CC BY
23УДК [821.111:821.161.1 ]-34:82.02"1830/1840"
О. Бондарук,
астрант кафедри зарубiжноT лiтератури Одеського нацюнального унiверситету iменi I. I. Мечникова
«Шляхетш злидарi» i шарманщики у нарисовш лiтературi 30-40-х рр. XIX ст.
(Ч. Дшкенс - Д. В. Григорович)
Актуальнсть. Творчiсть Ч. Дккенса постiйно опиняеться в полi зору як вiтчизняних, так i зарубiжних дослiдникiв. У даний час у зв'язку з ювтейною датою письменника спостер^аеться неабияка зацiкавленiсть його творчютю, а також вiкторiанською епохою, що сформувала особливий тип ставлення до життя, ^ в свою чергу, знайшла вiдображення i в лiтературi часiв Ч. Дiккенса. Одним iз аспектiв творчостi названого письменника був аспект дослщження соцiальних вщносин, що формувалися за часiв королеви Вкторп. Нариси Ч. Дiккенса 30-х - 40-х рош дають багатий матерiал як для пiзнання епохи, так i для усвiдомлення творчот еволюцп самого автора. А мiж тим, цей, нарисово-дослiдний етап творчих пошуюв англiйського романiста, сприймаеться як щось другорозрядне ^ як виявляеться, коментуеться недостатньо глибоко (В. В. 1вашева [3], Н. П. Михальська [8], I. М. Катарський [4]). Але якщо сшввщнести нарис Ч. Дккенса з нарисовими формами росшськот „натуральнот школи", то, по-перше, особливо яскраво постають оригiнальнi риси художнього мислення Ч. Дккенса-нарисовця, а по-друге, з особливою силою проявляють себе нацюнальы риси документально-дослiдного жанру „малот прози".
Зазначимо, що у вггчизняному лiтературознавствi iснують роботи компаративного характеру, в яких порiвняльному аналiзу пiддаються твори Ч. Дiккенса та росшських класикiв. В основному, це стосуеться ромаыв. Серед найбiльш вдалих назвемо роботи Д. М. Урнова („Гоголь и Диккенс", 1985), В. В. Аствацатуровот („Чарльз Диккенс в творческом сознании Л. Н. Толстого", 1990), статт I. М. Катарського („Достоевский и Диккенс (1860-1870-е годы", 1976), Ф. I. бвнша („Об источниках романа Достоевского „Идиот", 1973) та ш. У той же час повноцшне компаративне дослщження нарисовот творчосл поки не проводилося, хоча попередн дослщження з проблем жанроутворення „Нариав
Боза" юнують (роботи Т. В. АшамовоТ, I. В. егоровоТ', Т. I. Стьман, I. А. СотниковоТ, С. С. СтаршовоТ).
Проведене нами дослщження показало, що нариси-оповiдання, якi складають книгу Ч. Дiккенса „Нариси Боза", мають багато точок дотику з фiзiологiчним нарисом росiйських авторiв гоголiвськоТ натуральноТ школи. В данiй статт спробуемо проiлюструвати нашу думку, зютавивши нарис Ч. Дiккенса „Шляхетнi злидарГ з нарисом Д. В. Григоровича „Петербурзьк шарманщики" (збiрка „Фiзiологiя Петербурга").
„Нариси Боза" Ч. Дккенса i збiрник „Фiзiологiя Петербурга", який складаеться з рiзнохарактерних публiцистичних замальовок, власне нариав i нарисiв-оповiдань росiйських реалiстiв-„фiзiологiв", вщображають один з найважливiших етапiв формування реалютичноТ' прози першоТ третини XIX столггтя. На початку цього столггтя англiйська та росiйська лiтератури, як про це пише В. Ф. Соколова, „тюшше зближуються з основами нацюнального життя i все пильшшою стае увага до побуту i звичаТв широких народних мас" [9, с. 54]. Вщчуваючи загострення протирiч феодально-крiпосницького ладу в РосiТ i буржуазного свiтогляду у Великiй Британи, письменники почали дослiджувати матерiал сучасного Тм життя i спробували довести: вш, цей матерiал, гiдний уваги i високого мистецтва. Вiдзначаючи цю закономiрнiсть, знаний критик-демократ В. Г. Белшський ратував за зображення народу, його потреб i сподiвань, проголосивши своТм девiзом соцiальнiсть лiтератури [9, с. 54].
