CC BY
63
УДК 378.28
Костенко В.Г., Федишин Я.1. ®
Лье1еський нацюнальний ушеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт
Iм. С.З. Гжицького
ВИКЛАДАЧ ЯК ВЧЕНИЙ, ПЕДАГОГ I ВИХОВАТЕЛЬ
Вчений, педагог, еихоеатель - е1д гармошйного поеднання цих трьох складоеих залежить авторитет еикладача еищог школи, результатиетсть його роботи.
Ключовi слова: еихоеатель-еихоеанець, наукоеець-педагог-еихоеатель.
У формуванш св^оглядно! позици молодо! людини, основне мкце належить викладачевьпедагогу. Лише тодi вш буде сприятливо впливати на професшну i громадську самосвщомють студентiв, коли вш щиро захоплений своею справою. Виникае запитання: як можна сформувати спещалкта i громадянина, коли за кафедру стае людина, якiй внутршньо чуже, у крайньому випадку, байдуже те, що вiн хоче донести до свщомост присутнiх в студентськш аудитори?
Вiдповiдь така: виховний процес без особисто! зацiкавленостi в ньому викладача, вже з самого початку приречений на невдачу. Система «вчитель-учень», «викладач-студент», спрямована на те, щоб виховати висококвалiфiкованого спецiалiста, громадянина, патрюта. Ефективнiсть виховного процесу залежить вщ того, наскiльки безпосередньо викладач може впливати на свого вихованця.
Роль викладача у виховному процес традицiйно повинна бути завжди в центрi уваги. Про це з особливою силою наголошував i В.О. Сухомлинський. Вiн писав: «Ми, педагоги, виховуемо людину перш за все тим, що е в нашш душ^ - сво1ми переконаннями i почуттями. Наше слово, звернене до дггей i юнацтва, повинно бути таким, щоб-слухали його затамувавши подих, щоб вiдчували в ньому вищу правду буття, щоб вiрили нам, як вiрять сонячному сяйву. Щоб кожне наше повчання було воютину запов^ом».
Особистiсть викладача тодi впливае на розум i почуття студента, коли мiж ним i молоддю склалися добрi, сердечнi стосунки.
Викладач повинен бути не тшьки спещалютом, який навчае студентiв сво1й науцi, але i вихователем, i вченим. 1стори вiдомi приклади, коли важливi вiдкриття здiйснювались у процес викладання навчального матерiалу. Тому сьогодш вираз «вчений-педагог» мае особливе значення. Саме вщ того, який науковий рiвень викладача, залежить його авторитет у студенев, а без такого авторитету викладачевi дуже важко прищеплювати студентам те, що вiн хоче 1м передати.
Спираючись на конкретно-сощолопчш дослiдження, можна побудувати просту, але виразну, схему, яка розкривае, ким е викладач вузу.
® Костенко В.Г., Федишин Я.1., 2011
Перша група - це ел^а викладачiв. Представники ще! групи творщ не тшьки в наущ, а й у практищ навчання та виховання. Вони швидко i правильно орiентуються в новому, прогресивному, як в наущ, так i у виховному процесс вмiють вдало передати студентам знання i подають !х так, щоб присутнi в аудитора засвоювали цi знання пiд кутом громадянсько! позици. Для них студентська аудиторiя е не просто мюцем виконання обов'язкiв лектора, а насамперед творча лабораторiя. Науковi працi, лекци i семiнарськi заняття таких викладачiв е щось непересiчне. Такий викладач е взiрцем наслiдування для студенев.
Друга група, це люди, як е досвiдченими науковцями, але нетдготовленими або за сво!ми природними даними погаш викладачi. Можна добре знати свш предмет, але незнання або ^норування педагогiчних основ детермiнуе низьку засвоенiсть слухачами того, що виголошуеться з кафедри або обговорюеться на семшарському (практичному) заняттi.
Тому, який би не був рiвень бажання прищепити сво!м вихованцям зацiкавленiсть сво!м предметом, цей викладач не знайде вщповщного резонансу в душах молодо
Третя група викладачiв - це люди, яю випадково попали до вузу. Коли заходить мова про посилення науково-виховно! роботи, вони, як правило, маскують свою наукову i громадянську убогiсть формальними нiкому не потрiбними заходами, педантичнiстю i т.п.
Тож коли ми говоримо про особисткть викладача, слiд розглядати И з декшькох бокiв, але основними е навчання з урахуванням останшх досягнень науки i виховання. На жаль, в окремих навчальних закладах якось непом^но склався подiл викладачiв - на тих, хто виховуе в основному i тих, хто гордо заявляе, що його справа - давати знання.
