CC BY
106
УДК 321.001
В. П. Березинський, кандидат політичних наук, доцент ТРАНСФОРМАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ФЛУКТУАЦІЙ В САМООРГАНІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ
Розкрито роль флуктуацій політичної системи в самоорганізаційних процесах її трансформації. Простежено еволюцію системи в зоні біфуркації під впливом малих руйнівних імпульсів, що надходять від нелінійного середовища.
Ключові слова: політична система, самоорганізація, флуктуація, біфуркація, аттрактор.
Актуальність проблеми. Флуктуації є наріжним каменем в розумінні самоорганізації відкритих систем. Клас систем, здатних до самоорганізації, -це відкриті нелінійні системи. Відкритість системи означає наявність у ній джерел і стоків, обміну речовиною і енергією з навколишнім середовищем.
Відкритість системи необхідна, але недостатня умова для самоорганізації, тобто будь-яка система, що самоорганізується, відкрита, але не будь-яка відкрита система будує самоорганізовані структури. Все залежить від взаємної гри, змагання двох протилежних начал: яке створює структури, нарощує неоднорідності в суцільному середовищі і яке розсіює, розмиває такі неоднорідності.
Розсіююче начало у неоднорідній системі може пересилювати, переборювати роботу джерела, розмивати всі неоднорідності, які створені ним. У такому режимі структури не можуть виникати. З другого боку, і при повній відсутності дисипації організація також виникнути не може. Тут дисипація розглядається як чинник «виїдання» зайвого. Дисипація у середовищі з нелінійними джерелами відіграє роль різця, яким скульптор поступово, але цілеспрямовано відтинає все зайве від кам’яної брили.
Дисипативні процеси, розсіювання є по суті макроскопічною появою хаосу. Хаос на макрорівні є не чинником руйнування, а силою, що виводить на атрактор, тенденцію самоструктурування нелінійного середовища [5, с. 4].
Політична система за своїми характеристиками є типовою відкритою системою з нелінійним середовищем, в якій флуктуації виступають важливим чинником трансформації (змін) у ході її самоорганізації в зоні біфуркації (розгалуження шляху розвитку).
Аналіз останніх джерел і публікацій. Дану проблему, яку було порушено західними дослідниками у 1980-х роках для відкритих систем (Г. Хакен, І. Пригожин, І. Стенгерс та ін.), у контексті самоорганізаційних процесів політичної системи намагалися розв’язати такі вітчизняні дослідники, як В. Аршинов, В. Василькова, В. Бевзенко, С. Гомаюнов, К. Делокаров, І. Добронравова, І. Іонов, О. Князєва, В. Костюк, С. Курдюмов, А. Кравець, С. Кримський, В. Кизима, М. Моїсеєв, А. Назаретян, С. Ставченко, В. Стьопін, О. Третяк, О. Тупиця, Ю. Яковець та ін.
Метою статті є виявлення трансформаційного потенціалу флуктуацій в самоорганізаційних процесах політичної системи.
Виклад основного матеріалу. Відкритість політичної системи та нелінійність її внутрішнього середовища зумовлюють високу чутливість її до різних зовнішніх і внутрішніх впливів. Такі впливи прийнято називати флуктуаціями - це спонтанні відхилення значень певних параметрів системи від своїх середніх значень, що описують рівновагу системи як найбільш ймовірний стан її елементів. Стосовно політичної системи флуктуації - це практично всі явища і процеси, що провокують якісні метаморфози керівного параметра системи - політичної влади, порушуючи попередньо існуючу «рівновагу», усталений спосіб взаємозв’язку компонентів системи. Флуктуації можуть мати як внутрішню, так і зовнішню природу. В першому випадку вони пов’язані з перерозподілом владних повноважень між різними політичними суб’єктами, реорганізацією інституційної сфери, змінами в законодавстві, укладенням політичних угод, поширенням різноманітних ідей політичного
характеру, буд-якими масовидними процесами, що відбуваються в суспільстві, тощо; у другому - спрямовані на отримання ресурсів, упровадження інновацій, збирання інформації.
