CC BY
24
Необхiдна комплексна ощнка функцiонування мiських транспортних систем, 1хньо1 еколопчно! чистоти, ергономiчноl взаемодп з iншими елемен-тами мюько! iнфраструктури, включаючи i показники безпеки руху i деякi ш-шi "нетрадицшш" прояви.
Лiтература
1. Урбашзоване навколишне середовище: охорона природи та здоров'я людини. На-укове видання. - К., 1996. - 252 с.
2. Звгг про роботу з охорони навколишнього природного середовища на Приднш-ровськiй зал1зниц1 у 2001 рощ. - Дншропетровськ, 2002.
3. Фролов К.В., Резер С.М., Казаров Ю.К. Комплексные меры защиты окружающей среды на транспорте// Транспорт: наука техника, управление. - 1996, №5. - С. 2-19.
УДК502.757+581.52(630*181) Ст. наук. ствроб. П.С. rHamie, канд. с.-г.
наук - 1нститут екологИ Карпат НАН Украти
АНАЛ1З СТАНУ Й АНТРОПОГЕННО! ДИНАМ1КИ ЕКОЛОГ1ЧНОГО СЕРЕДОВИЩА
Запропоновано аналiз стану навколишнього природного середовища на принципах екосистемологп. Показано, що на заходi Украши еколопчне середовище втрачае сво! природш параметри головним чином через великомасштабш змiни структури i основних середовищетвiрних функцiй люового рослинного покриву. На пiдставi уза-гальнення наукових даних видiлено урботехногенез як найпотужшший антропогенний комплекс чинниюв, котрий зумовлюе найглибший ступiнь трансформацп екосистем.
P.S. Hnativ - Institute of Ecology of the Carpathians Analysis of a condition and anthropogenic dynamics of environment
The conceptual bases of condition analysis on environment are offered on the main principles ecosystemology. It is proved, that in western Ukraine the environment losses it's natural parameters mainly through grate changes of structure and main environment forming of functions of wood vegetation. On the basis of generalization of the scientific data urbotechnogenous as the most powerful anthropogenic factor, which causes the deepest degree ecosystems transformation is allocated.
В останш кшька десятил1ть стр1мко поглиблюються дослщження стану навколишнього середовища [13, 35, 34]. Поняття "навколишне середовище" залежно вщ сфер дослщження мае два трактування: як зовшшне середовище або природш умови, що оточують людину; як комплекс сощальних i культурних умов, що впливають на людськ шдивщууми та 1х групи [34]. У першому трактуванш частина вчених визначають науку про навколишне середовище, як прикладну, спрямовану на виршення проблем, пов'язаних з1 швидким зростанням впливу людини на бюсферу, котра застосовуе засоби й шструменти вЫх дотичних до ще! проблеми наук. Тому, поряд 1з плутаниною щодо поняття "еколопя" юнуе термшолопчна плутанина навколо значення словосполучення "навколишне середовище". Дефшщ1я "навколишне середовище" нами трактуеться як умови, що оточують людину. Середовище юну-вання бюти, або ф1зичний прост1р у межах екосистем, розум1емо як еколопч-не середовище.
Застосовуючи оригiнальну метафору, природне середовище можна уявити як "адаптивний ландшафт" [16]. На ньому височить така кшьюсть па-горбiв рiзноl крутизни i ширини, яка вщповщае кiлькостi бiльше, чи менше адаптованих видiв органiзмiв у природi, а улоговини й низини в нш - це мшь мально зайняте малопридатне для бюти середовище. Сукупнiсть чинникiв, що "дозволяють" органiзму iснувати у даному середовишд визначаеться як "умови юнування" [15]. Е. Пiанка [27] вважае, що це сума вЫх фiзичних i бь отичних чинникiв, що мають вплив на органiзм. В. Грант [16] теж штегруе ощнку середовища життя органiзму, розумiючи його як суму фiзичних i бь отичних чинникiв, у чому погоджуеться зi 1.1. Шмальгаузеном. Однак остан-нiм часом все бiльше активною стае третя група чинникiв, котрi е антропо-генними (техногенними [24, 35, 18], урбогенними [22, 10, 19, 20], мштарни-ми [36] тощо). Дискусшним залишаеться лише прилучення деяких фiзичних, хiмiчних чи шших чинникiв до ще1 групи, адже 1х дiя часто лише активно скеровуеться чи посилюеться людиною, або пасивно з нею чи и дiяльнiстю пов'язана [4, 6, 7].
