CC BY
28
УДК 636.577.1
Гунчак В.М., д.в.н., професор, ректор ушверситету ® Галяс В.Л., к.б.н., доцент, завщувач кафедри 6ioxiMÜ i бютехнологи (E-mail:
vhaljas@ukr.net)
Лье1еський нацюнальний утеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт
iмет С.З.Гжицького
ЖИТТЯ Г1ДНЕ БЕЗСМЕРТЯ!
(до 110^чнищ вiд народження С.З.Гжицького)
"Наеть найслаеетнiшi iмена забуеаються, якщо про них не згадуеати".
(Горацт)
14 Ычня 2010 року виповнилося 110 роюв вiд дня народження Людини, яка дала путiвку у життя не одному десятку молодих людей, що сформували наукове ядро Львiвськоl школи бiохiмiкiв, видатного вченого, педагога i гуманiста, доктора ветеринарно! медицини, доктора бiологiчних наук, член-кореспондента НАН Украши, академiка УАСГН, дшсного члена Наукового товариства iменi Т. Шевченка, почесного члена Об'еднання украшських ветеринарних лiкарiв США i Канади, заслуженого дiяча науки Украши, професора Гжицького Степана Зеноновича. Життя ще! благородно! Людини стало символом служшня науцi, прикладом для наслщування.
Народився Степан Зенонович Гжицький 14 ачня 1900 року в родиш сiльського вчителя в одному з найбшьш мальовничих куточкiв Тернопiльщини, з ясними i чистими лiсами, з задумливим i бурхливим Серетом, з рясними лугами та розлогим щлинним степом Отлля. Символiчним е те, що наукова робота його була пов'язана з дослщженням впливу на оргашзм гормону пщшлунково! залози шсулшу (лат. insula - острiв), який синтезуеться ß-клiтинами острiвцiв Лангерганса, а село, в якому народився майбутнш вчений, називаеться Острiвець (недалеко вщ районного центру м. ТеребовлГ).
В селi Довгому, куди згодом передала родина Гжицьких, Степан Зенонович в 1910 рощ закшчив початкову школу i в 1911 рощ вступив до Украшсько! пмнази в Тернопол^ яка тодi називалася «Цiсарсько-Королiвська Гiмназiя Франца Йосифа I в ТернополЬ.
У зв'язку з вшськовими подiями Першо! свггово! вiйни, Степан Зенонович змушений був перервати навчання в пмнази i лише в 1920 рощ закшчив l! екстерном. Час, коли Степан Зенонович закшчив пмназш, був складним i важким. З розпадом Австро-Угорсько! iмперil, владу у Галичинi захопили польськi окупанти, i в усьому: життi, роботу навчаннi - перевага вiддавалася саме полякам. В той час завдяки старанням Наукового товариства iменi Т.Шевченка та Товариства iменi Петра Могили був заснований приватний украшський ушверситет, який був заборонений окупацiйною владою, а тому iснував як таемний. В 1920 рощ Степан Зенонович став студентом правничого факультету цього ушверситету i навчався до 1923 року. Але, як з'ясувалося шзшше, юриспруденщя мало приваблювала молодого Гжицького. Його вабила
® Гунчак В.М., Галяс В.Л., 2010
165
природа. О^м того, констративш умови навчання в таемному ушверситеп були складними, заняття вщбувалися нелегально. Очевидно, за цих обставин С.З.Гжицький в 1923 роцi вступив на навчання до Львiвсько! академп ветеринарно! медицини.
Любов до отримано! спецiальностi, наполегливiсть у навчаннi привернули увагу до молодого студента з боку видатного вченого, завщувача кафедри лжарсько! хiмil, професора Вацлава Морачевського, який уможливив наукову кар'еру Степану Гжицькому. Ще будучи студентом, вш з 1927 року почав працювати заступником асистента кафедри, а з 1928 року - молодшим асистентом.
