CC BY
258
В. О. Сліпенчук, здобувачка
ВИХОВАННЯ ПРАВОВОЇ ЛЮДИНИ ЯК ШЛЯХ ДО ПОБУДОВИ ПРАВОВОГО СУСПІЛЬСТВА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
Сама ідея правового виховання особистості у наш час є більш масштабною, ніж переслідувана мета побудови правової держави. Вона виходить на більш широке завдання — створення умов для формування правового суспільства.
Під правовим суспільством можна розуміти таке суспільство, в якому реалізовано принцип права верховенства, тобто всі суб’єкти підкоряються праву. Правова реальність дозволяє їм безперешкодно висловлювати свою думку, приймати власні рішення, відчувати себе самостійними і не залежати від волі держави.
Можливість створення правового суспільства як певного ідеалу припускає наявність двох видів умов: інституційних та неінституційних. Інституційні умови засновані на конструкції суспільного договору і являють собою інститути громадянського суспільства і правової держави, які гарантують громадянські, судові (процесуальні) та політичні права. Неінституційні ж умови формування правового суспільства засновані на принципі автономії розуму, тут маються на увазі: а) правова людина (автономна особа) як суб’єкт права, «витребувач» прав (суб’єктна умова); б) правова свідомість як цільова ціннісна настанова на безумовне визнання прав людини (суб’єктивна умова); в) неупереджена думка (комунікативна умова) [3, с. 17].
Філософське розуміння правового суспільства полягає у визначенні його з позицій окремої правової людини, особи, індивіда. Людина — це суб’єкт, що має індивідуальні інтелектуальні ознаки і усвідомлює себе членом суспільства [2, с. 475]. В умовах створення правового суспільства виникає потреба в автономному суб’єкті.
Автономна особистість — це суб’єкт, який вважає себе вільним і незалежним членом суспільства. Тобто, вона економічно вільна, оскільки має право вибору конкретної трудової діяльності, може вести без перешкод підприємницьку діяльність, бути вільною у вирішенні політичних та ідеологічних питань. Іншими словами, особистості держава не вказує, який життєвий шлях слід обрати.
Автономній особі як суб’єкту права притаманні такі якості. По-перше, прийняття цінності свободи. Її відмінною рисою є прагнення власної незалежності та повага до незалежності іншої особи. Саме з образом людини як окремої особи корелюється право. Адже сутність права утворює категорично-необхідне для морально-автономного суб’єкта визнання його моральної самостійності (свободи) як попередня довіра до волі [4, с. 246]. Повна відсутність якості автономії не може створити умови для вираження свободи, у тому числі творчої реалізації здібностей [4, с. 248]. По-друге, здатність до самообмеження. Автономна особа самостійно обмежує себе відповідальністю, при цьому виявляє свою здатність до самообмеження, у тому числі до самоврядування. По-третє, повага до чужих прав. Автономний суб’єкт завжди виявляє зі свого боку повагу до чужих прав, що у свою чергу вимагає досить розвиненої правосвідомості, а також присутності в особі моральних стримуючих засад. По-четверте, відповідальність. Автономна особа виступає в ролі суб’єкта відповідальності як способу віддавати звіт своїм вчинкам [4, с. 240]. Здатність нести відповідальність означає відповідати за свої дії, вчинки і наслідки сказаних слів. Бути відповідальним означає нести відповідальність за заподіяний збиток або понести покарання. По-п’яте, толерантність до індивідуальних виявів, тобто здатність зберегти і встановити спільність з іншими людьми, які відрізняються від нас самих в якому-небудь відношенні. Безумовно, при цьому існують певні межі терпимості, які полягають в наявності моральних меж. Толерантність не змішується з байдужістю до цінностей і вседозволеності. По-шосте, відстоювання власних прав. Це є вид і міра можливої (дозволеної) поведінки,
спрямованої на відновлення порушеного правового статусу. Необхідність у відстоюванні власних прав виникає тоді, коли є перешкоди у здійсненні прав і свобод або погроза їх порушення, а також за необхідності припинення порушення прав людини, усунення перешкод в їх реалізації і відновленні порушеного права.
