CC BY
21
BÑJj
Материалы конференции /Proceedings of the Conference/
ним розподалом Í3 наслщками ЛЗЧМТ у вигляд1 СВД, ПП. Основну групу (ОГ) становили 32 дитини, як додатково до патогенетично! терапй отримували препарат гамалате В6 по
2 табл. 3 рази на добу курсом 1 мюяць. Контрольна група (КГ) Í3 28 датей отримувала тльки стандартну терапш. У вах д1тей було вивчено анамнесгичш дан1 (пер1од п1сля ЛЗЧМТ ста-новив вщ 0,5 до 2 роыв), !м було проведено загальноклЫчне обстеження з оц1нкою невролопчного статусу з консульта-Цями вузькопрофтьних фах1вц1в (невролога, кард1олога, офтальмолога, отоларинголога). Ознаки вегетативних зм1н та вихщний вегетативний тонус виявляли за допомогою опитувальника, вегетативну реактивн1сть та забезпечення доповнено проведенням клшоортостатично! проби та ЕКГ-велоергометричного тесту (А.М. Вейн, 1994). Усм датам було проведено електроенцефалографш (ЕЕГ) та добове моттору-вання АТ (ДМАТ). Розлади поведении оц1нювали за шкалою адаптивно! поведнки (АВС) за 3 параметрами: дратшливкть, збуджен1сть; соц1альна дезадаптация; г1перактивн1сть. Ршень 1нтелекту визначали за шкалою Векслера (WISC-R), для ви-вчення пам'ят використали шкалу Бентона. Статистичну обробку даних проводили за пакетом Statistica 8.0.
Результати. В1дзначена кл1н1чна ефективнють проведено! терапй' в обох групах, що полягала у швелюванш основних скарг — головного болю, запаморочення, втомлюваносп, слабкост1, порушень формули сну, периферичних вегетативних змш, але в ОГ ран1ше (до
3 тижн. л1кування — у 83 % датей), н1ж у КГ (до 4 тижн. л1кування — у 79 % датей).
Результати ЕКГ — ВЕМ демонстрували бтьш спри-ятливий профть: в1дзначена менша процентна частка неф1з1олог1чних типiв реагування на ф1зичне навантаження (астеносимпатичного, асимпатикотошчного, гшертен-зивного) — 28 проти 46,4 % ошб КГ, презентабельное^ вегетативних маркер1в ЕКГ-патерну (31,3 i 50 % вщповщ-но); документовано позитивне скорочення часу реституци (5,1 ± 0,38 хв i 6,5 ± 0,42 хв), зниження ктькосл випадюв суб'ективного дискомфорту у вщновному перiодi порiв-няно з КГ (10,5 i 28,6 %). ДМАТ демонстрував вщсутнють over-dipper-патерну в ОГ (17,9 % — у КГ).
У 14 % хворих залишились деяю скарги, але меншо! штенсивноста. За пщшкалами АВС пiсля лкування мак-симальне зниження показниюв вщшчалося за оцiнкою гiперактивностi — на 5,9 пункту в ОГ (на 5,1 у КГ), соЦаль-но! дезадалтаци — на 2,7 в ОГ (на 2,3 у КГ); збудженост — на 3,6 в ОГ (на 3,2 у КГ). При визначенш штелектуаль-них параметрiв найкращi результати отриманi за тестом Бентона для вивчення пам'ят (+1,5 бала в ОГ, + 1,3 бала в КГ). За даними повторно проведено! ЕЕГ вщзначалися: статистично вiрогiдне зменшення кшькосл датей iз ди-фузними загальномозковими змiнами бюелектрогенезу ГМ, ознаками дисфункци сере-динних утворень мозку, з виникненням пароксизмально! активносп на фоновiй ЕЕГ (до 3 тижн. лкування — в ОГ, до 4 тиж. лiкування — у КГ). Вщновний перiод тсля навантажувальних гшервентиля-цiйних проб наприюнщ 1 мiс. лiкування нормалiзувався у 86 % датей в ОГ, у 78 % у КГ, у 14 % ОГ вш зменшився до
2,1 ± 0,3 хв (у 9 % КГ вщповщно до 2,9 ± 0,3 хв). Поб1чних ефект1в при лшуванш не було.
