CC BY
16
и общества. В свою очередь это приводит к фактически безболезненному реагированию на проводимые реформы.
Ключевые слова: традиции, традиционное общество, правовая реформа, правовая система, морально-правовая философия.
TRADITIONS AS THE BASIS OF FORMATION OF LEGAL VALUES AND PRINCIPLES SYSTEM (ON AN EXAMPLE OF CHINESE PEOPLE'S REPUBLIC)
Trofimenko V. A.
The publication is devoted to consideration of the most traditional .society — Chinese — and how it implements legal reforms. The aspiration of the state to improve legal system with maintenance of existing cultural and, in particular, legal traditions helps to find new ways of state and society interaction. In it's turn it leads to actually painless reaction to reforms which are carried out.
Key words: traditions, traditional society, legal reform, legal system, morally-legal philosophy.
УДК 130.2
А. П. Артеменко, кандидат фшософських наук, доцент
«ВОЛЬН1СТЬ»: В1Д СЕМАНТИКИ ТЕРМ1НА ДО СПЕЦИФ1КИ МЕНТАЛЬНОГО-ПРАВОВОГО ПРОСТОРУ
До^джено процес формування правосвiдомостi укратського народу. Доведено, що при формуванШ уявлення про систему права ключовим для укратщв стало по-няття «вольтсть». Аналiз етимологп цього поняття, контексту його застосування в юридичних документах, порiвняння смислових вiдтiнкiв понять «вольтсть» i «свобода» надае можливiсть зробити висновок про формування «зразковоЧ iдеi» право-свiдомостi як iдеалiзацii стану свободи вiд обмежень з боку держави.
Ключовi слова: вольтсть, правосвiдомiсть, свобода, право.
Актуальтсть проблеми. Пошук шляхiв штеграцп Укра!ни з кра!нами Свропейського союзу змушуе звернутися не тшьки до обгрунтування тези про стльну iсторичну долю нашо! вггчизни з и захщними сусщами, а й довияв-лення специфжи вичизняно! традицп правосвщомосп. Довести генетичний зв'язок европейсько! та укра!нсько! державно!, правово! чи культурно! тради-цш — мета б^шост дослщжень, як проводилися в останш двадцять роюв. У той же час принциповi вщмшносп особливостей розумшня державность 108 © Артеменко А. П., 2011
права, законносп, як вирiзняють украшщв з европейсько1 традицп, залиша-ються висвiтленими недостатньо. Виявлення специфiчних рис вгшизняно! традицп ставлення до права, держави, розумшня особисто! свободи набувають особливо! актуальностi у перюд соцiальних трансформацiй, оскiльки це окреслюе умови запровадження нових соцiальних i правових практик.
Анал1з наукових джерел i публжацш. У монографiях впчизняних iero-риюв права нацiональнiй специфщ придiлено увагу Ю. Оборотовим у пращ «Традицп та оновлення в правовш сферЬ>, П. Радьком у пращ «Нащональш традицп державотворення в украшськш iсторiографil та полiтичнiй лггерату-рi Х1Х-ХХ столть», а також у колективнш монографп пщ загальною редак-цiею Ю. Римаренка «Свгтова та вiтчизняна етнодержавницька думка». На жаль, центральною темою цих видань став лише аналiз запозичення й адап-тування европейського правового досвщу до укра1нських реалiй. Унiкальнiсть вичизнянох ютори пропонуеться як еклектичне поеднання декшькох традицiй. Використовуючи термiнологiю «теорп прикордоння», такий пiдхiд визначае Украшу як land between — зону сшльного впливу, територга перетинання штерейв могутнiх сусiдiв, що позбавляе iндивiдуальностi вiтчизняний iero-ричний правовий досвщ.
