CC BY
8
CxigHa rpy3M b MiwHapoflHMx BigHocuHax PocrncbKoi ÎMnepii y 1801 -1806 pp.
Eastern Georgia in the International Relations of the Russian Empire in 1801-1806
Анотащя. У статт дослiджено роль та мiсце СхщноТ ГрузГГ у мiжнародних вiдносинах РосмськоТ iMnepi'f у 1801-1806 рр. Охарактеризованi причинi росiйськоТ експансй' щодо схщно-грузинських земель протягом перiоду, що дослщжуеться. Висвiтлено позицiю правлячих кiл РосшськоТ держави у питаннi розробки та реалiзацiТ мiжнародноТ полiтики щодо СхщноТ Грузй'у 1801-1806 рр. З'ясовано вплив iмперськоТ полiтики Санкт-Петербурга щодо СхщноТ Грузй' на змшу мiжнародного становища РосмськоТ держави на Кав^ у 1801-1806 рр.
Ключовi слова: Росшська iмперiя; Схiдна Грузiя; мiжнароднi вщносини.
Abstract. The article explores the role and place of eastern Georgia in international relations of the Russian Empire in 1801-1806. The causes of Russian expansion against the East Georgian lands during the studied period were characterized. The position of the ruling circles of the Russian state in the matter of development and implementation of international policy towards Eastern Georgia in 1801-1806 was described. The influence of St. Petersburg imperial policy on East Georgia at changing international situation of the Russian state in the Caucasus in 1801-1806 was clarified.
Keywords: Russian Empire; Eastern Georgia; international relations.
Леся Гончаренко1, Алша KaniMaH1 Lesya Goncharenko, Alina Kaliman
1 Sumy State A. S. Makarenko Pedagogical University 87 Romenska Street, Sumy, 40002, Ukraine
DOI: 10.22178/pos.22-3
LCC Subject Category: DK112.8-264.8
Received 10.04.2017 Accepted 10.05.2017 Published online 14.05.2017
Corresponding Author: Lesya Goncharenko, alesjazabltnaja@rambler.ru
© 2017 The Authors. This article is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 License
Вступ
Протягом Х1Х - початку ХХ ст. Росшська iмпе-рiя починае активну експансивну политику на Кавказу користуючись рiзноманiтним арсеналом методiв i засобiв, дотримуючись сило-во'1 схеми побудови взаемовщносин з мкце-вими народами, що досить часто призводило до опору, повстань та визвольних рухiв. 1м-перська политика Росп на Кавказi пройшла деюлька перiодiв у своему розвитку, кожен з яких мав сво' вщмшносп i особливостi, зумо-вленi вторично' ситуацiею.
Кавказька полiтика Росп у цей перюд мала сво'м результатом шкорпорацш грузинських земель в iмперську систему управлiння з уа-ма економiчними, полiтичними i культурни-ми наслщками. Незважаючи на загарбницьку
сутшсть мiжнaродноi полiтики Росп, система управлшня, запроваджена в Грузп, дозволила провести в цьому регюш цiлу низку реформ, як сприяли його соцiально-економiчному ро-звитку.
Чергове загострення вiдносини мiж Грузiею та Росiею на початку ХХ1 ст. призвело по до розриву дипломатичних вщносин мiж державами внаслщок росiйсько-грузинського вш-ськового конфлжту в 2008 р., який був пов'язаний з анекаею росшськими вiйськaми Швденно'' Осетп та Абхазп.
На сьогоднiшнiй момент спостерiгaеться пе-вна деескaлaцiя у вiдносинaх мiж Грузiею та Росiею, нормaлiзaцiя яких, на думку офщшно-го Тбша, можлива лише пiсля виведення ро-
сшських вшськ з окупованих ними грузинсь-ких територш.
В росшськш дореволюцшнш кторюграфп питання, перш за все, необхщно виокремити пращ А. Берже [2], М. Дубровша [6], З. Авалова [1], С. Есадзе [15]. Характеризуючи досль дження радянських учених, вiдзначимо робо-ти Г. Хачапурiдзе [12], О. Фадеева [9], Н. Кшя-тно'' [17]. Серед праць сучасних росшських iсторикiв, необхiдно згадати дослiдження Я. Гордша [10] i Б. Мыовщова [19], А. Рябiкова [19], А. Дудайт [7; 8].
Проте рiзнобiчнiсть пiдходiв у працях дослщ-нигав, а також вiдсутнiсть робiт з порушено'' проблематики у вгтчизнянш кторюграфп де-термiнуе необхiднiсть вивчення цього пи-тання.
Отже, дослщження мiжнародноi политики Ро-сшсько'' iмперГi щодо Схщно'' Грузи у 18011806 рр., з'ясування й негативних i позитив-них аспектiв, дозволить не лише быьш об'ективно поглянути на минуле, але i отри-мати вщ цього досвiд, який в змозi допомогти визначити новi шляхи i пiдходи до вирiшення багатьох сучасних мiжнародних проблем.
