CC BY
90
УДК 1:316.4
О. П. Дзьобань, доктор філософських наук, професор,
С. Ю. Лукашевич, кандидат юридичних наук, доцент СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК КОМПЛЕКС ДИНАМІЧНИХ ВЗАЄМОДІЙ ПОРЯДКУ І ХАОСУ
Зроблено спробу моделювання політичного середовища як складної системи динамічних взаємодій між її різними структурними рівнями й усередині кожного з них. Виділено і проаналізовано три взаємодіючі між собою рівні впорядкованості структури соціально-політичного середовища. Здійснено диференціацію соціального середовища і конкретизацію міри інтенсивності прямих і зворотних зв ’язків виділених рівнів.
Ключові слова: самоорганізація, політичні статуси, політична поведінка, аттрактори, соціальні біфуркації.
Актуальність проблеми. Теорія самоорганізації складних динамічних систем
базується на теоремах, пов’язаних з геометрією багатовимірних об’єктів. Ці теореми дозволяють класифікувати всілякі випадки катастроф і дивних атракторів за допомогою певного числа типових форм. У випадках, коли ідеї синергетики використовуються для вивчення конкретних фізичних, соціальних та інших процесів, під атракторами розуміються реальні структури у просторі та часі, на які виходять процеси самоорганізації.
Дослідники процесів політичного життя суспільства відзначають наявність у ньому необхідних і випадкових явищ, що постійно стикаються. Постійно виникають нестабільні, нестійкі процеси, які призводять до того, що задумане і сплановане розвивається абсолютно інакше, підкоряючись якимось своїм началам самоорганізації («Хотіли як краще, а вийшло як завжди»). Боротьба політичних партій, національні рухи нібито спеціально демонструють торжество синергетичного світу, в якому випадковість є не чимось побічним, другорядним, а навпаки, стійкою, характерною властивістю, умовою існування і розвитку суспільної системи [1].
Процеси самоорганізації у соціально-політичному середовищі підкоряються загальним закономірностям становлення: когерентності, зв’язності подій виникнення тих чи інших суспільних стереотипів і под. Отже, можна очікувати, що теорії атракторів і катастроф правомірно використовувати для опису функціонування соціально-політичних феноменів. Так, показовим тут є процес формування колективних переваг у думках виборців на виборах. На первинному етапі виборчої кампанії істотними можуть виявитися «малі флуктуації», незначні розбіжності в думках і настановах виборців. Далі відбувається конкуренція «колективних мод», тобто політичних стереотипів, патернів політичних цінностей. В результаті цього формуються так звані «формули вибору» [2].
Аналіз наукових джерел і публікацій свідчить про те, що категорії самоорганізації, механізми її динаміки застосовні й до соціально-організованої матерії, але з урахуванням ступеня її більшої складності і більшого числа рівнів упорядкованості, що визначають
специфіку соціальної синергетики [3-7]. Вияви цієї специфіки є багатоманітними. Тому метою статті є спроба показати евристичний потенціал соціальної синергетики при аналізі соціально-політичних явищ, її продуктивність і глибину1.
Відзначимо, що при розумінні структури політичної системи суспільства спиратимемося на ідеї класика політичної науки Д.Істона, який включав у неї інституційну, нормативну, функціональну та субстанційну підсистеми [8].
Спочатку змоделюємо політичне середовище як складну систему динамічних взаємодій між її різними структурними рівнями і усередині кожного з них; взаємодій, самовідтворюючих відносну стійкість і конструктивну функціональність політичного середовища, і таких, що періодично підводять її до макробіфуркацій. Услід за Д.Істоном виділимо три (Д. Істон виділяв чотири) взаємодіючі між собою її структуровані впорядкованості.
Базовий рівень такої динамічної моделі - статусно-рольовий. Це означає, що всі індивіди суспільства структурно розділені на політичні статуси, які визначають виконання ними тих чи інших політичних ролей. Найбільш яскраво забарвлені політичні статуси -громадянин, виборець, партійний функціонер, депутат, державний чиновник, працівник правоохоронної служби.
