CC BY
88
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 6
6. Симашкевич М. Римское католичество и его иерархия в Подолии / М. Симашкевич. -Каменец-Подольский, 1872. - 460 с.
7. Олтаржевский Ю. Воспоминания старожила о Кармелюке / Ю. Олтаржевский // Киевская старина. - 1886. - Т. XV. - С. 371 - 378.
8. Ястребов Ф. Повість про Кармалюка / Ф. Ястребов // Молодий більшовик. - 1941. -
№ 2. - С.99 - 103.
9. Єрофєєв І., Лавров П. Устим Кармалюк. Зб. Документів / І. Єрофєєв, П. Лавров. -
1948. - 168 с.
10. Гуржій І. О., Компан О. С. Устим Кармалюк: Історико-біографічний нарис: До
125-річчя з дня смерті/ І. О. Гуржій, О. С. Компан. - К.: Рад. школа, 1960. - 80 с.
11. Тищенко В. І. Устим Кармалюк в історичній літературі/ В. І. Тищенко// Український
історичний журнал. - 1974. - № 6. - С.137 - 140.
12. Єрофіїв В. До питання про Кармалюка (Родина та родичі Кармалюка) / В. Єрофеїв //
Червоний шлях. - 1924. - № 8 - 9. - С.213 - 223.
13. Лагунов І. Серце Кармалюка: Драматична поема у 30 сценах / І. Лагунов. -
Жмеринка, 2003. - 127 с.
Стаття надійшла до редакції 12 квітня 2012 р.
L. Romanenko
HISTORICAL TOPICS IN MODERN UKRAINIAN LITERATURE (ON THE WORKS OF PODILLYA LEADERS OF PEOPL'S AVENGERS - USTIM KARMALUK)
The article is the analysis of contemporary works offamous nineteenth century Podolski national avenger. The image Ustim Karmaluk widely represented in modern Ukrainian literature of historical themes, and dramatic works, but his artistic interpretation differs from the interpretation of this theme in the works of writers ofXIX - XX centuries. Ustim Karmaluk in I.Lahunova variations, in particular, appears as a purely folk image that represents your age, times of struggle for freedom of the Ukrainian people for liberation from the yoke of Ukrainian, Polish and Russian landlords.
УДК821(477.7=14) (045) К. Г. Сардарян
ШЕВЧЕНКІВСЬКІ МОТИВИ У ТВОРЧОСТІ ГРЕЦЬКИХ ЛІТЕРАТОРІВ ПРИАЗОВ’Я (А. ШАПУРМИ, Л. КІР’ЯКОВА)
Cmammn присвячена дослідженню особливостей літературної спадщини румейських поетів А. Шапурми, Л. Кір ’якова. Автором досліджено витоки творчості грецьких літераторів, висвітлено тематичну спрямованість, підкреслено, що грецьким поетам Приазов'я був близький творчий досвід Т. Шевченка. У статті вказано на наявність в ліриці таких мотивів, як любов до Батьківщини, підвищений інтерес до долі свого народу, роль поета у житті суспільства.
Ключові слова: література греків Приазов’я, поетична творчість, джерела творчості, мотив, зв'язок з фольклором, українська література.
Після здобуття Україною державної незалежності здійснено чимало спроб трактування й переосмислення спадщини приазовських греків, однак загальна картина літературного розвитку України буде неповною, якщо поза увагою залишити
84
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 6
функціонування інонаціональних культур, які формують неповторні контури української культури. Література греків Приазов’я має тривалу усну традицію.
Актуальність дослідження зумовлена недостатнім висвітленням у вітчизняному літературознавстві художнього доробку греків Приазов’я. Вивчення творчості грецьких письменників дозволяє скласти цілісне уявлення про еволюцію етнокультурної самоідентифікації цієї гілки грецької діаспори в Україні з найдавніших часів.
Слід зазначити, що сьогодні існують окремі праці, які висвітлюють проблеми мови, культури, літератури, історії греків Приазов’я. Заслуговують на увагу дослідження літератури К. Костан, Е. Хаджинова, А. Білецького, Т. Чернишової, К. Балабанова, Л. Яруцького, С. Пахоменко. Але на сьогодні цілісного уявлення про літературну спадщину греків Приазов’я, зокрема, поетичного доробку А. Шапурми, Л. Кір’якова, поки не представлено. Більшість праць орієнтована на висвітлення культурологічних, історичних явищ. Також є праці публіцистичного характеру, але практично недослідженими є питання поетичної спадщини приазовських греків.
