CC BY
151
УДК 316.334.56
I. П. Шепеленко, кандидат сощолопчних наук, доцент
ЗАСТОСУВАННЯ КОНЦЕПТУ ЖИТТСВОГО ПРОСТОРУ В СОЦ1ОЛОГ1ЧНОМУ ДОСЛ1ДЖЕНН1 М1СТА
У статт1 розглядаються основн напрями досл1дження життевого простору, що репрезентован в зах1дних та в1тчизняних соц1олог1чних теор1ях та соц^альних практиках. Акцентробиться на досл1дженн1 таких парадигм: структурал1стська, структурно-функцгональна, феноменоло&чна, еволюцШна, гнвайронментальна, си-нергетична. Автор тдкреслюе, що, виступаючи формою соц1ального простору, життевий прост1р збер1гае принципи 7 категор1альний апарат його теоретичних положень, / переконливо демонструе власн аналгтичнг можливостг у дослгдженнг такого типу стльноти, як м1сто. Загальн теоретичн тдстави для досл1дження феномену мгста ще не вироблет, у зв'язку з чим великий комплекс даних щодо мгсь-ких систем складаеться з окремих наукових досл1дженьр1зног властивост1, зосере-джених на якомусь одному аспект¡. Темп 7 масштаби сустльних трансформацт не дозволяють виробитиутфжоваю критерп та описов1 параметри, тому досл1джен-ня життевого простору м1ста е актуальними.
Ключовi слова: життевий прост1р, сощальний прост1р, м1ське середовище, структурування м1ського простору.
Постановка проблеми. Зростаючий науковий штерес до мюько'1 тематики шщюе освоення нових сфер i методiв п осмислення. Одним iз кроюв у зазначеному напрямi е дослщження мюта в проблемному полi концепцп життевого простору. Збер^аючи лопчш i смисловi принципи теорп простору сощуму, актуалiзуючи методолопчш позицп середовищного тдходу, концепщя життевого простору вщкривае новi можливосп у виявленш рiзних структур урбашзованого суспшьства. Мова в даному випадку йде про змю-товне визначення мюта як мюця зосередження суспiльного життя, штучно оргашзованого середовища проживання, що поеднуе в собi систему при-родних i соцiально створених умов життезабезпечення.
Застосування i використання концепту «життевий проспр» у сощоло-гiчних дослщженнях, 11 розгляд у нових i найрiзноманiтнiших контекстах, зростання 11 цшшсно'1 та смислово! навантаженостi свiдчить про зростаючий штерес дослщниюв до цього феномену людського буття. Однак ми маемо справу iз ще недостатньо вивченою, складною i багатогранною реальшстю, у зв'язку з чим постае необхщшсть подальшого поглибленого дослiдження життевого простору людини, особливо в 11 найбiльш типових мiсцях лока-
© Шепеленко I. П., 2015
269
лiзащi — мютах. Останшм часом тема мюта все актившше розглядаеться соцiологами та представниками рiзних соцiальних наук, оскiльки мюто цiлеспрямовано перетворюеться на основний сегмент життевого простору сучасно1 людини.
Аналiз актуальних до^джень. Осмислення концепту життевого простору проводиться на засадах мiждисциплiнарних наукових дослщжень сощологами, фшософами, економiстами, архiтекторами, екологами, представниками рiзних соцiальних парадигм i теорш.
Мета статтi — систематизувати основш напрями дослiдження концепту життевого простору, репрезентоваш в захiдних та втизняних сощо-логiчних теорiях та сощальних практиках.
