CC BY
61
Вісник ПДАБА
ГУМАНІТАРНІ ПРОБЛЕМИ
УДК 321.323:81.272(477)
ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ (НА ОСНОВІ ДОСВІДУ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ РОСІЙСЬКОЇ
ФЕДЕРАЦІЇ)
Г. П. Євсєєва к.філ., д.
Ключові слова: державна мовна політка, законодавство Російської Федерації, нормативні акти щодо мовної політики.
Постановка проблеми. Усталення демократії та євроінтеграційні прагнення України потребують вирішення мовних питань та впровадження толерантних, правових методик розв'язання мовних конфліктів. Активізація зусиль у цій справі є необхідною умовою консолідації сучасного українського суспільства, оскільки чимало аспектів використання державної мови та інших мов все ще не регламентовані правом. Зокрема, йдеться про відсутність необхідної наукової та законодавчої бази ряду аспектів використання мови як чинника впливу на суспільні процеси, та про застосування ряду законів, що ускладнюється саме через відсутність лінгвістичної регламентації та коректної інтерпретації відповідних мовних ситуацій і феноменів. Брак цілісної державної мовної політики, особливо це виявляється у площині правового врегулювання мовних питань та організації виконання комплексу заходів у цій сфері, створює ґрунт для спекуляцій навколо цієї теми. Нормалізації мовної ситуації в Україні заважає також політизація мовного питання під час виборних кампаній, політичні спекуляції з боку певних внутрішньо- і зовнішньополітичних сил, які свідомо прагнуть викликати штучне протистояння у суспільстві. Особливо небезпечними є необгрунтовані вимоги окремих політиків позбавити українську мову статусу єдиної державної, що неминуче призведе не лише до швидкого витіснення української мови з офіційного спілкування та подальшого звуження сфери її використання, а і до зміни сутності держави, задекларованої у первинних документах держави [1].
Метою статті є визначення подальших кроків у законодавчому полі щодо нормалізації мовної політики в державі. Особливо цікавим для України в цьому плані є досвід Росії.
Роль законів важлива, особливо тоді, коли вони допомагають змінити обставини. Тому надважливі кроки маємо зробити у законодавчій сфері. Доопрацювати та прийняти на рівні Верховної Ради Концепцію державної мовної політики в Україні, у яку до прийнятої указом Президента Концепції державної мовної політики [7] внести зміни, що передбачали б виконання триєдиного завдання в мовній сфері в державі: функціонування державної мови, мов національних меншин, мов для спілкування в європросторі. Концепція державної мовної політики є системою основоположних нормативних настанов. Словом, це свого роду інструкція для представників влади у їх практичній діяльності в мовних питаннях. Аналогічний документ є в багатьох сусідніх державах, зокрема в Росії — Федеральна цільова програма «Російська мова (2006 - 2010 рр.)» [9].
Україні вкрай необхідно перехопити досвід сусідньої держави та негайно, в першу чергу, прийняти «Закон про державну українську мову в Україні», який регулював би особливості функціонування й державного захисту саме державної мови. Ухвалення такого Закону є цілком логічним. Такий закон повинен чітко встановити пріоритети державної мовної політики, подолати наявну тут на сьогодні цілковиту безсистемність. Концептуальні постулати такого закону повинні базуватися на засадах обов’язковості використання на всій території держави. В Законі слід чітко виписати сфери функціонування державної мови: державне справочиство та публічне адміністрування, облік і звітність підприємств і установ, фінансова (банківська) та технічна документація, дипломатична діяльність держави, листування між підприємствами та установами, судові процеси, всі угоди між юридичними та фізичними особами, офіційні заходи державних установ тощо. Крім того варто обов’язково виписати рівень володіння державною мовою для представників влади та керівних осіб, окресливши чіткі критерії оцінювання знань державної мови. Більше того, закон має містити контролюючі функції з конкретними формами заохочень та стягнень за знання / незнання державної мови. Особливо це мусить стосуватися
62
№ 3 березень 2011
державних службовців, представників влади, керівних осіб. Державна мова повинна стати засобом досягнення кар’єри для всіх державних службовців та народних депутатів усіх рівнів. Такий закон сприятиме консолідації зусиль органів державної влади щодо забезпечення реалізації прав громадян у галузі використання української мови як державної мови України, зробить державну мову зручним і універсальним засобом реалізації прав і свобод громадян, дозволить зробити їх системними і організованими, враховувати в своїй діяльності і забезпечувати пріоритети державної мовної політики. Прийняття Закону про державну мову дасть змогу:
S ефективно реалізовувати державну політику у сфері державної мови;
S вдосконалити правові відносини у сфері державної мови;
S врегулювати суспільні відносини, пов'язані із функціонуванням, розповсюдженням, збереженням і використанням державної мови;
S стабілізувати конфліктні напруження навколо «мовного питання» в державі.
