CC BY
55
ГУМАН1ТАРН1 ПРОБЛЕМИ
УДК 398.341:728.6
ТРАДИЦП УКРАШСЬКОГО НАРОДУ У ФОРМУВАНН1 АРХ1ТЕКТУРИ ЖИТЛОВО1 ЗАБУДОВИ ЕКОПОСЕЛЕНЬ
Г. П. Евсеева, д. н. з держ. управл.
Ключовi слова: традицИ украгнського народу, архитектура житловог забудови, екопоселення, украгнська хата, народм традицИ в забудов1 хати
Актуальшсть дослщжуванот теми. Процес утвердження Украшою свое! суверенносп i незалежносп, розбудови державност вимагае ютотно! трансформаци свiтоглядних орiентацiй та самосвiдомостi наци, вiдродження i збереження традицiй, культурних цiнностей украшського народу, культивування його кращих рис: любовi до рщно1 землi, працелюбносп, толерантностi, вiри у справедливiсть, прагнення до iндивiдуальноl свободи, поваги до жшки, зв'язку з природою, усього того, що складае глибиннi шдвалини украшського нацiонального характеру.
Проголошення незалежност поставило перед Украшою проблему розробки перспектив розвитку вшх сфер сусшльно! життедiяльностi. Це завдання багато в чому ускладнюеться умовами трансформаци украшського суспшьства, за яких порушуеться спадковий зв'язок даного етапу соцiального розвитку з попередшми. Рiвень стабiльностi суспшьства пом^но знижуеться, що викликае поглиблення кризових явищ. Необхiднiсть проведення теоретичних дослiджень традицiй i використання !х результатiв у ходi сощально1 практики зумовлена пошуком факторiв забезпечення усталеност в суспiльному розвитку. Становлення яюсно нового стану соцiуму визначаеться показниками ефективносп новаторсько1 дiяльностi, основою формування яко! е традицiя. Сьогоднi спостерпаеться пiдвищена увага громадськостi i науки не тшьки до створення пол^ичних, економiчних i соцiальних традицiй, що вщповщають змiненим об'ективним умовам, а i до розвитку нацiональних, культурних традицш, якi в контекстi процесу нацiонального вiдродження вiдiграють важливу роль у консолщаци укра1нського суспiльства та в актуалiзацil його потенцiалу щодо продуктивно1 новаторсько1 дiяльностi.
В украшському суспiльствi, з його тяжiнням до традицiоналiзму, роль традицп як мехашзму, що iнтегруе соцiальну цiлiснiсть, дуже значна. Традицп включають звича1, ритуали, обряди та iншi стереотипiзованi форми дiяльностi, постаючи фактором внутршньо1 консолщаци великих людських спiльнот, таких як етноси, наци. Водночас сучасна соцюкультурна ситуацiя, з И легiтимнiстю альтернативних лiнiй поведiнки, як нiколи актуалiзуе проблему морально1 культури людини, вщображення i функцiонування цшшсно-iмперативного ядра дано1 культури в життi украшського суспшьства.
Виявленню сощально1 природи i сутностi традицiй, !х ролi i мiсця в суспiльному життi, !х спiввiднесеностi й механiзму спадкоемностi як необхщно1 умови соцiального поступу, присвячеш працi О. Воропая, Г. Чубинського, О. Булашева, Х. Вовка, В.Войтович [1 - 4; 6] та шших учених. Автори бережливо зiбрали украшсью традицп, якi склалися в народi протягом довгих столiть життя наших пращурiв. Сучаснi науковцi А. Данилюк, В. Самойлович, П. Юрченко [5; 7] виокремили та продовжили використання традицш украшського народу в хатньо-господарському бущвници.
Мета роботи полягае в аналiзi традицш i пошуку детермiнант ошташзацп !х розвитку в умовах трансформаци сучасного украшського суспшьства.
Основний матерiал. Складнi та суперечливi реали ХХ ст. внесли певш корективи (не завжди позитивш) у сферу цiнностей i духовних прiоритетiв укра1нського суспiльства. У цьому контекст дослiдження та аналiз традицш украшського народу е не лише поступом украшства до самоусвщомлення, самоутвердження i самопiзнання, а й невщ'емною складовою подальшого духовно-нацiонального вiдродження Украши загалом i становлення нацюнально1 ще1 зокрема. Осмислюючи традицп, ми вшзнаемо духовний змiст i тенденци розвитку украшо-ментального феномену, що мае безпосередне вщношення до суспiльного розвитку Украши i е 64
певним утшенням проблеми нацюнального самопiзнання, на якому грунтуеться вiдроджувальний процес. Знаючи традици свого народу, ми зрозумiемо, яким чином формуеться та вiдроджуеться феномен духовност^ свiтогляднi особливостi нацiонального характеру в умовах становлення сучасно! укра!нсько! державностi в iсторичному зв'язку з нашими батьками, дщами, прадiдами.
