CC BY
18
4. Воробьёва О. П. Текстовые категории и фактор адресата. / О. П. Воробьёва. - К.: Вища школа, 1993.-200 с.
5. Горошгана О. М. Жанрово-комуншативний аспект навчання украшсько! мови в старших класах природнич о-мате матичного профшю. / Олена Миколашна Горошина // Вкник Черкаського ушверситету. -Вип. 54. -Черкаси: Вид-воЧеркась. ун-ту, 2004. -С. 58-63.
6. Дейк Т. А. ваи. Язык. Познание. Коммуникация. / Т. А. ван Дейк. -М.: Прогресс, 1989. -312 с .
7. Донченко Т. К. Оргашзащя навчально! д1япьносп учшв на уроках pi дно! мови: Поабник для р,чи1 е. Iii в i студенпв. / Тамара Кучь mikh;i Донченко. -К.: Фундатця ¡м. О. Ольжича, 1995. - 251 с.
8. Загальноевроиейсьы рекомендацп з mobhoi ocBini: внвчення, викладання, оцшювання. - К.: JleHBiT, 2003. -273 с.
9. Иссерс О. С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи. / О.С.Иссерс. - М.: Едитсрнал УРСС, 2002. -284 с.
Ю.Кочерган М. П. Мовознавство на сучасному eTani. / Кочерган Михайло Петрович // Дивослово. -2003. -№ 3. - С. 24-29.
И.Койт М. Э., Ыйм X. Я. Понятие коммуникативной стратегии в модели общения // Учёные записки Тартуского университета. Психологические проблемы познания действительности. Труды по искусственному интеллекту. / М. Э. Койт, X. Я. Ыйм. - Выпуск 793. -Тарту, 1988. - С. 97-111.
12.Програми для загальноосвгтшх навчальних заклад1в. 5-12 класи. / Г. Т. Шелехова, В. I. Тнхоша. А. М. Корольчук, В. I. Новоселова, Я. I. Остаф / За ред. Л. В. Скурапвського. - Ки5в - 1ргань, 2005. -176 с.-С. 6.
13.Романенко Ю. О. Лиашз функгцонально-смнслових THnia мовлеиня у навчальному текст! на уроках украшсько1 мови як метод засвоення комун1кативних стратепй текстотворення. / Ю.шя Романенко//УМЛШ. -№ 6. -2005.-С. 8-11.
14. Суворова Е. П. Периоды речевого развития школьников (5-9 классы). / Е. П. Суворова. - СПб.: Изд-во РГПУ им. Герцена, 2000. - 104 с.
15.Хмшь Ф.1. Дшове сгилкування: Навч. пояб. для студенпв вищих навч. заклад1в. / Хмшь Фед1р 1ванович. -К.: Академвидав, 2004. -280 с.
16. Grace Н. Р. Logik and Conversation // Syntax and Semantics. -№ 4. - 1975. - Vol. 3.
Н1на ГОЛУБ
СОЦЮЛ1НГВ1СТИЧН1 ПЕРЕДУМОВИ НАВЧАННЯ РИТОРИКИ МАЙБУГН1Х УЧИТЕЛ1В
V cmammi розглядаютъся coijiomHzeicmiimi у моей, врахування якш важпиве для створення методики навчання риторики студента педагоггшиу, спещапьностей та устшного впровадження и в навчаяъний процес.
Риторика як .niHiEicTiMHa наука розвиваеться у ткному взаемозв'язку з сощолопею. Навчання ораторського мистецтва значною шрою спрямоване навир1шення багатьох проблем суспшьного характеру, одна з яких - вдосконалення процесу сощально! детермнац11 особистосп. 3 огляду на це виникае потреба анал1зу важливих для цього процесу складниыв сощ ол1н1е1стики.
До уваги беремо pi3hi аспекта с ou,i о л i нгв i ctih ню; дослщжень втшзняних ученнх (Л. Масенко, Н. Шумарово!, О. Сербенсько!, С. Караванського, О. Ткаченка, С. Срмолснко, В. Радчука, Я. Радевича-Винницького, I. Фф1он та ¡н.).