До характеристики схщноевропейського соцiокультурного простору в су-часнiй науковiй лiтературi все частiше застосовують термiни frontier, land between, border land, boundary. Як до загального методолопчного пщходу для вирiшення ще1 проблеми В. Колосов, В. Тшков, С. Панарш, I. 1ль1н, П. Тереш-кович, О. Бреський, Т. Журженко, О. Даниленко звернулися до «теорп прикордоння». Проспр Схщно1 Свропи прихильники ще1 теорп визначили як територга прикордонних контактiв цивiлiзацiй рiзного типу. Термшолопя i типологiзацiя транскордонно1 взаемоди рiзних культурно-iсторичних та со-щально-полггачних просторiв, розробленi Дж. Хаузом та Б. Паркером, було апробовано в дослщженнях вгтчизняних, росiйських та бшоруських авторiв, присвячених проблемам формування нащонально1 iдентичностi i соцiальних трансформацiй в Укршт та Схiднiй Сврот.
У середиш XIX ст. П. Юркевич, дослщжуючи природу права, зауважив, що в правi е три головш елементи: нацiональний, iсторичний та ращональний [15, с. 236]. У радянськш i пострадянськiй науковiй лiтературi з соцiальноl фшософп та фшософп права увага придолялася останнiм двом елементам без розгляду першого. Але аналiз системи цiнностей i традицiйного ставлення народу до державних шституцш може показати, чи адекватно нац1я у своему суб'ективному поглядi вщобразила об'ективну щею права. В iсторичнiй прак-тицi народи за зб^ом обставин натрапляють на так шституцп, як виявля-ються цiлком ращональними. За висловом П. Юркевича, «риси народного гешя диктують народовi кодекс позитивного права i надають законодавству особливого нацiонального характеру» [15, с. 232]. Згодом цi ушкальш шституцп набувають ознак символiв, з якими ототожнюють себе представники наци.
На думку Е. Смгта, нацюнальна щентичшсть — це аналгтичне поняття [12, с. 24], яке може бути розкрите через «зразкову щею». Остання кристаль зуе в собi розумiння цiнностей, сенси нацiональних символiв, мiфiв, традици. Вона реалiзуеться в конкретних формулах позитивного права, як не дублю-ються позитивним правом у шших народiв. Так само, як будь-яка група на-бувае власно! iдентичностi через iсторiю, яку вона не дшить нi з ким, так i нацiя набувае свое! щентичност через «зразкову щею», вщображену в позитивному правь Тому пошук не загальних рис вьтаизняно! i свiтово! думок в укра!нськш фiлософсько-правовiй спадщинi, а Г! ушкальних елементiв дае можливiсть визначити «зразкову щею».
Укра!нщ мають iсторичний досвщ «життя на узбiччi державносп» i свь домого протистояння традицшним державним iнститутам. Саме цей досвщ склав основу самобутностi вiтчизняно! державницько! i правово! традицi! i призвiв до виникнення Гетьманщини, Запор1жжя та Слобожанщини.
Правосвiдомiсть — це не тшьки частина загального комплексу ментального середовища, яке формуеться i змiнюеться пiд впливом iсторичних об-ставин. Це сфера формування теоретичного каркасу, завдяки якому оцшю-ються соцiальна дiйснiсть та усталення певно! моделi соцiально! i правово! поведшки.
Правосвiдомiсть укра!нського народу формувалася шд впливом дихотомi! права i вольность Держава як шститущя, що обмежуе вольнiсть, сприймалась як негативна сила. Протистояння !й — збереження вольность Протиставлен-ня держави суспiльству на укра!нських теренах простежуеться на рiвнi не соцiально! теорi!, а практики i ментальних настанов. Вольнiсть, про яку говорили укра!нськ1 автори минулого, котрi обстоювали рiзнi верстви населения у ХУ11-ХУШ столгттях, дiячi Х1Х ст. i нацюнальш лщери ХХ ст. е поняттям, яке визначае принципи iснувания сустльства, в якому до мiнiмуму зведено примушення державою людини, ознаку ладу, який приносить матерiальну користь окремому члену суспiльства. Вольнiсть — це обмеження рiвия дер-жавницького всесилля, яке породжуеться правосвiдомiстю вiльно!, самодо-статньо! особи.
