CC BY
15
УДК 613.2:613.25:616.441:574:477 DOI: 10.22141/2224-0721.16.3.2020.205278
Нечай О.П. С, Квтка Д.М. <Е, Лщинський П.О. , Очнава Р.М. ©
Укра!нський науково-практичний центр ендокринно!х1рурп!, трансплантацИ ендокринних орган/в I тканин
МОЗ Укра!ни, м. Ки!в, Укра!на
Вплив ожиршня на розвиток раку щитоподiбноT залози: огляд лтератури
For citation: Miznarodnij endokrinologicnij zurnal. 2020;16(3):272-277. doi: 10.22141/2224-0721.16.3.2020.205278
Резюме. Надм'рна маса тла призводить до низки хрон'нних. захворювань i вппивае на тривал'ють жит-тя. З 1975 по 2016 piK поширен'ють надлишково)' маси тла у дорослих (¡ндекс маси тла (1МТ) > 25 кг/м2) збльшилася з майже 21 % у чолов'к'т i 24 % у жiнок приблизно до 40 % у осб обох статей, а поширен'ють ожирння (1МТ > 30 кг/м2) збльшилася в чотири рази у чолов'к'ю (з 3 до 12 %) i бльше нiж удв'ч в жнок (з 7 до 16 %). У 2012 роц надлишкова маса тла вдзначалася приблизно у 3,9 % вд ус':х. па^енш з раковими захворюваннями (544 300 випадкв) та становила в 'щ 1 % в кранах з низьким р':внем життя до 8 % в де-яких захдних. кранах з високим р':внем доходу. Протягом остан^х десятилть спостеpiгаеться зростання популяцП з надмipною масою тла i одночасне збльшення випадкв виявлення злояксних новоутворень, в тому числ'1 тирео)дного раку. Вс дослдники повдомляють про зв'язок ожирння i раку щитопо^бно)' залози й одностайно закликають до подальших дослджень, що призведуть до розумння його основних меха-нiзмiв. На сьогоднi можлив'1 мехашзми розвитку оцнюються як складн i м'ютять численн фактори як на системному, так i на клтинному р'1вн'1. Порушення метабол'зму нсулну, адипокни, процеси запалення та статев '1 гормони сприяють впливу ожирння на розвиток раку i його прогресування. За результатами огляду проведених дослджень можна зробити висновок про снування зв'язку мiж надмipною масою тла i пдви-щеним ризиком розвитку пухлинного процесу, в тому числ'1 розвитком раку щитопо^бно)' залози. Водночас наявнсть piзних ппотез щодо патоф'з'юлопчних. мехашзм'т i законом'рностей зв'язку ожирння i розвитку пухлин з найбльшою ймов'рн'ютю свдчить про багатофакторн'ють даного процесу i спонукае до його по-дальшого поглибленого вивчення.
Ключовi слова: рак щитопо^бно)'залози; ожирння; огляд
—1 ' ,—1 ® Огляд лператури
b
— /Literature Review/
International Journal of Endocrinology
Як вщомо, зайву вагу та ожиршня, що разом iMe-нують надлишковою масою тта, визначають як не-нормальне або надмiрнe накопичення жиру, що спричиняе багато хрошчних захворювань та скоро-чуе тривалють життя [1]. Так, у 2015 рощ 4 мтьйони смертей були пов'язаш з надлишковою масою тта [2]. Протягом останшх десятилпъ у всьому свт втзнача-еться тенденщя до зростання надлишково! маси тта. Так, у 2016 рощ приблизно 40 % дорослих та 18 % дь тей (втэм 5—19 роыв) мали надлишкову масу тта, що становило майже 2 мтьярди дорослих та 340 мтьйошв
дггей [3]. Поширешсть надлишково! маси тта с^м-ко зросла в бтьшосп кра!н серед упх груп населення [3]. Особливо ця тенденщя спостертаеться в кра!нах з низьким i середшм рiвнем доходу населення, ймовiр-но, внаслток впровадження захтного способу життя, при якому ращон !ж1 мае високу енергетичну щннють, але мютить бщш на поживш речовини продукти, що також супроводжуеться зниженням фiзично! актив-ност [4]. Я. БоЪЪ8 й а1. у 2014 рощ ощнили економiч-ний тягар, пов'язаний з надлишковою масою тта, у 2,0 трлн дол. США [5].
© 2020. The Authors. This is an open access article under the terms of the Creative Commons Attribution 4.0 International License, CC BY, which allows others to freely distribute the published article, with the obligatory reference to the authors of original works and original publication in this journal.
Для кореспонденци": Нечай Олександр Павлович, кандидат медичних наук, завщувач вщдту ендокринно!" xipypni, Укранський науково-практичний центр ендокринно!" xipypn!, транс-плантаци" ендокринних оргашв i тканин МОЗ Укра"!ни, Кловський узв1з, 13а, м. Ки"!в, 01021, Укра"!на; е-mail: Allanechay@ukr.net
For correspondence: Nechay Oleksandr, PhD, Head of the Department of Endocrine Surgery, Ukrainian Research and Practical Centre of Endocrine Surgery, Transplantation of Endocrine Organs and Tissues of the Ministry of Health of Ukraine, Klovsky descent, 13а, Kyiv, 01021, Ukraine; e-mail: Allanechay@ukr.net Full list of author information is available at the end of the article.