Для того щоб сформувати особисті якості правового суб’єкта, слід направити правове виховання на розвиток засвоєння правової поведінки. Іншими словами, необхідно: 1) активізувати соціальну позицію особи; 2) збагатити шкалу правових цінностей; 3) сформувати особисті моральні якості, включаючи ініціативність, активність, самостійність; 4) виявити здатність здійснювати свій вибір, вільно приймати рішення; 5) визначити правила поведінки в суспільстві, природі; 6) навчити вирішувати конфліктні ситуації виключно нормативними способами; 7) враховувати бажання, правові позиції, потреби інших осіб; 8) забезпечити відповідальне ставлення до оточення і до себе; 9) забезпечити інтерес до самовдосконалення; 10) засвоїти правову культуру.
Правове виховання має певні можливості, що дозволяють створювати вагомі умови для самореалізації особистості як правової людини [7, с. 258]; іншими словами, сприяють формуванню правової культури, у тому числі правосвідомості громадянина. Правове виховання дає змогу створювати конкретні умови для майбутнього розвитку суб’єкта, які сприяють знаходженню балансу між встановленням автономності і адаптованості в самому суспільстві відносно процесів і подій, що відбуваються в правовій сфері. Правове виховання попереджає неправову поведінку кожного індивіда, у тому числі не допускає утворення в його правосвідомості так званих антиправових настанов [7, с. 259].
На сьогодні виникає досить гостра потреба у визначенні основної мети, завдань правового виховання людини, які забезпечують не лише процес розвитку, а й процес формування громадянина, тобто виділяють його особисті якості, які супроводжуються моральністю, патріотизмом, професійною
компетентністю, творчим началом. Усе це призводить до прагнення самовдосконалюватися, з’являється почуття обов’язку і виникає відповідальність в особі.
Г оловною метою правового виховання особистості є потреба сформувати в кожній людині певні особисті риси і якості, вдосконалити спосіб мислення, розвинути почуття, конкретизувати поведінку і вчинки, направити людину на шлях саморозвитку. Насправді, мету правового виховання особистості можна конкретизувати через таку систему завдань: 1) дати людині необхідні в житті юридичні знання та навчити її шанувати закони, підзаконні акти і дотримуватися їх, тобто сформувати досить високий рівень правової культури, здатний зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, знаючи свої права і обов’язки, може грамотно себе захищати від незаконних дій з боку виконавчих органів, що застосовують право [1, с. 117]; 2) забезпечити і визнати в реальному житті основні права людини як гуманістичні цінності і єдину норму для усіх людей при повній відсутності дискримінації. На такому принципі і будується демократичне, відкрите, правове суспільство; 3) розуміти взаємозв’язок, що існує між основними ідеями свободи, а також відповідальністю і правами людини; 4) вірити у вищу справедливість [6, с. 63]; 5) затвердити високу гуманістичну мораль, включаючи формування почуття поваги до таких незмінних цінностей, як рівність, свобода, справедливість; 6) навчити розв’язувати існуючі конфлікти відповідно до істинних демократичних принципів, самостійно робити життєво важливий вибір, виходячи з гуманістичних цінностей, вміти формувати працьовитість особистості і виробляти в ній відповідальність за власні вчинки; 7) формувати правову і політичну культуру за допомогу правової освіти, яка повною мірою забезпечує знання про владу, політичні системи, причому на всіх рівнях громадського життя і стосунків, виховувати повагу до Основного Закону України, законодавства, державної мови; 8) розвивати критичне мислення, яке забезпечує здатність відстоювати особисту позицію в певних питаннях, уміти знаходити нові ідеї, аналізувати свої проблеми, брати участь у дебатах,
дискусіях, переосмислити деякі дії, вчинки, привести аргументи на свою користь; 9) формувати особливий інтелект, який сприяє прийняттю культурного плюралізму, толерантного ставлення до загальнолюдських цінностей.
