CC BY
64Стан і перспективи розвитку системи фізичного виховання у вищіх навчальних закладах України
Криличенко О.В.
Одеська національна академія зв’язку ім. О. С. Попова
Анотації:
Розглянуто окремі компоненти сучасної української системи фізичного виховання у вищій школі. Наведено аналіз її законодавчої бази та проблем, пов'язаних з викладанням дисципліни «Фізичне виховання». Встановлено, що удосконалення системи фізичного виховання у вищій школі вимагає: приведення змісту дисципліни у відповідність з її сучасними завданнями, розробки засобів внутрішнього і зовнішнього контролю її ефективності, принципового дотримання нормативних вимог щодо кадрового складу кафедр фізичного виховання. Це можливе лише за умови стимулювання науково-методичної роботи викладачів.
Ключові слова:
система, фізкультура, вузи, принципи, мета, методи, кадри.
Криличенко О.В. Состояние и перспективы развития системы физического воспитания в высших учебных заведениях Украины.
Рассмотрены отдельные компоненты современной украинской системы физического воспитания в высшей школе. Приведен анализ ее законодательной базы и проблем, связанных с преподаванием дисциплины «Физическое воспитание». Установлено, что совершенствование системы физического воспитания в высшей школе требует: пересмотра содержания
дисциплины в соответствие с ее современными задачами, разработки средств внутреннего и внешнего контроля ее эффективности, принципиального соблюдения нормативных требований по кадровому составу кафедр физического воспитания. Это возможно лишь при условии стимулирования научно-методической работы преподавателей.
система, физкультура, вузы, принципы, цели, методы, кадры.
Krylychenko O.V. The status and prospects of development of physical education in higher educational institutions of Ukraine.
Several specific components of the current Ukrainian system of physical education in high school. The analysis of legislation and issues related to teaching the subject «Physical Education». Found that improvement of physical education in higher education requires: bringing the discipline into line with its current tasks, development of internal and external monitoring of its efficacy, principal compliance of the staff of the departments of physical education. This is only possible to stimulate scientific and technical work of teachers.
system, physical education, universities, principles, objectives, methods, personnel.
Вступ.
На кожній новій ступені історичного розвитку країни системи фізичного виховання змінюються відповідно до вимог суспільства або з’являються нові системи. Таким чином, історичний і класовий характер систем фізичного виховання полягає в тому, що вони виникають і розвиваються в конкретній обстановці. Їх спрямованість визначається інтересами суспільства за тієї чи іншої історичної формації.
Кожна система фізичного виховання має ті чи інші ідеологічні, методичні та організаційні основи і включає в себе наступні елементи. спрямованість (мета, завдання, принципи); ресурси, якими вона користується; методи, тобто способи застосування засобів і форм організації педагогічного процесу (методи проведення уроків, спортивного тренування, самостійних занять); форми організації людей з метою фізичного виховання (державні та громадські); програми і нормативи, в яких відображаються вимоги суспільства і держави до змісту і результатів фізичного виховання.
Система фізичного виховання у вищіх навчальних закладах формується відповідно загальним параметрам системи. Виявлення нових тенденцій розвитку, недоліків і засобів оптимізації роботи окремих ланок цієї системи сприятиме вирішенню практичних завдань побудови навчального процесу, а саме приведенню змісту навчання у відповідність з новими сучасними вимогами та завданнями держави.
Робота виконана за планом НДР Одеська національної академії зв’язку ім. О.С. Попова.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Метою нашої роботи є аналіз ідеологічного, матеріально-технічного, організаційно-методичного, контролюючого та кадрового компонентів сучасної української системи фізичного
© Криличенко О.В., 2011
виховання у вищій школі, що сприятиме її подальшому удосконаленню.
Результати дослідження.
