CC BY
21
DEVELOPMENT OF STUDENTS' SOCIAL ACTIVITY WHILE STUDYING IN THE UNIVERSITY
Manuylov E. M.
The article deals with .social and philosophical analysis of .students' social activity development and considers the criteria and levels of student's social activity while studying in the university. The author suggests the main directions of educational work aimed at the development of students' social activity.
Key words: social orientation, social activity, social activity development, criteria of social activity, levels of social activity.
УДК 1: (13 + 130.2 + 130.3 + 341)
Л. М. С1дак, кандидат фшософських наук, доцент РУЙНАЦ1Я ОСОБИСТОСТ1 I КРИМ1НОГЕНН1 ЧИННИКИ
Розглянуто властивостi особистостi, готовоI до вчинення злочину. Визначено основш чинники, як сприяють формуванню злочинноI особистостi та кримiналiзацii сустльства. Виявлено, що у свош сукупностi вони е виявами руйнацИ особистостi (збiднення и буття). Розглянуто можливостi запоб^ання подальшт кримiналiзацii сусптьства.
Ключовi слова: руйнащя особистостi, злочинна особистiсть, кримтогент чинники.
Актуальтсть проблеми. Проблема злочинност в суспiльствi школи не зникала i тому завжди турбувала науковщв та громадсьюсть. В останш десятилитя втрата колишшми громадянами СРСР звичного вщчуття захище-носп (нехай i вщносно!) вщ злочинних посягань, шдсиленого загальним вщчуттям невдоволеносп власним буттям, переконливо довела, що злочин-шсть здатна збшьшувати свш вплив на сусшльство аж до його тотально! кримшалiзащ!. Тому все гострше постае питання про причини цього небез-печного сустльного явища i, зокрема, про духовш (антропологiчнi) чинники, що його викликають.
Зв'язокз важливими науковими I практичними завданнями. Проблема мотивацп злочинно! дiяльностi i чинникiв формування злочинно! особистос-тi мусить постiйно перебувати у полi зору кримiнологiчних дослщжень. У зв'язку з цим фшософське осмислення ще! проблеми повинно дати мето-дологiчне пiдгрунтя для кримшологп. Суто фiлософський iнтерес е не менш © Сiдак Л. М., 2010 21
вагомим, адже вш дае можливють осмислити феномен конфлжту, проблеми розвитку та руйнацп суспiльства i, нарешп, дослiдити сутнiсть i природу руйнацп, а отже, i саморозвитку особистостi.
Анал1з основних джерел i публтацш. Сьогодш зростання злочинностi, «освоения» нею нових сфер сустльного життя, залучення новiтнiх техноло-гiй, глобалiзацiя посилили штерес до осмислення причин 11 виникнення. Деяк дослiдники визнають ^ як здаеться на перший погляд, не безпщставно, що цi причини слщ убачати або у природi суспiльства, або у природi людини. Нерщко, сподiваючись, очевидно, на ушверсальшсть мудростi, що iстина за-вжди десь усерединi, стверджують: витоки злочинносп треба вбачати у со-щальнш природi людини, тобто кримiногеннi чинники постшно вщтворю-ються суспiльством завдяки його взаемодп з бiологiчною природою людини. Так, Ю. Антонян зазначае, що поеднання людини i сусшльства «в 1х кримь ногеннiй едностЬ» формуе такi особливостi, як! незмшно в усi часи i в умх суспiльствах породжували i породжують злочиннiсть [1, с. 58—60]. На його думку, такими чинниками е: «вщчуження деяких людей вщ позитивних со-цiальних щнностей i соцiальних груп; вiдчуття i переживання ними загрози вiд середовища, насамперед соцiального; вiдчуття i переживання власно1 тлiнностi й насамперед страху перед смертю» [1, с. 60]. А оскшьки, як вважае Ю. Антонян, позбутися щойно окреслених чинниюв неможливо («якби таке в1дбулося, людство перестало б бути людством» [1, с. 76]), лопчно обгрунто-ваним е висновок (хоча вш вщверто i не прозвучав, але до нього залишилося пiвкроку), що злочиншсть (як одне iз джерел страху, страху смерп зокрема), яка юнуе протягом усiеl iсторil людства, не е фатальним злом. Навпаки, разом з шшими суспiльними феноменами вона е «одним iз начал духовного життя... джерелом трудово! i творчо! активностi, першопричиною повнокровно! насолоди земними радощами» [1, с. 75] i виявом людсько! природи та природи людського суспiльства, i тому принципово не може бути подолана.