Такий подш вузiвського процесу на навчання i виховання донедавна юнував у вищих школах Радянського Союзу. Це формувало погляди, згщно з якими вiдповiднiсть за виховання молодi переносилось на викладачiв гумаштарних дисциплiн.
Коли ми говоримо «вуз», то вже апрiорi в змкт цього поняття закладаемо, що це щось вагомше стосовно отримання знань, системи виховання, шж те ж саме в умовах Ым'1. В дшсноси, iнодi не все е так. Часом бувае, що студент отримуе добрi знання, але виховний процес проходить наче поза ним.
Всяке виховання вимагае вщ викладача довiри до людини, вмiння на простих прикладах переконати студента. Але для того, щоб досягти виразноси, зрозумшоси, педагог, щоб ним стати, повинен бути навчений. Цей постулат проходить лейтмотивом через ус пращ вчених-педагопв уЫх вшв i епох, починаючи з античности
Вiдомо, що ще найвизначшший серед римських педагогiв Марк Фабш Квiнтiлiан (бiля 35-95 р. н.е.) вважав, що вже з самого початку слщ виховуватись у такого вчителя, який може дати молодш людиш максимум знань i добре виховання.
Якщо людину виховують абияк, то коли вона потрапляе до наставника високого класу, останньому слщ виконати подвшне завдання, - зруйнувати те, що було закладене в не! поганим учителем, i розпочати нове формування. Коли Квштшана запитували, яким чином розтзнати того доброго вчителя, староримський педагог вщповщав: «Добрим наставником е той, який може найскладнiшi речi пояснити просто, дохiдливо, а не той, який надимае щоки, гордо задирае голову, але висловлюеться плутано, неясно. Чим прший педагог, тим думки його так заплуташ, що вш i сам не знае про що говорить».
Ще з чаЫв Яна Амоса Коменського серед педагопв домiнувала думка, що педагогу ще можна якось пробачити о^хи у навчанш i вихованш, коли мова йде про справи другорядш, не пов'язанi з мапстральними напрямами життя людини, але коли йдеться про формування моральних засад, любовi до свого народу, Батьювщини, тут той, хто хоче взяти на сво! плечi, образно кажучи, педагопчну ношу, повинен серйозно замислитись. Не можна прищеплювати молодш людиш думок, якi нi до чого не кличуть i нi до чого не зобов'язують.
Сьогоднi можна часто почути питання: в якому напрямi слщ проводити виховання молодо яка навчаеться? Вщповщь може бути однозначною - в напрямi розбудови держави Укра!ни! Таким чином, вщповщь, як ми бачимо знаходиться поряд з кшцевою метою педагопчного впливу i залежить вiд того, в якш цiннiснiй системi вiдлiку працюе педагопчна думка. Педагогiка пов'язуе И виршення з орiентацiею на визначений результат прикладених зусиль: в якому напрямi вона формуе людину, кого вона формуе i хто формуе.
Педагопка повинна формувати спецiалiста, патрюта, iнтелiгента. Це ясно, але яка позищя того, хто формуе? Пщ позицiею слiд розумiти не буденне значення цього слова i не офщшне слововживання, де «позищя» ототожнюеться iз завченим iдеологiчним клiше. Позищя в даному випадку - не просто точка зору чи стереотипш поведшка i мислення, звичка реагувати «як треба» у вщповщност до вказiвок зверху. В категорiальному статус вона е усвiдомленням життево! орiентацil, що концентруе в собi всi духовно-душевнi сили людини i ревелантна особисткному рiвню активностi викладача.
В особi викладача студентiв приваблюе гармоншне поеднання iдеалiв, переконань, принципiв, поглядiв та захоплень. Викладачу слiд бути вихователем за переконанням. Студенти високо щнують у викладачевi чисто людсью якостi: добробуту, такт, умiння зрозум^и iншого.
Для молодо! людини, як свщчить практика педагогiчноl працi, людсью якостi мають бiльшу привабливiсть, щншсть нiж професiйнi.
Спочатку студенти дивляться, яка вш людина, а вже поим звертають увагу на те, як вш викладае. У популярних викладачiв студенти i вчаться стараншше, рiдко пропускають заняття. Популярнiсть - це синошм поваги, своерiдний аванс довiри.
При проведеннi конкретних сощолопчних дослiджень серед студентiв нашого ушверситету на запитання в анкетi «Чи впливае на Вас св^огляд
особистост викладача?» ствердно вщповши 72%, «ш» - 20% i «не задумувався (лась)» - 8%.
