CC BY
17
Однак зауважимо, що бшьшють методичних публiкацiй з досвiду вчителiв у перiодичнiй пресi демонструвала традицшш уроки з переважанням усних розповщей i бесiд. Наприклад, на сторшках республiканського педагогiчного журналу «Радянська освгга» за 1981-1985 рр. вони складають, за нашими пiдрахунками, бiльше 85 %. I лише в 2-3 статтях упродовж року пропонувалися методичш шноваци. Однак у бiльшостi випадюв це були авторськi розробки окремих, вже вщомих iдей, методiв чи прийомiв викладання географи в 1970^ роки.
Пiдходи до змiсту шкшьно! географiчно! освiти, покладенi в основу И програм, лише незначною мiрою вiдрiзнялися вiд попереднiх. Наприклад, у методичному пошбнику за редакцieю I. Матрусова завдання шкшьно! географи характеризувалися так: «Шкiльна географiчна освiта розвивае первиннi уявлення дiтей про оточуюче природне i соцiальне середовище юнування людини. Цi уявлення створюються систематизованим курсом «Природознавство», котрий покликаний давати початкову гелюцентричну установку наукового свггогляду... Чуттеве сприйняття властивостей природи i господарського середовища доповнюеться знайомством зi спрощеними моделями цих середовищ у виглядi схематичних географiчних карт. Курс шкшьно! географи розвивае образне бачення дитиною реального простору i доповнюе його узагальненими аргументованими знаннями про його компоненти, зв'язки мiж ними, в тому чи^ причинно-наслiдковi» [3, 63-65].
Послаблення щеолопчно! диктатури в укра!нському суспiльствi наприкiнцi 1980-х роюв, процеси демократизаци i гласностi стимулювали розвиток географiчно! науки, появу тенденци до внесення серйозних змiн у змют шкшьно! географiчно! освiти, И депол^изаци. Цей момент розвитку суспшьства диктував необхiднiсть переходу до виховання нового типу особистостi, здатно! критично мислити, швидко й адекватно реагувати на життевi ситуаци. Важливою характеристикою тако! особистостi став рiвень розвитку, швидюсть перебiгу i самостiйнiсть щодо мислительних операцiй та процесiв. З методично! точки зору ця мета зумовлювала необхщшсть розвитку географiчно! свщомосп й мислення учнiв i стала одше! з провiдних методичних проблем цього перюду.
Таким чином, можна констатувати, що перюд 80-х роюв ХХ ст. не може бути однозначно оцшений, оскiльки наприкiнцi його, разом iз проявами кризових i застiйних явищ вiдбувався мiцний поштовх до оновлення шкiльно! географiчно! освгги.
Л1ТЕРАТУРА
1. Даринський О. В. Методика преподавания географии. — М., 1984. — 190 с.
2. Методика обучения географии в средней школе / Под ред. А. Е. Бибик и др., изд. 2-е. — М.:
Просвещение, 1984. — 384 с.
3. Методика обучения географии в средней школе: Пособие для учителя / Под ред. И. С. Матрусова.
— М.: Просвещение, 1985. — 256 с.
4. Методика викладання з географи. Пос1бник для вчител1в / За ред. £. В.Шипович. — К.: Вища
школа, 1981. — 192 с.
5. Методичний поабник з ф1зично!' географи СРСР / За ред. А. О.Соловйова. — К.: Рад.школа, 1980.
— 200 с.
6. Панчешникова Л. М. Проблеми сучасного уроку географи // География в школе. — 1985. — № 4.
— С. 3-7.
7. Програми середньо!' загальноосвггньо!' школи. — К.: Блщ, 1997. — 233 с.
8. Строев К. Ф., Ковалевська М. К., Ром В. Я. Методика вивчення економ1чно!' географи СРСР. — К.:
Рад. школа, 1974. — 240 с.
Людмила ГУЦАЛ
ВИКЛАДАННЯ ПРЕДМЕТ1В ПРИРОДНИЧОГО ЦИКЛУ В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ПРАВОБЕРЕЖНО1 УКРА1НИ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛ1ТТЯ
У статтi розглядаються основнi методи викладання природничих наук у початковий i середнш школi навчальних закладах на Правобережнш Укра'т на початку ХХ ст. Показано важливiсть удосконалення методик викладання навчальних предметiв з природознавства, роль у цьому процеа передових науковцiв-педагогiв.
