CC BY
20
ФШОСОФШ
УДК 13.130.3
О. Г. Данильян, доктор фшософських наук, професор
СОЦ1АЛЬНА ГАРМОН1Я I ТОЛЕРАНТН1СТЬ ЯК ФУНДАМЕНТ ДЕМОКРАТИЧНОГО СУСП1ЛЬСТВА
Розглядаються основм теоретичм тдходи до досл1дження уявлень про сощаль-ну гармомю i толерантность в iсторй фшософп. Анал1зуеться сутмсть гармони як стану протирiччя. Констатуеться, що гармомя сощальног системи - це така форма розвитку протирiч у нт, яка припускае взаемне змщнення i взаемний розви-ток гг суб'ектiв, оптимальм термти, форми i методи врегулювання цих протирiч. Робиться висновок, що у транзитивних сощальних системах досягнення со^альног гармони i толерантностi е стратегiчною метою гх перетворень.
Ключовi слова: сощальна гармомя, толерантшсть, сощальна система, кон-флжт, стан протирiччя, демократичне сустльство.
Актуальтсть проблеми. Визначеш у Конституцп Украши завдання по створенню демократично!, сощально!, правово! держави передбачають фор-мування сустльства, в якому основними принципами взаемовщносин мiж рiзними класами, сошальними групами, шдивщами тощо повинш бути не конфронташя й нетерпимють, а сощальна гармошя та толерантшсть. Саме сощальна гармошя i толерантшсть, на нашу думку, е фундаментом демократичного сустльства. У зв'язку з цим е необхщнють проаналiзувати сутшсть цих категорш.
Аналiз основних джерел i публшацш. Вщомо, що гармошя (вщ грец. harmonía - ствзвучшсть, злагода, протилежнiсть хаосу) - категорiя, що вщ-бивае вщповщнють й упорядкованiсть частин цшого, еднiсть рiзноманiтнос-тi, узгодженостi форми та змюту об'ектiв; а гармошзащя - це встановлення
© Данильян О. Г., 2016
5
гармоншних (спiввимiрних) вщносин мiж сощальними суб'ектами, тобто таких, що побудованi за принципом 1хньо1 «позитивно! поляризаци» (тер-мiн П. А. Сорокiна), яка передбачае 1'хню взаeмодiю на основi взаемно'1 допов-нюваностi, виключення будь-якого штучного (примусового) домшування одного суб'екта над шшим, узгодженiсть позицiй, розумний компромiс тощо [1, с. 48-49].
Ще давньогрецькими фiлософами був помiчений зв'язок протирiччя i гармони. Так, Геракл^ зазначав: «те, що ворогуе, об'еднуеться, з тих, що роз-ходяться - чудова гармошя» [2, с. 42], що гармошя - це внутршня, заснована на iстотному зв'язку едшсть протилежностей. Нерозривно пов'язуючи уяв-лення про протирiччя з гармошею, в iншому мiсцi вiн пщкреслював, що «при-хована гармонiя краща за неприховану» [2, с. 46]. За Аристотелем, «гармошя взагалi виникае з протилежностей ... Гармошя е ... згода суперечливого» [3, с. 35]. До того ж вш, розглядаючи гармошю як еднiсть i завершенiсть цiлого, поширював поняття гармони на вс сфери дiйсностi, у т. ч. на суспшьство, а тфагоршщ вважали, що «гармонiя е сумщення i поеднання протилежностей» [4, с. 286].
Поняття «гармошя» займало значне мюце у рiзних науках i насамперед в естетиш епохи Вiдродження. Спроби науково сформулювати закони гармони характернi для Леонардо да Вшч^ Альбрехта Дюрера та шших видатних мислителiв та художниюв. У XVIII ст. поняття гармони розроблялося фшо-софами-рацiоналiстами. Так, Г. Лейбнщ вчив про «передустановлену» гармо-нiю всiх монад одна однш, стверджуючи, що «iснувати е шщо iнше, нiж бути гармоншним» [5, с. 33]. Цiкавi, дещо утопiчнi погляди на вищий суспшьний лад - лад гармони - висловлював у своему творi «Всесв^ня гармонiя» Ф. Фур'е, а дослщження сошально'! гармони як соцiального компромюу на основi суспiльного договору та правовое' регуляци здiйснене Дж. Локком i Ш. Л. Монтеск'е. Пiзнiше розвитком поняття гармони займалися I. Кант, I. Гете, а розгорнуту теор^ гармони створив Г. Гегель.
