CC BY
831
УДК 141.1
А. С. Дорошкевич кандидат філософських наук, доцент СУСПІЛЬСТВО СПОЖИВАННЯ: МОРАЛЬНО-СОЦІАЛЬНІ
НАСЛІДКИ
Присвячено суспільству споживання в рамках теорії постмодерну. Визначено породжені ним морально-соціально наслідки, устрій соціального простору, що був створений в інтересах економіки споживання, який відучує людей думати про душу, культуру, самообмеження.
Ключові слова: суспільство споживання, ідеологія споживання, постмодерн.
Актуальність проблеми. Однією з основ сучасної цивілізації стала ідеологія споживання (консюмеризму). Епоха постмодерну сприяла перетворенню споживання з матеріальної практики на соціокультурну. У сукупності з філософією постмодернізму споживацтво істотно змінює систему цінностей і поведінку людей, впливає на моральну культуру та людяність суспільства. Нинішнім світом, як це не сумно було відзначити, правлять не люди, а людські звички, потреби і невгамовні бажання. Скільки доль було зруйновано під натиском бажання прибутку. Люди не усвідомлюють, що життя і світ, в якому вони живуть, дійсно перетворюється на величезний гіпермаркет, де поки що не можна купити лише любов і дружбу. Але це, можливо, справа лише часу. Тому сьогодні проблема антропологія споживання породжувані нею соціальні наслідки повинна взагалі-то стати головною темою XXI ст.
Суспільство споживання виникло в результаті розвитку капіталізму, супроводжуваного бурхливим економічним і технічним розвитком. Уперше термін «суспільство споживання» увів німецький соціальний філософ Е. Фромм [1]. Подана ним метафора позначає сукупність суспільних відносин, організованих на основі принципу індивідуального споживання. Воно характеризується масовим споживанням матеріальних благ і формуванням відповідної системи цінностей і настанов.
Аналіз останніх джерел і публікацій. Дослідженню феномену споживання, консьюмеризму присвячено значну кількість соціально-філософських вчень. М. Вебер, Т. Веблен, Г. Зіммель та інші. досліджували формування соціальних норм, цінностей, культури в суспільстві споживання. Проблему відчудження в суспільстві споживання, вплив «суспільства володіння» на особистості індивідів розробляли Е. Фромм, Г. Маркузе. Ж. Бодріяр особливу увагу приділяв дослідженню суспільства споживання в рамках теорії постмодерну, акцентуючи увагу на перетворенні соціальної реальності на знакову. В Іноземцев, І. Ільїн, Н. Полякова досліджують зовнішні і внутрішні чинники споживчої поведінки, динаміку змін та структури соціальних відносин у суспільстві споживання.
Аналіз наукової літератури показує, що безперервне зростання матеріального добробуту суспільства характеризується руйнацією ієрархії традиційних цінностей, створює явище, позначуване терміном «споживацтво». Це особлива ідеологія споживання, яка певним чином змінила ціннісний світ і екзистенціальне становище сучасної людини, для якої споживання у всіх його формах і різновидах стає кінцевою метою і сенсом існування.
З огляду на це мета статті - дослідити і оцінити соціальні та моральні наслідки суспільства споживання.