Різноманітність політичних статусів означає, що базовий рівень сам по собі має складну динамічну структуру взаємодій між індивідами - носіями і однакових, і різних за впливом на політичне середовище статусів. Більшість населення мають лише два політичні статуси - громадянина та виборця і тому для розв’язання своїх життєвих проблем вимушені взаємодіяти з носіями декількох статусів - державними чиновниками, депутатами, працівниками правоохоронних органів. Від ступеня задоволення запитів і потреб громадян останніми залежать сила флуктуації базового рівня і їх спрямованість на підтримку або зміну політичного середовища.
Незважаючи на те що політичний вплив носіїв різних статусів на функціонування і динаміку політичного середовища різний, всю масу населення слід віднести до цього базового рівня, оскільки складний механізм їх взаємодій на індивідуальному рівні, а також їх синергійна (у сенсі спільності) взаємодія і виконання різних політичних ролей вирішальним чином відтворюють певний тип політичного середовища.
Спрямованість же політичної поведінки, яка сприяє відтворенню саме даного політичного середовища, забезпечується другим - інституційним рівнем
1 Тема даної статті безпосередньо пов’язана з філософськими дослідженнями в межах комплексної цільової програми НДР «Філософські та філософсько-правові проблеми духовного життя суспільства та формування правової культури особистості», яку здійснює кафедра філософії Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого».
структурованості політичного середовища. Він включає складний, динамічно функціонуючий набір формальних і неформальних норм та правил політичної поведінки, а також організації і групи, що реалізують ці норми в різні способи формування нормативних видів статусно-рольових взаємодій. Норми і правила політичної поведінки, звичайно ж, тісно переплетені із стійкішими нормами і правилами морально-етичної поведінки, які справляють істотний вплив на характер політичної поведінки громадян, особливо на носіїв декількох статусів. Ігнорування багатьма з них норм етики і моралі перетворює їх політичну поведінку на бізнес-торгівлю політичними та іншими рішеннями.
Механізм взаємодій базового і інституційного рівнів структури політичного середовища вирішальним чином забезпечує самоорганізацію її функціонування, обмежує політичну поведінку індивідів певними рамками. На лінійній стадії еволюції політичного середовища визначальна роль у роботі цього механізму належить інституційним структурам, що регулюють і контролюють функціонування статусно-рольових структур.
В останнє сторіччя посилилася історична тенденція переходу від авторитарної влади до переважно демократичної. Це виявляється у зростаючій диференціації і множенні політичних інститутів, організацій та партійних угруповань. Усе гостріше виявляється необхідність певного контролю над ними, вироблення нових формальних норм і правил, які обмежують анархічні тенденції, що спонтанно виникають на базовому і інституційному рівнях. Це веде до становлення і прискореної еволюції третього -державно-нормативного рівня структурованої впорядкованості політичного середовища, що має системний характер. Його основні політичні функції включають визначення загальної спрямованості розвитку політичної системи, яка більш-менш сприяє прогресивному розвитку суспільства, синхронізацію взаємодії політичних інститутів-норм і інститутів-організацій, визначення меж їх функціонування і зон відповідальності, забезпечення кореляції взаємодії базового і інституційного рівнів структурованої впорядкованості політичного середовища. Злагоджена робота державних органів стосовно виконання цих та інших функцій справляє регулюючий і координуючий вплив на ефективність функціонування базового і інституційного рівнів політичного середовища, а тим самим не тільки на її відтворення, а й на еволюцію.
Зміст і характер взаємодії між трьома структурними рівнями політичного середовища проясниться ще більше, якщо виділити дві найактивніші сторони динаміки її відтворення - самоорганізацію людей і системну самоорганізацію [9, с. 79-81] політичних структур цього середовища.
