CC BY
29
УДК 340.12
О. Л. Чорнобай
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка", доцент кафедри теори та фiлософii права, канд. юрид. наук, доц.
РОЗВИТОК КОМУН1КАТИВНО1 КОМПЕТЕНТНОСТ1 ЮРИСТА НА ЕТАПАХ ЙОГО ПРОФЕС1ЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ
© Чорнобай О. Л., 2015
Мовленневий напрям компетентнкного п1дходу до формування професшно!' особистост майбутнього юриста покликаний сприяти виробленню вм1нь i навичок в ycix видах мовленнево!' дiяльностi, розвитку культури мовлення, мовленнево!' творчостi, оркнтаци в загальних питаннях теори шформаци, комунжативно!' лiнгвiстики тощо. Опрацьовуючи матерiал, кожен, хто прагнув опанувати мовленневу культуру, мав нагоду переконатися, що мовленнева дiяльнiсть - еднкть спiлкування та узагальнення, що це активна цшеспрямована дiяльнiсть людини, котра мае специфiчну оргашзащю та регулюеться певною системою мотивiв. Водночас вiн мав можливкть усв1домити, що будь-який (а насамперед передбачуваний i чiтко спланований) комунжативний акт -цшеспрямована мовленнева дiя, що здiйснюеться вщповщно до принцитв i правил мовленнево!' поведiнки, прийнятих у суспiльствi.
Ключовi слова: компетенщя, юрист, правова культура, професiйна дiяльнiсть юриста, комунiкативний професiоналiзм.
Е. Л. Чорнобай
РАЗВИТИЕ КОММУНИКАТИВНОЙ КОМПЕТЕНТНОСТИ ЮРИСТА НА ЭТАПЕ ЕГО ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО СТАНОВЛЕНИЯ
Речевое направление компетентного подхода до формирования профессиональной личности будущего юриста призвано способствовать выработке умений и навыков во всех видах речевой деятельности, развития культуры речи, речового творчества, ориентации в общин вопросах теории информации, коммуникативной лингвистики и тому подобное. Прорабатывая материал, каждый, кто стремился овладеть речевой культурой, имел возможность убедиться, что речевая деятельность - единство общения и обобщения, что это активная целеустремленная деятельность человека, которая имеет специфическую организацию и регулируется определенной системой мотивов. В то же время он имел возможность осознать, что любой (а в первую очередь предсказуемый и четко спланирован) коммуникативный акт - целеустремленное речевое действие, которое осуществляется в соответствии с принципами и правилами речового поведения, принятыми вобществе.
Ключевые слова: компетенция, юрист, правовая культура, профессиональная деятельность юриста, коммуникативный профессионализм.
O. L. Chornobay
THE DEVELOPMENT OF COMMUNICATIVE COMPETENCE LAWYER IN HIS PROFESSIONAL DEVELOPMENT ERAS
Speech direction of компетентнкного approach to forming of professional personality of future lawyer is called to assist making of abilities and skills in all types of speech activity,
development of culture of speech, speech work, orientation in the general questions of information, communicative linguistics theory and others like that. Working over material, each, who aimed to capture a speech culture, had the opportunity to make sure, that speech activity - unity of commonunication and generalization, that it is active purpose full activity of man, that has specific organization and regulated by the certain system of reasons. At the same time he had the opportunity to realize that any (and first of all predict able and clearly plan) communicative actis a purpose full speech action, that comes true in accordance with principles rules of speech behavior, accepted in society.
Key words: communication, activity of lawyer, legal culture, professional activity of lawyer, legal result.
Постановка проблеми. Для того, щоб справляти ефективний мовленневий вплив на адресата i таким чином досягати поставлено!' мети (цшей) та збертати комуншативну рiвновагу, адресанту (а ми маемо на увазi майбутнього висококвалiфiкованого правника) необхщно постшно i наполегливо полшшувати свою комуншативну грамотшсть, тобто володшня сукупшстю знань, умшь i навичок, що уможливлюють устшну i толерантну мовну комуншащю в стандартних комуншативних ситуацмх в уснш та писемнш формах. Це - шлях до набуття комуншантами належного рiвня комуншабельносл.
Мета статт полягае у дослщженш комуншативно!' компетентности юриста на етапах його професшного становлення.