Ми цілком погоджуємось з думкою О. П. Півня [7], який вважає, що в сучасній Україні не чітко окреслено стратегічну національну доктрину розвитку фізичної культури, а відтак, залишаються не до кінця визначеними пріоритетні цілі та завдання системи фізичного виховання та спорту, продовжують зберігатись окремі негативні, гальмівні тенденції цього процесу. Водночас вагомим здобутком розвитку вітчизняної теорії фізичної культури є визначення програмно-нормативних основ фізичного виховання.
Основи побудови ідеологічного компоненту системи фізичного виховання у віщій школі обґрунтовані на нових тенденціях у реформуванні вітчизняної освітньої галузі. Так, за часи незалежності в Україні відбувається бурхливий процес реформування системи освіти, в тому числі - вищої. Процес європейської інтеграції системи вищої освіти (підписання Болонської декларації) відкриває перед українським суспільством численні позитивні перспективи. Водночас постає проблема адаптації українських стандартів вищої освіти до нових норм. Цей процес відображений у формуванні сучасного принципово-нового нормативно-правового забезпечення вітчизняної галузі освіти, що відповідає міжнародним та європейським стандартам та сертифікації.
Відповідно плану дій щодо забезпечення якості вищої освіти в України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство [4] здійснено заходи щодо розробки та впровадження системи стандартів вищої освіти, що забезпечить єдині підходи щодо оцінювання якості освітньої діяльності та якості вищої освіти незалежно від їх типів, рівнів акредитації, форм власності навчального закладу. До таких заходів
належить створення «Державних стандартів вищої освіти» виконання яких повинне забезпечити: формування змісту освіти, який дає змогу випускнику вищого навчального закладу виконувати професійні завдання, що визначаються вимогами у сфері праці, науки, культури; можливість визначення рівня освітньої та професійної підготовки фахівця. Отже, вищій навчальний заклад повинний забезпечити досягнення випускником відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, тобто сформованості якостей, що забезпечують здатність особи виконувати відповідні фахові завдання чи обов’язки на певному кваліфікаційному рівні.
У проекті Державного стандарту вищої освіти [6] особливо наголошується на обов’язковому визначенні обсягу дисципліни Фізична культура (243 год./6,75 кр.), що входить до циклу гуманітарних та соціально-економічних дисциплін. Це відображено у Базовій навчальній програмі з фізичного виховання для вищих закладів освіти ІІІ і ^рівнів акредитації, що підготовлена ініціативною групою вчених на замовлення Міністерства освіти і науки України [9]. У цьому документі підкреслюється, що «Фізична культура - невід’ємна важлива частина загальної і фахової культури особистості сучасного фахівця, що забезпечує фундамент його фізичного, духовного добробуту й успіхи у виробничій діяльності. Особливе значення має оволодіння фізичною культурою у вищих закладах освіти, де закладаються основи професійної підготовки». Згідно із «Державними вимогами до навчальних програм з фізичного виховання в системі освіти», затвердженими наказом Міністерства освіти України від 25.05.98 р. N 188 «Про нормативні документи з фізичного виховання», вищі заклади освіти на підставі навчального плану та базової навчальної програми з фізичного виховання розробляють свої робочі навчальні програми з фізичного виховання. Вони конкретизують і доповнюють зміст базової фізкультурної освіти, враховуючи регіональні, етнографічні, економічні і екологічні особливості, місцеві народні традиції, географічні умови, фізкультурні і спортивні інтереси студентів.
Слід лише зауважити, що хоча у державі прийнято відповідні постанови щодо формування державних стандартів вищої освіти, в тому числі у галузі фізичного виховання, але самих цих Державних стандартів де буде визначено вимоги і, що є найважливішим, критерії контролю якості фізичного виховання фахівців визначеного освітньо-кваліфікаційного рівня досі не існує.