Для людини важливою е стабшьшсть 11 навколишнього середовища i потреба збереження природного середовища, як його складово! для продов-ження природно! еволюци бiоти, зокрема, рослинно!, котра е вирiшальним на планетi природним чинником ще! стабiльностi [12]. Актуальним е питання оцiнки антропогенних змш, що вiдбуваються у теперiшньому природному се-редовищi як чинниковi адаптаци рослин. Мета ще1 роботи - теоретичне обгрунтування методичного пiдходу у дослщженнях й оцiнцi стану та перетво-рення навколишнього природного середовища шд тиском його антрошзаци.
Обгрунтування базуеться на узагальненш наукових джерел, аналiзi ав-торських дослiджень i концептуалiзацil оцiнки перетворення навколишнього природного середовища як наслщку антропiчного втручання у структурно-функцiональну органiзацiю природних екосистем.
Для аналiзу стану екосистем нами застосовано екосистемолопчний пiдхiд. Найважлившою й вiчною цiннiстю, що дана людиш природою, е "плiвка життя" на планер Земля [3]. Найоргашзовашшою i найстiйкiшою И ланкою на сушi е бiогеоценотичний покрив, основу якого формуе шдтримуе рослиннiсть [12].
Просторова будова бюгеоценозних екосистем вщображае склад, спiв-вiдношення, просторове розмщення 1х елементiв чи блокiв, котрi е змога визначити i за кшьюсними показниками (об'ему, маси тощо), i за якiсними характеристиками (хiмiчнi елементи, речовини, iнформацiя тощо). Функц1-ональна будова бюгеоценозних екосистем дае уявлення про взаемовщношен-ня мiж И блоками (автотрофним, гетеротрофним й грунтом) за такими ознака-ми, як трансформащя речовин та енергй, бiотичний кругообiг, забезпечення 1х стабшьного розвитку. Саме взаемодiя просторово1 i функцiональноl будови творить внутрiшне i зовнiшне середовище екосистем. Констатуючи, що бюге-оценотичний покрив iнтегруе у собi все живе та його ролi [2], необхiдно ак-центувати на особливш середовищетвiрнiй функцil рослин i грунту.
2. Урбоекологiя
135
З огляду на значну антропогенну трансформацiю екосистем pi3Horo рангу виникла необхiднiсть конкретизаци оцiнки стану сучасних наземних екосистем. Сдиним на сьогоднi практично дослщженим критерiем тако1 ощн-ки е ïx екологЫний потенщал [12]. Цим фундаментальним поняттям охоп-люеться сукупшсть речовинно-енергетичних ресурсiв i властивостей екосистем, котрi забезпечують ï^ максимальш структурно-функцiональнi парамет-ри i корисш функцiï, якi можуть бути використаш людиною. Сучаснi, як правило трансформоваш, екосистеми володiють лише певною частиною первин-ного екологiчного потенщалу корiнниx екосистем, що значно ослаблюе ïx се-редовищетвiрну потужнiсть.
