Социологическое исследование семей, имеющих детей с задержкой двигательного развития Текст научной статьи по специальности «Экономика и бизнес»

Соціологічне дослідження сімей, в яких є діти з затримкою рухового розвитку

Нагорна О. Б.

Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука

Анотації:

Показано відношення родини до затримки рухового розвитку їх дитини, готовності активно співпрацювати з командою фахівців за програмою раннього втручання. В проведенні дослідження брали участь лікар-невролог, реабілі-толог, психолог та батьки дітей першого року життя з затримкою рухового розвитку. Проведено анкетування родин дітей з затримкою рухового розвитку. Запропоновано напрямки і зміст допомоги батькам у подоланні труднощів у вихованні дітей. Зазначається необхідність надання психологічної допомоги родинам.

Ключові слова:

затримка, руховий, розвиток, психологічний, допомога, опитування.

Нагорная О.Б. Социологическое исследование семей, имеющих детей с задержкой двигательного развития.

Показано отношение семьи к задержке двигательного развития их ребенка, готовность активно сотрудничать с командой специалистов по программе раннего вмешательства. В проведении исследования принимали участие врач-невролог, реаби-литолог, психолог и родители детей первого года жизни с задержкой двигательного развития. Проведено анкетирование семей детей с задержкой двигательного развития. Предложены направления и содержание помощи родителям в преодолении трудностей в воспитании детей. отмечается необходимость предоставления психологической помощи родинам.

задержка, двигательный, развитие, психологическое, помощь, опрос.

Nagorna O. B. Sociological research of families, having children time-lagged motive development. Attitude of monogy-nopaedium is rotined toward the delay of motive development of their child, willingness actively to co-operate with the command of specialists on the program of early interference. In a leadthrough researches took part doctor-neurologist, rehabilitation doctor, psychologist and parents of children of first-year of life time-lagged of motive development. The questionnaire of monogy-nopaediums of children is conducted time-lagged motive development. Directions and maintenance of help parents are offered in overcoming of difficulties in education of children. The necessity of grant a psychological help motherlands is marked.

delay, motive, development, psychological, help, questioning.

Вступ.

В Україні щороку збільшується кількість дітей з затримкою локомоторного розвитку. Міжнародна та вітчизняна практики свідчать, що реабілітаційні заходи повинні розпочинатись досить рано, програма повинна проводитись комплексно - медикаментозне лікування, засоби фізичної реабілітації (масаж, ЛФК, гідротерапія) [1, 3].

Розпочавши спеціальні заняття в перший рік життя дитини, можна значно краще скоригувати наявні порушення, попередити формування рухових патологічних стереотипів, і, тим самим, сприяти розвитку повноцінної особистості. Сучасна медицина довела необхідність раннього початку лікувально-реабілітаційних заходів для дітей із затримкою стато-кінетичного розвитку, тому що в перші роки життя мозок дитини розвивається найбільш інтенсивно та формуються рухові навички за рахунок автоматизації рухових функцій [1, 3, 5].

Разом з тим, сучасні уявлення про реабілітацію дітей з затримкою рухового розвитку не обмежуються тільки використанням різноманітних засобів реабілітації - масажу, ЛФК, гідротерапії та ін. На сьогодні це поняття є набагато ширшим і включає в себе також обов’язкове залучення батьків до безперервного процесу реабілітаційної терапії, а також психокорекцію та психореабілітацію батьків дітей із затримкою рухового розвитку [2, 4].