Семантично термiн «вольнiсть» пов'язаний з дiесловом «волити», тобто прагнути, здатшсть виконувати власнi бажання. Слово «вольшсть» поеднуе в собi два значення: по-перше, можливiсть розпоряджатися собою за власним розсудом; по-друге — це стан перебування за межами правил i норм, пере-бування у мiжграничному сташ, своерiдний правовий Агвпйвг.
За Словником укра!нсько! мови «вольшсть» — це привше!, пiльги [8, с. 736]. Застосування термина «вольтсть» в юридичнш лiтературi на вгтчизняних теренах мае специфiчну рису — через цей термш визначався стан, який ви-ходив за меж традицiйних понять «право», «привiле!», «свобода».
Перш за все звертае на себе увагу певне напруження сенмв слiв «воль-нiсть» i «свобода». Вольшсть не мае власника, це стан протистояння вимоз1 110
1 вщповщальносп водночас. Вольшсть суперечить будь-якш зовшшнш орга-шзаци чи регламентацп. Використання цього термша не вимагае додатку в родовому вщмшку на вщм1ну вщ слова «свобода», яке передбачае такий додаток на кшталт «особиста свобода», «свобода волевиявлення» [1, с. 324]. «Свобода», як «право» 1 «прившей», потребуе зовшшнього схвалення, до-зволу. Це своерщне погодження сторш сощально-правових вщносин.
Слщ зауважити, що термш «вольшсть» зустр1чаеться в офщшних юридич-них документах, як! формували правове поле укра!нського сусшльства аж до початку ХХ ст. Цжавими е випадки, коли в документах XVII ст., як закр1плю-ють певний сощальний статус особи або якогось сшвтовариства, застосовуеть-ся формула «права, вшьносп й привше1». Тобто, законодавець наголошуе на розмежуванш вмх можливих правових нюанмв, зм1сту цих юридичних термь шв. Чггке розумшня специф1чного сенсу поняття «вольшсть» виявляеться 1 в росшськш правовш традици: в матфесп Петра III 1762 р. «О даровании вольности и свободы всему российскому дворянству». У цьому раз1 росшсью за-конодавщ шд «вольтстю» розумши необов'язкову службу дворян в арми або цившьних установах, а також !хне повновладдя над кршаками.
Под1бне сполучення термжв «вольшсть» 1 «воля» у назв1 одного документа дае шдстави для двох принципово важливих тверджень. По-перше, значеннев1 розумшня цих понять е р1зними 1 вони не розглядалися як синош-ми. По-друге, для украшських 1 росшсько! правових традицш поняття «вольшсть» не е калькою чи мехашчним запозиченням з польського, де volnosht використовуеться в значенш «воля».
Право як система норм, закршлених державою, сприймаеться украшським середовищем як утиснення з боку держави, сувора \ несправедлива регламен-тащя вмх сторш життя, тому альтернативне поняття — «вольшсть». Доречно припустити, що саме в таких смислових вщтшках закршилося поняття «вольшсть» в угодах з поляками \ рос1янами, коли покозачений люд забажав визнан-ня власного бачення сощально! \ правово! справедливости Так у правових актах XVII ст., яю визначають статус Укра!ни у склад! Роси, зафжсовано правову формулу «права \ вольности».
Зодно з попередшм визначенням термша «вольшсть» пояснимо назву жалувано! грамоти Олекс1я Михайловича «Гетьману \ вшську Запорозькому про збереження !х прав \ вольностей». Можна припустити, що йдеться про прившей обирати старшину, чинити власний суд та. ш.. Так, це дшсно е при-вшеем у словниковому значенш, але звершмо увагу на те, як текст грамоти пояснюе цю «вольшсть»: «Права вольности войсковые, как издавна бывали при великих князях русских и при королях польских, что служивали и вольности свои имели в добрах и судах, и чтоб в те войсковые суды никто не вступался [7, с. 341]».