Результати дослiджень
У другш половинi XVIII - на початку XIX ст. пщ Схщною Грузiею розумiлося Картль Кахетинське царство на захщ вiд якого до бе-регiв Чорного моря розташовувалися 1мере-тiя, Мегрелiя i Гурiя. Активiзацiя експансп Ро-сп щодо грузинських земель почалася в 1801 р. з включення до складу Росшсько'' iмперii Картлi-Кахетинського царства, територiя якого займала вигiдне стратегiчне становище в Закавказзь З пiвденного заходу Картль Кахетiя межувала з Ахалцихським i Карським пашаликами Османсько'' iмперfi. Г' пiвденним кордоном було Ерiванське, а твденне-схiдним - Ганджинське ханство, що перебу-вало в залежносп вiд 1рану. На сходь за рiч-кою Алазань, вона межувала з володшнями, залежними вщ султана Елiсуйського, i васа-лом 1рану - Шекинським ханством [13, с. 57].
Наприкшщ XVIII - на початку XIX ст. унасль док зовшшшх i внутрiшнiх проблем Картль Кахетп потреби царсько' скарбнищ збыьшу-валися, а доходи держави зменшувалися. По-мiщики, зобов'язанi в надзвичайних випадках надати допомогу царю зi сво'х доходiв, стали
стягувати быьше податкiв 3i сво'х селян. Се-ляни ж, не витримуючи 'хшх вимог, розоря-лися i часто тiкали в пошуках притулку в чуж володiння [11, с.74 ].
Полiтична ситуацiя в Схщнш Грузи також бу-ла досить напруженою. Цар Iраклiй II, який був похилого вшу, виршив передати престол своему молодшому сину Юлону, але потiм змiнив свiй заповгг на користь Георгiя, старшого сина вщ першого шлюбу [5, с. 144]. 1рак-лiй II не дочекався вщпов^ на питання щодо затвердження царювання Георгiя i помер 11 сiчня 1798 р., унаслщок чого, Картль Кахетинського царство виявилося в невизна-ченому становишд, а Росiя утримувалася вiд ршучих дiй [18, с. 428].
Брати Теория, Олександр, Юлон i Парнаваз не визнали його влади, внаслщок чого боротьба, що розгорыася за престол, привела до розб-рату серед царевичiв. Одна зi сторш закликала на допомогу лезгин. Олександр закликав до Схщно'' Грузй' Ума-хана Аварського з чис-ленним вшськом [5, с. 144].
У 1798 р. на Кавказ були вщправлеш i росш-ськi вiйська з метою пщтримки Георгiя, а також для протидп 1рану i дагестанським народам, якi пщтримували iнших претендентiв.
Росiйськi вiйська пщ командуванням генерала Лазарева усунули зовнiшне втручання, i Георгiй приступив до управлшня Картль Кахетинським царством пщ iм'ям Георгiя XII (1798-1800 рр.). 1ранський шах письмово за-жадав, щоб Георгiй XII вщклав до 1рану свого сина як заручника, визнавши тим самим подданство 1рану. Георгiй XII вщмовився, i шах 1рану вирiшив напасти на КартльКахетш разом з аварським ханом. Але присутшсть росшських вшськ перешкодила дiям 1рану про-ти Георгiя XII, i шахськi вiйська повернулися назад. Проте аварський хан ршуче продов-жував свiй похiд в Картлi-Кахетiю [5, с. 144].
Георгш XII, як i його батько, продовжував проросшську полiтику. Але вiн був хворий, i стало зрозумiло, що довго вш не зможе керу-вати сво'м царством. 2 грудня 1800 р. голов-нокомандувач росiйських вшськ на Кавказi К. Кноррiнг зазначав генералу Лазареву про необхщш заходи в разi смертi Георгiя XII. Зп-дно з його наказом, не треба було призначати наступника до отримання найвищого пове-лшня, оголосити вам царевичам, дворянству i народу монаршу волю i утримати 'х в межах
покори. Хворий Георгш XII вщправив до Росп' сво'х по^в з проханням щодо прийняття Схщно'' Грузп' до складу Росп [5, с. 144]. Теорий XII вщзначав, «щоб, при вручены його царства, був залишений, а по ньому i спадко-емщ його на престолi з титулом цaрiв» [17, с. 99]. Ще до повернення цих послaнцiв з Санкт-Петербургу Георгш XII помер 28 груд-ня 1800 р., призначивши перед смертю спад-коемцем свого сина Давида [5, с. 144].
Для виршення схщно-грузинського питання радник iмперaторa Павла I у кавказьких справах А. Мусш-Пушкш запропонував вклю-чити КартльКахетинське царство до складу Росшсько!' iмперii. Вiн, перш за все, врахову-вав економiчнi вигоди вiд цього ршення. Крiм економiчних iнтересiв Мусш-Пушкш вказував i на iншi вaжливi нaслiдки цього кроку для Росп. Вш вважав, що, включивши Схщну Грузiю до свого iмперii, Роая придбае плацдарм за кавказьким хребтом, i «кавказь-ка лiнiя забезпечиться приборканням прсь-ких нaродiв. З двох сторш росiйськими вшсь-ками, оточеними», i «в рaзi розриву з Портою Росiя з боку Схщно!' Грузп' може створитися цш держaвi лише страшною для Анатолп». Вiн також попереджав, що якщо б кра'ни, що змагалися з Роаею, випередили п у оволодш-нi Грузiею, унaслiдок цього створилася б без-посередня небезпека для Передкавказзя i Криму» [9, с. 101-102].
