CC BY
26
УДК 808.51:81'373.7
Лкько Л.О., ст. викладач кафедри украшсько! та шоземних мов © Лъв\всъкий нацюналънийутеерситет ветеринарногмедицини та бютехнологт ¡мет С.З. Гжицъкого
РОЛЬ ЛЕКСИКИ I ФРАЗЕОЛОГ11 Б1БЛ1ЙНОГО ПОХОДЖЕННЯ В ОРАТОРСЬКОМУ МОВЛЕНН1
У м1ру потреби вживання сл1в релтиног лексики, зокрема у створент молитви, частина старослов 'яшзм1в ствжнувала разом з украшсъким вгдргзняючисъ бмъшою книжтстю таурочистжтю.
Ключое1 слова: збагачення духовно, церковнослов'янсъка лексика, активна лексика, використання слова, фразеолог1я.
Вступ. Слово як одиниця людського мовлення - явище небуденне, косм1чне, це носш заряду, енерги, воно здатне хвилювати, впливати, запалювати. Небуденне, глибинне слово, мовлене у молитва у ньому та!ться могутня душевна енерпя цших поколшь. Пщ час молитви збагачуемося духовно, молитовне слово окрилюе нас, додае сил, оздоровлюе морально 1 ф1зично.
У вигляд! мови людина одержала вщ Бога великий скарб, I ми повинш не тшьки користуватися ним, рщним словом, але й плекати його, обер1гати його коршня, лел1яти його цв1т - I лише тод1 воно буде запашним, сповненим музики чару, правдивое^, поетичностг
Чар I сила молитовного слова, яке засвоши ми ще малими з уст матер!, видавались нам, мабуть, ще бшьш божественними, небуденними, бо у словах молитви ташась якась мапчна сила, суть яко! полягала саме в тому, що вона була таемнича, не повшетю зрозумша. Цю урочисткть молитви, напевне, забезпечували арха!чш слова, переважно грецького походження, що влились у мову наших предюв, адже прийняття християнства з В!зантп дало поштовх до збагачення I розвитку нашо! лексики.
На Рус! поширювалися церковш книги, перекладеш з грецько! на старослов'янську мову, близьку, але досить вщмшну вщ мови народу перюду Кшвсько! Рус!, I вже в XIV стол1тп створюеться два типи писемно-л1тературно1 мови: мова слов'яноруська, що складалась у процеЫ взаемодп старослов'янсько! (церковнослов'янсько!) I книжно! перюду Кшвсько! Рус!, та староруська, що розвинулась на основ! книжно! вищезгадано! мови I живого народного мовлення.
У м1ру потреби вживання сл1в релтйно! лексики, зокрема у створенш молитви, частина старослов'яшзм!в сшвкнувала разом з укра!нськими словами, вир1зняючись бшьшою книжшетю та урочистктю. У молитвах I в публщистичному стил1 значно бшьший ефект забезпечуе використання церковнослов'янсько! лексики для передач! велич! чи урочистост! не лише
© Лкько Л.О., 2012
218
змкту, але й слова. Наприклад: Божий перст, Всевидяче око, тл1нний прах, житейсъке море i т. ш.
Матер1али i методи. Широке застосування одержали в нашш mobî слова з префжсами i суфжсами стар ослов'янського походження, як1 збагачували активну лексику; це так1 префжси, як: воз-, пре-, пред-, со-, наприклад: воздвижения, возвеличения, предтеча, Пречиста, coeicmb, соратник та ш. Найчастше вживаються слова i3 суфжсами: -телъ, -ство, -тай, -иня, -чий. Наприклад: попечитель, хоронителъ, визволителъ, багатство, глашатий, братерство, гординя, всевидячий тощо.