Отже, уже назван нами нариси були присвячен дослщженню звичаТв та побуту „нижчих" прошарш населення. Вони вiдкривали читачам побугс^ та професiйнi подробицi життя бщноти. „Нариси Боза" i „Фiзiологiя Петербурга" виявилися фактично першими творами в англшськш та росшськш лiтературах, в яких письменники звернули увагу читача на людей зневажених професш, декласованих, викинутих на узбiччя життя. Головним своТм завданням ц автори вважали дослщження лондонських i петербурзьких бщняцьких закутш. Результати своеТ роботи представники натуральноТ школи вттювали у формi фiзiологiчного нарису, розвиток якого „вщображае еволюцiю ваеТ' натуральноТ школи" [7, с. 243], як зазначае Ю. В. Манн. Таким чином, своерщнють росшського фiзiологiчного нарису полягала в тому, що в ньому вщбувалося „вичленування" певного життевого явища з розмаТття дiйсностi" [10, с. 110].
Головними ознаками ,^зюлогш" е безсюжетнють, об'ективнiсть автора, громадська та громадянська спрямованють, увага до побуту,
до будыв життя, злободеннiсть, простота стилю i мови. Мета Тх автора - зацкавити читача свiтом „маленьких людей", показати звичаТ та звички i тим самим вразити уяву багатошаровiстю того свiту, який до цих шр вiн, читач, не знав. У нарисах „Шляхетн злидарГ Ч. Дiккенса (1836) i „Петербурзьк шарманщики" Д. Григоровича (1845) фактографiчно зображено побут найбiльш декласованих елеменпв англшськоТ та росшськоТ столиць, а також представлена со^альна характеристика персонажiв, е прагнення до титзацп, простежуеться зв'язок людини з середовищем, яка формувала його особистють. Скрупульознiсть i подробицi аналiзу дозволили назвати цi росiйськi нариси ,^зюлопчними", тодi як близью за змютом i способами вщображення життя нариси англiйського автора ^еТ додатковоТ назви не мали.
Обидва письменники - Ч. Дккенс i Д. В. Григорович - з „дагеротипною" точнiстю описують зовшшнють i поведiнку своТх героТв, до того ж Григорович, тяготшчи до „наукового" викладу, не тiльки розподтяе вуличних музикантiв на розряди, а й простежуе життевий шлях кожного з них [5, с. 172].
Сптьне цих двох нариав також полягае i в позицiТ Тх авторiв. Зовнi автор, як це зазвичай бувае в нарисах, здаеться об'ективним. Вш прагне зафiксувати побачене, ^ не втручаючись у хщ подiй, передае тiльки те, що бачить. Обидва нариси нагадують „замальовки з натури", Тх можна назвати „безсюжетними", Тх вiдрiзняе описова статичнють, автори не показують розвиток життя, а ттьки фiксують явище як таке. Тх головы героТ - „маленьк люди", загубленi в надрах англшськоТ та росiйськоТ столиць. Опис звичаТв та фiксування подробиць побуту виступають на перший план оповд Загалом, у дослiджуваних творах Ч. Дккенс i Д. В. Григорович не сттьки вiдтворюють найбiльш типовi персонажi англiйськоТ та росiйськоТ столиць, сктьки дослiджують закони Тх юнування у Лондонi та Петербурзi.
Зображення даних мюьких жителiв перейнято сшвчуттям обох авторiв. Так, Д. В. Григорович починае свш нарис „Петербурзьк шарманщики" саме з опису зовшшносп персонажа: „Розiбраний картуз, з-пiд якого безпорядно вириваеться довге, як смола, чорне волосся, осшяючи худорляве засмагле обличчя, куртка без кольору i ^удзиш, гарусний шарф, недбало обмотаний навколо смаглявоТ шиТ, полотнянi брюки, поывечеы чоботи i, нарештi, величезний орган, що з^нув цю ф^уру в три погибелi, все це складае власнють злощаснiшого з петербурзьких ремюниюв - шарманщика" [1, с. 84]
(тут i далi переклад наш - О. Б.).