Що таке традицiя? Традицiею е узагальнеш, вiдносно сталi, регулярно i довготривало повторюваш, загальноприйнятi i загальнозначимi способи, форми i результати дiяльностi, котрi сприяють успiшному забезпеченню вiдтворення саморозвитку суспшьства. Основоположним джерелом i умовою розвитку суспiльства е дiяльнiсть у едност матерiального i духовного вцщв. Дiяльнiсть являе собою властиву людиш активну форму ставлення до об'ективно! реальностi та включае процес активно! адаптаци до середовища, який потребуе вщтворення усталених форм i способiв дiяльностi. Дiяльнiсть, що пiдтвердила свою значимють (цiннiсть) у ходi тривало! апробаци в соцiальнiй практицi, утверджуеться в суспiльствi як прийнята норма i регулярно вiдтворюеться вже як традищя.
Укра!нське село вiдоме своею мальовничютю, органiчним розташуванням у ландшафт й особливою психолого-емоцiйною атмосферою. Власне, в минулi часи воно уособлювало собою Укра!ну, було нiби !! вiзитною карткою, а може, й символом. При згадщ про Укра!ну давнiх часiв вiдразу зринае типовий малюнок: битий шлях, тополi, ставок, а навколо — хати, мов разок намиста.
Будiвельна народна творчють — юторичне й багатовимiрне явище, яке розвивалося в руслi поступу загальнолюдсько! цившзацп. Воно постiйно вiдчувало вплив рiзних чинникiв суспiльного, соцiально-економiчного й морального характеру, вибираючи на вшових шляхах найцшшше та формуючи принципи й тенденци масового житлового бущвницгва, якi визначали зовнiшнiй вигляд, регюнальну багатоварiантнiсть i функцiональну жиггездатнiсть та традицшшсть укра!нсько! оселi.
Оригiнальностi селам надавала також забудова окремих садиб, де на першому планi видншися бiлобокi хати, мальви попiд вшнами, глечики на тинах, вишнi, грушi та яблунi. Пропорцiйна чiткiсть у розмщенш вiкон i дверей, сшввщношення мiж висотою й шириною стш хати та зовнiшне опорядження — все це надавало хаи привабливого вигляду. А ще садибу робило затишшшою вдале розташування клунi, комори, хлiва та iнших господарських бущвель. Плетений з лози тин об'еднував увесь двiр в единий ансамбль.
Основним типом традицшного житла всюди в Укра!ш е хата, яка належить за мiжнародною класифiкацiею до так званого ВгейЬашЬаи «широкий сшьський житловий будинок» [5].
Хата... Формування !! тривало поступово протягом сторiч. Це пояснюеться патрiархальним укладом життя селянства. Навiть значнi економiчнi й полггачт поди не завжди зумовлювали пом^ш змiни у вiковiчному характерi життя селян, !х побутi й естетичних уявленнях
Суттевий вплив на становлення народно! аритектури, характер та розмщення житлових будiвель мали природш умови. У кожному ландшафтi формувалися власш моделi народних жител. Для спорудження !х використовували матерiали, яю були пiд руками. Тому в люових районах вiддавна зводили будiвлi з деревини, у лiсостепу — з глини, соломи й деревини, а в степу — з глини та каменю.
В Укра!ш застосовували два типи конструкцш стш: зрубний (Полюся та Карпати) й каркасний (люостепова смуга). Основою зрубних бущвель е стiни з горизонтально викладених колод, брусiв чи нашвкругляюв, з'еднаних на кутах зарубками. Стши каркасних споруд складаються iз стовшв (стоякiв, сох), якi закопували в землю або вставляли в нижнш зрубний вшець (пiдвалини). Каркас заповнювали дошками, напiвкругляками, хмизом, очеретом, а також глиносолом'яними вальками (така хата називалася «хата на зам^щ»).