Актуальшсть проблеми спшкування пояснюють потребами pisHiix сфер сучасного суспшьства. Осв1ту, разом з охороною здоров'я. наукою, мистецтвом, полп икою, засобами MacoBoi шформаци тощо, вважають найбшьш вщповщальною сферою мовленневого спшкування. У зв'язку з цим постае завдання систематизац11 й узагальнення ¡нформапд! з питань удосконалення профес1йноГ i водночас загальноcycniльноi культури спшкування, прогнозування потреб людей у нових його видах за умов и змщнення традищйних позитавних форм сощальноГ комушкацп.
Мета craTTi - ироанал1зувати роль i стан сощолiнге¡стичнik чинниив, важливих для процесу комушкаци у сф> cpi про ф с айн о i д1яльноси вчителя i в сусшльств1.
Визначають два аспекта сouiол1 нгбiсгичного анашзу mobhoi i мовленнево! BapiaTiiBHOCTi -об'ективний i суб'ективний. Об'ективна сторона представлена даними спостережень над
соцюлштстичними змшними, над сощальною дифереищащсю мови I мовлення. До суб'ективних складниюв вщносять дан1. що характеризуют цшгасну ор1ентащю, яко! дотримуються члени певного мовного 1 мовленневого колективу при в и бор 1 тих чи ¡нших сощолшгв 1стичних змшних: чи то окремих мовних форм, що конкуруютъ, чи мовних систем I гадсистем (мови, д1алекти, жаргони та ш.) [1, 85].
Одшею з ознак нашого часу вчет-лштсти називають динам1чний стиль спшкування (мш-ретики у телефоннш розмов11 живому сгалкуванш; викорисгання штамп ¡в 1 шаблон1в майже в уах стилях; серед послуг мобшьного ^'язку - розроблення спещальних мовних фраз для миттево! реакцп на иовщомлення; ¡нгернет-спшкування 1 тощо). Це сприяе збщненню зшстово1 сторони мовлення, призводитъ до зубож1ння внугршнього се ¡ту особисгосп, сповшьнення процесу и входження у сощум, тобто процесу засвоення людиною норм I щнностей, настанов [ зразюв поведшки, з часом спричиняе непорозумшня, конф.шкти. внутрюсобиспсний I колективний дискомфорт, що неминуче позначаетъся на результатах дшльносп.
Уваги иотребують понятгя мовно! моди I мовного смаку. Так, «мовна мода» (як «крайнш вияв мовного смаку, мовш переваги й оцшки, що являють собою новий I престижний зразок мовленневого використання, здатний пор1вняно недовго привертати увагу в суспшьствЬ>) [2,413] е лакмусовим пагарцем мовних смашв, престижних мовних зразыв конкретного сусшльсгва ¡, вщповщно, р1вня культури.
Мовний смак розглядають як категор1ю культури мовлення, а саме переваг \ ощнок у користуванш мовою вщповщно до характфу еиохи. Ця шншсна кате гор ¡я ¡ндивщуально розкривае систему настанов людини (щейних, исихолопчних, естетичних) у поеднанга з о се ¡тою, творчими зд1бностями. Ознакою гарного мовного смаку вважають зб1г ¡ндивщуального з об'ективною й етичною щнгастю обраних мовних факта.
Як свщчать численш дослщження украшських учених (Л. Масенко, I. Дзюба, Л. Мацько, С. Срмоленко, О. Сербенська, О. Ткаченко, Б. Ажнюк, Я. Радевич-Винницький та ш.), за останш принаймш десять роив вщбулася вщчутна змша мовних смаив, уподобань у вибор1 престижно! \ зручно! мови спшкування не тшьки на М1 жособиспсному р1вш, а й на професшному I нав1ть державному. На формування мовних смашв у сусгальстш негативно впливае ефект «лшгвального зразка», який через засоби масово! шформацп створюють представники державно!, культурницько! елгш, формуючи стереотипи мовно! поведшки, що базуетъся на бщному активному словнику, примтжних синтаксичних конструкщях, ненормативних формах 1 словах. Натомсть «унормована мова сприймаетъся як зразок нереальний, штучний, далекий вщ д1 йен осп» [3, 57].
До провщних тез, яы обстоюе у сво!х соцюлшгастичних дослщженнях О. Ткаченко, належить думка про необхщшеть вироблення мовно! спйкосп як обов'язково! пфедумови уешшного мовного самоствфдження народу. Вагомими у процеа набуття народом мовно! стшкосп дослщник вважае чотири чинники: нащональну традищю; нащональну евщомшть; нащональну солщаршсть; нащональний мир 1 сгавроб1тництво з ¡ншими народами [4,123].
