CC BY
108
Є. М. Мануйлов, доктор філософії, професор
ЗАРОДЖЕННЯ ПИТАНЬ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ У ВІТЧІЗНЯНІЙ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОЇ ДУМКИ
Сучасна Україна являє собою молоду незалежну державу, і питання правового виховання громадян України є актуальними.
Правове виховання — це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правової поведінки. Державна Національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття») серед пріоритетних напрямків реформування виховання передбачає формування в учнів «глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та ії грамодянською відповідальністю».
Серед компонентів головної мети національного виховання цей програмний документ вимагає формування правової культури у молодого покоління, що досягається правовим вихованням.
Формування уявлення про правове виховання у вітчизняній філософсько-правовій думці, як вважають багато дослідників (О. Данильян, О. Дзьобань, Ю. Калиновський, Г. Клімова, І. Криштак, Л. Твердохліб, А. Стаконков та ін.), починається ще з Античності.
Погляди античних мислителів були реалізовані в практиці правового виховання у грецьких містах-державах, де з дитячих років виховувалися повага і пошана до законів та порядків, установлених у цих містах-державах. Римські погляди на право і правове виховання мали відгуки у ідеологів християнства, епох Відродження, Просвітництва і інших культурах.
Антична культура справила великий вплив і на формування ранньослов’янської культури наших предків. У становленні античної культури на території України велику роль відіграла Боспорська держава із столицею Пантікапеєм (сучасна Керч). Вона проіснувала приблизно 800 років і сформувала свою культуру, яка одержала назву «пантійська» — з головними античними елементами.
Позитивний вплив римської культури на Україну відбувався і через Східноримську імперію — Візантію. Внаслідок такого впливу в Україні виникає українсько-візантійсько-римський стиль князівського часу. Враховуючи ці особливості і розглядаючи правове виховання в історії вітчизняної філософсько-правової думки, слід зазначити, що правосвідомість і правове виховання, починаючи з часів Київської Русі багато в чому формувалися під впливом візантійського права. Важливе значення для правового виховання в Київської Русі мало прийняття християнства у 988 р., поширювалися письменність, книжкованість та правова освіта.
Як свідчать відомості з «Повісті временних літ», відразу після прийняття християнської віри відбувалися державні дії з впровадження освіти серед населення.
Початкову освіту в Київської Русі надавали елементарні школи, які діяли, як правило, при церквах і монастирях. У цих школах дітей навчали читанню та писанню церковнослов’янською мовою, яка тоді була мовою письма, а також елементах арифметики та співу. Визначити кількість таких шкіл досить важко, хоча саме школи при церквах і монастирях були основними осередками расповсюдження письменності.
Крім церковних і монастирських шкіл, існувала й домашня освіта, яка була доступна привілейованим станам, вона не обмежувалася наданням навичок писання і читання. В цих школах і у більшості монастирських давали досить глибокі для свого часу знання в галузі права.
У монастирських школах вивчення юриспруденції як напрямку правового виховання здійснювалося також за церковними статутами князів Володимира Святославича і Ярослава Мудрого. Ці статути унормовували становище церкви. Статут князя Володимира Святославича визначав місце церковної організації в державі: джерела ії матеріального забезпечення, сферу юрисдикції.
На зміст правового виховання у ці часи велике значення справила проведена Ярославом Мудрим книжково-освітня реформа, яка мала багатопрофільний
характер. Як стверджує професор Г. Клімова, правовому вихованню населення сприяли також законодавча діяльність, яка зосередилася в оточенні Ярослава Мудрого. Знання візантійського законодавства в елітній групі поєднується зі складом учасників законодавчого процесу. Закономірним наслідком цього процесу було розроблення за часів князювання Ярослава Володимировича тексту церковного Статуту з конкретними нормами права і правовими ситуаціями. Це сприяло становленню християнської, православної традиції правової освіти та правового виховання.
Позитивний вплив на правову освіту і правове виховання справили палацові школи, які були першими паростками вищої школи в Україні у часи Київської Русі. Ці школи в літописі називаються школами книжного вчення. Першу палацову школу відкрив князь Володимир у 988 р. Палацові школи спочатку мали діяти при княжому палаці, а згодом і при новозбудованих церквах. За часів Ярослава Мудрого при Києво-Софійському соборі існував освітній центр [4,с.236-237].
Велике значення для правового виховання населення України мали такі джерела, як «Руська Правда» Ярослава Мудрого (своєрідна конституція Київської Русі, «Повчання» Володимира Мономаха, «Слово про закон і Благодать» митрополита Іларіона [5. С.84].