На визначальнш середовищетвiрнiй мроботiм саме рослинност доцшь-но зосередити увагу. Аналiзуючи структурно-функцiональнi особливостi 6i-огеоценозних, парцелярних чи консоцшних екосистем, бачимо, що наведет вище ролi в тому, чи шшому виглядi зберiгаються, зокрема, у повночленнш автотрофнiй консорцiï [11, 12]. Тобто, як бюгеоценоз, консорщя, чи ïï автот-рофне ядро - дерево (у лiсi, парку, в але"), своïми функцiями у силу своеï по-тужностi впливають на зовнiшне середовище, так i воно - це середовище, зворотно постшно дiе на екосистему загалом i на кожен ïï компонент зокрема, залежно вiд захищеност й опiрностi ïï структури. Значення такого структурного компонента, як пашвних рослин - ядра консорцш, у цьому плаш ви-даеться можливим розглядати за тими ж головними функщями, що ix вико-нуе бiогеоценотичний покрив, а саме енергетичною, органiзацiйною, бюге-охiмiчною, водотрансформацшною i захисною. Отже основш напрямки й глибину змш в екосистемах шд впливом рiзнобiчноï людськоï дiяльностi нам здаеться логiчним проаналiзувати за ознаками ослаблення ïx структур i пере-лiчениx функцiй
Втручання людини у природнi екосистеми Землi розпочалося дуже давно [28, 26, 12] i з ходом юторичного розвитку переросло у значш змiни ландшаф^в (починаючи зi стародавнix Фiнiкiï й Межирiччя до теперiшнix Середньоï Ази, пiвнiчноï Африки, Китаю), масштабнi замши тишв рослинно-го покриву цших бiогеографiчниx зон. Така тенденцiя продовжуеться i сьогодш, зокрема в Укра"ш на Львiвщинi тривае руйнування ландшафтних екосистем (верxiв,ïв басейну Днiстра, Сяну [30 2, 43]) унаслщок тотального знелюнення та непродуманоï аграризаци, масштабних гiрничиx i навiть мш-тарних впливiв [2, 25, 31]. Основними сучасними антропогенними чинника-ми впливу на наземш екосистеми е люогосподарська i лiсозаготiвельна дiяль-нiсть, сшьськогосподарське землекористування, розбудова населених пун-гав, об,ектiв рекреаци, промисловостi, комунiкацiй, транскордонне й мюцеве забруднення кислотними опадами й важкими металами, нагромадження про-мислових i побутових вiдxодiв. За певними спiльними ознаками ïx можна ок-реслити у три групи як агрогенш, урботехногеннi й рекреагенш.
Традицшним, вторично дослщженим i найвагомiшим помiж iншиx напрямком трансформаци екосистем, у т.ч. у захщнш Украïнi е ïx руйнування унаслщок лiсо - й агроексплуатаци первинноï структури рослинностi [2, 12]. Особливим i доволi масштабним шляхом трансформаци природних екосис-
тем е урбо - й техногенез. У цьому напрямку дигресiя мюцями сягае крайнь-ого ступеня: повного знищення рослинностi, наприклад, на прничопромисло-вих територiях [25]. На великих територiях рослинний покрив, як правило, повшстю замiнюеться у кращому випадку культурф^оценозами саштарно-за-хисних промислових зон та зелених зон мют i сiл (штучнi придорожнi, садо-в^ парковi насадження, трансформованi лiсопарки тощо) [18, 20]. Менш руйнiвним, але всезростаючим е рекреацiйне навантаження на екосистеми, котре переважно зумовлюе руйнування природно! будови детриту й поверхш грунлв, а також збiднення видового рiзноманiття бiоти та помiтне поверхне-ве засмiчення територiй [20, 25].
Спшьною найвагомiшою рисою антропофакторних впливiв на екосистеми е ослаблення, а здебшьшого i руйнащя !х фундаментально! структурно! ланки - консорци, у центрi яко! !! автотрофне ядро - рослина [11, 12]. Будь-якi значнi екзогенш впливи, зокрема й антропогеннi, призводять до порушен-ня цiе!' конструкци передовсiм унаслiдок зменшення життевостi едифжатора (-iв), субедифiкаторiв - детермiнантiв основних консорцш, що впливае на врегульоваш у процесi тривалого часу консортивш зв'язки. Навiть зупинення дi! того, чи шшого екзогенного чинника не гарантуе повернення до вихщного природного стану.
1ншим вагомим блоком екосистем, руйнування якого мае багатовимiр-не значення для стабшьносл природного середовища, е грунт [29, 34, 32]. Аг-рогенне перетворення грунлв традицшно оцiнювалося як прогресивне. Од-нак науковий аналiз свiдчить, що екстенсивне землеробство, неращональне хiмiчне удобрення й фетишизащя пестицидiв [4, 5] зумовили значне знижен-ня родючостi, а подекуди й втрату внаслщок розвитку ерози природного грунтового покриву на великих площах [23, 29]. Урботехногенез супровод-жуеться часто докорiнним перетворенням грунтового покриву, зокрема в районах масово! забудови. Грунти у цих випадках трансформоваш у дiапазонi вiд легкого ступеня забруднення до повного !х поховання, або перемщення у просторi на гiрничопромислових територiях i руйнування як генетичного виду, у деяких мюцях - з перетворенням у техносубстрат [21, 8]. Зрщка можна вщнайти приклади вдалого конструювання техногрунтiв пiд зелеш зони на промислових i забудованих територiях [9].