Поетична творчість греків Приазов’я не має повного й усебічного літературно-критичного та історіографічного висвітлення, хоча окремі розвідки такого характеру з’являлися. У зв’язку з цим метою нашої студії є дослідження творчого доробку грецьких поетів Приазов’я.
Досягнення сформульованої мети здійснюється шляхом вирішення наступних завдань:
- дослідити витоки творчості румейських поетів А. Шапурми, Л. Кір’якова;
- вивчити тематичний діапазон, жанрово-стильове розмаїття їхніх творів;
- дослідити питання про характер зв’язку грецької літератури з національним корінням і з’ясувати особливості взаємодії літератури греків Приазов’я з українською літературою.
Сучасна зацікавленість літературною спадщиною греків Приазов’я зумовлена необхідністю наукового осмислення творчості цих письменників в контексті української літератури ХХ ст. Після здобуття Україною державної незалежності здійснено чимало спроб трактування й переосмислення спадщини приазовських греків, однак загальна картина літературного розвитку України буде неповною, якщо поза увагою залишиться функціонування культур, які формують неповторні контури української культури. Греки Приазов’я створили самобутню літературу, біля витоків якої стояли Леонтій Хонагбей та Дем’ян Богадиця. Художні традиції цих народних рапсодів продовжили Георгій Костоправ, Амфіктіон Димитріу, Василій Галла, Даніїл Теленчі, Олімпіада Ксенофонтова, Димитрій Папуш, Антоній Шапурма, Леонтій Кір’яков, Павло Саравас, Василь Бахтаріс, Григорій Меотіс, Валерій Кіор, Віктор Борота та інші.
Українська література XIX сторіччя подарувала нам безліч надзвичайних творів, що назавжди увійшли до скарбниці української культури. Творчість Тараса Шевченка — чи не найпомітніше явище за всю історію нашої літератури. Г еніальний письменник, він був і геніальним мислителем: його жага до свободи, щирі переживання за долю своєї країни надзвичайно вплинули на свідомість нації, сформували прагнення до свободи та незалежності, яку вдалося здобути майже півтори сотні років потому.
Свої життєві принципи та переконання, найбільші прагнення Т.Шевченко висловив у поезії «Заповіт». Рядки цього твору відомі кожному від шкільних років. Зараз «Заповіт» є однією з найвідоміших поезій Шевченка, його вивчають у школі, часто декламують на урочистих зборах, для читачів він є вічним гімном патріотизму та силі духу.
Наш край - Приазов’я дав світові чимало визначних митців, що успадкували Шевченкові заповіти. Серед них помітне місце належить Антонію Шапурмі, Леонтію
85
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 6
Кір’якову, творчість яких тісно пов’язана з народними джерелами, про що свідчать твори, стилізовані під народний ліро-епос. Ці поети зробили значний внесок у розвиток літератури і культури греків Приазов’я.
Антоній Амвросійович Шапурма - один з найвідоміших поетів Маріупольщини, увійшов у румейську літературу разом із літературною групою, яку очолював основоположник грецької літератури на Україні, поет Георгій Костоправ. Народився А. Шапурма 29 січня 1911 року в селищі Сартана. Перші його поетичні вправи відносяться до років навчання в школі. Перші публікації з’являються на шпальтах заснованої Г. Костоправом газети «Колективістис» під псевдонімом Ромеос. Молодий поет стає активним учасником літературного осередку при газеті. В спілкуванні з колегами, і зокрема, з Г. Костоправом, шліфується, набирає впевненості його творчість.
З 1934 р., і до закриття грецької преси добутки Антонія Шапурми регулярно друкувалися в газеті «Колективістис» та в альманасі «Неотита». Репресії 1937 року спричинили припинення розвитку національної культури греків Приазов’я. Була знищена майже вся інтелігенція, закриті видавництва, грецький театр і педтехнікум, ансамбль пісні й танцю, припинилося викладання грецької мови в школах. У часи хрущовської відлиги А. Шапурма разом з Л. Кір’яковим стає біля джерел відродження румейської літератури. Вони пишуть вірші румейською мовою, літературознавчі статті, виконують переклади українських і російських класиків (Т. Шевченка, Л. Українки,
І. Франка, В.Маяковського, М. Некрасова та ін.).