Самоорганізація людей є процесом індивідуальних і кооперативних дій та взаємодій основної маси населення, що орієнтується на повільній стадії еволюції на усталені і загальноприйняті норми і правила політичної поведінки. На швидкій стадії, коли розпадаються структури інституційного рівня і відповідно відсутні стійкі «правила гри», індивідуальні і кооперативні взаємодії провідних гравців і різних угруповань базисного рівня приймають нестійкий, швидкоплинний, локальний та імовірнісний за результативністю характер. Цей характер вирішальним чином впливає на ступінь конфліктності соціуму, що перебуває в перехідному макробіфуркаційному стані.
Системна самоорганізація політичного середовища є утворенням і функціонуванням стійких політичних структур. Вони починають відтворюватися в діях акторів, що орієнтуються не на індивідуальні особливості учасників політичних взаємодій базового рівня, а на норми, які складаються, і правила інституційного рівня політичного середовища. Утворення цих структур можна представити як процес спонтанного вибору з безлічі кооперативних політичних взаємодій лише тих, які забезпечують синхронізацію функціонування політичних структур, що утворюються.
У цьому двосторонньому процесі взаємодії самоорганізації людей базового рівня і системної самоорганізації політичних структур посередницьку роль відіграє їх активний вплив на утворення і відтворення структур інституційного рівня та орієнтування учасників кожного рівня самоорганізації на динаміку норм і правил, диференційованих щодо людей базового рівня і акторів утворення політичних структур. Механізмами утворення і підтримки стійкості цих нормативних структур і політичної системи в цілому виступають соціалізація і легітимація [10-11].
Політична соціалізація, яка проводиться структурами державно-нормативного рівня, забезпечує підготовку і включення індивідів у відтворення структури політичного середовища, що раніше склалася. Необхідною умовою ефективності соціалізації є певний ступінь відповідності функціонування політичної системи інтересам і потребам активних прошарків населення.
Легітимація забезпечує підтримку населенням формальних норм, що знову вводяться, і правил політичної, соціальної та економічної поведінки громадян. Процес легітимації владних політичних і економічних рішень-норм проходить успішно, якщо ці нові норми відповідають домінуючим у культурі суспільства цінностям. Необхідність цієї відповідності випливає з того, що культура в широкому сенсі (політична, соціальна, економічна, ідеологічна, художня та ін.) є своєрідним соціально-генетичним кодом суспільства, який вирішальним чином впливає на політичну, соціальну та економічну поведінку індивідів. Якщо, наприклад, у масовій свідомості домінує уявлення про
ефективність тільки авторитарної влади, то введення демократичних принципів, зокрема принципу поділу влади, буде сприйнято в кращому разі лише як данина сучасній політичній моді. А спрямованість політики і засобів її реалізації, як і раніше, визначатиме лише виконавча влада.
Проте на відміну від біологічного генетичного коду соціальний код суспільства є гнучкішим і ефективно сприяє проходженню суспільства через малі і великі макробіфуркації (поняття «малі макробіфуркації» ми використовуватимемо услід за В. Вагуріним, яким розуміє під ними біфуркації, що зачіпають не всю суспільну систему, а тільки її окремі елементи [12]). І в цьому - одна з фундаментальних основ прискорення еволюції соціальної матерії.
Проходження суспільства через малі біфуркації можна показати на прикладі чергування приходу до влади у США то демократичної, то республіканської партій. Приходу, який хоч і не радикально, але, все ж таки змінює якість політичної системи в сенсі спрямованості її політичної діяльності. І в цьому полягає головний сенс поняття «малі макробіфуркації», елемент випадковості в яких зводиться до непередбачуваного в точності приходу до влади шляхом виборів тієї чи іншої політичної сили.