Дослідження, проведені в Українському НДІ клінічної та експериментальної неврології, виділили 5 основних варіантів батьківської поведінки по відношенню до дитини, що має затримку рухового розвитку: 1) поверхневі стосунки, 2) демонстративно-героїчна поведінка, 3) соромливо-катастрофічна поведінка, 4) самозвинувачення, 5) відносно адекватні стосунки. В результаті досліджень були виділені такі основні типи

© Нагорна о. Б., 2010

виховання:

• домінуюча гіперпротекція, що характеризується надмірною опікою батьків своєї дитини у вигляді дрібного контролю за кожною його дією;

• потураюча гіперпротекція - виховання за типом «кумиру сім’ї»,

• гіперпротекція - характерна недостатність уваги, справжнього інтересу батьків до потреб своєї дитини;

• емоційне відторгнення - може носити явний чи потаємний характер і проявляється у недостатній любові та емоційного тепла і сприяє формуванню патологічного типу характеру дитини з затримкою рухового розвитку;

• умови жорстких взаємовідносин - проявляється у вигляді різкого ступеня емоційного відторгнення дитини і є наслідком байдужості членів сім’ї до хворої дитини, що формує агресивний, жорстокий чи, навпаки, боязкий, характер;

• виховання в атмосфері культу хвороби - перебільшена турбота батьків про стан здоров’я їх дитини: у дитини формуються риси інфантильності, егоїстичної фіксації на турботі про своє здоров’я;

• протирічне виховання - батьками використовуються несумісні виховні стратегії, що призводить до формування у дитини таких рис, як нещирість, егоїзм, байдужість до проблем інших [3, 6].

Правильне виховання, формування характеру дитини з затримкою рухового розвитку, яка в майбутньому повинна докладати багато зусиль для досягнення певного результату в різних сферах життєдіяльності, є невід’ємною частиною успішного реабілітаційного процесу. Забезпечити такий підхід можуть тільки батьки дітей, яким фахівці допоможуть правильно оцінити можливості дитини, зрозуміти її риси особистості та особливості поведінки. Це є передумовою для успішної та плідної реабілітаційної терапії, яку

проблеми фізичного виховання і спорту № 4 / 2010

забезпечать у співпраці команда фахівців та батьки дитини.

Зрозуміла невід’ємна участь батьків у формуванні адекватних і реальних взаємовідносин у сім’ї, де виховується дитина з затримкою рухового розвитку.

Сім’я, в якій народилась дитина з затримкою рухового розвитку має потребу в психологічній підтримці, часто - в психокорекції, а інколи в психотерапії. Але, не дивлячись на те, що в останній час активно розвивається перинатальна психологія та психотерапія, реально отримати таку допомогу в перші місяці життя дитини, що народилась з певними відхиленнями, досить проблематично. Невропатологи, реабі-літологи, навпаки, часто розпочинають працювати з дитиною відразу після затухання проявів гострого періоду, тому мають можливість допомогти, підтримати, заспокоїти батьків малюка, показати їм, що їхнє життя не закінчилося, а просто змінилося, навчити приймати і любити дитину такою, якою вона є, радіючи найменшим успіхам і досягненням. Залучення матері дитини до догляду за немовлям, що народилось з певними відхиленнями, психологічні розмови з усіма членами родини по роз’ясненню особливостей догляду, спостереження за дитиною допомагає членам сім’ї швидше адаптуватися до складної ситуації і вийти зі стану стресу та депресії.

Дослідження виконано відповідно до наукової теми «Ефективність фізичної реабілітації осіб різного віку при порушенні функціонування систем організму» Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука.

Мета, завдання роботи, матеріал і методи.

Мета дослідження - дослідити і вивчити відношення родини до затримки рухового розвитку їх дитини, готовності активно співпрацювати з командою фахівців за програмою раннього втручання.

Завдання дослідження - провести анкетування родин дітей з затримкою рухового розвитку, проаналізувати ці опитування з метою допомоги батькам подолати труднощі у вихованні таких дітей.

Методи дослідження: аналіз та узагальнення даних науково-методичної літератури за темою; соціологічне дослідження батьків дітей із затримкою рухового розвитку, які проходили курс реабілітації.

Результати дослідження.