Виклад основного матеріалу. Людина у суспільстві споживання прагне споживати так, аби, з одного боку, бути «не гірше за інших», а з другого - «не зливатися з натовпом». Індивідуальне споживання відображає не тільки соціальні характеристики споживача, а й є демонстрацією його соціального статусу, особливістю індивідуального способу життя. Людина поступово перетворювалася на гвинтик у величезному корпоративному організмі, що працює в одному напрямку - для товару, заради товару. Товар - культ і новий Бог нинішнього світу, а людина - його раб, причому раб, який самостійно прирік себе на цю роль. Якщо проаналізувати асортимент товарів, пропонованих споживачеві, виявляється, що на сьогодні тільки близько 30 %
товарів відповідають базовим потребам людини. Під потребами, як правило, в науковій літературі розуміється потреба суб’єкта в чому-небудь, для задоволення якої необхідні ті чи інші форми активності, той чи інший предмет [2, с. 39-40]. Потреба - рушійна сила будь-якої діяльності індивіда. Існує безліч підходів та класифікацій потреб. Найбільш загальний підхід пов’язаний з виділенням життєво важливих базових та ідеальних духовних потреб. Базовими називаються ті потреби, які є найбільш обов’язковими з усіх людських потреб і пов’язані з фізичним виживанням: потреби в їжі, воді, житлі, одязі, статевом задоволенні, сні, переміщенні, тютюні, напоях тощо. До основних духовних потреб можно віднести такі, як потреба в спілкуванні, пізнанні, праці, суспільно-політичній діяльності, естетичні, моральні. Суспільство століттями мало ці потреби.
Нині переважають потреби, породжені самим суспільством, більшість із них - це потреби в предметах споживання. Відношення між потребами та їх задоволенням діють за такою схемою: обіцянка та надія на задоволення виходять на перше місце стосовно самої потреби. Неважливо, чого бажати, головне - отримати обіцяне, яке тим більш привабливе, чим менше знайома потреба.
Головним генератором останніх стала реклама та масове виробництво, вектор яких спрямований на на всього індивіда : люди впізнають себе в оточуючих їх предметах споживання, знаходять свою душу в своєму автомобілі, квартирі, ексклюзивному одязі [3, с. 12-14]. Реклама допомагає втілитися в життя цінностям суспільства споживання, живить його, підміняє собою справжні соціальні цінності, стає «розкрученим» сурогатом культури -саме через свою масовість і поширеність.
Аналізуючи систему речей, Ж. Бодрійяр звертається до дискурсу про речі, «послання», укладене в рекламі (мовне та образне) [4, с. 177-212]. Дійсно, реклама не є якимось додатком до системи речей, її не можна відокремити від системи або навіть обмежити «правильними» рамками (рекламою суто інформативною). Реклама оголошує своїм завданням повідомляти про
характеристики того чи іншого товару і сприяти його збуту. Від інформації реклама перейшла до навіювання, потім - до «непомітного навіювання», нині ж її метою є управління споживанням. Ті, хто протестує проти гніту реклами (і взагалі «мас-медіа»), не розуміють специфічної логіки її впливу. Це не логіка тези і доказу, але логіка легенди і залучення до неї. Ми в неї не віримо, і, проте, вона нам дорога. «Демонстрація» товару взагалі-то нікого ні в чому не переконує. Вона виправдовує заднім числом покупку, яка або відбувається без усяких раціональних мотивацій, або не вкладається в її рамки. Однак же, не «вірячи» у цей товар, я вірю рекламі, яка намагається змусити мене в нього повірити [4, с. 181]. Не слід плекати ілюзій - добровільно від споживання як «сенсу» ніхто не відмовиться, оскільки начебто світ, де всім гарантовано відносний достаток, - це те саме суспільство загального благоденства. Виступати проти нього можуть, здавалося б, лише найрадикальніші ідеалісти. Але суспільство споживання при більш пильному погляді на нього -зовсім не та схема, де кожен отримує якийсь набір матеріальних благ і умиротворено живе, задоволений своїм становищем, а економіка забезпечує цей рівень життя. Можливо, в теорії це і повинно бути так. На практиці збільшення прибутку неможливо без зростання споживання, а отже і зростання потреб. Під час «світової кризи» змінюється все. Зміни в першу чергу стосуються і суспільства споживання. Тепер воно до всіх покупок стало ставитися раціональніше з економічної точки зору. Зрозуміло, опозиція модель - серія, запропонована Бодрійяром, залишиться і не втратить свою цінність. Однак це буде інша опозиційна система, ніж була раніше. У чому полягатиме різниця між цими системами? Скоріше за все, це буде психологічна різниця. Споживач у зв’язку з кризовим станом намагається не вважати себе винним у тому, що він не може придбати той чи інший товар. Він посилається на «світову кризу» і в цьому знаходить собі виправдання. Однак це не означає, що відпадає його бажання придбати той чи інший товар, ту чи іншу «престижну модель». Бажання поїхати влітку відпочивати в «престижному» курортному містечку, купити «престижне» авто і його можливість реалізувати цю свою потребу,
можливо, відрізнятимуться одна від одної. Проте потреба не залишить його в спокої, доки він не знайде більш вигідне для себе місце відпочинку, авто. Таким чином, до слова «престижність» додається інше слово «економічність».