Філософія правового виховання — це поглиблена тема з далеко неоднозначним сенсом, що вивчається упродовж десятків років. В основі правового виховання лежить правова освіта, за допомогою якої можна сформувати правову особу і розвинути в ній властиві особисті якості, такі, як свобода, висока моральність, відповідальність. Людина народжується вже маючи необхідний набір якостей, які необхідно продовжувати розвивати і підтримувати. Правова освіта як міра необхідності на шляху до виховання правової людини розпочинається з першої громадської установи, дитячого саду, коли відбувається своєрідний перехід від існування в природних умовах до початку життя в соціумі. Період шкільного розвитку пов’язаний з вихованням суспільної свідомості в людині. При цьому акцент слід робити на вихованні особи із здатністю самовизначення. Норми правової поведінки є нав’язаними правилами. Інакше неможливо вплинути на формування правової особистості. Але це не означає, що крізь призму нав’язаних правил не повинна проникати свобода вибору, тобто треба, аби свобода і нав’язування (примус) не були двома суперечливими поняттями, а стали тісно співпрацювати між собою.
Безумовно, говорячи про моральне виховання і освіту, необхідно відмітити як головний чинник — добровільне підпорядкування до виконання конкретних дій, пов’язаних з велінням власної моралі. В цьому разі примус не спрацює, бо неможливо змусити людину стати моральною особою. Моральність виникає тоді, коли людина перестає бути просто членом суспільства, коли вона повністю звільняється від всякого роду традицій, які оточують її в природі.
Тільки правильна орієнтація, спрямована на ідеал правового виховання, в основі якого лежить свобода вибору, може привести до ідеалу формування правової особи.
Виходячи з викладеного, слід зазначити, що шлях, який веде до вдосконалення правової людини, пролягає через сприйняття моделей ідеалу правового суспільства. Створення правового суспільства засновується на потребі в автономному суб’єкті. Для того щоб автономній особистості надати відповідні якості, потрібно приділити увагу її правовому вихованню.
Правове виховання можна назвати систематичним, організованим процесом, який справляє безпосередній вплив на свідомість громадян України, є носієм правовиховних форм, методів і способів з єдиною метою: сформувати в правосвідомості стійкі і глибокі правові потреби, знання, переконання, цінності, виробити звичку до правової поведінки.
Головною метою правового виховання особистості є формування теоретичної основи правової культури і правової свідомості. Формування правосвідомості особи створює умови, за яких у людини з’являється тільки позитивне ставлення до права. Лише правильне виховання кожного окремого індивіда приведе до створення ідеалу правового суспільства.
Література
1. Волкова, Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н. П. Волкова. — К.: Вид. центр «Академія», 2001. — 117-118 с.
2. Копейчиков, В.В. Правознавство / В. В. Копейчиков. — К.: Юрінком Інтер, 2006 — 915 с.
3. Максимов, С.І. Кантівський проект правового суспільства і нові демократії / С. І. Максимов // Проблеми філософії права. — Київ — Чернівці: Рута, 2008. — Т. ІУ-У.
4. Максимов, С.И. Правовая реальность: опыт философского
осмысления : монография / С.И. Максимов. — Х.: Право, 2002. — 328 с.
5. Максимов, С.І. Методологічні основи правового виховання / С. І. Максимов // Вісн. Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. Сер.: Філософія, філософія права, політологія, соціологія / ред. кол. А. П. Г етьман та ін. — Х.: Право, 2010. — Вип.6 — 53 — 62 с.
6. Огородник, Л. Становлення системи громадянського виховання в умовах розвитку української державності / Л. Огородник // Проблеми освіти. — К.: Наук. — методич. центр вищої освіти / голов. ред. В.Г. Кремень, 2001. — Вип. 26. — 62 — 67 с.
7. Правове виховання в сучасній Україні: монографія / А.П. Гетьман, Л.М. Герасіна, О.Г. Данильян; за ред. В.Я. Тація, А.П. Гетьмана, О.Г. Данильяна. — Х.: Право, 2010. — 368 с.