Стан дослщження. Питання комушкаци в правовiй дiяльностi порушуються у працях В. Андросюка, Л. Казмiренко, Я. Кондратьева, В. Васильева, М. Костецького, В. Розша, Г. Юхновця та iн. Придшяючи значну увагу психологiчному забезпеченню професiйноï пiдготовки правниюв, науковцi все ж не розглядають комунiкативну культуру як безпосереднiй i досить важливий чинник професiоналiзацiï. Натомють (безперечно, цшком слушно) звертаеться бшьше уваги на оволодiння базовими знаннями, на засвоення й тзнання елементарних поняттевих категорiй у цiй дшянщ правознавства, а також юридично!' психологи, що у масштабно ширших обсягах передбачено осягнути тд час вивчення ввдповвдних курсiв.
Виклад основних положень. Важливо осмислити значення i сутшсть таких понять (за Ф. Бацевичем):
Комуншабельшсть - володiння соцiальним аспектом мовленневого контакту (дотримання у спшкуванш сощальних норм, володiння комунiкативною компетенщею тощо); використання цих знань i умшь з метою досягти запланованого перлокутивного (посилювального) ефекту.
Компетенцiя (з лат. competent^ - належнiсть по праву) комуншативна - сукупнiсть знань i умшь учасниюв iнтеракцiï спшкування у рiзноманiтних умовах (ситуацмх) з рiзними комунiкантами; набiр комунiкативних стратегш разом iз володiнням комунiкативними правилами, максимами, постулатами i конвенцмми спшкування.
Компетенщя мовна - знання учасниками комунiкацiï мови (мовного коду), передусiм правил, за якими породжуються правильш мовнi конструкцiï та повiдомлення, здшснюеться 1'х трансформац1я.
Крiм цих термтв, контекстуально доц!льними для розкриття значущосп комунiкативноï компетентностi особистостi, професiонала-правника, який прагне бути висококвалiфiкованим комунiкатором (а це конче потрiбне для кожного юриста-практика), доцшьно оперувати ще низкою шших. Цi термiни iнтерпретуються у навчальних пошбниках з комунiкативноï лшгвютики, психолiнгвiстики, з основ теорiï' мовноï' комунiкацiï' та iн.
Всi типи комушкаци, в яких проявляються комушкативш умiння й навички, рiвень комушкативного розвитку комунiкантiв, можливостi ï^ професiйноï й мiжособистiсноï взаемодiï, великою мiрою узалежненi вiд комунiкативноï компетенцiï учасниюв сп1лкування.
Актуалiзацiя проблеми розвитку комушкативно!' компетенцii фахiвця зумовлена невпинним зростанням у сучасних соцiокультурних умовах значущостi, володiнням сукупшстю знань, умiнь i навичок, що забезпечують ефективне спшкування передусiм у дмльносп правника-практика. У зв'язку з цим перед суспшьством постала нагальна потреба у випереджальнiй освiтi й безперервному професшному та комунiкативному розвитку особистосп. Задоволення цiei потреби пов'язане iз впровадженням в освiтнiй проспр компетентнiсно спрямованого пiдходу, що е концептуальним орiентиром у визначеннi змюту й форм органiзацii навчання, в тому чист навчання спшкуванню. Комунжативний напрямок тдходу до становлення комушкативно компетентно'' особистосл передбачае вироблення ввдповщних вмiнь i навичок, розвиток культури спшкування, комунiкативну творчiсть, що мають грунтуватися на перевiрених практикою взаемодй наукових знаннях. Здобутий особистiстю у навчальнш та мiжособистiснiй взаемодii' психолопчний iнструмент комунiкацii' забезпечуе й зв'язок iз соцiумом i виконання професшних завдань.
Проведенi ученими дослiдження показали, що усввдомлення особистiстю належностi до ствтовариства професiоналiв е результатом тривалого i складного соцiокомунiкативного процесу, який поеднуе фахову соцiалiзацiю i розвиток самосввдомосп, спрямований на вдосконалення передушм комунiкативноi компетентностi як iнструмента професшного зростання. Вдосконалення комунiкативноi компетентностi грунтуеться передусiм на розумiннi сутностi цього феномена, а також на особиспсному ставленш до професii та щншсних орiентацiях фахiвця у сферi професшно-комунiкативноi дiяльностi, що виявляеться у характера способах i засобах професiйноi взаемодй.