У 1929 рощ Степан Зенонович закшчив академш, одержавши диплом лжаря ветеринарно! медицини, i залишився працювати в академи старшим асистентом. Поряд з педагопчною працею, вiн займався науковими дослщженнями пiд керiвництвом професора В.Морачевського. В 1931 рощ С.З.Гжицький захистив дисертацш на тему "Про вплив однокомпонентно! i змшано! дiет та додатку солей на деяю компоненти кровi i сечГ' i отримав науковий ступiнь доктора ветеринарно! медицини. Шсля цього вiн продовжував науково-дослщну роботу i завдяки клопотанню професора В.Морачевського в 1933 рощ як стипендiат фонду народно! культури був вiдряджений у Берлiн, де працював у Берлiнському iнститутi бiохiмi! Кайзера Вiльгельма у лабораторi! директора шституту, вiдомого вченого-бiохiмiка К.Нойберга. 22 ачня 1935 р. за науковi працi з вивчення хiмiзму при парал^ичнш мiоглобiнурi! у коней С.З.Гжицький одержав вчене звання доцента iз загально! патологi!.
У 1937 рощ Степан Зенонович вдруге ви!хав у наукове вщрядження за кордон, де проводив дослщження з клiнiчно! бiохiмi! у клiнiцi вiдомого професора Вщенського унiверситету ветеринарно! медицини Д.Вiрта. Тут вш вивчав бiохiмiчнi змiни в кровi тварин хворих на лептостроз (так звана Штудгартська хвороба). Шсля закiнчення вiдрядження в 1938 рощ С.З.Гжицький повернувся в академш i продовжував педагопчну i наукову роботу на кафедра В 1940 рощ ршенням ВАК СРСР йому було присуджено науковий стутнь доктора бюлопчних наук та звання професора по кафедрi бiохiмi!.
Пiд час шмецько! окупацi! професор С.З.Гжицький був призначений керiвником iнституту, а пiзнiше проводив викладацьку працю на так званих "фахкурсах", у якi нiмецька окупацшна влада реорганiзувала iнститут. У 1942 рощ його обрано дшсним членом Наукового товариства iменi Т.Шевченка у Львов^ яке нелегально вiдновило свою дiяльнiсть.
Пiсля закiнчення вiйни професор С.З.Гжицький, як завщувач кафедри, докладае багато зусиль для вiдновлення навчального процесу i науково-дослiдно! роботи. В цей повоенний перюд вш деякий час за сумiсництвом завщував кафедрою патологi!, терапi! i клмчно! дiагностики. Степан Зенонович добре розумiв, що дальший розвиток наукових дослщжень значною мiрою залежить вiд тдготовки наукових кадрiв. З цих позицш ним ведеться велика робота з залучення до науково! роботи студенев - майбутнiх аспiрантiв та асистенив кафедри.
У 1951 роцi С.З.Гжицького було обрано член-кореспондентом АН Укра!ни та доручено керiвництво лабораторiею бiохiмi! сiльськогосподарських тварин у
166
новооргашзованому науково-дослщному 1нститут агробюлоги. Саме лабораторiя 6îoxîmîï сшьськогосподарських тварин цього iнституту, який згодом був реоргашзований у Науково-дослiдний шститут землеробства i тваринництва захiдних райошв Украïни, вiдiграла значну роль у пщготовщ наукових кадрiв. Одночасно велась також тдготовка наукових кадрiв на кафедрi органiчноï i бiологiчноï xiMiï, яка стала також базою для тдготовки майбутнiх вчених. Кафедра була тим осередком, де Степан Зенонович безпомилково здшснював вiдбiр талановито1' молод^ залучаючи ïï до науково1' пращ ще у студентськi роки. Очевидно, що той шлях у науку який пройшов вiн та його вчитель професор В.Морачевський був найбшьш оправданим.
За заслуги в розвитку бiохiмiï тварин у 1959 рощ С.З.Гжицький був обраний академжом Украшськох' академи сiльськогосподарських наук.
Завдяки устшнш пiдготовцi ним наукових кадрiв у галузi бiохiмiï i розумiнню потреби дальшого поглиблення i розширення дослщжень з вивчення особливостей обмiну речовин в органiзмi продуктивних тварин, у 1960 рощ на базi лаборатори бiохiмiï Науково-дослiдного iнституту землеробства i тваринництва захщних районiв Украши у Львовi було створено Украшський науково-дослщний iнститут фiзiологiï i бiохiмiï сшьськогосподарських тварин (в даний час 1нститут бюлогп тварин УААН). Органiзатором i першим директором цього шституту був С.З.Гжицький, одночасно завщуючи кафедрою бiохiмiï.