Поряд з шшими факторами надмiрну масу тiла пов'язують з ризиком розвитку рiзних онколопчних захворювань [6, 7]. Цей зв'язок спостертаеться в кра-!нах з високим рiвнем доходу населення. На 2012 рш у всьому свт про надмiрну вагу повiдомляли в 544 300 випадках (3,9 % уих онколопчних захворювань). Вра-ховуючи сучаснi тенденци, очiкуеться, що це число в найближчi десятилiття буде й надат зростати [8].
У даному оглядi ми надаемо короткий виклад ет-демiологiчних доказiв, що тдтверджують причинно-наслiдковий зв'язок надлишково! маси тiла з ризиком раку, включаючи тирео!дний рак, а також можливi ме-ханiзми реалiзацií цього зв'язку.
З метою класифшаци та реестраци надлишково! ваги та ожиршня найчастiше використовуеться антро-пометричний параметр — шдекс маси тiла (1МТ), ви-значений як маса тта в юлограмах, подiлена на квадрат зросту в метрах (кг/м2) [9].
У перюд з 1975 по 2016 р. у свт середнш показник 1МТ для дорослих втэм 20 роив i старше зрю з 21,7 до 24,5 кг/м2 у чоловтв i з 22,1 до 24,8 кг/м2 у жшок [3]. За той же перюд стандартизована поширенють надлишково! маси тта серед дорослих (1МТ > 25 кг/м2) збть-шилась майже удвiчi — з 21 % у чоловтв i 24 % у жшок у 1975 р. до приблизно 40 % у 2016 рощ для оаб обох статей [3]. Поширенють ожиршня (1МТ > 30 кг/м2) збтьшилася в чотири рази для чоловтв (приблизно з 3 до 12 %) i бтьше нiж удвiчi для жiнок (з 7 до 16 %). Щ змiни разом iз зростанням чисельностi населення при-звели до бiльш нiж шестиразового збiльшення ктькос-тi дорослих людей iз ожирiнням — зi 100 млн у 1975 р. до 671 млн у 2016 р.
Сучасш засоби вiзуалiзацií в медициш (комп'ютерна томографiя та магнiтно-резонансна томографiя) до-зволяють отримати найбiльш точш данi щодо жиро-во! маси всього тта, а також ожиршня оргашв i тканин [10]. В лiтературi з'явились повiдомлення, в яких внутршньоорганне накопичення жиру ощнюеться як стимулююче до розвитку пухлин мiкросередовище, що мае значення для канцерогенезу молочно! залози [11, 12] та, можливо, iнших видiв раку, а саме раку печшки [13] та шдшлунково! залози [13—16]. На сучасному ета-пi проводяться комплекснi вiзуалiзацiйнi проекти, так! як у дослтженш Ргаш^Иаш [17] та БюБапк у Велико-британи [18]. Цi зусилля мають потенцiал для розши-рення нашого розумшня складно! бiологií ожирiння та його зв'язку з ризиком розвитку раку та шших хрошч-них захворювань.
Втомо, що останнiм часом у свт рiзко зросла захворюванiсть на рак щитоподiбноí' залози (ЩЗ), що втбуваеться паралельно зi зростанням пропорци населення з ожиршням. При проведеннi метаана-лiзу 32 дослiджень (загальна кшькють учасникiв — 12 620 676) було встановлено зв'язок ожиршня зi зна-чно пiдвищеним ризиком раку ЩЗ (скоригований ЯЯ — 1,33; 95% Д1 1,24-1,42). Незалежно вщ вiку констатовано пiдвищений ризик раку ЩЗ. Аналiз пiдгруп щодо статусу куршня показав, що шдвище-ний ризик раку ЩЗ не був пов'язаний з щею шыд-ливою звичкою. У аналiзах пiдгруп щодо гютологи
спостер^али пiдвищений ризик папiлярного, фоль кулярного та анапластичного раку ЩЗ. Однак ожиршня було пов'язане 3i зниженням ризику розвитку медулярного раку ЩЗ [19].
За результатами загальнонацюнального популя-цшного дослiдження за участю 11 323 006 дорослих людей H. Kwon та сшвавт. зробили висновок про зна-чний зв'язок мiж високим 1МТ та шдвищеним ризиком раку ЩЗ як у чоловтв, так i у жiнок пiсля адап-таци до стану курiння, вживання алкоголю, фiзичних навантажень, наявностi цукрового дiабету (ЦД), арте-рiальноi гiпертензii та дислштеми. Також збiльшен-ня ваги у худих суб'екпв було пов'язане iз пiдвище-ним ризиком раку ЩЗ, а зниження ваги у людей, яы страждають на ожиршня, було пов'язане зi зменшен-ням ризику раку ЩЗ [20].