Зразком такого закону може послужити досвід наших сусідів - Росії, в якій діють два закони: «Про державну мову Російської Федерації» та «Про мови народів Російської Федерації» [2; 3].
Як показує досвід, мовне питання, залишене без законодавчої відповіді, продукуватиме процеси, які становлять пряму загрозу безпеці Української держави, які виражатимуться, зринаючи раз по раз, у конфліктних збуреннях суспільства.
Ще одним важливим та вкрай необхідним кроком є внесення зміни до Закону про вибори народних депутатів [6], до якого внести статтю про обов’язкове знання державної мови депутатами всіх рівнів, з чітким виписаним критерієм знань та способами перевірки. Окремим нормативним актом варто ввести україномовний режим роботи Верховної Ради як найвищого законотворчого органу держави.
Отже, щоб змінити існуюче мовне становище, треба невідкладно виконати три першочергові завдання: прийняти Верховною Радою Концепцію державної мовної політики України [7], яка дала б основу для формування всього масиву мовного законодавства і практичного механізму його втілення; прийняти Закон про державну мову в Україні, який зміцнював би позиції української мови - важливого чинника єднання народу; створити орган державної виконавчої влади з питань мовної політики, який став би центром розробки і реалізації державних мовних програм, здійснював упровадження мовного законодавства.
З огляду на консолідуючу роль державної мови та виходячи із загальноєвропейської практики побудови внутрішньої державної мовної політики, стратегічними механізмами розвитку державної мовної політики повинні бути:
1. Розгляд державної мови як невід’ємної складової виховання українського громадянина. Відтак, державні документи, котрі регламентують виховання молоді в країні (національна доктрина освіти, Концепція щодо виховання молоді тощо) повинні мати розділ щодо обов’язкового знання державної мови та патріотичного ставлення до нації.
2. Найважливішу роль у впровадженні державної мови відвести державним службовцям:
S держслужбовці усіх рівнів повинні дотримуватися вимог Конституції щодо спілкування на роботі державною мовою;
S проведення іспитів на знання державної мови для осіб, які зайнятих на державні службі (без такого екзамену державний службовець не повинен отримати роботу).
Слід сказати, що науковці в галузі державного управління, зокрема С. Хаджирадєва, аналізуючи структуру готовності держслужбовців до професійно-мовлєннєвої комунікації, у критеріях професійно-мовної гомогенності знання державної мови виводить на перше місце [10] . . ...
3. Перегляд державної політики щодо українського інформаційного простору і суворого дотримання всіма учасниками чинного законодавства у мовному питанні;
S застосувати економічні та мотиваційні важелі щодо питань видавничої діяльності державною мовою.