Отже, можна констатувати, що витоки правового виховання у своїх первісних формах беруть початок за доби Київської князівської держави.
Як відомо, в ХУ -ХУІ ст. українські землі становили більшу частину Великого князівства Литовського, що сприяло розвиткові і збагаченню правових традицій Київської держави європейськими юридичними поняттями епохи Відродження, а саме: принципами справедливості і загального благополуччя життя в державі.
У другій половині ХІ ст. Велике князівство Литовське перетворилося з федерації на унітарну державу, проте потрійний литовсько-бєларусько-український характер князівства залишився. Саме тоді було видано
«Литовський статут», який містив, як стверджують сучасні дослідники Р.Лащенко та Ю.Калиновський, переважно «українське право». Цей статут відігравав важливу роль у становленні і розвитку правового виховання [3.с. 116].
Таким чином, Литовська держава ХІУ-ХУІ ст. успадкувала і продовжила традиції Київської Русі щодо правової правосвідомості та правового виховання.
Поштовхом до подальшого розвитку правового виховання, формування правосвідомості українського народу в ХУІ-ХІХ століттях, як вважає дослідник цієї проблеми І. Криштак, стала діяльність І.Вишенського, П.Орлика, Ф.Прокоповича, Г.Сковороди. Саме на цьому етапі розвитку української державності можна відзначити відчутний вплив західноєвропейської педагогіки, французької просвітительської філософії та російської дійсності, що зумовили «природні права людини» — свободу, рівність, братерство.
Слід наголосити й на тому, що важливу роль у правовому вихованні українського народу того часу відіграла Конституція Пилипа Орлика (1710), в якій відображено ідеї самостійності України і права українського народу на власну державу, поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.
Подальший перебіг суспільно-політичних подій (українські землі перебували під юрисдикцію різних держав) зумовив відмінності у правосвідомості населення, наприклад, на заході і сході України, і суттєво вплинув на здійснення правового виховання українського народу.
У ХІХ ст. з’являються нові ідеї і методи навчання та виховання. Це призвело до реформ у галузі освіти і виховання. В цей період особлива увага приділялася вихованню законослухняних громадян. Процес правового виховання посилився через такі чинники:
По-перше, за рахунок розширення викладання законодавства в різних навчальних закладах. Традиції правового навчання, які базувалися на
офіційному підході «державницької» школи (Б. Чичерін, К. Кавелін, С. Соловйов та ін.), а також філософсько-правових поглядах «звичайного права» (С.Гессен, Б. Кістяківський, П.Новгородцев, Л.Петражицький та ін.). По-друге, з відкриттям на початку ХІХ ст. гімназій, згідно із статутом 1804 р. в яких викладали «Закон Божій» та законодавство. На кінець 50-х років ХІХ ст. в Україні налічувалося вже 18 гімназій, де викладалося законодавство (Харків, Київ, Одеса — по дві гімназії, в інших містах — по одній). По-третє, існування поряд з гімназіями приватних навчальних закладів, програма яких відповідала гімназії. На початку ХІХ ст. вони вже існували у Чернігові, Ніжині, Полтаві та Херсоні, а з згодом — у кожній губернії. По-четверте, протягом ХІХ ст. відкривалися ліцеї (Одеса, Кременець, Ніжин). Ці великі навчальні заклади були проміжною ланкою між середньою школою і університетом. До складу більшості ліцеїв входили юридичні відділення та правознавчі училища. Наприклад, у 1820 р. у Ніжині було засновано гімназію вищих наук. У 1832 р. гімназію було реорганізовано в фізико-математичний ліцей, а за статутом 1840 р. — у спеціальнуЗ юридичну школу. Протягом 40 років цей заклад закінчили 588 осіб По-п ’яте, у першій половині ХІХ ст. в Україні було засновано два університети: в Харкові (1805) і Києві (1834). У 1865 р. було відкрито Новоросійський (Одеський) університет. У Київському університеті з початку його відкриття діяв юридичний факультет, а у Харківському університеті з 1808 р. існувало відділення (факультет) Моральних і Політичних наук [4, с.244-245].
Отже, протягом ХІХ ст. у системі вищої юридичної освіти сталося чимало змін, пов’язаних з прийняттям університетських статутів в 1804,1835,1863, 1884 роках, що сприяло поглибленню правової освіти студентів, посиленню їх правового виховання в процесі правового навчання.