I. Дзюба занеиад культури мовлення називае симптомом «гаиршо! I глибгао! хвороби людського духу», омергвшням «тонких структур душ, сформованих багатьма тисячолптями розвитку роду людського», констатуючи, що «у систем! мовлення зшсувався гальм1вний мехашзм, що - як [ в будь-якш систем! - вщповщае за безпеку руху», розмилися «моральш кордони», внас.щдок чого маемо «апофеоз - звеличення, гаднесення, облагородження так звано! ненормативно! лексики» [5, 16-17].
Учеш-мовознавщ фжсують зм1ну характеру сгалкування, що вщбулася пщ впливом науково-техгачного професу. Одгаею з головннх причин цього називають персошфпсашю особисгосп, що впливае на Г! мобшьшеть, культуру, почутгя власно! пдносп, духовга й матцлальш потреби.
Так, Ф. Бацевич до характерных особливостей спшкування в сучасному сусгальств1 вщносить розширення сфери спшкування, збшьшення питомо! ваги коротких, поверхових мовленневих контакив: скорочення часу спшкування з людьми за рахунок «спшкування» ¡з засобами масово! шформацн; ухиляння вщ спшкування через пфевантаження I щоденну втому; розширення примусового спшкування за шецем робота; штенсившсть сгалкування у сфф1 обслуговування; зростання р1вня знеособленого сгалкування; вщведення бшьгао! кшькосп часу на накопичення шформацп, шж на!! обговорення; зростання частки емощйного спшкування в
загальному обсяз1 комунжацп; розширення сферы застосування усного мовлення; зниження культуры писемного мовлення тощо [6, 45-46].
Визначаючи спшкування як «сукупшсть зв'языв 1 взаемовпливщ. що виникають I закршлюються мж людьми в процеа спшьно! д1яльносп». регулятором цих зв'язив учеш називають сощальш нор ми, тобто зразки вщносин, поведшки, взаемоди, яи виробляються в сощальних фупах або в сусшльств1 загалом I розповсюджуюгься завдяки мехагазмам сощального контролю [7, 32].
Як слушно зауважуе Т. Чеботникова, «зм1стова сторона риторично! тр1ади (етос - логос -пафос) зазнала глобальних змш: етос з1 спрямуванням комушканпв на обмш ¡нформащею для досягнення гармони змшився риторичними трюками з метою виставити себе напоказ, справити враження; логос ¡з жорсткою нормативного - тотальним вщхиленням вщ будь-яких каношв, а традицшно творчий пафос - пафосом споживання [ загальних веселогщв» [8].
У здшсненш мовно! по.штики в сустльсгв1 велика роль вводиться вченим-мовознавцям 1 викладачам украшсько! мови, профеайга зусилля яких спрямоваш на змщнення лггфатурно! мови, вивчення 1 пояснения и взаемоди з ¡ншими мовами, а також нелтературними рпновидами национально! мови. За допомогою фахпвщв реал1зуеться завдання-мМмум 1 ынцева мета мовного буд1вництва: розвиток ¡ндивщуального мовленневого досвщу, формування мовленнево! компетенцп окремого фомадянина свое! краши, щншсних ор1ентацш 1 настанов, що формують ставлення до мови в сусшльсшг Не менш вщповщальною е д1яльшсть також учител!в-предметниыв.
Досвщ ищтвфджуе необхщгасть врахування нащонально-культурно! сиециф1ки мовленневого спшкування, що складаеться з системи фактор ¡в, яи визначають р1зницю в оргашзацп, функщях [ способ! опосфедкування процеав сгалкування, характерннх для вщповщно! культурно-нащонально! сшльноти. Нащональна своерщшсть мовленнево! поведшки регулюе доб1р засоб1в фаматики I лексики, иозначаеться на правилах стшпстикн.
Навчання у ВНЗ вважають пфюдом сощал1зацн людини, тобто формування !! як особистосп в конкретних сощальних умовах, засвоення сощального досвщу, що згодом перетворюеться у власш цшносп й ор1ентащ! \ виб1ркове введения у систему поведшки норм \ шаблон ¡в, узвичаених певною фупою 1 суспшьством.
