CC BY
72СТАНОВЛЕННЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ
ЗАКЛАДАХ
Кривенцова І.В.
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди
Анотація. У статті аналізується вітчизняний і закордонний досвід викладання фізичного виховання у вищих навчальних закладах в минулому та сьогодні. Фізичне виховання у ВНЗ це фізкультурно-спортивна діяльність і навчальна дисципліна гуманітарного циклу, а в педагогічних, ще й фахова спеціальність спеціалізованих факультетів. Формування фізичної культу -ри, збереження і зміцнення здоров’я майбутніх педагогів в процесі викладання фізичного виховання є важливішою ланкою соціалізації майбутніх поколінь.
Ключові слова: фізичне виховання, студенти, педагоги, фізична освіта, фехтування.
Аннотация. Кривенцова И.В. Становление физического воспитания в высшем педагогическом учебном заведении. В
статье анализируется отечественный и зарубежный опыт преподавания физического воспитания в вузах в прошлом и сегодня. Физическое воспитание в вузах это физкультурно-спортивная деятельность и учебная дисциплина гуманитарного цикла, а в педагогических вузах, еще и специальность. Формирование физической культуры, сохранение и укрепление здоровья будущих педагогов в процессе преподавания физического воспитания является важнейшим звеном социализации будущих поколений. Ключевые слова: физическое воспитание, студенты, педагоги, физическое образование, фехтование.
Annotation. Kriventsova I.V. The development of physical education in pedagogical university. The experience in physical education of our country and other countries in past and today is analyzed in this article. Physical education in universities is a sporting activity and a classical educational discipline, but in pedagogical universities, it is also a profession. The formation of a physical culture, saving and strengthening of health of future pedagogues during the teaching of a physical education is the most important things for socialization of future generations.
Key words: physical education, students, pedagogues, fencing.
© Кривенцова І.В., 2009
Вступ
Стратегія оздоровлення нації повинна бути націленою на формування індивідуальної активності населення, спрямованою на піклування про власне здоров’я, фізичну досконалість, оздоровлення образу життя, викорінення шкідливих і втілення корисних звичок. На загальному фоні неблагопо-луччя здоров’я населення особливу актуальність набуває формування, збереження і зміцнення здоров’я педагогів, так як освітні заклади є найважливішою ланкою соціалізації зростаючого покоління і відіграють значну роль у формуванні мотивації щодо збереження здоров’ я всіх учасників освітнього процесу. Навчальна дисципліна «Фізичне виховання» повинна зайняти особливе місце у загальному та професійному розвитку майбутніх педагогів. Між тим, відношення до неї у багатьох ВНЗ (в тому числі і педагогічних) часто дуже викривлені. На це звертають увагу і науковці які вивчають сучасні тенденції і шляхи подальшого розвитку цього вузівського предмету (Лях В.І., Круцевич ТЮ., Лотонен-ко А.В., Пятков В.В., Білогур В.Є., та ін.).
Зважаючи на обов’ язковість занять з фізичного виховання у всіх вищих навчальних закладах [1,2,3,4] досі існують проблеми щодо збереження здоров’я молоді (О.Д.Дубогай, Б.М.Шиян, Л.Г. Кириленко та ін.).
Робота виконана у відповідності до плану НДР Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Метою статті є аналіз вітчизняного і закордонного досвіду викладання фізичного виховання в минулому та сьогодні. Завданнями статті є: 1) аналіз досвідів викладання фізичного виховання у вищих навчальних закладах минулих часів; 2) аналіз сучасного досвіду викладання фізичного виховання в Україні; 3) аналіз викладання фізичного виховання у педагогічних ВНЗ.
Результати дослідження
Фізичне виховання як засіб формування фізичних, психічних і моральних цінностей людини пройшло довгий шлях свого розвитку.