Укра!нщ сприймали власну хату як мистецький i сакральний витвiр, тому з прадавшх вiкiв зберiгали не тшьки традицi! i особливостi забудови, а й все, що передувало забудовi та оточувало оселю потiм. Так, зокрема, укра!нщ особливу увагу вщводили вибору мгсця для новог хати. Це було одним iз найважливших обрядодiйств, пов'язаних iз народним житлом. При виршенш цього питання брали до уваги багато чинниюв: вщдалешсть житла вiд вулицi, рельеф садиби, розташування хати щодо сторiн св^у тощо. Для нового житла намагались знайти таке мюце, яке мало задовольняти цiлий ряд вимог, зокрема:
- щоб город за хатою та господарськими спорудами виходив до рiчки, ставка, на долину;
- щоб це мюце було по можливосп на цшиш, де земля «спокшна»;
- на горбку, де немае вологи;
- там, де ранком не бувае роси;
- де не ростуть дерева;
- де колись водилася худоба, була в ам'! злагода i не вмирали дiти;
- де можна вдало розмiстити господарсью споруди;
- де е зручний тд'!зд;
- вхiд до хати повинен бути iз пiвденного боку або зi сходу.
Слiд зауважити, що заборон при цьому було значно бшьше. Так, не можна було будувати нову хату:
- за розмiрами меншою вiд старо! (щоб не зменшилась ам 'я та достаток);
- на, мющ старо!, хоча б трохи не посуваючись убш;
- на садибi родини, де були п'янищ, злоди тощо;
- там, де люди вимерли вщ пошесп;
- де часто хворши;
- де були сварки та розлучення;
- де колись вбили когось чи ще якось осквернили мюце;
- де були поховання, особливо вшальниюв;
- де рашше була церква чи якесь шше святе мiсце;
- де колись молотили (бо будуть чорти молотити);
- на пустирях, вигонах, мочарах, на роздорiжжi, перехрест дорiг та на межц
- там, де хата роздшяла дiлянку землi навпш;
- на стежках, дорогах та корчах;
- на камшш та болотах;
- там, де росло дерево, а особливо бузина, терен, груша i вкрай небезпечно будувати хату на калиш;
- де був льох чи якюь ями;
- де був хлiв чи стайня;
- де був см^ник, гноярка, мюце, куди виливали поми!;
- де скупчувалась дощова вода;
- де була хата, яка згорша вщ удару блискавки.
Крiм того, щоб визначити мiсце для нового будинку, ходили до ворожок та розпитували старих людей. У деяких випадках на цьому мющ шяли жито: якщо воно росло гарно, то вважалося, що й мюце гарне.
Перевiрка правильностi обраного мюця полягала у подальшому уточнены розмiщення хати на однiй iз найбiльш придатних дiлянок. Для цього здшснювався такий обряд: пiд кожним рогом майбутнього житла забивали дерев'яш кшки або ж клали камшщ, бiля яких пiсля заходу сонця таемно вiд чужих очей насипали певну кiлькiсть зерен жита або пшениц — 27, 30, 33, 36, 39 тощо.
Водночас посередиш майбутнього житла на столику або стшьщ, застеленому рушником, клали хрест (який по^м, при зведенш хати, переносили на покутнш стовп), хлiб, сiль i залишали яку-небудь посудину з водою. Подекуди для бшьшо! вiрогiдностi воду ставили бiля кожного кшка чи камiнця.
Наступного ранку до схщ сонця перевiряли, в якому сташ були хлiб, зерна, сшь та вода. Якщо все лишалося незачепленим, а кiлькiсть води навт побiльшала, то це було доброю ознакою. Такий обряд школи повторювали двi-три ночi пiдряд.
Широко побутував також обряд iз використанням металевого або глиняного посуду (сковорода, горщик тощо). Пщ такий посуд увечерi клали жмут вовни, а вранщ перевiряли, чи не зволожилась вона. Якщо так, то й житло буде вологим i будувати його в цьому мющ небажано.
Ус зазначеш мапчш обряди в далекому минулому виконували тiльки чоловiки, хоча наприкшщ XIX ст. ще! традици вже не дотримувались.
Вибiр часу для закладин житла вважався одшею з найважливiших умов успiшного будiвництва. Закладати нову хату було прийнято навесш та влiтку. На Подiллi будiвництво починали у п'ятницю, найкраще у шдповня, щоб у хатг було поено. Загалом по Укра!ш найбiльш сприятливими днями вважались вiвторок, четвер, п'ятниця та субота.
