CC BY
42
4. Данильян О. Г. Специфша формування правово! культури в транзитивному сус-пшьсга // Наук. зап. Харк. ун-ту Пов^р. Сил. Сощал. фiлософiя, психолопя. - Х. : ХУПС, 2006. - Вип. 2 (26). - С. 3-9.
5. Правосвщомють i правова культура як базовi чинники державотворчого процесу в Укра!т : монографiя / Л. М. Герасша, О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань та ш. - Х. : Право, 2009. - 352 с.
6. Правове виховання в сучаснш Укра!т : монографiя / А. П. Гетьман, Л. М. Герасша, О. Г. Данильян та ш. ; за ред. В. Я. Тащя, А. П. Гетьмана, О. Г. Данильяна. -Х. : Право, 2010. - 368 с.
В. Л. Погргбна, доктор соцюлопчних наук, професор, Нацюнальний юридичний ушверситет 1меш Ярослава Мудрого
СУЧАСНА ГЕОПОЛ1ТИКА — ТОРЖЕСТВО РЕАЛ1ЗМУ НАД 1ДЕАЛ1ЗМОМ?
Мшлива геопол1тична реальшсть вимагае постшного осмислення при-роди м1жнародних вщносин, пошуку законом1рностей 1 виявлення основних тенденцш 1х розвитку, визначення рол1 просторово-територ1альних чинниюв у формуванш св1тового порядку. Спочатку геопол1тичш уявлення складалися в рамках р1зних галузей знання: фшософп, ютори, пол1тики, географп, права, вшськового мистецтва, юторп дипломатп. Поступово щ ще! набули форми теорш 1 концепцш, звшьнилися вщ впливу релш!, морал1, фшософп та стали описувати реальш просторов! модел1 взаемин держав. При цьому об'ектом геопол1тики стали ще! про св1товий пол1тичний порядок [2, с. 137-139].
1стотш вщмшносп класично! 1 сучасно! геопол1тики диктуються техшко-технолопчним прогресом 1 викликаними ним змшами в економ1чнш 1 вшсько-вш сил1 держав - основних д1ючих оаб на св1товш геопол1тичнш сцеш XXI ст., змшою державних, етшчних, конфесюнальних 1 цившзацшних кордошв. Тому на переднш план висунулася парадигма освоення нових простор1в - ф1зичних (пов1тряний, тдводний проспр, близький 1 далекий космос) 1 культурних (радю-, телееф1р, 1нтернет, кшошдустр1я, л1тература, мистецтво).
Концептуально ця парадигма роздшилася на два, по сут д1аметрально протилежних, напрями: 1) полтичного реалгзму, що розглядае св1тову поль тику як арену панування й домшування великих держав; 2) полтичного ¡деалгзму, при якому мае мюце прагнення запровадити в м1жнародш вщноси-ни ази морал1 й справедливости, принципи суверенно! р1вносп держав 1 права в 1хшх взаеминах [4, с. 96-126].
1з чого виходить пол^ичний реалiзм, основоположником якого е Икколо Макiавеллi, котрий користуеться заслуженою славою цишчного теоретика полiтики й апологета насильства? Якщо узагальнити уявлення його прихиль-никiв, то це три тези:
- в основi взаемодп держав на мiжнароднiй аренi лежить принцип сили у вщстоюванш нащональних iнтересiв;
- зiткнення iнтересiв держав на мiжнароднiй аренi в боротьбi за обмеже-нi ресурси й контроль над комушкащями е неминучим;
- погроза насильством е основним шструментом мiждержавних вiдносин.