Напрямки й ступеш трансформацi! структури гетеротрофного блоку е аналопчними, хоч i не так очевидно впливають на загальну будову екосистем. Але значна антропогенна змша видового складу хребетних i безхребет-них тварин, мiкробного населення ютотно змiнюе функцiональнi можливостi рослинного компонента i грунту [14, 2, 19].
Отже, спшьними рисами для бшьшост напрямкiв антропогенно! тран-сформаци будови екосистем е: змiна й замша видового складу рослинно!, тваринно! i мiкробiоти, руйнацiя чи реконструкщя просторово! будови, втру-чання в генезис i розвиток грунтiв (аж до !х конструювання), реконструкцiя ландшаф^в, розташування будiвель, водойм, комунiкацiй, викиди полютан-тiв, вiдходiв тощо, котрi iстотно спотворюють !х природну структуру. Все це найбшьш характерно для урботехногенезу [10, 18, 20, 19].
Антропогенна втрата первинноï будови зумовлюе певнi напрямки та ступеш трансформаци функцiй екосистеми. Функцюнуючи природно екосис-тема, або те, що залишилося на ïï мющ внаслiдок антропотрансформаци, здiйснюе вщповщний вплив на атмосферу (мiкроклiмат, мезокшмат i, зреш-тою, клiмат), грунт (як субстрат, i як живий компонент екосистеми), воду, ш-шi речовини чи елементи (забруднювач^ ксенобютики) екзогенного щодо екосистеми походження.
Не вiдкидаючи iерарxiю глобальноï значущостi екосистемних функци, розпочнемо аналiз наслiдкiв антропогенноï трансформаци органiзацiйноï, що забезпечуе цшсшсть i гомеостаз тдсистем, саморегуляцiю, мiжсистемнi зв'язки i середовишщшрну роль екосистеми вищого ступеня для нижчо", збе-рiгае генопласт iз набутими еволюцiйно нормами реакцш ïï живих компонен-тiв. Змшюючи окремi структурнi блоки екосистем людина ютотно дестабш-зуе ïï оргашзацшну функцiю. Змiна рослинностi, ïï видового чи бюморфного складу, руйнуе цшсшсть i саморегулящю рiзноступеневиx систем, мiжеко-системнi зв'язки, внутрiшню i зовшшню середовищетвiрну роль [11, 12]. За рiзного рiвня ослабленостi останньоï вщповщно дерегулюеться мiкро - й мезокшмат, склад атмосфери, а також зв'язаш з цими функцiями гiдротермiчний режим грунту та його стшюсть до ерози. Дезорганiзацiя екосистеми супро-воджуеться порушенням сталоï структури i роботи мжронаселення грунту [14, 2], що традицшно зумовлюе спад родючост та переорiентацiю грунтот-ворних процеЫв у руйнiвнi [29, 6, 8].
Трансформащя енергетичноï функци екосистем не мае настшьки швидких i видимих наслщюв. Але необxiдно зауважити, що недовикористан-ня притоку енерги Сонця рослинами на синтез оргашки, або за ïx вщсутносл його розсшвання у фiзичному середовищi iстотно впливае на мезокшмат ландшафту й iншi взаемозв'язанi з ним параметри [37, 19]. Доцшьно акценту-вати, що на позбавлених рослинного покриву промислових й шших територь ях невикористана сонячна енерпя, крiм iншого, значно посилюе токсичну дда техногенних забруднювачiв повiтря й грунту [1].
Порушення продукщйноХ роботи i кругообшу мшеральних речовин унаслщок трансформаци екосистем мае найбшьш глибокi й непоправнi нас-лiдки [26, 41, 33, 12]. По-перше зменшуеться продукування кисню [38], оргашки грунту [32], водяноï пари [42], мобшзованого азоту [14], фiтонцидiв [13], а згодом - ïrn для фауни тощо, а також обсяги зв'язування вуглекислого газу й шших речовин [17, 33].