За часів античного світу воно вирішувало завдання сприяти підготовці сильних, удалих воїнів, слухняних і витривалих солдат для захисту держави і придушення повстань рабів. Ідеалом фізичного виховання вважався гармонійний розвиток усіх фізичних і психічних сил та здібностей людини. Наприклад, давні греки, розвиваючи своє тіло, прагнули зробити з нього найкращу зброю для думки [5]. До грецької гімнастики входили: боротьба, біг, стрибки, кидання диска та списа, фехтування, кулачний бій, верхова їзда, їзда на колісницях, плавання, танці, ігри.
В середні віки основним засобом фізичного виховання було лицарське виховання. Саме в ці часи засновуються перші університети. З XV століття основним засобом фізичного виховання стає фехтування на шпагах, яке є обов’язковим предметом
в університетах Італії. Потім воно поширюється і в університетах Германії, Франції, де особливе значення має шпага, як відзнака привілеї. Довгі часи фехтування залишалося в університетах, військово-навчальних закладах і армії як обов’язковий і необхідний предмет. При університетах засновуються школи фехтування і фехтувальні Союзи. Саме в стінах університетів виникло і поширилося дуельне фехтування.
В епоху Відродження підвищується інтерес до фізичного виховання, що знаходить своє відображення в педагогічній теорії та практиці (де Фельтре, Мор, Рабле, Монтень, Кампанелла, Ян Амос Каменський та ін.).
Джон Локк (1632-1704рр.) у своїй праці «Думки про виховання» вперше розкрив теорію фізичного виховання. Він вважав «здоровий дух у здоровому тілі», тому віддавав перевагу перебуванню на свіжому повітрі, прилученню тіла до спеки та холоду, плаванню, просторому одягу, простій їжі, чистому повітрю, доброму сну, твердій постелі, розвагам, танцям, верховій їзді, фехтуванню, ручній праці і мандруванню.
Жан Жак Руссо (1712-1778рр.) вважав, що фізичне виховання починається з дня народження. Під впливом його ідей в Германії з’ явилися незвичайні виховні заклади - «школи людинолюбства і доброї моралі», які велику увагу приділяли фізичному вихованню. Ці школи стали початком розповсюдження в Європі нових систем - шведської і сокольської.
Шведська система поділялася на 4 види: педагогічна гімнастика, воєнна, лікувальна і естетична. Відкриваються фехтувально-гімнастичні зали. Тут проглядається планомірність, послідовність вправ, введення корегуючих вправ, відповідність вправ анатомо-фізіологічним особливостям різних вікових груп. Пестолоцці вважав, що шведи своєю гімнастикою здійснюють виховання, а інші - лише
рух.
Сокольська система доповнює німецьку груповими вправами і порядковими рухами, які виконувалися під музику, що викликало сильне враження.
З XVІІІ століття фехтування, як навчальна дисципліна, перейшло з Європейських університетів і до Російської імперії. Спочатку його викладали лише іноземці. І наприкінці XVІІІ ст. у всіх навчальних закладах Петербурга почав викладати І.Є.Сівербрик, засновник вітчизняної школи фехтування.
З першого дня заснування у 1804 році Харківського університету, фехтування як засіб фізичного виховання стало обов’ язковим предметом і вивчалося студентами в обсязі 4 годин на тиждень.
Особливої уваги заслуговує система фізичного виховання П.Ф.Лесгафта (1837-1909рр.), яку він визначив як фізичну освіту. Він зазначав тісний зв’язок між фізичними рухами і психічними виявами, і вчив свідомо керувати ними. Всі вправи він поділяв на: прості, вправи з обтяженням і опірності,
ігри, елементарну працю. Лесгафт не рекомендував показувати учням, як виконувати різні рухи, вимагав виконання лише на основі слова.
На початку ХХ ст. обов’ язкове вивчення «рапірної науки» в ліцеях, гімназіях, школах і університетах сприяло індивідуальному розквіту талановитої молоді у всіх сферах життєдіяльності і культури.
Наприкінці ХХ - початку ХХІ століття фехтування як засіб фізичного виховання залишилося тільки в університетах Європи і Америки.