Полiтичний iдеалiзм, що базуеться на «щй вiчного миру» 1ммануша Канта, складае класичну опозищю полiтичному реалiзму. Пропонована ним гар-монiя iнтересiв у св^овш полiтицi, забезпечення миру й безпеки без вшни й панування великих держав, безумовно, е досить привабливою, але, як свiдчить юторичний досвiд, у практичнiй реалiзацГi малоймовiрною. Так, послiдовник щеалютично1 традицп I. Канта 28-й президент США Вудро Томас Вшьсон на Версальськш конференцп (1918 р.), що проводилася за тдсумками Першо'1' св^ово1 вiйни, висунув програму заснування лiберального свiтового порядку тд назвою «Чотирнадцять пунк^в». З них вiсiм були позицiонованi як обов'язковг вiдкрита дипломатiя, свобода мореплавання, загальне роззброю-вання, усунення торговельних бар'ерiв, безпристрасне розв'язання колошаль-них суперечок, вщтворення Бельгп, вивiд вшськ з росшсько1 територп, заснування Л^и Нацiй. Iншi шiсть пункпв були факультативними: повернення Франци Ельзасу й Лотарингл, одержання автономп для нащональних меншин Австро-Угорсько1 й Оттомансько1 iмперiй, перегляд кордонiв Ггалп, вивщ iноземних вiйськ з Балкан, iнтернацiоналiзацiя Дарданелл i створення неза-лежно1 Польщi з виходом до моря. Особливо було тдкреслено, що одним iз головних принципiв мiжнародних вщносин е право будь-якого народу на самовизначення. Безумовно, дуже прогресивний, майже щеальний на той час документ. Але на практищ цей щеал не тiльки не був втшений, а й надихнув сепаратистськi рухи в усьому свт, що призвело до того, що всього лише через 20 роюв тсля Версаля й «Чотирнадцяти пункпв» В. Вшьсона свiт вступив у Другу, значно кривавшу, нiж Перша, св^ову вiйну.
Активний розвиток морально1 традици в мiжнароднiй полiтицi вiдбувався i в Gвропi. Мiнiстр закордонних справ Францп Аристид Брiан в 1929 р., грун-туючись на щеях Ж. Ж. Руссо, I. Канта, В. Гюго й шших захщноевропейських мислителiв, у своему виступi в Лiзi Нацiй заявив про необхщшсть економiч-ного, полiтичного й сощального федерального союзу европейських нацiй. Проект европейсько1 федерацп перетворився в створення Свропейського Союзу, який у нашi днi, як вiдомо, не демонструе остаточно! перемоги принци-
пу штеграцп над догматичним принципом панування й контролю одних краш над шшими.
Отже, суперечка «щеалюпв» i «реалюпв» у полчищ сьогодш не вирь шена. Безумовно, у мiжнародних вщносинах вiдсутня верховна влада, яка могла б жорстко контролювати й спрямовувати дп 1х aкторiв. Це тдтвер-джують представники обох шкiл, i iз цим не можна не погодитися. Однак у тепершнш час ми стаемо свщками формування такого мiжнародного органу влади. Передумовою тому служить посилення ролi мiжнародних оргашзацш i розширення 1х повноважень. Даний процес не швидко, але невпинно вщбувався протягом усього минулого столбя - вiд створення «слабенько"» Л^и Нацiй до формування цшо1 системи ООН, яка охоплюе майже вс сфери мiжнародного життя. Поки що на користь постулату реа-лiзму про анархiчний характер мiжнародних вщносин говорить лише вщ-сутнiсть у мiжнародних органiзацiй (зокрема, системи ООН) ефективного мехашзму примусу aкторiв виконувати норми мiжнародного права й при-йнятi мiжнароднi зобов'язання, що випливають iз 1хнього членства в ООН i Статуту ООН. Але, якщо е право як таке, то для анархп мiсця вже не за-лишаеться, причому iгнорування норм права - це вже не анархютська по-ведiнка, а прямий злочин. Можна сподiватися, що зростаюча глобалiзацiя нарештi змусить свiтове ствтовариство створити такий механiзм [1]. Пре-цедентiв уже е чимало: вщ реакцп ООН на агресiю 1раку проти Кувейту в 1991 р. до ршень Ради Безпеки ООН щодо 1Д1Л у 2016 р. Ц приклади можуть служити наочним спростуванням постулату теорп реалiзму «допо-можи собi сам», що шбито дiе в мiжнародних вiдносинах.