Увшшли в украшську мову ряд старослов'яшзм1в, з якими утворилися i творяться hobî слова, як: благо — добро, щастя: благовщення, благородство, благодатний, благочинний, благородний; власть - влада: властитель, властолюбний; все - вседержитель, всемогутшй, всевидящий; широкого використання набули коротк! форми прикметниюв, як: свят, зелен, славен та ш. Вживания ÏX у молитвах, церковних проповщях, у рел1гшнш л1тератур1 свщчить про повноцшне функцюнування цих лексем у сучасних текстах у поеднанш i3 загальновживаними словами. Украмзащя цих сл1в, наприклад, у молитв1, тобто ÏX переклад на сучасну украшську мову, позбавила б текст священного змкту. I навпаки, коли у проповщ1 слово арха1чне, несучасне, наповнене високим божественним зарядом, поставлене у влучному сус1дств1 i3 сучасними словами, - воно наповнене в1дпов1дним зарядом, його в1дблиски передаються i на вщдалеш лексеми тексту. Тут необхщне вм1ння автора тексту в1днайти у мовному арсенал! таке слово, яке взяте з його nepBÎCHOÏ колиски, але, за висловлюваннями А. Содомори, воно «нагромадило в co6i могутню душевну i духовну енерг1ю поколшь, а якщо мовою л1тературознавства, велику викликувальну силу» [6, 10].
Саме так1 слова повинн1 бути в mobî церкви, щоб вони передавали стан душ1, ту п1днесен1сть, для вираження яко! буденн1 слова здавались би м1зерними. Прикладом, наск1льки лексика б1блшного походження збагачуе та увиразнюе укра1нську мову, е Hami рел1гшш колядки.
Укра1нськ1 колядки i щедр1вки - величезний ц1нний скарб нашо! нац1онально1 культури. У колядках, яю разом i3 щедр1вками стали одним i3 найважлив1ших компонент1в Р1здвяних свят, звучать заклики до оновлення людини, ïï душ1, прославляються добро, злагода, мир.
Колядки i дос1 збер1гають староукра1нськ1 слова, що е свщченням давнини ïx створення. Взяти б хоча коляду «Бог предв1чний народився» чи «Днесь поюще купно irpaftMO», «Ой видить Бог-створитель», у яких слова 1менники «створителъ», «мир», прикметники «npedei4HUÙ», д1еслова «восхваляймо», шграймо», присл1вник «купно» i т. îh. - не i3 сучасного словника украшсько1 мов. В1ддавна ц1 слова мають той предков1чний чар слова - небуденний, глибинний, святочний. Саме в цих арха1'чних словах наших коляд вщчуваеться духовна енерг1я, яка йде в1д покол1нь i, передаючись як естафета стол1ттями, еднае нас i3 далекими предками в един1й християнськш Bipi i любов1 до Бога. Саме у староукрашських словах колядок, молитов, церковних пропов1дей -
219
ключ нашо! духовности Вони е засобом створення урочисто - пщнесеного тону, який притаманний молитв1, церковним теням чи проповщям.
Результати дослщжень. Найчастше вшьш словосполучення передають афористично, шляхом метафоризаци - перенесения найменування на основ! схожост1 предмет1в, явищ, ознак за д1ею. Наприклад, «коритися комусь» - у б1блшному афоризм! передаеться «стаеати на колта», вислову «улесливо звеличати» глибшо! ¿рони надасть б1блшний фразеолопзм «кадити ф1ам», а висл1в «зшмати ¿з себе вину» б1блшний афоризм передав «вмивати руки»; «кидати св1тло на щось, прозр1ти» - «зняти полуду з очей»; «починати справу, яка приречена на провал» - «проти рожна перти»; «бути готовим до помети» -«тримати камтъ за пазухою» \ цший ряд шших.
Метафоризащя може стосуватися як усього словосполучення, так I частин компетентного складу, наприклад, з хреста знятий, гострий на язик, мертва тиша.
Фразеолопчш метафори пов'язаш з найр1зномаштшшими предметно-чуттевими сферами, 1х функцюнальна актившеть у р1зш часи була неоднаковою, оскшьки зумовлена р1зними суспшьно-побутовими чинниками. Наприклад, висл1в «дбати не лиш про одну мету» передавався вдалим афоризмом «жити не хлгбом единим», «роз1братися у внутр1шнъому свт1»-«заглянути в душу», «зробити щосъ,що суперечитъ сумлтню »-«ввести у гр1х»,»на весь час»-«вгд ниш и до в1ку»,»робити щосъ,що суперечитъ сумлтню»-«гргх на душу брати».
Академж О. Потебня писав: «За звичаем ми розглядаемо слово у такому вигляд1, як воно даеться у словнику, як воно прижилося у мовг Однак це все одно, коли б ми розглядали рослину, якою вона е у гербарп, тобто не так, як вона насправд1 живе, а як штучно приготовлена з метою шзнання. Звщси \ причина того, що багато явищ мови сприймались {розумшись помилково» [цит. за 9, 60].