Цю думку Мусiнa-Пушкiнa подыяли багато царських сaновникiв, п також пщтримував i Павло I, який погодився призначити Давида, який до цього служив у росшських вшськах, i затвердив його спадкоемцем грузинського престолу. Однак брати !ра^я II i !'хш сини почали оскаржувати свое право на престол, що створювало неприемну полiтичну ситуа-цш для Росп', оскiльки прихiд до влади шших претендентiв мiг переорiентувaти Схiдну Грузiю в бiк Оттомансько' держави чи Iрaну [10, с. 252-254]. Санкт-Петербург, враховуючи цей факт, намагався якомога швидше вирь шити це питання шляхом експансп територп Схщно'1 Грузп' та перетворення п на одну з провiнцiй Росшсько!' iмперii.
Павло I у своему лист до К. Кноррiнгa зазна-чав: «Я хочу, щоб Грузiя, як я вже вам писав, була б губершею i вщразу ж оргaнiзуйте п вь дносини з сенатом, а у духовнш сферi з Синодом, не чшаючи 'х привые'в. Губернатор не-хай буде хтось з царсько' кровь..» [3, с. 413].
Посланщ повернулися з iмперaторським ма-шфестом про прийняття Грузп' до складу Ро-сшсько!' держави, який був оприлюднений 16 лютого 1801 р. [2, с. 17].
Необхщно вщзначити, що рiшення Росп' щодо включення Схщно'1 Грузп' до складу iмперii викликало обурення в Iрaнi. Не бажаючи за-гострювати вiдносин з Османською iмперiею, росiйськi дипломати намагалися врегулюва-ти ситуaцiю шляхом переговорiв. Санкт-Петербург також вирiшив дiзнaтися, чи дшс-но вся Схщна Грузiя пiдтримуе iдею шкорпо-рацп й земель до складу Росп'. Крiм того, щоб отримати прихильшсть мiсцевих можновла-дцiв, Росiя почала осипати 'х подарунками та званнями [3, с. 417].
Шсля вбивства iмперaторa Павла I у березш 1801 р., новий росiйський володар Олек-сандр I, унaслiдок загострення мiжнaродноi ситуацп, намагався прискорити процес вре-гулювання грузинсько' проблеми. Державна рада при iмперaторi пiдкреслювaлa важли-вiсть геогрaфiчного становища Грузп'. Крiм того, на нaрaдi розглядалася можливкть переходу Грузп' у османське подданство [11, с. 25].
В результат обговорень було вирiшено, що «утримання Грузп' пiд владою Росп', як i для те!' земль так i для користi iмперii необхщ-но...» [11, с. 26]. Рада прийняла ршення про включення Грузп' до складу Росп'. Крiм того, для кращого ознайомлення з внутршньою ситуaцiею в Грузп' було виршено з'ясувати нaскiльки населення Грузп налаштоване прийняти росшське панування? Чи може Гру-зiя залишитися незалежним царством? [11, с. 26].
Для остаточного виршення грузинське питання було передано на розгляд iмперaтору Олександру I, який коливався щодо сво'х дш, поки не отримав рапорт вщ головнокоманду-вача кавказько' армп генерал-лейтенанта К. Кноррiнгa, в якому останнш повiдомляв, що Грузiя не може захистити себе сво'ми силами вiд зaзiхaнь !рану i нaбiгiв горцiв. Турки, вщзначав К. Кнорршг, не здiйснюють зaмaхiв на Грузiю безпосередньо, проте Ахалцихсь-кий пашалик пiдтримуе лезгин сво'ми вшсь-ками, надае 'м i iншим дагестанським народам свою територш, а вони нападають на Ка-ртлi для спустошення [11, с. 74-75].
Вш також писав, що народ не був байдужий до питання i у дворянства не було едино'' думки. Частина дворян i царевичiв налаштована проти включення Схщно'' Грузи до складу Роси, оскГльки вони втрачали деяк сво'' привь ле''. Iнша частина була за включення [16, с. 39]. К. Кнорршг пропонував тдтримати царевича i дворян, якi прихильно ставилися до приеднання, i додати до них весь народ [11, с. 77].
Шсля рапорту К. Кнорршга грузинське питання остаточно було виршено i 12 вересня 1801 р. включення Схщно'' Грузи (КартлГ-Кахетинського царства) до складу Роси було затверджено Гмператором Олександром I.
У своему зверненш до грузинського народу Олександр I пщкреслював, що Схщна ГрузГя беззахисна проти внутршньо'' i зовшшньо'' небезпеки i РосГя не може принести сво'х од-новГрщв у жертву. «Взаемшсть наших вели-кодушних пiклувань про благо вах з вас, -констатував Олександр I, - ми вимагаемо, щоб ви для затвердження поставлено'' над вами влади дали присягу у вГрностГ по формГ яка при цьому додаеться. Духовенство як Па-стирГ душевш повиннГ дати приклад» [11, с. 80].
СлГд також зазначити, що 4 ачня 1801 р., тоб-то за вГсГм мкящв до включення Схщно'' Грузи до складу Росшсько'' ГмперГ', був пщписа-ний договГр про полггичне i вГйськове ствро-бГтництво мГж АнглГею i Iраном [9, с. 105]. Ва цГ полГтичнГ кроки не були залишеш РосГею поза увагою, оскГльки вона усвГдомлювала значення Грузи в боротьбГ за сфери впливу в ЗакавказзГ та у боротьбГ проти !рану.