Небажано було починати будiвництво у високосний рш, понедiлок, середу та на свята. Перш шж закладати житло, довщувалися, чи не припадае це на день, присвячений комусь iз святих мученикiв, бо не доеедеш справу до кгнця. Пюля ж закладин уже можна було працювати
вс дш, ^м недiлi, свят та послв (Петрiвка, Спасiвка).
Закладини. Цей обряд, як правило, починався рано-вранщ. У центрi майбутнього житла, перед мюцем, де мала бути пiч, або у схщному кутку пiвденного боку ставили стшець, застелений рушником, на якому лежали хрест, букет квтв, хлiб, сiль, чашка води або вина.
Старший майстер брав рушник iз хлiбом, цiлував його, промовляючи: «Господи, допоможи», i починав роботу. Рушник, а школи й добрий шмат тканини i грошi (своерщний аванс) майстер забирав собi. Якщо у майстра були помiчники, то найчастше вiн розраховувався з ними сам.
Закладини починалися з того, що майстер робив хрест, який з ходом бущвництва поступово шдшмався до вершини даху (по закшченш його назавжди прибивали на горищ^.
Щоб будинок стояв довго, перший камшь чи якийсь шший жертовний атрибут закладали тодi, коли пролгав крук. Майстра на закладинах гарно частували, щоб той не зарубав на кого-небудь, коли закладатиме першу тдвалину; намагалися не попадати йому на оч^ бо як побачить кого, то той може померти скоро чи сильно занедужати. Крiм того, на закладинах, як i при зведенш ново1 хати, навхрест дерева не клали, бо невдовзг буде в домг мрець.
Дрiбнi грош^ зерно, хтб, вино, трави, кв^и, зiлля, часник, овечу вовну, лампадки, iконки, ладан, освячену воду, проскурки та iншi жертовш атрибути (як i перший камшь, перший кшок, глинянi вальки та iншi будiвельнi матерiали) обов'язково закладали господарi майбутнього житла. У швденно-захщних районах цей обряд школи здшснювали куми (ненаш i ненашка).
Жертовш атрибути закладались пiд ус чотири кутки житла, а подекуди — лише шд один так званий красний (святий) куток, який, як правило, був розташований на сходь В украшськш традицп це покуття, тобто кут хати, в якому вшали образи (iкони).
Пюля того як майстер iз помiчниками уже встиг добре попрацювати, а господар приготував усе необхiдне для трапези, родичiв та сусiдiв запрошували на «закладини», тобто обiд на мющ майбутнього житла. Таким чином сплачувалася своерiдна данина займанiй природа
За звичаем, господар наливав чарку горшки чи вина i спочатку випивав сам, дякуючи вшм, що прийшли, а поим пiдносив кожному по черз^ починаючи з того кшця, звiдки сонце сходить. Пообщавши, гостi розходились, а майстер продовжував роботу. Iнодi гостi допомагали йому i працювали до вечора.
Досить важливий етап зведення житла — закладання сволока (балки). Щц його голову (вiд сходу сонця) закладали рiзнi предмети, освячеш в церквi, найчастiше ладан (вщ ударiв блискавки), а з протилежного (глухого) кiнця — шматочок хлiба, сiль, грошi (для достатку) та вовну — для сухост й тепла. При закладанш сволока не можна було грюкати (щоб не чадшо у новш хатi). Цей ритуал зберпся i до наших дшв.
Будiвельна жертва - елемент обряду закладин, своерiдний вiдкуп на початку бущвництва нового житла. Цей обряд глибоко арха1чний: у далекому минулому для змiцнення будiвлi приносили людсью жертви, потiм — тварин, !х черепи, ще пiзнiше — рослини й нарешт — дрiбнi грошi. Бiльшiсть сучасних забудовникiв за традищею продовжують кидати монети тд перший камiнь фундаменту, аби грошг з хати не виводились.
Щодо подальшого будiвництва хати, то його часто-густо проводили вшм гуртом, так званою толокою.
Завершення будiвництва («квтка»). По закшченш основних бущвельних робгт на гребенi даху ставили хрест, колоски збiжжя та букет квтв — це й була квтка. Досить часто вщзначали й завершення якихось еташв будiвництва. Так, шсля зведення стiн i стелi майстер прибивав до сволока хрест i квiти. Господар у свою чергу прив'язував до сволока кожух (щоб у домi було тепло), скатертину (для чистоти й порядку), хустку з хлiбом та сшлю (щоб у домi завжди був хлiб-сiль). Хустка, хлiб i сшь призначались у подарунок майстровi.