В проведенні дослідження брали участь лікар-невролог, реабілітолог, психолог Рівненського обласного центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи та батьки дітей першого року життя з затримкою рухового розвитку.

Робота з батьками займає важливе місце в програмі комплексної реабілітації дітей з затримкою рухового розвитку. Індивідуальні консультації батькам надавали лікарі, психолог, реабілітолог, дефектолог, логопед. Ми пропонували батькам різні шляхи спілкування - особисті спілкування з нами, письмові відповіді на анкетні запитання, самостійне оцінювання своїх дітей, що дало можливість порівнювати оцінку фахівців і батьків, а також допомагало батькам реально оцінювати потенціал розвитку своєї дитини, зрозуміти відповідність між хронологічним і скерованим

віком.

Завданням корекційної роботи з родинами було ознайомлення їх з основними закономірностями розвитку дитини з типовим розвитком, особливостями розвитку їхньої дитини, психічними особливостями, фактами і причинами, що обумовили затримку рухового розвитку Також після обстеження, оцінювання дитини з відставанням рухового розвитку та складанням реабілітаційної програми, ми, беручи до уваги запит батьків щодо перспектив розвитку їхньої дитини, узгоджували мету реабілітації, яка, за можливості, забезпечить гармонійний розвиток дитини.

Ми демонстрували батькам наскільки корисна отримана від них інформація, як вона сприяє визначенню ефективних способів допомогти дитині, як важливе їхнє спостереження за найменшими позитивними змінами в розвитку дитини.

Під час дослідження були вивчені та проаналізовані питання та проблеми, які хвилювали батьків дітей з затримкою рухового розвитку. Тому, розуміючи, що більшість проблем є спільними і хвилюють батьків дітей з затримкою рухового розвитку, було ініційовано створення в місті Рівному таких громадських організацій як «Кристал» та «Стежками добра», а також в м. Костопіль «Сонячний промінь». Організації створені з метою об’єднання та підтримки в межах міста та області батьків неповносправних дітей, надання їм морально-психологічної підтримки, інформування про їхні права, гарантії та можливості проходження відновного лікування в різних закладах реабілітації. Їхнім завданням є також переконання суспільства в тому, що рівність між здоровими людьми та людьми з обмеженими можливостями повинна бути не тільки на папері, але і на ділі, що суспільство повинно відчувати і розуміти проблеми і потреби дітей з порушенням опорно-рухового апарату, докласти зусиль для того, щоб зробити життя таких дітей зручним як в психологічному так і в побутовому рівні, що надзвичайно важливо забезпечити не тільки належний рівень догляду, лікування, фізичної реабілітації, а й сприяти їх навчанню, духовному розвитку та адаптації, інтеграції в суспільстві. Проводяться рекреаційні ігри, святкові заходи для дітей з порушенням розвитку, на яких мають можливість обговорити хвилюючі питання та поспілкуватися і батьки. Ці громадські організації співпрацюють між собою, з фахівцями реабілітації, залучають спонсорів до проведення різноманітних заходів, а, при потребі, і матеріальної підтримки родини, інформують сім’ю про соціальний захист.

Завдання, які наша команда спеціалістів ставила перед собою:

• у співпраці з родиною дитини планування різноманітних, синхронізованих, зінтегрованих дій, що дозволило та забезпечило, за можливості, виховання та формування у дитини максимально можливої самостійності у майбутньому у всіх сферах життя;

• навчання батьків елементам догляду за дитиною з нетиповим розвитком - годування, одягання, купання, особливості ігротерапії, створення сприятливих умов для розвитку і виховання дитини з порушеннями розвитку в родинному оточенні для досягнення

найкращого результату раннього втручання;

• навчання батьків правилам та навичкам проведення ЛФК в домашніх умовах, гідротерапії, масажу, в результаті чого дитина виховується в сім’ї, розвивається згідно з власним потенціалом, підготовлена до навчання в системі освіти, батьки здатні виховувати та опікувати дитину з порушеннями розвитку; інформування батьків про широкий вибір методів, методик, засобів реабілітації та, за їх бажанням, пе-ренаправлення в інші установи реабілітації;

• надати якомога повнішу інформацію про можливість реабілітаційного процесу стосовно їхнього малюка та особливості його розвитку, дати їм відчуття безпеки, стабільності і можливості відчувати задоволення від життя, цим самим полегшити їх сприйняття ситуації, що збільшить шанси розвитку неповносправної дитини.