Педагопчне спшкування як сффа шдвишено! мовленнево! вщповщальносп закладае основи об мну нормами [ щнностями — найважлив!шими ор1ентирами людсько! д1яльносп, що проймають уа складов! життя людини й сустльсгва. виражають переваги, ор1ентацпо, ¡нгереси окремих ооб, фуп [ про шарив сусгальства й пов'язага з газнавальною, творчою [ практичною д1яльшстю.
Слабкою ланкою сффи освгги е жанрова специфжа навчального спшкування, недосконал1сть, шаблонгасть публ1чного мовлення учнюсько! 1 студентсько! молодг брак навичок добирати I використовувати приклади, аргументувати! лопчно вибудовувати власну позищю.
Варто говорите I про професшну комугакативну культуру, складниками яко! повинга бути таю культуротворч1 компонента, як емоцшна культура (адекватне реагування на вплив довилля), культура мислення (пов'язана ¡з законами побудови мовлення, з добором виражальних засоб1в 1 форм, шформативного матф1алу) I культура мовлення. Педагог за багатьма параметрами, часто незалежно вщ свое! во.ш й бажання, виконуючи важливу проев ¡та ицьку сощальну роль, сприймаеться як елемент культури.
Головною категор1ею сощолшгастики вважають сощальний статус людини (ССЛ), що означае зктавну позищю людини в сощальшй систем! з правами, обов'язками ! вщповщними взаемними оч!куваннями повед!нки, «належить до понятшного ряду, пов'язаного з! стратиф1кацшною вар1атившстю мови, ! разом з там визначае ситуативний вим!р мови чфез рольов! вщносини» [9, 5].
Розглядаючи концептуальний зв'язок ССЛ з ¡ншими понятгями соцюлшшстики, В. Караак називае найближчим концепт po.ni. -пено пов'язаними вважае концепта комплексу ценностей, стратифжованого мовленневого колективу, поведшки, мовленнево! поди/акту, сффи I сигуаци спшкування, комушкатавно! мереж! 1 мови у п р1зновидах. Зовшшт аспекта ССЛ дослщник пов'язуе ¡з системою норм вщповщного суспшьсгва, ¡стотними для внутршнк характеристик вважае три сффи вияву статусу: ¡ндекси стилю життя, людських контакпв I мовлення [9, 30-32].
ВажлиЕим компонентом сощальжн рол1 вважаюгь оч1кування, ¡ндивщ же зобов 'язаннй своею поведшкою вщповщата цим очпсуванням. Традищйно В1Д шюльного вчителя, зпдно з його сощальною роллю, сусгальство оч1куе не лише професшного передання знань, а й формування у вихованщв високого р1вня загальнолюдсьт культури. Сам же вчитель мае бути но с ¡ем тако1 культури в сусш.пьстрп. Суспшьство сформувало певш критфи поведшки (1 мовленнево! в тому числГ) учителя в суспшьствг Так, його мовленню мають буги властив1 норматившсть, образшсть, лопчшсть, висока мовна I мовленнева культура, багатий словниковий запас, ясшсть тогцо.
Сукупшсть висловлювань людини розглядають як мовленневий паспорт мовця. Вщповщно внб1р сл1в, внмова, граматична правильшстъ та шин характфистики мовлення значною г.црою свщчать про освтнй р1вень [ рщ занять мовця, тобто про його належшсть до певного сощального прошарку. Сощальну ¡ндикащю мовлення вчеш вщслщковують у фонетищ, лексищ 1 фаматищ.
Важливого значения соцюлшгв1сти надають характсристищ р1зних вартнпв мов як показннка вщповщного статусу його носив. Але думка вчених сьогодш мало впливае на ЕиСир ноаями р,яр1янтя мови. Тж, визначення вченими суржику чи жаргону представниыв злочинного свпу як показника низького сощального статусу носив не е пере шкодою для вибору IX политиками чи журнал1стами для дшового сгалкування. Безсумшвним ¡ндексом сощального статусу е молид1жний жаргон, однак побитому вш характеризуе, наприклад, людей зршого в1ку.