За радянські часи у вищі навчальні заклади введено дисципліну «Фізичне виховання», яка своєю ціллю мала підготовку студентства до складання норм комплексу ГПО. Фізичне виховання студентів здійснювалося у формі: навчальних занять на І і ІІ курсах по 2 години обов’язкових і 2 години факультативних, на старших - 4 годин факультативно на тиждень; фізичних вправ у режимі дня; самостійних занять у позалекційний час у спортивних секціях і командах навчальних груп, курсів, факультативів вузу; участі в масових оздоровчих, фізкультурних і спортивних заходах. Для практичних занять усі студенти залежно від стану здоров’я, рівня фізичної підготовки, спортивної кваліфікації і особистого бажання розподілялися по курсах на навчальні відділення - підготовче, спортивного удосконалення і спеціальне. Усю позааудиторну роботу - фізкультурно-оздоровчу, масово-спортивну, туристську - кафедра фізичного виховання здійснювала в контакті зі спортивним клубом «Буревісник». Студенти - майстри спорту і першорозрядники мали право удосконалювати свою спортивну майстерність там, де для цього були кращі умови, досвідченіші тренери. Збільшувалися години тренувань для першорозрядників до 16, а кандидатів і майстрів спорту до 20 годин на тиждень. Наповненість однієї групи майстрів - 4-6, а першорозрядників 6-8 спортсменів. Позааудиторна робота проводилася колективами фізкультури, які створювалися відповідними ДСТ профспілок. Добровільними помічниками викладачів фізичного виховання були фізкультурні організатори які обиралися в навчальних групах з числа студентів.
Сьогодні, фізичне виховання у вищих навчальних закладах це, з одного боку фізкультурно-спортивна діяльність, а з іншого - навчальна дисципліна гуманітарного циклу, що спрямована на виконання соціального замовлення - підготовку всебічно розвиненої гармонійної особистості, яка відповідає вимогам навчально-кваліфікаційної характеристики. Для педагогічних вузів фізичне виховання ще й фахова спеціальність для спеціалізованих факультетів.
Основними завданнями дисципліни фізичне виховання у ВНЗ є: оволодіння системою практичних умінь і навичок занять фізкультурної діяльності; закалювання організму; усунення функціональних відхилень і недоліків у фізичному розвитку студентів. Вирішення цих завдань повинно бути спрямованим на підтримку високої працездатності
під час багаторічного навчання, підвищення рівню фізичного здоров’я; забезпечення готовності випускників до більш активної виробничої діяльності.
Головним критерієм ефективності фізичного виховання випускника вищого навчального закладу є:
- знання і дотримання основ здорового способу життя;
- знання основ організації і методики найбільш ефективних видів і форм раціональної рухової діяльності й уміння застосовувати їх на практиці у своїй фізичній активності;
- знання основ методики оздоровлення і фізичного удосконалювання традиційними і нетрадиційними засобами та методами фізичної культури;
- знання основ професійно-прикладної фізичної підготовки й уміння застосовувати їх на практиці;
- знання основ фізичного виховання різних верств населення;
- сформована навичка до щоденних занять фізичними вправами у різноманітних раціональних формах;
- систематичне фізичне тренування з оздоровчою або спортивною спрямованістю;
- виконання відомчих нормативів професійно-прикладної психофізичної підготовленості;
- поінформованість про всі головні цінності фізичної культури і спорту.
