CC BY
47
УДК 323.232+316.74
С. В. Куцепал, доктор фшософських наук, професор
СПЕЦИФ1КА 1ДЕОЛОГП В ПАРАДИГМ1 ПОСТМОДЕРНУ
У статт1 досл1джено семантичне наповнення поняття «¡деоло&я» в постмо-дершй парадигм7 та зд1йснено анал1з ¡деологп як ¡нструмента пол1тичног дп. Про-анал1зовано суттев1 риси св1тоглядног кризи, в яшй опинилося людство у ХХ1 ст., та доведено, що шлях виходу з цгег св1тоглядног кризи людство знаходить у топос ¡деологп, яка покликана прим1рити ств1снування р^зномантних свтогляд^в в умовах автоном^зацИ политично! сфери. Доведено, що специф1ка ¡деологш в умовах Постмодерну в тому, що як лгвг, так 7 прав1 ¡деологп мають ризоматичну природу, за-вдяки чому акцент робиться залежно в1д ситуацп або на концептуальны, або на емоцШнШ складовт, вони обидвг оголошуються субстанцШно ргвнозначними в ¡н-телектуальному вим1р1 политично! сфери.
Ключовi слова: ¡деолог1я, постмодерн, св1тогляд, св1тоглядна криза, картина св1ту, сустльство, сустльний консенсус, социальна сфера, пол1тична сфера.
Актуальтсть проблема. Сощально-пол^ичний ландшафт сучасного св^у характеризуемся значною кшькютю посттотал^арних держав, що ево-люцшно чи революцшно позбавилися тиску тотал^арних щеологш, яю об'еднували вс сфери соцюкультурного буття на пiдставi певного метафь зичного принципу ^алектичного матерiалiзму, нацп, класово! боротьби тощо). Доволi несподiваним наслщком краху тотал^арних режимiв стала втрата вiри в державу як у «провщника реформ i оплот особисто! безпеки» (I. Валлерстайн). Соцiалiзм, здаеться, назавжди втратив сво'1 позицп, «структурою сучасно'1 сощально'1 тотальносп е капiталiзм з його процесами дифе-ренщацп та автономiзацii, комодифшацп та матерiалiзацii, фшансiалiзацii та шизофрешзаци, яю забезпечують двигун i матрицю сучасно'1' св^ово! системи, особливо тсля краху радянського "комушзму"» [1, с. 229]. Одшею з домiну-ючих фiлософем сучасностi, новою культурною домшантою вже майже тв-стол^я залишаеться постмодернiзм з програмною тезою про всюдисущшсть влади, й «розлитють у суспiльствi», адже «1м'я влади - Легюн» (Р. Барт). При цьому традицшна iдеологiя оголошуеться рiзновидом метанаративу та вщ-кидаеться як породження Модерну, якому немае мюця у суспiльствi спожи-вання, де пол^ика витiсняеться економiкою, оскiльки домшуе логiка ринку та грошей. «Споживання - це не матерiальна практика i не феноменологiя "достатку"; воно не визначаеться аш хжею, яку людина 1сть, анi одягом, який
88
© Куцепал С. В., 2017
носить, аш машиною, якою 1'здить, анi мовним чи вiзуальним змютом образiв i повiдомлень, а лише тим, як усе це оргашзовуеться в знакову субстанщю: йдеться про вiртуальну цiлiснiсть речей i повщомлень, що утворюють дискурс. Споживання е дiяльнiстю систематичного манiпулювання знаками» [2, с. 213]. Декшька десятилпь захiднi iнтелектуали тiшилися iлюзiею перекон-ливо'1 й остаточно'1 перемоги лiбералiзму i «захщного способу життя», проте поди останшх рокiв в Укрш'ш, Сири, проблеми в Gвросоюзi доводять неспро-можнiсть подiбних переконань, стае очевидним, що щеолопчна складова ввдграе важливу роль у свiтовому пол^ичному процесi. Актуальнiсть до-слiдження щеологп у контекстi постмодерного дискурсу визначаеться як теоретичними, так i практичними викликами сучасносп, оскiльки полiтичнi трансформаций вiд яких потерпае свiт ХХ1 ст., для свого вирiшення потребу-ють вiдповiдного iдеологiчного пiдrрунтя.