У 1964 році, до 150-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка, Антоній Шапурма редагує й видає рукописний «Кобзар» румейською мовою. У нього увійшли добутки, перекладені А. Шапурмою та Л. Кір’яковим.
Говорячи про оригінальну творчу діяльність Антона Шапурми, необхідно відзначити різноманітність жанрів його творів. У творчості румейського поета переважають ліричні вірші, поеми, віршовані тости, поетичні казки, гуморески. Багато віршів - це замальовки з натури, узяті з життя. У своїй творчості Антоній Шапурма звертається до жанру балади.
За мотивами фольклору греків Приазов’я написано «Баладу про доньку», в якій розповідається про злиденне життя вдови-одиначки з красунею-дочкою. Мати намагається вирішити проблему злиднів, віддавши доньку заміж за багатія. Пан, який віддав вдові за доньку шапку золотих виявився їй рідним сином. Цей сюжет перегукується з відомим мандрівним сюжетом балади. У баладі А. Шапурми присутні характерні для жанру прикмети, передчуття, трагічне впізнавання. «Балада про доньку» яскраво стилізована під народний ліро-епос. У зачині: «С невестой-дочерью жила / в селе вдова когда-то»[3, с. 61] нема конкретизації місця події, часу та імен героїв. Горе і нужда змушують матір вийти на базар:
Шумит базар. И мать кричит, хоть сердце леденеет:
- Кто даст мне шапку золотых, красою завладеет!.. [3, с. 62].
Для матері розпочинається трагедія у момент розлуки з дочкою: « - Верните дочь! Верните дочь! / не надо ваших денег»[4, 63]. Трагедія підсилюється усвідомленням матері невиправної помилки. Вона звертається до Бога з питанням: «- Ответь, откуда и когда / кровинку ждать родную?...»[2, с. 63]. Автор підсилює негативну забарвленість мовчанням неба та землі, акцентує увагу на кольорі моря, яке було чорним. Вся увага зосереджена на передачі відчаю матері. У баладі А. Шапурми вчасно відбувається впізнання брата та сестри:
И сразу вскрикнул пан: - Сестра! ведь я твой брат пропавший!
86
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 6
Я очень долго шел домой через пустыни, чащи... [3, с. 64].
В інтерпретації А. Шапурми «Балада про доньку» є повчальним твором, в якому автор висловлює думку про те, що навіть виняткові життєві ситуації не повинні призводити до пагубних вчинків.
Наступний твір, на який звернемо увагу - легенда «Кипариса». У легенді «Кипариса» зображено кохання дівчини та хлопця, які мріяли побратися. Красуня чекає на милого, який поїхав за море, аби заробити, та не повертається. Дівчина біля моря навічно залишилася виглядати свого милого та перетворилася на кипарис. Таке перетворення сприймається як своєрідне художнє зіставлення для більш яскравого зображення людського характеру. Перетворившись на дерево, дівчина ніби назавжди зберігає свою чистоту, молодість, красу, почуття любові. В легенді А. Шапурми «Кипариса» ми вбачаємо типологічну подібність із баладою Т. Шевченка «Тополя», в якій відбивається перетворення дівчини на тополю.
Отже, для творчості А. Шапурми характерне використання елементів фольклорної традиції. Поет звертається до народних жанрів, тем, образів, але, звичайно, він трансформує їх у своїй творчості, надає їм власного осмислення. Це проявляється насамперед в образній системі, мовному багатстві (використання епітетів, метафор, порівнянь), у композиції. Всі накреслені елементи надають творам румейського поета неповторності.