Iнкорпорацiя КартльКахетинського царства дозволила Роси розширити свш геополГтич-ний вплив i кордони з центру Закавказзя до Чорного i КаспГйського морГв. Включення ж Захщно'' Грузи (1меретп, МегрелГ', Гури) до сфери росшського впливу призвело Санкт-Петербург до зГткнення з Османською Гмперь ею в 1806-1829 рр.
З метою забезпечення позитивно'' реакцГ' з боку Стамбула на шкорпоращю КартлГ-Кахетинського царства РосГею, Гмператор Олександр I писав своему представнику в Ту-рецькш державГ Iталiнському «що тут немае шших намГрГв, окрГм бажання уберегти еди-новГрний народ вщ неминучого лиха... i вГд
замахiв, якi в цьому смутному сташ здшсню-валися над Грузiею и сусщами» [11, с. 287].
Росшському дипломату було наказано пере-конати Порту в цьому намiрi Роси, осюльки Франщя поширювала чутки про те, що Роая, розширюючи сво'' володiння в Зaкaвкaззi, ви-ступае проти Османсько'' iмперГi та 1рану [11, с. 287].
У цей час росшський зовнiшньополiтичний курс був спрямований на дружш вiдносини з Османською iмперiею. Окупaцiя Фрaнцiею бгипетського ейялету Оттомансько'' держави дала можливiсть Санкт-Петербургу посилити свш вплив у Порт в порiвняннi з iншими ев-ропейськими кра'нами. Саме тому Олександр I писав росшським представникам у Стaмбулi i европейських столицях про необ-хiднiсть пiдтримки дружнiх вщносин з Пор-тою. За таких обставин збереження дружби i територiaльноi цiлiсностi Османсько'' iмперГi вважалося вигщним i для Роси [11, с. 53, 389390]. У такш мiжнaроднiй ситуаци i почався процес шкорпораци схiдно-грузинських те-риторiй до складу Росшсько'' iмперГi.
Пiсля оголошення про включення Схщно'' Грузи до складу iмперii у 1801 рощ, Роая почала поступово проводити адмшктративну реформу в цьому регюш. У загальних рисах у Грузи було введено систему управлшня, подь бну до загальногубернсько'' у Роси. Головно-командувачу було присвоено звання голов-ноуправляючого i командира окремого грузинського корпусу. Управлшня Грузiею було доручено правителю ГрузГ', який тдпорядко-вувався головноуправляючому, i особливому органу - «Верховному Грузинському уряду» [15, с. 54]. Ця центральна установа перебува-ла пщ керiвництвом головноуправляючого i складалася з 4 експедицш: виконавчо'', зi зви-чайною функцiею губернських упрaвлiнь, казенно'' (завщування фiнaнсовою та господар-ською частиною), i двох судових: одна для кримшальних, iншa для цивыьних справ.
Очолював кожну з експедицш росшський чиновник, а його помiчникaми бували грузин-ськi князь Глава виконавчо'' експедици одно-часно був правителем ГрузГ' [13, с. 64]. У судах i полщях росшсью чиновники зaсiдaли разом з грузинськими дворянами вщповщного округу [3, с. 437-438].
Мкцеве упрaвлiння було зосереджено в 6 по-вгтових мiстaх (Тбiлiсi, Горi, Лорi, Душеть Те-
лaвi i ОгнахЦ, в яких було призначено коменданта з росшських офiцерiв, а на допомогу йому призначався один з грузинських дворян [3, с. 437-438]. У кожному повт були засно-ваш двi колеги: управа земсько' полщи i повь товий суд. На чолi першого установи був ка-пiтaн-спрaвник, якому допомагали два осаву-ла з грузинських дворян. Головою повгтового суду призначався суддя з росiйських чинов-никiв, якому допомагали два мсaджулi (рад-ника) з мiсцевих дворян.
Щодо азербайджанських i казахських тюркiв, якi мешкали у Грузи, до них призначалися пристави (моурави) з грузинських князiв, як мали права кaпiтaнiв-спрaвникiв. Помiчни-ками моурaвiв, або пристaвiв, призначалися росшсью чиновники. Що стосуеться вiрмен, то вони залишилися пiд керiвництвом сво'х мелiкiв [3, с. 437-438].
Для виршення цивiльних справ були прийн-ятi грузинськi звича' та укладення царя Вах-танга VI (1703-1724 рр.). У рaзi будь-якого недолшу зaконiв Вахтанга VI було виршено використовувати закони Росшсько!' держави [3, с. 437-438]. Кримшальш справи виршува-лися за загальними законами iмперii, а цивь льнi - згщно з мiсцевими звичаями i законами царя Вахтанга VI.
Для встановлення росшсько!' адмшктратив-но' системи були признaченi начальники, чиновники, а 8 травня 1802 р. було створено Верховний Грузинський уряд. Головним вш-ськовим i цивыьним начальником Грузи i Ш-внiчного Кавказу було призначено головно-командувача К. Кноррiнгa, Верховним Гру-зинським Правителем Грузи - П. Ковалевсь-кого, який знав мову i звича' Грузи [3, с. 434].