Найбільш поширеними і сильнодіючими засобами та механізмами функціонування третього, державно-нормативного рівня на лінійній стадії еволюції суспільства разом з соціалізацією і легітимацією є конституції, стаціонарні структури державної влади, виборча система, засоби масової інформації. Ці засоби і механізми є об’єктивними і розвиваються в будь-якій сучасній політичній системі, забезпечуючи її відтворення і еволюцію. Але їх функціонування, організаційно-спонтанне, забезпечують тільки дії людей - політичних акторів.
Хоча провідна роль у впорядкованості взаємодій розглянутих трьох структурних рівнів політичного середовища і належить третьому рівню, на його функціонування істотно впливають і зворотні зв’язки, що йдуть від базового і другого рівнів. Понад усе -ступінь позитивного або негативного сприйняття масою людей базового рівня функціональних дій і політико-соціальних рішень державно-нормативних структур. Характер цього сприйняття і характер зворотних зв’язків визначаються головним чином мірою відповідності цих рішень потребам і сподіванням різних соціальних прошарків населення, а також - їх відповідності об’єктивній спрямованості еволюції суспільства. Для орієнтовного визначення цього заходу необхідно підключити до політичного середовища і соціальне.
Для того щоб диференціювати соціально-політичний вплив зворотних зв’язків, які йдуть від базового до державно-нормативного рівня, доведеться спуститися з абстрактних
висот розглянутої моделі трирівневої політичної структури суспільства на конкретніший рівень соціальної структуризації вже самого базового рівня і взаємодії зворотних зв’язків його власних структур з прямими зв’язками владних структур.
На повільній стадії еволюції не тільки сила, а й спрямованість зворотних зв’язків, що йдуть від різних соціальних прошарків базового рівня, є різними за ступенем впливу на зміст і спрямованість функцій державно-нормативного рівня.
Найслабкіші флуктуації зворотних зв’язків йдуть від найбіднішого прошарку, що живе на зарплату і пенсії. Але об’єднання активних представників цього прошарку через різні неурядові організації в структури громадянського суспільства підсилює інтенсивність цих флуктуації. Відповідно зростає і ступінь урахування в рішеннях та інших функціях влади інтересів і потреб цього прошарку. В період виборчих кампаній зворотні зв’язки і флуктуації, що йдуть від цього прошарку, ще більш посилюються і справляють істотний вплив на прихід до влади партійних угруповань, які найбільшою мірою виражають інтереси цього прошарку.
Значно сильнішими за флуктуації є зворотні зв’язки, що йдуть від середнього, спроможного соціального прошарку, до якого входять дрібні і середні підприємці та висококваліфіковані працівники, які одержують доходи, що значно перевищують середній рівень. Цей прошарок разом з сім’ями в країнах Заходу становить приблизно половину загальної чисельності населення. Істотним тиском флуктуацій зворотних зв’язків на владні структури цей прошарок примушує владу в її рішеннях і діях створювати найбільш сприятливі умови для творчої праці висококваліфікованих працівників і ведення дрібного та середнього бізнесу.
Флуктуації зворотного зв’язку найбільшої сили впливу на владу йдуть від соціального прошарку, що втілює великий і особливо фінансовий капітал. Вони мають прихований від більшості населення характер. Цей прошарок впливає на владу шляхом безпосереднього проникнення капіталу в органи влади або проведення в них через вибори і призначення представників певних політичних і економічних інтересів. Інтереси цього прошарку якнайповнішою мірою враховуються у практичній політиці владних структур.
Всі рішення владних структур, ухвалені під тиском флуктуацій зворотного зв’язку, що йдуть від різних соціальних прошарків, реалізуються в основному через другий інституційний рівень політичної структури суспільства за допомогою механізмів соціалізації, легітимації та законотворчості. Механізмів, що надають на лінійній стадії еволюції взаємодії трьох структурних рівнів більш-менш урівноваженого характеру, який сприяє відтворенню політико-соціального середовища в цілому.