На думку російського дослідника А. Венгерова, політика є найбільш сприятливим «полігоном» застосування синергетики, оскільки саме в політику незначні з огляду на історичні масштаби «випадкові політичні акції (наприклад, витік інформації, загибель політичного лідера) приводять до потрясіння державних основ і навіть світопорядку» [3, с. 57-58].
Кожна з описаних можливостей може реалізуватися у викликаній флуктуаціями точці біфуркації, в якій система випробовує нестійкість. Точка (зона) біфуркації являє собою переломний, критичний момент у розвитку системи, в якому вона здійснює вибір шляху; інакше кажучи, це точка розгалуження варіантів розвитку. Просканувавши флуктуаційне тло, система вирішує, який тип розвитку обрати (яку флуктуацію закріпити). У точках біфуркації починається розгалуження можливих шляхів розвитку системи і тому важко спрогнозувати, яким шляхом піде майбутній розвиток систем.
У принципі неможливо спрогнозувати, який шлях прокладе біфуркація. Її результат визначається не передісторією системи, не оточуючим її середовищем, а тільки взаємодією більш-менш випадкових флуктуацій у хаосі критично дестабілізованих систем. Одна або декілька флуктуації, що розгойдують такі системи, раптово стають «центрами кристалізації». Ставши центром кристалізації, флуктуація швидко наростає і поширюється на всю систему. За дуже короткий час вона підкоряє собі динаміку системи. Новий порядок, що народжується при цьому «в утробі» хаосу, відбиває структурні та функціональні особливості тої флуктуації, що стала центром кристалізації.
Однією з найважливіших стадій нестійкості системи і сприйнятливості до малих впливів (флуктуацій) є точка (зона) біфуркації. У зв’язку з цим російський дослідник С. Курдюмов зазначає: «Людина, знаючи механізми самоорганізації, може свідомо ввести в середовище відповідну флуктуацію, -якщо можна так виразитися, уколоти середовище в потрібних місцях і тим
самим спрямувати її рух. Свобода вибору є, але самий вибір обмежений можливостями об’єкта, оскільки об’єкт є не пасивним, інертним матеріалом, а володіє, якщо завгодно, власною “свободою”» [6].
По суті відмінною рисою талановитого політика (як само і політичного консультанта) є здатність побачити (або створити) критичний момент, коли зовсім малі дії зможуть принести значний результат. Елементарним прикладом може слугувати завершення передвиборної кампанії - її останні години, коли ефект останнього враження може виявитися вирішальним.
Флуктуація в зоні біфуркації не тільки може породити самоорганізацію сприятливої ситуації, а й підштовхнути систему до хаосу. Можливість подібного розвитку подій робить особливо насущним управлінський вплив у цей момент. З другого боку, саме в цей момент вплив може бути небезпечним як ніколи: будь-яка дія керуючої системи (в силу того, що в точці біфуркації найменша флуктуація може бути вирішальною і викликати стрибок на інший атрактор) здатна привести до хвилі нелінійних зворотних зв’язків у системі і спрямувати її на програшний атрактор або навіть зруйнувати.
У зоні біфуркації керування політичною ситуацією може відповідати таким вимогам:
1. Управлінський вплив повинен апелювати, резонувати до виграшного атрактора.
2. Він повинен здійснюватися вчасно. Те, що можливо сьогодні, не буде таким завтра, і це потрібно враховувати. Процеси згодом можуть вийти з-під контролю і викликати незворотні зміни.
3. При керуванні політичною ситуацією необхідно спиратися на політичних акторів, що відповідають соціальній групі, які забезпечать перехід на виграшний атрактор, - вони відіграють роль ланки, ухопившись за яку можна витягнути весь ланцюг. Фаворитів також потрібно вибирати осмислено.
Флуктуації - це, як правило, випадкові рухи елементів системи на мікрорівні. Флуктуації можуть бути внутрішніми (внутрішньосистемними) і зовнішніми (мікрозбурювання середовища). Залежно від своєї сили
флуктуації, що впливають на систему, можуть мати різні наслідки. Якщо флуктуації відкритої системи недостатньо сильні, система відповість на них виникненням сильних тенденцій повернення до старого стану, структури або поведінки. Якщо флуктуації дуже сильні, система може зруйнуватися. І, нарешті, третя можливість полягає у формуванні нової дисипативної структури і зміні стану, поведінки та / або складу системи.