Q. Не та сшвавт. оцшювали взаемозв'язок мiж ан-тропометричними показниками та ризиком диферен-цiйованого раку ЩЗ. У дослщженш було враховано даш 10 668 хворих з диференцшованим раком ЩЗ та 11 858 учасниыв контрольноi групи. Аналiз показав значне збшьшення ризику диференцiйованого раку ЩЗ при збтьшенш росту, ваги, 1МТ, вiдсотка жиро-воi маси тта. Багатоварiантний аналiз також показав позитивний зв'язок, на який потенцшно впливали вiк i стать [21].
За даними J. Pearson-Stuttard та сшвавт., у 2012 рош зайва маса тта спостерталась у 7 % (14 800) та 6 % (3900) випадыв раку ЩЗ серед чоловшв i жгнок втповтно [8]. Кожне збiльшення 1МТ на 5 одиниць пов'язане з 6% шдвищенням ризику раку ЩЗ [22]. Надлишкова маса тта у молодому вщ (18—30 роыв) пов'язана з пт-вищеним ризиком раку ЩЗ в подальшому життi (13 % на 5 одиниць приросту 1МТ) [22].
K.N. Kim та сшвавт. доповти про результата конт-рольованого дослтження в Республiцi Корея, до якого увшшли данi 1549 пащентав з папiлярним раком ЩЗ та 15 499 оаб контрольно'1' групи, шдивтуально пiдiбра-них за вшом i статтю. Серед пацiентiв з паптярним раком ЩЗ з 1МТ > 25,0 кг/м2 у вщ 18 рокiв процес асощ-ювався з екстратиреоiдним розширенням та Т-стадiею > 2, але не з N-стадiею > 1 або мутащею BRAFV600E. Надмiрна вага та ожиршня в птлггковому вiцi асоцш-валися з пiдвищеним ризиком паптярного раку ЩЗ у дорослому вщ [23].
Всi дослiдники, якi доповтали про зв'язок ожирiн-ня та раку ЩЗ, одностайно закликають до подальших дослiджень, що сприятимуть розумiнню основних ме-ханiзмiв зв'язку мiж ожирiнням та раком ЩЗ.
На сьогодш такi можливi механiзми оцiнюються як складнi i мiстять численнi фактори як на системному, так i на клгганному рiвнi. Збо'1' в метаболiзмi шсулшу, адипокiнiв, процес запалення та статевi гормони спри-яють впливу ожиршня на розвиток раку та його про-гресування [24].
Дослiдниками запропоновано рiзнi механiзми, що пояснюють, як зайва маса тта впливае на ризик раку. Змши в гормональнш системi (як пептиднi гормони метаболiзму, так i статевi стероiднi гормони) i хро-нiчне запалення — це найбтьш вивченi гiпотези, що
вважаються найбтьш специфiчними до гормоночут-ливих ракових захворювань. Мiсцеве запалення також пов'язане з деякими специфiчними видами раку.
Втдомо, що ожирiння викликае шсулшорезис-тентнiсть i, згодом, гiперiнсулiнемiю [25]. 1ндукована гiперiнсулiнемiя пригнiчуе печiнкову продукцш шсу-лiноподiбних бiлкiв, що зв'язують шсулш (IGF), що, в свою чергу, збтьшуе концентрацiю циркулюючого шсулшу та бiодоступний IGF-1. Активацiя рецептора шсулшу та рецептора IGF-1 запускае внутршньо-клiтиннi сигнальнi каскади, що сприяють розвитку та поширенню пухлини [26]. Прийнято вважати, що ri-перiнсулiнемiя може дiяти головним чином за рахунок пдвищення бюдоступносп IGF-1, а не шляхом прямо!' активност лiганду [27]. Численш епiдемiологiчнi дослiдження, що вивчають C-пептид (маркер секреци iнсулiну) та циркулюючий рiвень IGF-1, п1дтверджу-ють висновки про те, що шляхи шсулшу та/або IGF-1 особливо важливi для розвитку колоректального раку, раку передмiхуровоi залози, молочно! залози та ендо-метрiю [28, 29].
Генетично прогнозоваш бiльш високi рiвнi шсуль ну натще були пов'язаш з пдвищеними ризиками для деяких видiв раку, таких як рак пiдшлунковоi залози [30] та рак ендометрш [31], що пдтримуе причинно-наслiдкову роль бтьш високих рiвнiв iнсулiну в етю-логи цих ракових захворювань. Ожиршня е суттевим фактором ризику як для iнсулiнорезистентностi, так i для розвитку ЦД 2-го типу, а деяы раковi захворюван-ня розвиваються частше у хворих на ЦД або без ньо-го. Втносний ризик, пов'язаний з цукровим дiабетом, е найвищим (приблизно вдвiчi або бiльше) для раку печшки, пiдшлунковоi залози та ендометрiю та най-нижчим (приблизно в 1,2—1,5 раза) для колоректального раку, раку молочно! залози та раку сечового мТху-ра [32]. Iмовiрно, сптьш фактори можуть спричиняти взаемозв'язок ожиршня i ЦД з раком. Однак незрозу-мiло, чи пов'язаний ЦД iз ризиком раку опосередкова-но через загальнi фактори ризику, такт як ожиршня та пов'язаш з ним метаболiчнi змши (шсулшорезистент-шсть i гiперiнсулiнемiя), чи цей зв'язок е прямим (на-приклад, через гiперглiкемiю) [32].