З огляду на це, як вважае доктор психолопчних наук О. Корнмка, важливо розкрити змют поняття комунiкативноi компетентностi на пiдставi результатiв теоретико-експериментального дослiдження, якi провела вона та й колеги, а також обгрунтувати методичнi рекомендаци з оптимiзацii й розвитку. Психологiчне дослвдження дало змогу розглядати комунiкативну компетентшсть як складно органiзоване, внутрiшньо суперечливе поеднання комунiкативних знань i вмшь, що вiдображають цiлi та результати здiйснюваноi суб'ектом спшкування комунiкативноi дмльносп.
У результатi емпiричного дослiдження комушкативну компетентнiсть проаналiзовано в контекстi реалiзацii за й допомогою трьох основних функцш: комунiкативноi, перцептивноi й iнтерактивноi - у процесi дiяльностi й спшкування особистостi. Здiйснення цих функцш у ходi мiжособистiсноi взаемодii потребуе володшня фахiвцем сукупнiстю вiдповiдних вмшь. Передусiм це тi вмiння, як спрямованi на встановлення емоцiйно насиченого комушкативного контакту з партнером, налагодження взаемин iз спiврозмовником, забезпечення дiалогiчностi у мiжособистiснiй взаемодй, спрямованостi на партнера як на мету спшкування, контроль за комушкативною поведшкою, а також на вироблення вмшня слухати i володiння ефективною тактикою переконання шшо!' людини, вмiння розв'язувати конфлшти та iн. Всi цi вмшня, що мають на меи оргашзащю i регулювання взаемодii та взаемовпливу i досягнення взаеморозумiння, об'еднуе шгерактивна здатнiсть фахiвця. Так само важливо розвивати комушкативно-мовленневу здатнiсть - особливо вмшня невербального спшкування, що забезпечуе експресившсть i природну виразнiсть поведшки фахiвця. Вдосконалення соцiально-перцептивноi здатностi сприяе посиленню розумшня психологiчноi й осо6ислсно' сутностi партнера зi сп1лкування, емпатшносп й рефлективностi суб'екта у взаемодй. Всi цi здатностi е структурними компонентами комунiкативноi компетентностi, - наголошуе автор.
Оптимальне формування комунiкативноi компетентносп на рiзних етапах професiйного становлення особистосл передбачае забезпечення таких психолого-дидактичних умов:
- визначення зовшшшх впливiв як зовнiшньоi спонуки для розвитку складових комунiкативноi компетентностi, що мае на меи цiлеспрямоване навчання спшкуванню через рiзнi форми занять; у нашому випадку - використання пропозицш, викладених у цьому посiбнику, а також опрацювання лггератури, вiдповiдей на контрольш запитання;
- реалiзацiя внутршшх спонук як чинника "саморозвитку особистосп" - зокрема фахiвця, "саморуху", за Г. С. Костюком, його природних сил; для набуття особиспсного досввду професiйно-комунiкативноi компетентностi доц1льне використання психолого-комушкативного
треншгу як методу активно! навчально-комуншативно! дмльносл, що може включати такi засоби: групову дискусiю, iгровi технологi!, вправи на прояв вербально! та невербально! креативности рефлексивнi коментарi (дещо iз перелiченого подано в цьому роздш).