Можна зробити загальний висновок, що викладач, який хоче щось довести шшим, повинен його мати, який хоче формувати шших - повинен сам бути вихованим, який хоче зробити добрими, кращими шших - сам повинен бути добрим.
Щоб викладачевi досягти мети, якогось устху, слiд побудувати навчання i виховання таким чином, щоб людина сприйняла серцем те, про що Ви 1й говорите. Але устх буде тодi, коли Ви самi щиро повiрите в деклароваш Вами постулати.
Коли виховний процес проводиться формально, молодь це дуже вщчувае. Треба виховш моменти вплiтати в тканину лекцш, бесiд зi студентами i т.д., але якщо викладач робить це тому, що «так слщ робити», що так вимагае програма, Мшктерство освiти, ректорат i т.д., результат такого «виховання» -мiзерний.
Як слушно пiдкреслював у пращ «Людина як предмет виховання. Спроба педагопчно! антропологи» К.Д. Ушинський, «... всшяю статути, розпорядження, програми - найгiршi провщники iдей. Уже сам собою поганий той захисник ще1', який береться проводити 11 тшьки тому, що 11 висловлено в статут^ i який так само вiзьметься проводити iншу, коли статут змшиться. З такими захисниками i провiдниками iдея далеко не тде».
В iншому мiсцi К.Д. Ушинський наголошуе: «Хоч би яю були докладнi i точнi шструкци викладання та виховання, вони школи не можуть замiнити собою недостатшсть переконань у викладача».
Вихователь (викладання е тшьки один з засобiв виховання), поставлений вiч-на-вiч з вихованцями, в самому собi мае вс можливостi успiхiв у вихованнi, найголовшшим шляхом людського виховання е переконання, а на переконання можна тшьки впливати переконаннями. Всяка програма викладання, всяка метода виховання, не перейшовши в переконання вихователя, хоч би який вш був хороший, залишаеться мертвою лггерою, що не мае шяко! сили в дшсност^ Вплив особи, вихователя на молоду душу становить ту виховну силу, яку не можна замшити ш тдручниками, нi моральними сентенцiями, нi системою покарань та заохочень.
Це висловлювання педагога-теоретика можна вважати за методолопчну парадигму виховного процесу i оцшки особистостi викладача. Давно вже помiчено, що вивiренi практикою iдеl проявляються в рiзних середовищах, навiть якщо вони вщдалеш iсторично-просторово.
Тож не випадково абсолютна бiльшiсть молодi, що брала участь у соцюлопчному дослщженш, вважае, що вплив на навчання i виховання мае такий викладач, який:
а) може защкавити шших сво1м предметом;
б) сам активно бере участь у виховному процесц
в) грунтовно володiе знаннями.
Як свщчать даш конкретно-сощолопчних дослщжень, студенти розглядають особистiсть викладача як поеднання високого рiвня квалiфiкащ! i вихователя. Людина, яка стае за кафедру, писав К.Д. Ушинський, мусить пам'ятати, що вона не тшьки спецiалiст, а й вихователь. «... Медик, кторик, фiлолог, - писав великий педагог, - можуть принести безпосередню користь справi виховання лише тод^ коли вони «не тшьки спещалкти, а й педагоги, коли, педагопчш питання передують у !хньому розумi усiм !хшм дослщам».
Викладач своею особистiстю може надихнути студента не тшьки на опанування знаннями з конкретно! спещальноси, а й шщшвати його на пошуки шляхiв, форм i методiв дослiдницько! дiяльностi. Практичне залучення студентiв у дiяльнiсть спрямовану на змiцнення держави, !! iнститутiв е одним з активних способiв самоусвiдомлення та самоствердження свое! належност до укра!нства. Вихiдним пунктом цього самоусвщомлення i самоутвердження студентсько! молодi е роль викладача-педагога, викладача-митця, викладача-патрюта.
Л1тература
1. Лозинський В.М. Азбука педагогического труда. - М.: Высшая школа, 1990. С. 32
2. Сухомлинский В.А. Родина в сердце. - М.: Молодая гвардия, 1980. С. 13
3. Фщула М.М. Педагопка. - К.: Академiя, 2000
4. Ушинський К.Д. Вибраш педагопчш твори. - Ки!в: Радянська школа, 1983. - Т. 1. С. 203
Summary Kostenko V.G., Fedyshyn Y.I. Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after
S.Z. Gzhytsky
The article deals with the role and the place of a teacher during the process of education.