Аналiз останн1х джерел i публЫацш. Проблематику дискурсу «щеолопя i пол^ика» знаходимо у працях А. Гоннета, О. Гьофе, В. Вальденфельса, С. Жижека, Г. Йонаса, К. Маннгайма, Е. Лакло, Ш. Муфф, П. Ркера, А. Шюца та iн. Серед вггчизняних дослiдникiв варто назвати Л. Губерського, В. Кораб-льову, М. Мшакова та iн.
Метою статт1 е розкриття семантичного наповнення поняття «щеолопя» в постмодернiй парадигмi та здiйснення аналiзу щеологи як шструмента полпично'1' дп.
Виклад основного матерiалу. Одшею з дефiнiцiй поняття «щеолопя» е дефшщя К. Маннгайма, згщно з якою iдеологiя - це «упереджене ставлення до дшсносп, що репрезентуе погляди груп i класiв, якi знаходяться при вла-дi» [3]. Основними характеристиками щеологп традицiйно вважаються: па-нування над тзнавальною здатнiстю; здатнiсть керувати ощночними суджен-нями; здатнiсть бути керiвництвом до дiй; логiчна послiдовнiсть (В. Маллшз). Проте цi уявлення про щеолопю суттево змiнюються у постмодерному сус-пiльствi.
ХХ ст. поставило перед европейською спiльнотою завдання, виршити яке дуже непросто, - зорiентуватися та знайти себе в ландшафт! абсолютно'1' свь тоглядно'1' свободи, протистояти «терору повно'1' свободи» (З. Бауман), адже тотальна плюральшсть постсучасностi найбшьш виразно виявляеться саме в щеолопчнш сферi суспшьно'1' свiдомостi, де заперечуються i вiра епохи Модерну, i соцiалiстично-комунiстична догма. Мiсце захопленого, пасюнар-ного модерного суб'екта посiв анемiчний суб'ект постсучасностi, що втратив здатшсть бажати i вiдчувати (В. Корабльова). Настае ера пперреальносп, стверджував Ж. Бодр^р, коли домiнують фантоми та симулякри реальности а маса i натовп набувають химерних ознак, постають явищами з префiксом квазь, недо-. Iншi французькi мислителi Ж. Дельоз та Ф. Гваттарi вводять
поняття «бажаючi машини», над якими владарюе шдус^я бажань - ерзац «поличного» у постмодерному контексп.
«Суспiльство ново'1 доби стае полiварiантним, у ньому панують не догми, а дискурс, на змшу очшуванню й надп людини поступово приходять прагма-тичний розрахунок i вiра» [4, с. 277-278]. Модерн абсолютно зруйновано i як свпоглядну установку, i як iдеологiю, адже «основою модерно! полпики була артикулящя ушверсальних цiлей, таких як свобода, рiвнiсть та справедливiсть, а також трансформащя шституцшно'1 структури заради iмплементащi цих цiлей», тодi як у постмодернш полiтицi, «полiтицi iдентичностi» (identity politics), «шберальний проект надання уам загальних прав поступився мiсцем партикулярнш боротьбi окремих груп, якi виборюють власнi права» [5]. С. Бест i Д. Келлнер вважають засадничою для identity politics концепцiю «генеалопчно! полiтики» М. Фуко, яка прагнула позбавити пригноблеш гру-пи населення влади домiнуючих наративiв, замiсть них утверджуеться новий вид влади - влада - маншулящя бажаннями.
Людство змушене вибудовувати нову онтологiчну реальшсть не лише матерiально, а й символiчно - словом та щеею, настае час трiумфу дефiнiцiй, оскшьки влада через дефшщп «чеканить суспшьство» (С. Оффенбартл).
Свiтогляднi проблеми перетворюються на засоби полiтичного впливу. «Заперечення щеологл i практики тоталiтаризму, насилля, вшни породжуе прихильнiсть i визнання щнностей плюралiзму, дiалогу, дискурсу, миру, конкуренцп iдей тощо» [6, с. 71].
1нтелектуальним тлом кiнця ХХ - початку ХХ1 ст. е постмодерн - це фь лософiя, що манiфестуе розпад будь-яких iерархiй в сучаснiй культурi, вказуе на факт масового усвщомлення несправжностi (шюзорносп) суспiльних iдеалiв та соцiальних практик [7], а «сучасшсть» перетворюеться iз структу-ровано'1' та синхронiзованоi форми подш iсторii на самостiйний троп для осягнення сьогодення [1, с. 227].