Потенцшш можливосп слова, його наповнешеть змктом, щоб слово набуло св1жост1, розкв1тло, засяяло вс1ма барвами, створюеться вщповщним сусщством. Фразеолопзм складаеться ¿з декшькох сл1в, яю, втрачаючи в ньому сво1 лексичш значения, стають компонентами загального, цшеного значения.
«Фразеолопя - окраса будь-яко! мови, И виразова сила \ образшеть. Украшська фразеолопя - це багатющий скарб \ невичерпне джерело народно! мудрост11 культури, духовне багатство народу» [1, 28].
Численш фразеолопзми вщзначаються виразними художньо-зображальними засобами. «Влучшсть характеристики, сконденсовашсть думки, вщчутна оцшна функщя фразеолопчних одиниць пояснюеться самою природою !х становления, оскшьки через фразеологш приходить закршлений у стислих, компактних словосполученнях людський доевщ почутпв 1х I сприймань». Мають певне використання фразеолопчш одинищ,що побудоваш на асощацп предмет1в, дш,явищ за сум1жшстю у простор1,чаЫ,це так зване метошм1чне перенесения назви, як, наприклад, фразеолопчний ряд ¿з сшльним компонентом:душа плаче-великий сум; душею кривити-бути нещирим; душу
220
Богов1 вщдати-померти; гр1х на душу брати-чинити всупереч нормам морал11 т. п. На основ! метошми утворилося чимало зворот1в,що виражають внутршш переживания за допомогою м1м1ки,жесту та ш: знизувати плечима - виявляти безпорадшсть; скорчити Лазаря-прикинутися нещасним, безталанним; кривити душею-бути нещирим; заглянути в душу - роз1братися у внутршньому свт. Це т. зв. Сумщеш омошми, тобто омошм1я вшьних I фразеолопчних словосполучень.
Певне стилютичне забарвлення в ораторському мовленш мае особливий вид метошм1чного перенесення,в основ! якого лежать кшькюш стввщношення м1ж тим,з чого переносять найменування, I тим, що переносять. Це синекдоха,коли частина,окреме,бшьш конкретно передав змют поняття ,шж цше,бшьш загальне.Це вирази "наш брат", тобто я \ под1бш до мене;"нал1во I направо ", тобто скр1зь , "во время оно "-в давш часи.
Поширеним е синекдох1чне перенесения у фразеолопзмах,де називанням частини тша передаеться певне людське ставлення: руку иодашм-пщтримати м(уршьпо;емивати руки-шшят з себе вину; покласти голов^-полягти; втрачати голов^-розгубитися; посипати попелом коси-побиватися за кимсь; розплести коси-вшчатися; зняти полуду з очем-зрозум1ти помилки; берегти як зшицю ош-берегти дуже пильно.
Мае застосування \ група щюматичних зворот1в-присл1вникових утворень,яю виникли внаслщок поеднання ¿менника з прийменником: во дш они - в дуже давш часи; на вжи вшв-назавжди,раз по раз-постшно, буква в букву-детально та ш
Сприяе образност1 частина фразеолопзм1в, що виникли внаслщок перифрази, коли замкть слова - назви даеться своерщна образно-експресивна квал1ф1кащя: справедливють-иерсш Божий, монахиня - Христова наречена, тавро зради-Катова печать, дуже силъний голос-ерихонсъка труба, дружина -подруга життя, талант-1скра Божа тощо.
Зустр1чаються р1зновиди перифраз - таю фразеолопчш одинищ, що внаслщок евфем1защя-замши точних назв предмет1в описовими виразами з м1ркувань пристойное^, вв1чливост1, уникнення страху-надають висловлюванню певного пом'якшення. Так, замють померти-зшти в могилу, вщшти у в1чшсть, вщдати Богов1 душу, заснути в1чним сном;замють слова голий-у костюм! Адама; замкть страждати-нести важкий хрест; замють занедбаний - забутий Богом {людьми; замють перестати гшватися-змшити гшв на милкть тощо.