Змінюється час, повинні змінюватися і людські цінності. Має змінитися саме визначення «вигідна, для себе», бо це залежить від уособлення людини себе і сприйняття себе як індивіда, особистості, громадянина своєї країни, громадянина світу або громадянина Всесвіту. Система «вигідна для себе» оцінюватиметься не тільки з особистісної позиції, а й з позиції особистості як частки Всесвіту. Можливо, людина замислиться про більш духовні речі, знову повернеться до джерел своєї віри або, навпаки, створюватиме нову віру. Адже зміни цінностей завжди приводять до змін у різних сферах діяльності людини. У багатих країнах моделі споживання призводять до такого виснаження світових ресурсів, яке ставить під загрозу майбутнє всього світу. Інтереси збереження живої природи вимагають негайного скорочення споживання в «найбільш розвинених країнах» за низкою позицій мінімум на порядок, оскільки багато природних ресурсів є невідновлюваними. Розвиток і довкілля не є відокремленими поняттями, і проблеми в одній із цих сфер не можна успішно розв’язати окремо від іншої. Довкілля - джерело ресурсів для розвитку. Його стан є важливим критерієм, а збереження - предметом постійної уваги в процесі розвитку. Для успішного розвитку потрібна політика, що враховує екологічні пріоритети. Збереження природних ресурсів Землі і раціоналізація їх використання належать до числа найбільш актуальних питань, що постали нині перед людьми, суспільствами, державами. Людина себе обкрадає. Якщо все суспільство стане на шлях такого нестримного споживання, то і земля наша, ресурси її цього не витримають. Уже доведено, що коли середній рівень споживання буде таким, як у США, то основних ресурсів вистачить всього на 40-50 років. Філософія суспільства споживання не враховує той факт, що на землі не існує ресурсів, аби усім так жити, формує світогляд, в якому гроші та матеріальні бажання людини є основою щасливого
життя. Багатовічна філософська мудрість, закликаюча людство до помірності, забута.
Основними характеристиками сучасного соціуму виступають такі дефініції, як «речизм» - пристрасть до речей, матеріальних цінностей на противагу духовним. Духовний розвиток людини у суспільстві споживання є досить низьким, це свідоме досягнення економічних цілей господарів життя, ось вони і прагнуть не допустити культурності і освіченості (які, до того ж, заважають їм маніпулювати населенням як позбавленим інтелекту стадом). Річ у тім, що обізнана людина стає гіршим покупцем: вона менше купує і починає віддавати перевагу творінням мистецтва, літературі або ж досягненням науки. Від цього страждає економіка суспільства споживання. Люди, купуючи якусь річ, повинні радіти, товар має приносити задоволення своїм споживачам. А нестримне споживання нівелює цю радість.