Для усшшного виконання покладених завдань сучасному вчителев1 недостатньо знати лише особливосп мэвно1 ситуацн, що склалася в сусшльстг важливо бачити шляхи виходу з нет Накресленню таких шлях ¡в 1 1х реалгзацп сприятиме, на нашу думку, усвщомлення основних понять соцюлшгастики («володшня мовою», «мовна особиспстъ», «мовна мода», «мовний смак», «мовний бар'ф», «мовний колектив», «мовна спйисть», «мовленнева гармонш», «мовленнева ситуащя», «мовленневий вчинок» тогцо) 1 риторики (понятгя сфатегн 1 тактики, бар'ер1в сгалкування, правил ведения полем1ки, д искуси, прийоми налагодження контакту, добору аргумента тогцо). Сугтевою пщмогою вчителев1 (якому сьогодш однооабно це складне завдання непосильне), поштовхом до зшни, перес^жнтаци уподобань мала б слугувати висока мовна \ мовленнева культура, шанобливе ставлення один до одного 1 до мови наци високопосадовщв, полггиюв, учених, юрист, представниив великого бЬнесу, л1кар1в, аргаспв тогцо.
1деальна комушкащя, або щеальний дискурс, розглядаеться нами як певна система, гцо базуетъся на р1в неправ них умовах учасниив комушкацп, ифедбачае досконале володшня мовою, знания [ дофимання правил культури мовленневого сшлкування [ реалгзацно права кожного навшьне висловлювання власно1 думки.
Для соцюлшгвктичного опису мовно1 зд1бност1 людини 1 и ирояву в мовленневш д1яльносп. за Хаймсом, суттев1 фи компонента: репертуар ел ¡в, мовш звича1 чи шаблони (уявлення про тапи оргагазацн р1зних за жанром текста, про правила сгалкування двох 1 бшыие мовщв тощо) \ еффи мовноГ поведшки (або, бшын широко, еффи комушкативноГ поведшки).
Варто враховувати роль понять «мовний колектив» («сукупшсть ¡ндивщ1в, яю сощально взаемод1ють \ виявляють певну едшеть мовних ознак») 1 «мовленневий колектив» («колектив, що вщр1зняеться вщ шших не ¡нвентарем мовних одиниць, а!х вживаниям у мовленш») [10, 71].
Учитель як пред ставник одного мовного [ мовленневого колектаву, ткно взаемод1е I впливае на ¡нший - колектив учшв, хоч, як евщчить практика, Епливовкть мовлення вчителя з роками послаблюеться багатьма сусшльними чинниками. Мова сучасних учшв вщр1зняеться вщ мови IX ровесниив недавнього часу 1 педагог повинен це враховувати не тшьки у ироцеа навчання, а й у сшлкуванш. Правильне мовлення педагога не завжди сириймаеться I наслщуеться учнями. Це породжуе мовш бар'ери, усувати яы допомагае риторика, розробляючи рпномагатт топи, моделюючи ймов1рт ситуаци 1 добираючи достоит способи виходу з них (наприклад, усвщомлення суп1 природи вживано! учнями лексики (¡ншомовно1, жаргонно!', ненормативно! тощо) I вироблення тактики стосовно цих сл1в 1 вираз1в, що допомогло б учням зрозум1ти комчшегь, нрим1гивн1сгь 1 неиривабливкть власного мовлення).
3 огляду на те, що будь-який мовний чи мовленневий колектив характеризуемся наявн1стю едино! сощально-комушкатавно! системи, наб1р компонент яко! залежить вщ
д!апазону виконуваних нею функцш [ охоплюваних нею сощальних ситуацш, система мовно-риторично! пщготовки майбутнього учителя повинна !х враховувати.
Щоб зробити власне мовлення привабливим для учшв, учителев! варго д1брати вщповщну мотиващю, пфеконливу з позицш учня, вага яко! великою мфою залежить вщ запита суспшьства на не1.
31ставлення мовленнево! дп I мовленневого вчинку на лексико-семантичному, прагматичному р1вн1 дае пщстави вченим виокремлювати таи визначальш фактори вйх вид ¡в мовленневого вчинку: етична основа, вплнвова функщя 1 виСНр комушкантом мовленневнх (1 невфбальних) дш у кризовш ситуацп спшкування.
Мовленневий вчинок, за Ю. Рождестенським, розглядаемо як риторичну категор1ю, стввщносну ¡з всезагальними, «егично оргашзованими» риторичними топами, на вщм1ну вщ топ1в «етично байдужих» (рщ - вид, цше - частина, причина - наслщок тощо) [11]. Етичио оргашзовага топи за свош походженням е щнш сними судженнями ¡, вщповщно, смисловими ноаями мораль У ¡'х добор1 викладач повинен кфуватися особливостями профеайно! д1яльносп.
