CC BY
26
УДК 340.12
О. Л. Чорнобай
доцент кафедри теори та фшософи права Навчально-науковий шституту права та психологи Нащонального унiверситету "Львiвська полггехшка",
канд. юрид. наук
ПОНЯТТЯ I СУТЬ КОМУН1КАТИВНО1 КУЛЬТУРИ ПРАВНИКА
© Чорнобай О. Л., 2014
Очевидно е пщстави для твердження, що комунжативну культуру правник1в сл1д розглядати як сощальний феномен у найширшому розумшш значення i сутност1 цього поняття. У комунжативному ироцеа, що супроводжуеться обмшом рвноварткними цшностями, визначаються статусш ознаки чинникчв, i суб'ектiв комунжацн. У такий сиоаб стають явними i вкрай необхщними взаемозв'язки м!ж такими поняттями, як "мова", "комунжащя", "со^ум", "адаптащя суб'екта", "аргументащя", "сшлкування" тощ о, що й спричиняе вщповщно висок! вимоги до формування комунжативно! культури майбутнi\ правникiв-студентiв юридичних навчальних закладiв, як вагомо! передумови i'\ мрофес1йно! компетентностi.
Е. Л. Чорнобай
ПОНЯТИЕ И СУТЬ КОММУНИКАТИВНОЙ КУЛЬТУРЫ ЮРИСТОВ
Очевидно есть основания для утверждения, что коммуникативную культуру законодателей следует рассматривать как социальный феномен в самом широком понимании значения и сущности этого понятия. В коммуникативном процессе, который сопровождается обменом разностоимостными ценностями, определяются статусные признаки факторов и субъектов коммуникации. Таким образом становятся явными и крайне необходимыми взаимосвязи между такими понятиями, как "язык", "коммуникация", "социум", "адаптация субъекта", "аргументация", "общение" и др., что и вызывает соответственно высокие требования к формированию коммуникативной культуры будущих студентов юридических учебных заведений, как весомой предпосылки их профессиональной компетентности.
O. Chornobay
CONCEPT AND NATURE OF CULTURE COMMUNICATIVE BAR
Obviously there are grounds in order to ratily, that thecommunicative culture of legislators it follows to examine asthe social phenomenon in the widest understanding of valueand essence of this concept. In a communicative process thatis accompanied by an exchange р^зновар-псними values, thestatus signs of factors are determined, and subjects ofcommunication. Thus become obvious and extremelynecessary intercommunications between such concepts, as a "language", "communication", "society", "adaptation ofsubject", "argumentation", "commonunication" and other, thatand causes accordingly rigorisms to forming ofcommunicative culture of future legislators-students of legaleducational establishments, as ponderable pre-conditionthem professional competence.
Постановка проблеми. Власне сформована комушкативна культура юриста уможливлюе подальше професшне зростання та самореалiзацiю спецiалiста, професiйна дмльшсть якого потребуе постiйноi взаемодй у сферi "людина-людина". Майбутнi юристи мають бути готовi до рiзнобiчних дшових контакпв, грунтуючись на принципах взаемоповаги, щдтримки, справедливостi й об'ективностi. Отже, важливим завданням професiйноi освiти е пошук ефективних засобiв формування комунiкативноi культури майбутнiх юристiв.
Мета статт полягае у дослiдженнi та аналiзi поняття i сутi комунiкативноi культури правника як складовоi загального поняття правовоi культури i як важливого компонента комушкативно! культури.
Стан дослщження. Саме на метафiзичнiй методологii грунтувалося дослiдження джерел фшософсько-правово! теорй комушкативно! дii класикiв фшософсько! науки Платона, Арктотеля, Цiцерона. На цьому фундамент маловивчений напрям професiйноi правовоi комушкацй набув потужного розвитку у сучаснш теорй сощально! дii' (Ю. Габермас, Х. Перельман, Г. Хааршер, М. ван Хоек, А. Поляков).