Обгрунтування сошально'! гармони як сошального консенсусу на основi формування стабшьно'! свiдомостi, освiти та прiоритету знань було здшснено О. Контом. Велику увагу дослiдженню структурно-функцiонального аспекту сошально'! гармони, вираженого узгодженiстю i гармоншною взаемодiею економiчноi, сошально'!, пол^ично'! та духовно'! сфер суспшьного життя, було придшено в працях вiдомих захщних фiлософiв, соцiологiв П. Бурдье, М. Ве-бера, В. Парето, Т. Парсонса, П. Сорокша та ш.
Значний iнтерес до проблеми гармони з позицш соцiологiчного пiдходу був виявлений вщомими зарубiжними та втизняними вченими, серед яких можна назвати Е. Пдденса, Ж. Лiотара, М. Полаш, Дж. Роулза, Д. Р^цера,
B. А. Васютинського, А. Н. Деева, Т. I. Заславську, Д. П. Зеркша, I. В. Лисака,
C. П. Макаричева, М. А. Марутаева, Ж. Т. Тощенка, В. Г. Федотову та ш. Однак безпосередньо категорiя гармони у сучасних дослщженнях не отримала гли-бокого сошально-фшософського аналiзу.
Метою статтi е дослщження сошально'1 гармони як форми (стану) роз-витку протирiч, а також обгрунтування авторсько'1 позицп, що соцiальна гар-монiя i консенсус е фундаментом демократичного суспшьства.
Виклад основного матерiалу. Поняття «гармошя» достатньо широко ви-користовуеться i представниками захщних конфлiктологiчних шкiл, напрямiв: Г. Зiммелем, К. Боулдингом, Е. Дюркгеймом та багатьма iншими. Причому, як правило, ця категорiя застосовуеться тд час аналiзу взаемовiдносин у сус-пiльствi, групi у дихотомiчнiй парг «гармошя - конфлшт», «гармошя -дис-онанс». Так, наприклад, Г. Зiммель в однiй зi сво'1'х роб^ зазначав, що «... суспiльне життя як таке грунтуеться на передумовi про принципову гармонiю мiж шдивщом i соцiальним цiлим, хоча це зовам не перешкоджае рiзким дисонансам етичного i евдемонiчного життя» [6, с. 524]. А Е. Дюркгейм, протиставляючи моральнi вiдносини вiдносинам, заснованим лише на ште-ресi, писав: «Якщо подивитися глибше, то виявиться, що у будь-якiй гармони штереав криеться прихований i тiльки вщкладений на час конфлiкт. Бо там, де пануе тшьки iнтерес, нщо не стримуе его'1'зми, якi зштовхуються, кожне "я" знаходиться щодо шшого "я" у вiйськовому станi, i будь-яке перемир'я в цьому вiчному антагонiзмi не може бути довгочасним» [7, с. 192-193].
У захщнш конфлштологи поряд iз поняттям «гармошя» як близькi за зна-ченням або тотожш йому використовуються також поняття: штегращя, консенсус, стабшьшсть, рiвновага, солiдарнiсть та деякi шшь
У вiтчизнянiй фiлософськiй лiтературi в недалекому минулому тд час розгляду стввщношення протирiч i гармони в суспшьному розвитку виразно проглядалися двi тенденци. Перша з них полягала в абсолютизаци протирiч пiд час аналiзу процесiв, що вiдбуваються у сучасному катталютичному суспiльствi, у всьому несощалютичному свiтi i, що було особливо небезпечно з пол^ично'1 точки зору - у пiдходi до мiжнародних проблем, до характеру взаемовщносин соцiалiстичних i капiталiстичних краш на св^овш аренi. Друга доводила наявшсть «повно'1 гармони» суспiльного життя при соцiалiз-мi, яка виключала протирiччя взагалi та конфлiкти зокрема. При цьому було вщсутне розумiння того, що визнання сошально'1 гармони не означае запере-чення протирiч у сошальнш системi. «Соцiальна гармонiя i соцiальнi проти-рiччя, - справедливо зауважував Г. Штракс, - не е щось несумiсне. По-перше, гармошя завжди обтяжена своею протилежнiстю - дисгармошею. Абсолютно'1 гармони не бувае. Вона завжди вщносна, залежно вщ досягнутого ступеня
подолання дисгармоншних сташв, що юнують або виникають. По-друге, гармошя сама внутрiшньо суперечлива, вона е едшстю протилежностей особливого виду» [8, с. 121].