Споживач сучасного світу відрізняється від колишнього споживача вже тому, що центральним питанням стає питання про те, «чи повинна людина споживати, щоб жити, або ж людина живе, щоб споживати». Життя і споживання стають взаємозамінними поняттями. Людство вражає «афлюцена» (англ. affluenza) - термін, складений зі слів influenza (грип) і affluence (багатство). Позначає «епідемію» надмірної праці, зростання споживчої заборгованості, що подібна до хворобливого, заразного, соціально наслідуючого стану перевантаження, боргу, занепокоєння, непотрібності, викликаного впертим пошуком чогось більшого [5], наприклад, коли людина підробляє на додаток до основної роботи. Бажання і потреби ніколи не повинні бути задоволені повністю. Сучасна людина постійно заклопотана своїм матеріальним становищем, що виявляється в деградації людей як особистостей, занепаді масової культури.
Багато релігійних організацій офіційно засуджують ідеали суспільства споживання, мотивуючи це тим, що вони розходяться з релігійними догмами і руйнують пристрастями душевний і фізичний стан людини.
Зрозуміло, що кількість громадян, для яких мають значення духовні та душевні потреби, взагалі-то в будь-якому соціумі не є домінуючим (так було в усі часи і до моделі суспільства споживання). Може бути так, що модель суспільства споживання - це спосіб влаштувати значну частину людей, які ажніяк не хочуть брати участі у духовному житті, тобто гуманно облаштувати їх життя.
За часів рабства, безперервних війн способами примусу були агресія та сила, а зараз покора величезних мас населення досягається різними видами реклами, наприклад, політичної та їх упакуванням під час гри за збільшення споживання. І це, в принципі, не найгірший спосіб, який можна взагалі придумати. непоганий перехідний період, коли замість того, аби воювати, люди знайшли більш розумний спосіб існування. Гіперспоживаюча людина, хоча і мізерне, але розумніше створіння, ніж те, що воює, пригноблює інших за допомогою прямого насильства. І, можливо, сил та ресурсів людства досить, аби по всьому світі здійснити перехід до суспільства споживання. Таким чином, припинивши війни та історію і давши людям можливість жити без війн, потрясінь, можна буде поступово відмовитися від зайвого споживання заради чогось більш суттєвого. Тобто, йдеться про недосконалість перехідної стадії на кшталт демократії: система погана, але кращої серед альтернатив не запропоновано.
Суспільство споживання реалізує прагнення до речей, але ще більше воно потребує їх руйнування. «Використання» речей веде тільки до їх повільного відмирання. Створена цінність є набагато більш значною, якщо в неї закладено її швидке відмирання. Ось чому руйнування залишається основною альтернативою виробництву. У споживанні існує глибока інтенція перевершувати себе, перетворюватися на руйнування. Саме тут воно знаходить свій справжній сенс. Здебільшого воно в самій повсякденності залишається підлеглим системі продуктивності, будучи керованим споживацтвом. Ось чому речі найчастіше з’являються через нестачу та чомусь саме їх достаток парадоксально означає злидні. Величезний запас свідчить
знову ж таки про брак і є знаком страждання. Тільки в руйнуванні речі існують у вигляді надлишку і свідчать у своєму зникненні про багатство. У будь-якому разі очевидно, що руйнування чи то у своїй різкій і символічній формі, чи то у формі систематичної та інституційної деструктивності приречене стати однією з переважаючих функцій постмодерного суспільства. Споживання є активним модусом відношень - не тільки до речей, а й до групи, соціуму, в ньому відбувається універсальний відгук на зовнішні впливи, на ньому базується вся система нашої культури. Споживання постмодерну руйнує норми моралі, етикету та мови, створивши універсальний засіб позначки «код стендінга» (в перекладі з французької показник життєвого рівня, рівень комфорту та розкоші). Моральні цінності поглинаються одним єдиним кодом стендінга, що універсалізує та вкрай спрощує індивідуальність, соціальну гідність, духовність регресує до межі. «Людину визначають речі» [6]. Така залежність людей від речей веде до формування суспільства зі «слабкими зв’язками» [5]. Причому ця слабкість поширюється за двома напрямками: у просторі (в глибину) і в часі (тривалості зв’язків). Просторивий аспект передбачає, що відносини між людьми стають максимально поверховими, неглибокими. Наприклад, кожен член сім’ї живе своїми власними інтересами, які аж ніяк не корелюють з інтересами інших членів сім’ї.