Питання комушкацй в правовш дмльност розглядали у працях В. Г. Андросюка, Л. I. Казмiренко, Я. Ю. Кондратьева, В. Л. Васильева, М. В. Костецького, В. М. Розша, Г. О. Юхновця та ш. Зазначимо, що, придшяючи значну увагу психологiчному забезпеченню професiйноi пiдготовки правниюв, науковцi все ж не розглядають комунiкативну культуру як безпосереднiй i доволi важливий чинник професiоналiзацii. Натомкть (безперечно цшком слушно) звертаеться бшьше уваги на оволодiння базовими знаннями, на засвоення й шзнання елементарних поняттевих категорiй у цiй дшянщ правознавства, а також юридично! психологи, що у масштабно ширших обсягах передбачено осягнути тд час вивчення ввдповвдних курсiв.
Виклад основних положень. Сшд зазначити, що саме високий р]вень розвитку комунжативно! культури фахшця-юриста забезпечуе успiшнiсть виконання профес1йних обов'язюв, своечасного виконання поточних завдань, як постiйно виникатимуть пiд час професшно! дiяльностi.
Однак юридична практика сввдчить про наявнiсть певних труднощiв встановлення взаемодй, наприклад, мiж працiвниками правоохоронних оргашв, навiть на нижчих управлшських ланках (наприклад, у райвiддiлах мшщй). Це пiдтверджуе, що хибним е уявлення, за яким формування комунiкативноi культури спещалкта винятково залежить лише ввд професiйноi дiяльностi й набуття вiдповiдного досвiду. Численнi науковi дослвдження не виявляють статистично значущоi залежносп мiж професiйним стажем i рiвнем комунiкативноi культури юриста, проте висвгглюють наступну тенденцiю - технологи' освгги, що спираються на традицiйнi пвдходи щодо формування комушкативно! культури у майбутшх юристiв, вiдчувають певнi труднощi у залученнi студентiв до спшкування, вироблення активноi позицii у професшних та соцiальних стосунках, до формування продуктивних взаемин керiвника i пвдлеглого в процесi виконання спiльних професшних завдань. Вщтак актуалiзуеться проблема формування комушкативно! культури майбутнiх юристiв впродовж !х навчання у вищiй школ1
Оскiльки поняття "комушкативна культура" неввддшьне вiд загальногуманiтарного розумiння культури як сукуиносл матерiальних i духовних надбань на певному кторичному розвитку суспшьства i людини, очевидно слiд починати з осмислення фшософсько! категорii "духовшсть", що трактуеться як визначальна ознака "людського буття, що виражае його здатшсть до творення культури та само творення; пояснення людського буття через категорто "духовшсть", означае, що людина може не тшьки тзнавати та ввдображати довкiлля, а й творити його" [4, с. 179].
Загальновизнано, що величезною щншстю для людини е й духовшсть як результат культурного розвитку. Саме культура стала сферою самореалiзацii, саморозвитку, самосввдомосл людини. Культура характеризуе людину як ктоту духовну, що здшмаеться над обмежетстю матерiально-заземленого буття. Людина як уособлення духовно! уткальносп свiдома свое! причетносл до унiверсальних засад буття. Людина культурна або духовна - це людський шдиввд, якому притаманш висою почуття: вiдповiдальностi за гармоншнкть буття, моральна та
метафiзична шту'щя, здатнiсть до сприйняття корисного для свого суспшьства (зокрема, права) тощо. Щоправда, мiж рiзними шостасями людини безперервно виникають суперечностi, саме в цьому i вбачаеться, навпъ на переконання давньогрецьких мислителiв, сутшсть людини. Проте духовнiсть допомагае людиш подолати цi суперечностi, не дае змогу 'й залишатися в природнш та соцiальнiй обмеженостi, удосконалюе й, пiдносить над собою, наближаючи до суспшьних iдеалiв.