Нагашсть Я. Турбовськой, попри визнання вiчностi проблеми злочиннос-п, попри оцiнювання сучасно! кримiногенноl обстановки як «загрози провалу в прiрву, з яко! по суп немае повернення ш до щнностей, заради яких створювалася людська культура, ш до способу життя, одного людини, ш до всього того, що складае i виправдовуе юторичне iснування нашого сус-пiльства» [3; с. 13], вважае можливим розв'язання проблеми за умови обран-ня правильного шляху подальшого розвитку. А для цього вш визнае за необ-хiдне критичне осмислення iсторil боротьби i заохочення злочинностi у ко -лишньому СРСР i пострадянському просторi та розумiння особи злочинця.
Характерно, що Ю. Антонян i Я. Турбовськой практично однаковi факти тлумачать по-рiзному. Останнiй, посилаючись на власш дослiдження, про-ведеш на початку 60-х рокiв ХХ ст., стверджуе, що формування особистосп, готово! вчинити злочин, е наслщком диференцiацil впливiв на людську
особиспсть у сустльстга (зокрема, шдлггюв, школярiв), через що створюють-ся сощальт групи, як! «почуваються дискомфортно» i намагаються позбути-ся цього шляхом пошуку чи створення шшого соцiального середовища, яке б грунтувалося на iнших цiннiсних настановах й у такий спосiб самореалiзува-лося (це перший кримшогенний чинник). Виникнення, вiдтворення та функ-цiонування таких стльнот з характерною субкультурою i е, на думку Я. Тур -бовського, другим кримшогенним чинником.
Щойно окресленi позици досить повно подають сучасний спектр пiдходiв до проблеми формування злочинно! особистостi. Крiм того, зазначенi автори близько шдшшли до розумiння збiднення буття особистосп у суспiльствi не тiльки як особистюно! проблеми, а й як сустльно! загрози.
Формулювання цлей. Завданням цiе! статгi е висвiтлення чинниюв формування i вiдтворення злочинно! особистосп як вияву збiднення !! буття, а також порiвняльний аналiз розглянутих вище позицiй, доповнений емтрич-ним матерiалом та висновками, запозиченими з нарису колишнього психолога установ виконання покарань Н. Павлово! «Камшчик» з метою виявлення первинних (антрополопчних) кримiногенних чинникiв.
Отже, Ю. Антонян вважае, що вiдчуженiсть вщ суспiльства та його щн-ностей формуе специфiчний психологiчний настрiй: вщчуття власно! непо-трiбностi, непристосованостi, нездатшсть до адекватного оцiнювання i за-своення соцiальних норм, вiдсутнiсть мотивiв додержання соцiальних вимог. Вiдчуженiсть, на його думку, виявляеться у тому, що серед злочинщв бiльше тих, хто мае невисокий рiвень освгти, у кого немае сiм'!, послаблен зв'язки з рiдними. Зазначенi чинники разом з антисуспiльними настановами та орь ентирами в !хнiх iндивiдуальних поеднаннях i е безпосередньою причиною вчинення злочинiв. При цьому дослщник особливо наголошуе на низькш со-цiальнiй пристосовуваностi та загальнiй невдоволеност сво!м суспiльним станом, iмпульсивностi, зниженш самоконтролю, непродуманостi вчинкйв, нехтуваннi наслщками сво!х дiй тощо [1, с. 62].
Звичайно, вщчужешсть, психологiчна замкнешсть можуть бути прита-маннi злочиннш особистостi, але нередко вони характерш й для незлочинцiв, i не вм категорi! злочинцiв схильнi до аутизму. Тому наведет мiркування аж шяк не можуть самi по собi св^дчити про те, що вщчужешсть е кримiногенним чинником. Крiм того, хоча соцiологiчнi досл^дження й пщтверджують наяв-нiсть стiйкого зв'язку мiж зазначеними чинниками (вiдчуженiстю, низьким рiвнем освiти та iн.) i формуванням злочинно! особистостi, це ще не доводить, що перше е причиною, а останне — його наслщками. Так, обидва феномени можуть бути наслщком якогось третього чинника, i тодi м1ж ними простежу-ватиметься стiйкий зв'язок.