Жирова тканина, як ендокринний орган, впливае на синтез та бюдоступшсть статевих гормошв. Жиро-ва тканина експресуе ферменти ароматази, що пере-творюють андрогени в естрогени i перетворюють менш активнi форми цих гормошв (андростендюн, естрон) у бтьш активш форми (тестостерон, естрадiол) за рахунок концентраци глобулшу, що зв'язуе статевi гор-мони. Вважаеться, що статевi стероiднi гормони е по-середниками зв'язку з ризиком раку молочно! залози та ендометрiю та, можливо, з ризиком раку простати та колоректального раку [27]. У жшок в постменопаузi швидысть конверси андрогенiв в естрогени пiдвищена серед ошб з ожиршням [33].
У великому об'еднаному аналiзi, що поеднуе 8 про-спективних дослiджень, асощащя 1МТ з ризиком раку молочно! залози в постменопаузi була майже повшс-тю пояснена пiдвищенням рТвня естрадiолу зТ збть-шенням 1МТ [34]. У чоловшв етюлопчна роль, що
пов'язуе статевi гормони з розвиненим раком передмь хурово! залози, е не повшстю зрозумiлою [35]. У людей з ожиршням спостерiгаеться пiдвищення рiвня естра-дiолу в сироватцi кровi та зниження рiвня андрогенiв [36]. Осктьки андрогени вiдiграють важливу роль у нормальному зростанш та диференцiюваннi ештель альних клiтин простати, одна з гшотез говорить про те, що зниження бюдоступного тестостерону, зокрема, може сприяти бтьш розвиненому раку передмiхуровоl залози [37]. Дшсно, щонайменше 2 проспективш до-слiдження показали, що низький рiвень циркулюючих андрогенiв асоцшвався з ризиком виникнення бiльш низькодиференцшованого раку передмiхуровоl залози [38, 39].
Адипонектин е найбiльш вивченим адипокшом з точки зору ризику раку [16, 40]. Рiвень адипонекти-ну в сироватш кровi негативно корелюе з 1МТ через декiлька медiаторiв (наприклад, iнсулiн, фактор некрозу пухлини а, естроген), що пригшчують його транскрипцш. Адипонектин також може чинити про-типухлинну дiю безпосередньо, регулюючи метабо-лiчнi, запальнi та сигнальш ^яхи клiтинного циклу [41]. Даш експериментальних дослiджень переконли-во пдтверджують роль адипонектину у багатьох видах раку, включаючи рак молочно! залози, колоректаль-ний рак, рак нирок, печшки, шдшлунково! залози, ЩЗ, мiеломи, раку ^унка, стравоходу та передмь хурово! залози [41]. Однак спостережш дослiдження щодо взаемозв'язку мiж дiагностичним рiвнем циркулюючого адипонектину та ризиком виникнення декшькох онкологiчних захворювань повщомили про неоднозначнi результати [42-45].
Жирова тканина виробляе та видтяе широкий спектр прозапальних молекул, включаючи фактор некрозу пухлини а та шгерлейкш-6, що може спричини-ти локальне запалення жирово! тканини та системний вплив на iншi органи [16, 27]. Повноцшне хронiчне запалення, що часто виявляють у людей з ожиршням, схиляе до певного типу раку, створюючи тканинне се-редовище, в якому вщбуваються окиснювальш стреси, стимулюеться пошкодження ДНК, збтьшуеться клi-тинна пролiферацiя та пригшчуеться апоптоз. Декiль-ка прикладiв мюцевого запалення, пов'язаного з ризиком раку, мютять асоцiацiю неалкогольно! жирово! хвороби печiнки з раком печшки [16, 46], хрошчного кислотного рефлюксу та розвитку стравоходу Барретта й аденокарциноми стравоходу [47, 48], асошацш хро-шчно! жовчнокам'яно! хвороби та холециститу з раком жовчного мiхура [49, 50].
Таким чином, даний огляд доводить юнування зв'язку мiж зайвою вагою та ризиком виникнення раку, включаючи рак ЩЗ, що потребуе подальших до-слiджень для зрозумшня основних механiзмiв цього зв'язку. Результати сучасних дослiджень пiдкреслю-ють важливють управлiння вагою в пiдлiтковому вiцi для зниження ризику виникнення раку ЩЗ. Населен-ня мае бути обiзнаним щодо ожирiння та ускладнень, якими воно загрожуе, методiв управлiння власною вагою; цi заходи повинш бути зосередженi на освт та можливостях для змiни способу життя.