На думку угорського дослідника Е. Ласло, в суспільстві біфуркація не обов’язково зумовлена грою випадку. Діячі, що створюють у суспільстві критичні ситуації, - мислячі істоти, люди. Якщо вони зможуть зрозуміти природу процесу, в якому їм відведено важливу роль, то перед ними відкриється можливість управляти цим процесом. Вони зможуть «зсередини» зміщувати в потрібний бік взаємодію флуктуації (які в несоціальних системах мають виключно випадковий характер). Вони зможуть створювати нові зразки життя, виробляти альтернативні варіанти поводження, уводити доцільні інновації, створювати ефективні, такі, що враховують потреби навколишнього середовища, соціальні і політичні рухи. Коли сталі переконання і практика виявляються нефункціональними та застарівають, стає актуальним пошук більш функціональних і ефективних ідей.
Суспільство також час від часу переходить у хаотичний стан. Йдеться не про стан анархії, а про надчутливість - прелюдії зміни. Перебуваючи в хаотичному стані, суспільство стає чутливим до будь-якої слабкої флуктуації, до кожної нової ідеї, до кожного нового образу думки та дії. В остаточному підсумку хаос суспільства означає свободу людини - свободу змінювати структури та інститути, в яких люди проводять своє життя. Тягар минулого слабшає, і утворюється простір для індивідуальної творчості. Ні диктатори, армії та поліція, а цінності, що змінюються, і ідеали людей є тими метеликами, які змахами своїх крил визначають, яким шляхом розвиватиметься суспільство
[7].
Самоорганізаційні процеси у відкритих системах найбільшу активність виявляють у зоні біфуркації, оскільки саме в цій зоні (точці) збільшується
чутливість системи до малих, статистично незначущих збурювань -флуктуацій, які в період рівноваги (гомеостазу) майже непомітні для функціонування системи. У зоні біфуркації флуктуації відкривають можливість вплинути на подальшу долю системного цілого, яке до цієї критичної точки було байдуже до цих впливів і гасило їх через стійкість попереднього стану.
Аналізуючи подібні впливи, російський дослідник Л. Бевзенко звертає увагу на те, що найчастіше ця мала флуктуація визначається випадковістю, і в такий спосіб випадковість починає набувати доленосного для системи характеру [1, с. 65]. У принципі будь-який окремий елемент системи в точці біфуркації її життєдіяльності деяким своїм флуктуючим впливом може вплинути на подальше життя всієї системи.
Українська дослідниця Л. Бойко-Бойчук, аналізуючи політико-владну взаємодію у територіальних громадах, доходить висновку про те, що «процеси самоорганізації у територіальних громадах “запускаються” шляхом впливу на точки (центри) ініціації самоорганізації, через які громадськість залучається до спільного управління територіальними громадами» [2, с. 6].
Роль флуктуації в житті самоорганізованих систем дуже велика, що відрізняє їх від систем лінійних, які байдужі як до флуктуації, так і до випадковості. У зв’язку з цією обставиною західні дослідники І. Пригожин та І. Стенгерс пишуть: «Флуктуація змушує систему обрати ту галузь, по якій буде відбуватися подальша еволюція системи. Перехід через точку біфуркації - такий же випадковий процес, як кидання монети... Флуктуація визначає глобальний результат еволюції системи. Замість того, аби залишатися малими виправленнями до середніх значень, флуктуація значно змінює середні значення. Ми пропонуємо назвати ситуацію, що виникає після впливу флуктуації на систему, порядком через флуктуацію» [8, с. 162-163].
Причиною, дією якої є утворення нового цілого, може виступати множина когерентних флуктуацій або ж одна потужна флуктуація, що розвивається швидше за інші, та, характеризуючись значною амплітудою,
охоплює велику кількість елементів системи і надає їхньому руху певного спрямування, забезпечуючи когерентність міжелементних взаємодій. Звідси обрання певного напрямку еволюції самоорганізованої системи є випадковим, оскільки визначається флуктуацією, але кожен випадково обраний шлях розвитку системи одночасно є і закономірним, оскільки визначається об’єктивно існуючим станом системи перед фазовим переходом. У зв’язку з цим українська дослідниця І. Добронравова констатує: «Випадковість виявляється доповненням необхідності, причому ця необхідність за будь-якого варіанту вибору має свою підставу та умови реалізації, а крім того й значущість флуктуації, і сама ситуація вибору об’єктивно обґрунтована» [4, с. 106].