У чому ж суть гармони як стану протирiччя? Гегель у «Лекщях з ютори фшософи» у пошуках вiдповiдi на це питання, зютавляючи погляди Геракль та i Платона, дшшов висновку, що «саме вщмшшсть е сутнiстю гармони». Однак вш не задовольняеться простою констатацiею ролi рiзного у сутностi гармони, а докладно роз'яснюе, про яку вщмшшсть щеться. «Ця гармонiя, -пише Гегель, - якраз е абсолютне становлення, змша - не становлення шшо-го, зараз одне, а тсля цього iнше. Суттево те, що кожне вщмшне е особливо вщмшним вiд якогось iншого, але не абстрактне вщ якогось шшого, а вiд свого iншого; кожне юнуе лише остiльки, оскiльки в його понятп мiститься його шше» [9, с. 251]. 1ншими словами, Гегель розумiв гармонiю як взаемодш систем, що мають едину сутшсть (свое iнше) або вiдносно тотожш сутностi (його iнше), метою якого е взаемш змiни, спрямованi на таке, що взаемно проникае, еднання систем.
Сутшсть гармони як стану протирiччя глибоко i всебiчно може бути роз-крита тд час розгляду особливостей гармоншного розвитку. Практика по-казуе, що гармоншний розвиток може мати сво1м джерелом тiльки певний тип внутршшх протирiч, особливiстю яких, як зазначае В. Мещеряков, е те, що «сторони, що суперечать одна однш, не прагнуть аш розколу, аш злиття, а перебувають у едносп як необхiднi взаемодоповнювальнi компоненти цшо-го, що саморозвиваеться» [10, с. 79]. До того ж ш сторони, що взаемод^ть у сташ гармонii, не тiльки не завдають шкоди одна однiй, а навпаки, створю-ють умови для повшшого розкриття потенцiалу кожно'1 зi сторш, змiцнюють одна одну i сприяють взаемному розвитку. Характеризуючи особливють гар-монiйноi едностi, що виключае не тшьки розкол, а й злиття як повну тотож-нiсть, цього ж висновку дшшов i Аристотель. «Два лiкарi, - писав вш, - не можуть створити суспшьство, а лiкар i хлiбороб, та й взагалi люди, що за-ймаються рiзним i нерiвним, можуть створити його» [3, с. 463].
Важливо також зазначити, що тд час гармоншному розвитку взаемнi по-зитивнi трансформацii ведуть до змшнення i вдосконалення не тiльки протилежностей, ям взаемодiють, а й уае'1 системи в цiлому. Пщвищуеться 11 стiйкiсть до зовнiшнiх впливiв, вiдповiднiсть 11 частин наближаеться до оптимального стану, збшьшуються темпи прогресивних перетворень, а сама система за сво'ми параметрами прагне до досконалосп.
Гармонiйний розвиток не передбачае досягнення абсолютно!' гармони. Повна едшсть, тотожшсть iнтересiв, цiлей, образу мислення, кровi i нацiо-нально1 приналежностi - це утотя, до яко1 прагнув не один тотал^арний
режим. Вщомо, чим закшчувалися таю спроби. Будь-яю зусилля довести едшсть суб'ектiв, що взаемодiють у сощальнш системi, до повно'! тотожнос-т призводять до порушення балансу позитивних i негативних зв'язкiв, до припинення змш У такiй закритiй системi швидко зростае рiвень сощально'! ентропи, що (при незмiнностi характеру взаемоди) веде до деградаци системи та 11 загибелi.
Яю соцiальнi системи можна вщнести до гармонiйних? Сощальш системи перебувають у станi гармони, якщо вони мають такi характерш риси.