Проведені диференціація соціального середовища і конкретизація міри інтенсивності прямих і зворотних зв’язків базового та владного рівнів наближають розглянуту абстрактну модель політичного середовища до реальної дійсності взаємодії і взаємопереплетіння політичного та соціального середовищ настільки, що можна теоретично об’єднати їх у соціально-політичне середовище. Практично ж вони є нерозривними. Цей підхід також дозволяє краще усвідомити динамізм соціально-політичної системи [13-14], механізм взаємодії прямих і зворотних зв’язків трирівневої політичної структури суспільства і характер впливу зворотних зв’язків базового та інституційного рівнів на спрямованість функцій структур державно-нормативного рівня.
Всі проаналізовані зворотні зв’язки мають позитивний характер, якщо вони сприяють більш-менш гармонійній взаємодії структурних рівнів соціально-політичного середовища і відповідно його відтворенню та розвитку. В результаті зазначених двох процесів розхитування інституційно-структурного рівня повністю руйнується і механізм взаємодії структур базового статусно-рольового та державно-нормативного рівнів.
Базові елементи системи - люди - починають керуватися тільки власними інтересами і взаємодіють з іншими людьми тільки заради задоволення цих інтересів. Така хаотична, невизначена, непередбачувана поведінка всіх веде до припинення самовідтворювання соціально-політичної системи в цілому. Хвиля нестійкості перекриває всі колишні управляючі її параметри і вже не може повернутися в колишній стан. Процес стає незворотним і підводить систему впритул до точки макробіфуркації.
Такий стан людей понад усе відповідає трьом характерним для нашої історії сценаріям проходження зони біфуркацій: або повному революційному вибуху соціально-політичної системи (Росія, 1917 р.), або байдужості мас у разі мирно-радикальної зміни влади і повного руйнування колишньої соціально-політичної системи (СРСР, серпень 1991 р.), або якісній зміні лише деяких соціальних сфер без принципової ломки характеру ладу і соціальної спрямованості еволюції (перехід від «помаранчевого» періоду до «біло-синього» в сучасній Україні).
Вихід зі стану соціально-політичного хаосу здійснюється, як правило, за допомогою наростання амплітуд хаотичних флуктуації і перетворення однієї з них в атрактор. При цьому особливість соціально-політичних флуктуації полягає в тому, що вони виявляються в спільних діях груп людей, організацій і партій, які координують поведінку людей, прагнучи направити її на вихід з хаосу. Більшість таких кооперативних флуктуації не відповідають об’єктивним тенденціям подальшої еволюції соціально-політичної системи і тому лише підсилюють її хаотичний стан. Але одна з них - не завжди суто випадково - набуває властивостей атрактора. Таким атрактором у жовтні 1917 р.
стала партія більшовиків. Особливість її перетворення на атрактор полягає в тому, що тоді діяла не тільки випадковість, породжена політичною смутою, двовладдям, слабкістю і рихлістю буржуазних і соціалістичних партій, фігурою і радикалізмом В.Леніна, а й необхідність, викликана високим ступенем організованості і дисципліни більшовицької партії, відповідністю головного гасла цієї партії сподіванням робітників і селян.
Як висновок зазначимо, що таке розуміння соціально-політичного процесу в рамках синергетичного підходу підкреслює його новизну і евристичність та дозволяє по-новому поглянути на найважливіші події політичної історії.
ЛИТЕРАТУРА
1. Венгеров, А. Синергетика и политика / А. Венгеров // Общественные науки и современность. — 1993. — № 4. — С. 55—69.
2. Шавшукова, Н. Детерминанты политического выбора / Н. Шавшукова. - Режим доступа: http://flogiston.ru/shavsh2.
3. Омельченко, Н. О. Соціальний хаос: самоорганізація соціальних систем : монографія / Н. О. Омельченко. — Запоріжжя : ЗНУ, 2008. — 200 с.
4. Делокаров, К. Х. Рационализм и социосинергетика / К. Х. Делокаров // Общественные науки и современность. — 1997. — № 1. — С.117—124.