Виклад основного матерiалу. Проблема життевого простору е порiвня-но новим поняттям, що стоггь на роздорiжжi геопол^ично1 теорп, екологл, фшософп та сощологп i вах 1'х напрямiв i пiдроздiлiв (сощальна фiлософiя, онтологiя, гносеологiя, герменевтика, феноменолопя, iнвайронментальна соцiологiя, соцiальна екологiя). Протягом останшх рокiв вона дослщжува-лася безсистемно, тд рiзними кутами зору, з рiзних позицiй i пiдходiв, мета яких полягала у виявленш окремих фрагментiв феномену життевого простору людини. Головним чином життевий проспр дослщжувався у взаемо-зв'язку з глобальними трансформащями та геопол^ичними проблемами. Специфiка сучасно1 ситуацп полягае в тому, що внаслщок вибухового роз-ширення перетворювально1 дiяльностi загострилася проблематичшсть люд-ського iснування в цшому та в окремих регюнах, мiстах — зокрема. Дина-мiчнi перетворення сощально1 реальностi, якi вщбуваються у даний час, зробили проблему життевого простору досить актуальною, що змушуе по-новому поглянути на нй як на феномен, що виражае найважливiшi форми соцiального буття людини, i як на фактор змш у життi суспiльства.
Термш «життевий проспр» був введений у науку в 30-т рр. XX ст. К. Хаусхофером [1] i продовжуе застосовуватися в теорiях географiчного детермiнiзму i геополiтики для визначення синтезу щей життя i цившза-цiйного простору. Як вiдомо, у концепщях геополiтики системоутворюючим елементом життевого простору визначальною формою життя народу стае держава. У роботах класиюв геополiтики простiр — це безперервне житте-ве тшо етносу, здатне до змiн у залежносп вiд дiй держави. Шзшше на процес дослiдження життевого простору особливий вплив справив просто-ровий метод сучасно1 теорп суспiльства у свiтлi взаемодп натуралютично1 та культурно1 дослщницьких парадигм. Поняття «життевий проспр» та «соцiальний простiр» одним iз перших до широкого наукового об^у ввiв соцiолог П. Сорокiн i використовував його для створення теорп сощально1 стратифшацп та сощально! мобшьносп. Поява таких напрямiв у межах на-
уки, як «сощальна тополопя», «сощолопя простору», переконливо демон-струють аналпичш можливостi категорп «простiр» у сощологп.
Починаючи iз сощоцентрично'1 традицп Е. Дюркгейма простiр розгля-дався насамперед як споаб з'еднання соцiальних явищ i метод 'х системного структурування. Просторовий критерш вiдбив стутнь поглинання природного середовища соцiальним оргашзмом, трансформацiю форм ор-гашзацп сустльного життя i територiальнi аспекти юнування суспiльства.
Сьогоднi мiськi форми сощальних практик усе ширше охоплюють сус-пiльнi маси, поняття «сучасний» i «урбанiзований» практично ототожню-ються. Тотальне розширення сфери соцiального в межах природного свпу стало проблемою тепершнього часу, породило ряд криз, яю мають глобаль-ний масштаб. Екосистема мют — класичний приклад антропогешзацп на-вколишнього середовища. Сьогоднi планування сощального розвитку кра'ни в цшому та мiста зокрема не можна здшснювати незалежно вiд певного контексту — природного i соцiального. У рус останнiх десятилiть iнвайронменталiзацiя простору набувае онтолопчного характеру. 1снування в умовах ризику та виживання утворюе також стшкий емоцшний фон, що вбирае почуття тривоги, приниження, обурення, недовiри. Це виробляе очевидний антисощальний ефект — гальмуе об'еднуючий початок у сощальних контактах, породжуючи замкнув сощальш групи, недовiру до дь яльностi бiльшостi соцiальних шститу^в, конфлiкти iз владою на рiзних щаблях, етнiчнi протирiччя, мiжгруповi конфлшти. Тому в дослiдженнi органiзацii мюького середовища природний фактор i людсью взаемини не можуть бути осмислеш без визнання важливостi психологiчного фону на конкретний перюд часу. Дослщницька увага соцiологiв спрямована на за-стосування методiв, за допомогою яких просторовий категорiальний апарат (центр, периферiя, регiон, топоси, мiсце, сфери, територп) залучаеться для визначення соцiально-територiальних вщмшностей у глобальнiй урбоме-режi i виявлення можливостей життездатного розвитку мiста як органiчноi цiлiсностi.