Висновки. Частина самобутшх фразеолопчних одиниць б1блшного походження трансформувалися в уснш народнш творчост1 як присл1в'я,приказки \ використовуються не лише в розмовнш мов1, але \ в ораторському мовленш, як: береженого \ Бог береже; вщомо одному Богов1; блудна в1вця; нести свш хрест; Адамов! сльози; все тече, все мшяеться; нев1рний Хома; ридма ридати та ш. Активно вживаеться присл1в'я т. зв. Ус1чеш, скорочеш: зняти полуду(з очей), як зшицю ока(берегти), не суд1ть
221
шших (сам1 не будете осуджет), гр1х на душу (брати), змшити гшв (на милкть), Богом забутий (1 людьми)тощо.
Часто як елемент образност1 включають фразеолопзми гшерболу чи л1тоту:як теку морського, як з1рок на неб1, як макове зерно.
Трапляються фразеолопчт сполуки : а) антотмами,як:т туди т сюди ;т слуху, т духу; { см1х { гр1х; правдами { неправдами; б) синотмами, як: свят1 та Божц скр1зь I всюди; в) тавтолопчними висловами; як: суета сует; душа в душу; г) оксиморонами, як: бша ворона; солодка мука; холодний тт тощо.
Окрем1 фразеолопзми вживаються з пор1вняльними сполучниками для увиразнення вислову: берегти як зшицю ока; жити як у Бога за пазухою; жити як Господь вел1в та ш.
Деяк1 фразеолопчш одинищ часто збер1гають лексично-граматичш особливост1 старослов'янсько! мови, як: "притча во язи цех", "на сон грядущий"," святая святих", тьма кромшня", "глас пророка" та т. Чимало з них не потребують вщновлення 1х первкного значения,встановлення,за висловом Ф. Медведева, "внутр1шнъог форми ".
Важко переоцшити вагу фразеологп в розвитку духовного життя народу. Промова, церковна проповщь та шш1 р1зновиди публ1чного мовлення-найбшьш вдячна дшянка, де пускаються в об1г фразеолопчш одинищ зокрема, афоризми - крилат1 вислови як б1блшного, так I св1тського походження. Ще давнш фшософ I проев¿титель Г. Сковорода залишив цший ряд крилатих вислов1в у сво1х беземертних творах, як, наприклад, у «Шсш 12» (у переклад!):
Не бажаю наук нових, кр1м здорового ума.
Кр1м розумностей Христових,бо солодюсть там одна [4,42] чи - Все минае але не Бог I не любов;Бога не узрить вовж, хто засм1тив почуття; знай: вщкривае Господь вщ себе серця [4,82, 85].
Не можна обштись священиков1 - провщнику без глибокодумних Шевченкових афоризм1в, сповнених глибокою в1рою у Христа - спасителя, упованиям на його милосердя I любов:
Пребезумний в серц1 скаже, що Бога немае («Давидов/ псалми») [10,1, 321] ;
МетГосподъ пристанище, заступником буде (Псалом) [10,1, 324];
Раз добром нагрте серце вш не прохолоне («Сон») [10,1, 223];
Смиртеся, молтеся Богу, свою Украту любтъ («Чи ми ще зтдемося знову..») [10, I, 351].
Тому варто дбайливо ставитися до здобутюв наших предюв у царит ораторського мовлення, плекати золотий запас виражальних засоб1в мови, що та!ться у збережених стародавтх лексемах I фразеолопчних зворотах, як1 слугують вираженню духовное^1 прославлению величност1 Бога - Творця.
Л1тература
1.Медведев Ф. П. Украшська фразеолопя. Чому ми так говоримо. Харюв-Радянськашкола, 1982.
2.Имчук В. В. Украшська мова - священна мова. Людина 1 евп; 1997, № 1112, С. 26-29.
З.Опенко I. Цкав1 думки. Дивослово, 1997, № 5-6, с. 21.
222
4.Сковорода Г. Твори. Ки!в: Науковадумка 1983.
5.Содомора А. Будьмо добрими сад1вниками. Сдиними устами. Бюлетень 1нституту богословсько! термшологи та переклад1в, 1997, № 1, с. 8-13.
6.Ужченко В. Д. Народження i життя фразеолопзму. Ки!в: Радянська школа, 1988.
7.Чабаненко В. Стилктичне вираження фразеолопзм1в. Украшська мова i л1тература в школ1 , 1981, № 9, с. 60-63.
8.Шевченко Т. Твори.т.1-111. Ки!в: 1963.
Summary
Researches deals with the new and interesting from the point of view of lexicology problem of the role of phraseological units of Bible origin in the art of oral speaking.The article describes wide usage of words with prefixes and suffixes of old Slavonic origin.
223