Не менш значну роль у літературі й культурі Приазов’я відіграв Леонтій Нестерович Кір’яков. Майбутній поет народився у с. Сартана, вірші почав писати рідною (румейською) мовою під час навчання в Маріупольському педагогічному технікумі, а трудову діяльність розпочав сімнадцятирічним юнаком у газеті «Колективістис», де працював Георгій Костоправ. Він і став першим учителем Леонтія Несторовича в літературі, любов і добре ставлення до якого Кір’яков проніс через усе своє життя, як і любов до рідної мови греків Приазов’я. В оточенні Георгія Костоправа, серед поетів та літераторів маріупольських греків, Леонтій Кір’яков був наймолодшим. Професор А. Білецький писав про Л. Кір’якова: «.Життя Леонтія Кір’якова, скільки він себе пам’ятає, пов’язане з поезією, що завжди жила в його рідному домі. Тут знали і любили пісню, казку, твори народного румейського поета Леонтія Хонахбея і з особливою любов’ю зберігали, як священну реліквію, Шевченків «Кобзар». Шевченкова поезія назавжди стала супутницею поета в його творчому житті. І він віддає всю силу свого таланту, відтворюючи Шевченка румейською мовою: у його перекладацькому доробку «Причинна», «Катерина», «Наймичка», «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє», «Іржавець», «Варнак», «Кавказ», «Відьма», лірика Кобзаря [2, с. 6].
Творчість Леонтія Кір’якова була відома в перекладах українською та російською мовами (вийшло п’ять збірок його поезій: «Завжди в дорозі» (1976 р.), «Травнева пісня» (1979), «Україна» (1981), «Слава тебя найдет» (1985), «Конь мой златокрылый» (1989). Румейською мовою видано «Слово про Ігорів похід»(1987), «Амфора» (1988), «Арион» (1992), «За три моря» (1993).
Характерною рисою творчості Л. Кір’якова є зв’язок з народною творчістю греків Приазов’я, про що свідчать балади за народними джерелами. Використання Л.
Кір’яковим фольклорних образів та засобів є органічним для його творчості, бо зростав він в атмосфері національної культури, одним із найважливіших чинників якої є фольклор. У своїй творчості митець синтезував дві системи: фольклор та літературу, що характерно для митців, які міцно стоять на ґрунті національної самосвідомості. Фольклорні уподобання Л. Кір’якова були помічені ще професором А. Білецьким і акцентувалися самим поетом.
87
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 6
У творчому доробку Л. Кір’якова є балади за народними грецькими мотивами, головним героєм яких є Кустандин: «Голос с гор», «Беда Кустандына», «На поле ратном», «Возвращение».
Балада «Беда Кустандына» заснована на відомому фольклорному мотиві -нещасливе кохання. Герой балади - чабан Кустандин, кохану якого забрали яничари. Серед найпоширеніших сюжетних мотивів балад можна назвати - нещасливе кохання, спричинене вчинками злих людей, ворогів. Той самий сюжет, пов’язаний з турецьким пануванням, присутній у слов’ян. Л. Кір’яков обрав предметом зображення мотив нещасливого кохання Кустандина, який чабанував, та кожного дня до нього в гори приходила його кохана («калицей милая звалась»). На душі героя передчуття трагічного, він поспішає додому: «Вошел: дверь - настежь, никого... / А сердце -словно рана» [4, с. 33]. Поет зображує найвищу психологічну напругу. Висловом «земля задрожала» автор передає емоційне потрясіння героя, нагнітання. Скеля почала розмовляти до Кустандина, певний час сюжет не рухається, емоційно насичений переживаннями Кустандина (життя героя без коханої неможливе) та образом його «калицы» (в основному змалювання епітетами). Відбувається діалог між скелею та Кустандином, з якого читач дізнається, що кохану забрали яничари. Недомовленістю досягається емоційний ефект, який підсилює почуття безнадії, висловлені в останніх рядках твору: «И долго на берег ходил / Свет Кустандын в печали, / Но лишь собаки чабана / Толпились на причале...» [4, с. 33].
Балада «На поле ратном» має узагальнений характер, нема конкретизації ні місця події, ні часу, читачеві відомо лише ім’я героя - Кустандин: «Кто от меча, кто от огня -/ Побиты смертным градом, / И Кустандын, упав с коня, / Лежал со всеми рядом» [4, с. 34]. Те ж саме спостерігаємо у баладі «Голос с гор», героєм якої є Кустандин. Автор не конкретизує, які саме історичні події покладено в основу сюжету, читачеві залишається тільки здогадуватися. Тяжкість бою змальовується автором словами «был враг не скуп на раны». Смертельно поранений Кустандин починає діалог із голосом з гір. Герой не хоче помирати, він чіпляється за будь-яку можливість залишитись жити. Останні рядки твору: «Кружили волки вдалеке, / А в небе ворон-птица...» [4, с. 32] свідчать про смерть героя.