Також постмодершзм репрезентуеться як парадигма суспшьного поступу, за яко'1 змiнюеться модель розвитку, пiдвищуеться ступшь плюралiзму транс-формацii, вiдкриваеться новий дiапазон соцiальних ролей людини [8, с. 18], з постмодерном асощюються невизначешсть, вiдсутнiсть канонiв, карнава-лiзацiя, взаемодiя, посилення самовираження людини [8, с. 20].
У трикутнику «суспшьство - влада - щеолопя» сво'1 правила та вимоги, постмодерна реальшсть фрагментарна, провокативна, шюзорна, традицшш технологи полiтичноi комунiкацii та канали впливу на сощум не працюють, найбшьш дiевими видаються iгровi та ритуальш елементи комунiкацii, а ци-шзм оголошуеться iдеологiчним стрижнем, на який накручуються слабо структуроваш феномени i процеси «плинно'1 сучасностi» (В. Корабльова). «Замють нормативного регулювання поведiнки переачного громадянина -
зваблення споживача; замють насадження щеологл - реклама; замють леп-тимацп влади - прес-центри i прес-бюро» [9, с. 74], наслiдком тако! ситуацп стала фрагментацiя соцiуму, де свобода замшюеться байдужiстю i вседозво-ленiстю.
«Свiт уже бiльше не едина цшсшсть, а радше нагадуе арену розаяних i несумiсних сил» (З. Бауман), вщбуваеться «гiбридизацiя пол^ичних щео-логiй» (В. Корабльова), наслщком цього стае усвiдомлення необхiдностi розробки максимально цшсно! картини свiту, подолання св^оглядного де-фiциту, побудова св^оглядного «фундаменту», що забезпечить можливiсть та дiевiсть суспiльного консенсусу, уможливить зведення множинних картин св^у до загальноприйнятнох моделi. Шлях виходу з ща св^оглядно'! кризи людство знаходить у топос щеологл, яка покликана примiрити ствюнуван-ня рiзноманiтних свiтоглядiв в умовах автономiзацii пол^ично'! сфери.
Вибудовуючись навколо центральноi мiфологеми, iдеологiя здатна до iмплозii iнших, додаткових, пол^ично значимих смислiв, завдяки яким мож-на перетворити населення на електорат. «Пол^ична iдеологiя не просто змобшзовуе маси, але завдае досить ч^кий вектор для 1хньо1 пол^ично'! активносп, визначае конкретнi дп та методи, яю повиннi бути зреалiзовани-ми для втшення конкретних полiтичних цшей або цiнностей» [10, с. 65].
Пол^ика, а заразом i щеолопя, стае театром, оскiльки «манiфестуе себе як така, коли представникам надаеться сцена, де вони можуть спостер^атися аудиторiею, i коли глядач вимагае постановки на сцеш, стае нормою пол^ич-но'1 взаемодii» [11, с. 66]. «Постмодершзм е ареною, на якш самостверджу-ються рiзноманiтнi сучасш iдеологii - фемiнiзм, постструктуралiзм, мульти-культуралiзм, постколонiалiзм та iн.» [4, с. 272].
Як зауважуе В. Горбатенко, за умов змши епох, цшшсно'! основи цивiлi-зацiйного розвитку об'ективш пiдстави мае поеднання процесу модершзацп суспiльства з процесом постмодершзацп. Заслуга постмодернiстiв полягае в тому, що вони «сконструювали такий пол^ичний барометр, який дозволяе нам, хто не помiчае свого заглиблення у нове середовище, зафiксувати сут-теву змiну "атмосферного" тиску». Подiбна фшсащя може серйозно вплину-ти на попередження рiзних дисонансiв, забезпечить адекватш дii i реакцii усiх суб'екпв полiтики [12, с. 156].