Для визначення проблемних сфер та хвилюючих питань у родині, де є діти з відставанням у руховому розвитку, для вивчення побажань батьків щодо занять з їх дітьми та ставлення суспільства до дітей з відставанням розвитку рухової сфери, для оцінювання та розуміння того, як батьки сприймають особливий, нетиповий розвиток своєї дитини, наскільки розуміють причини відставання у розвитку їхнього малюка та можливі наслідки такого відставання, а також необхідність щоденних занять та співпраці з командою фахівців, ми провели опитування батьків дітей з відставанням розвитку рухової сфери та членів їх родини.

Нами було опитано 44 сім’ї, в яких виховувались діти раннього віку (від 3 до 12 міс) з різним ступенем відставання в руховій сфері.

Проведене опитування включало наступні запитання:

1. Коли, як, хто і в якій формі повідомив батьків про нетиповий розвиток їхньої дитини та її майбутню можливу неповносправність та отримання інвалідності.

2. Бажання батьків брати активну участь у процесі реабілітації їх малюка разом з командою фахівців.

3. Як інші члени родини (крім мами) сприймають відставання дитини у розвитку рухової сфери.

4. Чи підтримують батьки дитини необхідність створення для їх дитини індивідуальної комплексної програми реабілітації, чи вони надають перевагу традиційному підходу до відновної терапії.

5. Як змінились стосунки у родині після народження дитини з відставанням у руховій сфері.

6. Чи потрібна родині підтримка та допомога батьківських громадських організацій.

Опитування батьків щодо проблемних сфер виявило, що 38 (86%) сімей не замислювались над тим, що їх дитина може народитись не такою як всі. У 2 (6%) випадках на 20 тижні вагітності під час обстеження майбутніх мам їм повідомили про те, що є певні відхилення у внутрішньоутробному розвитку дитини і їх малюк, можливо, народиться неповносправним -батьками було прийнято спільне рішення народжувати таку дитину та виховувати у сім’ї.

Батькам 6 (13%) дітей у пологовому будинку повідомили про народження у них неповносправної

дитини та повідомили про можливість віддати її у спецзаклад, який опікується важконеповносправними дітьми.

В інших випадках про відставання у руховій сфері та про наслідки цього відставання лікарі повідомили батьків у різні періоди розвитку дитини - в 3 місяці, в 6 місяців, у 8 місяців чи в 10.

Інвалідність почали оформляти 3 (6%) дітям після 3 міс.; 4 (9%) - після 6 міс, 1 (2%) - після 8 міс. З цих 14 (32%) опитуваних батьків 5 відмовились від оформлення інвалідності, вважаючи, що такий діагноз є помилковим та через страх та залежність від сторонніх людей.

Опитування виявило, що 22 (50%) сім’ї після проведених бесід, індивідуальних розмов з фахівцями, виявили бажання спілкуватися та отримати допомогу тих сімей, у яких теж є діти з відставанням у розвитку рухової сфери, та які вже пройшли такий нелегкий шлях подолання труднощів і можуть поділитись здобутим досвідом, попередити про можливі помилки у вихованні, підказати, як ефективніше будувати стосунки в сім’ї.

Були не проти спілкування з батьками інших дітей з відставанням у руховому розвитку 12 (27%) сімей, але самі ініціативи не проявляли, вважаючи, що вони самі справляться з усіма проблемами.