Також Ю. Антонян стверджуе, що внасл^док вщчуженосп, замкнутостi, iнших чинник!в людина не здатна зрозумгш, чого вiд не! хоче сустльство,
i це пов'язано з деформащею настанов та ощнювання дшсносп. Справд^ юнуе форма духовно! хвороби, такий стутнь деградацi! особистостi, коли суб'ект не здатний до морального ощнювання. Але, як правило, навгть неви-правш злочинцi, якi не щнують людську особистiсть (навiть свою), чудово розумiють, що вони е маргшалами, що !х свiтовiдчуття i поведшка не при-йнятнi для бшьшост членiв суспiльства, i при цьому вони чудово усвщом-люють змют заборон кримiнального кодексу. Тому навряд чи нездатшсть до засвоення i розумiння сутностi соцiальних норм е характерною рисою злочинно! особистостi.
Ближчим до ютини видаеться iнше твердження Ю. Антоняна: нерiдко злочинець «розумiе, чого вiд нього вимагае оточення, але не бажае (тобто не мае мотивiв) цi вимоги виконувати» [1, c. 61] Звичайно, це може бути кримь ногенним чинником, але ще треба зрозумгти, чому втрачено мотивацiю до-держання сощальних норм i чому людина може нехтувати навiть власною долею? Отже, в щлому мiркування Ю. Антоняна не можна вважати такими, що дають можливiсть зрозумiти причини формування злочинно! особистостi.
Хоча наявнiсть зв'язку мгж зазначеними чинниками i формуванням злочинно! особистосп заперечувати важко. Я. Турбовськой ще у 60-т роки ХХ ст., дослiджуючи причини формування особи шдлгтав, готових учинити злочин, виявив схож закономiрностi, а саме: 83 % засуджених пщлитав характеризу-валися поганою успiшнiстю. У подальшому було встановлено, що «юнуючий критерiй успiшностi навчання е фундаментальною основою диференщацп впливiв, як! школа справляе на кожного учня. Процеси диференщацп впливiв, що вщбувалися, об'ективно сприяють не лише протиставленню учшв одне одному на усiх рiвнях навчально-виховного процесу та мiжособистiсних стосунюв, а й на конфлiктному протиставленш учня iз самим собою, об' ективно виштовхуючи його за меж дискомфортних для нього стосунюв» [3, с. 18]. Залишаючись в оргашзованому вчителем i школою полi цiннiсних орiентирiв, учень, який з тих чи шших причин мав низью показники успiшностi (саме показники, адже нерiдко непосидючому, експресивному, тим б^ше задери-куватому учню ощнки занижувалися i занижуються, адже школа у п часи, як, до реч^ i сьогоднi, орiентована на показники, тобто когштивна репрезентацiя дшсносп пiдмiняе !! об'ективне оцiнювання), вщчував дискомфорт як вна-слiдок негативного ощнювання вчителiв, товаришiв, так i власного самооцi-нювання, вiдчуття власно! нiкчемностi тощо.
У так!й ситуацп, безперечно, спостерiгаеться в^дчуття погiршення якост1 буття. Самов^дчуття може стати нестерпним. Прагнення повноти буття е од-нiею з фундаментальних рис людини, i тому особистiсть шукае як покращити самоощнювання, вiдновити повагу шших. Якщо у полi цiннiсних орiентирiв, запропонованих учителем, це зробити неможливо, особистiсть прагне в^днай-ти шшу соцiокультурну нiшу, iншi цiннiснi орiентири та критерi!, якi б
дозволили вийти з критично! психологчно! зони. Дшсно, як свщчить про-ведене Я. Турбовським дослiдження, з!ткнення конфлiктiв у середовищ! спiлкування i душевно-емоцiйному свт самого учня призводить до виник-нення р!зних груп, усерединi яких дж>ть неоднаковi щншст критерi! i скла-даються принципово вщмшш стосунки. «У кожшй з цих груп по-р!зному ощнюються стосунки i вчинки, спонукальнi мотиви i особистют настанови, як! визначають погляди щдттка на шших та, що найголовнше, — на самого себе... Як наслщок, у кожшй з груп вщбувалися формування i вiдстоювання свого розумшня «гарного» i «поганого», «потр!бного» i «непотрiбного», «ба-жаного» i «небажаного». Т й шш!... неначе жили у вщмшних один вщ одного духовно-моральних свiтах i формували сво! стосунки й себе вщповщно до вимог i норм цих свтв. I слщ визнати, що визначення кожно! з цих груп як р!зних свтв, що формують особистють, зовмм не е метафорою i вербальним перебшьшенням, а адекватним розкриттям !хньо! сутностЬ> [3, с. 18—19]. Вщтак, сощально негативна поведшка, зокрема злочинна, була наслщком формування особистост! вщповщно до антисощальних щншсних критерпв. Ось те уточнения, яке слщ зробити до висновк!в Я. Турбовського.
