CC BY
213
№ 9 вереснь 2011
ГУМАНІТАРНІ ПРОБЛЕМИ
УДК 321.323:81.272 (477)
ДЕРЖАВНА МОВНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ: СИМПТОМИ ТА СИНДРОМИ
Г. П. Євсєєва, к. філ. н., доц.
Ключові слова: державна мовна політика, національна само ідентифікація, українська громадянська нація, мовно-культурний простір
Постановка проблеми. Одне з найскладніших питань в Україні у царині гуманітарної політики - питання мовної політики, яке спорадично виринає на владних горизонтах (переважно напередодні виборів) з майже діаметрально протилежних позицій. За 20 років незалежності України склалися певні тенденції у розвитку цього вкрай важливого для визначення самобутності держави питання. Із року в рік не вщухають дискусії навколо все нових і нових проектів законів про мову.
Аналіз публікацій. Науковці, які досліджують державну мовну політику на сучасному етапі, не тільки аналізують взаємовплив мови і суспільства, стан і формування мовної політики, й визначають історію становлення та шляхи її подальшої реалізації. Зокрема, в роботах І. Кураса [1], О. Куця [2], І. Лопушинського [3; 4], Л. Масенко [5 - 7], Л. Нагорної [8], Ж. Шевчук [9] та ін., визначаються деякі засади та перспективи подальшого розвитку мовної політики в Україні.
Мета статті. Дослідження основних тенденцій розвитку мовної політики в Україні за період незалежності.
Мова - найважливіша ознака національної самоідентифікації не тільки людини та її духовної культури, а й держави в цілому. Саме тому у системі державних пріоритетів мовна політика мусить посідати чільне місце, оскільки її стратегічним завданням поряд із гарантуванням мовних прав людини є утвердження суспільної злагоди і політичної стабільності, забезпечення єдності і зміцнення української держави. При визначенні державної мовної політики України може бути лише два критерії оцінювання пропозицій, що вносяться щодо мовного питання. Перший - чи сприяють вони міжетнічному миру, який у нашій країні ще нікому не вдалося порушити. Другий - чи сприяють вони формуванню єдиної української громадянської нації. Прикладом розуміння носіями державної влади значення української мови як важливого чинника національного державотворення може слугувати здійснення на рівні вищих органів влади низки заходів, покликаних сприяти виробленню результативної мовної політики української держави. Зокрема, 12 березня 2003 року відбулися парламентські слухання «Про функціонування української мови в Україні», і 22 травня було ухвалено рекомендації [10]. Чи не вперше Верховна Рада розглядала мовне питання. В обговоренні взяли участь не тільки депутати , а й провідні науковці в галузі мовної політики, зокрема: Л. Масенко, Ю. Кармазін, Д. Табачник та ін. У Рекомендаціях парламентських слухань підкреслено необхідність послідовного і виваженого підходу до вирішення мовних проблем, недопущення на цьому підґрунті політичних спекуляцій і міжетнічних конфліктів. Наголошується, що застосування мов у державі має стати чинником єднання та консолідації нації, а не розбрату. Разом із тим на парламентських слуханнях було визнано, що українська мова як державна не набула належного поширення в усіх сферах громадського життя, навпаки, відбувається процес звуження сфери її застосування; лише задекларованості державного статусу української мови недостатньо для її повноцінного та безповоротного утвердження, необхідне вдосконалення мовного законодавства і забезпечення механізмів його реалізації; мовне питання в Україні часто перетворюється на дестабілізувальний чинник, що спричиняє соціальну напругу, породжує сепаратистські настрої, гальмує процес творення демократичної, правової держави та ставить під загрозу суверенітет і державне самовизначення України.
Важливим кроком до поширення вживання державної мови є виконання запланованого Програмою розвитку і функціонування української мови на 2004 - 2010 рр. завдання з розроблення і введення в дію українського лінгвістичного порталу в мережі Інтернет, де можна отримати відомості про проведення наукових конференцій, новинки літератури з фаху тощо [16].
61
Вісник ПДАБА
Серед програмних заходів є й такі, що стосуються поглиблення знань з української мови державних службовців та використання ними української мови в процесі виконання своїх посадових обов’язків. У чинній програмі за сім років її реалізації фінансування даного заходу передбачено у розмірі 270 тис. грн. Зазначимо, що акти в цій сфері, керовані Кабінетом Міністрів України, вже здійснювалися у 1998 - 1999 рр. [17], але, вочевидь, їх виявилось недостатньо для досягнення поставленої мети.