Переконані, що не слід витрачати час на спілкування з чужими людьми 5 (11%) сімей, вони вважають що проблеми у їхньої дитини не такі вже серйозні.

Не підтримали пропозицію спілкування 3 (6%) батьків дітей, так як переконані, що їхня дитина має найтяжче ураження і ситуація в їх родині найскладніша. Батьки цих дітей категорично відкинули пропозицію зустрічі чи розмови з сім’ями дітей, що мають відставання рухової сфери, мотивуючи це тим, що їм ніхто і ніщо вже не допоможе.

В результаті проведених співбесід, опитування, анкетування, ми отримали наступні результати: 22 (50%) батьків готові активно співпрацювати з командою фахівців, виконувати їхні завдання та продовжувати заняття вдома, забезпечуючи тим самим безперервність та систематичність реабілітаційного процесу. 16 (27%) батьків дітей вважали, що все повинні робити тільки фахівці і співпрацю не підтримали.

У 6 (13%) випадках батьки не залучались до реабілітаційного процесу, так як вважали, що відставання у руховому розвитку пройде саме собою, їх малюк наздожене однолітків, а діагноз лікарів є помилковим.

З опитуваних батьків 20 (45%) повідомили, що їхні родичі, знайомі, сусіди з недовірою ставляться до висновку лікарів та результатів обстеження і радять шукати інших фахівців.

З опитуваних батьків 16 (36%) сімей повідомили, що родина та друзі їх підтримують та пропонують свою допомогу і підтримку. 8 (18%) батьків вважають, що не варто зважати на думку інших, вони самі виховують свого малюка і вирішують питання про необхідність лікування.

При опитуванні сімей як змінились стосунки в родині при появі дитини з відставанням в руховому розвитку, 25 (56%) сімей відповіли, що проблеми з

проблеми фізичного виховання і спорту № 4 / 2010

дитиною ще більше згуртували сім’ю. У 14 (31%) подружніх пар збільшились конфлікти та погіршились стосунки у родині, у 5 (11%) випадках батько дитини залишив сім’ю.

Всіх батьків дітей з різним ступенем відставання насамперед турбувало, чи буде їхня дитина ходити, чи зможе самостійно ходити, 5 (11%) з них припускали можливість постійної опіки над дитиною.

З опитуваних сімей 6 (13%) батьків розуміли необхідність формування внутрішньої мотивації до занять та приділяти особливу увагу розвитку дрібної моторики рук, як органу діяльності та функції. У 38 (86%) батьків першочерговим завданням поставала необхідність розвитку ходіння і нерозуміння важливості вдосконалення діяльності рук.

Також ми використовували методику «Незакінчені речення», коли опитуваним пропонувалось закінчити речення, які складені таким чином, що допускається безліч можливостей їх закінчити. Отримані фрази розцінювались як відображення важливих для особистості (батьків дітей) переживань.

Наше дослідження показало, що батьки дітей із порушенням розвитку рухових функцій зі страхом і тривогою думають про майбутнє своїх дітей, про можливу пожиттєву їхню залежність від сторонніх, про те, що їх малюки не зможуть отримати відповідну освіту, здобути професію, створити власну сім’ю. Встановлення діагнозу про відставання їхньої дитини у розвитку та можливу її інвалідність у майбутньому стає для батьків вироком всім їхнім очікуванням, мріям, сподіванням, з якими вони пов’язували своє щастя та майбутнє їх дитини.

Для визначення відношення суспільства до людей з особливими потребами та обмеженими руховими можливостями, ми адаптували та провели анкетування «Відношення до інвалідів з порушеннями».

Наше дослідження виявило, що суспільство неохоче сприймає неповносправних дітей поруч із здоровими дітьми, вважаючи, що такі діти не можуть бути щасливими. Здоровим людям важко зрозуміти потреби, сподівання, мотивацію, бажання до отримання освіти дітей з обмеженими можливостями, адже це зовсім інший, незрозумілий для них світ, відчувається страх здорових перед неповносправністю.