Висновки
Результати етдемюлопчних дослiджень, проведе-них в pi3H^ кра!нах серед населення рiзних сощально-економiчних груп, не лишають сумшву щодо наявностi зв'язку мiж надмiрною вагою тiла та пiдвищеним ри-зиком розвитку пухлинного процесу, зокрема розвитку раку щитоподiбноl залози.
Водночас наявшсть рiзних гiпотез щодо патофiзiо-логи механiзмiв i закономiрностей зв'язку ожиршня та розвитку пухлин з найбшьшою вiрогiднiстю свщ-чить про багатофакторшсть даного процесу та спо-нукае до його подальшого поглибленого вивчення. У будь-якому випадку на даному еташ стану знань медична сшльнота разом з сощальними службами мае широко шформувати населення, особливо моло-де поколiння, про вплив надмiрноl ваги на здоров'я, ризик розвитку пухлин i погiршення якост життя в перспективi.
Конфл^ iHTepeciB. Автори заявляють про вщсут-нють конфлiкту iнтересiв та власно! фшансово! защ-кавленостi при пiдготовцi дано! стати.
References
1. World Health Organization. Obesity and Overweight Fact Sheet. Geneva, Switzerland: World Health Organization; 2018. Available from: https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/obesity-and-over-weight.
2. GBD 2015 Obesity Collaborators, Afshin A, Forouzanfar MH, et al. Health Effects of Overweight and Obesity in 195 Countries over 25 Years. N Engl J Med. 2017;377(1):13U27. doi:10.1056/NEJMoa1614362.
3. NCD Risk Factor Collaboration (NCD-RisC). Worldwide trends in body-mass index, underweight, overweight, and obesity from 1975 to 2016: a pooled analysis of 2416 population-based measurement studies in 128 9 million children, adolescents, and adults. Lancet. 2017;390(10113):2627D 2642. doi:10.1016/S0140-6736(17)32129-3.
4. Hruby A, Hu FB. The Epidemiology of Obesity: A Big Picture. Pharmacoeconomics. 2015;33(7):673 0 689. doi:10.1007/s40273-014-0243-x.
5. Dobbs R, Sawers C, Thompson F, et al. Overcoming Obesity: An Initial Economic Analysis. New York: McKinsey Global Institute; 2014. Available from: https://www.mckinsey.com/industries/healthcare-sys-tems-and-services/our-insights/how-the-world-could-better-fight-obesity.
6. Lauby-Secretan B, Scoccianti C, Loomis D, et al. Body Fatness and Cancer--Viewpoint of the IARC Working Group. N Engl J Med. 2016;375(8):7940798. doi:10.1056/NEJMsr1606602.
7. World Cancer Research Fund; American Institute for Cancer Research. Continuous Update Project Report 2018. Body Fatness and Weight Gain and the Risk of Cancer. London, UK: World Cancer Research Fund International; 2018. Available from: https://www.wcrf.org/sites/de-fault/files/Body-fatness-and-weight-gain_0.pdf.
8. Pearson-Stuttard J, Zhou B, Kontis V, Bentham J, Gunter MJ, Ezzati M. Worldwide burden of cancer attributable to diabetes and high body-mass index: a comparative risk assessment. Lancet Diabetes Endo-crinol. 2018;6(6):e60e15. doi:10.1016/S2213-8587(18)30150-5.
9. Bandera EV, Fay SH, Giovannucci E, et al. The use and interpretation of anthropometric measures in cancer epidemiology: A perspective from the world cancer research fund international continuous update project. Int J Cancer. 2016;139(11):2391D2397. doi:10.1002/ijc.30248.
10. Hu F. Chapter 5: Measurements of Adiposity and Body Composition. In: Hu F, ed. Obesity Epidemiology. New York: Oxford University Press; 2008. 53-83 pp.
11. Iyengar NM, Zhou XK, Gucalp A, et al. Systemic Correlates of White Adipose Tissue Inflammation in Early-Stage Breast Cancer. Clin Cancer Res. 2016;22(9):2283D2289. doi:10.1158/1078-0432.CCR-15-2239.
12. Mullooly M, Yang HP, Falk RT, et al. Relationship between crown-like structures and sex-steroid hormones in breast adipose tissue and serum among postmenopausal breast cancer patients. Breast Cancer Res. 2017;19(1):8. doi:101186/s13058-016-0791-4.
13. Michelotti GA, Machado MV, Diehl AM. NAFLD, NASH and liver cancer. Nat Rev Gastroenterol Hepatol. 2013;10(11):656U665. doi:10.1038/nrgastro.2013.183.
14. Sijens PE, Edens MA, Bakker SJ, Stolk RP. MRI-determined fat content of human liver, pancreas and kidney. World J Gastroenterol. 2010;16(16):1993D1998. doi:10.3748/wjg.v16.i16.1993.