Важливе мiсце в дослiдженнях С.З.Гжицького та його учшв було придшено з'ясуванню особливостей обмiну речовин у жуйних тварин, зокрема рубцевого метаболiзму та симбютичних вiдносин у передшлунках, що склалися еволюцiйно. Проведенi дослщження не втратили своех' актуальностi, а ввшшли у класику бiохiмiï взагалi та бiохiмiï жуйних зокрема. Закономiрностi метаболiзму речовин у передшлунках жуйних тварин за участю мiкрофлори можуть служити для створення нових бютехнолопчних моделей. Адже в сучаснш бютехнологи при синтезi бiологiчно активних речовин, бюконверсп продуктiв фотосинтезу, утилiзацiï вiдходiв моделюються процеси, що аналогiчнi тим, яю вiдбуваються у передшлунках жуйних. Очевидно, що такий пщхщ е практично невичерпним i дае можливкть для нових наукових пошукiв.
О^м дослiдження симбiотичних взаемовiдносин, якi вщбуваються в рубцi жуйних, та у зв'язку цих процеЫв з обмшом речовин в органiзмi, були проведеш роботи з вивчення i застосування азотових сполук у годiвлi жуйних. Детальний аналiз результатiв дослiджень в цьому напрямку зроблений С.З.Гжицьким та його учнями i викладений у монографiях та рекомендащях. Особливе мюце в дослiдженнях С.З.Гжицького та його учшв займае вивчення впливу арковмюних сполук на процеси травлення та обмшу речовин в органiзмi жуйних та зв'язку цих процеав iз продуктивнiстю тварин.
1нститут став не лише науковим центром в галузi бiохiмiï i фiзiологiï сiльськогосподарських тварин, але i координатором у цих галузях науки. Впродовж усього життя Степан Зенонович переживав за долю шституту, був його душею, вникав у ва сторони його дiяльностi, допомагав як молодим, початкуючим, так i старшим, досвщченим вченим свох'ми знаннями i порадами.
Степан Зенонович володiв великим педагогiчним хистом, умiв сво1' знання передавати сво1'м учням, швидко захоплювався i залучав до науки молодь,
167
користувався великою любов'ю й глибокою повагою студенев i спещашспв. Його лекци були проси й цiкавi за змiстом, у них вш передавав свiй великий практичний та науковий досвщ.
До останшх рокiв життя С.З.Гжицький очолював кафедру бiохiмiï в академи та на громадських засадах лабораторiю обмшу речовин в Украïнському науково-дослiдному шститут фiзiологiï i бiохiмiï сiльськогосподарських тварин. Його дiяльна натура здавалося не тддавалася впливовi часу. Для нього не кнувало такого поняття, як "заслужений вiдпочинокм. Одну форму дiяльностi змiнював iншою: зранку лекцiï, заняття з студентами, робота на кафедра а тсля обiду - в лаборатори iнституту. До останнiх дшв життя вiн готував до видання монографш "Iнсулiн. Його дiя та застосування в тваринництвГ' (рукопис зберкаеться в меморiальному музеï С.З.Гжицького на кафедрi бiохiмiï i бiотехнологiï ЛНУВМтаБТ iменi С.З.Гжицького), вичитував дисертаци, статт сво1х учнiв, рецензував дисертацiйнi роботи, давав поради всiм, хто до нього звертався. Вк, звичайно, давався взнаки, але лише меншою витривалктю та ледь помiтною втомою. Однак лишався притаманний для нього той самий штерес i любов до навколишнього життя, невтомне прагнення до пращ та самодисциплша. Для Степана Зеноновича було характерним розумшня необхщност пiдтримки людей, з якими вш працював, особливу увагу придiляв становленню молодих вчених. Йому були властивi розвинуте естетичне виховання, гостиннiсть i ввiчливiсть, але водночас тактовна стримашсть i незвичайна волелюбнiсть, тому що вш був вроджений iнтелiгент, а життя його мало свш особливий стиль, який спирався на високу народну культуру. Вс цi риси i були запорукою того, що Степан Зенонович мав дуже багато друзiв, яких з вжом не втрачав, а набував. Вш був надшним товаришем, готовим у будь-який час прийти на допомогу вам, чим мк. I не випадково ГКосинш (оригiнальний художник, вiртуоз-скрипаль, непереачний композитор, член найбогемнiших мистецьких об'еднань Украши) назвав С.З.Гжицького сво1м найбшьшим меценатом в 1940-50-х роках.