Висновки. Використання в реабштацшнш терапй' у д1тей 1з насл1дками ЛЗЧМТ препарату гамалате В6 демонструе кращий вегетогармон1зуючий ефект, ефект полшшення показник1в б1оелектрогенезу головного мозку (за даними ЕЕГ), стабшзаци розлад1в повед1нкм, 1нтелектуальних розлад1в в1дпов1дно до клшчно! симптоматики та шструментальних досл1джень пор1вняно з1 стандартними схемами л1кування у б1льш стисл1 строки.
Отримаш результати свщчать про потенцшш можливост1 препарату гамалате В6 пщвищувати адаптац1йн1 можливост1 орган1зму до ф1зичних 1 психоемоц1йних навантажень, сприяти стабшзаци щркадаанних ритм1в, пол1пшують яюсть життя пац1ент1в 1з наслщками ЛЗЧМТ, що актуал1зуе пер-спективн1сть подальших дослщжень проблеми.
Препарат гамалате В6 показав хороший профть без-пеки та переносимост у д1тей.
УДК 616.831-009.11+616-009.12-008.6]-031.86
КУТЯКОВА Е.И., ЕВТУШЕНКО О.С., ЕВТУШЕНКО С.К., ОМЕЛЬЯНЕНКО А.А.
Донецкий областной детский клинический центр нейрореабилитации
церебральный паралич и судорожный синдром — возможности реабилитации
Актуальность. Наличие судорожного синдрома у детей с церебральными параличами (ЦП) в значительной степени затрудняет коррекцию имеющихся двигательных и когнитивных расстройств, ухудшает прогноз заболевания, нарушает социальную адаптацию, что делает эту проблему актуальной в детской неврологии. Судороги ограничивают возможность активной тренировки возрастных навыков, применения стимуляторов ЦНС и физиотерапевтических методов.
В центре осуществляется адаптированная реабилитация детей с церебральными параличами, сочетающимися с судорожным синдромом.
Материалы и методы. За 10 лет (2003-2013 гг.) в центре получили лечение 6758 детей с церебральными параличами в возрасте от 6 мес. до 17 лет: 4053 мальчика и 2705 девочек. Из них: 1862 — дети с судорожным синдромом, принимающие антиконвульсанты, 1034 — дети с судорожным синдромом в анамнезе.
Больным ЦП с редкими эпилептическими приступами (судорожные и бессудорожные) и пациентам с приступами в анамнезе (ремиссия 2-5 лет) проводилось электроэнцефалокартирование. При необходимости осуществлялся ЭЭГ-мониторинг дневного и ночного сна, позволивший в большинстве случаев выявить эпилептические корреляты и определить тактику ведения данного пациента в условиях центра. У 7 детей на ЭЭГ отмечался электрический эпилептический статус сна, потребовавший коррекции антиконвульсантной терапии.
№ 3(65), 2014
www.mif-ua.com
163
Материалы конференции /Proceedings of the Conference/
Дети с ЦП, имеющие эпилептический синдром или эпилептические корреляты на ЭЭГ («субклиническая эпилепсия»), в центре получали комплексную терапию, включающую применение нейропротекторных и нейро-трофических средств.
В терапии больных ЦП с эпиприступами в зависимости от их характера использовались препараты вальпроевой кислоты, карбамазепин, сукцинимиды. При резистентных к традиционным антиконвульсантам пароксизмах назначались кеппра, ламиктал, топамакс или комбинации препаратов.
На период реабилитации в центре больным с судорожным синдромом увеличивали дозу антиконвульсанта на 10—20 % от ранее потребляемой суточной дозы, а больным с «субклинической эпилепсией» назначался коротким курсом один из антиконвульсантов (преимущественно вальпроат), что исключало в значительной степени вероятность возникновения эпилептического припадка. Увеличение дозы антиконвульсантов позволило использовать в лечении детей такие ноотропные препараты с иммуномодулирующим эффектом, как цереброкурин, дельталицин, кортексин. Под контролем концентрации антиконвульсантов в сыворотке крови (аппарат «Милихром») проводили коррекцию противо-судорожного лечения.