Поворотним моментом у полшшенш законодавчо! бази та iнших складових початково! та середньо! освiти в Росшськш Гмпери, зокрема у ПГвденно-Захщному генерал-губернаторствi, що охоплювало Ки!вську, Волинську та Подшьську губерни стала револющя 1905-1907 рр.
Передусiм уряд дозволив утворення рiзних товариств i об'еднань. Виникло i дiяло товариство «ПросвГта», яке вiдiгравало велику роль у популяризаци знань природничих наук, тклувалося вiдкриттям нових шкiл, вивченням в них предметГв природничого циклу, видавало новi пiдручники, наочнi матерiали. Звичайно, весь процес розвитку укра1нсько1 шкшьно! природничо! освiти на початку ХХ ст. вщбувався пiд великим впливом з боку великоросшських процесiв та змш.
На територи Правобережно! Укра!ни iснували багато типiв навчальних закладГв початково! та середньо! освiти. Серед них — чоловiчi та жiночi гiмназi!, реальнi училища, вiдомчi навчальш заклади, початковi однокласнi та двокласш училища тощо. Проте кiлькiсть навчальних закладГв була тут значно меншою вiд аналогiчних полiтико-адмiнiстративних утворень метрополи. Так, наприклад, у Подiльськiй губерни iснували лише двi державнi чоловiчi гiмназi! (в Кам'янцi-Подiльському та НемировГ) на вiдмiну вiд аналогiчно! за територieю та кiлькiстю населення Тверсько! губернi!, де дiяли 12 навчальних закладiв такого ж типу.
Досвщ, який накопичувався у школах, училищах та гiмназiях Пiвденно-Захiдного генерал-губернаторства, е лиш одним iз джерел для сучасно! укра!нсько! педагогiки. Бiльшiсть вчителiв укра!нських шкiл пiсля 1905 р. активно обмшювалися думками та висловлювали сво! погляди щодо тогочасного стану та розвитку освгги, зокрема природничо!. Весь цей матерiал збирався у фахових журналах, яю почали виходити в губернських центрах — КиевГ, Житомирi та Кам'янець-Подiльському.
Цiкавим матерiалом е iнформацiя про кiлькiсть навчальних закладiв початкового, та середнього рiвнiв на Правобережнiй Укра!нi. Увагу варто звернути на педагогiчнi методи та прийоми, що використовувалися пiд час навчального процесу на початку ХХ ст., у школах Волинсько!, Ки!всько! та Подiльсько! губернiй. Останнi визначалися як неземсью губернi! i були одними з 16 губернш, що перебували на особливому адмшютративному й сощально-полiтичному становищi в Росшськш iмперi!. Таке становище накладало певний вщбиток на освiтнi процеси на цих територiях. Основнi акценти тут робилися на посилення русифшаци та асимшяци корiнних мешканцiв, тобто укра!нщв.
До проблеми вивчення розвитку шкшьно! освГти, iснування педагогiчно! перiодики та методологи навчання та виховання у школах Правобережно! Укра!ни свого часу зверталося багато дослiдникiв. Найбiльш вщомими з них е: Н. Белкша, В. Вдовенко, В. Вихрущ, С. Головко, О. Довженко, Т. Довженко, О. Драч, Л. Дубровська, Н. Зайченко, I. Колесник, I. Курляк, О. Онипченко, З. Саф'янюк, А. Скрипник, С. Стршець, I. Шоробура та ш.
Метою статт е аналiз стану викладання предметiв природничого циклу у навчальних закладах рiзного типу на Правобережий Укра!ш у визначений вище перiод.
Народна освГта в Росiйськiй iмперi! на початку ХХ ст. була настшьки занедбана, що одночасно з освГтою шдростаючого поколiння необхiдно було навчати населення неграмотне i дати можливiсть дорослим грамотним людям розширювати свiй кругозiр. З цiею метою для дорослого неграмотного населення оргашзовувались недiльнi школи i народнi читання, а для дорослого грамотного — народш ушверситети.
Проте збiльшення шкiл не могло виршити проблему навчання дiтей. Малозабезпечене населення Правобережно! Укра!ни не мало можливосп оплатити навчання сво!х дГтей, сума якого, за пiдрахунками I. Бшоконського, становила 2,5 руб. у рш. Крiм цього, батьки мали ще придбати дiтям одяг, взуття, пiдручники окремо. Та й тяжка робота в господарствi вимагала дитячо! допомоги [1, 288-290].