Пщготувавши 16 докторiв i 52 кандидати наук, Степан Зенонович став фундатором Львiвськоï школи бiохiмiкiв. Його учнями е академiки УААН Палфiй Ф.Ю., Лагодюк П.З., член-кор. УААН Макар I А, член-кор.АПН Украши Явоненко О.Ф., професори Германюк Я.Л., Головацький 1Д (дiйсний член НТШ), Кусень С.Й., Туревський А А, Головач В.М., Лемшко О.М., Шуст I.B., Путн 1.Г, Скорохiд В.Й., Калачнюк Г.1., Розгонi I.I., Береза 1.Г та iншi. Учнiв сво1х Степан Зенонович не тшьки пiдбирав, а й виховував. Сам вш завжди був прикладом у всьому, а людсью якостi мав такi, що вс у нього вчилися. А вш навпаки вчився у сво1х учнiв. У цьому полягав його надзвичайний педагогiчний хист.
Степан Зенонович часто виступав як офщшний опонент при захист докторських i кандидатських дисертацiй, i дисертанти завжди вщчували його доброзичливiсть i батькiвську отку. До речi, ректор Нацiонального ушверситету бюресурЫв та природокористування (м.Кшв), Герой Украши, академж НАН Украши та НААНУ Мельничук Д. О., у якого Гжицький С.З. був офщшним опонентом при захист докторськоï дисертаци в 1974 р., у вистут на
168
засщанш урочисто' академи з нагоди 95^чного ювшею С.З.Гжицького назвав його "хрещеним батьком".
Степан Зенонович проводив велику громадську роботу. Вш обирався депутатом Львiвськоï мюько' Ради депутатiв трудящих 2-го i 3-го скликання (вiдповiдно в 1947 та 1951 роках), був членом Центрально' ради Всесоюзного, вще-президентом Укра'нського та головою Львiвського вiддiлення бiохiмiчного товариства. С.З.Гжицький був обраний почесним членом Об'еднання укра'нських ветеринарних лiкарiв США i Канади. Впродовж тривалого часу був членом редакцiйноï ради "Укра'нського бiохiмiчного журналу", республiканського мiжвiдомчого тематичного збiрника "Фiзiологiя i бiохiмiя сiльськогосподарських тварин", який видавався при Укра'нському НД1 фiзiологiï i бiохiмiï сiльськогосподарських тварин; членом редакцiйноï комiсiï збiрника наукових праць НД1 землеробства i тваринництва захщних райошв УРСР "Бiохiмiя сшьськогосподарських тварин".
Велику увагу Степан Зенонович придшяв оргашзаци i проведенню рiзних наукових форумiв (з'ïздiв, конференцiй, симпозiумiв), будучи членом оргком^ету, а в 1971 роцi вш був головою оргкомiтету з проведення другого укра'нського бiохiмiчного з''зду у Львова
С.З.Гжицький придiляв також велику увагу розвитку нових напрямюв дослщжень, яю продовжували в подальшому його учш. Це при його пщтримщ розпочалися дослiдження з бiохiмiчних основ вовноутворення, лактаци, гормонально' регуляци вщтворно' функци, бiохiмiчних процесiв при дозрiваннi i збереженнi м'яса та молочних продукив, використання вмiсту рубця, як джерела в^аммв та iншi.