Таким чином, питання про формування злочинно! особистосп е питанням про !! саморозвиток або руйнащю. Звичайно, у найнесприятливших сощаль-них умовах особистють може розвиватися, може не сприймати т чи шш1 щншст ор!ентири, утримуватися вщ творення тих акпв буття, як! його збщ-нюють. Свобода людини школи не зникае. Але небезпека, найбшьша негативна особливють юнування такого сощально несприятливого середовища по-лягае у тотальнш системносп вадтворення ! «постачання» сустльству кримь ногенних стосунюв, щншсних настанов та !х носив. Якщо юнуе сощальна група, ор!ентована на як!сь маргшальн щншсн! ор!ентири ! мотивацшн! настанови, то, по-перше, юнують ! !х нос!!, а, по-друге, !х коло завжди може розширюватися. I якщо сощально-духовш реальност! викликають у когось !з члешв сощуму вщчуття попршення або нестерпного стану власного буття (невдоволешсть, нереал!зовашсть, страхи, вщчужешсть, низьке самоощню-вання, вщсутшсть поваги), кандидати у члени таких груп не зникнуть.
Отже, можна припустити, що ус! чинники, як! пов'язан! з вщтворенням у сустльств! сощально негативно! поведшки взагал ! злочинносп зокрема, у сво!й основ! е проблемами пооршення якост! буття особистост! тобто проблемами саморозвитку ! руйнацп особистост!. Можливо, це стосуеться не тшьки вщчуження, страху ! страху смерт! також (на як! звернув увагу Ю. Антонян), а й багатьох шших.
Тож розглянемо конкретн дол! людей, як! вчинили злочини. На вщмшу в!д переважно! бшьшосп засуджених шдлггок Йонас не вважае, що потрапив до колон!! випадково. Вш з гарно! мм'!, непогано вчився, займався спортом. Але за два мюящ до злочину вщчув ЦЕ ! зрозум!в, що вчинить злочин.
Н. Павлова стверджуе, що бшьшосп засуджених вщомий ЦЕЙ стан, який е передумовою злочину. «Нiчого ще не сталося, але вже так нудотно, неначе на!вся мух. викликае огидливiсть все, що розважало рашше — горiлка, д!-вчата, дискотека. ЦЕ — найтяжчий коматозний стан, схожий на т середньо-вiчнi тортури, коли на тiм'я людини година за годиною монотонно капала вода. Люди у такому сташ близью до безумства, а тортури так! нестерпш, що людина зненацька кидаеться на випадкового перехожого» [2, с. 162—163].
Це спостереження залишае ще менше сумшв!в у тому, що збщнення бут-тя е кримiногенним чинником. Звичайно, злочини не завжди вчиняють у такому сташ. Але, по-перше, як свщчать спостереження, таких випадюв дуже багато [2, с. 163]; по-друге, штенсившсть психологчних переживань може оголити зазвичай приховаш вщ споглядання факти духовного життя. Тому дуже важливо проаналiзувати цей психолопчний стан. В усякому разi вже можна простежити етапи формування ТАКОГО стану. Вш настае тод!, коли звичш збудники (горiлка, д!вчата...) перестають розважати, тобто псих!чш стани чи ф!зюлопчш вщчуття, як! прийнято називати задоволенням, насо-лодою, ейфорiею тощо, перестають виникати. Бшьше того, саме те, що рашше викликало насолоду, i починае сприйматися як тортури (вщ них хочеться «вибухнути» [2, с. 163]). Звщси можемо припустити, що вони е ненадiйним засобом збагачення буття, навпаки, призводять до протилежних наслiдкiв, нестерпного стану, що свщчить про деградацiю особистосп.