Обряд «кв^ки» зберiгся й донинi, оскшьки його активно пiдтримують майстри, що зводять житло. Вивершення хати «кв^кою» слугуе своерiдним сигналом до того, що господаревi слiд розраховуватися з майстром, а господиш — накривати стш.
Слiд зазначити такий прояв мапчно1 дil, котра мала вберегти мешканщв ново1 хати вiд усякого лиха, як щея незавершеностi. Закшчуючи будiвництво, майстри обов'язково залишали непокритою частину даху над сшьми, вважаючи, що через цей отвiр мусить вилетти усе зло. Через декшька днiв отвiр все ж закривали. Крiм того, пiсля спорудження хати протягом року не можна було бшити всю будiвлю, а залишити хоча б невелику «латку» де-небудь, щоб не бачили сторонш люди.
Велике значення вiдводили украlнцi внутршньому i зовнiшньому оздобленню сво1х хат, в
якому використовували настiнне малювання, рушникарство, гончарство тощо. Вкладаючи глибинну народну символiку у фарби та форму (рослинний чи геометричний малюнок), украшц зберiгали традици сво!х пращурiв. У нашому Приднiпровському регiонi, на наше щастя, ця традищя збережена у виглядi петрикiвського розпису. Але про його традици ми говоритимемо в подальших наших розвiдках.
Колись суворо каношзований та регламентований комплекс обрядовосп, пов'язано! з житлом, на жаль, сьогодш iснуе лише у виглядi розрiзнених елементiв i побутуе серед невелико! частини сшьського населення.
Досвщ трансформаци посткомунiстичних кра!н сьогодш переконливо свщчить, що для гармоншного розвитку нов^ньо! укра!нсько! держави бракуе ефективного св^оглядного iдейно-теоретичного пiдгрунтя. Вщтак у процесi реформування й модершзаци укра!нського суспiльства особливого iнтересу набувае аналiз тих зразкiв соцiально-фiлософського дискурсу, в межах яких вщбуваеться критичне засвоення iнновацiйного соцiокультурного досвiду з опорою на власну традицiю. Одночасно дослщження народних традицiй е необхщною умовою цiлеспрямованого напрацювання основних векторiв соцiокультурного розвитку Укра!ни у найближчому майбутньому. Прилучаючись до спадщини предюв, ми стаемо зрiлiшими, прозорливiшими, впевнешшими в собi, бо завжди вщчуваемо пульс могутнього культурного пласту, на якому творимо сьогодшшш цiнностi. Звертаючись до минулого, ми не лише шукаемо, що можна запозичити в ньому для нашого життя, а й прагнемо шзнати самих себе, вщкриваемо джерела високих моральних якостей людини пращ, якою завжди був укра!нець.
Аналiзуючи сьогоднi стан нашо! науки, дивуемося актуальностi практично вшх думок академiка В. I. Вернадського. Пщтримкою нинiшнiм науковцям можуть стати мудрi слова генiального вченого, фшософа i мислителя: «Понад усе необхщна зараз сила духу, спокiйна смшивють думки i небоязкiсть розуму». I хоча, за теорiею американського вченого Е. Гофлера, ми перебуваемо на гребеш Третьо! хвилi розвитку цившзаци, озирнiмося назад, адже майбутне нерщко пiзнаегься через минуле. I тут неощненне значення мають традицi! власного народу, яю в поеднаннi з щеями В. Вернадського можуть допомогти Укра!ш вийти з глибоко! кризи, в якш вона опинилося сьогодш.
ВИКОРИСТАНА Л1ТЕРАТУРА
1. Булашев Г. Укра!нський народ у сво!х легендах, релшйних поглядах та вiрування. — К. : Довiра, 1993. — 324 с.
2. Вовк Х. Студи з укра!нсько! етнографи та антропологи. — К. : Мистецтво, 1995. - 382
с.
3. Войтович В. Мiфи та легенди давньо! Укра!ни. — Тернопiль: Навчальна книга — Богдан, 2011. — 392с.
4. Воропай О. I. Звича! нашого народу. Мюнхен, 1958. - Т. I — II. — 412 с.
5. Данилюк А. Г. Укра!нська хата / А. Г. Данилюк. — К. : Наукова думка, 1991. — 110 с.
6. Мудрють вшв. Укра!нське народознавство у творчш спадщиш Павла Чубинського. — К. : Мистецтво, 1995. - 345 с.
7. Юрченко П. Народне житло Укра!ни. - М., 1941. - 143 с.