Про те, як виглядало впровадження козацько! вольносп на практищ, майже щор1чно писали вальш сейми у сво!х конституц1ях. З цього приводу
показовим е пункт 15 конституцп вального сейму 1609 р.: «Козаки чинять велике безправ'я i сваволю, не лише не визнаючи владу наших старост i сво-!х панiв ... утискають нашi мюта й мiщан, перешкоджають владi урядниюв .. .чинять безкарно, не пiдлягають урядовим судам. Нарештi, всупереч нашiй волi i без нашо! вщомосп...вони збирають велик ватаги, на!жджають на мiста у наших волостях i на замки сусщтх держав, порушують громадський спокш i мирнi угоди, укладеш з сусщами ... Нехай повернуть до рук наших старост !х владу i майно» [7, с. 349].
Порiвняння оцiнювання сеймами дш козаюв з формулою жалувано! гра-моти змушують розумiти термiн «вольшсть», який використовуеться в Берез-невих статтях, у значеннi укра!нського слова «вшьгота», тобто свобода в до-держаннi законiв, правил, норм поведшки [8, с. 673.], чи росшського «вольность» у визначенш В. Даля: «Состояние вольного, во всех значениях свобода, независимость, произвол, своя воля» [3, с. 240]. З огляду на це можна стверджувати, що в Березневих статтях термш «вольшсть» використовуеться в значенш невтручання державно! влади в ди козацько! громади, необмежен-ня !! вол у розв'язаннi внутрiшнiх проблем, того, що конституцп сеймiв ви-значали як свавiлля.
Утечi в Дике поле, народна колошзащя Степу та майже сторiчний без-перервний стан вшни у XVII ст. на теренах Укра!ни породили нестандартне уявлення про роль i значення права. З цими особливостями iсторичного роз-витку нашо! держави пов'язано й те, що ключовим поняттям правосвщомос-тi для значно! частини украшщв стало не «право», а «вольшсть». У цьому раз1 ми зштовхуемося з тим, що укра!нський фiлософ, методолог i теоретик права Х1Х ст. П. Юркевич назвав виявом «народного генiя», який диктуе на-родовi кодекс позитивного права i надае законодавству особливого нацюналь-ного характеру. Фактично ми бачимо народження «зразково! iде!» [13, с. 247]. Розрiзняти правовий i неправовий учинки, оцiнювати !х можна тодо, коли е така «зразкова щея», мiрило наших соцiальних дiй. Тому без перебшьшення можна сказати, що iдея вольностi вплинула на формування «зразково! ще!» i пра-восвiдомостi укра!нського народу.
Слiд вщмгтити i той факт, що в жодному з юридичних докуменпв XVII ст., як1 визначають особливий полгтичний i правовий стан Укра!ни, не згадуеться термiн «держава» в^дносно не!. I в документах цього перюду, i в I—Ш Ун1версалах Центрально! Ради говориться про «Украшсью ЗемлЬ>. Держава навiть у свiдомостi просвiчених укра!'нцiв початку ХХ ст. залишаеться сино-нiмом утиснення, тому вони не надто охоче переходять на застосування цього термша в сво!х програмних заявах. 1х щкавить автоном1я як певний простiр невтручання у нацюнальш справи. «Автономiя» перебирае на себе сенс «вольносп».
Гщним на особливу увагу е i той факт, що навiть шсля проголошення власно! державностi Центральна Рада прийняла Конституцию УНР п1д назвою 112
«Статут про державний устрш, права i вольносп УНР», де в першш статгi за-значалось: «Украша, для кращо1 оборони свого краю, для певншого забезпе-чення права i охорони вiльностей, культури i добробуту сво1х громадян, проголосила себе i нинi есть суверенною, самостiйною i не вщ кого не залежною». Треба наголосити на тому, що в цьому реченш термiн «вольнiсть» зовсiм не вжито у значеннi «прившей, шльга», оскшьки в УНР було проголошено рiвнiсть всiх громадян, тобто власну державнiсть у XX ст. украшський уряд сприймав подiбно до духу друго1 жалувано1 грамоти Березневих статей як оборону в^-ностей, закршлюючи в статгi шостш таке: «УНР надае сво1м землям волостям i громадам права широкого самоврядування, додержуючись принципу децен-тралiзацil» [15, с. 46]. Тим самим укладачi Статуту намагалися вщгородитися вiд образу держави як монстра, який поглинае свободу громадянина.