Злочини у такому сташ вчиняються самi собою. Вони ус! однотипш до абсурдности «йшов селищем у компанп п'яндиг i зненацька, без будь-яко! причини вони почали бити вжна незаселено! дачi. Попм залiзли у будинок i беш-кетували... Брати на дачi було шчого ... але Веня прихопив шонерський горн. Попм, в суд!, Веня кричав, що горн шонерп йому i даром не потр!бен i взяв вш його випадково. Це правда — злочин на перший погляд випадковий, але вш законом!рний як стан душ!» [2, с. 163—164]. Ю. Антонян теж шдкреслюе внутршню законом!ршсть учинюв, як! р!зко виходять за звичайш меж! [1, с. 61—63], але наголошуе на !хнш прихованш вмотивованост особливими поглядами на життя, сво!м специф!чним свповадчуттям, виробленим за роки самотност! ! тривало! антисощально! д!яльност! Але ж злочини, описан! Н. Павловою, нерщко були вчинен! вперше, шдлгтками, як! ще не мали три-валого досвщу антигромадського життя. Отже, б!льш лопчно припустити, що саме збудники, як! спочатку викликають насолоду, ейфор!ю, перетворюючись на нестерпш тортури, стають безпосередшм мотивом злочишв такого типу.
«Ще в давнину свят! отщ говорили, що скотопод!бне життя !з задоволенням лише плотських бажань швидко призводить до пересичення ! отушння почутпв. Почуття мають свш жорсткий обмежувач — безмежний лише дух. I стан душ!, готово1 до злочину, — це свого роду помста знеславленого духу за життя без Бога ! без любовЬ» [2, с. 164]. Так, ще Преподобний Максим
Сповщник описував под!бт стани, коли жадоба насолоди викликае руйнащю особистост! Чим бшьше людина прагне плотсько! насолоди ! намагаеться уникнути страждань, спод!ваючись вщнайти щастя, тим бшьше руйнуеться дух, тим дал! вона вщ повноти буття. Для опису такого явища Преподобний Максим використовуе гру сл!в: щастя — «щош», а страждання — «едош». Сластолюбець прагне щош, а його вщкидае до едош. Це схоже на розгойду-ваний маятник: щот — едош, щот — едош. Амплгтуда щоразу зростае, ! страждання стають нестерпшшими, аж поки не настане ЦЕ. Щ душевн тортури так! вбивч!, що людина, нехтуючи власною долею, йде на злочин ! навгть здатна до су!циду, тому що не може роз!рвати замкнене коло. Чи мож-на у такому раз! ощнювати власну поведшку з позици сощальних норм, зок-рема правових? Як бачимо, евдемошзм викликае руйнащю особистосп, а вона виявляеться у готовност! до злочину.
Н. Павлова згадуе, що змусила пщлитав — товариш!в Йонаса — задума-тися, чому вони вчиняють злочини. Колон!я сформувала загальну думку так: «Ви читали книжку про Буратшо? Це про нас: «Папа Карло, я буду розумний, розважливий!» А потам заграла музика, ! Бурат!но загнав буквар. Пацан, нехай дуже крутий ! з поняттями, — Бурат!но без гальм. За ним треба суворо, по-стшно пильнувати. Повернувся додому п!зно — бац по морд!. А краще вза-гал! гуляти не пускати, тому що коли заграла музика.— ну, немае, пробачте, у нас гальм» [2, с. 165].
Ця колективна рефлекмя висв!тлила ще один кримшогенний чинник: в!д-сутшсть навичок самообмеження ! самопримушення. Саме це лежить в основ! п!двищено! афективност!, спонтанност! та низького самоконтролю. Вже декшька покол!нь у мм'ях, ор!ентованих на усп!х, насолоду, не вчать д!тей турбуватися про шших, допомагати старшим, працювати. А пращ не бувае без самопримушення. I навчитися йому без пращ неможливо. Ось ! вирос-тають покол!ння за покол!нням, як! тсля перших же труднощ!в опиняються в глухому кут!. Таким людям все важче створити мм'ю, любити, адже це — завжди турбота про шшого. В!дтак, зростае в!дчужен!сть особистосп. Але не вона створюе умови для формування особистост!, готово! до злочину, а е супутником кримшогенних чинник!в. У особистост!, ор!ентовано! виключ-но на власн! бажання, не формуються навички, вм!ння наполегливо досягати того, що треба, й утримуватися вщ того, чого не можна. Тому ! складаеться враження, що особистють не розум!е, чого вщ не! хоче сусп!льство. Част!ше вона не спроможна додержуватися соц!альних норм.