Здатність випадкової флуктуації розростатися в нову системну визначеність, новий системний порядок реалізує механізм позитивного зворотного зв’язку, сутність якого полягає в резонансному розростанні малого у велике, перетворенні натяку на зрілу стійку реальність - атрактивну структуру [1, с. 65]. Остання (від англ. attract - притягувати) покликана «притягувати» самоорганізаційні процеси системи до тих зразків упорядкування, концентрованим описом яких вони слугують. Л. Бевзенко вважає, що атрактивні структури є «локальні зони підвищеної соціальної впорядкованості». Механізми такої локалізації набувають переважно культурного характеру, тому «в атрактивній структурі завжди з незмінністю наявні ознаки більш чи менш стійкого субкультурного утворення» [1, с. 227].
І. Пригожин постійно вказує на те, що випадковість, окремі малі флуктуації можуть відігравати істотну, визначальну для системи роль поблизу моментів біфуркації. У такому разі для визначення місця випадковості в картині світу ми повинні «чекати» на ці моменти біфуркації. Необхідною умовою є розвиток процесу із загостренням, в основі механізму якого лежить нелінійний позитивний зворотний зв’язок. Не будь-яка випадковість істотна і однакова за наслідками для величезного класу завдань про структурну нестійкість або резонансний вплив.
І. Пригожин називає нестійкістю стан системи поблизу точки біфуркації, коли система здійснює «вибір» подальшого шляху розвитку. За його словами, флуктуації являють собою механізми, що «запускають» нестійкості. Ми ж говоримо про нестійкість іншого роду. Світ нестійкий скоріше не тому, що в момент біфуркації відкриваються різні шляхи розвитку. Поблизу біфуркації випадковість, дійсно, відіграє вирішальну роль, але це тільки один бік нестійкості (чутливості процесів до малих флуктуацій). Під нестійкістю ми розуміємо головним чином режими надшвидкого наростання, розвиток процесів з нелінійним позитивним зворотним зв’язком. Нестійкість - це імовірнісний характер розпаду складноорганізованих структур поблизу моменту загострення.
У процесах самоорганізації відкритих нелінійних систем виявляється двоїста, амбівалентна природа хаосу. Він виступає як дволикий Янус. Хаос руйнівний (складні системи в різних станах можуть бути чутливі до малих хаотичних флуктуацій на макрорівні). І в той же час хаос конструктивний, творчий (сам хаос може бути захистом від хаосу: механізмом виведення на структури-атрактори еволюції, механізмом узгодження темпів еволюції при об’єднанні простих структур у складні, а також механізмом перемикання, зміни різних режимів розвитку системи). Хаос конструктивний через свою руйнівність і завдяки їй, руйнівний на базі конструктивності і через неї. Руйнуючи, він будує, а будуючи, приводить до руйнування.
І. Пригожин неодноразово підкреслював, що режими руху перемикаються, шляхи еволюції реальних систем біфуркують, багаторазово гілкуються, у моменти біфуркації відіграє роль випадковість, і внаслідок цього світ стає загадковим, непередбаченим, неконтрольованим. У певному сенсі справа виявляється дійсно так. Проте реальним нелінійним системам притаманна наявність поля шляхів розвитку для відкритих нелінійних середовищ, спектра структур, порушуваних різною топологією початкових впливів на середовище.
Випадковість, малі флуктуації дійсно можуть збити, відкинути з обраного шляху, привести до складних блукань полем розвитку. Але на спрощених математичних моделях можна бачити все поле шляхів розвитку. Всі можливі шляхи відкриваються як би із пташиного польоту. Тоді стає ясним, що шляхи еволюції, які гілкуються, обмежені. Звичайно якщо працює випадковість, то мають місце блукання, але не які завгодно, а в рамках цілком певного, детермінованого поля можливостей.