По-перше, у станi гармони в сощальнш системi розвиток и елементiв стае умовою розвитку системи, жодна зi сторiн протирiччя не може i не повинна розвиватися за рахунок шшо'!. Така взаемодiя у суспiльствi на рiвнi повсяк-денно'! свiдомостi виражаеться поняттями «союз», «штегращя», «сприяння», «взаемодопомога», «стабiльнiсть» тощо.
По-друге, серед соцiальних систем гармоншними е такi системи, в яких, незважаючи на наявнiсть дисгармонiйних i навiть конфлiктних тенденцiй, переважае взаемна вщповщшсть корiнних iнтересiв, виявляеться едшсть або вщповщшсть цiлей i настанов. При цьому коршш iнтереси, потреби, цш суб'ектiв взаемоди, що складають сторони протирiччя, мають iстотно пере-кривати розбiжнiсть мiж ними з другорядних питань.
По-трете, характерною рисою гармоншносп сощально'! системи е наяв-нiсть у нiй вiдносин ствроб^ництва. Дiйсно, саме спiвробiтництво (сприяння, штегращя тощо) найповшше розкривае змют цього стану протирiч у сощальнш система
По-четверте, гармонiйний розвиток сощально'! системи зовсiм не означае, що вона розвиваеться без протирiч. Будь-яка гармошя сама внутрiшньо супе-речлива. Г! можна уявити як едшсть протилежностей, але протилежностей шшого ступеня. Прикладом таких протилежностей е гармоншна едшсть сторш, а саме керуючо'! та керовано'! сторiн у вщкритому демократичному суспiльствi; чоловiка i ж1нки у мiцнiй родинi; поеднання рiзних форм влас-ностi у сучасному суспшьному виробництвi тощо.
По-п'яте, гармоншний розвиток соцiальноi системи виключае насильство як зааб розв'язання протирiч, припускае '!х оптимальне регулювання, що сприяе штенсивному розвитку системи взаемовщносин, запобiгае серйозним колiзiям у нш. Як провiдний метод регулювання протирiч у нiй використову-еться метод консенсусу, досягнення угод при будь-яких вiдмiнностях iнтересiв, поглядiв, систем щнностей. Тут одним iз головних регулятивних iнструментiв стае комунiкацiя суб'ектiв протирiччя [11, с. 154-155].
Таким чином, узагальнивши викладене, можна зробити висновок, що гар-монiя сощально'! системи - це така форма розвитку протирiч у нiй, яка при-
пускае взаемне змщнення i взаемний розвиток 11 суб'екпв, оптимальш термь ни, форми i методи регулювання цих протирiч.
Вищенаведеш ознаки гармонiйного розвитку на макросощальному рiвнi (рiвнi соцiумiв, полiтичних режимiв) найбiльшою мiрою притаманнi розви-неним демократичним системам. У таких вщкритих плюралютичних системах, що мають гнучку структуру i здатнiсть своечасно реагувати на виникаюч у них рiзноспрямованi конфлiкти вертикального рiвня та перебудовувати со-цiальнi зв'язки, пiдтримуеться гомеостаз системи шляхом безперервно1 мо-дершзаци пiдструктур суспiльства, не допускаеться 1хне розбалансування, що дозволяе пiдтримувати рiвень сощально1 ентропп у допустимих межах i по-переджати бiфуркацiйнi вибухи.
У транзитивних сощальних системах, що знаходяться на етат переходу вщ штеграцп та диференцiювання тоталiтарного типу до штеграцп та дифе-ренщювання демократичного типу, досягнення сощально1 гармони е страте-гiчною метою перетворень. Як правило, у перехщних суспшьствах стан гармони можливий у сощальних системах мiкрорiвня.