Людей не цікавить мотивація своїх співробітників і роботодавців. Навіть між найближчими людьми відносини переводяться в русло економічних, обмінних. Моральний борг сприймається як пережиток минулого. Замість повноцінної сім’ї люди віддають перевагу тимчасовому співжиттю, йде з побутової практики людське спілкування і мистецтво діалогу. Іншими словами, у суспільстві формується тотальна тенденція до соціального аутизму.
Часовий аспект передбачає, що тривалість відносин між людьми стає максимально короткою, нестійкою. Друзі забувають один одного при зміні свого соціального стану. Фактично в суспільстві встановлюється тенденція до швидкого саморуйнування всіх соціальних зв’язків.
Розглянуті ефекти сильно деформують всю систему цінностей людини. Втрачає свою привабливість альтруїзм.
Цінізм постмодерну виявляється у відмові від багатьох колишніх моральних норм і цінностей. Етика в постмодерному суспільстві поступається місцем естетиці, яка приймає форму гедонізму, де на перший план виходить культ чуттєвих і фізичних насолод. У культурній сфері панівне становище займає масова культура, а в ній - мода і реклама. Деякі західні автори вважають моду визначальним ядром не тільки культури, а й усього постмодерного життя. Вона дійсно значною мірою виконує ту роль, яку раніше грали міфологія, релігія, філософія і наука. Мода все освячує, обгрунтовує та узаконює. Все, що не пройшло через моду, не визнано нею, не має права на існування, не може стати елементом культури. Навіть наукові теорії, щоб привернути до себе увагу і отримати визнання, спочатку повинні стати модними. Їх цінність залежить не стільки від внутрішніх достоїнств, скільки від зовнішньої ефектності і привабливості. Однак мода, як відомо, примхлива, швидкоплинна та непередбачувана. Ця її особливість залишає відбиток на всьому постмодерному житті, що робить її все більш нестійкою, невловимою та ефемерною. Тому французький соціолог Ж. Ліповецький називає постмодерн ерою порожнечі і імперією ефемерного [7]. У процес споживання вступила мода, що забезпечує моральне старіння речей і стимулює його за допомогою компаній «швидкої моди».
Таким чином, суспільство споживання робить людину залежною, несамостійною. Основною метою індивіда стає споживання, а наполеглива робота, навчання, підвищення кваліфікації являють собою лише побічний ефект. Багато людей ідуть життям, не відкриваючи очей, і не замислюються над своїми цінностями, не мають уяви про особисті цінності, не мають уявлення, хто вони. Не знають, чого хочуть досягти в житті, і потрапляють під вплив людей, які на цьому знаються. Але здебільшого і люди, які знають, чого хочуть досягти в житті, і люди, які ще не знають, що вони роблять, не можуть зрозуміти, що насправді відбувається. Що суспільство робить з нами? Воно
змушує нас дивитися не в саму суть явищ, а поверхово, призводить до звикання і жадоби, постійної стимуляції потреб. Якщо людина схиляється до поверхової системи соціальних цінностей і вірить в неї, якщо у неї на першому плані стоїть «суспільство має диктувати що є цінним», то вона буде лише фішкою у цій грі. І виграти не вдасться, незалежно від її дій. Грати можна скільки завгодно, грати ретельно, але ця гра створена проти людини! Виграти все одно не вийде. Заздалегідь спланована гра, в якій людина тільки бігає і бігає, як непомітний маленький покупець. Деякі люди, можуть годинами проводити час в магазинах, готові віддати всіх і вся за нову колекцію відомого модельєра. Не речі тепер служать людям, а люди речам. Людина переродиться на якийсь новий клас речей. У такому суспільстві використання речей не вичерпується їх простим практичним застосуванням (що мало місце завжди і всюди) або навіть їх семіотичним застосуванням як відзнак, багатства, престижу (що теж зустрічається у всіх людських суспільствах) тощо. Споживання - це інтенсивний процес вибору, організації та регулярного оновлення побутових речей, в якому неминуче бере участь кожен член суспільства. Купуючи речі, людина прагне вічно зникаючого ідеалу - модного зразка - моделі, випереджає час завдяки покупці в кредит, намагається зафіксувати і привласнити собі час, збираючи старовинні, колекційні речі. Споживання включає все: не тільки речі, а й відносини, історію, природу, навіть науку і культуру. І в усіх випадках феномени, що потрапили в сферу споживання, набувають властивості споживаної речі: вони служать знаками престижу і засобами ієрархії, відчувають на собі цикл моди, являють собою не науку, а знак науки, не культуру, а знак культури.