5. Бранский, В. П. Социальная синергетика как постмодернистская философия истории / В. П. Бранский // Общественные науки и современность. — 1999. — № 6. — С. 117—127.
6. Василькова, В. В. Порядок и хаос в развитии социальных систем: (Синергетика в теории социальной самоорганизации) / В. В. Василькова. — СПб. : Лань, 1999. — 480 с.
7. Назаретян, А. П. Синергетика в гуманитарном знании: предварительные итоги / А. П. Назаретян // Общественные науки и современность. — 1997. — № 2. — С. 91—98.
8. Истон, Д. Категории системного анализа / Д. Истон // Антология мировой политическом мысли: в 5 т. - Т. ІІ. Зарубежная политическая мысль XX в. — М., 1997. — С. 629—643.
9. Егоров, В. С. Постнеклассическая наука и современное миропонимание / В. С. Егоров // Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. — М., 2003. — С.79—81.
10. Дзьобань, О. П. Стійкість соціальної системи в контексті факторів-констант і варіативних факторів / О. П. Дзьобань // Основи духовного життя суспільства та розвиток особистості: матер. наук. конф. за підсумками виконання комплексної цільової програми (м. Харків, 11-12 жовт. 2004 р.). — Х. : НЮАУ, 2004. — С. 11—15.
11. Дзьобань, О. П. Безпека у перехідному соціумі: фактори-константи й варіативні фактори стійкості соціальної системи / О. П. Дзьобань // Наук. зап. Харк. військ. ун -ту Повітр. сил. Соціальна філософія, психологія. — Х. : ХВУ, 2003 — Вип. 3 (18). — С. 69— 78.
12. Вагурин, В. А. Синергетика эволюции современного общества / В. А. Вагурин ; послесл. М. П. Семесенко, Н. Н. Скорохода. - Изд. 2-е. - М. : КомКнига, 2006. - 214 с.
13. Дзьобань, О. П. До питання про тенденції соціокультурної трансформаційної динаміки / О. П. Дзьобань // Наук. зап. Харк. ун-ту Повітр. Сил. Соціальна філософія, психологія. — Х. : ООО «Апекс+», 2005. — Вип. 1 (22). — 2005. — С. 85—91.
14. Дзьобань, О. П. Сучасна соціокультурна трансформаційна динаміка: основні тенденції й деякі методологічні аспекти дослідження / О. П. Дзьобань // «С.Рахманінов: на зламі століть»: збі. матер. Міжнар. симпозіуму. — Х. : СПДФО Носань В.А., 2007. — С. 200—207.
СОЦИАЛЬНО-ПОЛИТИЧЕСКАЯ СРЕДА КАК КОМПЛЕКС
ДИНАМИЧЕСКИХ ВЗАИМОДЕЙСТВИЙ ПОРЯДКА И ХАОСА Дзебань А. П., Лукашевич С. Ю.
Предпринята попытка моделирования политической среды как сложной системы динамических взаимодействий между ее разными структурными уровнями и внутри каждого из них. Выделены и проанализированы три взаимодействующих между собой уровня упорядоченности структуры социально-политической среды. Осуществлены дифференциация социальной среды и конкретизация меры интенсивности прямых и обратных связей выделенных уровней.
Ключевые слова: самоорганизация, политические статусы, политическое поведение, аттрактори, социальные бифуркации.
SOCIO-POLITICAL ENVIRONMENT AS A COMPLEX OF DYNAMIC CO-OPERATIONS OF ORDER AND CHAOS Dzeban A. P., Lukashevitsh S. Y.
The attempt of design ofpolitical environment is undertaken as difficult system of dynamic co-operations between different its structural levels and into each of them. It is selected and analyzed three interactive between itself levels of efficiency of structure of socio-political environment. Differentiation of social environment and specification of measure of intensity of direct and reverse connections of the selected levels is carried out.
Keywords: self-organization, political statuses, political conduct, attractory, social bifurcations.