Але аутизм — досить поширена риса злочинно! особистост!, а також тривожний симптом !! деградац!!, ! тому заслуговуе на б!льш докладне осмис-лення. «"Хулiгаичикiв до нас пщкинули, — говорить вдоволений начальник колон!! для неповнол!тшх. — Самод!яльшсть тепер наладимо ! футбольну команду створимо. А то з! злод!ями з!в'яли зовс!м". Хул!ганчики — народ
сустльний, вони залюбки йдуть як до самод!яльносп, так ! на непотребство — аби разом. А злодш, як запаяна консервна банка, завжди соб! на ум!. Вш само-достатнш ! не потребуе людей, хоча йому постшно прислужують "шнирГ'» [2, с. 169—170]. Якщо тридцять вщсотк!в хул!гашв невдовз! тсля звшьнення повертаються до зони, то решта знаходять свое мюце у житп. Створюють мм'ю, працюють, одержують зарплату ! з задоволенням стверджують, що у них все, як у людей. Але таке життя «як у вмх» не для злод!я. I р!ч не тшь-ки у трив!альнш любов! до грошей. Злодп можуть жити майже аскетично, навгть за наявност кошт!в не намагаються покращити свое житло. Навщо, вони захоплеш маренням про майбутне «свято життя». «Один злодш-рецидив!ст так змальовував свое майбутне щастя: ось сидить вш тд пальмами з бокалом шартрезу, а чорношк!р! рабиш миють його бМ ноги» [2, с. 171]. Для бшьшосп це залишаеться мр!ею ! мае реальшсть лише як чинник крим!-нал!зацп ! руйнацп особистост!. Лише для одиниць збуваються щ мри, ! тод! маятник знову вщкидае !х до страждань.
Злочинна особистють може бути аутичною чи комушкабельною. Але в обох випадках визначальну роль у руйнацп особистост!, формуванн Г! го-товност! вчинити злочин вадграе гедошзм. Отже, р!ч не у згткненш стаднос-т ! самотносп у природ! людини, як вважае Ю. Антонян, а у тих мотивацшних ор!ентирах, як! виникли у процес формування особистост!. В!д них залежить, яко! форми набере «едош». Та у будь-якому раз! наслщком е страждання ! формування готовност особистост! вчинити злочин. Щоправда, залишаеться ще вщкритим питання про те, чому в одше! особистост! внасл!док праг-нення насолоди ! подальшо! кримшал!зацп формуеться комушкабельшсть (хул!гани), а в шшо! — аутизм. Це питання ще потребуе додаткового досл!-дження. Але очевидно, що ! духовна спадковють, ! т конкретн настанови, як! ор!ентували гедошзм — прагнення веселощ!в у колектив!, субкультурному угрупованн! (пияцтво, дискотеки тощо), мри про насолоду завдяки видшенню !з соц!уму, в!дчуття себе надлюдиною (свято життя, коли рабин! миють ноги) е не другорядними чинниками. Вщ того, яко! насолоди особистють прагне у гедошзм!, залежить, у якому напрям! вона його в!дкине. В!дтак, кримшаль зац!я особистост! незалежно в!д того, чи характеризуеться вона аутичшстю, чи комун!кабельн!стю, чи шшими чинниками, е насл!дком непереборного прагнення повноти буття, саморозвитку, з одного боку, ! неналежного само-визначення — з другого (простше кажучи, его!зму).
Неналежн! духовн! ор!ентири завжди е у будь-якому сусшльств!, ! тому злочинн!сть !снуе протягом вме! !стор!! людства. Але якщо з нею не боротися, вона може поглинути ! зруйнувати будь-яке сустльство. Боротися сл!д не тшь-ки з !! виявами, а безпосередньо з причинами: недосконалютю особистост! ! духовно-морально! орган!зац!! сусп!льства. Саме щ причини у нашому сус-тльств! сьогодн! усп!шно тиражуються ! множаться. Коли офщшна !деолог!я
ор!ентуе вмх на свободу вщ обов'язюв, на усшх ! «красиве» гедошстичне життя, офщшна педагопка закликае до заохочень ! категорично проти при-мушень, то переважний загал починае вщчувати дискомфорт вже не у зв'язку з низькою усшшшстю навчання, вщсутшстю освгти, квал!ф!кацп, а у зв'язку з вщсутшстю засоб!в для «красивого» життя. I особистють вже не мае потреби шукати альтернативних цшшсних ! мотивацшних ор!ентир!в. Вони вже сформован! ! сприйнят! бшьшютю. Починаеться маятник гедошзму: ще не «у шоколад!» — страждання, досяг «усшху» — ! знову у фаз! страждання. Особистють кримшал!зуеться, ! це вщбуваеться масово.