Ж. Бодрійяр виділяє у «суспільстві споживання» два різні види споживання [6, а 201-252]. Одне є задоволенням потреб людей. Цей тип споживання багато в чому характерний для попередніх історичних епох, хоча і в ті часи існували анклави показного споживання. Предметом другого розгляду виступає виключно символічне знакове споживання, що стало свого роду кодом, мовою спілкування між людьми. У статусі сучасної речі
найважливішу роль відіграє опозиція модель - серія. Певною мірою так було завжди. У суспільстві завжди існувала привілейована меншість, яка служила експериментальним полігоном для змінювання один одним стилів, а вже надалі ці стильові рішення, методи і хитрощі повсюдно тиражувалися ремісниками. Водночас до настання індустріальної епохи неможливо говорити точно ні про «моделі», ні про «серії». Спостерігаючи, як широкі верстви сучасного суспільства обходяться серійними речами, формально і психологічно тяжіємо до моделей, якими користується меншість, - ми відчуваємо сильну спокусу спростити проблему, протиставивши один одному ці два типи речей, а потім приписавши лише одному з двох полюсів гідність реальності. Інакше кажучи, відділити модель від серій і зв’язати щось одне з реальним, а інше - з уявним.
Якщо ж, навпаки, розглянути речі колективного користування, наприклад автомобілі, то побачимо, що і тут вже не можна знайти розкішного екземпляра автомобіля: все одно з самої своєї появи він є серійним. Одна машина може бути «сучасніша» за іншу, але це не робить її «моделлю», відносно до якої інші, не настільки досконалі автомобілі, утворювали б серію. Аби досягти тих самих технічних характеристик, треба будувати інші автомобілі того самого типу, тобто, починаючи вже з першого елементу, виходить чиста серія.
Звичайно, можна знайти і позитивні риси в суспільстві споживання. І навіть досить переконливо розповісти про них, спираючись на декілька основних чинників, але це знову ж таки буде лише розглядання обгортки без того, щоб заглянути усередину. Все відносно, тому якщо порівняти ту кількість позитивного і те море негативного, то перше здасться не таким важливим, однак більшість людей бачить тільки його. Ось в чому парадокс суспільства споживання. Людина гине від того, що сама створює і приймає. Позитивним прикладом може бути масовість і глобальність у мистецтві. Вона тиражує твори мистецтва, не роблячи з них унікального, а дозволяючи людям у власному будинку мати свою Джоконду або «Страшний суд», тобто мистецтво стало наближеним до людей. Суспільство споживання породило
комерційне кіно, комерційний живопис і комерційну літературу. Зводити в ранг твору мистецтва те, що людина звикла бачити в повсякденності, те, чим вона сама володіла, означає переродження мистецтва, і скасування його обраної сутності, але все ж не втрати сутності самого мистецтва. У суспільстві споживання виробники мають стимул удосконалювати і створювати нові товари та послуги, що сприяє прогресу в цілому. Високі споживчі стандарти є стимулом для заробляння грошей і як наслідок наполегливої роботи, тривалого навчання, підвищення кваліфікації. Споживчі мотиви поведінки витісняють національні і релігійні, що сприяє зниженню екстремізму, підвищенню толерантності. Члени суспільства споживання вимагають більш високих екологічних