За поняттями цившзаци та культури, як зазначають науковщ-фшософи, стоять двi рiзнi групи понять: за першим - таю як порядок, законшсть, дисциплша, примус, обов'язок, вiдповiдальнiсть, держава, право, влада, необхвдшсть, соцiальнiсть тощо; за другим - людина, компромiс, свобода, гармонм, духовшсть, досконалiсть, iдеали, творчiсть, iстина, краса, моральшсть, здатнiсть до самопожертви тощо. Цившзацм зацiкавлена у збереженнi юнуючого порядку, вона е втшенням регулятивно-нормативних процесiв. Культура ж як явище соцiального буття не просто впорядковуе сощальт вiдносини, як ознака цившзаци, а й покликана !'х гармотзувати. Впорядкувати життя можна, спираючись на силу, тiньовi норми, iншi позаправовi засоби тощо, але таке впорядкування буде далеким вiд гармони. Культура орiентована не лише на норми, в и арсеналi чимало засобiв -творчiсть, iдеали, моральнi щнносп тощо, за допомогою яких вона здшснюе свою мiсiю. Культурний ушверсам мае свое енергетичне поле, i, врештьрешт, через рiзнi вимоги, заклики, пропозици тощо воно залучае людей, об'еднуе !'х, i вони пвдпорядковують йому свою поведiнку. Культура з и iдеалом гармони постiйно впливае на право, трансформуючи його iз явища суто соцiального в явище культури. I це важливо усввдомлювати юристу-практику.
Однобiчне юридично-позитивне розумiння права, як справедливо зауважують вченi, характеризуеться позбавленням права духовного начала або наданням йому другорядно'', суто пвдпорядковано'' фуикци. На переднiй план висуваеться уявлення про право як шститут, що мае вiдповiднi структурнi та фуикщональш характеристики в рiзних правових системах. За культуролопчного пiдходу до !х дослiдження на перше мюце виходить цiннiсне ставлення до права, його значення у нормативнш правовш творчостi, життi людини, що дае змогу усввдомити внутрiшню, моральну, гармоншну природу закону. Саме культура е мiрою свободи, мiстить i духовно-моральш, загальнолюдськi цiнностi, i нацiональну самосввдомють, i конкретнi норми поведiнки. Культура, виражена в законах, i е правом.
Термш "культура" (ввд латинського cultura - виховання, освгга, розвиток, оброблення) застосовуеться широко i тлумачиться неоднозначно, залежно ввд того, до яко'' галузi знань чи практично!' дмльносп вiн належить. Найбшьш загальне поняття "культура" означае сукупнiсть матерiальних i духовних цiнностей, створених i створюваних людством, сукупшсть усiх видiв перетворюючо'' дiяльностi iз виробництва цих щнностей, що характеризують рiвень розвитку культури. Культура являе собою досягнення суспшьства у виробничому, суспшьному, духовному житп. Водночас вона характеризуе рiвень, стутнь розвитку будь-яко'' галузi господарсько'' чи розумово!' дiяльностi (зокрема, щодо права).
Культура в науково-теоретичнш площиш визначаеться як iсторично сформований, спонтанно самооргашзований спосiб життедiяльностi. Культура - широке, об'емне, всеохоплююче явище, вона завжди пов'язана з иею чи шшою дiяльнiстю людини i проявляеться в тому, що вона створюе.
Культура - основний компонент людсько! дмльносп i як складова, i як умова всiеi системи будь-яко!' дiяльностi. Саме культура виступае основним чинником, що забезпечуе у правовш сферi формування, пiдтримку, поширення та запровадження правових норм, щнностей, знань i значень. Це стае можливим тому, що в культурi об'еднуються наведет компонента практично'', дшово' форми, поди, процеси, в яких знаходять виявлення установки й орiентацii и суб'еклв. В умовах подальшо'' штеграци й гуманiзацii сусп1льних наук зростае необхвдшсть дедалi цiлiснiшого розумiння суспшьства, функщю якого бере на себе звичайно фшософ1я; нинi цю мiсiю якiсно доповнюють вiдповiднi сфери дмльносл та свiдомого вивчення (правознавство, фшософ1я права, соцiологiя, полiтологiя, полiтекономiя, акмеологм тощо).