Для досягнення студентами мети фізичного виховання передбачається комплексне вирішення наступних задач:
- формування розуміння ролі фізичної культури в розвитку особистості і підготовки її до професійної діяльності, мотиваційно-ціннісного ставлення до фізичної культури, установлення на здоровий спосіб життя, фізичне вдосконалення і самовиховання, потреби в регулярних заняттях фізичними вправами і спортом;
- формування системи знань з фізичної культури та здорового способу життя, необхідних у процесі життєдіяльності, навчання, роботі, сімейному фізичному вихованні;
- зміцнення здоров’я, сприяння правильному формуванню і всебічному розвитку організму, профілактика захворювань, забезпечення високого рівня фізичного стану, працездатності на протязі всього періоду навчання;
- оволодіння системою практичних умінь і навичок занять головними видами і формами раціональної фізкультурної діяльності, забезпечення, зберігання і зміцнення здоров’ я, розвиток й удосконалення психофізичних можливостей, якостей і властивостей особистості;
- набуття фонду рухових умінь і навичок, забезпечення загальної і професійно-прикладної фізичної підготовленості, що визначають психофізичну готовність випускників вищого закладу освіти до життєдіяльності й обраної професії;
- придбання досвіду творчого використання
фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності для досягнення особистих і професійних цілей;
- здатності до використання державних або відомчих тестів і нормативів на рівні вимог освітньо-кваліфікаційних характеристик та освітньо-професійних програм відповідного спеціаліста [1].
Згідно з нормативними документами [2,3,4], фізичне виховання у ВНЗ здійснюється на протязі всіх років навчання в обсязі не менше 4-х годин обов’язкових аудиторних занять на тиждень з урахуванням медичних показників студентів. Всі студенти поділяються на групи: основну, спеціальну і спортивну. Програми з фізичного виховання складаються з базового (обов’язкового, що формує основи фізичної культури особистості фахівців відповідного рівня освіти) і елективного (що спирається на базовий і доповнює його з урахуванням професійної фізичної підготовки, індивідуальних мотивів, інтересів і потреб, стану здоров’я) компонентів, які в свою чергу складаються з блоків підготовки: теоретичної, методичної, фізичної і контролю. Контрольні заходи з фізичного виховання включають поточний та підсумковий контроль. Студент уважається допущеним до семестрового контролю з фізичного виховання (заліку або диференційованого заліку), якщо він виконав усі види завдань, передбачені навчальним планом. Навчальний процес з фізичного виховання у вищих навчальних закладах здійснюється в таких формах: навчальні заняття, самостійна робота, контрольні заходи. Згідно з «Положенням про організацію фізичного виховання і масового спорту у ВНЗ», вищим навчальним закладом може бути встановлено інші види навчальних занять з фізичного виховання.
Вивчення досвіду роботи вітчизняних і закордонних вузів свідчить про те, що більшість, намагається замінити традиційне викладання фізичного виховання за рахунок введення до програм різних видів спорту, які є сьогодні популярними серед молоді (стретчінг, калланетик, йога, атлетична гімнастика, східні одноборства тощо). Науковці теж підтримують цей підхід. Так, наприклад А.Б. Артемов та інші, наголошують, необхідно вдосконалювати фізичне виховання у вузах за принципом спеціалізації з можливістю варіювати різні види спорту і додаткові заняття у виді факультативів [6]. Захищені дисертаційні роботи де автори доводять ко -рисність окремих видів спорту в навчальній діяльності студентів (Афанасьєв В.В. (настільний теніс),
І.В.Борисова (гімнастика), В.В.Баранов(гирьовий спорт), В.О.Биков (плавання) та ін.).
Харківські ВНЗ, які мають достатньо обладнану матеріально-спортивну базу (ХНТУ ХПІ, ХНУРЕ, ХАІ, ХНУ та інші), практикують викладання фізичного виховання за принципом роботи спортивних секцій. Студент обирає секцію, яка йому подобається і за розкладом відвідує її. Також він має можливість змінити вид спорту, обрати інший. Тренер, передає інформацію про студентів на кафедру. Викладачі які є кураторами курсів складають зведені залікові відомості. Цей варіант є прива-
бливим і тому, що враховуються побажання студентів щодо виду фізкультурно-спортивної діяльності і викладач може проявити себе в обраному виді спорту. Але, не всі вузи можуть собі дозволити мати велику кількість секцій через відсутність достатньої матеріально-спортивної бази і необхідності великої кількості спортивного інвентарю та обладнання.