Викликають занепокоєність законодавчі ініціативи щодо мовного питання, зокрема проект Закону «Про мови в Україні», внесеного в порядку законодавчої ініціативи народними депутатами О. Єфремовим, П. Симоненком, С. Гриневецьким 7 вересня 2010 року. Автори закону одержали в цілому негативний Висновок Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія), який в основних його положеннях збігається з оцінками законопроекту і рекомендаціями Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин посла К. Воллєбека (від 20 грудня 2010 р.). Одночасно були оприлюднені прийняті Комітетом міністрів Ради Європи рекомендації щодо виконання Україною Рамкової конвенції про захист національних меншин, ухваленої 1 лютого 1995 року. І Венеціанська комісія, і І Комітет міністрів РЄ визнають, що Україна є поліетнічною, багатомовною країною; державною мовою в Україні, згідно з Конституцією, є українська; позиції її необхідно зміцнювати. Державність української мови є стабілізаційним чинником у зміцненні єдності українського суспільства, ідентифікації громадян у єдину націю, фактором суверенітету й безпеки держави. Саме тому пріоритетом мовної політики в сучасній Україні має бути утвердження і розвиток української мови як державної - визначального чинника і головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі і є базовим системотвірним складником української державності. Без повноцінного функціонування української мови як державної в усіх регіонах України українській нації загрожує втрата статусу і ролі титульної і державотворчої нації. Ідеї про двомовність не сприятимуть етнополітичній стабілізації суспільства в разі їх конституційного закріплення в Україні. Утвердження української мови як державної слід вирішувати в контексті державної інституціоналізації, формуючи державно-управлінський механізм забезпечення мовної політики, що унеможливлює спекуляції мовно-політичними проблемами, які найчастіше зумовлені культурологічним чи етнокультурним контекстом.
Після здобуття Україною державної незалежності в розвитку мовної ситуації мало що змінилося. Зокрема, у країні досі відсутні наукові центри, які б займалися науковими дослідженнями різних регіонів, вельми необхідними для створення оптимальної моделі державної мовної політики. До сьогодні вищі навчальні заклади системи державного управління не готують відповідних фахівців, які здатні аналізувати та прогнозувати розвиток мовної ситуації в країні, а відтак, давати наукові рекомендації керівникам країни для правильних кроків у загальнодержавній мовній політиці.
Також, на нашу думку, конче необхідні детальні ґрунтовні соціолінгвістичні дослідження мовних ситуацій, які стануть необхідною передумовою для вироблення й упровадження мовної політики. В Україні такі дослідження набувають особливої значущості, оскільки впродовж тривалого історичного періоду бездержавна мовна ситуація країни зазнала великих деформацій. Бо хоча формально російська мова в СРСР не мала статусу державної, цю її функцію забезпечував статус мови міжнаціонального спілкування, а відтак, в українських громадян викривлене сприйняття власної самоідентифікації.
Солідарність суспільства формує передусім масове усвідомлення громадянами країни приналежності до єдиного мовно-культурного простору. Тому поширення в унітарній державі однієї державної мови є запорукою її політичної стабільності. Очевидним у нашій українській мовній ситуації є те, що українська мова може повноцінно розвиватися лише в Україні, тоді як російська основну свою «базу» має не в Україні, а в Росії, як угорська - в Угорщині, польська -в Польщі і т. ін. Очевидним є й те, що в Україні українська мова - мова так званої «титульної», корінної і найчисленнішої нації - не є повноприсутньою в громадському житті. Вона витіснена на периферію засобів масової інформації, наукового життя, зрештою, і міського побуту - за винятком міст Західної України.
До актуальних завдань державної мовної політики завтрашнього дня належить упровадження мовного планування, спрямованого на захист і підтримку державної мови, на перспективу майбутнього подолання деформацій постколоніального мовно-культурного розвитку країни:
62
№ 9 вереснь 2011
1) забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України через прийняття нового Закону про статус державної мови в країні;
2) чіткого визначення в законодавстві України поняття «національна меншина», «місця компактного проживання», «етнічна меншина», «корінний народ», «державна мовна політика» тощо;
3) гарантування повної та рівноправної участі громадян України, які належать до різних етномовних спільнот, у всіх сферах життя українського суспільства;
4) визнання багатоетнічного (а не багатонаціонального) характеру українського суспільства;
5) підтримання права всіх його членів на збереження та популяризацію своєї мовно-культурної спадщини;
6) оцінення внеску етнічних спільнот у розвиток українського суспільства;
7) підтримання атмосфери взаєморозуміння та взаємодії між усіма складовими етномовної структури українського суспільства;
8) стимулювання визнання й поваги всього українського суспільства до державної мови і мов усіх національностей, які мешкають в Україні;
Вільне опанування представниками національних меншин як громадянами України української (державної) мови як мови свого громадянства - запорука єдності і стабільності суспільства. Функціонування державної мови має поєднуватись з уважним ставленням до мов національних меншин. При цьому державний статус української мови несумісний з пропагандою, спрямованою на запровадження другої державної мови, будь-яких форм регіональної мовної автономії, бо, як переконує європейський та світовий досвід державотворення - немає жодної країни, де б на одній території функціонувало одночасно дві мови державні (офіційні).