"Специфiка дослiдження, зазначае доктор юридичних наук Н. Онщенко, - зумовлюе розгляд культури не в локальному, а в генеральному просторi людсько' життедiяльностi, в особливому зрiзi соцiального простору, коли саме культура утворюе те поле i спосiб соцiально-правового сп1лкування, в якому формуеться кожна окрема правова система з и внутрiшньою структурою та особливостями. А це дае змогу вбачати в культурi складну, багатогранну систему механiзмiв i
ввдповщно "здатшсть" !х активiзувати, внаслiдок чого стимулюеться, координуеться, програмуеться i реалiзуеться активнiсть людей у суспiльствi" [3, с. 20]. Як про узагальнювальне поняття окремих видiв людсько! дмльносл у нашому контекстi йдеться про комушкативну культуру юриста, як певною мiрою духовний вимiр його професшно! дiяльностi, в якому формуються мотиви, принципи, правила, мета i змют цiеi дiяльностi.
Комунiкативна культура юриста являе собою властивють особистостi, що засвоюе, переосмислюе, прагматизуе комушкативш знания, цшносп, досвiд, реалiзацiя яких дае змогу досягати взаеморозумшня у спшкуванш Загалом комуиiкативна культура е основою цЫсно! професiйноi культури юристiв, рiвень яко! проявляеться у комушкаци (з лат. соттишсо -спiлкуюсь iз кимось). Це поняття визначаеться як смисловий та вдеально-змктовий аспект сощально! взаемодii, обмiн iнформацiею в рiзноманiтних процесах спiлкування, у широкому розумшт - як спiлкування особистостей за допомогою мовних i паралiнгвальних засобiв з метою передавання iнформацii. Щоб ефективно здiйснювати таке спiлкування, суб'екти взаемного шформування оцiнюються за таким крш^ем, як комуиiкативна грамотнiсть. Це - сукупшсть комуиiкативних знань, умшь i навичок людини, якi дають !й змогу ефективно спiлкуватися в уснш i писемнiй формах; знання закотв, правил i засобiв ефективно! усно! та писемно! комуиiкацii, про як йтиметься нижче. Саме комушкативну грамотшсть можна розглядати як один з важливих показниюв сформованостi комушкативно! культури юриста, що вселяе йому впевнешсть у власнi життевi позици, засвiдчуе усвiдомлення ним прiоритетностi значення комушкативно!, а також статусно!, екзистенцшно! категорiй як iстотних життевих смислш.
Цiлiсна система соцiально-психологiчних засобiв формування комуиiкативних умiнь, сприяе оформленню професшно! iдентичностi юристiв, смисложиттевих орiентувань, психолопчно! готовностi до професшно! комушкативно! дмльносл, а також розвитку комуиiкативних умшь, щншсного ставлення до власно! професи, людей, свiту, що загалом стимулюе ращонально-активний пiдхiд кожно! особистосл, яка прагне стати квалiфiкованим фахiвцем до вдосконалення культури правово! дмльносл. А про такi намiри можна скласти уявлення на пiдставi використання рiзних правових засобiв, вивчення конкретних видiв правово! дiяльностi, аналiз рiвня правового розвитку особи. Маеться на увазi звернення до проблем правово! культури, адже науковцi вказують на й зв'язок iз загальною культурою, сощально-правовим досвiдом, правовою поведiнкою суб'еклв. Поширення сфери правово! культури на правову поведшку пов'язуе культуру з дмльшстю, що дае змогу поставити питання про культуру вшх рiзновидiв правово! дiяльностi, оскiльки останнi передбачають певш стiйкi моделi (культура судового процесу, культура управлшсько! дiяльностi, культура парламентсько! дiяльностi тощо).