Структуралiстська парадигма, вивчаючи явища в 1х цшсносп, мiнли-востi, контекстуальностi i здатносп до саморегуляцii, вiдкрила широке поле для вивчення структур вщносин, 'х природи, вiдтворення, сталостi або трансформацп. У цьому сенсi цiкавими е постструктуралютсью дослiджен-ня, в яких багатовимiрнi соцiальнi контакти у зв'язку з виробництвом/спо-живанням, владою, повсякденним досвщом, культурою тощо утворюють поля зв'язюв мiж агентами й елементами взаемодш, фiксуються просторо-вими структурами, конкретизуючись як територiальнiсть, регiоналiзацiя, тополопя, дистантшсть (П. Бурдье, М. Фуко, П. Бергер, Ж. Бодршяр, П. Штомпка, Т. Хагерстранд, Е. Пдденс).
У межах структурно-функщонального тдходу акцент змщений на ди-намшу рiзних просторових форм i просторiв, що зв'язують, — комушкацп, потоки, мережi. Розвиток загально'1 сощально'1 структури формуе просторо-вi форми i процеси, i простiр постае вираженням суспiльства, емерджентним потоком швидкоплинних процесiв i ризикiв, якi, функщонуючи на глобальному рiвнi, мають прямий вплив на розвиток мют i мiських систем (М. Кас-тельс). Пiзнавальний iнструментарiй динамiчноi сощологп та теорп мере-жевого суспшьства розкривае можливють осмислити специфiку сучасних процеав (незавершенiсть, швидкоплиннiсть, немiцнiсть, транзитившсть), що трансформують контури урбанiзованого середовища на локальному i глобальному рiвнях.
Останнiм часом багато в чому завдяки впливу щей А. Шюца в розумш-нi соцiально-просторових вщносин набувае поширення пiдхiд, заснований на феноменолопчнш традицп, який дистанцiюеться вщ структурних трак-тувань, i вже на понятшному рiвнi використовуе термш «життевий простiр». Слiдом за П. Бергером i Т. Лукманом суб'ективна повсякденна реальшсть стае головним наповненням сощально-просторових вiдносин для А. Турена [2; 3]. Звернення до феноменолопчного опису ушверсальних структур по-всякденного життя, образiв, умовностей, символiки, предметного св^у повсякденного iснування дозволило вщтворити iсторiю розумових матриць, людських щнностей i сутностей.
Вiдправною точкою сощокультурного дослiдження життевого простору е цившзащйна традицiя, яка передбачае синкретизм, почуття щлюносп буття, непереборне тяжiння до едносп iстини, добра i краси (С. Булгаков, М. Бердяев, I. 1ль1н, П. Флоренський). Цившзащйний тдхщ дозволяе ана-лiзувати стiйкi компоненти людсько'1 юторп — антропологiчнi, етшчш, культурнi, виявляючи циклiчний характер динамши соцiокультурних систем, тiсний взаемозв'язок окремих життевих етапiв i своерщшсть кожного iз них.
Соцiальнi вимiри життевого простору пов'язанi з розробками Г. Зiммеля [4] i П. Сорокша [5], у яких проспр служить полем сощально'1 взаемодп. Широю можливостi тлумачення вiдкривае трактування М. Вебера [6], що розглядае цившзоване життя окремо'1 людини як включену в нескiнченний прогрес. Однак для сучасно'1 науково'1 традицп М. Вебер виступае класичним представником «сощологп часу», i його звернення до теми простору не на-було безпосереднього продовження. Те саме слщ сказати i про концепщю простору Е. Дюркгейма, актуалiзованоi лише в нов^шх дослiдженнях.
Проблема просторових характеристик середовища та 1х вiзуального сприйняття людиною штенсивно розглядалася в етносощологл та антропологи (Е. Хол, Д. Девю, Р. Соммер, Дж. Голд, К. Раман, Ю. Медведков, Д. За-
мятш). Теоретичш висновки даних дослщжень виявляються ефективними в осмисленнi цшшсно-мотивацшних аспектiв сучасних просторово-терито-рiальних процеав, що включають такi детермiнанти, як групове членство, шдивщуальш здiбностi, економiчнi та полiтичнi ресурси, соцiальнi канали, актуальш потреби, в осмисленнi рiзноманiтних «технiк життя», процесiв рiшення завдань повсякденного буття, у вивченш «духу мюця», «сенсу мiсця», ментальних сташв.