Вчительська професія характеризується напруженою розумовою і фізичною працею. Фізичне виховання, як практична дисципліна повинна сприяти різнобічному розвитку майбутніх вчителів. Але, сьогодні ми бачимо, що молодь має менше можливостей займатися фізичною культурою. Це насамперед недостатня матеріально-спортивна база ВНЗ, скорочення годин, які виділяються на роботу спортивних секцій, перехід роботи багатьох спортивних гуртків на платну основу. Державні стандарти деяких спеціальностей педагогічних вузів передбачають всього 216 годин курсу «Фізичне виховання» на весь період навчання, що складає менш ніж 2 години на тиждень і лише І- ІІІ курси. Недостатня освіченість студентів щодо необхідності займатися фізичними вправами суттєво знижує оздоровчий ефект від занять (Петров О.П., Платонов С.І., Щє-ліна Т.Т., Бєлов В.І., Волков В.Ю., Волкова Л.М. та інші). Фізична культура і спорт для більшості вчителів, нажаль, ще не стали особистісною цінністю і не знаходять відображення в їх власному образі життя, хоча вихователь, за висловом К.Д.Ушинського, сам має бути вихованим.
В.І.Пятков вважає, що формування фізичної культури майбутніх вчителів повинно розглядатися як невід’ємна частина професійно-педагогічної підготовки студентів вищих навчальних закладів і засоби формування різнобічно розвиненої особистості. Для досягнення цієї цілі у педагогічному вузі необхідно враховувати вплив різних факторів і створювати відповідні умови для занять фізичними вправами [8].
Аналіз учбових планів та навчальних програм, які діють у вищих педагогічних навчальних закладах доводить, що майбутні педагоги вивчають такі дисципліни як валеологія, екологія, анатомія, фізіологія, санітарно-гігієнічне просвітництво, психологія. Всі ці предмети спрямовані на здійснення функцій фізичної освіти, а саме навчальної, виховної, фізкультурно-валеологічної. В професійній підготовці вчителя будь-якої спеціальності повинні мати місце знання і вміння, які необхідні для проведення різних форм фізичного виховання із дітьми. До таких форм відносяться: організація гігієнічної гімнастики, фізкультурної паузи, рухливих ігор, прогулянок, екскурсій, походів, різних спортивних заходів на протязі всього навчання школярів і студентів. Випускники педагогічних навчальних закладів виконують функції класного керівника, вихователя груп продовженого дня, організатора виховної роботи, вихователя дитячого садка та ін. З урахуванням цього професійно-педагогічна фізична підготовка майбутніх педагогів повинна бути націленою на вирішення наступних завдань: 1. Розкрити
студентам значення фізичного виховання у загальній системі освіти і виховання підростаючого покоління; 2. Навчити майбутніх педагогів правильному використанню засобів, методів і різноманітних організаційних форм фізичного виховання школярів, для того щоб сприяти зміцненню здоров’я, закалю-ванню, формуванню правильної постави; сприяти вихованню фізичних якостей; прищеплювати інтерес до систематичних занять фізичними вправами.
Реалізація змісту навчальної програми з фізичного виховання, на думку деяких дослідників [7], не зазнає помітного впливу на світогляд, свідомість студентів, формування переконань, установок, ціннісних орієнтирів на фізичну культу -ру, активну позицію щодо неї. Багато студентів, а часто викладачів і деканів, не сприймають фізичне виховання як навчальну дисципліну, яка має свій науково-практичний зміст, поняття, принципи, закономірності, методи, правила і способи діяльності, не мають досвіду її творчого використання. Для багатьох вона є дією механічного характеру. Щоб змінити це, необхідно творчо підходити до викладання цього предмету, урізноманітнювати завдання, пояснювати все що відбувається на уроці.