15. Hori M, Takahashi M, Hiraoka N, et al. Association of pancreatic Fatty infiltration with pancreatic ductal adenocarcinoma. Clin Transl Gastroenterol. 2014;5(3):e53. doi:10.1038/ctg.2014.5.
16. Renehan AG, Zwahlen M, Egger M. Adiposity and cancer risk: new mechanistic insights from epidemiology. Nat Rev Cancer. 2015;15(8):484U498. doi:101 038/nrc3967.
17. Thanassoulis G, Massaro JM, Hoffmann U, et al. Prevalence, distribution, and risk factor correlates of high pericardial and intratho-racic fat depots in the Framingham heart study. Circ Cardiovasc Imaging. 2010;3(5):5590566. doi:10.1161/CIRCIMAGING.110.956706.
18. UK BioBank. Imaging Data. Stockport, UK: UK BioBank; 2018.
19. Ma J, Huang M, Wang L, Ye W, Tong Y, Wang H. Obesity and risk of thyroid cancer: evidence from a meta-analysis of 21 observational studies. MedSciMonit. 2015;21:283D291. doi:1012659/MSM.892035.
20. Kwon H, Han KD, Park CY. Weight change is significantly associated with risk of thyroid cancer: A nationwide population-based cohort study. Sci Rep. 2019;9(1):1546. doi:10.1038/s41598-018-38203-0.
21. He Q, Sun H, Li F, Liang N. Obesity and risk of differentiated thyroid cancer: A large-scale case-control study. Clin Endocrinol (Oxf). 2019;91(6):8690 878. doi:10.1111/cen.14091.
22. Kitahara CM, McCullough ML, Franceschi S, et al. Anthropo-metric Factors and Thyroid Cancer Risk by Histological Subtype: Pooled Analysis of 22 Prospective Studies. Thyroid. 2016;26(2):306D318. doi:101089/thy 2015.0319.
23. Kim KN, Hwang Y, Kim KH, et al. Adolescent overweight and obesity and the risk of papillary thyroid cancer in adulthood: a large-scale case-control study. Sci Rep. 2020;10(1):5000. doi:10.1038/s41598-020-59245-3.
24. Lohmann AE, Goodwin PJ, Chlebowski RT, Pan K, Stambolic V, Dowling RJ. Association of Obesity-Related Metabolic Disruptions With Cancer Risk and Outcome. J Clin Oncol. 2016;34(35):424904255. doi:10.1200/JCO.2016.69.6187.
25. Hopkins BD, Goncalves MD, Cantley LC. Obesity and Cancer Mechanisms: Cancer Metabolism. J Clin Oncol. 2016;34(35):4277D4283. doi:10.1200/JCO.2016.67.9712.
26. Gallagher EJ, LeRoith D. Obesity and Diabetes: The Increased Risk of Cancer and Cancer-Related Mortality. Physiol Rev. 2015;95(3):7270 748. doi:10.1152/physrev.00030.2014.
27. Keum N, Song M, Giovannucci ED, Eliassen AH. Chapter 20: Obesity and body composition. In: Thun M, Linet MS, Cerhan JR, Haiman CA, Shottenfeld D, eds. Cancer Epidemiology and Prevention. 4th ed. New York: Oxford University Press; 2017. 351-376 pp. doi:10.1093/ oso/9780190238667.003.0020.
28. Renehan AG, Zwahlen M, Minder C, O'Dwyer ST, Shalet SM, Egger M. Insulin-like growth factor (IGF)-I, IGF binding protein-3, and cancer risk: systematic review and meta-regression analysis. Lancet. 2004;363(9418):134601353. doi:10.1016/S0140-6736(04)16044-3.
29. Green J, Cairns BJ, Casabonne D, et al. Height and cancer incidence in the Million Women Study: prospective cohort, and meta-anal-ysis ofprospective studies of height and total cancer risk. Lancet Oncol. 2011;12(8):7850 794. doi:10.1016/S1470-2045(11)70154-1.
30. Carreras-Torres R, JohanssonM, Gaborieau V, et al. The Role of Obesity, Type 2 Diabetes, and Metabolic Factors in Pancreatic Cancer: A Mendelian Randomization Study. J Natl Cancer Inst. 2017;109(9):djx012. doi:10.1093/jnci/djx012.
31. Nead KT, Sharp SJ, Thompson DJ, et al. Evidence of a Causal Association Between Insulinemia and Endometrial Cancer: A Mendelian Randomization Analysis. J Natl Cancer Inst. 2015;107(9):djv178. doi:10.1093/jnci/djv178.
32. Giovannucci E, Harlan DM, Archer MC, et al. Diabetes and cancer: a consensus report. Diabetes Care. 2010;33(7):1674D1685. doi:10.2337/dc10-0666.
33. Bulun SE, Chen D, Moy I, Brooks DC, Zhao H. Aromatase, breast cancer and obesity: a complex interaction. Trends Endocrinol Metab. 2012;23(2):83 0 89. doi:10.1016/j.tem.2011.10.003.