Проведення С.З.Гжицьким вищеописаних дослiджень в галузi бiохiмiï та пiдготовка ним наукових кадрiв очевидно стали можливими тому, що Степан Зенонович як клшщист i бiохiмiк-експериментатор мав надзвичайну штущш, яка вела його до тих експерименив, з допомогою яких вш знаходив просте i вiрне виршення найбiльш складних питань. По-друге, Степан Зенонович з турботою ставився до людей, особливо до сво'х учшв. З надзвичайним вмiнням i тактом виховував у них штерес до наукових дослщжень. Вш старався всшяко сприяти розвитку у молодих людей самостшного мислення. Цiнував незалежнiсть та оригшальшсть мислення учнiв. I коли його учш досягали усшху, вш всiляко заохочував роботу та допомагав. Степан Зенонович турбувався про те, щоб в учнiв розвивалося свое "я" i завжди наголошував на цьому. Особливо це проявлялось при публжаци експериментальних дослiджень. Вiн завжди слщкував, щоб панувала справедливiсть у прюритет наукового пошуку. Був вш людиною яку не тiльки поважали, а й любили всi, кому довелося з ним спшкуватися, - вщ прибиральниць, препараторiв i лаборанив до знаних поважаних учених iз свiтовим iм'ям. До кожного питання, яке слщ було вирiшувати вш ставився з надзвичайною скрупульознiстю, виважено i всебiчно багато працював над доведенням rie' чи iншоï роботи до повного щеалу. Це, очевидно, i було запорукою того, що переважна бшьшкть його задумiв були втшенш у життя.
Степан Зенонович був абсолютно неконфлжтною людиною, здатний до компромiсiв, коли це торкалося iнтересiв науки, 1нституту, кафедри чи його учшв. Вш був вимогливим до себе i до тих, з ким працював, непохитним у
169
досягненш мети, якщо це було на користь людям i колективам 1нституту та кафедри, яю вш вважав своею домiвкою i другою родиною. Шхто з його сшвроб^ниюв жодного разу не чув, щоб вш пiдвищив голос. Таким вщношенням до оточуючих вш зумiв створити атмосферу, в якш так легко працювалося його тдлеглим. Степан Зенонович не був ученим-одинаком. Вш увесь час був оточений помiчниками, спiвробiтниками, учнями. Це сприяло реалiзацiï розробленого ним колективного методу роботи. У колективах, якими керував Степан Зенонович, шхто не вважав себе сторонньою особою i кожен вщчував вщповщальшсть за кшцевий результат i активно працював на нього.
Степан Зенонович с^зь вщчував любов i повагу сво1х тдлеглих, учених, студенев та простих трудiвникiв. Його знала величезна кшьюсть людей завдяки продуктивнш працi як популяризатора наукових знань i таким притаманним йому рисам, як щедрють, чуйшсть, теплота, сердечшсть, ерудицiя та високий науковий авторитет.
Очевидно, Степан Зенонович дотримувався у своему житт принципу, який висловив Альберт Енштейн: "Доброта, краса i правда - це щеали мого життя, яю щоразу народжують в мош душi радiсть i мужшсть". Окрiм того, вiн вiрив у науку, так звану "чисту науку" (риге зсiепсе), яка веде до прикладних результатiв, тому що шяке наукове пiзнання не може залишатися не прикладним до життя, це лише питання часу.
Лише тепер ми розумiемо, чи намагаемося зрозум^и, якою земною насправдi була ця людина, оточена ореолом недосяжноси, надшена якимось особливим свiтосприйманням, сповнена свiжостi думок i поглядiв.
Феноменальна працездатшсть, доброта до людей, громадянська позицiя у життi - це ri риси, якi були притаманш С.З.Гжицькому. Кажуть, що людина живе доти, доки ïï пам'ятають. Пам'ять про С.З.Гжицького - у людських серцях, у його науковш спадщиш, у його невичерпнш любовi до людей, до свого краю. Вш прославив Батьювщину дослiдженнями у наущ, виплеканою ним бiохiмiчною школою, науковий "почерк" якоï вiдомий у свт. С.З.Гжицький i донинi е прекрасним прикладом як для початювця у наущ, так i для вщомого вченого. Степан Зенонович штереси справи та служшня ш завжди ставив на перше мюце, забуваючи про самого себе. Основш риси характеру i поведшки його це: патрютизм, принциповiсть, безмежна любов до людей, демократизм, порядшсть, тактовнiсть i делжатшсть, цiлковита байдужiсть до особистоï слави, до матерiального благополуччя й комфорту; для себе особисто вш школи нiчого не вимагав, окрiм можливост працювати.