Щ aдмiнiстрaтивнi i сощальш реформи приз-вели до появи опозици новим порядкам [9, с. 108]. Пщ час керiвництвa К. Кнорршга (1801-1802 рр.) в Грузи загострилася поль тична ситуaцiя, з метою пщтримки сво'х дiй опозицшш групи зв'язувалися з Iрaном i Аха-лцихським пашаликом Османсько' iмперii. Деякi групи всерединi Схщно!' Грузи постшно скаржилися на К. Кнорршга. Шляхетш гру-зинськi дворяни були проти проведених но-вих реформ, осюльки 'х привые!' пiддaвaлися обмеженням. Вони почали пщтримувати ца-ревичiв Юлона i Олександра, якi виступали проти росiйськоi влади [12, с. 60].
Цaревичi для здобуття влади продовжували сво' дй в Ыерети, Iрaнi та Осмaнськiй iмперii. Особливою актившстю вiдзнaчaвся царевич Олександр, син !ра^я II, який ще в 1800 р. ем^рував до !рану [17, с. 105]. Опозицiя закликала феодaлiв i народ до антиросшсько' боротьби [17, с. 108], а Олександр i Юлон зв'язалися з iрaнським шахом Баба-ханом (1797-1834 рр.), намагаючись заручитися т-дтримкою у боротьбi з Росiею для отримання влади в Грузи [3, с. 686]. Цю тдтримку вони отримали [3, с. 693].
В цей же час опозищя росшськш влaдi отри-мала пiдтримку з боку Ыеретинського царства, Ахалцихського пашалика, Ериванського i Нахчиванского ханств [3, с. 288].
Одшею з головних причин невдач К. Кнорршга у внутршнш полчищ було те, що ва дер-жавш установи були чужi i вкрай обтяжливi для народу, який не звик до повыьного судо-чинства i тому шукав правди не в судь а у на-чaльникiв [12, с. 56].
Незнання мкцевих мов чиновниками рiзних установ було шшою важливо'' причиною ви-никнення проблем. Вирiшення цивiльних справ не могло бути реaлiзовaне згщно з гру-зинськими законами (Вахтанга VI i грузинсь-кими звичаям), осюльки не було складено вь дповщного керiвництвa. Крiм того, росшсь-ким чиновникам мiсцевi звича' i закони були чуж1 [12, с. 59].
Отже, К. Кнорршга було вщкликано наприю-нцi 1802 р. i зaмiсть нього було призначено генерал-лейтенанта князя П. Щщанова в званш iнспекторa Кавказько' лiнii, астрахан-ського вiйськового губернатора, керуючого цивыьною частиною i головноуправляючого в Грузи [4, с. 3].
У рескрипт вщ 8 вересня 1802 р. П. Щщанову пропонувалося звернути особливу увагу на питання внутршнього управлшня ГрузГ'. Та-кож наголошувалося на пщтримщ з боку пер-ського шаха Баба-хана грузинського царевича Юлона з метою отримання влади в схщнш Груз11 [4, с. 4].
Шсля при'зду до Тифлiсу П. Щщанов доповi-дав iмперaтору про становище в Схщнш Грузи. Згщно з його доповщдю, основна причина цих заворушень полягала в судочинствь Вш пщкреслював: «Для них все дивно, для нас все нове; недолж переклaдaчiв посилюе усклад-нення - суддя i прохач не розумшть один од-
ного i обидва залишаються незадоволеними» [4, с. 65]. Вш пiдкреслювaв, щоб зблизити звича'' мiсцевих з росiйськими законами, «за-кони повиннi згинатися за вдачею, бо останш столiттями переламаються» [4, с. 65].
Особливою причиною виникнення опозицш-них р^в у Схщнш Грузи росiйськa влада вважала присутшсть членiв грузинсько'' цар-сько'' родини в цьому регюш. Вони постшно скаржилися на вiдiбрaнi у них кошти для к-нування, вони втручалися у внутршш справи кра'ни i намагалися вiдновити колишне управлшня [6, с. 8]. Крiм них, быьшкть князiв i дворян, як втратили сво'' колишнi доходи, були незадоволеш новим порядком. На думку П. Щщанова, грузинськi принци були голов-ними винуватцями безлaдiв. На його прохан-ня iмперaтор дозволив вислати 'х з Грузи до Москви з метою вщновлення порядку i спо-кою в Грузи [4, с. 8].
У 1803 р. П. Щщанов вжив зaходiв щодо висе-лення до Роси представниюв грузинського царського роду, яких нaлiчувaлося до 90 осiб [9, с. 109]. Нaспрaвдi питання про виселення представниюв грузинсько'' царсько'' династп було вирiшено рaнiше, оскiльки у рескрипт вщ 12 вересня 1801 р. Олександр I писав К. Кнорршгу про необхщшсть 'х виселення до Роси.
П. Щщанов розширив повноваження повпю-вого начальника, який вщтепер призначався головним начальником повпу в рaнзi окружного начальника. Отже, влада повгтового начальника поширювалася на земську, мкьку полщш i на судочинство повiтового суду, в якому вш був головою [15, с. 59]. Шдвищення статусу повгтового начальника до окружного рiвня П. Щщанов пояснював тим, що мiсцевi жителi шукають правосуддя не в судь а у начальника, саме через це стжаються прохaчi до Тифлiсу i обтяжують головнокомандувача безупинними проханнями. Для усунення цих незручностей i був призначений окружний начальник [4, с. 65], якому були пщпорядко-вaнi справники, коменданти i повiтовий суд [12, с. 73].