З категорiею «гармошя» тiсно пов'язана й iнша категорiя - «толерант-нiсть». Толерантнiсть (вщ лат. 1о1егапйа - терпiння) - багатозначне поняття, воно активно використовуеться в бюлоги, генетицi, психологи та шших науках, у тому чист й у фiлософii. У сощально-фшософському аспектi толе-рантнiсть означае терпимють до рiзних поглядiв, норм поведшки, звичок, вiдмiнних вiд тих, роздiляе суб'ект; вiдкритiсть для будь-яких щейних течiй, вiдсутнiсть страху перед конкуренщею iдей [1, с. 267]. Проблема толе-рантностi виникае одночасно з виникненням людсько1 цившзаци i суспiльства як складно1 системи, що складаеться з безлiчi суб'екпв соцiального життя, якi мають рiзноманiтнi погляди, iдеi, вiрування. У розвиненому вигляд^ як один iз основних принципiв iснування демократичного суспiльства, толерант-нiсть була розроблена у фшософп та етицi пiзнього Середньовiччя, Нового часу, Просв^ництва (головним чином, у зв'язку з проблемою вiротерпимостi i виникненням протестантизму), у працях Дж. Локка, Дж. Толанда, П. Бейля, Ж.-Ж. Руссо, Вольтера та шших мислшешв. Особливого значення принцип толерантносп набувае у ХХ ст., коли питання мирного ствюнування рiзних щеологш, полiтичних систем, свiтових релiгiй стае тим нарiжним каменем цивiлiзацii, без якого 11 юнування стае проблематичним.
Сощальною основою принципу толерантностi е уявлення про суспiльство як про складну систему, що мютить безлiч пiдсистем рiзного рiвня i склад-ностi (окремi iндивiди, соцiальнi групи, класи, партii, народи тощо), об'еднаних множинними зв'язками i вiдносинами рiзноi спрямованостi (iнтереси, потреби), рiзних рiвнiв складностi (думки, звича1, забобони, норми, закони, тео-
рп) i розрiзняються за сферою дiяльностi (полiтика, право, наука, релшя тощо). Доведено, що ускладнення сощально'! системи, '11 диференцiацiя за рiзними пiдставами сприяють посиленню стiйкостi суспшьства, пiдвищують його пристосовуванiсть до умов навколишнього середовища.
Полiтичний аспект принципу толерантносп полягае у визнаннi позитив-ностi такого устрою суспiльства, коли його пол^ична система являе собою комплекс незалежних, таких, що взаемно доповнюють, контролюють та врiв-новажують одна одну, складових, кожна з яких не може претендувати на аб-солютну владу у суспшьста. У свою чергу, пол^ичш структури суспшьства
0. перш за все, держава) взаемопов'язаш принципом толерантностi з грома-дянським суспiльством та його структурами. Як принцип пол^ичних ввдносин толерантнiсть виражаеться у визнаннi поваги до рiзних полiтичних переко-нань, поглядiв, теорiй, обгрунтуваннi права на !х множиннiсть, вiдмiнностi в якосп фундаментально'! основи взаемовiдносин у сферi полiтики. Принцип толерантностi проголошуе, що право на висловлювання всього рiзноманiття пол^ичних поглядiв (в т. ч. й помилкових, осуджуваних), так само як i об-грунтування права на таю висловлювання, принципово важливiшi за оцшку останнiх, з точки зору !'х iстинностi чи хибносп, тому що може включати таку оцшку, але не вичерпуватися нею.
Принцип толерантносп закладений в основу пол^ичних процедур у суспшьста, метою яких е: 1) забезпечення гарантш плюралiзму полiтичних суб'ектiв i вiдносин мiж ними (багатопартiйнiсть, подiл влади, iснування по-л^ично'! опозицп, меншин, гаранта '!хшх прав, множинносп полiтичних ш-ститутiв тощо); 2) протидiя формуванню i збереженню пол^ичних систем, заснованих на принципах тотал^аризму та його складових (авторитаризм, деспотизм, фанатизм тощо). Таким чином, як пол^ичний принцип толерант-нiсть нерозривно пов'язана з юнуванням свободи у суспшьному життi i е фундаментом демократичного суспшьства.
Висновки. У транзитивних сощальних системах, що знаходяться на етат переходу ввд iнтеграцii та диференщацп тоталiтарного типу до штеграци та диференцiацii демократичного типу, досягнення сощально'! гармонii та толе-рантносп е стратегiчною метою '!х перетворень.
Л1ТЕРАТУРА
1. Современный словарь по общественным наукам / [авт.-сост.: О. Г. Данильян, А. П. Дзебань, С. Б. Жданенко и др. ; под общ. ред. О. Г. Данильяна]. - М. : ИНФРА-М, 2013. - 314 с.