Уявлення про мiсто як процес, пов'язаний з певною територiею, узго-джуеться iз загальними принципами i цiлями швайронментально' парадиг-ми, методолопчш основи яко' були закладенi Чиказькою школою «екологп людини», що розглядала розвиток мюького життя як еволюцшний процес. Роботи в цьому напрямi були продовженi в 60-тi рр. ХХ ст. у рамках «еко-лопчного комплексу» (О. Дункан, Л. Шноре, А. Хоул^.
«Нова швайронментальна парадигма», що склалася у 70-х рр. XX ст., вщроджуе оргашстичш тенденцп. Будучи вдосконаленим варiантом теорп систем, вона вiддае перевагу сталому розвитку та аксюлопчнш практицi. Здшснивши зв'язок загальнотеоретичних, методологiчних, екоаксюлопч-них, сощально-психолопчних та iнших напрямiв, спираючись на науковi та свiтогляднi традицп, iнвайронменталiзм створив у сво'х рамках основу для розвитку сощально-еколопчних та екософських теорш — бiоцентризму, еколопзму (А. Нейс, У. Фокс, А. Швейцер та ш.), концепцп коеволюцп, ноосфери (В. Вернадський, Н. Моюеев, А. Назаретян, Н. Реймерс) [8].
У рамках швайронмешашзму вiдроджуеться теоретичне дослщження життевого простору мiста: вивчаеться взаемодiя мiж локальними, регiональ-ними та св^-системними процесами, увага фокусуеться не тшьки i не стшьки на технiчному i функцiональному аспекп урбанiзацii, скiльки на соцiальнiй нерiвностi, якостi життя i сприйняттi оточення. Соцюлоги постмодернiст-ського i постструктуралютського напрямiв, солiдаризуючись в окремих пи-таннях з iнвайронменталiзмом, вводять у дискурс теми культурно' еволюцп, солщарносп, влади, етичних основ взаемодii суспшьства та природи, в якому присутне прагнення пов'язати сучасну технологiю i традицiю, рацiо-нальне пiзнання з емоцшним сприйняттям. При цьому даеться дуже тонкий аналiз локальних систем, предметно-просторових форм i зацiкавлений опис малих сощальних груп, що д^ть у своему оточеннi. Методологiчним орiен-тиром у сферi критичного осмислення культурного досвщу постмодерну служать роботи П. Козловсью, Д. Харвея, П. Брандта, I. А. Бутенко, В. Г. Фе-дотово' та ш.
Важливим пiдходом до аналiзу життевого простору е синергетичний тдхщ, що враховуе бшьш глибокий взаемозв'язок мiж минулим i майбутнiм i який виходить iз розумiння органiчностi систем середовища i субстратно'
властивост середовища — всеосяжносп. Його принципи представлен в роботах I. Пригожина, I. Стенгерс, С. Курдюмова та íh.
Наприкшщ XX ст. виникае тдвищений штерес до штегрально! оцiнки просторових концепцш зарубiжних дослiдникiв та розробцi в^чизняно! соцюлопчно'1' теорп простору мiста (Л. Малес, Ю. Качанов, Ю. Г. Сорока, Т. Т. Заславська). Мюто вщображае специфiку «вщокремленого» вiд хаосу оформленого буття, тсе! особливо! сощальносп, яка передбачае диференць йовану цшюшсть. Цей первинний досвiд оргашзацп простору надшений емоцiйною виразнiстю, психiчною наповнешстю, семантичним значенням. Динамiка цього стввщношення вiдображае особливостi ментального до-свщу освоення урбанiзованого свiту i закршлення в колективнiй свщомос-тi уявлень про цшюний соцiально-просторовий порядок мюта.