У держав! й офщшнш щеологи — суцшьна аморфнють: хочу-не хочу, свобода (як вщсутшсть обмежень) вище за все, а отже, ! мораль, ! кримшальний закон вщходять на заднш план. А у колись !зольованому злочинному субкультурному середовищ! (рашше екзотичному) все навпаки. Воно виявилося здатним не пльки втягувати «у свое сопло все нов! ! нов! поколшня, а жорстко !ерарх!чно структуруватися, забезпечуючи тим самим можливють "кар'ерного зростання"» [3, с. 26—27], оргашчно поеднувати у соб! власн переконання, цштст та мотивацшт ор!ентири, особистюну готовшсть на безмежний у сво-!й жорстокост! вчинок ! готовшсть пщкорятися суворш дисциплш та систем! нормативних «понять» (альтернатив! загальнолюдськш морал! ! державним законам), як! шдтримуються жорстокими ! принизливими покараннями [3, с. 27]. I при цьому у нашому сустльств! юнують м!льйони людей, як! про-йшли школу колонш або перюд романтизаци (у тому числ! завдяки телебачен-ню, бульварним детективам, шансону тощо) злочинних угруповань.
Висновки. Отже, слщ заперечити, що кримшогенш чинники постшно вщтворюються сустльством завдяки людськш природ!. Навпаки, зшсовашсть людсько! природи, недосконал!сть сустльних вщносин, духовно-морально! орган!зац!! сусп!льства е безпосередшми причинами вщтворення ! поширен-ня злочинност!. Формування злочинно! особистост! е виявом !! руйнаци (збщнення буття аж до сприйняття його як нестерпних тортур), яка у свою чергу в!дбуваеться завдяки прагненню саморозвитку, тобто намаганню збага-тити власне буття через хибну мотиващю. Тому декримшал!защя сусп!льства можлива за умови утвердження традиц!йних, таких, що дшсно ор!ентують людину на саморозвиток ! збагачення буття, ц!нн!сних ! мотивац!йних ор!ен-тир!в. 1х слщ не т!льки декларувати, проголошувати позитивними ц!нностями, а й забезпечувати доступ до них умх член!в сустльства. А це потребуе зм!ни тдход!в до орган!зац!1 навчально-виховного процесу в навчальних закладах, виховно! роботи в установах виконання покарань, взагал! змши оргашзацп виконання крим!нальних покарань.
Така робота повинна проводитися планово, а тому базуватися на систем-них ! грунтовних досл!дженнях психолог!в та кримшолопв, як! потребують грунтовно! фшософсько-методолопчно! бази. Нагальною проблемою е науко-
во обгрунтована диференщащя колективiв засуджених з метою перешкоджан-ня поширенню кримiнального досвiду i цiннiсних орieнтирiв злочинного свпу, зокрема злочинного жаргону i злочинних понять. Виховна робота у таких установах теж мае бути науково обгрунтованою i спрямовуватися насам-перед на формування потреби i готовностi адаптуватися в сусшльстга, пере-конання у можливосп духовного саморозвитку, можливостi побудови некон-флiктних стосyнкiв у йм'1 тощо. А це потребуе спецiальних педагопчних дослiджень та оргашзацп педагопчно1 (а не тшьки юридично!) пiдготовки пращвниюв установ виконання покарань. Так установи потребують не лише юристiв i психологiв, а юристiв з грунтовною педагогiчною подготовкою, яка мае свою специфжу: педагог для роботи у школi i педагог для роботи у коло -ни — це не одне й те саме. Можливо, для оргашзацп подiбних педагогiчних дослiджень i забезпечення вщповщно! педагоочно1 пiдготовки доцiльним було б створення кафедр пештенщарно1 педагогiки на факультетах i у на-вчальних закладах, де готують фах1вщв для пенггенщарно1 системи. Крiм того, нагальною потребою е деромантизацiя злочинного середовища, яка вимагае державно1 програми i державно1 координаци вiдповiдних заходiв.