У політичній системі як умови самоорганізації можна виокремити такі: спільне бачення суб’єктами політики бажаного майбутнього, наявність партнерських стосунків та налагоджених комунікацій між ними, їх взаємопосилення, наявність чіткого атрактора (який утворює навколо себе зону притягання), креативність або співтворчість взаємодіючих суб’єктів політики, наявність лідерів, односпрямованість і одночасність зусиль учасників громадсько-політичного діалогу в розв’язанні певної проблеми [2, с. 6].
Висновки. Флуктуації політичної системи як чинник її трансформації (зміни) провокують утрату внутрішньої когерентності розвитку структурних елементів політичної системи. У зв’язку з цим відбувається структурно-функціональна диференціація елементів системи - посилення взаємодії різнорівневих груп однорідних елементів (інтеграція) та одночасне послаблення взаємодії різнорідних елементів у межах окремих підсистем. Унаслідок цього в структурі політичної системи з’являються певні «новоутворення», спроможні виступати носіями системної якості іншого порядку. Отже, структура політичної системи на певний час (на період, коли вона знаходиться в зоні біфуркації) надзвичайно ускладнюється - разом з існуючим компонентно-елементним набором політична система містить також низку потенційних (готових до актуалізації) структур. Відповідно змінюються і кількість та стійкість можливих станів рівноваги системи.
Переходячи у новий стаціонарний стан (тобто трансформуючись), політична система зазнає різноманітних малих впливів (тобто вона посилено
флуктуює), причому в ситуації біфуркації флуктуації вже не є відхиленнями від певних середніх значень параметрів, що описують рівновагу системи (оскільки біфуркація за своєю сутністю не містить ні «середніх значень», ні «рівноваги»), а постають як чинники порядкоутворення, здійснюючи випадковий вибір між рівно-ймовірними варіантами структурної самоорганізації політичної системи.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бевзенко, Л. Д. Социальная самоорганизация / Л. Д. Бевзенко. - К.: Ин-т социологии НАНУ, 2002. - 436 с.
2. Бойко-Бойчук, Л. В. Синергетичний підхід у політичних дослідженнях (на прикладі аналізу політико-владної взаємодії у територіальних громадах в Україні): дис. ... канд. політ. наук спец.: 23.00.01 / Л. В. Бойко-Бойчук; Ін-т політ. і етнонац. досл. ім. І. Ф. Кураса НАНУ. - К., 2006. - 22 с.
3. Венгеров, А. Б. Синергетика и політика / А. Б. Венгеров // Обществ. науки и современность. - 1993. - № 4. - C. 55-69.
4. Добронравова, И. С. Синергетика: становление нелинейного
мышления / И. С. Добронравова. - К.: Лыбидь, 1990. - 152 с.
5. Князева, Е. Н. Синергетика как новое мировидение: диалог с И. Пригожиным / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов // Вопр. философии. - 1992. - №2 12. - С. 3-20.
6. Курдюмов, С. П. Комментарий к статье И. Пригожина «Философия нестабильности» [Электронный ресурс] / С. П. Курдюмов. - Режим доступа: http : //www.ibmh. msk.su/vivovoco/VV/papers/nature/nonstab.htm
7. Ласло, Э. Век бифуркации. Постижение изменяющегося мира [Электронный ресурс] / Э. Ласло; пер. с венг. - Режим доступа: http : //spkurdyumov.narod.ru/laslo77 .htm
8. Пригожин, И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой / И. Пригожин, И. Стенгерс; пер. с англ. - М.: Прогресс, 1986. - 432 с.
Трансформационный потенциал флуктуаций в
самоорганизационных процессах политической системы
Березинский В. П.
Раскрыта роль флуктуаций политической системы в самоорганизационных процессах ее трансформации. Прослежена эволюция системы в зоне бифуркации под воздействием малых разрушительных импульсов, которые исходят из нелинейной среды.
Ключевые слова: политическая система, самоорганизация, флуктуация, бифуркация, аттрактор.
Transformational potential of fluctuations in the self-organization processes of the political system
Berezinsky V. P.
This article addresses the role of fluctuations in the political system selforganization process of its transformation, traces the evolution of the system in the zone of bifurcation under the influence of small destructive impulses that come from the nonlinear medium.
Key words: the political system, self-organization, fluctuation, bifurcation, attractor.