Висновки i перспектива подальших до^джень. На початку третього тисячол^я сощальний простiр змiнюеться з небаченою швидкютю. Глоба-лiзацiя економiчного, iнформацiйного, культурного простору, стираючи масу кордонiв, залучае людину у свiтовий життевий проспр, однак незва-жаючи на даш процеси проблема життевого простору людини у мiстi не зникае, бшьше того, набувае нового звучання. Усе це ставить перед соць альними науками непрост завдання осмислення того, що вщбуваеться, створення концепцп сталого розвитку, побудови альтернативних моделей трансформацп суспшьства. У ХХ ст. унаслщок усвщомлення багаторiвне-востi складно! структури реального простору рiзними галузями знання було видшено безлiч видiв i форм простору. Сьогодш дослiдники оперують по-няттями «шформацшний прослр», «культурний проспр», «економiчний проспр», «полiтичний проспр» тощо. Замiсть iерархiчноi структури мюта формуеться фрактальна. Тому подальший соцюлопчний аналiз нових форм життевого простору сучасного мюта е досить актуальним.
Виступаючи формою соцiального простору, життевий проспр зберiгае принципи i категорiальний апарат його теоретичних положень i переконли-во демонструе власнi аналличш можливостi.
л1тература
1. Хаусхофер К. Геополитическая динамика меридианов и параллелей [Електронний ресурс] / Карл Хаусхофер. - Режим доступу: http://www.geopolitics.ru/common/ library.htm.
2. Бергер П. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / П. Бергер, Т. Лукман. - М. : Медиум, 1995. - 323 с.
3. Турен А. Способны ли мы жить вместе? Равные и различные / А. Турен // Новая постиндустриальная волна на Западе / [под ред. В. Иноземцева]. - М. : Academia, 1999. - C. 134-156.
4. Зиммель Г. Как возможно общество / Г. Зиммель // Избранное. - Т. 2 : Созерцание жизни. - M. : Наука, 1996. - С. 509-549.
5. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество : [пер. с англ.] / П. А. Сорокин. -М. : Политиздат, 1992. - 543 с.
6. Вебер М. Основные социологические понятия / М. Вебер // Избранные произведения. - М. : Прогресс, 1990. - С. 495-545.
7. Бурдье П. Практический смысл / П. Бурдье ; [пер. с фр. А. Т. Бикбова, К. Д. Вознесенской, С. Н. Зенкина, Н. А. Шматко]. - СПб. : Алетейя, 2001. - 562 с.
8. Naess A. Man Apart and Deep Ecology: A Reply to Reed / A. Naess // Environmental Ethics. - 1990. -Vol. 12, Summer. - P. 42-54.
применение концепта жизненного пространства
в социологическом исследовании города
Шепеленко И. П.
В статье рассматриваются основные направления исследования жизненного пространства, которые представлены в западных и отечественных социологических теориях и социальных практиках. Акцент делается на исследовании следующих парадигм: структуралистская, структурно-функциональная, феноменологическая, эволюционная, инвайронментальная, синергетическая. Автор подчеркивает, что, выступая формой социального пространства, жизненное пространство сохраняет принципы и категориальный аппарат его теоретических положений и убедительно демонстрирует собственные аналитические возможности в исследовании такого типа сообщества, как город. Общие теоретические основания для исследования феномена города еще не выработаны, в силу чего большой комплекс данных о городских системах состоит из отдельных научных исследований разного свойства, сосредоточенных на каком-то одном аспекте. Темп и масштабы общественных трансформаций не позволяют выработать унифицированные критерии и описательные параметры, поэтому исследование жизненного пространства города актуальны.
Ключевые слова: жизненное пространство, социальное пространство, городская среда, структурирование городского пространства.
living space concept in application to sociological research of a city
Shepelenko I. P.
The problem of living space is a relatively new problem staying at the crossroads of geopolitical theory, ecology, philosophy and sociology and all its areas and divisions (socialphilosophy, ontology, epistemology, hermeneutics, phenomenology, environmental sociology, social ecology). Within recent years it has been studied haphazardly, from dif-
ferent angles, from different perspectives and approaches, the main goal of which is to identify individual fragments of the phenomenon of human living space. Foremost, the living space was investigated in relation to the global transformations and geopolitical problems. The unique feature of the current situation is exacerbated difficulty of human existence in general and in specific regions, cities - in particular, due to explosive expansion of reform activities. Current dynamic transformation of social reality has made the topical area out of problem of living space, forcing a new look at it as a phenomenon that expresses the most important forms of social human being, and as a factor of change in society.