Менталітет приазовських греків відбивається у фольклорі та літературі. Балади Л. Кір’якова за народними джерелами «Манулис и Янычар», «Верная любов» торкаються проблеми вірності почуттів подружжя. Грекиня у поезії постає вірною, духовною, кришталево чистою, розумною. Чоловік - емоційним, ревнивим. У баладі «Манулис и Янычар» через втручання заздрісної людини у подружнє життя, відбувається трагедія - чоловік вбиває дружину та себе. Припущення яничара про можливе зрадництво дружини Мануліса розбудили ревнощі в душі емоційного та запального героя. Мануліс не повірив словам дружини, яка переконувала у своїй вірності: «Клятве той не внял Манулис, / Задымилась сабля ало. / А калыца пошатнулась / И к ногам его упала» [5, с. 113]. Герой усвідомлює свій злочин, але змінити наслідки ревнощів вже неможливо: «В иступленье стал молиться. / Но желания жизни слабли. / Но мертва была калыца - / И себя сгубил он саблей» [5, с. 113].
Балада «Верная любов» оспівує вірність жінки, яка десять років очікує повернення з чужини коханого. Чоловік вирішує випробувати дружину на вірність, він постає перед нею переодягнений та повідомляє про те, що друга вбили вороги, просить повернути гроші, витрачені на похорон, а також поцілунок, яким друзі нібито обмінялися. Розумна жінка відповідає на ці слова: «- Я за мужа, как велел он, / Оплачу и гроб, и саван. / Поцелуй же и объятья / Пусть вернет при встрече / Сам он» [5, с. 114]. Щасливе упізнавання відбувається після випробування жінкою чоловіка. У творі підкреслюється вірність дівочого кохання.
88
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 6
Відчутна тематична суголосність творчості Кобзаря: намічені мотиви
патріотизму, любові до рідного народу, рідної землі реалізуються у поезії Л. Кір’якова «Завещание».
Поетичний твір Л. Кір’якова «Завещание» тематично перегукується із «Заповітом» Т. Шевченка. Простежується виразна спільність теми, Л. Кір’яков висловлює бажання бачити своїх співвітчизників (сартанців) вільними. Автор акцентує на відповідальності митця перед людьми, все життя для нього, наче боротьба, поетичним словом він підносить культуру свого народу, втілює в життя бажання бачити своїх співвітчизників на одному рівні з іншими народами:
Всю жизнь я жил борьбой своею...
Всю жизнь мою хотелось мне,
Чтоб земляки мои - ромеи С другими встали наравне [4, с. 26].
Для Леонтія Кір’якова бути поетом означає бути борцем, самовіддано служити Батьківщині та народу. Тарас Шевченко у своєму знаменитому «Заповіті» звертається до своїх сучасників, спонукає їх до повстання, він непохитно вірить, що його народ здобуде довгоочікувану волю. Жага поета до свободи, щирі переживання за долю своєї країни надзвичайно вплинули на свідомість нації, сформували прагнення до свободи та незалежності наступних поколінь.
Через усе життя Леонтій Несторович Кір’яков проніс любов до рідної землі й свого народу. Оспівував він їх так щиро й сильно, що надихнув своїм словом земляків, пробудив у них патріотичні почуття. Любов Л. Кір’якова до свого народу, концепція патріотизму розкривається у його творчості та поєднує його із класиками української літератури. Можна констатувати, що Л. Кір’якову був близький творчий досвід Т. Шевченка. Один з наскрізних мотивів у творчості Л. Кір’якова - шевченківський. Постать геніального Кобзаря є для автора зразком у мистецькій і громадській діяльності.
Отже, А. Шапурма та Л. Кір’яков зробили значний внесок у розвиток літератури і культури греків Приазов’я. Творчість грецьких поетів тісно пов’язана з народними джерелами, про що свідчать їхні твори, стилізовані під народний ліро-епос. На наш погляд, деякі добутки Антонія Шапурми та Леонтія Кір’якова близькі до творчості Т.Шевченка. А питання фольклоризму творчості Кобзаря є одним з найґрунтовніше розроблених. Фольклоризм також був властивий румейським поетам, він проходить крізь усю їхню творчість.