Цiлiсний розгляд правово! культури можливий лише на основi аналiзу системи вiдносин, що складаються мiж суб'ектами правово! дмльносл. Способи культури цього !!' виду являють систему моделей, яю, засвоюючись членами суспшьства в процесi 'хньо! соцiалiзацii i навчання, мають порiвняно стiйкий характер.
Правова культура формуеться на основi всебiчного та глибокого знання права, його головних принцитв i тенденцiй розвитку, розумiння процесiв реалiзацii, впевненостi в необхiдностi всебiчного нарощування цих знань у процесi виконання свое! дiяльностi, майстерностi у використанш повного арсеналу юридичних засобiв при розглядi будь-яко! юридично! справи. У цьому сенш деякi дослвдники долучають до структури правово! культури i культуру правосвiдомостi, i культуру правово! поведiнки, i культуру юридично! практики, пiд час здiйснення яко! i виявляеться комуиiкативна компетенцiя, яку вчет визначають як конгломерат знань, мовних i немовних умiнь та навичок спшкування, що особа набувае в ходi природно! соцiалiзацii, навчання i виховання. Без сумнiву, важливе значення мають природт данi i потенцiал iндивiда.
Комуиiкативна компетенцiя передбачае "здiбнiсть до продуктивного спiлкування в обмежених i продиктованих умовах", що накладаються службовим обов'язком. Вiдтак одним iз головних критерiiв оцiнки продуктивности комуиiкативноi компетенцii е здiбнiсть фахiвця в такий спосiб будувати сво! взаемовiдносини в ходi спiлкування iз спiврозмовником, щоб викликати в нього довiру до себе. Комуиiкативна компетенцiя юриста - це передусiм умшня спiлкуватися з рiзними верствами населення. Саме у спшкуванш реалiзуються сощальш, соцiально-психологiчнi i соцiально-педагогiчнi залежностi людей та !хш рiзноманiтнi суспiльнi та мiжособистiснi вiдносини.
Це вмшня вступати в контакт з людьми, будувати спшкування з урахуванням вiкових та iндивiдуально психологiчних властивостей кожно! особистостi та окремих груп громадян; своечасне i адекватне визначення емоцiйно-психiчного стану спiврозмовника, його штересш i нахилiв, контроль за плином спшкування.
I нарештi ще одне поняття, невiддiльне вiд комунiкативноi культури - "комунжативна поведшка" - поведшка iндивiда в процесах спшкування, яка регулюеться комунiкативними нормами i традицмми, яких вiн як учасник спшкування дотримуеться [1, с. 346].
Звичайно ж, розглядом низки загальних положень i з'ясування змютовних сутностей найуважшших понять i категорiй не вичерпуеться висвгтлення окресленого питання, тому до з'ясування суттсних основ комунiкативноi культури залежно ввд формування комунiкативноi компетентност i комунiкативноi поведiнки ми повертатимемось, так чи шакше розглядаючи iншi дотичнi до них питання.
А продовжуючи ознайомлення iз загальними ознаками комунжативно1' культури, зазначимо, що у впчизняному фшософсько-правовому спрямуваннi досшджень, на жаль, про1гноровано вивчення на належному рiвнi галузево! правово! комунжаци, адже саме в ц1й царинi дедаш част1ше доводиться стикатися з проявами численних конфл1ктних ситуац1й, формами неправово! повед1нки як комунжаштв, так i комунжатор1в, на позитивному регулюваннi цих актуальних питань, безумовно, iстотно позначився високий р1вень комунжативно1' культури комушканпв-правниюв. Антропологiчна безвiсть у галузi комунжаци не може спрограмувати правове поле взаемоди правникв i всх, хто потрапляе у нього. А реали сучасного правового суспшьства щоразу бшьше переконують у необхiдностi уваги до прав людини, и ш1щативно1' потреби вступати у конструктивний, а не дидактично-примусовий дiалог. Такi невiдповiдностi породжують активiзацiю досл^дницько! уваги до грунтовного аналiзу комун1кативних процеав та фактор1в !хньо! ефективностi. Рiзноаспектнiсть такого анашзу, з одного боку, створюе основи для подальшого вивчення питань правового забезпечення професшно1' комунжативно1' дiяльностi, а з шшого, скеровуе увагу на низку невиршених проблем соцiально-комунiкативного аспекту права. Наукова реальнiсть такого аналiзу може мати над1йне щдгрунтя, продуковане кшькома галузями. М1ждисциил1иарний характер досшдження спрямований на об'еднання близьких за предметом вивчення наук з метою заглиблення у комунiкативнi аспекти права для удосконалення правотворення та його апробування через комунiкативнi дц та правовий дискурс у правозастосовн1й д1яльносп юриспв.