Ослаблення, дегреЫя або знищення автотрофного блоку, дестабшза-щя рослинноï консорци гальмуе або й зовсiм призупиняе малий кругообiг речовин у середовищд, займаному екосистемою [32]. У слабких насадженнях промислових зон, де викиди полютанлв у пов^я й обсяги ïx надходження у грунт велию, сповшьнення бiогеоxiмiчного кругообiгу зменшуе актившсть бiотичного зв'язування ксенобiотикiв [15, 17, 13]. Структурна руйнащя екосистем, що позначаеться на вЫх бiогеоxiмiчниx циклах, зумовлюе недонад-ходження у грунт оргашки й енерги, призупинення надходження або повер-нення бюгенних елементiв живлення рослин [8]. Порушення кругообшу речо-
вин веде до призупинення Грунтотворного процесу 3i збагаченням грунту продуктами вивггрювання лiтосфери або зрiвноваженого його функщонуван-ня [32, 8]. Ослаблення згаданих вище функцiй екосистем загалом значно зменшуе ïx потенцiйну бiотичну емшсть або буфернiсть щодо екзогенних проникнень, особливо техногенних ксенобютиюв.
Обсяги води, що циркулюють екосистемах зони достатнього зволо-ження е величезними. Однак добре вщомо, що урбашстичш, прничопромис-ловi й транспорты впливи на кругообк води е вкрай негативними [2, 25]. Навколишне еколопчне середовище на подiбниx територiяx практично не мае буферноï емностi щодо водних потоюв локальних кругообiгiв. Атмосфера й грунт, навггь материнська порода тут перюдично пересушуються або перез-воложуються, набуваючи вкрай несприятливих для бiоти властивостей [2, 6, 8]. К^м того, неврегульоваш водостоки змивають i концентрують теxногеннi й агрогеннi полютанти, смотя в мiсцяx локалiзацiï води, вмивають частину ïx у глибиннi пласти грунту i навiть лiтосфери, у пщземш Грунтовi води [25].
Захисна функщя екосистем зумовлена ïx високою структурною оргаш-зованiстю й стабшьшстю [11, 12, 34, 39, 40]. Щодо наслщюв ïï ослаблення для навколишнього i екосистемного середовища, то ïx можна розглядати, просува-ючись вщ глобальних чинникiв (озоноутворення, протидiя парниковому ефек-ту, смогу тощо), або знизу - вщ локальних. Серед останшх - фiзичнi чинники: свггло, тепло, волога, рух повггря, i навiть просто меxанiчна опора тощо; xiмiч-нi - поживш елементи для рослин, органiчна продукщя для гетеротрофiв, гумус для грунту; бютичш - мутуалiзм, коменсалiзм, антибiоз, паразитизм тощо, котрi можуть бути втраченими у зруйнованих структурно i функщонально еле-ментарних екосистемах. Зменшення ïxньоï заxисноï потенцiï зумовить бшьшу вразливiсть екосистем вищого ступеня оргатзаци, i навпаки.
Зароджуючись у фiзичному середовищi, екосистема найнижчого i вЫх наступних ступенiв робить частину його (в межах своïx розмiрiв) власним внутрiшнiм середовищем, змiнюючи його i послаблюючи силу суто фiзичниx чинниюв протидiею внутрiшньоекосистемниx (рис.). Розмiри й середовищет-вiрна потужнiсть екосистем Землi еволюцiйно весь час зростали, чим посту-пово послаблювали залежшсть своïx живих компонентiв вiд фiзичного середовища. Середовищетвiрна сила екосистем на певному етат еволюцiï бюсфе-ри досягла вищого за фiзичне середовище рiвня. Але з досягненням людсько-го суспiльства рiвня планетарно!' геологiчноï сили вплив екосистем значно ослаб, а фiзичного середовища знову вщновився. Людина у дуже обмежено-му просторi зумiла створити виключно антропогенне середовище (кшмакаме-ри, фгготрони, космiчнi станци тощо). Та набутий досвщ лишень пщтвер-джуе, що це не позбавляе вщ нагальноï потреби збалансувати природокорис-тування на засадах сталого розвитку i розумно обмежити руйнащю екосистемного середовища, а мюцями i реставрувати втрачеш природнi екосистеми, поки ще не шзно.