Специфша iдеологiй в умовах Постмодерну в тому, що усталеш модернi маркери пол^ичних партiй перетворюються на порожш ярлики, втрачають iдеологiчну визначенiсть. Змшилися й люди, як зауважив П. Слотердайк, вони перетворилися на «подвшних агешив», в теоретичному планi в процеа со-цiалiзацii засвоiли етичш норми та iдеали, але при виршенш повсякденних проблем керуються прагматичними мiркуваннями. Як лiвi, так i правi iдео-логii мають ризоматичну природу, завдяки чому акцент робиться залежно вщ
ситуацп або на концептуальнш, або на емоцшнш складовш (адже значна кшьюсть населення деяких пострадянських краш все ще тужить за минулим, «робить полiтичний вибiр не в результатi виваженого аналiзу, а пiд впливом емоцiй» [13, с. 13]). Вони обидвi оголошуються субстанцiйно рiвнозначними в iнтелектуальному вимiрi полпично'1 сфери. Ризома легiтимуе горизонтально децентралiзованi, «броунiвськi» потоки рiзноманiтних бажань всерединi споживацького суспiльства. «Бажання означае не думати нi про що, забути про все. Воно тотожне безпорадносп. Загалом, це втеча. Проте не втеча вщ реальносп, а вiд само'1 думки про спротив» [14]. Саме тому сучасна щеолопя часто мае мiстифiкацiйний, шюзорний характер (К. Маннгайм), здiйснюе прихований, невщрефлектований вплив, закликае до бою романтиюв, а до розподiлу результат 1'хньо'1 боротьби першими приходять прагматики.
Висновки. ХХ1 ст. можна назвати епохою постсенсу, адже кожний новий виклик, який отримуе людство, це тдтверджуе, а найбшьш дiевими е т ме-седжi, що висвплюють антисенсовнi поди, тому й найбшьш лякають, i, в той же час, приваблюють своею абсурдною ешгматичнютю. Домшантою стае «не дiяльнiсть концептуально-смислового характеру, а знаково-символiчна дь яльшсть, так би мовити, "ковзання" по поверхш означуваного (знакiв), свое-рщна гра зi знаками, а не зi смислами» [15, с. 149-150]. 1деолопя в топосi постмодерно'1 парадигми семантично заангажована, незважаючи на те, що вона створюе та використовуе рiзноманiтнi сощальш смисли, сама щеолопя перетворюеться на точку втрати смислу, не може бути ототожнена з жодним конкретним смислом. Виникае новий рiзновид щеологл - identity politics, ю-тотною ознакою яко'1 е участь груп маргiнесу, якi не входять у топос «бшо'1, чоловiчоi, гетеросексуально'1, капiталiстичноi культури» (Бест, Келлнер). «Макроутотя» епохи Модерну втрачае сенс, бо вона переможена i замiнена множинами «мшроутопш», породжених нестримними бажаннями маси («мов-чазно'1 бiльшостi» - Ж. Бодршяр), яка прийшла на змiну полiтичним референтам Модерну (клас, нащя), адже бiльше нема колективного смислу, е лише водоспад нестримних бажань, «Id» нарешт! звiльняеться вщ влади рацiональ-ного «Ego» та сором'язливого «Superego».
Л1ТЕРАТУРА
1. Корабльова В. Сощальш смисли щеологн / В. Корабльова. - К. : ВАДЕКС, 2014. -350 с.
2. Бодрийяр Ж. Система вещей / Ж. Бодрийяр ; пер. с фр. С. Н. Зенкина. - М. : Эдиториал УРСС, 2001. - 232 с.
3. Мангейм К. Идеология и утопия [Електронний ресурс] / К. Мангейм. - Режим доступу: http://krotov.info/libr_min/13_m/an/heim6.html.
4. Горбатенко В. П. Полггичне прогнозування: TeopiH, методолопя, практика /
B. П. Горбатенко. - К. : Генеза, 2006. - 400 с.
5. Best S. Postmodern Politics and the Battle for the Future [Електронний ресурс] / S. Best, S. Kellner. - Режим доступу: http://pages.gseis.ucla.edu/faculty/kellner/ essays/postmodernpolitics.pdf.
6. Постол А. А. Постмодершзм як сучасна суспшьно-пол^ична реальнють / А. А. Постол // Гуматт. вюн. ЗД1А. - 2010. - Вип. 42. - С. 69-79.
7. Бьюз Т. Цинизм и постмодернизм / Тимоти Бьюз ; пер. с англ. С. А. Зеленского. -М. : Изд-во КДУ, 2016. - 270 с.
8. Хома Н. М. Полггичний перфоманс як постмодерна форма сощального протесту / Н. М. Хома // Вюн. НТУУ «КП1»: Полгголопя. Сощолопя. Право. - 2014. -Вип. 1 (21). - С. 18-22.