Досі держава майже не робила спроб сприяти розширенню сфери вживання української мови суто економічними, а не адміністративними методами. Чи не єдиний виняток було зроблено в п. 1 ст. 5 Закону «Про оподаткування доходів підприємств та організацій» у редакції від 21 лютого 1992 року [5], де, серед іншого, звільнялися від сплати податків «доходи видавництв, що здійснюють випуск літератури українською мовою та малотиражних видань мовами національних меншин, якщо ця література становила не менше ніж 70 % загального
63
Вісник ПДАБА
обсягу їх виробництва». Проте цю норму було скасовано вже з 1 січня 1993 року Декретом Кабінету Міністрів «Про податок на прибуток підприємств і організацій» від 26 грудня 1992 року (декрет підписав тодішній прем'єр Л. Кучма «з подачі» тодішнього віце-прем'єра
B. Пинзеника). Подальші спроби запровадити подібні заходи на підтримку українського державного слова торпедувалися «лівими» у Верховній Раді. А жаль. Як свідчить досвід країн Європейського Союзу, саме економічна підтримка (зниження податкового тиску, накладання штрафів, мотиваційне стимулювання тощо) є найвагомішим державним механізмом у галузі впровадження мовної політики. Слід відзначити, що спроб наукового обрахування економічних тисків чи заохочень жодного разу не було (принаймні нами не виявлено). Це завдання лежатиме в основі подальших наукових досліджень.
Що ж до досвіду Росії, яку наші державники часто механічно наслідують не в кращому розумінні, то можна стверджувати, багатонаціональна держава розробила цілу програму зростання ролі, утвердження й поширення державної мови як основи єдності держави, прийнявши низку нормативно-законодавчих документів, неухильно дотримується їх та вимагає цього від своїх громадян. На Міжпарламентській конференції у Києві член Державної Думи Росії В. Лопатін у число пріоритетних поставив “вопрос защиты русского языка как языка межгосударственного общения и создания механизма и институтов для его свободного использования, как это записано в конституции» [8, с.166.] А Рада з питань зовнішньої та оборонної політики Росії визначила одним із головних завдань цілеспрямовані зусилля щодо збереження позицій російської мови, розширення за державний кошт підготовки фахівців із сусідніх держав у вищих навчальних закладах Федерації.
У російському керівництві, до речі, на відміну від українського, добре розуміють, яку цементуючу роль відіграє державна мова в державному будівництві. У Росії людина не може влаштуватись на державну службу, якщо вона не володіє вільно державною мовою, це механізм виписаний законодавчо і свято підтримується державниками всіх рівнів.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1. Декларація про державний суверенітет України : прийнята Верховною Радою
Української РСР 16.07.1990 p. № 55-XII [Текст] // ВВР УРСР. - 1990. - № 31. - Ст. 429.
2. Закон про державну мову Російської Федерації [Текст] // Кодексы и законы РФ. - Режим доступу : http : //www.consultant.ru.
3. Закон про мови народів Російської Федерації» [Текст] // Кодексы и законы РФ. - Режим доступу : http : //www.consultant.ru.
4. Закон України «Про вибори Президента та народних депутатів в Україні». - Режим доступу: http : //zakon1.rada.gov.ua.
5. Закон України «Про оподаткування доходів підприємств та організацій» у редакції від 21 лютого 1992 року [Текст]. - Режим доступу : http : //zakon1.rada.gov.ua.
6. Закон України про вибори // Відом. Верховної Ради України. - 2007. - № 27. - С. 372.
7. Про державну мовну концепцію : Указ Президента України від 15.02.2010 р. № 161/2010 [Електронний ресурс] Офіційне Інтернет-представництво Президента України. - Режим доступу : http: //www.pre sident.gov .ua/ documents/10486.html
8. Первая межпарламентская конференция «Беларусь, Россия, Украина - опыт и проблемы интеграции». - К., 1999. - 166 с.
9. Федеральна цільова програма «Російська мова (2006—2010 рр.)» [Текст] // Кодексы и законы РФ. - Режим доступу : http : //www.consultant.ru.
10. Хаджирадєва С. Аналіз структури готовності державних службовців до професійно-мовленнєвої комунікації // Актуальні проблеми державного управління. - 2005. - Вип. 2. -
C. 229 - 237.
64