34. Key TJ, Appleby PN, Reeves GK, et al. Body mass index, serum sex hormones, and breast cancer risk in postmenopausal women. J Natl Cancer Inst. 2003;95(16):1218D1226. doi:10.1093/jnci/djg022.
35. Allott EH, Masko EM, Freedland SJ. Obesity and prostate cancer: weighing the evidence. Eur Urol. 2013;63(5):800D809. doi:10.1016/j. eururo.2012.11.013.
36. Williams G. Aromatase up-regulation, insulin and raised intra-cellular oestrogens in men, induce adiposity, metabolic syndrome and prostate disease, via aberrant ER-a and GPER signalling. Mol Cell Endocrinol. 2012;351(2):269D278. doi:10.1016/j.mce.2011.12.017.
37. Freedland SJ, Platz EA. Obesity and prostate cancer: making sense out of apparently conflicting data. Epidemiol Rev. 2007;29:88D97. doi:10.1093/epirev/mxm006.
38. Platz EA, Leitzmann MF, Rifai N, et al. Sex steroid hormones and the androgen receptor gene CAG repeat and subsequent risk of prostate cancer in the prostate-specific antigen era. Cancer Epidemiol Biomarkers Prev. 2005;14(5):1262D1269. doi:10.1158/1055-9965.EPI-04-0371.
39. Severi G, Morris HA, MacInnis RJ, et al. Circulating steroid hormones and the risk of prostate cancer. Cancer Epidemiol Biomarkers Prev.
2006;15(1):86D91. doi:10.1158/1055-9965.EPI-05-0633.
40. Bursting SD, Digiovanni J, Dannenberg AJ, et al. Obesity, energy balance, and cancer: new opportunities for prevention. Cancer Prev Res (Phila). 2012;5(11):1260D1272. doi:10.1158/1940-6207.CAPR-12-0140.
41. Lee CH, Woo YC, Wang Y, Yeung CY, Xu A, Lam KS. Obesity, adipokines and cancer: an update. Clin Endocrinol (Oxf). 2015;83(2):147D156. doi:10.1111/cen.12667.
42. Dalamaga M, Diakopoulos KN, Mantzoros CS. The role of adiponectin in cancer: a review of current evidence. Endocr Rev. 2012;33(4):547D594. doi:10.1210/er.2011-1015.
43. Liu LY, Wang M, Ma ZB, et al. The role of adiponectin in breast cancer: a meta-analysis. PLoS One. 2013;8(8):e73183. doi:10.1371/jour-nal.pone.0073183.
44. Katira A, Tan PH. Evolving role of adiponectin in cancer-controversies and update. Cancer Biol Med. 2016;13(1):101D119. doi:10.28092/j.issn.2095-3941.2015.0092.
45. Liao LM, Weinstein SJ, PollakM, et al. Prediagnostic circulating adipokine concentrations and risk of renal cell carcinoma in male smokers. Carcinogenesis. 2013;34(1):109D112. doi:10.1093/carcin/bgs322.
46. Milic S, Lulic D, Stimac D. Non-alcoholic fatty liver disease and obesity: biochemical, metabolic and clinical presentations. World J Gastroenterol. 2014;20(28):9330D9337. doi:10.3748/wjg.v20.i28.9330.
47. Jacobson BC, Somers SC, Fuchs CS, Kelly CP, Camargo CA Jr. Body-mass index and symptoms of gastroesophageal reflux in women. N Engl J Med. 2006;354(22):2340D 2348. doi:10.1056/NEJMoa054391.
48. Spechler SJ. Barrett esophagus and risk of esophageal cancer: a clinical review. JAMA. 2013;310(6):627D636. doi:10.1001/ jama.2013.226450.
49. Maclure KM, Hayes KC, Colditz GA, Stampfer MJ, Speizer FE, Willett WC. Weight, diet, and the risk of symptomatic gallstones in middle-aged women. N Engl J Med. 1989;321(9):563 D 569. doi:10.1056/ NEJM198908313210902.
50. Espinoza JA, Bizama C, Garcia P, et al. The inflammatory inception of gallbladder cancer. BiochimBiophysActa. 2016;1865(2):245 D254. doi:10.1016/j.bbcan.2016.03.004.
OTpuMaHo/Reeeived 04.05.2020 Pe^H30ßaH0/Revised 21.05.2020 npuMH^TO go gpyKy/Accepted 01.06.2020 ■
Information about authors
Oleksandr Nechay, PhD, Head of the Department of Endocrine Surgery, Ukrainian Research and Practical Centre of Endocrine Surgery, Transplantation of Endocrine Organs and Tissues of the Ministry of Health of Ukraine, Kyiv, Ukraine; e-mail: Allanechay@ukr.net; ORCID iD: https://orcid.org/0000-0002-5978-4458.