Правосвiдомiсть як система уявлень про Справедливють, про методи i форми ll реалiзацil впливае на розвиток ще! державностi. У цьому разi перед нами постае зразок впливу уявлень про Належне на формування правово! норми, рiдкiсний випадок, коли специфiчне укра1нське бачення принцишв взаемостосунюв громадянина i держави зафжсовано в правовому актi.
Безумовно, можна вiдшукати в текстi «Статуту про державний устрш, права i вольносп УНР» впливи лiберальноl, демократично1 чи комушстично! ще!. Поле штерпретацп не знае обмежень, але знов таки ми повертаемося до спроб вщнайти чи1сь «теми» у нашiй нацюнальнш спадщинi. Через те, що ми так стаемо зрозумшшими зовнiшньому свпу, погоджуемося сказати, що щею уникнення примушення з боку держави у вгтчизняну полiтико-правову традицию прившс В. Гумбольдт, а термiн «вольшсть» ми запозичили з польсько! юридично1 термшологп.
Висновки. Правосвiдомiсть укра!нщв склалась як синтез крайнiх правових цшностей, i це визначило полiтичну поведшку народу в часи сощально-по-лггачних трансформацiй. Для укра!нщв державнiсть як форма солщарносп оцiнюеться надзвичайно суперечливо. Держава потребуе фiксованоl кореляцil м1ж територiею i спiльнотою, що доволi проблематично в1днайти в укра1нськ1й ютори. Правовi акти XVII — початку XX столiть, навiть тi, що складалися самими укра1нцями, не розглядають Укра1ну як повноцiнне нацюнально-терито-рiальне утворення чи таке, що прагнуло ним бути. До IV Ушверсалу Центрально! Ради е лише одна дефшщя Укра1ни, що наводиться як самовизначення: «Укра1нськ1 землг». Припустимо, що це визначення в дум «земля — держава» за аналопею з Шмеччиною (land). У цьому разi досить складно штерпрету-вати множину слова «землi», оскшьки «Укра1нськ1 землi» не мали такого досвщу рiвноцiнного державного iснування, як шмецью. Кожна iз земель мае свою юторичну i культурну специф^, але не кожна набула хоча б десятилгт-нiй досв1д самостшного iснування як державно! територiальноl одинищ. На поверхневому рiвнi символiчноl щентифжацп нацil держава вiдсутня, так само, як й ll сакралiзований образ.
З точки зору европейсько! правосвщомосп термш «вольшсть» набувае суто негативного смислового вщтшку, який характеризуе безвладдя або по-лгтичну тиранию (в значенш Арютотеля). У цiй традици вислiв «припустити-ся вольностi» означатиме негативний стан, порушення сощально! норми, анархию. Людина, яка зважилася на таку поведiнку, зловживае свободою як здатшстю i можливiстю волiти. Акт волшня мусить бути соцiально дозволе-ним. Свобода европейця — це свобода вибору серед дозволеного, а не свобода волшня як покладання нових цшностей i життя на власний розсуд.
Для людини Прикордоння сприйняття держави завжди сполучено з1 складною дилемою збереження власно! шдивщуальносп i волi, а також ба-жанням залучитися до системи благ глобально! цивМзацп, гарантованих присутнiстю у великому державному об'еднанш, будь то Росшська iмперiя чи сучасний Свропейський союз. 1дея вольностi навiть сьогоднi визначае специфiчне ставлення укра!нця до процемв державотворення i принципiв органiзацi!' сощальних практик.
Л1ТЕРАТУРА
1. Васильченко, А. Свобода/воля [Текст] / А. Васильченко // Дух i лiтера. — 2006. — № 15-16. — С. 323-330.
2. Гунчак, Т. Укра!на: перша половина ХХ столитя [Текст] / Т. Гунчак — К. : Ли6Гдь, 1993. — 286 с.
3. Даль, В. Словарь русского языка [Текст] / В. Даль — М. : Рус. язык, 1989. — 1240 с.
4. Оборотов, Ю. М. Традици та оновлення в правовш сферi [Текст] / Ю. М. Оборотов — Одеса, 2002. — 422 с.
