Георгія, а після бою знімали їх[9, с.78].
У 1501 році гвардійський загін йоменів, що налічував 300 лучників, отримав лівреї Тюдорів з вертикальними білими і зеленими смугами. На грудях і на спині була вишита червона троянда у виноградному вінку. Ліврея представляла собою звичайне для того часу верхнє плаття, без рукавів, яке щільно облягає торс, але з вільними
стегнами. За часів Генріха VIII (1509 1547) йомени, як і раніше, носили біло-зелені лівреї, в тому числі і під час французької кампанії 1514 р., але вже в 1520 р. отримали червоні рубахи з чорними смугами і кантами із зображенням троянди з короною на грудях і спині. Панчохи і дублети були біліми. Червоний поступово витісняв біло-зелений одяг, але старі лівреї продовжували носити як повсякденний одяг аж до 30-х років XVI століття.
Подібним чином одягалися англійське графське і міське ополчення. Зазвичай ополченці отримували лівреї своїх командирів. Так, в 1554 р. воїни графа Пемброка носили сині лівреї із зеленим драконом. Воїни маркіза Вінчестера носили червоно-білі вишиті лівреї близько 1570 р. Воїни графа Суффолка в 1597 році мали сині лівреї, оброблені тафтою кольору морської хвилі, пір'ям та золотими ланцюгами. Лівреї зберігалися аж до початку XVII століття. У 1603 році воїни графа Норвічского носили синю ліврею з білим дублетом. У 1605 році воїни графа Ноттінгемського отримали рудувато-коричневі плащі, оброблені срібним і синім галуном. Сурмачі графа носили одяг з помаранчевої камки і плащі того ж кольору.
Ополченці також докладали зусиль до того, щоб носити в бою характерний одяг. Так, в 1513 р. ополчення Кентербері носили на одязі зображення клушіци з міського герба. У 1522 році ополченці з Шрусбері отримали накидки з леопардовою головою. У лондонських ополченців у 1539 році на білих накидках спереду і ззаду був нашитий міський герб. У 1543 р. жителі Норвіча носили синю ліврею з червоною обробкою. При цьому до лівреї покладалися різнокольорові панчохи: червоний на праву ногу і синій з широкою червоною смугою на ліву ногу[12, с.205].
У 1544 році Генріх VIII був зображений на портреті зі зброєю у сорочці білого кольору з червоним хрестом у центрі. Червоний хрест на білому полі поступово осмислюється як національна емблема. Але в 1556 р. жителі Рідинга продовжували носити синю ліврею з червоним хрестом. Панчохи могли бути різнокольоровими. На королівських землях «уніформа» вже виникла, але окремі графства продовжували використовувати власні лівреї, малюнок яких міг з року в рік змінюватися[12, с.208].
Переважаючими кольорами лівреї були червоний і синій. Червоний був також звичайним кольором англійських головних уборів. Ці два кольори залишалися популярними і в другій половині XVI століття.
Таким чином, перщі емблеми, що виникли ще у ХІІ столітті тривалий час використовувалися досить обмежено. Лише.з середини XV століття. у зв’язку зі зміною дворянського класу та викликаним цим тимчасовим занепадом геральдики відбувається по поширення емблем, що найчастіше грають роль нових гербів. Наявність великих приватних армій викликала потребу в уніформі, щоб відрізняти своїх від чужих на полі бою. Прообразом такої уніформи стала ліврея. Однак, загальна уніфікація ще не відбулась. Більш того, ще не було офіційно визнаних державних кольорів, хоча саме королівські війська відігравали роль законодавця мод у цьому процесі. Знадобилося ще понад століття, щоб англійські солдати отримали уніформу і перетворилися в "червономундирників"
Список використаної літератури
1. Куркин А.В. Рыцари: последние битвы / А. Куркин. - СПб.: Полигон, 2004. -512 с.
2. Можейко И. 1185 год. Восток - Запад / И. Можейко. - М.: Наука, 1989. - 524 с.
3. Уайз Т. Армии средневековой Европы / Т. Уайз. - М.: АСТ, Астрель, 2004. - 54 с.
4. Функен Ф. Средние века. VIII-XV века: Доспехи и вооружение - крепости и осадные машины - рыцарские турниры и гербы / Ф. Функен, Л. Функен. - М.: АСТ, Астрель, 2002. - 151 с.
5. Bradbury J. The Routledge Companion to Medieval Warfare / J. Bradbury. -
London-N-Y, 2004. - 412 p.
6. Embleton G. Medieval Military Costume / G.Embleton. - Ramsbury Crowood Press Ltd, 2001. - 98 p.
7. Gravett C Knights at Tournament / C Gravett. - Оxford: Osprey Publishing, 1988. -64 р
8. Hooper N. The Cambridge Illustrated Atlas of Warfare: The Middle Ages / N. Hooper, M. Bennet. - Cambridge University Press 1996 - 192p.
9. Turnbull S. The Book of the Medieval Knight / S. Turnbul. - London: Brockhampton Press, 1995. - 192 p
10. Volborth C.A. von Heraldy of The World / C.A. von Volborth. - London: Blandford Press, 1973. - 252 p.
11. Wise T. Medieval Heraldy / ^ Wise. - London: Osprey Publishing, 1980. - 64 p.
12. Woolgar C.M. The Great Household in Late Medieval England / С.М. Woolgar. -London: Yale University Press, 1999. - 254p.
Y. V. Ruabukha
ENGLISH MEDIEVAL EMBLEMS AND LIVERY XIV-XVI CENTURY
The article is an overview of English heraldic badges and clothes as the main distinctive element of medieval society. The article also expands on the origin, the meanings and the development of English heraldic badges over the period of the 14th - 16 century. Special emphasis is laid on the process of transformation of the English badges that emerged in the late 15th century at the time of the War of the Roses caused by the changes in noblemen’s life.
Key words: medieval times, heraldry, heraldic badge, England.
УДК 061.23:316.42
Ю. С. Сабадаш
АУРЕЛІО ПЕЧЧЕЇ ТА «РИМСЬКИЙ КЛУБ»
У статті розкривається транскультурний характер не політичної, не формальної організації «Римський клуб», яка втілює в життя ідеї «нового гуманізму» Ауреліо Печчеї. Реконструйовано теоретико-практичні кроки А. Печчеї щодо перетворення «нового гуманізму» на організаційно спрямовану «революцію гуманізму», яка націлена на врегулювання життя людської спільноти.
Ключові слова: «новий гуманізм», «революційний гуманізм», «Римський клуб», транскультурна організація.
Об’єктивні закони і динаміка суспільного розвитку геополітичних процесів такі, що виникнення прогресивних ідей, постання актуальних проблем, формування нових наукових концепцій та пошуки шляхів і засобів координації соціально-економічних колізій на всіх рівнях не припиняються ніколи. Друга половина ХХ ст., коли згадані явища і фактори набули неабиякої яскравості і загостреності, є переконливим тому підтвердженням. Так, світ зіткнувся з якісно новими проблемами, відмітною рисою яких став їхній глобальний характер. Загострення глобальних проблем по-новому поставило багато питань міжнародної політики, змусило переглянути функції та цілі науки в сучасному світі, спричинило глибоку переоцінку цінностей.
«Шукачем глобальної істини», організатором і президентом «Римського клубу» був відомий італійський громадський діяч Ауреліо Печчеї (1908-1984). Яскрава особистість і визнаний спеціаліст в галузі управління промисловістю, він обіймав ключові посади в західноєвропейських приватнопромислових компаніях, а в минулому, як колишній