2. Материалисты Древней Греции. Собрание текстов Гераклита, Демокрита и Эпикура / общ. ред. проф. М. А. Дынника. - М. : Госполитиздат, 1955. - 245 с.
3. Лосев А. Ф. История эстетических категорий / А. Ф. Лосев, В. П. Шестаков. - М. : Искусство, 1965. - 374 с.
4. Антология мировой философии : в 4 т. / АН СССР. Ин-т философии. - М. : Мысль, 1969-1972. - Т. 1: Философия древности и средневековья, 1969. - 576 с.
5. Лейбниц Г. В. Элементы сокровенной философии о совокупности вещей / Г. В. Лейбниц ; под ред. И. И. Ягодинского. - Казань, 1913. - 135 с.
6. Зиммель Г. Как возможно общество? / Г. Зиммель // Избранное : в 2 т. - М. : Юрист, 1996. - Т. 2: Созерцание жизни. - 607 с.
7. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии : пер. с фр. / Э. Дюркгейм. - М. : Прогресс, 1991. - 431 с.
8. Штракс Г. М. Социальные противоречия / Г. М. Штракс. - М. : Мысль, 1977. -144 с.
9. Гегель Г. В. Ф. Сочинения : в 14 т. / Г. В. Ф. Гегель. - М. ; Л. : Соцэкгиз, 19291959. - Т. 9: Лекции по истории философии. - Кн. 1. - 1932. - 313 с.
10. Мещеряков В. Т. Гармония и гармоническое развитие / В. Т. Мещеряков. - Л. : Наука, 1976. - 118 с.
11. Данильян О. Г. Сощальш протирiччя у посттоталггарних системах: методолопя дослщження та розв'язання / О. Г. Данильян. - Х. : Основа, 1998. - 253 с.
СОЦИАЛЬНАЯ ГАРМОНИЯ И ТОЛЕРАНТНОСТЬ КАК ФУНДАМЕНТ ДЕМОКРАТИЧЕСКОГО ОБЩЕСТВА
Данильян О. Г.
Рассматриваются основные теоретические подходы к исследованию представлений о социальной гармонии и толерантности в истории философии. Анализируется сущность гармонии как состояния противоречия. Констатируется, что гармония социальной системы - это такая форма развития противоречий в ней, которая предполагает взаимное укрепление и взаимное развитие ее субъектов, оптимальные сроки, формы и методы регулирования этих противоречий. Делается вывод, что в транзитивных социальных системах достижение социальной гармонии и толерантности является стратегической целью их преобразований.
Ключевые слова: социальная гармония, толерантность, социальная система, конфликт, состояние противоречия, демократическое общество.
SOCIAL HARMONY AND TOLERANCE AS A FOUNDATION OF DEMOCRATIC SOCIETY
Danilyan O. G.
The article deals with the main theoretical approaches to the study of concepts ofsocial harmony and tolerance in the history ofphilosophy. The essence of harmony as a form of
development (or state) of contradictions is analyzed. It is concluded, that social systems are in a state of harmony, if they have the following characteristic features. Firstly, in a state of harmony in the social system, the development of its elements becomes a condition of development of the system. At the level of everyday consciousness this interaction is expressed in the concepts of «union», «integration», «assistance», «mutual», «stability», and others. Secondly, among the social systems the harmonious systems are those in which the mutual compliance with the fundamental interests of the subjects is dominated. The third characteristic of the harmony of the social system is the presence of cooperative relationships in it. Fourth, the harmonious development of the social system does not mean that it has been developing without contradictions. Any harmony is contradictory by itself. Harmony can be represented as a unity of opposites, but a special kind of opposites. Fifth, the harmonious development of the social system excludes violence as a way of resolving contradictions. It is stated that the harmony of the social system is a form of contradictions in it, which implies mutual strengthening and mutual development of its subjects, the optimal timing, forms and methods of control of these contradictions. It is concluded that the transitive social systems form a strategic objective of their reforms as the achievement of the social harmony and tolerance.
Key words: social harmony, tolerance, social system, the conflict, the state of contradictions, democratic society.