Страх, що їхня дитина не буде найкращою, що її розвиток відстає від розвитку ровесників, чи зможе вона ходити, сидіти, бігати, чи зможе розмовляти та бавитись, вчитись як інші діти у загальноосвітній школі, чи, можливо, такий страшний діагноз - це помилка лікарів і в майбутньому все буде добре. Такі запитання та побоювання виникали у всіх 44 (100%) батьків дітей і їм було важко самостійно прийняти цю ситуацію.

Опитування виявило, що всі родини, які зіткнулися з такою проблемою і прийняттям того факту, що у їхньої дитини нетиповий розвиток, проходять три стадії усвідомлення ситуації:

1. Категоричне заперечення та неприйняття інформації про хворобу їх дитини, переконання, що лікарі помилились і з їх малюком все буде гаразд.

2. Відчай, страх - що далі буде з дитиною, яка буде не така як інші, можливо не зможе самостійно рухатись, як складуться стосунки у родині та між подружжям, з колегами, друзями. Перед батьками постає безліч запитань по догляду за особливою дитиною, по його лікуванню, вихованню. На цій стадії у них виникає потреба в допомозі кваліфікованих фахівців та спілкування з батьками дітей, у яких наявні такі ж проблеми.

3. Свідоме прийняття стану дитини, усвідомлення необхідності розвитку і виховання дитини з урахуванням її особливості, розвиток та реалізація її можливостей і потенціалу.

Тривалість проходження цих стадій різна - все залежить від того коли, хто, де, у якій формі повідомив батьків про проблемний розвиток дитини. Чим швидше сім’ї подолають перші дві стадії, тим швидше любов і турбота будуть переважати у відношенні до дитини.

Висновки.

Після проведеного дослідження та опитування батьків дітей з затримкою рухового розвитку було встановлено, що:

- діагноз лікарів щодо порушення рухового розвитку дитини є важким випробуванням для родини;

- родина, в якій народилась і виховується дитина з затримкою рухового розвитку, потребує обов’язкової кваліфікованої допомоги фахівців;

- для успішної, безперервної, довготривалої реабілітації дітей з відставанням рухового розвитку необхідне залучення батьків до активної співпраці;

- створення громадських організацій, які мають на меті психологічну допомогу сім’ям, у яких народилась дитина з нетиповим розвитком, є важливим і необхідним засобом об’єднання та підтримки родин.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у повторному соціологічному дослідженні сімей після проведеного раннього реабілітаційного втручання.

Література

1. Дитячі церебральні паралічі / [Козявкін В. І., Бабадагли М. О., Ткаченко С. К., Качмар О. О.]. - Львів : Медицина світу, 1999.

- 312 с.

2. Основи медико-соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи. Навчально-методичний посібник / За ред. Мартинюка В. Ю., Зінченко С. М. - К. : Інтермед, 2005.

- 416 с.

3. Радченко М. І. Особистісна саморегуляція дорослих у сім'ях з розумово відсталими дітьми-інвалідами : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук : 19.00.01 «Загальна психологія, історія психології» / М. І. Радченко. - К., 2006. - 18 с.

4. Ровний А. С. Загальні механізми управління рухами людини / А. С. Ровний // Теорія і практика фізичного виховання. - Науково-методичний журнал. - 2004. - № 3. - Донецьк : ДонНУ - С. 27-35.

5. Романенко В. А. Диагностика двигательных способностей : учебное пособие / В. А. Романенко. - Донецк: Изд-во ДонНУ, 2005. - 290 с.

6. Шипицына Л. М. «Необучаемый» ребенок в семье и обществе / Л. М. Шипицына. - СПб. : Речь, 2005. - 477 с.

Надійшла до редакції 10.03.2010р.

Нагорна Ольга Борисівна olganob@mail.ru