Отже, аналiзуючи сучасний стан i динамжу антропогенного перетво-рення природного середовища як екосистемного явища приходимо до таких висновюв:
2. Урбоекологiя
139
1. Природш параметри середовища зазнають значних змш рiзних нап-рямкiв i ступешв, залежно вiд домiнуючого за масштабами характеру людсь-ко1 дiяльностi в екосистемах: агрогенних (лiсове й сшьське господарство), техногенних (урбанiзацiя, iндустрiалiзацiя, мштаризащя), рекреагенних.
Впливовють фактор1в
Еволющя середовища в час
Рис. Еммрична динамжа трансформаци впливу чиннишв навколишнього природного середовища на Землi на живi компоненти екосистем: а) виникнення життя; Ь) зародження людського сустльства; с) досягнення сустльствомр1вня планетарног геолог1чног сили; ф) ймов1рний початок епохи розумного керування
2. Найбiльшi змши середовищетвiрних компоненпв екосистем вщбу-ваються шд впливом техногенезу й урбашзаци ландшаф^в та полягають у значнш, подекуди докорiннiй руйнаци чи перебудовi структури й функцiй природних екосистем, створенш на 1х мiсцi регульованих або штучних. Прикладом е урбашстична екосистема мiста Львова. II середовище важливо використати як реальний полйон для дослiджень дИ нового антропогенного комплексу чинниюв адаптаци деревних рослин.
3. Сучасне зовшшне середовище для рослин формуеться iз трьох об'ективних реальностей (рис.): суто ф1зичного середовища (добре моде-люеться лабораторно), внутршньоекосистемного (поеднаного абютичного й бiотичного) середовища, антропогенного середовища (свщомо чи стихшно створюваного на мiсцi природних екосистем виключно людською дiяльнiс-тю, а не природними чинниками). Тому на глибоко антропогенно трансфор-мованих територiях воно набувае деяких неприродних властивостей i все бшьше стае урботехногенноеколог1чним. Внутршне середовище рослинного оргашзму, що формуеться його соками, значною мiрою пiдвладне впливовi сучасного трансформованого зовшшнього, котре перетворюеться у новий по-тужний чинник адаптогенезу рослин.
Лггература
1. Алексеенко В.А. Геохимия ландшафта и окружающая среда. - М.: Недра, 1990. - 142 с.
2. Антропогенш змши бюгеоценотичного покриву у Карпатському репош/ За ред. М.А. Голубця. - К.: Наук. думка, 1994. - 170 с.
3. Вернадський В.И. Биосфера и ноосфера. - М.: Наука, 1989. - 261 с.
4. Гнат1в П.С. Взаeмодiя i взаемовплив урбо - i агроекосистем// Тези доп. наук.-практ. конф. "Проблеми урбоекологи та фгтомелюрацп". - Львiв, 1991. - С. 68.
5. Гнатив П.С. Удобрение, гербициды и основная обработка// Химизация сельского хозяйства. - 1991, № 8. - С. 17-18.
6. Гнат1в П.С. Деградащя природних i створення штучних rрунтiв пiд мiськi зеленi насадження// Матер. наук.-практ. конф. мУрбанiзацiя як чинник змш бiогеоценотичного покриву." - Львiв: Акад. Експрес, 1994. - С. 25-26.
7. Гнат1в П.С., Артемовська Д.В., Мазепа М.Г. Техногенна деградащя грунтового вбирного комплексу та морфофiзiолоriчнi особливосп адаптацп деревних рослин// Наук. вю-ник УкрДЛТУ: Зб. наук.-техн. праць. - Львiв: УкрДЛТУ. - 1998, вип. 8. - С. 6-11.
8. Гнат1в П.С. Еколопчш проблеми штродукцп деревних рослин у техногенному се-редовищi Львова// Екологiчний збiрник НТШ. - Львiв: Вид-во. Наук. тов-ва iм. Шевченка, № 7. - 2001. - С. 238-249.