З 1995 року у Харківському, тоді ще державному, педагогічному університеті на 4-х гуманітарних факультетах як обов’ язкова дисципліна введено фехтування. Студенти вперше знайомляться з цим видом спорту на 1-му курсі. Розроблена програма курсу «Фехтування» з урахуванням всіх вимог до навчальної програми з фізичного виховання. Фехтувальники педагогічного сьогодні, є найкращими в Харківській області, вдало виступають вони і на світовій арені.
Фехтування, як протиборство двох суперників не може бути механічним відтворенням певних рухів, кожна дія фехтувальника несе певне змістове навантаження. Пояснюючи для чого вивчаються ці рухи, або прийоми, як можна переграти противника, тактику бою, психологічні особливості можливих противників і для чого потрібні фізичні якості, ми викликаємо зацікавленість у студентів фехтуванням. Фехтування, старовинний вид спорту який має свої моральні цінності, шляхетність відносин. Практична цінність фехтування як бойового мистецтва очевидна, але не менш важливими є естетична та духовна спрямованість поєдинку, тому що перемогти противника необхідно красиво і шляхетно, поважаючи його чесноти і гідність, одночасно не втратити своїх в його очах і очах глядачів. Всі фехтувальні рухи при обдуманому підході до їх виконання несуть у собі виховну, тактичну і стратегічну спрямованість. Фехтування - це один з видів єдино-борств, але на відміну від багатьох з них, тут немає вагових категорій, контакт з супротивником опосередкований через холодну зброю, немає такого частого травматизму як в інших видах єдиноборств (боротьбі, боксі, східних одноборствах). Фехтування спрямоване на взаємодію суперників. Тут важливим є контроль за рухами противника і ситуацією бою, що постійно змінюється. Фехтування сприяє
розвитку взаємодії не тільки на фізичному, а й психологічному рівні, що є важливішим для прийняття майбутніми педагогами особистісно-орієнтованої парадигми освіти.
Висновки
Все цінне, в історії педагогічної думки, творчо використовується в сучасній школі і вищій зокрема. Фізичне виховання сприяє формуванню рис і якостей особистості які вкрай необхідні їй у повсякденному житті, навчанні, творчості, праці, при виконанні військового обов’язку, є складовою її культури. Фізичне виховання як навчальна дисципліна повинна забезпечити високий рівень професійної готовності соціально активної, гармонійно розвиненої особистості Вчителя.
У подальших дослідженнях передбачається розглянути етапи становлення і перспективи розвитку фехтування у вищій школі.
Література:
1. Фізичне виховання. Навчальна програма для вищих навчальних закладів України III - IV рівнів акредитації (затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 14 листопада 2003 року, № 757).
2. Національна доктрина розвитку фізичної культури і спорту (затверджена Указом Президента України від 28.09. 2004 року №1148/2004). - К., 2004. - 16с.
3. Про організацію занять з фізичного виховання у вищих навчальних закладах І-^ рівнів акредитації (інструктивний лист МОН України від 25.11.2002р. № 14/18.2-2181).
4. Про затвердження навчальних програм з фізичного виховання для вищих навчальних закладів України І-ІІ, ІІІ-^ рівнів акредитації (Наказ МОН України від 14.11.2003р. №757).
5. Педагогика / Под ред. П.Н.Груздева. - М., 1940. -С.226-229.
6. Артемов А.Б., Кагурин А.И., Кремнева И.Г Организация физического воспитания студентов в МИИТ // Теория и практика физической культуры. - 2002. - №5. - С.22-24.
7. Виленский М.Я. Физическое воспитание в целостной системе профессиональной готовности выпускника высшей школы // Здоровый образ жизни и физическая культура студентов: социологические аспекты. - Москва-Харьков, 1990. - №1. - С.65-70.
8. Пятков В.В. Формирование мотивационно-ценностного отношения студентов к физической культуре (на материале педвузов): Дис...канд. пед. наук. - Сургут, 1999. - 184с.
Надійшла до редакції 15.04.2009р.
yaroslavz@vk.kh.ua