Dmytro Kvitka, surgeon, Ukrainian Research and Practical Centre of Endocrine Surgery, Transplantation of Endocrine Organs and Tissues of the Ministry of Health of Ukraine, Kyiv, Ukraine; e-mail: dnkvitka@gmail.com; ORCID iD: https://orcid.org/0000-0002-7606-8365.
Pavlo Lishchynskyi, junior researcher of the Department of Pathology, surgeon at the Department of surgery, Ukrainian Research and Practical Centre of Endocrine Surgery, Transplantation of Endocrine Organs and Tissues of the Ministry of Health of Ukraine, Kyiv, Ukraine; e-mail: endosurg88@ukr.net; ORCID iD: https://0000-0003-3586-0468.
Revaz Sichinava, MD, PhD, Senior Researcher of the Department of Endocrine Surgery, Ukrainian Scientific and Practical Center for Endocrine Surgery, Transplantation of Endocrine Organs and Tissues of the Ministry of Health of Ukraine; ORCID iD: https://0000-0003-2163-8460.
Нечай А.П., Квитка Д.Н., Лищинский П.А., Сичинава Р.М.
Украинский научно-практический центр эндокринной хирургии, трансплантации эндокринных органов и тканей МЗ Украины, г. Киев, Украина
Влияние ожирения на развитие тиреоидного рака: обзор литературы
Резюме. Избыточная масса тела приводит к ряду хронических заболеваний и влияет на продолжительность жизни. С 1975 по 2016 год распространенность избыточной массы тела у взрослых (индекс массы тела (ИМТ) > 25 кг/м2) увеличилась с почти 21 % у мужчин и 24 % у женщин примерно до 40 % у лиц обоих полов, а распространенность ожирения
(ИМТ > 30 кг/м2) увеличилась в четыре раза у мужчин (с 3 до 12 %) и более чем вдвое у женщин (с 7 до 16 %). В 2012 году избыточная масса тела отмечалась приблизительно у 3,9 % от всех пациентов с раковыми заболеваниями (544 300 случаев) и варьировала от менее 1 % в странах с низким уровнем дохода до 8 % в некоторых западных странах с высоким уровнем
дохода. На протяжении последних десятилетий наблюдается рост популяции с избыточной массой тела и одновременное увеличение случаев выявления злокачественных новообразований, в том числе тиреоидного рака. Все исследователи сообщают о связи ожирения и рака щитовидной железы и единодушно призывают к дальнейшим исследованиям, которые приведут к пониманию ее основных механизмов. На сегодняшний день возможные механизмы развития оцениваются как сложные и включают многочисленные факторы как на системном, так и на клеточном уровне. Нарушение метаболизма инсулина, адипокины, процессы воспаления и половые гормоны способствуют влиянию ожирения на раз-
витие рака и его прогрессирование. По результатам обзора проведенных исследований можно сделать вывод о существовании связи между избыточной массой тела и повышенным риском развития опухолевого процесса, в том числе развитием рака щитовидной железы. В то же время наличие различных гипотез относительно патофизиологических механизмов и закономерностей связи ожирения и опухолевого процесса с наибольшей вероятностью свидетельствует о мультифакто-риальнисти данного процесса и побуждает к его дальнейшему углубленному изучению.
Ключевые слова: рак щитовидной железы; ожирение; обзор
O.P. Nechai, D.M. Kvitka, P.O. Lischynskyi, R.M. Sichinava
Ukrainian Scientific and Practical Center for Endocrine Surgery, Transplantation of Endocrine Organs and Tissues of the Ministry of Health of Ukraine, Kyiv, Ukraine
The influence of obesity on the development of thyroid cancer: a literature review
Abstract. It is known that overweight leads to a number of chronic diseases and affects life expectancy. From 1975 to 2016, the prevalence of overweight in adults (body mass index > 25 kg/m2) increased from almost 21 % in men and 24 % in women to about 40 % in people of both sexes, and the prevalence of obesity (body mass index > 30 kg/m2) quadrupled in men, from 3 to 12 %, and more than doubled in women, from 7 to 16 %. In 2012, overweight was found in approximately 3.9 % of all cancer patients (544,300 cases), ranging from 1 % in low-income countries to 8 % in some high-income Western countries. Recent decades have shown an increase in the population with overweight and a simultaneous increase in the incidence of malignancies, including thyroid cancer. All researchers reporting association between obesity and thyroid cancer are unanimous in calling for further researches that will lead
to an understanding of the underlying mechanisms of this link. To date, possible mechanisms of development are assessed as complex and include numerous factors at both the systemic and cellular levels. Disorders of insulin metabolism, adipokines, inflammatory processes and sex hormones contribute to the influence of obesity on the development of cancer and its progression. The results of the review ofthe researches allow drawing a conclusion about existence of connection between overweight and the increased risk of tumor process, including development of thyroid cancer. At the same time, the presence of various hypotheses about the pathophysiological mechanisms and patterns of the relationship between obesity and the tumor development, most likely, indicates the multifacto-rial nature of this process and encourages its further in-depth study. Keywords: thyroid cancer; obesity; review