Таке ж враження справляе на читача i герой Ч. Дккенса: „Але якщо ви зустршете десь у провулочку чоловка вiком сорока або п'ятдесяти рош, що дрiботить по тротуару i жметься до стiн будинкiв, одягненого в старий, зношений i порудтий сюртук, який вiд безстроково''' служби листе так, немов його воском натерли, i в панталони, пщхоплеш тугими штрипками - частково з хизування, частково ж для того, щоб стоптан черевики не звалювалися з шг, якщо ви до того ж помните, що пожовкла його шийна хустка заколота з особливою ретельнютю, щоб не було видно лахмггтя пiд нею, i що в руках бовтаються залишки касторових рукавичок, - знайте: перед вами шляхетний злидар" [2, с. 344]. Про жалюпдне становище цього персонажу свщчить i така деталь: „шляхетний злидар" у читальн працюе з такими ж занедбаними книгами, як i його костюм: „I що нас особливо вразило в ньому, це те, що перед ним завжди лежали таю ж обшарпан книги,- два подерт фолiанти в заплюнявшш, поУденш хробаками обкладинщ яка ще зберiгала слiди колишньо'' витонченостi, теж виглядали шляхетними злидарями" [2, с. 345].
Зазначимо, що, за Дккенсом, „шляхетним злидарем" може бути ттьки чоловiк „з тих, хто, як кажуть, бачив кращi днi, i являе собою химерну сумш - неохайнiсть з потугами на якесь вже дуже уживане, але все ж франлвство" [2, с. 344]. Вш соромиться свое'' убогосп, в той час як „просто злидар" зазвичай не вiдрiзняеться скромнютю, вiн - постоялець „якогось чотирирозрядного трактиру" i „мае вроджену антипалю до будь-якоТ працi". Завершуе свiй нарис Ч. Дiккенс наступним висновком: „...Людина, яка дiйшла до крайньо''' бiдностi... якщо вона при цьому соромиться свое'' бщносп й хоч i марно, але намагаеться приховати и вiд стороннiх поглядiв, найбiльше з усiх представникiв роду людського гщна жалю" [2, с. 348 ].
У цих нарисах увагу привертають не сттьки приваты проблеми людського буття, сктьки опис речового св^у, який реалiзуе себе як в образу так i в характерi його власника. бднють людини i речi навiть винесено Д. В. Григоровичем у назву професп - „шарманщик". За словами А. В. Красушкшо''', „взаемовщносини шарманщика зi сво'м iнструментом у нарис Д. В. Григоровича цiкавi тим, що являють собою ,рвноправне ствроб^ництво" [5, с. 173]. Прикладом е сцена виступу шарманщика: „Кожного разу, коли яка-небудь iз труб, забувши повагу до людських вух, заверещить неприродно i нескладно, - подив^ься, як старанно закрутить вш рукою, думаючи тим згладити недолш пискливого свого шструменту i не надати слуху
вашому неприемного вщчуття" [1, с. 84].
Взаемовщносини шарманщика з шарманкою схожi на ставлення благородного обшарпанця Ч. Дiккенса до свого костюму. Так, шляхетний злидар у нариа англiйського письменника намагаеться приховати недолги свого зношеного костюму: „Вш просиджував цiлими днями в читальнi, упритул до столу, щоб приховати вщсутнють ^удзиш на пiджацi, дбайливо влаштувавши свiй старезний цилiндр в ногах, на пщлоз^ де, як вш тiшив себе надiею, його шкому не було видно" [2, с. 345].
Можна нав^ь говорити про деяке пщпорядкування цих людей рiччю: Тх настрiй i поведiнка залежить вщ благополучного / неблагополучного стану предмета, який Тх характеризуе. Так, герой Ч. Дiккенса намагаеться встяко приховати свое „сором'язливе убозтво" [2, с. 344]. А це старий лискучий рудий костюм з латками, вицвта жовта шийна хустка i стоптанi черевики, але коли його костюм знову набувае свого первюного вигляду, його нершучють змiнюеться душевним пiдйомом: „Якась незрозумiла метаморфоза сталася з ним, i у всш його поставi, коли вiн ршуче вийшов на саму середину юмнати, вiдчувалося, що вiн чудово усвщомлюе, що зовнiшнiй вигляд його змшився, i змiнився на краще" [2, с. 346]. Його одяг знову став „чорним-пречорним, такого чудового, глибокого тону", хоча латки залишилися на тих же мюцях. „I раптом сяйнула думка - вш вдався до допомоги „вщновлювача"! ... Пщступна рщина ця надiляе свою жертву короткочасним вщчуттям величi, часом спонукае ТТ навiть придбати новi рукавички, яку-небудь дешевеньку краватку або якусь шшу дрiбничку, що мае вщношення до туалету. Перший тиждень жертва вщчувае надзвичайний душевний пiдйом, проте шсля нього впадае в зневiру ще бiльш глибоку, якщо ттьки це можливо, нiж ту, в якш вона перебувала ранiше" [2, с. 346].