Кримшальний i цивыьний суд були об'еднaнi в один суд (суд i розправа). Ця судова реформа була проведена у з метою припинення зайвих казенних витрат. Ця система застосо-вувалася в малолюдних губершях Росшсько'' iмперГi [4, с. 46]. Населенню було дозволено подавати прохання у ва державш установи
своею рщною мовою. Правитель Грузи був перейменований у цивильного губернатора. Ця реформа грузинського уряду була затвер-джена указом 28 ачня 1805 р. i в головних рисах зберГгалася до 1840 р. [4, с. 53].
В цГлому, необхщно зазначити, що реформи, проведет Роаею в КартльКахети тсля ïï включення до складу Роси, показують, що ро-сiйська политика щодо Схiдноï ГрузГï зазнала певних змш. Це обумовлювалося низькою факторГв:
- Гснував зовнГшнГй тиск з боку 1рану на Схщ-ну Грузш, що прискорило ïï шкорпоращю до складу Росшсько'1' держави.
- мГжусобищ в Грузи призвели до попршення внутрiшньополiтичноï ситуаци. 1нтереси кожного претендента на владу приводили до безладiв в цих землях. КрГм того, претенден-ти зверталися за допомогою до володарiв ш-ших краш, що, в свою чергу, дозволяло втру-чатися у внутршню полГтику Схiдноï Грузи сусщшм державам, якГ мали власнi штереси у цьому регiонi.
ПГсля приеднання територи КартльКахети РосГя проявляла штерес i до сусГднГх з нею ре-гГонГв, намагаючись зберегти завойован по-зици, оскГльки 1ран стурбований дГями Росп в Закавказзi. 1сторик З. Авалов вГдзначав, що «тсля падшня КартлГ-Кахетинського царства, приеднання шших грузинських володГнь -1мерети, Мегрели, Гури, Абхази - було справою лише часу. Ми знаемо, якими широкими були плани, що тдказали шкорпораци Грузи» [1, с. 277].
Одтею з причин, що призвела до посилення позицш Санкт-Петербурга у Схщнш Грузи була вщсутшсть нормального комушкацшного сполучення цього регюну з найближчими ро-сшськими губернГями, перш за все, Кримом, Астраханню. Мщшсть росГйського становища у ЗакавказзГ залежала вГд легкосп комушка-цГй цього регГону з портами Криму.
Проблема комушкаци проявилася ще пГд час шкорпораци КартльКахети до Роси. Для про-сування росГйських вГйськ використовувала-ся лише едина прська дорога - Вшськово-грузинська, що проходила вГд Владикавказу до ТифлГсу ущелинами Терека i АрагвГ, майже непрохГдна взимку через сшговГ завали. Але i ця дорога могла бути в будь-який момент за-крита в разГ вистутв грузин або осетин проти Роси. КрГм цiеï дороги, Роая могла забез-
печувати комушкацш Схщно'' Грузи з внут-ршшми регюнами iMnepii тiльки в двох на-прямках - у захiдному - через Ростов-Керч-CyxyMi або Керч-noTi в Тбiлiсi, у схiдному -через Астрахань-Дербент або Астрахань-Баку в Тбша.
У серпш 1802 р. А. Мусш-Пушюн нагадував Олександру I про необхщшсть встановлення комyнiкацiй Схщно'' Грузй через Iмеретiю чи Дагестан з Роаею шляхом окупацй цих регю-нiв росiйськими вiйськами [9, с. 110]. Вщповь дно до географiчного становища необxiдно було зайняти або встановити дружш вщно-сини з 1меретею, Мегрелieю i Гyрieю з метою забезпечення морсько'' комушкацй мiж Карт-лi-Каxетинським царством i Кримом.
Пiсля включення Картлi-Каxетинського царства до складу Росй, три частини Захщно'' Грузй (Iмеретiя-Мегрелiя-Гyрiя) безпосередньо входили в сферу геополгтичних та вiйськовиx iнтересiв Росй у Закавказзь Це знайшло свое вщображення в шструкцй головнокоманду-вачу в Закавказзi П. Цiцiановy (1803-1806 рр.), якому було доручено тдтримати дружш стосунки з вiдданими Росй людьми i увГйти у стосунки з ханами, яю схилялися в бж Росй [6, с. 10, 12]. Кр1м того, Цiцiанов намагався зро-бити быьш надiйною Вшськово-грузинську дорогу, де вш почав будувати мости, дамби, нов1 дыянки [17, с. 109].
Для встановлення зв'язку Картль Кахетинського царства з Роаею головна ува-га придiлялася експедицiям до Чорного моря, осюльки термшово необхщно було забезпе-чити потреби росшських вшськ, оточених на-
вколо КартльКахетинського царства. У Росй була можливкть перевозити провiaнт з Шв-шчного Кавказу в Кaртлi-Кaхетинське царство через Дарьялський, Аварський i Дербент-ський проходи. Проте в них i найближчих ре-гiонaх мусульмани часто виступали проти ро-сшсько!' влади. А в регiонaх чорноморсько' зони мiсцевi прaвителi i християнське насе-лення могли стати надшними союзниками Росй.