Погляди рiзних учених на складовi елементи комуиiкативного процесу - рiзнi. Вони не усталенi i до цього часу не унф^ованп I це слiд враховувати, розглядаючи такий правовий феномен, як комунжативна культура.
Назагал комунжацк як взаемодк суб'екта i об'екта мiстить у наукових оцшках два подходи: з одного боку, вона трактуеться як звичайний процес спшкування, в основу якого покладено обмш iиформацiею (таю погляди переважають у досл1дник1в рiзних галузей), а з iишого - у комунжаци вбачаеться спосiб розв'язання проблемних питань, метод урегулювання стосунюв, а не звичайний обмш шформащею. Однак i в першому, i другому випадках щонайменше вивченими залишаються не загальнi особливостi способ1в взаемоди стврозмовникв, а конкретн - галузевi фаховi комунжаци.
Дискусiйними у теори комуиiкацii залишаються також основнi дефшщи, зокрема, нерозрiзнення понять "спшкування" i "комушкацiя" (про це йтиметься нижче). Прихильники розповсюдженого погляду на комуншащю як на звичний процес обмшу шформащею, що властивий спшкуванню, переважно поширюють загальнi характеристики останнього на комунжацто. Диференцiацiя ознак цих двох близьких за змютом понять лише започатковуеться.
До умов ефективного подання шформаци належить створення довгри, яка мае визначальне значення у таких галузях, як розввдка, паблж рилейшнз, пропаганда, реклама. Щоб не порушувати вiдповiдного ступеня довiри, доцшьно використати знання про т чинники, на основi яких формуеться така довiра. Один iз авторитетних дослiдникiв проблем комунжаци Е.Бетшгауз, вважае, що важливе значення у створен^ довiри мае репрезентацм промовця, тобто, те, як його було представлено, яю попередн заслуги були названi. Хоча таку особливють, на наш погляд, можна сприймати з певними застереженнями, коли йдеться про правоохоронну практику, однак ефективнiсть комун^а^]', очевидно, не можна обмежувати лише вибором способу взаемоди. Тут радше важливими е вiдповiднiсть тишв комуиiкантiв, iхнi iнтенцii, форми i засоби комун^а^]'. Важко також погодитися iз твердженням цього вченого про те, що комунжант завжди розцшюе
шформащю лише як правдиву або неправдиву. Безперечно, в такому оцшюванш важливе значення мае рiвень його комуншативно! культури.
Цiкавi пiдходи дослiдження цих питань запропонували американськi вченi Е.Роджерс та Р.Агарвала-Роджерс, чим зробили значний внесок у вивчення результативносп комуншаци. На !х переконання, результат (ефект) комуншаци - це змши в поведшщ одержувача, якi вiдбуваються в результат передачi повiдомлення. На пiдставi полiпарадигмальних позицiй комунiкацii дослiдники передбачили три типи результата: 1) змши у знаннях одержувача шформаци; 2) змши установок одержувача шформаци; 3) змши його явно! поведшки. Однак наявний i ще один тип результативности особа, яка чинить спротив комуншативнш мет шшо! особи, вважаеться представником пасивного протесту.