Герой нарису Д. В. Григоровича взагалi сприймаеться як „раб" свого шструменту - тобто шарманки [5, с. 173]: „До чого тягае вш цтий день на спит шарманку, позбавляе себе свободи...?" [1, с. 85]. Його свтовщчуття теж залежить вщ того, чи володiе вш „вюлою з нескiнченним скрипом", флейтою або кларнетом, шарманкою, яка видае „звуки то сумы, то веселГ, або „високим органом з блискучими бляшаними трубами, мщними бляхами, золотими китицями, що гордовито хитаеться на зеленому вiзку, який везе бура шкапа" [1, с. 87].
Таким чином, на тематичному рiвнi об'еднуючим фактором для нариав Ч. Дккенса („Шляхетш злидарГ') i Д. В. Григоровича („Петербурзью шарманщики") виступае як спорiднене для обох авторв
ставлення до дрiбниць побуту бiдних людей, так i Тхня вдала спроба через рiч пояснити характер i поведiнку людини. Обидва письменники, маючи на метi вивчення побуту i звича'в своТх героТв, тяж1ють до детаглзаци побуту i костюма; описуючи зовнiшнiсть бiдноти, вони показують зв'язок героТв iз середовищем. У цих нарисах розкриваються закони iснування людини у великому м^, а також вщкриваеться структура речового свiту i мiсця людини у ньому. Обидва - як Ч. Дккенс, так i Д. В. Григорович -переслщують близьку цiль: вони хочуть звернути увагу читача на тих, про кого ще не писали у велиш лп"ератур^ i викликати не тiльки iнтерес, але й стлвчуття до тих, кого вважають декласованими елементами суспiльства.
Що стосуеться художностi вивчених творiв, то документально-нарисова |'х природа очевидна - шша справа, що порiвняльний аналiз нарису Ч. Дккенса з нарисами роайськоТ „натурально! школи" може дати великий матерiал для з'ясування нацiонального сприйняття можливостей жанру.
Литература:
1. Григорович Д. В. Петербургские шарманщики / Д. В. Григорович / / Физиология Петербурга. - М. : Сов. Россия, 1984. - С. 84-106.
2. Диккенс Ч. Очерки Боза // Собр. соч. : в 30-ти томах / Ч. Диккенс - М. : Худож. лит., 1957-1963.
Т. 1. - М. : Худож. лит., 1957. - 754 с.
3. Ивашева В. В. Творчество Диккенса / В. В. Ивашева. - М.: Изд-во Москов. ун-та, 1954. - 472 с.
4. Катарский И. М. Диккенс / Критико-библиографический очерк / И. М. Катарский. - М.: Худож. лит., 1980. - 273 с.
5. Красушкина А. В. Вещь VS человек в очерке „Петербургские шарманщики" Д. В. Григоровича / А. В. Красушкина // Известия РГПУ им. А. И. Герцена : [науч. ж-л]. Аспирантские тетради. Часть 1. Общественные и гуманитарные науки. - № 17 (43). - СПб., 2007. - С.172-175.
6. Кулешов В. И. Натуральная школа в русской литературе XIX века / В. И. Кулешов. — М. : Просвещение, 1982. - 224 с.
7. Манн Ю. В. Философия и поэтика натуральной школы / Ю. В. Манн // Проблемы типологии русского реализма [сб. ст. / под ред. Н. Л. Степанова, У. Р. Фохта]. - М. : Наука, 1969. - С. 241-305.
8. Михальская Н. П. Чарльз Диккенс / Н. П. Михальская. - М.: Учпедиз, 1959. - 208 с.
9. Соколова В. Ф. Художественно-этнографический очерк в литературе натуральной школы / В. Ф. Соколова // Проблемы стиля и жанра в русской литературе Х1Х века. - Свердловск, 1991. - С. 54-67.
10. Цейтлин А. Г. Становление реализма в русской литературе / А. Г. Цейтлин. - М. : Наука, 1965. - 319 с.