Однiею з найбшьших проблем освiти укра!нцiв було те, що навчання велося росшською мовою, яка була незрозумiлою для бшьшосп дiтей. Лише у 1907 р. царський уряд дозволив викладання укра!нською мовою у початкових школах, що належали Синоду. Навчальний процес у закладах, шдпорядкованих МНО, залишився фактично без змiн.
Для популяризаци науки, освгги серед укра!номовного населення провщт представники укра!нсько! iнтелiгенцi! створили перюдичш видання, в яких вчитслГ могли подГлитися власними
думками, методиками, спрямувати свою дiяльнiсть на широк маси населення. До речi, вартiсть одного пришрника таких журналiв не перевищувала 3 коп., тодi як фунт хшба коштував 6 коп., робiтник заробляв в середньому 50 коп. за день, а селянин — 10 копшок [5, 10].
У 1910 р. в Киевi почав виходити перший укра!номовний педагопчний журнал «Св^ло», в якому друкувалися статтi методичного змюту з природознавства. Укра!нськi педагоги багато писали про створення рщно! для укра!нцiв школи, кориснiсть навчання природничим наукам, збщнення i потребу збагачення навчально-виховного процесу, розгубленiсть дтей пiд час вiдвiдування школи, невпевнешсть. що примушувала дiтей залишати навчання у школi й iн. Зпдно з даними, лише 11% дтей закiнчували початковий курс навчання [5, 11].
Реформа пмназш у 1902 р. дала можливють ввести у програму перших трьох рокiв навчання курс природознавства. Навчальш плани четвертого та п'ятого роюв навчання збшьшували кiлькiсть годин на дисциплiни природничого циклу з 6 до 10 на тиждень [4, 21]. У грудш цього ж року у Санкт-Петербурзi вщбувся XI з'!зд природознавщв i лiкарiв, а в 1909 р. у Киевi — III з'!зд викладачiв природничих дисциплiн. Ц зiбрання педагогiв сприяли покращенню викладання шкшьного природознавства як окремого предмета, що набирав державного значення, оскшьки у ньому давалися знання з основ сшьського господарства, екологi!, флори та фауни тощо [4, 22].
Методичне забезпечення викладання природничих дисциплш було вкрай недосконалим. Вчителi були змушеш користуватися застарiлою методикою Д. Семенова, яка була сформульована у «Педагопчних замiтках для вчителiв» ще в 1864 р. Зпдно з нею, юнували три методи викладання природознавства — анал^ичний, синтетичний та конструктивний. Изшше А. Соколов додав ще порiвняльний метод. Загалом ця методика мiстила власне не методи викладання, а рекомендацп вчителю, як краще будувати систему курсу природознавства у гiмназiях. Лише на початку XX ст. з'явилася i почала застосовуватися методика Е. Петрь Педагог сформулював концентричний, асощативний та групувальний методи навчання i метод взаемовщносин. У 1913 р. оприлюднив свою методику В. Буданов, що мютила практичш рекомендацi! вчителям у виборi способiв викладу матерiалу пiд час шдготовки до занять [1, 294].
Поява методичних видань покращила розвиток методiв i форм викладання природознавства. Однак володши новими методами лише кращi викладачi. Бiльшiсть же вчителiв, особливо початкових училищ, не маючи спещально! освiти, були далекi вщ знання методики та !! передових здобутюв.
«Уявiть собi, — писав професор Б. Срезневський у 1909 р., — стан молодого вчителя, якому пощастило отримати повний комплект уроюв природознавства для свое! школи. За вщсутносп наукових знань з окремих роздiлiв ща науки, при незнант загально! дидактики i методики, при повнш свободi вiд деяких педагогiчних принципiв, вiн опиняеться у скрутному становищi. Для такого вчителя можливий единий метод викладання — цшковита покiрнiсть шдручнику: заучування з тексту окремих уривюв, дрiбних факт1в i безлiч характеристик, нiчим не пов'язаних мiж собою» [4, 56-57].
Професор Ки!вського унiверситету С. Поляков у сво!х працях на початку XX ст. визначав проблему сшввщношення наукового знання та шкшьного предмета. Вш висловлював думку, що оскшьки навчальний предмет е частиною певно! галузi наукових знань, то на перший план у формуванш навичок i умiнь треба ставити методи наукового дослщження та узагальнення, а для оволодшня цими методами необидно замшити формальне заучування i опитування на систему спiвбесiд, практичних занять i робiт. Науковець вирiшував проблему вдосконалення методiв навчання з вшовими особливостями засвоення наукового матерiалу учнями. Вш механiчно переносив методи наукового дослщження на грунт навчально! дiяльностi i пропонував весь матерiал розподшити концентрично, згрупувавши його у молодших класах навколо методiв опису i спостереження як первинного етапу розвитку мислення людини, у середшх класах — навколо методiв класифiкацi! досвщу — абстрагування, а у старших класах — навколо методiв узагальнення та аналiзу складних явищ як вищого етапу ускладнення науково! роботи. Методи спостереження, досвщу, абстрагування та аналiзу складних явищ бiльше вщповщають процесу сприймання. Методи опису, класифшаци та узагальнення вiдповiдають процесу вщтворення [3, 211-212].