Характер мовленнево! поведшки визначаеться ргзннмн факторами, зокрема евггоглядом, ставленням до рпномаштних явигц Д1 йен осп, способами угвфдження в житп, комун ¡катив но -мовленневими зд1бностями, наявшетю власного стилю, еффою мовленневого спшкування, конкретною ситуащею, темою, метою, формою, жанром, особливостями виконуваних сощальних «ролей», сощальним статусом.
УЫ назван! рашше складники формують нацюнальномовну особиспсть як нойя певних мовленневих пфеваг, знань [ вмшь, настанов [ поведшки.
Дослщження багатъох наук (лшгв1сгики, етно-, сощо-, психолшшсгики, психологи, дидактики, фшософп, лшгводидактики й ¡и.) шдтвфджують нагальну потребу формуваиня мовно! особистосп творчого типу, алгоритм якого мае бути закладений у стратеги оевгги (сфедньо!1 вшцо!). Базуватися модель сучасно! мовно! особистосп повинна насампфед на культурних (культурогенних) досягненнях. У й основг на думку вчених, маютъ бути щеальш фрейми, прецсдсигш ¡мена, прототипов!, важлив1 для свщомэсп певного народу, 1 сакралын текста-спенарп тощо.
Створ юваш особиспстю текста дають змогу судита не тшьки про конкретну шдивщуалыпсть !х автора (характер, психолопчш риси, ¡нтфеси, сощалын пфеваги), а й про автора «як типового представника певно! социально! \ мовно! фупн» [2, 412].
Риторика передбачае наявшетъ таких складниыв поняття мовно! особистосп: 1) володшня фундаментальними знаниями; 2) багатий ¡нформацшний запас [ прагнення його поповнювати; 3) володшня основами побудови промови вщповщно до певного комун ¡катив но го задуму; 4) мовленневу культуру (уявлення про форми мовлення, що вщповщають комун I катив ному задуму) [12, 12].
Отже, процес формуваиня мовно! особистосп неможливий без урахування теорн культури мовлення. О. Сиротинша, зокрема, звфтае увагу на тапи мовленневих культур вщповщно до сфер використання лггературно! мови (ел1тарну, сфедньо лпературну. лггературно-розмовну, фамльярно-розмовну, простор1чну I професшно-обмежену) [13].
Знания мови, !! виражальних можливостей ще не готуе людину до багатьох життевих ситуацш, у яких важливо знати не лише ЩО сказати, а 1 Ж це зробити. Можливкть такого вибору, на думку дослщниив, об'ективно забезпечуетъея мовною системою, а суб'ективно -¡нтелектуальним розвитком, морально-етичними й щншеними ор1ентащями комушканта.
У зв'язку з цим доцшьною видаеться актуал1защя поняття «комушкативна особиспсть», ключовими параметрами якого називаюгь мотивацшний, копитивний I функщональний. Система комушкативно! гадготовки студента педагопчних ВНЗ повинна включати не ильки вщомосп про жанров! р!зновиди педагог!чного мовлення, а й про специф!ку модел! комушкативно! поведшки вчителя у р!зних навчально-мовленневих ситуащях (ситуащя опитування, пояснения нового матер!алу аиал!зу контрольно! робота, р1зних вид!в диктанту й ш.).
Особливе меце у структур! мовно! особистосп належить цшностям як опорним характеристикам культури ! ор!ентирам у мовленневш поведшщ особистосп. 1стотаим компонентом рольово! поведшки людини е мовлення, суть якого залежить вщ культурних традицш сусшльсгеа. Знания останн!х сприяе налагодженню контакта, формуванню почуггя впевненосп, визначенню дозволених! заборонених темрозмови, темпу, гучносп, змсту жеста тощо.
Однак ¡нтерес дослщниюв иривертае вже не лише проблема мовно1 особистосп, а формування ел ¡тарного типу мовно-р вторично! особистосп.
Термш «ел¡та» сьогодш гкпптно актив ¡зуетъся в сощологн. Законом1рним е ироникнення його в теор1ю культури мовлення, гцо формуе проблему визначення мовних характеристик особистосп як нос) я певних культурних 1 духовних цшностей. Оргашзуючим началом цього напряму вважаемо риторику. Систематичне використання пришл.пв I метод ¡в риторики сприятиме вщродженню, збереженню I розвитку украшсько! риторично! традицн, формуванню життево важливих зд1бностей, загальнокультурному розвитку наци.