9. Бауман З. Спор о постмодернизме / З. Бауман // Социолог. журн. - 1994. - № 4. -
C. 70-79.
10. Вонсович Г. Б. Дискурс полггично! щеологп / Г. Б. Вонсович // Зб. наук. пр. «По-лггол. студй». - 2013. - Вип. 3. - С. 60-72.
11. Borreca A. Political Dramaturgy: a Dramaturg's (Re)View / Art Borreca // The Drama Revie. - 1993. - Vol. 37, No. 2. - P. 56-79.
12. Горбатенко В. Людина i суспшьство в ситуацп постмодерну: фшософсько-по-л^ичш детермшанти / В. Горбатенко // Сощогумангг. проблеми людини. - 2010. -№ 5.- С. 151-166.
13. Lippmann W. Public Opinion / W. Lipрmann. - Mansfield Centre, CT : Martino Publishing, 2012. - 233 р.
14. Horkheimer M. The Culture Industry: Enlightenment as Mass Deception [Електронний ресурс] / M. Horkheimer, T. Adorno. - Режим доступу: http://www.icce.rug.nl/ ~soundscapes/DATABASES/SWA/Culture_industry_4.shtml.
15. Ратников В. Посмодернистские ситуации и их эпистемологические особенности / В. Ратников // Вюн. Харк. держ. ун-ту. Серiя: Теорiя культури i фiлософiя науки. - Х., 2000. - № 464. Постмодершзм у фшософп, наущ та культура -С.147-152.
СПЕЦИФИКА ИДЕОЛОГИИ В ПАРАДИГМЕ ПОСТМОДЕРНА
Куцепал С. В.
В статье анализируется семантическое наполнение понятия «идеология» в постмодерной парадигме, анализируется идеология как инструмент политической деятельности. Проанализировано основные черты мировоззренческого кризиса, в котором оказалось человечество в ХХ1 в. и доказано, что выход из этого мировоззренческого кризиса находится в плоскости идеологии, способной примирить разнообразные мировоззренческие системы в условиях автономизации политической сферы. Доказано, что специфика идеологий в условиях Постмодерна в том, что как
левые, так и правые идеологии обладают ризоматической природой, потому в зависимости от ситуации актуализируют либо концептуальный, либо эмоциональный аспекты, которые являются субстанционально равнозначными.
Ключевые слова: идеология, постмодерн, мировоззрение, мировоззренческий кризис, картина мира, общество, социальный консенсус, социальная сфера, политическая сфера.
SPECIFICITY OF IDEOLOGY IN THE PARADIGM OF POSTMODERNITY
Kutsepal S. V
The article explores the semantic content of the concept of «ideology» in the postmodern paradigm and analyzes ideology as an instrument of political action.
It is proved that the 20th century has set the taskfor the European community to solve which is very difficult - to orientate andfind oneself in the landscape of absolute worldview freedom, to resist the «terror of complete freedom» (Z. Bauman), because the total pluralism of postmodernity is most clearly manifested in the ideological sphere of social consciousness, where the faith of the Modern Age and the socialist-communist dogma are denied. Humanity is compelled to build its own ontological reality not only materially, but also symbolically - by word and idea. World outlook problems turn into means ofpolitical influence.
This results in awareness of the need to develop the most comprehensive picture of the world, overcoming the ideological deficit, building a world outlook «foundation», which will ensure the possibility and effectiveness of public consensus, will allow the information of multiple world pictures to the generally accepted model. Humanity finds the way out of this worldview crisis in the topos of ideology, which is designed to try on the coexistence of different worldviews in the conditions of the autonomization of the political sphere.
It is argued the thesis that lining around the central mythologeme, ideology is capable of implosion of other, additional, politically significant meanings, thanks to which it is possible to turn the population into an electorate.
It is proved that the specificity of ideologies in postmodern conditions is that both left and right ideologies have a rhizomatic nature, due to which the emphasis is made depending on the situation or on the conceptual or emotional component, they both are declared substantively equivalent in the intellectual dimension of the political sphere. That is why modern ideology often has a mystifying, illusory character (K. Manngheim), carries out a hidden, non-reflective influence, calls for romantics, and the pragmatists are the first to distribute the results of their struggle.
Key words: ideology, postmodernity, world outlook, ideological crisis, world picture, society, social consensus, social sphere, political sphere.