У 1804 р. на швшчному Кaвкaзi повстали кабардинца унaслiдок чого на початку 1806 р. зв'язки росшських сил у Схщнш Грузи з тв-шччю попршилися. У Грузй також ускладни-лася ситуaцiя. Зрештою, було виршено вщп-равити вiйськa з Криму в Пот пщ команду-ванням Мaркiзa де Траверсе.
Висновки
Таким чином, у 1801-1806 рр. Схщна Грузiя займала важливе мкце в мiжнaродних вщно-синах Росшсько!' iмперii. Експансивна полпи ка Росй щодо схщно-грузинських земель була спрямована на швидке 'х поглинання внасль док суттевого погiршення сощально-економiчного становища, внутршньополгти-чних протирiч та тиску з боку Османсько' Ы-перй та Iрaну. Не дивлячись на загарбниць-кий характер iмперськоi полiтики Росй, 'й вдалося провести в цьому регюш перетво-рення, яю у майбутньому мали також i пози-тивний вплив на соцiaльно-економiчне становище Схщно!' Грузй.
Список використаних джерел / References
1. Avalov, Z. (1906). Prisoedinenie Gruzii k Rossii [Georgia's accession to Russia]. Saint-Petersburg:
tipografija Motvida (in Russian)
[Авалов, З. (1906). Присоединение Грузии к России. Санкт-Петербург: типография Мотвида].
2. Berzhe, A. P. (1880). Prisoedinenie Gruzii k Rossii 1799-1831 gg. [Accession of Georgia to Russia in
1799-1831]. Russkaja starina, XXVIII, 1-34 (in Russian)
[Берже, А. П. (1880). Присоединение Грузии к России 1799-1831 гг. Русская старина, XXVIII, 1-34].
3. Berzhe, A. P. (Ed). (1866). Akty, sobrannye Kavkazskoj arheograficheskoj komissiej [Acts collected
by the Caucasian Archaeological Commission] (Vol. 1). Tiflis: Tip. Glavnogo Upravlenija Namestnika Kavkazskogo (in Russian)
[Берже, А. П. (ред.). (1866). Акты, собранные Кавказской археографической комиссией (Том 1). Тифлис: Тип. Главного Управления Наместника Кавказского].
4. Berzhe, A. P. (Ed). (1866). Akty, sobrannye Kavkazskoj arheograficheskoj komissiej [Acts collected by
the Caucasian Archaeological Commission] (Vol. 2). Tiflis: Tip. Glavnogo Upravlenija Namestnika
Kavkazskogo (in Russian)
[Берже, А. П. (ред.). (1866). Акты, собранные Кавказской археографической комиссией (Том 2). Тифлис: Тип. Главного Управления Наместника Кавказского].
5. Bronevskij, S. M. (1996). Istoricheskie vypiski o snoshenijah Rossii s Persiej, Gruziej i voobshhe s
gorskimi narodami, v Kavkaze obitajushhimi, so vremen Ivana Vasil'evicha donyne [Historical extracts on Russia's relations with Persia, Georgia and, in general, with the mountain peoples living in the Caucasus, from the time of Ivan Vasilyevich to the present]. Saint-Petersburg: Peterburgskoe vostokovedenie (in Rissian)
[Броневский, С. М. (1996). Исторические выписки о сношениях России с Персией, Грузией и вообще с горскими народами, в Кавказе обитающими, со времен Ивана Васильевича доныне. Санкт-Петербург: Петербургское востоковедение].
6. Dubrovin, N. F. (1886). Istorija vojny i vladychestva russkih na Kavkaze [History of the War and
Dominance of the Russians in the Caucasus] (Vol. 4). Saint-Petersburg: Tipografiya Departamenta udelov (in Russian)
[Дубровин, Н. Ф. (1886). История войны и владычества русских на Кавказе (Том 4). Санкт-Петербург: Типография Департамента уделов].
7. Dudaiti, A. K. (2013). Mesto Gruzii v «vostochnoj» politike Rossii perioda Novogo vremeni [The place
of Georgia in the «Eastern» policy of Russia period of the new time]. Belgorod State University Scientific Bulletin. History. Political science. Economics. Information technologies, 22, 77-86 (in Russian)
[Дудайти, А. К. (2013). Место Грузии в «восточной» политике России периода Нового времени. Научные ведомости Белгородского государственного университета. Серия: История. Политология. Экономика. Информатика, 22, 79-86].
8. Dudaiti, A. K. (2013). Problemy rossijsko-gruzinskih vzaimootnoshenij v konce XVIII - nachale XIX
veka [Problems of the Russian-Georgian mutual relations in the end of XVIII - beginning of XIX century]. VestnikSevero-Osetinskogogosudarstvennogo universiteta imeni Kosta Levanovicha Hetagurova, 3, 17-23 (in Russian)
[Дудайти, А. К. (2013). Проблемы российско-грузинских взаимоотношений в конце XVIII -начале XIX века. Вестник Северо-Осетинского государственного университета имени Коста Левановича Хетагурова, 3, 17-23].