Наприклад, у Базовій навчальній програмі з фізичного виховання для вищих навчальних закладів [9] зазначено, що «Мета дисципліни «Фізичне виховання» у вищому закладі освіти - послідовне формування фізичної культури особистості фахівця відповідного рівня освіти («бакалавр», «спеціаліст», «магістр»), а у Положенні про організацію фізичного виховання і масового спорту у вищих навчальних закладах [8] «Фізичне виховання та масовий спорт у сфері вищої освіти мають на меті забезпечити виховання в осіб, що навчаються (далі - студенти) у вищих навчальних
закладах потреби самостійно оволодівати знаннями, уміннями й навичками управління фізичним розвитком людини засобами фізичного виховання та навчання застосовувати набуті цінності в життєдіяльності майбутніх фахівців». Не співпадають у цих двох основних нормативних документах і завдання фізичного виховання. Але, найбільшим недоліком існуючих вимог держави, щодо фізичного виховання студентської молоді є відсутність жодного зрозумілого критерію, за яким керівництво навчального закладу може оцінити якість викладання навчальної дисципліни «фізичне виховання». Тобто не зрозумілим є: які саме знання, навички або вміння повинний продемонструвати студент для виявлення свого освітнього рівня з фізичного виховання. Це робить процес викладання дисципліни фізичне виховання у вищих навчальних закладах (у загальноосвітніх школах все це є) некерованим, адже мета та завдання в принципі є , а засоби зовнішнього контролю - практично відсутні. Так, жодний декан або ректор невзмозі об’єктивно оцінити якість роботи викладачів фізичного виховання. Таке становище має свої негативні наслідки. Так, на думку деяких дослідників [5, 7] (з якою ми не можемо не погодитись), фізичне виховання у більшості ВНЗ не має помітного впливу на світогляд і свідомість студентів, формування в них переконань, установок, ціннісних орієнтирів на фізичну культуру, активну життєву позицію. Велика кількість студентів, а часто викладачів і, навіть, деканів, не сприймають фізичне виховання як навчальну дисципліну, що має свій науково-практичний зміст, поняття, принципи, закономірності, методи, правила способи діяльності. Для багатьох вона є дією механічного характеру [7]. Крім того, у багатьох вищих навчальних закладах навчальною програмою з цієї дисципліни не передбачено використання всіх форм роботи з фізичного виховання задекларованих нормативними документами [1], а саме: лекційних, лабораторних, семінарських, індивідуальних занять і консультацій. В більшості не спеціальних вищих навчальних закладів у навчальній програмі дисципліни «фізичне виховання» не відображено змісту теоретичного розділу дисципліни і теми для самостійного вивчення студентів, подекуди зміст навчальної дисципліни з окремих розділів дублює шкільну програму, а в деяких випадках теми практичних занять відповідають змісту програми середніх класів масової школи.
У радянській системі фізичного виховання головним критерієм ефективності навчального процесу було виконання студентами норм ГПО. В Україні сьогодні «де-факто» діють Державні тести і нормативи фізичної підготовленості, але якщо ми на практиці будемо за результатами їх виконанням оцінювати роботу викладачів, виявиться, що всі вони працюють погано, адже рівень фізичної підготовленості сучасних студентів є дуже низьким, що відмічено багатьма науковцями (Н. Ю. Борейко, О.Д.Дубогай, В. І. Носков, В. Кривенцова, О. П. Романчук, Б. М. Шиян та ін).
Тобто ми можемо підсумувати, що сьогодні у системі фізичного виховання однією з найважливіших науково-методичних проблем є, по-перше, уточнення
переліку обов’язкових знань вмінь і навичок якими повинен володіти фахівець відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, і, по-друге, розроблення ефективних методів зовнішнього контролю за якістю викладання дисципліни «фізичне виховання» у вищих навчальних закладах.
Якщо розробити та впровадити у практику запропоновані заходи, це неминуче приведе до необхідності вирішення проблеми кадрового забезпечення.