Назначение или увеличение дозы одного из антикон-вульсантов на период реабилитации позволило активно использовать все разновидности рефлексотерапевтического воздействия, не ухудшая при этом состояния больного.
Выводы. Таким образом, наличие судорожного синдрома у детей с церебральными параличами не является абсолютным противопоказанием к их реабилитации. Детям при наличии редких пароксизмов необходимо проводить реабилитационные мероприятия на фоне увеличения суточной дозы антиконвульсанта на 10—20 % от ранее потребляемой, а больным с эпиприступами в анамнезе — на фоне приема коротким курсом малых доз противосудорожных средств, что позволяет не только использовать нейропротекторные препараты, но и проводить сеансы рефлексотерапии (иглоукалывание аку-пунктурных точек и зон скальпа, лазеро- и мезотерапия).
УДК 616.8-009.2-053.3-07+61-08-035
МАРТИНЮК В.Ю., НАЗАР О.В. ДЗ «Укранський медичний центр реаблтацИ дтей з органчним ураженням нервовоI системи Мнстерства охорони здоров'я Укра'ни», м. Ки1в
д|агностичн1 критерп рухових порушень у немовлят ¡з позицм доказово! медицини
Ушфшований клМчний протокол медично! допо-моги та медично! реабштаци, розроблений на основi адаптованих клшчних настанов «Церебральний паралiч
_1ш
та iншi оргашчш ураження головного мозку у дггей, яы супроводжуються руховими порушеннями», створений iз метою стандартизации надання медично! допомоги дтям з обмеженими можливостями на засадах доказово! медицини (наказ МОЗ Укра!ни № 286 вщ 09.04.2013 р.).
Рейтинг сили доказiв:
А — вагомий доказ визначаеться як доказ, отрима-ний iз двох або бшьше дослщжень, що вщповщають критерiям достатнього доведення ефективносп, е високояюсними та вищою мiрою застосовними до предмету, i такий доказ е послщовною та надшною основою рекомендаци.
В — помiрний доказ визначаеться як доказ, отрима-ний iз щонайменше одного дослщження, що вщповщае критерiям достатнього доведення ефективносп, е високоякiсним та вищою мiрою застосовним до предмету, i такий доказ слугуе основою для надання рекомендаци.
С — обмежений доказ визначаеться як доказ, отрима-ний iз щонайменше одного дослщження, що вщповщае критерiям достатнього доведення ефективносп, мае помiрну якiсть або застосовнють до предмету, i такий доказ слугуе основою для надання рекомендаци.
Б — сптьна думка ради спещалютав.
Згiдно з рекомендацiями необхщно, щоб усi новонародженi були перевiренi на наявнiсть факторiв ризику та можливих патологiчних клiнiчних симптомiв, яю вказують на ризик формування рухових порушень у немовлят, iз метою раннього !х виявлення (рiвень доказовост А).
До основних клiнiчних симптомiв, якi вказують на можливiсть формування рухових порушень у немовлят, вщносяться:
— тяжкий стан у ранньому неонатальному перюдц
— наявнiсть вогнищевих неврологiчних симптомiв, епiлептичного синдрому;
— подовжеш термiни редукцй безумовних рефлекшв, вроджених тонiчних рефлексiв, затримка темшв формування постуральних рефлекторних механiзмiв, необхщних для виконання будь-яких рухових акпв;
— змiни м'язового тонусу: довготривала м'язова гшотошя пiсля народження, затримка нормалiзацi! м'язового тонусу пiсля 3—4 мюящв життя, формування патологiчних поз та установок, що унеможливлюють виконання цтеспрямовано! ди;
— вiдставання в статокшетичному, психiчному та передмовленневому розвитку дитини у перiодi немов-ляти;
— наявшсть органiчних змiн головного мозку за даними методiв нейровiзуалiзацi! (комп'ютерна томография, магнiтно-резонансна томографiя головного мозку).
1зольований патологiчний руховий патерн не е абсо-лютним предиктором несприятливого невролопчного розвитку дитини. Чим бiльша кшьысть патологiчних рухових патернiв у новонародженого, тим бшьша
164
Международный неврологический журнал, ISSN 2224-0713 № 3(65), 2014