Враховуючи дiалогiчну природу спшкування i безперечнi переваги суб'ект-суб'ектно! комунiкативно!' взаемоди, цитований психолог пропонуе такi загальш методичнi рекомендаций спрямованi на шдвищення рiвня компетенцi! та загально-професiйного розвитку фахiвця:
1) навчання спшкування, виховання комуншативно компетентно! особистостi фахiвця мае грунтуватися на принципах "суб'ект-суб'ектно! педагогши" (термiн ввела у науковий оби* Л. Петровська ще 1982 р.); зауважимо, що встановлення суб'ект-суб'ектних ввдносин в умовах традицiйних (суб'ект-об'ектних) форм навчання надто складне завдання; тому для його виконання потрiбна серйозна i тривала пiдготовка;
2) у процеш вироблення стилю взаемодi! i вдосконалення комунiкативно! поведiнки слiд враховувати ту обставину, що правила мiжособистiсно! взаемодi! з iншими людьми i мiж ними можна опанувати лише в реальному процесi спiлкування, а вони також досить складш, як i закономiрностi фiзичного свiту;
3) навчання спшкування, розвиток комуншативно! компетентносп мае поеднувати лекцiйну пiдготовку iз вправляннями (тренувальними вправами), а також повторне повернення до теорй з метою аналiзу отриманих результатiв; при цьому не варто ставити знак рiвностi мiж навчанням i треншгом, мiж навчальним i тренувальним аспектами, оскшьки термiн "третнг" мае вживатися не для позначення методiв навчання, а для позначення методiв розвитку здiбностей до навчання або оволодшня будь-яким складним видом дiяльностi, зокрема спшкуванням; такий тренiнг може бути спещально органiзованим або природним;
4) дат науковщв-психолопв пiдтверджують, що потрiбно поеднувати традицiйнi методи з активними груповими методами, особливо це стосуеться людей зршого вiку (35-45 роюв), котрi становлять основну масу квалiфiкованих спецiалiстiв, адже з вiком посилюються зв'язки мiж образним, практичним i вербально-образним мисленням, що робить використання групових методiв особливо доцшьним у практицi пiсля вузiвсько! тдготовки спецiалiстiв;
5) ефективною органiзацiйно-дидактичною формою е навчально-тренувальш групи (НТГ), що використовують низку методiв i забезпечують високу тзнавальну активнiсть тих, кого навчають, адекватшсть одержуваних ними сощально-психолопчних знань, а також розвиток властивих кожному з них комуншативних умшь та навичок; слвд наголосити, що метою ще! комплексно! форми навчання спшкуванню, що вмщуе рiзнi методи сощально-психолопчно! пiдготовки, розвиток соцiального штелекту як стшко! здатностi розумiти самого себе, а також шших людей, !х взаемин i прогнозувати мшособиспст поди;
6) до активних групових методiв вдосконалення комунiкативно! компетентностi, як використовуються спшьно з традицiйними методами, зокрема, належать: дискуси, розбiр випадюв iз практики, дидактичнi та рольовi iгри, тренування мiжособистiсно! чутливостi та невербальних проявiв iз застосуванням ввдеозапиав тощо;
7) на вiдмiну ввд традицiйних форм навчання, де невербальш засоби спшкування iгноруються або пригшчуються, при активному навчаннi кодування i декодування невербальних повiдомлень е одним з головних методичних завдань; цьому сприяе сенситивiзацiя фiзичних д1й (усввдомлення сво!х просторових перемiщень, т!лесно! оболонки "Я", функщонування органiзму загалом); у результат той, кого навчають, повинен: а) вмгти думати про окремi частини свого т1ла; б) розумгти ритм, iмпровiзуючи танцювальнi рухи, в танщ вiдчути глибокi коренi мови i мовлення, драматичного дiйства i музики; в) зрозумiти такi параметри руху, як енерг1я, швидкiсть i напрямок, пов'язавши !х з експресивними формами самовиражання (спонтанними, вихованими i контрольованими), шшими словами, той, кого навчають, мае ввдчути i усвщомити внутрiшню еднiсть усiх знакових систем i свою т1лесну природу;
8) активним груповим методам як одному з видiв навчання i спшкування властивий особислсно-розвивальний пiдхiд; вони мають низку безумовних переваг: а) люди стають ввдкритшими для прийняття поглядiв сво!х партнерiв, виявляють б1льшу готовшсть до змiни
власних настановлень, зростае ïx соцiальна актившсть й iнiцiатива в пошуку оригшальних рiшень; б) створюються умови для формування загальнозрозумiлоï псиxологiчноï мови, а також консолвдаци колективного досвiду в тзнанш псиxiчноï реальностi, що дае змогу доказово подавати своï переживання, прагнення, цш й очiкування; в) таке навчання i спшкування дае можливють учасникам усвiдомлювати межу м1ж процесуальним й змiстовим аспектами комушкаци (наприклад, "до побачення" можна вимовити з почуттям глибокого жалю або з ввдтшком полегшення; аналiз тако!' ситуаци дае змогу виявити цш мовця: демонстрацм почуття полегшення при прощанш може свiдчити про мету явноï дискримiнацiï партнера, але може бути також ненавмисним виявом прихованих цшей - скажiмо, прагнення скорше позбавитися вiд спiвбесiдника, аби розпочати взаемодто з iншими i т. д.); г) цей метод дае змогу зрозумгги структурно-функщональш взаемовiдношення в житп груп i колективiв, що зазвичай постають перед повсякденною сввдомютю у змiшаному i тому незрозумшому для спостерiгача виглядi;
9) специфша опанування псиxологiчниx знань полягае в тому, що розв'язання навчальних завдань за допомогою активних групових методiв неодмiнно супроводжуеться певною трансформацiею особиспсних характеристик тих, кого навчають. Це ставить особливi вимоги до теоретичноï i методичноï грамотностi псиxолога-iнструктора. Головний методичний принцип, який вiн мае враховувати при активному навчаннi, - це рух вiд розумiння групових процешв до усвiдомлення категорiй особистосл й "Я" iндивiда, тобто мае здшснюватися емоцiйно насичена "навчальна екскуршя" вiд iнтер- до iнтрапсиxiчниx феномешв [2, с. 58-61].