Отже, врахування дослщжень сучасно! соцюлшгв1стики сприяе усгашшй реалтцп проблем гармоншного спшкування, входженню людиии у сощум, пржтичному виршенню завдань загально! [ мовленнево! культури.
Л1ТЕРАТУРА
1. Швейцер А. Д. Современная социолингвистика: теория, проблемы, методы / Александр Давыдович Швейцер. - М.: Наука, 1977. - 176 с.
2. Матвеева Т. В. Учебный словарь: русский язык, культура речи, стилистика, риторика / Тамара Вячеславовна Матвеева. -М.: Флинта: Наука, 2003. -432 с.
3. Бондаренко А. Мовна повед1нка майбугшх учитс.шв: генезис, корекщя / А. Бондаренко // Р1дна школа. - 2001. -№ 3. - С. 56-59.
4. Ткаченко О. Б. Украшська мова 1 мовне життя свпу / Орест Борисович Ткаченко. - К.: Спалах, 2004.-272 с.
5. Дзюба I. Вимирання слова / 1ван Дзюба // Вища освгга Украши. - 2004. -№ 4. - С. 13—18.
6. Бацевич Ф. С. Основи комушкативно! лшгв1стики: Шдручник / Флорш Серпйович Бацевич. - К.: Академ1я, 2004. - 344 с.
7. Семиченко В. А. Мистецгво взаеморозумшня. Психолопя та педагопка ймейного сгалкування: Навч. поабник для студенпЕ вищих навч. заклад ¡в / В. А. Семиченко, В. С. Заслуженюк. — 2-е вид. -К.: Веселка, 1998.-212 с.
Б. Чеботникова Т. А. Современная коммуникативная практика и задачи речеведческого образования [Электронный ресурс] / Т.А. Чеботникова // Материалы ХП Международной научной конференции по риторике (29-31 января 2008 года) «Рель риторики и культуры речи в реализации приоритетных национальных проектов». - С. 435^139. -Режим доступа: http://www.ritorika.infQ/ сйс!аЫс11езИе-п^епа1у
9. Карасик В. И. Язык социального статуса / Владимир Ильич Карасик.-М.: Гнозис, 2002. - 333 с.
Ю.Швейцер А. Д. Введение в социолингвистику: Учебное пособие / А. Д. Швейцер, Л. Б. Никольский. - М.: Высшая школа, 1978. -216 с.
11. Рождественский Ю. В. Принципы современной риторики / Юрий Владимирович Рождественский; Под ред. В.И. Аннушкина. - 3-е изд. испр. - М.: Флинта: Наука, 2003. -176 с.
12. Безменова Н. А. Очерки по теории и истории риторики / Наталья Александровна Безменова. - М.: Наука, 1991. -216 с.
13. Сиротинина О. Б. Устная речь и типы речевых культур / Ольга Борисовна Сиротинина // Русистика сегодня. - 1995. - № 4. - С. 3-7.
Лариса ЯГЕН1Ч
РОЗРОБКА МОВНОГО ПОРТФЕЛЯ ДЛЯ МАЙБУГШХ ЮРИСТ1В
Мовний Портфель для юристгв е пакетом документгв, який повинен розроблятися вгдпоегдно до рекомендацШ Ради Свропи та вимог в1тчизняно сучасно! система осв(ти потреби ринку пращ. Вт забезпечить мобгпьшеть того, хто еивчас мову та дозволить спгщатст1в предметно тдтвердити здобут1 знания, показати сформована шшомовт навички йумгння для роботодавця. Мовний Портфель для юриегтв I засобом формування навчапьноI компетенцй в процеа вивчення шоземноI моей, а також в1н передбачас формування адекватно! самооцшки ¡'розвшпок студента як активного суб'екта процесу вивчення ¿ноземно! моей зокрема.
Сьогодення ставить певш вимоги перед сучасним украшським сусшльством. Тому система освгга зор1ентована навиховання самостшного високоосв1ченого спешалкта. який би був конкурентно спроможним на ринку пращ. В. П. Озеров, узагальнивши практичний доевщ навчання ¡ноземних мов (1М), робить таю висновки: студентсьи дп самоконтролю та самооцшки, фжсуючи дшльшеннй 1 особиспсний складники процесу вивчення 1М,