9. Гнат1в П.С. Техногенна трансформащя грунтiв мюьких насаджень// Матер. Пер-шо'1' мiжн. наук. конф. "Вщновлення порушених природних екосистем". - Донецьк: Лебщь, 2002. - С. 89-93.
10. Голубець М.А. Урбоекосистеми як компонент бюгеоценотичного покриву// Тези доп. наук.-практ. конф. "Проблеми урбоекологи та фгтомелюрацп". - Львiв, 1991. - С. 11.
11. Голубець М.А., Царик И.В. Стшюсть i стабшьнють - важливi ознаки живих систем// Ойкумена. - 1992, № 1. - С. 21-26.
12. Голубець М.А. Екосистемолопя. - Львiв: Полл^ 2000. - 316 с.
13. Голубьев И.Р., Новиков Ю.В. Окружающая среда и ее охрана. - М.: Просве-щенье, 1985. - С. 163-164.
14. Горленко С.В. О микофлоре городских зеленых насаждений// Инродукция растений и охрана природы. - Минск, 1969. - С. 94-203.
15. Горышина Т.К. Экология растений. - М.: Высшая школа, 1979. - С. 310-315.
16. Грант В. Эволюционный процесс: Критическое обозрение эволюционной теории: Пер. с англ, - М.: Мир. - 1991. - 488 с.
17. Илькун Г.М. Загрязнители атмосфери й растения. - К.: Наук. думка, 1978. - 246 с.
18. Кучерявый В.А. Урбоэкологические основы фитомелиорации. - М.: НПО "Ин-форм", 1991, ч. I. - 376 с.; ч. II. - 289 с.
19. Кучерявий В.П. Еколопя. - Львiв: Свгг, 2000. - 450 с.
20. Кучерявий В.П. Урбоеколопя. - Львiв: Свгг, 1999. - 320 с.
21. Лебедева Н.Н., Тонконогов В.Д., Шишов Л.А. и др. Антропогенно преобразованные почвы: эволюция и систематика// Почвоведение. - 1996, №3. - С. 351-358.
22. Мазинг В.В. Экосистема города, ее особенности и возможности оптимизации// Экологтческие аспекты городских экосистем. - Минск: Наука и техника, 1984. - С. 181-191.
23. Минеев В.Г. Экологические проблемы агрохимии. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. - С. 85-112.
24. Молчанов А.А. Воздействие антропогенных факторов на лес. - Л.: Наука, 1978.
- 138 с.
25. Огоноченко В. Вшм еколопчних проблем Льв1вщини// Пращ наук. тов-ва ¡м. Шевченка, т. 7. - Еколопчний зб1рник НТШ. - ЛьвГв. - 2001. - С. 31-42.
26. Одум Ю. Экология. - М.: Мир, 1986, т. 1. - 328 с.; т. 2. - 376 с.
27. Пианка Э. Эволюционная экология. - М.: Мир, 1981. - С. 52-84.
28. Рамад Ф. Основы прикладной экологии. - Л.: Гидрометеоиздат, 1981. - 544 с.
29. Розанов А.Б., Розанов Б.Г. Экологические последствия антропогенных изменений почв// Итоги науки и техники: Почвоведение и агрохимия. - М.: ВИНИТИ. - 1990, т. 7. - 156 с.
30. Третяк П.Р., Гнат1в П.С. Охорона бiорiзноманiття: теоретичш та прикладш ас-пекти (Передмова)// Наук. вюник УкрДЛТУ: Зб. наук.-техн. праць. - ЛьвГв: УкрДЛТУ, 2000, вип. 10.3. - С. 7-10.
31. Третяк П., Криницький Г., Дейненка А. Стан лю1в та еколопчш проблеми Льв1вщини// Пращ наук. тов-ва ¡м. Шевченка, т. 7. - Еколопчний зб1рник НТШ. - Льв1в. -2001. - С. 43-51.
32. Чорнобай Ю.М. Трансформащя рослинного детриту в екосистемах. - Льв1в: Вид-во ДПМ НАН Украши, 2000. - 352 с.
