CC BY
70
І. П. Коченко, викладач-методист ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ: ПРАГНЕННЯ ТА РЕАЛІЇ
В сучасній освіті виховання являє собою систематичний, організований і цілеспрямований процес педагогічного впливу на свідомість людини, її духовний та фізичний розвиток, метою якого є формування належного рівня свідомості і поведінки особистості як невід’ємної частини суспільства. В процесі виховання передається і засвоюється соціально цінний досвід поколінь. Одним із головних завдань виховання є стан вихованості особи, що виявляється в її ставленні до навколишнього середовища, повазі до загальнолюдських цінностей, закону, прав та свобод людини.
Суттєвий внесок у розкриття сутності виховання зробили відомі педагоги К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, Г. Ващенко, О. Столяренко та ін.
Серед різних видів виховання виділяють також правове. Рівень правового виховання — один із важливих критеріїв і передумова побудови правової держави та громадянського суспільства в Україні.
Правове виховання — це цілеспрямована, організована, послідовна, систематична та системна діяльність з боку держави, її органів, установ та організацій, інших учасників правовиховної діяльності з метою формування у особи належного рівня правової свідомості та правової культури, законослухняності, правомірної поведінки, а також прагнення соціально-правової активності [1].
Основним нормативним документом, який регулює процес виховання, у тому числі правового, є Закон України «Про освіту». Основні напрямки правової освіти та виховання передбачено визначені у Програмі правової освіти населення, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р. № 366. Вона визначає правову освіту як процес засвоєння знань про основи держави та права, виховання у громадян поваги до закону, прав людини, небайдужого ставлення до порушень законності і правопорядку.
Мета будь-якого виховання — сукупність властивостей особистості, які прагне сформувати суспільство, тобто якийсь ідеал людини в узагальненій формі. Правове виховання неможливо уявити без морального: і право, і мораль спрямовані на формування поведінки людей відповідно до визначених норм та принципів. Інститут виховання реалізує свою місію щодо формування досконалої особистості через такі суспільні інститути, як сім’я, різноманітні дитячо-юнацькі, молодіжні організації, школа, позашкільні заклади, виш, церква тощо.
Підкреслюючи важливість визначення мети і завдань виховання,
К. Ушинський писав: «Що сказали б ви про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти на запитання, що він хоче будувати... Те саме повинні сказати й про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності... Ось чому ... ми маємо цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься у своїй діяльності, і вимагати на це питання ясної й категоричної відповіді» [2].
Отож, мета доповіді — розглянути цілі правового виховання та визначити особливості напрямків його розвитку в сучасних умовах для досягнення цих цілей.
Останніми роками можна спостерігати, як зростає розрив між ідеалом людини, який прагне отримати держава у результаті виховання, та дійсністю. За фасадом проголошуваних високих цілей розігрується конфлікт індивідуальних інтересів. За відсутності сильної об’єднуючої ідеї кожна сторона починає тягнути ковдру на себе. Здавалося б, у громадян України є досить висока мета: розбудова сильної держави. Та чому ж на ділі практично нічого не відбувається?
Замовником у виховному процесі зазвичай виступає держава — система захисту прав людей, які проживають на території суверенітету держави. Тобто це система, якій суспільство делегує деякі функції, у тому числі виховання своїх громадян. В ідеалі в цій системі задіяні найкращі люди суспільства — еліта, які за покликанням здійснюють функції управління
суспільством, а також виробляють нові моделі, стереотипи поведінки, що дозволяють соціуму пристосовуватися до оточення, яке постійно змінюється. Згідно з цими моделями, стереотипів через суспільні інститути відбувається виховання підростаючих громадян. Цей спіральний процес розвитку відображено на рис. 1.
РИС 1
Еліта (управлінська, наукова, мистецька та ін.) є взірцем для інших членів суспільства, здійснює розумну владу, її поважають. Це може викликати заздрість та прагнення будь-якою ціною потрапити до системи влади серед людей, які не повною мірою усвідомлюють відповідальність такого становища. В умовах суспільства і держави, що стабільно та поступово розвиваються, ці процеси контрольовано регулюються. Та за умов різких змін, суспільних катаклізмів деякі механізми перестають спрацьовувати і може відбутися заміщення еліти псевдоелітою (рис. 2).
РИС 2
Так, на пострадянському просторі різкі соціально-політичні зміни початку 90-х років спричинили кризу в суспільстві. Воно почало рухатися шляхом деградації. На тлі ейфорії незалежності, складного процесу державотворення цей рух скрадався. Нині ми повною мірою збираємо плоди цього прорахунку. Псевдоеліта не тільки неспроможна випрацьовувати нові концепції за вимогами часу, вона в цьому навіть не зацікавлена. Задля збереження свого становища жертвують інтересами суспільства. Розквітають корупція, подвійні стандарти, нечесна конкуренція. Інструменти державної влади використовуються у власних інтересах. Інерційно за цим взірцем функціонує суспільство, пропагуються фальшиві цінності. Деградаційні явища спостерігаються в усіх галузях суспільного життя, навіть в науці та мистецтві: засильство бездарності і нахабства, розтягування коштів, імітація діяльності, кругова порука. Цей процес дуже важко зупинити і обернути назад. Відродження є багатоступеневим та складним; воно повинно йти на всіх рівнях. Найважливіша роль відводиться вихованню, зокрема правовому. За таких умов головною метою правового виховання мають стати формування правосвідомості громадян і підвищення на цій основі їх правової культури, що складається передусім зі свідомого ставлення до своїх прав і обов’язків перед суспільством і державою, закріплених у Конституції України, глибокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватися і виконувати закріплені в них вимоги, що виражають волю та інтереси народу, активної участі в управлінні державними справами, рішучої боротьби з порушниками законів. До кожної людини необхідно донести важливість саме її ролі у процесі державотворення, бо держава складається з її громадян, виховувати почуття особистої відповідальності за події в суспільстві і вказувати законні шляхи відновлення справедливості.
Правове виховання має у першу чергу зміцнювати життєву позицію, підвищувати громадянську активність, загострювати почуття
непримиренності до негативних явищ. Найперше його завдання — озброєння громадян знаннями законів, підвищення їх юридичної обізнаності, систематичне інформування їх про актуальні питання права. Тож, формування правової культури у молодого покоління є одним із найважливіших компонентів основної мети національного виховання.
ЛІТЕРАТУРА
1. Зайчук, О. В. Теорія держави і права. Академічний курс : підручник //
О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. — К. : Юрінком Інтер, 2006. — Електронний ресурс : http://www.ebk.net.ua/Book/law/zaychuk_tdp/zmist.htm
2. Ушинский, К. Д. Человек как предмет воспитания. Опыт педагогической антропологии. — Електронний ресурс : http://studentdream.narod.ru/ushi1.html.
3. Національна програма правової освіти населення. — Електронний ресурс : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/992/2001.
4. Закон України «Про освіту». — Електронний ресурс : http: //zakon2 .rada. gov.ua/laws/show/1060-12.