1з рiзного перелiку характеристик комуншаци для галузево! правово! комунiкацii властивою е дихотомiя агресивного/сприятливого комунiкативного середовища. Суперечливiсть, притаманна фаховiй комуншаци, не вивчена. Агрес1я е найбшьш яскраво вираженою перешкодою у досягненнi консенсусного ршення, яке мае бути правовим. Вщкрити шлях до розумiння мiжособистiсних проблем професiйноi' комуншаци, а також вивчити державно-правовi закономiрностi усiх комуншативних процесiв, що вiдбуваються у правовому полi та поза ним, можна i треба, оскшьки, за слушним висновком С. Максимова, сучасний "дискурс лептимащ!" обгрунтовуе поеднання ди народного сувереттету iз системою прав людини. Змiст останнiх полягае в тому, що вони iнституцiалiзують комунiкативнi умови для формування розумно! полiтичноi вол1 Це означае, що легiтимними визнаються лише тi регулятиви, якi могли б бути прийнят всiма можливими зацшавленими особами. Загалом особиста i публiчна (громадянська) автономи взаемно доповнюють одна одну, однак при цьому нормативний прюритет е на бощ особистiсних прав.
У теори комуншативно! легггимаци невирiшеними залишаються: пошук конструктивного балансу '^ж iндивiдуалiзмом" i "колективiзмом", балансу мiж формальним пiдходом (позитивiзмом) i природним правом; мiж позищонованим плюралiстичним пiдходом до легiтимацii ^зь приватну i публiчну сфери, мiж потребою створення широкого комунiкативного простору для дискуси i наявностi з щею метою всебiчноi та адекватно! шформаци. Виршення такого доволi широкого спектра наукових проблем, безперечно, матиме ефективний вплив на формування й тдвищення рiвня комунiкативноi культури юриста.
Висновки. Отже, йдеться про правоохоронну структуру, яка е в кожнш державi й в якiй несуть ввдповвдальну службу особи, надiленi винятковими правами. Ефектившсть !х професiйно!" дмльносп (як видно на прикладi вищенаведено! професiограми слiдчого) значною мiрою узалежнене ввд оволодiння кожним належним рiвнем комунiкативноi культури. А цьому, безумовно, може сприяти засвоення фшософсько-правових знань, ознайомлення з цшавим професiйним досввдом i насамперед повсякденне самовдосконалення, шдвищення свое! iнтелектуальноi культури. Тому слвд значно бшьше уваги придшити комуншативнш дiяльностi, що через iнтенцii комуншанпв може постати новим конструктивним засобом виршення багатьох актуальних проблем. Тому оцшка нових i старих видiв злочинiв зi старих догматичних позицш вичерпала себе, а закономiрно постае потреба пошуку нових способiв виршення актуальних проблем та шляхiв "нейтралiзацii наслiдкiв антизаконно! дiяльностi".
1. Бацевич Ф. С. Основи комушкативног лтгвгстики: тдручник / Ф. С. Бацевич. - 2-ге вид., допоен. - К.: ВЦ "Академия", 2009. - 376 с. 2. Срмоленко А. М. Комуткативна практична фтософгя / А. М. Срмоленко. - К.: Лгбра, 1999. - 488 с. ФЫософський енциклопедичний словник / ред. кол.: В. I. Шинкарук (гол. редкол.) та 1н. - К.: Довгра, 2002. - 744 с. 3. Хабермас Ю. Комушкативна д\я i дискурс / Ю. Хабермас // Першоджерела комушкативног фЫософп. - К.: Либгдь, 1996. - С. 84-91. 4. Циппелгус Р. ФЫософгя права: тдручник /Р. Циппелгус; пер. з нм. - К.: Тандем, 2000. - 300 с. 3. Онщенко Н.М. Сприйняття права в умовах демократичного розвитку: проблеми, реалгг, перспективи: монографгя / вгдп. ред. Ю. С. Шемшученко. - К.: ТОВ "Юридична думка", 2008. - 320 с. 4. ФЫософський енциклопедичний словник / ред. кол.: В. I. Шинкарук (гол. редкол.) та т. - К. : Довгра, 2002. - 744 с.