Тематичний аналіз текстів грецьких поетів свідчить про наявність у ліриці таких національних мотивів, як любов до Батьківщини, підвищений інтерес до долі свого народу, роль поета в житті суспільства; поети акцентують увагу на єдності між греками й українцями. Вагому стильову роль у творчості грецьких поетів відігравав фольклор. Вони збирали народну творчість і з неї черпали образи, мотиви, жанри.
Грецькі поети Приазов’я формувалися не лише на національному ґрунті, а й під впливом української культури, яка вже тривалий час є рідною для греків Приазов’я, вони синтезували у своїй творчості національний історичний досвід, традиції і здобутки українського письменства, зберігаючи свою творчу індивідуальність.
За межами розгляду залишилось чимало питань поетичної спадщини приазовських греків, які вимагають подальшого вивчення. Щодо подальших перспектив, то тільки комплексне дослідження літературних, фольклорних матеріалів допоможе розкрити характер і особливості функціонування літератури греків Приазов’я на українському ґрунті. Ця стаття є фрагментом монографічного дослідження поетичної спадщини приазовських греків.
89
ВІСНИК МАРІУПОЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СЕРІЯ: ФІЛОЛОГІЯ, 2012, ВИП. 6
Список використаної літератури
1. Балабанов К. В. Національно-культурне та громадське життя греків України в другій половині ХХ - на початку ХХІ століття / К. В. Балабанов,
С. П. Пахоменко - Маріуполь, 2006. - 260 с.
2. Білецький А. А. Передмова / А. А. Білецький // Кір'яков Л. Лого пас Ігор ту стратию
Слово про Ігорів похід : пер. на грецьку (румейську). - К. : Дніпро, 1987. - С. 6 - 9.
3. Від берегів Азова : твори грецьких поетів України / упоряд. Д. Демерджі. - К. :
Дніпро, 1979. - 222 с.
4. Моя Эллада - Украина : стихи, проза, публицистика : сб. греческих литераторов. -Донецк : Китис, 1998. - 206 с.
5. Сардарян К. Г. Поетична творчість греків Донецького Приазов’я / К.Г. Сардарян // Монографія. - Донецьк : Норд-Прес, 2010. - 171 с.
Стаття надійшла до редакції 30 квітня 2012 р.
K. Sardaryan
TARAS SHEVCHENKO REASONS OF POETIC LEGASY OF THE GREEK LITERATI (A. SHAPURMY, L. KIRIAKOV)
The article is systemic generalisation of poetic works of Pryazov'ya Greeks whom groundwork is not interpreted practically by critique. In research for the first time in native literary studies a try of complex conceptualization of literary works of the Greek artists is carried out, classification of works of the Greek poets is developed.
УДК 82.091 : 821.161.2"19"+821.Ш(73)"19"
А. Ю. Хаджи
МОТИВ СВОБОДИ У РОМАНАХ В. ДІБРОВИ «БУРДИК»
ТА ДЖ. КЕРУАКА «В ДОРОЗІ»
Стаття присвячена аналізу особливостей художнього осмислення екзистенційного мотиву свободи у романах «Бурдик» В. Діброви та «В дорозі» Дж. Керуака. Зроблено висновок, що головні герої романів обирають різні форми прояву своєї свободи. В обох творах пошук героями свободи сприймається як засіб боротьби з недосконалістю навколишнього світу.
Ключові слова: екзистенціалізм, екзистенційний мотив, свобода, протест, самовираження.
Прагнення до свободи та незалежності, до захисту своєї самостійності та вільного вибору світоглядних орієнтирів є характерними ознаками людського буття.
«Філософією свободи» називають екзистенціалізм - напрям західної філософії, який виник внаслідок руйнування всіх ілюзій щодо нескінченого прогресу. На зміну мріям і очікуванням прийшло відчуття безперспективності та безглуздості людського існування, що особливо посилилося після Другої світової війни. Екзистенціалізм став «одним з найбільш впливових і продуктивних факторів епохи», визначив «інтелектуально-духовні пошуки широких верств інтелігенції», здійснив «сильний вплив на літературу, літературознавство, мистецтво тощо» [1, с. 1305] (тут і далі переклад наш - А. Х.). Екзистенціалізм акцентує на розумінні людиною специфічності свого місця, статусу і значення у світі, на визначенні свободи і відповідальності.
Проблема свободи - одна з головних у філософії екзистенціалізму -досліджувалася такими видатними мислителями, як М. Бердяєв, С. К’єркегор,
90