Дидактичний пiдхiд С. Полякова широко застосовувався у середшх навчальних закладах Правобережно! Укра!ни, зокрема у Рiвненськiй, Житомирськiй, Кам'янець-Подiльськiй та
НемирГвськш чоловГчих пмназГях. Про результати тако! дГяльност свщчать звГти губернських наглядацьких рад, в яких констатуеться, що завдяки використанню методГв цього педагога суттево тдвищуеться актившсть пмназистГв та покращуеться яюсть !х знань.
Зауважимо, що вс навчальш заклади Волинсько!, Ки!всько! та Подшьсько! губернш обов'язково користувалися програмами мшютерства народно! освГти i будь-яке вщхилення вщ цих програм жорстоко каралося, школи навГть позбавленням звання народного вчителя. Тому переважна бшьшють вчителГв намагалися лише виконувати вказГвки керуючих оргашв. Дуже мало е свщчень про здшснення педагопчного експериментування у навчальному процес народних училищ та пмназш Правобережно! Укра!ни. Вся полГтика уряду та мшютерських служб спрямовувалася на русифшащю мюцевого населення, незважаючи на дозвш викладання укра!нською мовою. АналГз програмних документГв початку ХХ ст. показуе, що найбшьш важливими вважалися навчальш предмети Закон Божий, церковнослов'янська грамота, росшська мова. Що стосуеться таких предметГв, як географГя, природознавство, то вони мали статус другорядних, !х викладанню не придшялося належно! уваги. Часто щ предмети викладали неспещалюти, яю не лише не знали специфГки ще! галузГ знань, а й не вмши працювати з дГтьми. Загалом викладання цих предметГв зводилося до автоматичного заучування друкованого матерГалу i переказу текстов, характеристик, пояснень тощо [2, 35].
Так, навчальна програма з природознавства для пмназш неземських губернш передбачала звернення особливо! уваги на релтйно-моральне виховання дтоей, пояснення фГзичних процесГв через призму БГблл, використання шдручниюв та поабниюв, затверджених вченим комитетом МНО або Училищною радою при СинодГ (для епарх1альних училищ).
Серед найбшьш вщомих та неординарних вчителГв того часу, яю не боялися впроваджувати новтот методи навчання, ми можемо назвати таких, як М. Фшпський, О. Панасюк, О. Фшпська, С. Каменська, В. Крижашвська, М. Ьаковський та ш. [2, 43].
Отже, на початку ХХ ст. штелГгенщя Росшсько! Гмпери, зокрема ПГвденно-Захщного генерал-губернаторства, виступала за збшьшення кшькосп навчальних закладГв для простих людей. Однак вона не брала до уваги важке матерГальне та сощальне становище ще! категори населення, тому Где! щодо загально! освГти широких мас залишалися нереалГзованими.
Щодо методики викладання природничих дисциплш можна констатувати: вчителГ використовували застарш методики, яю були дозволеш МНО Росшсько! Гмперп. Лише нечисленш окремГ вчителГ застосовували передовГ розробки педагопчно! думки того часу. Таким чином, навчальний процес з природознавства зводився лише до мехашчного заучування та переказу текстГв шдручниюв, яких, крГм того, бракувало у початкових та середшх навчальних закладах Правобережно! Укра!ни.
Л1ТЕРАТУРА
1. Белоконский И. П. Крестьянство и народное образование // Образование. — 1911. — № 12 (1). —
С. 288-302.
2. Панасюк А. Исторический очерк начального образования в г. Каменец-Подольске. — Каменец-
Подольск, 1904. — 68 с.
3. Поляков С. Н. Научное творчество и школьное обучение // Русская школа 1912. — № 7-8. — С.
209-220.
4. Срезневський Б. И. Материалы по вопросу преподавания природоведения в средней школе. Отчет.
— Рига, 1909.
5. Шшльна хрошка // Свило. — 1911. — № 2. — С. 10.