Biн був людиною щедроï вдачi. Надзвичайну чуйнiсть, теплоту й сердечшсть Степана Зеноновича щнував кожний, хто знав цю дивовижну людину, так само високо, як i його ерудищю та науковий талант. Усе життя вш про когось турбувався, за когось хвилювався, за когось просив, комусь щось слав або вiз i у свош сердечноси та щедроси не знав шяких меж.
Творчий потенцiал Степана Зеноновича був безмежним. Не маючи "богатирського" здоров'я, Степан Зенонович жив штенсивним, неспокшним, урiвноваженим духовним життям, хоча зовш вiн був завжди спокшним, лагiдним у стосунках зi сво1ми колегами i друзями. Незважаючи на неймовiрну зайнятiсть, Степан Зенонович водночас залишався звичайною людиною з його домашшми побутовими турботами, захопленнями, цiкавiстю до всього
170
красивого, вiчного. У повсякденному житт вш видавався мовчазною i небалакучою людиною; мало розповщав про свое життя, а жвавшав лише тод^ коли йшлося про справи чи турботи iншого, вщдавав усе свое велике серце i невгамовну енергш ближньому.
С.З.Гжицький належить до числа тих вченних, чи' iмена назавжди залишаться в ктори науки, пам'ятi людства. У ньому вдало поеднувалися якостi глибокого дослщника, видатного органiзатора, педагога. Вiн е основоположником сучасно' клiнiчноï бiохiмiï тварин.
А тому не випадково, що iм'я С.З.Гжицького належно вшановуеться: Львiвському нацiональному унiверситетi ветеринарно' медицини та бютехнологш присвоено його iм'я; встановлено художньо-меморiальнi дошки на корпусi ушверситету та 1нституту бiологiï тварин; Захщний науковий центр НАН Укра'ни заснував преми iменi С.З.Гжицького для молодих вчених; його iменем названа навчальна аудиторiя, в кiмнатi, що була його робочим кабшетом, вiдкрито меморiальний музей, створено три фiльми про його життя.
Науковi здобутки С.З.Гжицького та його школи - це цша епоха у розвитку бiохiмiï: його ще', теори, концепци, вщкриття значною мiрою збагатили свiтову бiохiмiю, розширили ïï горизонти, сприяли формуванню ново' генерацп бiохiмiкiв та спещашспв тваринництва. 1ще за життя Степана Зеноновича його окремi науковi положення ввшшли до класики бiохiмiчноï науки та у навчальш пiдручники i поЫбники як прiоритетнi надбання.
Уам сво'м життям Степан Зенонович довiв свою безмежну любов до Укра'ни i людей. Вiн був чудовий психолог, надiлений проникливим розумом, спостережливктю i тонким почуттям гумору, справжшм европейцем, незвичайно культурною i бездоганно вихованою людиною. Завжди елегантно-скромний, iз смаком одягнений, вiн був зразком джентельмена. Його життя - це приклад самовщданного служшня людству i наущ.
19 серпня 1976 року С.Гжицький закiнчив 53-рiчний земний зв'язок з ушверситетом i вщшшов у вiчнiсть. Поховали його на Личаювському цвинтарi у Львовi, де спочивають його брат Володимир, сестра Наталя, вчитель професор Вацлав Морачевський зi своею Ым'ею.
Слiд пам'ятати, що кожна нащя народжуе особистоси, якi визначають ïï культуру, ментальшсть i, накiнець, ïï совiсть. Без перебшьшення можна сказати, що такою особистютю, великим подвижником, людиною, яка внесла вагомий внесок у розвиток бiохiмiï, е основоположником ветеринарно'' клмчно'' бiохiмiï був Степан Зенонович Гжицький.
Насамкшець хотiлося б вiдзначити, що нам, послщовникам i учням Степана Зеноновича, прийдешшм поколiнням е чого повчитися у ще'' просто'' i водночас велико'', неперевершено'' у своему гумашзм^ вiдданостi науцi та суспшьству особистостi. Це про таких, як вш, сказано: "Можна бути одночасно i великим Вченим i доброю Людиною".
Стаття надшшла до редакцИ' 10.03.2010
171