Сьогодні кадрове забезпечення фізичного виховання у вищих навчальних закладах стримується декількома факторами. Незважаючи на те, що є величезна кількість викладачів, які вважають основним фактором низького рівня підготовки кадрів з фізичного виховання злиденне становищем викладачів, принижених низьким рівнем заробітної плати і відсутністю престижу працівника фізичної культури ми вважаємо за потрібне виділити ще кілька факторів, що негативно позначаються на якості роботи з фізичного виховання у вищих навчальних закладах. Так, у значній кількості ВНЗ керівництво кафедрами фізичного виховання здійснюють фахівці, які не мають наукового ступеня і фактично не проводять науково-дослідної та методичної роботи (або роблять це на дуже низькому рівні), що суперечить нормам «Закону України про вищу освіту» [2]. Підкреслимо, що в першу чергу питання кадрового забезпечення вирішують саме вони. Разом з тим, у багатьох випадках керівники кафедр є особами пенсійного або передпенсійного віку та при організації конкурсів на заміщення вакантної посади викладача вони віддають перевагу пенсіонерам і слабо стимулюють науково-дослідну і методичну роботу молодих науковців. Безперечно, що такого становища можна уникнути, якщо керівництво ВНЗ буде приділяти належну увагу виконанню вимог, щодо створення кафедри, згідно яких на кожній кафедрі має працювати не менш ніж 3 особи, які мають науковий ступень, або наукове звання. Контроль державою за дотриманням цих вимог при проведенні акредитації навчальних закладів може виступити суттєвим стимулом для зволікання на посади викладачів фізичного виховання молоді, яка цікавиться науковою роботою, та для стимулювання науково-методичної роботи працівників кафедр фізичного виховання, що не може не вплинути на якість навчального процесу з фізичного виховання в цілому.
Ще одним аспектом, на який необхідно звернути увагу керівникам вищих навчальних закладів є результати науково-методичної роботи з фізичного виховання, що є обов’язковою [8]. Зауважимо, що у переліку підручників та навчальних посібників рекомендованих для використання у вищій школі та розміщеному на офіційному сайті Міністерства освіта і науки, молоді та спорту України немає жодного з фізичного виховання, хоча потреба у таких літературних джерелах є незаперечною.
У цій статті ми вирішили не піддавати критиці стан матеріально-технічної бази, що сьогодні у багатьох ВНЗ України не відповідає жодним вимогам [3] оскільки на тлі кризового стану економіки нашої
держави і за відсутністю достатньої компетентності не можемо висунути корисних пропозицій щодо його покращення. Але пропоную звернутись до історичного досвіду молодої радянської держави і нагадати кілька історичних фактів, що свідчать про усвідомлення керівництвом держави особливої важливості фізичного виховання за часів становлення молодої радянської держави незважаючи на голод, розруху та поширення хвороб серед населення.
Завдання, пов’язані з фізичною культурою, були визначені у другій програмі більшовицької партії, прийнятої у 1919 році. У цій програмі, поряд із завданнями в галузі політики, економіки, культури, була визначена мета з охорони здоров’я та фізичного виховання населення.
ІІІз’їздРКСМ, що відбувсяв 1920році, визначив мету і завдання фізкультури і спорту. У прийнятій постанові із цього питання вказувалося, що фізичне виховання є одним з необхідних елементів загальної системи виховання молоді і має безпосередню практичну мету - підготовку молоді до трудової, виробничої діяльності та збройного захисту Батьківщини. Ця ідея згодом була сформульована у Всесоюзному комплексі «Готовий до праці і оборони СРСР». З ініціативи комсомолу в цей час почався масовий рух за утворення гуртків фізкультури на підприємствах, установах, школах і навчальних закладах. Силами молоді обладнувалися спортивні площадки, поновлювались і ремонтувалися спортспоруди, будувалися нові стадіони, лижні станції, тири, гімнастичні (О. П. Півень, 2004).
Вперше фізичне виховання було введено в навчальні плани робітфаків і деяких педагогічних, медичних, сільськогосподарських і технічних інститутів країни у вересні 1926 року. У липні 1929 року РНК РРФСР прийняла постанову про введення занять з фізичного виховання в якості обов’язкового навчального предмету у навчальні плани всіх вузів.