5. Радько, П. Г. Нацюнальш традици державотворення в украшськш юторюграфй та полгтичшй лiтературi Х1Х-ХХ столгть [Текст] / П. Г. Радько — К., 1998. — 388 с.
6. Свгтова та в^чизняна етнодержавницька думка. [Текст] / шд ред. Римарен-ка Ю. К. — Донецьк, 1997. — 632 с.
7. Селянський рух на Укра!нi 1596-1647 рр. [Текст] / уклад. 1.В. Колюник // зб. док. i матер. — К. : Наук. думка, 1993 — 488 с.
8. Словник укра!нсько1 мови [Текст] : в 10 т. — К. : Наук. думка, 1970. — Т. 1. — 980 с.
9. Смщ Е. Д. Нацiоналiзм: теорiя, щеолопя, юторп [Текст] / Е. Д. Смгт — К. : К.1.С., 2004.
10. Тимошенко, В. I. Розвиток теорй держави в полиико-правовш думщ Укра!ни i Росii (кгнець ХТХ-початок ХХ столиь) [Текст] / В. I. Тимошенко — К., 2004. — 316 с.
11. Хворостова, К.В. Проблемы исторического познания в свете современных междисциплинарных исследований [Текст] / К. В. Хворостова, В. К. Финн. — М, 1997.
12. Шпорлюк, Р. Формирование современной Украины: западное измерение [Текст] / Р. Шпорлюк // Перекрестки . — 2006. — № 1-2 — С. 5-37.
13. Юркевич, П. кторш фшософй права; Фiлософiя права; Фшософський щоденник. [Текст] — Вид. 2-ге. Укр. свгт. — 2000. — 426 с.
14. Яковенко, Н. Паралельний свгт: дослвдження з юторй уявлень та щей в Украшг [Текст] / Н. Яковенко. — К., 2002. — 408 с.
15. Яневський, Д. Б. МаловвдомТ конституцшш акти Украши 1917-1920 рр. [Текст] / Д. Б. Яневський — К., 1991. — 318 с.
«ВОЛЬНОСТЬ»: ОТ СЕМАНТИКИ ТЕРМИНА К СПЕЦИФИКЕ МЕНТАЛЬНО-ПРАВОВОГО ПРОСТРАНСТВА
Артеменко А. П.
Исследован процесс формирования правосознания украинского народа. Доказано, что ключевым для украинцев стало понятие «вольность». Анализ этимологии этого понятия, его контекстуального использования в юридических документах, сравнение смысловых нюансов понятий «вольность» и «свобода» делает возможным сделать вывод о формировании «образцовой идеи» правосознания как идеализации состояния свободы от государства.
Ключевые слова: вольность, правосознание, свобода, право
«VOLNOST»: FROM SEMANTIC CONCEPT TO SPECIAL MENTAL
SPACE
Artemenko A. P.
The author investigates the constructive process of Ukrainian people's legal awareness. This article proves that definition «volnost» became the key definition of the Ukrainian legal awareness. Analysis of this definition, its contextual usage in legal documents, comparison of peculiarities of the definitions «volnost» and «freedom» makes it possible to form «perfect idea» legal awareness as independence offreedom from the state.
Key words: volnost, legal awareness, freedom, law.
УДК 340.12
Т. I. Бургарт, здобувачка
СУЧАСНА ЕКОСОФ1Я ПРАВА ЯК НЕКЛАСИЧНИЙ ТИП ПРАВОРОЗУМ1ННЯ
Сучасну екософШ права обгрунтовано як некласичний тип праворозумтня. Вт мае специфiчну суб'ект-об'ектну спрямоватсть, яка виокремлюеться рефлек^ею сфери взаемоди репрезентантiв рiзних титв правовоI культури з 1х природним сере-довищем буття на тлi визначення за предмет до^дження динамжи спiввiдношення прав людини i Природи у контекстi розбудови екоправовог, постiндустрiальноi циви л1заци.
Ключовi слова: екоправова культура, екософiя права, еколоачна правосвiдомiсть.
© Бургарт Т. I., 2011
115