Поза тим всю сукупшсть рiзноманiтниx методiв самовдосконалення представниюв професiй типу "людина-людина" можна, як вважае психолог, узагальнити й об'еднати у двi групи i представити як педагопчш й психолопчш методи. Педагогiчнi методи, що передбачають самоосвпу, самовиховання i педагогiчну корекщю, охоплюють цшу низку конкретних прийомiв: педагогiчний аналiз дiяльностi, взаемин зi слухачами у ситуацмх педагогiчноï взаемодй i псиxолого-педагогiчноï iнформацiï спецiального призначення; саморегулящю, самостимулювання, педагогiчне прогнозування й iмпровiзацiю тощо. Водночас псиxологiчна корекцм мае на метi реалiзацiю таких конкретних методiв самовдосконалення як релаксащю, емоцiйну децентрацiю, iдентифiкацiю, розширення засобiв самовираження, самоконтролю комунiкативноï дiяльностi, емпатшного (спiвпереживання) слухання i соцiальноï рефлекси, моделювання поведiнки, тренування комунiкативниx вмшь та навичок, стимулювання особиспсного зростання в умовах псиxологiчного тренiнгу, розвиток позитивного сприймання того, кого навчають та ш.
Психолопчний супроввд фаxiвця передбачае, крiм того, ще й здшснення самодiагностики сво1х професiйно-комунiкативниx якостей та вмшь, а також особиспсних якостей та обмежень у компетентности При цьому фаxiвець мае виступати у ролi практичного психолога й ощнити свою професiйно-комунiкативну компетентнiсть. Це треба здшснювати перiодично на вшх етапах професiйного становлення: адаптацй, первинноï та вторинноï професiоналiзацiï i професiйноï майстерностi - для наступного розвитку чи корекци продiагностоованиx якостей i вмшь.
Отримаш знання про себе мають стати пвдгрунтям для подальшоï роботи з самовдосконалення, а також для усунення комунiкативниx проблем з допомогою психолога-шструктора чи спещалкта-викладача. Цi псиxодiагностичнi методи можуть бути використаш для само-дiагностики i визначення проблем у розвитку комунiкативноï компетентности представникiв рiзниx професiй, а також спецiалiзацiй, котрi виконують у комушкативнш дiяльностi аналогiчнi функцй\
Науковщ з'ясували, що такi основнi характеристики комунiкативноï компетентностi, як комунiкативно-моленнева, сощально-перцептивна й 1нтерактивна, зазвичай визначають ïï розвиток. Але кореляцiйнi зв'язки в ïï структурi стають б1льш тют й розгалуженi у тих фах]вц]в, котрi активно займалися самовдосконаленням, зокрема самостшно, у мiру набуття ними професiоналiзму.
Отже, вдосконалення iнтерактивноï компетентной як здатностi фаxiвця органiзовувати i регулювати взаемодто та взаемовплив i досягати взаеморозумшня мае передусiм ввдбуватися у планi виховання спрямованостi на партнера як на мету спшкування, забезпечення дiалогiчного характеру мiжособистiсноï взаемодй, розвитку вмшня встановлювати емоцшно насичений контакт з ним, реалiзацiю конструктивних тенденцiй розв'язання конфлiктноï ситуацiï, але з використанням
ycieï палпри cnoco6iB елiмiнування (означае усунення, унеможливлювався впливу ecix, крт одного, факторiв на величину результативного показника) конфлкту.
Так само важливо розвивати комушкативно-мовленневу компетентшсть - особливо вмшня невербального спшкування, що забезпечуе експресившсть i природну виразтсть поведiнки фахiвця в педагогiчнiй i психологiчнiй практищ.