Не можна також не погодитися iз твердженням прихильниюв полiтично-го реалiзму про те, що держави, як i iншi актори, дiють на мiжнароднiй аренi на основi власних штереав. Це випливае iз безумовно его1стично1 природи людини. 1нтереси рiзних держав можуть не тiльки не зб^атися, але й бути навт дiаметрально протилежними. На думку «реалюпв вiд полiти-ки», конфлiкт штереав призводить до мiждержавних конфлiктiв i до 1хньо-го крайнього ступеня прояву - до вшни. Даний постулат, в принцит, не заперечують i представники полiтичного iдеалiзму, хоча щея «реалiста» Р. Арона про те, що специфша мiжнародних вщносин полягае в тому, що вони «розбудовуються в тiнi вiйни», уявляеться дещо однобокою й спроще-ною. У той же час думка «щеалюпв» про те, що мiжнароднi процеси досить рiзноманiтнi й у них все бшьшу роль ввдграе мiжнародне спiвробiтництво, хоча й презентуе сучасш мiжнароднi вiдносини набагато адекватшше, але також не е беззаперечною. Звичайно, хочеться вiрити, що людство (принай-мнi так звана його «цившзована» частина) переросло епоху беззупинних
збройних конфл1клв 1 вступило в етап загального м1жнародного ствроб1т-ництва, але, на жаль, це не зовам так. На карт св1ту ще юнуе чимало держав, пол1тичш режими яких вол1ють реал1зовувати сво! зовшшньопол1тичш цш не тшьки мирним, але й военним шляхом. М1жнародним ствтовариством до них застосовуються санкцп економ1чного й полтичного характеру, що служить додатковим засобом стримування '!х можливо! агресп. Щодо держав, яю у тепер1шнш час визначають м1жнародне життя в силу свого економ1ч-ного й, отже, полтичного домшування, то тюне переплетення '!х економ1к, спшьна участь у численних м1жнародних оргашзащях, вщкрит кордони для взаемно! м1грацп населення, з одного боку, не залишають пол1тичним кер1в-никам можливост вир1шення взаемних протир1ч вшськовим шляхом, а з другого - вщкривають широю можливост для мирного розв'язання бшьшост м1жнародних суперечок. Кр1м того, глобальш проблеми людства набувають усе бшьш гострого 1 масштабного характеру, внаслщок чого виживання св1ту в цшому може незабаром залежати вщ устшного вир1шення цих проблем, що можливо тшьки через послщовне й чесне ствроб1тництво вс1х актор1в м1жнародних вщносин (1 не тшьки держав) [3, с. 390-391].
Таким чином, можна констатувати, що питання, винесене у заголовок статт, залишаеться вщкритим, бо хоча цей аспект сучасних м1жнародних вщносин теор1я полтичного щеал1зму описуе й пояснюе бшьш повно, у його основ1 лежить реалютичне пщгрунтя - его!стична природа людини 1 И при-родне прагнення вижити.
ЛИТЕРАТУРА
1. По^бна В. Л. Пол^ична етика в епоху соцюкультурного розмаггтя: проблеми толерантностi та плюралiзму / В. Л. Погрiбна // Методолопя, теорiя та практика соцюлопчного аналiзу сучасного суспiльства : зб. наук. пр. / М-во осв^и i науки Укра1ни ; Харк. нац. ун-т iм. В. Н. Каразша. - Х. : Харк. нац. ун-т iм. В. Н. Кара-зiна, 2014. - Вип. 20. - С. 31-34.
2. Полгтолопчний енциклопедичний словник / уклад.: [Л. М. Герасша, В. Л. По-^бна, I. О. Полщук та ш] ; за ред. М. П. Требша. - Х. : Право, 2015. - 816 с.
3. Полгтолопя : тдручник / М. П. Требш, Л. М. Герасша, I. О. Полщук та ш. ; за ред. М. П. Требша. - Х. : Право, 2013. - 416 с.
4. Теорiя мiжнародних вщносин. Мiжнароднi вщносини та св^ова пол^ика : навч. посiб. / М. П. Требш, Л. М. Герасша, В. Л. По^бна та ш. ; за ред. М. П. Требша. -Х. : Право, 2016. - 540 с.