9. Fadeev, A. B. (1960). Rossija i Kavkaz v pervoj treti XIX veka [Russia and the Caucasus in the first third
of the XIX century]. Moscow: Izdatel'stvo AN SSSR (in Russian)
[Фадеев, A. B. (1960). Россия и Кавказ в первой трети XIXвека. Москва: Издательство АН СССР].
10. Gordin, Ja. A., Milovidov, B. P. (2002). Kavkazskaja vojna: Istoki i nachalo 1770-1820 [The Caucasian
War: Origins and the Beginning 1770-1820]. Moscow: Zvezda (in Russian)
[Гордин, Я. А., Миловидов, Б. П. (2002). Кавказская война: Истоки и начало 1770-1820.
Москва: Звезда].
11. Gromyko, A. A. (Ed.). (1980). Vneshnjaja politika RossiiXIXi nachala XXveka. Dokumenty
Rossijskogo ministerstva inostrannyh del [Foreign policy of Russia XIX and the beginning of XX century. Documents of the Russian Ministry of Foreign Affairs] (Vol. 1: 1801-1815, Is. 1: March 1801-April 1804). Moscow: Politizdat (in Russian)
[Громыко, А. А. (ред.). (1980). Внешняя политика РоссииXIXи начала XXвека. Документы Российского Министерства иностранных дел (Серия 1. 1801-1815, Т. 1(12): Март 1801-Апрель 1804. Москва: Международные отношения].
12. Hachapuridze, G. V. (1950). Kistorii Gruzii pervoj poloviny XIX veka [To the history of Georgia in the
first half of the 19th century]. Tbilisi: Zarja Vostoka (in Russian)
[Хачапуридзе, Г. В. (1950). К истории Грузии первой половины XIXвека. Тбилиси: Заря Востока].
13. Istoricheskij ocherk rasprostranenija i ustrojstvo russkogo vladychestva pod Kavkazom i v
Zakavkaz'e (1850). ZhurnalMinisterstva vnutrennih del, 30(4), 46-68 (in Russian)
[Исторический очерк распространения и устройство русского владычества под Кавказом и в Закавказье (1850). Журнал Министерства внутренних дел, 30(4), 46-68].
14. Ivanenko, V. N. (Ed..) (1901). Grazhdanskoe upravlenie Zakavkaz'em otprisoedinenija Gruzii do
namestnichestva Velikogo knjazja Mihaila Nikolaevicha: istoricheskij ocherk [Civil Administration of the Transcaucasus from the accession of Georgia to the viceroyalty of Grand Duke Mikhail Nikolayevich: a historical essay] (Vol. 12). Tiflis: Tipografija Ja. I. Libermana]. [Иваненко, В. Н. (сост.) (1901). Гражданское управление Закавказьем от присоединения Грузии до наместничества Великого князя Михаила Николаевича: исторический очерк (Том 12). Тифлис: Типография Я. И. Либермана].
15. Jesadze, S. (1907). Istoricheskaja zapiska ob upravlenii Kavkazom [Historical note on the
management of the Caucasus] (Vol. 1). Tiflis: Guttenberg (in Russian)
[Эсадзе, С. (1907). Историческая записка об управлении Кавказом (Том 1). Тифлис:
Гуттенберг].
16. Kinjapina, N. S. (1963). Vneshnjaja politika Rossii pervoj poloviny XIX veka [Foreign Policy of Russia
in the First Half of the 19th Century]. Moscow: Vysshaja shkola (in Russian) [Киняпина, Н. С. (1963). Внешняя политика России первой половины XIX века. Москва: Высшая школа].
17. Kinjapina, N. S., Bliev, M. M., Degoev, V. V. (1984). Kavkaz i Srednjaja Azija vo vneshnejpolitike Rossii,
vtoraja polovina XVIII - 80-egody XIX vv. [Caucasus and Central Asia in the foreign policy of Russia (second half of the XVIII - 80th years of XIX centuries).]. Moscow: Izd-vo MGU (in Russian) [Киняпина, Н. С., Блиев, М. М., Дегоев, В. В. (1984). Кавказ и Средняя Азия во внешней политике России, вторая половина XVIII - 80-е годыXIXвв. Москва: Изд-во МГУ].
18. Natroev, A. I. (1898). Iraklij II, car'gruzinskij (po sluchaju 100 letnejgodovshhiny ego pogrebenija
1798-1898gg.) [Irakly II, the king of Georgia (on the occasion of the 100th anniversary of his burial of 1798-1898)]. Tiflis: E. I. Heladze (in Russian)
[Натроев, А. И. (1898). Ираклий II, царь грузинский (по случаю 100 летней годовщины его погребения 1798-1898 гг.). Тифлис: Е. И. Хеладзе].
19. Rjabikov, A. N. (2008). Voenno-diplomaticheskij aspekt dejatel'nosti Rossii na Kavkaze v kontekste
mezhdunarodnyh otnoshenij v pervoj treti XIX veka [Military-diplomatic aspect of Russia's activities in the Caucasus in the context of international relations in the first third of the nineteenth century]. Slavjansk-na-Kubani: Izd. Centr SGPI (in Russian)
[Рябиков, А. Н. (2008). Военно-дипломатический аспект деятельности России на Кавказе в контексте международных отношений в первой трети XIX века. Славянск-на-Кубани: Изд. Центр СГПИ].