Вдосконалення соцiально-перцептивноï компетентностi, зокрема, психолопчно!' проник-ливостi, психологiчноï прозорливостi, сощально! iнтуïцiï, вироблення гнучко!' здатностi до корекци образу iншого у процесi взаемодiï - сприяе посиленню розумшня психологiчноï й особистiсноï сутностi партнера 3i спшкування, емпатiйностi й рефлективности Встановлено, що питома вага таких складових iнтерактивного компонента комунiкативноï компетентности як спiвробiтництво, компромiс, уникання i пристосування, що свiдчать про способи реагування фахiвцiв у конфлiктнiй ситуаци, iстотно зросла вiд етапу професiйноï адаптацiï до етапу професiйноï майстерносл, тодi як значення показника суперництва м1ж ними зменшилося. Дослiджуванi представники соцiономiчних професiй послуговуються здебшьшого непродуктивними способами улагодження конфлiкту - це пристосування i компромю.
Для гармотзаци мiжособистiсноï взаемодiï суб'ект спшкування мае постшно тренуватися у вдосконаленнi тих умшь подолання розбiжностей i залагодження конфлшту, якi позитивно впливають на емоцшний стан i сталiсть вщносин партнерiв зi спшкування: це вмшня запобтати i "згладжувати" конфлiкти, вмшня "визнавати помилки" i здатнiсть до компромюних д1й. Однак треба враховувати, що тшьки здатнiсть до ствробггництва забезпечуе продуктивнiсть поведiнки в конфлштнш ситуаци, бо обидва и учасники досягають успiху. Треба програвати реальш психо-логiчно складнi ситуаци: проблемш, конфлiктнi, що сприяе пiдвищенню соцiальноï адаптованостi.
Слiд пiдкреслити, що для оптимального функщонування особистостi - з позици трансактного аналiзу - в нш мають бути гармонiйно поеднаш всi три стани "Я", а також повинен своечасно актуалiзуватися певний Я-стан у тих випадках, коли це потрiбно для гармоншного спшкування. Результати дослвдження психологiв не сввдчать про чiткiсть виконання потрiбноï функци Я-станом обстежених фахiвцiв. Тому 1м потрiбно постiйно вправлятися у виробленш позици, адекватноï конкретнiй комунiкативнiй ситуаци, аби запобшги порушенням, дисгармонiï у спшкуванш.
Поза тим цшеспрямоване опанування особистiстю вмiнням спшкуватися потрiбно починати вже на етат оптацiï (в перюд професiйного самовизначення, ще на перших курсах ушверситету) i послщовно здiйснювати на всiх наступних етапах набуття професiоналiзму. Адже в сучасному суспiльствi становлення полiпрофесiоналiзму, що приходить на змшу монопрофесiоналiзму професiй, ввдбуваеться як безперервний процес пошуку особиспстю змiсту своеï життедiяльностi й професшного самовизначення зорiентованого на вибiр спецiалiзацiï у майбутнiй професiйнiй дiяльностi як юриста-практика.
Виходячи iз винятковоï важливосп розвитку iнструментальних засобiв суб'екта фахового спшкування, на яких наголошувалося вище, тобто комунiкативних умiнь та навичок, майбутнш правник, який усвiдомлюе важливють охарактеризованих чинникiв оптимiзацiï розвитку його комунiкативноï компетентностi й кожного з ïï основних компонента, мае ввдповвдально ставитися до особислсного i професшно-комушкативного самовдосконалення як майбутнього фахiвця. У цьому зв'язку слвд постiйно дбати про поглиблення своïх комунiкативних мотивiв i потреб, про розвиток цiннiсноï сфери, про стабiлiзацiю професiйноï спрямованосп, про самоорганiзацiю в дiяльнiсному спшкуванш та виховання морально-комушкативних якостей. Усе це, а також опанування основами такоï галузi знань, як еристика, у практичному застосуванш якоï без цих якостей не можна обштися, сприятиме такому фахiвцевi у набутп належного рiвня комунiкативного професiоналiзму.
1. Бацевич Ф. С. Словник термнв мгжнародног комушкаци / Ф. С. Бацевич. - К. : Дов1ра, 2007. - 205 с. 2. Коршяка О. М. Розвиток комуткативно'г компетентности фахгвця : традици та iнноваци / О. М. Коршяка // Психолингвистика. - 2012. - Вип. 10. - С. 56-64.