The term «living space» was introduced into scientific use by Karl Haushofer. This term continues to be used in the theory of geographical determinism and geopolitics to determine the synthesis of ideas of life and civilization. It is known, the state becomes the defining form of nation life in the concepts of geopolitics backbone element of a living space. In multiple works of classics of geopolitics, space is a continuously living body of ethnos which is able to change depending on state actions. The concept of «living space» and «social space» were introduced into scientific use by sociologist P. Sorokin. He used the terms to create the theory of social stratification and social mobility. Appearance of such scientific directions as «social topology», «sociology of space» convincingly demonstrates analytical capabilities of the category «space» in sociology.
The problem ofspatial characteristics of environment and visual perceptions is intensively considered in ethnosociology and anthropology (E. T. Hall, D. Devis, R. Sommer, J. R. Gold). Theoretical conclusions of these studies are effective in understanding of value and motivational aspects of modern space-regional processes, including such determinants as group membership, personal abilities, economic and political resources, social channels, urgent needs, understanding of various «techniques of life», processes of meeting challenges of everyday life, in the study of «spirit ofplace», «sense of place» mental states.
Understanding of a city as a process, which is associated with a particular territory, agrees with principles and objectives of environmental paradigm. Methodological foundations of this paradigm were laid by the Chicago school of «human ecology», which examined the development of urban life as an evolutionary process. An important approach to the analysis of living space is synergistic approach addressing deeper relationship between past and future, and that comes from the understanding of the environment and organic substrate properties of the medium - comprehensiveness.
Nowadays, understanding of the concept of living space is carried out on the basis of interdisciplinary research by sociologists, philosophers, economists, architects, environmentalists and representatives of different social paradigms and theories.
At the end of XX century it become of great interest of integrated assessment of spatial concepts offoreign researchers and development of national sociological theory of space of a city.
At the beginning of the third millennium social space changed with unprecedented speed. Economic, informational and cultural space globalization erased a great number of boundaries, attracted people into the world of living space. However, despite these
processes the problem of human living space in a city remained, and moreover, it took on a new meaning. It poses on social sciences difficult tasks of understanding of what is happening, creating the concept of sustainable development, construction of alternative models of transformation of the society. In the twentieth century as a result of awareness of a complex structure of real space in the various branches of knowledge, many types and forms of space were identified. Nowadays, researchers use the terms such as «information space», «cultural space», «economic space», «political space», etc. Instead of the hierarchical structure of a city the fractal structure was formed. Being a form of a social space, the living space keeps the main principles and categories of its theoretical principles and it clearly shows their analytical capabilities.
Therefore, further sociological analysis of new forms of living space of a modern city is very important.
Key words: living space, social space, urban environment, structuring urban space.
УДК 32.019.5
М. Ю. Куц, астрантка
МЕРЕЖН1 В1ЙНИ: СУТН1СТЬ ТА ОСНОВН1 ХАРАКТЕРИСТИКИ
Специфiчним видом iнформацiйних втн е мережн втни, яю поступово витiсня-ють традицшт втни. 1нформацшт втни притаманн для сустльств посттдустри ального типу. Об'ектом впливу стае розум супротивника, а не просто тшо, як це було у попередтх типах втн. Аргументовано, що тформащя для таког втни може бути як метою, так i зброею. Розвиток комуткацтних технологт сприяе переходу вiд затратног та чисельног за жертвами втни до мережног втни, яка е набагато вигiднiшою та легшою. Наведено основш види сучасних мережних втн, виявлено гхм базовi характеристики.
Ключовi слова: мережна втна, тформацтна втна, постiндустрiальне сустль-ство, 1нтернет, глобалiзацiя.
Актуальтсть проблеми. Актуальшсть дослщження проблематики мережних вшн обумовлюеться насамперед с^мким розвитком технологш та комушкацш, появою шформацшного суспшьства та розвитком глобалiза-цшних процеЫв. Мережш вшни, що поширюються в мережi 1нтернет, е специфiчним видом шформацшних вшн. 1нформацшш вшни (як i мережш вшни) притаманш для сустльств постшдус^ального типу.
© Куц М. Ю., 2015
277