3 серпня 1930 року Президія ВУЦВК прийняла «Статут Всеукраїнської, міської та районних рад фізкультури України». У ньому передбачалося: 1) запропонувати НКО увести фізкультуру до навчальних планів і програм в усіх навчальних закладах як окрему дисципліну, обов’язкову для всіх слухачів в обсязі 3-х академічних годин на декаду. (О. П. Півень, 2004).
Висновки.
Підсумовуючи сказане можна констатувати, що фізичне виховання у ВНЗ у традиційному вигляді не є діючим. Ми цілком погоджуємось з думкою ректора Донецького інституту управління, кандидата медичних наук, професора педагогіки і психології, завідувача кафедрою психології і педагогіки Володимира Івановича Носкова [5]: «... нинішня позиція має бути скоригована відповідно до закону України «Про освіту» і підвищених вимог сучасного реформування з тим, щоб від «планування та контролю» перейти до змістовної трансформації навчального процесу для забезпечення підготовки професійно зрілих і здорових (фізично і морально) фахівців». Основні напрямки вирішення окреслених проблем у фізичному вихованні вищих навчальних закладів ми бачимо у наступному:
Чітке визначення змісту та засобів внутрішнього та зовнішнього контролю за процесом фізичного виховання.
Принципове дотримання нормативних вимог щодо кадрового складу кафедр фізичного виховання у вищих навчальних закладах.
Стимулювання науково-методичної роботи викладачів дисципліни «Фізичне виховання.
Подальші дослідження можуть бути спрямовані на вирішення проблеми пошуку та наукового обґрунтування критеріїв визначення ефективності процесу фізичного виховання у віщій школі, уточнення його змісту та удосконалення методичного забезпечення професійно-прикладного фізичного виховання.
Література:
1. Борейко Н.Ю. Гуманізація відносин між викладачем і студентом на заняттях фізичного виховання у вищих технічних навчальних закладах / Н.Ю. Борейко // е-журнал Педагогическая наука: история, теория, практика, тенденции развития. - 2008. - Вип. 1. - Режим доступу до журн.: http://intellect-invest.org.ua/ rus/pedagog_editions_e-magazine_pedagogical_science_arhiv_pn_ n1_2008/. Назва з екрану.
2. Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р.№ 2984-Ш [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.mon.gov. ua/laws/ZU_2984.doc.
3. Кривенцова В. Становлення фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах / В. Кривенцова // е-журнал Харквський національний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http:// nbuv.gov.ua. - Головна сторінка Порталу>.. ./2009_7/09kivepu.pdf.
4. Наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Плану дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року» від 13.07.2007 р. № 612. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/education/higher.
5. Носков В.! До проблеми фізичного виховання в системі освіти
України / В.! Носков //Науковий журнал Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ - Національна академія внутрішніх справ. - 2000. - № 2. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.naiau.kiev.ua/tslc/pages/biblio/visnik/
n2000_2/nockov.htm.
6. Панасевич Д.Б. Проект «Державний стандарт вищої освіти. Вимоги до підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр» / Д. Б. Панасевич [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/gr/obg/2007/04_04.doc.
7. Півень О.П. Розвиток фізичного виховання молоді в Україні (1917-1930 рр.): автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / О.П. Півень // Харківський національний педагогічний ун-т ім. Г.С.Сковороди. - X., 2004. - 19 с.
8. Положення про організацію фізичного виховання і масового спорту у вищих навчальних закладах (Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 23.01.06 № 4) [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.mon.gov.ua/main. php?query=laws/education/prof-tech/11/2006.
9. Раєвський Р.Т. Навчальна програма для вищих навчальних закладів України III-IV рівнів акредитації / Раєвський Р.Т., Третьяков М.О., Канішевський С.М., Краснов В.П., Козубей П.С. - К., 2003. - 44 с.
Надійшла до редакції 21.05.2011 р.
Криличенко Ольга Владимировна [email protected]