33. Azzaz F.A. The response of natural ecosystems to the rising global СО2 levels// Annual Review of Ecology and Systematics. - 1990. - 21. - P. 167-196.
34. Environmental Science: third edition/ W.P. Cunningham and B.W. Saigo. - BostonToronto: Wm. C. Brown Publishers, 1995. - 612 p.
35. French H.F. Restoring Eastern European and Soviet Environments/ State of the World 1991. - Washington, D. C.: World Watch Institute. - 1991. - P. 7-9.
36. Galtung J. Environmen, Development and Military Activity: towards Alternative Security Doctrines. - Oslo, 1982. - P. 12.
37. Gosz J.R., Holmes R.T., Likens G.E., Bormann F.H. The Flow of Energy in a Forest Ecosystem// Scientific American. - 238. - March, 1978. - P. 93-102.
38. Govindjee W., Coleman W.J. How Plants Make Oxygen// Sci. Amer. - 1990. - 262. - P. 50-58.
39. Krebs Ch. J. Ekologia: eksperymentalne analizy rozmieszczenia i liczebnosci: Przekl. z ang. A. Kozakeiewicz, M. Kozakeiewicz, J. Szacki. - Warszawa: W-wo Naukowe PWN, 2001. - 735 s.
40. Mader S.S. Behavior and ekology// Biology. Fourth edition. - Dubuque-Melbourne-Oxford: Wm. C. Brown Publishers, 1993. - P. 792-808.
41. O'Neill R., De Angelis D. Comparative productivity and biomass relations of forest ecosystems/ Dynamic properties of forest ecosystems. - Cambrige: Cambrige Un. Press, 1981. -P. 411-449.
42. Pennisi E. Water, Water Everywhere// Sci. News. - 1993. - 143. - P. 121-125.
43. Stan srodowiska w Wojewodztwie Podkarpackim/ Raport Wojewodzkiego Inspektora-tu ochrony srodowiska w Rzeszowie. - Rzeszow: Biblioteka Monitoringu Srodwiska, 1999. - 188 s.
УДК 91:502 Асист. €.А. 1ванов, канд. геогр. наук -
Львiвський НУ M. 1вана Франка
РАД1АЦ1ЙНЕ ЗАБРУДНЕННЯ УРБОСИСТЕМ ЛЬВОВА
Розглянуто основи радюеколопчного контролю мюта, який забезпечуе вим1рю-вання р1вня у - i в i радiацii, та ступшь радюактивного забруднення при допомоз1 ра-дюметра „Прип'ять" на протяз1 2000-2003 рр. вивчалася радiацiйна ситуащя на тери-торп Львова. Визначено загальнi особливосп радiацiйного забруднення в населених, iндустрiальних, транспортних та наукових урбосистемах.
Assist. Е.А. Ivanov, Dr. - Ivan Franko National University of L'viv Radiating pollution of Lviv urbosystem
Bases of a technique of the radioecological control of city, which provides measurement of a level y- and в-radiation, a degree of radiating cleanliness with the help of radiometer "Prypyat'" are considered. During 2000-2003 radiation situation in territory of L'viv is lead. The general features of radiating pollution inhabited, industrial, transport and park urbosystem are found out.
Постановка проблеми. Вивчення складноi радiацiйноi ситуацп в межах урбашзованих територш потребуе проведения дослщжень з метою по-дальшо1' оргашзацп системи радюеколопчного контролю з використанням доступних i простих в експлуатацп дозиметричного прилад1в. Завдання радюеколопчного контролю урбосистем полягае у кшьюсшй та яюстй оцшщ параметр1в радiацiйиоi ситуацп, зумовлено1' наявшстю природних i техноген-них джерел рад1ацп з метою оптим1зацп режиму проживання i господарюван-ня в мюькому середовищд.
Методика радiоекологiчного контролю. Система радюеколопчного контролю м1ста передбачае вим1рювання гамма-фону, ступеня радiацiйиоi чистоти i р1вня ^д^Г^^ьно:' дози зовшшнього випромiиюваиия за допомо-гою дозиметра-радюметра. Контроль радiацiйиоi ситуацп в межах урбосис-