Л1ТЕРАТУРА
1. Антонян, Ю. М. Человеческая природа и преступление [Текст] / Ю. М. Антонян //
Философские науки. — 2008. — № 5. — С. 59—76.
2. Павлова, Н. А. Камушек [Текст] / Н. А. Павлова // Чужая беда. — Ростов-н/Д: Изд-
во Ростов-на-Дону епархии, 2009. — С. 159—179.
3. Турбовской, Я. С. Преступность. Необходимые извлечения из прошлого [Текст] /
Я. С. Турбовской // Филос. науки. — 2008. — № 5. — С. 13—35.
РАЗРУШЕНИЕ ЛИЧНОСТИ И КРИМИНОГЕННЫЕ ФАКТОРЫ
Сидак Л. Н.
Рассмотрены особенности личности, готовой к совершению преступления. Определены основные факторы, способствующие формированию преступной личности и криминализации общества. Выявлено, что в своей совокупности они являются проявлениями разрушения личности (обеднения ее бытия). Рассмотрены возможности предупреждения дальнейшей криминализации общества.
Ключевые слова: разрушение личности, преступная личность, криминогенные факторы.
DTSTRUCTIN OF A PERSONALITY AND CRIMSNAL FACTORS
Sidak L. M.
Peculiarities of a personality that is ready to commit a crime have been considered. Basic factors that contribute to forming of a criminal personality and criminality of society 30
have been defined. It has been found they are demonstrations of destruction of a personality (impoverishment of its existence) on the whole. Possibilities of advert further criminality have been considered.
Key words: destructson of a personality, criminal personality, criminal factors.
УДК 316.4.063.36:321.7
Г. I. Гаврилюк, кандидат iсторичних наук, доцент
РЕЗУЛЬТАТИ ТРЕТЬО1 ХВИЛ1 ДЕМОКРАТИЗАЦП: МОЖЛИВ1 ВАР1АНТИ ТА ШТЕРПРЕТАЦП
np0aHani30eaH0 сучасний процес свтовог демократизацп. Стверджуеться, що концеп^я хвиль демократизацп С. Хaнгтiнгтонaрозрахована на до^дження екстра-ординарних фаз (хвиль) глобальноi демократизацп, та доводиться, що третя хвиля 1998 р. змтилася ординарною фазою демократизацп, не породивши вiдпливноi хвилi дедемократизацп, як це очiкувaлоcя. Результати третьог хвилi ттерпретовано як виникнення конcолiдовaних демократш, дефектних демократш, електоральних aвтоpитapизмiв та дедемократизованих pежимiв.
Ключовi слова: хвиля демократизацп, демократичний транзит, конcолiдaцiя демократа, дефектна демокpaтiя, електоральний авторитаризм.
Актуальтсть проблеми. Свгтовий полгтичний розвиток i мiжнароднi вщносини останшх трьох-чотирьох десятилгть визначаються процесом демократизацп. Вщповщно осмислення та вивчення цього процесу й узагальнення його досвщу зайняли провщне мюце у працях сучасних фiлософiв, полттоло-гш та соцюлоов, спричинили розквгт крос-нацюнальних порiвняльних до-слщжень та породили самодостатню наукову транзитолоочну парадигму, а можливо, й самостшну науку — полiтичну транзитолопю. Проте невизна-ченiсть i багатозначнiсть самого термша «демократизащя» та дивовижне розмагття траeкторiй переходiв до демократ, безлiч варiантiв демократичних перетворень та !х наслiдкiв, що емпiрично спостерiгаються, ледь не щорiчно випробовують парадигму на наукову достовiрнiсть i результативнiсть.
Отже, актуальними для сучасно! науки e процес постiйного вдоскона-лення юнуючих транзитологiчних концепцiй та моделей, перевiрка !х дieздат-ностi новими емшричними матерiалами та пристосування, якщо це можливо, вже класичних транзитологiчних пiдходiв до посттранзитивних полiтичних реалiй.
Метою статп e обрання теоретичного шструментарга для дослiдження посттранзитивно! свгтово! демократизаций виявлення можливих варiантiв
© Гаврилюк Г. I., 2010 31