стандартів та екологічно чистих продуктів, змушуючи виробників створювати їх. Споживання сировини і товарів з країн «третього світу» сприяє їхньому розвиткові. Слід висловити припущення, що в рамках нової системи цінностей, наприклад, подолання бідності - це не зниження кількості бідних, а збільшення кількості людей з середнім достатком. По суті це модель нової соціальної справедливості і нової соціальної солідарності, які не суперечать духу капіталізму, а відповідають йому. Весь світ ментально поступово йде від так званого «елітарного», «гламурного» і «люксового» до більш раціональних і обдуманих моделей. Таким чином, цінність раціонального цілепокладання та досягнення мети підвищиться, будуть знайдені форми, що дозволяють оптимізувати зусилля в цій сфері. Тож, серцевиною нової політики має стати духовна альтернатива споживанню. Альтернатива виразна, звернена до всіх членів суспільства, бездоганна наскільки це можливо у світі, що не є прикриттям нічиїх корисливих інтересів.
Висновки. Таким чином, суспільство споживання - це суспільство, яке деградує, ставить своїми вищими цінностями речі, займається їх непотрібним нагромадженням, схиляється перед грошима. Наслідки суспільства споживання у сфері моралі виявляються в амбівалентності та мають суперечливий характер. Люди перестають бути поганими або хорошими. Вони
просто «морально амбівалентні» і приречені на життя з нерозв’язаними моральними ділеммами.
Економіка споживання та устрій інформаційного простору, який вона створила і що було створено в її інтересах, відучують людей думати про душу. Ось це і є головна причина як духовної кризи, так і кризи природних ресурсів сучасної цивілізаці. Ідеологія споживання призвела до комерціалізації культури, розмивання етичних норм. Людина постмодерну відмовляється від самообмеження і тим більше аскетизму, настільки шанованих в минулому але відносно слабко закріплених у духовному досвіді поколінь. Сучасна людина схильна жити одним днем, не надто замислюючись про день завтрашній і тим більше про далеке майбутнє. Тому потрібно заново відкрити для людей аскетизм як джерело справжньої гідності і свободи, як один з найдосконаліших виявів любові до ближніх. Проповідь аскетизму повинна бути гранично диференційованою, розкривати для кожного можливості «духовного зростання».
Суспільство споживання не може бути майбутнім, якщо бачити майбутнє у райдужному світлі; суспільство споживання не може породити нормальної людини, якщо брати за нормальну ту, яка має моральні засади і бореться за домінанту духовних цінностей.
ЛІТЕРАТУРА
1. Фромм, Э. Иметь или быть / Э. Фромм. - М. : АСТ, 2000. - 448 с.
2. Чаплыгин, А. К. Человек и творчество / А. К. Чаплыгин. - Х. : ХНАДУ,
2011. -604 с.
3. Маркузе, Г. Эрос и цивилизация. Одномерный человек. / Г. Маркузе; пер. с англ. А. А. Юдина. - М: ООО «Издательство ACT», 2002. - 526 с
4. Бодрийяр, Ж. Система вещей / Ж. Бодрияр. - М. : РУДОМИНО, 2001. - 224
с.
5. Бауман, З. Текучая современность / З. Бауман. - СПб. : Питер, 2008. - 240 с.
6. Бодрийяр, Ж. Общество потребления. Его мифы и структуры /
Ж. Бодрийяр. - М. : Республика; Культурная революция, 2006. - 269 с.
7. . Липовецки, Ж. Эра пустоты. Эссе о современном индивидуализме / Ж. Липовецки. - СПб. : Владимир Даль, 2001. - 332 с.