Розвиток правової освіти і правової просвіти як основи здійснення правового виховання українського народу відбувався і за Гетьманату П.Скоропадського. Так, 6 жовтня 1918 р. у Києві було відкрито перший
Державний Український університет, а 22 жовтня — другий Державний Український університет у Кам’янець-Подільському. В усіх університетах, які діяли на той час в Україні, з’явилися нові кафедри, в тому числі кафедри права України. У цей період було засновано Українську національну бібліотеку, в якій налічувалося понад 1 млн книжок, серед них багато видань і на правову тематику.
З утворенням УСРР реалізуються ідеї видатних педагогів (М.Пирогова, К.Ушинського, А.Макаренка) про поєднання громадянського і правового виховання. Так, А.Макаренко на практиці довів, що виховання в інтересах держави є плідним тоді, коли його поєднують з розвитком творчої індивідуальності, стимулюючи водночас як моральні почуття, так і правові емоції. Отже, правове виховання він пов’язував із громадянським вихованням.
Далі важливо відмітити, що у 70-80 роках ХХ ст. в Україні склалася єдина система правового виховання, що охопила молодь, яка навчалася і працювала . Як стверджує Г. Клімова, до навчальних планів загальноосвітніх шкіл було включено обов’язкову дисципліну «Основи Радянської держави і права», профтехучилищ — «Основи правознавства», в середніх спеціальних навчальних закладах, а також неюридичних спеціальних вищих навчальних закладах вивчали «Радянське право». Основними ж формами правового виховання населення були: лекційна пропаганда, народні університети правових знань, постійно діючі лекторії, юридичні консультації на загальних засадах, вечори питань і відповідей з правової тематики, виступи юристів у пресі, по радіо і телебаченню, видання науково-популярної літератури тощо [4, с. 250].
На сучасному етапі розвитку українського суспільства правове виховання здійснюється згідно із Законом України «Про освіту» , Указом Президента України від 18 жовтня 2001 р. про затвердження « Національної програми правової освіти населення», де ставиться завдання правового виховання населення взагалі і підростаючого покоління зокрема . За цими програмними
документами, нині в технічних вищих навчальних закладах викладаються два загальні курси: «Основи конституційного права України» та «Основи права», які поступово замінюються на навчальні курси «Правознавство». Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» розробив курс навчальної дисципліни «Філософські проблеми правового виховання» (кафедра філософії) для подальшого впровадження в інші ВНЗ України.
Таким чином, правове виховання у вітчизняній філософсько-правовій думці починається з культури Київської Русі і на кожному історичному етапі вдосконалюється, конкретизується, відповідає вимогам свого часу.
ЛІТЕРАТУРА
1.Данильян, О.Г. Основи організації та управління правовим вихованням / О.Г.Данильян // Вісн. Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. Сер.: Філософія, філософія права, політологія, соціологія / редкол.: А.П.Гетьман та ін.. -Х.: Право, 2010.-Вип.4. — С.3-13.
2.Дзьобань, О.П.Правове виховання як засіб правової соціалізації: філософсько-правові аспекти / О.П.Дзьобань, Є.М.Мануйлов // Проблеми законності: респ. міжвідом. наук. зб. / від. ред., В.Я.Таций.-Х.:Нац.юрид. акад. України. — 2009.-Вип.100. — С. 407-416.
3.Калиновський, Ю.Ю.Правосвідомість українського суспільства: ґенеза та сучасність: монографія /Ю.Ю.Калиновський.-Х.:Право,2008.-288 с.
4.Клімова, Г.П.Історичні традиції правового виховання в Україні /Г.П.Клімова //Правове виховання в сучасній Україні: монографія / А.П.Гетьман,Л.М.Герасіна,О.Г.Данільян та ін. — Х. : Право,2010. — С.232-251.
5.Криштак, І. В.Роль школи у правовому вихованні старшокласників у другій половині ХХ століття./І.В.Криштак //Педагогіка, психологія та медіко-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту.-Х.: Харк. держ. акад. дизайну і мистецтв, 2006.-№12.-С.84-87.
6. Кутиркін, А.Шляхи розвитку теорії тп практики правового виховання населення України /А.Кутиркін //Право України. — 2008.-№3. — С.122-125.
7. Мануйлов, Є.М.Правове виховання студентів в умовах сучасного ВНЗ /Є.М.Мануйлов// Вісн. Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. Сер.: Філософія, філософія права, політологія, соціологія / редкол.: А.П.Гетьман та ін. — Х.: Право,2010. — Вип.5. — С. 244-246.