Висновок. З огляду на сучасну мовну ситуації в Україні та її історичну складність, для здійснення програмних задумів потрібні конкретні державні механізми реалізації державної мовної політики, вироблення яких має покладатися на Державний орган з питань мовної політики, який необхідно створити як у законодавчій, так і у виконавчій системі української влади.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛ
1. Курас, І. Етнополітологія. Перші кроки становлення [Текст] / І. Курас. — К. : Ґенеза, 2004. — 736 с.
2. Куць, О. Мовна політика в державотворчих процесах України [Текст] : [навч. посіб.] / О. Куць. — Х. : ХНУ ім. В. Каразіна, 2004. — 276 с.
3. Лопушинський, І. Державна мовна політика в Україні [Текст] / І. Лопушинський. — Херсон : Олді-плюс, 2010. — 478 с.
4. Лопушинський, І. Формування та реалізація державної мовної політики в галузі освіти України: досвід, проблеми та перспективи [Текст] : [монограф.] / І. Лопушинський. — К. ; Херсон : Олді-плюс, 2006. — 456 с.
5. Масенко, Л. (У)мовна (У)країна [Текст] / Л. Масенко. — К. : Темпора, 2007. — 88 с.
6. Масенко, Л. Мова і політика [Текст] / Л. Масенко. — К. : Соняшник, 1999. — 100 с.
7. Масенко, Л. Мова і суспільство: постколоніальний вимір [Текст] / Л. Масенко. — К. : КМ Академія, 2004. — 164 с.
8. Нагорна, Л. Політична мова і мовна політика. Діапазон можливостей політичної лінгвістики [Текст] / Л. Нагорна. — К. : ІПЕД НАН України, 2005. — 320 с.
9. Шевчук, Ж. Мовна політика в Україні (кінець 50-х початок 90-х рр.. ХХ ст.) [Текст] : дис. ... канд. істор. наук : 07.00.01 / Шевчук Жанна Анатоліївна; НАН України; Ін-тут історії України. — К., 2001. — 178 арк.
10. Рекомендації парламентських слухань «Про функціонування української мови в Україні» від 06.02.2003 р. № 480-ІУ. - Режим доступу : http : www.rada.gov.ua.
11. Обережно мова : матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України 12 березня 2003 року / Верховна Рада. Комітет з питань культури і духовності. - К. : Парлам. вид-во, 2003.- 133 с.
12. Указ Президента України «Про ліквідацію деяких консультативних, дорадчих та інших
63
Вісник ПДАБА
органів» від 9 лютого 2002 року. - Режим доступу : http : //zakoni.rada.gov.ua.
13. Концепція державної мовної політики внесена на розгляд Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права, 11.07.2006 р. - Режим доступу : http : //www.minjust.gov.ua.
14. Висновок Головного науково-експертного управління на Законопроект про «Про державну мову України» № 1435 від 21.01.2008. - Режим доступу : http : //zakon1.rada.gov.ua.
15. Про державну мовну концепцію : Указ Президента України від 15.02.2010 р. № 161/2010 [Електронний ресурс] Офіційне Інтернет-представництво Президента України. — Режим доступу : http://www.president.gov.ua/documents/10486.html
16. Програма розвитку і функціонування української мови на 2004 - 2010 роки // зі змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 676 від 26.05.2004. - Режим доступу : http : zakon1.rada.gov.ua.
17. Стецюк П. До питання про конституційно-правові основи утвердження статусу української мови як державної / П. Стецюк // Укр. філологія : школи, постаті, проблеми. - Л., 1999.- С. 650 - 654.
18. Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» реєстраційний № 2553 від 23.05.2008. - Режим доступу : http : //gska2.rada.gov.ua.
19. Висновок на проект закону про внесення змін до Закону України «Про мови Українській РСР». Нова редакція. - Режим доступу : http : //gska2.rada.gov.ua.
64
